Опис

Чергові номери журналу «Бінтел»

 

 

 

 

Зведення у одне видання першого і другого номерів цьогорічного журналу «БІНТЕЛ. Журнал геополітичної аналітики» — практично цьогорічна єдина новина, що не співпадає з нашою багаторічною традицією. Все решта — як і було колись заведено та вдосконалювалося у справі надання нашим читачам відповідної інформації про сучасну геополітику і про те місце, що нині відведено Україні на політичній світовій сцені. Та інакше й бути не може, адже на українських теренах точаться воєнні дії, викликані нападом росіян, а українці повсякчас гуртуються для відбиття цього нападу, одночасно намагаючись довести світові справжнє підґрунтя російсько-української війни.

Про що наголошує у своєму вступному слові Олександр Бєлов — голова редакційної ради журналу «Бінтел». Він, зокрема, так і зазначає, що «У цьому номері на читачів чекає (і це логічно) аналіз фактів, пов’язаних з повномасштабною агресією Росії проти України, під час якої нападники намагаються загарбати чужу територію, знищити або депортувати українців, які там проживають з давніх-давен.

У такому ж контексті аналізуються і геополітичні тенденції щодо Фінляндії, Молдови, Румунії та так званого Придністров’я. Про це йдеться, зокрема, в інтерв’ю наших гостей, які свого часу докладали чимало зусиль задля створення і розбудови незалежної України. Символічно, що цей номер журналу «Бінтел» готувався до друку тоді, коли палата досудового провадження II Міжнародного кримінального суду видала ордери на арешт президента Росії Путіна та уповноваженої президента РФ з прав дитини Львової-Бєлової».

Такій тональності відповідає зміст першої статті під заголовком  «Новий наступ Росії: плани і реальність»  добре знайомого нашим постійним читачам автора — Івана Січня. Під рубрикою «Російсько-українська війна» він в деталях описує і аналізує бойові дії, що точаться на Сході нашої держави, одночасно підбиваючи підсумки тих жорстоких боїв, коли ЗС України не дали можливості загарбникам просуватися вглиб нашої країни. Тому закономірно, що матеріал привертатиме увагу великої читацької аудиторії.

Досить одного абзацу, розміщеного на початку статті, щоб мати уяву про все викладене у ній автором. «…За весь час бойових дій з початку 2023 року найбільшим «успіхом» Москви стало деяке просування російських військ на Бахмуцькому напрямку. Наслідок таких їх «досягнень» — знищення силами оборони України до 40 тис. російських загарбників та кількох тисяч одиниць бойової техніки, від артилерійських і бронетанкових систем до літаків, ракет і БПЛА. Фактично ліквідовано переважну більшість найманців приватної військової компанії (ПВК) «Вагнер», а також кадрового складу ЗС РФ. Втрату своїх найманців ПВК планує оновити добровільно-примусовим призовом щонайменше 30 тис. осіб протягом наступних двох місяців. Це, ймовірно, і може так статися. У тих же російських в’язницях чи таборах зеків чимало. Хоча, щиро кажучи, яка може бути з них користь?»

І далі йдеться про те, як росіяни намагаються компенсувати свої втрати, що вони для цього намагаються зробити, у який спосіб хочуть утримати у своїх руках захоплені українські території в той час, коли ЗС України підуть у наступ, і як пояснюватимуть свої невдачі не лише світові, але й і перш за все своєму спантеличеному суспільству.

Щонайменше чотири наступні статті також пов’язані з російсько-українською війною, але мають спільне «забарвлення». А саме: у них так чи інакше йдеться про стосунки з деякими нашими сусідам на Заході. Це — Молдова і Румунія. У своїй статті  «Молдовський удар» Росії. Новий напрямок загроз для України»  Юрій Михайленко описує ситуацію, що виникла у Молдові, і як вона впливає на українсько-молдовські відносини, а його колега Сергій Рудюк у своїй роботі  «Геополітичний «шпагат» Придністров’я»  звертає увагу читача на історичні аспекти, що так чи інакше стали причиною тієї ж ситуації, з якою, зокрема, мають рахуватися в тому числі і у нас, в Україні.

Юрій Михайленко також пише, що «…Молдова стоїть на боці України у її військовому протистоянні з Росією. На початку березня ц. р. парламент Молдови ухвалив постанову, де засуджується збройна агресія Росії і декларується підтримка України. Що ж до політично процесу придністровського врегулювання, то з початку 2010-х років РФ його фактично зупинила, намагаючись таким чином зберегти свій вплив на Молдову через так звану ПМР. Тому і роль України як учасника переговорів з припинення конфлікту у Придністров’ї відійшла на другий план, хоча добре відомо, що допоки Україна зберігатиме свою незалежність та здатність до збройного стримування Росії Молдові гарантована безпека від російського військового вторгнення».

Також автор детально аналізує політичні події в Молдові, вказує як впливає на неї сусідня Румунія, визначає, як молдовському суспільству необхідно реагувати на ті виклики, що з’явилися не без участі РФ. Окрема увага — ролі, яку намагається сьогодні зіграти (при активній допомозі Москви) колись самопроголошена Придністровська Молдавська Республіка («ПМР»). Адже на її території зберігається в тому числі зброя і військова техніка, які хоча й не найновіші на даний час, але цілком придатні для застосування. А якщо сюди додати прагнення Москви створити підстави для вторгнення російсько-придністровських військ в Одеську область України саме з Придністров’я, то цілком очевидно, що нехтувати такими планами ми не можемо, аби як хтось прагнув заперечувати можливість таких подій.

Тим більше, що, як пишеться у статті щойно згаданого Сергія Рудюка, «етнічні українці становлять значну частину півмільйонного населення Придністров’я. Тут вони є корінним народом і традиційно прихильні до України». Сергій Рудюк нагадує читачеві історичні сторінки у процесах виникнення на тих теренах державних утворень, особливо зупиняється на подіях 20-х і 40-х років минулого століття, коли українців ніхто не питав, чи погоджуються вони проживати у Молдавській автономній Радянській Соціалістичній Республіці у складі України у 1924 році чи у 1940 році — у Молдавській Радянській Соціалістичній Республіці, коли МАРСР, яка знаходилася у складі України, об’єднувалася з Бессарабією.

Доречно з цього приводу звернути увагу на історичні події, зокрема, що відбувалося у тих краях, скажімо, в ХІІ чи ХІІІ століттях, чи коли вже у ХIV столітті «Галицько-Волинська держава впала під ударами іноземних завойовників і Галичину захопила Польща, а Волинь — Литва, і бояри та воєводи галицького Пониззя взяли на себе відповідальність за долю краю. А це була важка ноша. Бо тут стикалися інтереси Угорщини, Польщі, Золотої Орди, на зміну якій прийшла Туреччина, а згодом — Австрія та Росія, і навіть Англія, Франція та Італія». Тобто, автор досить прискіпливо висвітлює події тих літ на землях, де сьогодні також пишеться історія і намагається втручатися в такий процес РФ.

Серед іншого, детально описаного, автор нагадує коли за наших часів саме Москвою закладалася «бомба сповільненої дії» у тому регіоні, який нині має назву Придністров’я і тісно пов’язаний з Молдовою і, за великим рахунком, з членом ЄС — Румунією.

І щоб мати на увазі всю «колоритність» подій у тому краї, не зайве буде звернути увагу на статтю ще одного, тепер вже постійного нашого автора Олександра Сагана під заголовком  «Нагальні проблеми у відносинах Румунської православної церкви із Православною церквою України».  Аби визначити авторський кут зору, наводимо кілька абзаців з цієї статті. Абзац перший: «У Румунської православної церкви (РумПЦ) є певна історія перебування й діяльності її структур на нинішніх українських теренах. Йдеться, зокрема, про Буковину, православні громади якої свого часу входили до структурних підрозділів РумПЦ, і про історію діяльності цієї церкви в Україні у період Другої світової війни». І другий абзац: «Діяльність Бессарабської митрополії власне на теренах України (нині це лише три громади) наразі виглядає більше проблемою УПЦ МП, аніж ПЦУ. Адже близько 120 румуномовних громад входять у юрисдикцію саме УПЦ МП. Проте є загроза, що у випадку ослаблення УПЦ МП (зняття її із юридичної реєстрації чи заборони діяльності церков, які з’єднані із державою-аґресоркою тощо), ці громади можуть опинитися у Бессарабській митрополії РумПЦ. Таким чином виникне певна канонічна колізія — на канонічній території ПЦУ, що визначена наданим Томосом про автокефалію, може розгортатися діяльність іншої помісної православної церкви. І, як з’ясувалося, — не єдиної. Московська патріархія моделює й інші подібні сценарії переходу громад УПЦ МП в умовно «незалежні» громади, які згодом перейдуть у юрисдикцію інших церков».

Редакційна рада нашого журналу переконана, що не буде зайве до вищезгаданих історичних сторінок додати цю інформацію, яка міститься у статті професора Олександра Сагана, бо саме вона допомагає краще зрозуміти підґрунтя подій, що відбуваються біля південно-східних кордонів нашої держави.

Також під рубрикою «Міжнародна політика» розміщена чергова стаття професора Мирослава Дністрянського  «Кінець епохи «фінляндизації».  Хто, як кажуть, в курсі, той відразу здогадається про що цього разу йдеться у згаданій статті члена нашої редакційної ради, тим більше, на тлі нещодавнього прийняття Фінляндії до НАТО. Та й підзаголовок не менш красномовно доповнює таку тему: «Зміна геополітичних перспектив Фінляндії внаслідок масштабної збройної агресії Росії проти України».

До речі, постійні читачі давно відзначили, що професор завжди «тримає руку на пульсі» поточних подій і вміло поєднує їх з тим, що притаманне історичним подіям в Україні — і нинішнім, і тим, які вважаються давноминулими. Зрештою, останні сьогодні, як завжди, виходять на перші позиції, нагадуючи нам, що проблеми мають усуватися вчасно, бо з часом вони переростають у трагедію. Навіть воєнну…

Це підтверджується дописом професора, доктора фізико-математичних наук Валерія Швеця. Автор, як ми вже не раз переконувалися, з математичною пунктуальністю прагне впоратися з будь-якою нагальною для суспільства проблемою. Цього разу стаття розміщується у журналі під заголовком  «Чому Україні потрібна ядерна зброя?»  Не будемо вказувати, що така тема вже порушувалася не раз, але — вона залишається актуальною, тим більше, що у преамбулі до свого допису автор виклав відомий вислів французького генерала-президента Шарля де Голля: «Держава, яка не володіє ядерною зброєю, коли інші володіють цією зброєю, не розпоряджається власною долею».

Автор також викладає своє бачення поточних подій в Україні, прогнозує, що чекає на українське суспільство через деякий час, наприклад, по закінченні бойових дій. Не пише, що війні незабаром настане кінець, а наголошує, що буде звичайне перемир’я: «Воно триватиме до того часу, допоки Московія не залиже рани від своєї поразки, поки ми знову не впадемо у свій традиційний пацифізм і не ослабимо нашу оборонну здатність. А тоді — знову агресія нашого споконвічного ворога на нашій землі, чергове його намагання фізично винищити український народ. Саме таке моє розуміння нашого минулого і майбутнього».

І насамкінець про гостей в редакції журналу «Бінтел», яких цього разу аж двоє. Перше інтерв’ю — з колишнім начальником Генштабу ЗС України Анатолієм Лопатою під заголовком  «Війна об’єднала український народ, українську націю і остаточно відколола нас від Московії».  У ньому, зрозуміло, аналізуються пов’язані з російсько-українською війною події в Україні. Нагадаю, що попередня наша з ним розмова відбувалася напередодні російського нападу на Україну. Ми розмістили її на сторінках нашого журналу, обіцяючи повернутися з Анатолієм Олексійовичем до такої теми через деякий час, наприклад, коли закінчиться війна. Обіцянки своєї дотрималися обидві сторони, щоправда, з закінченням війни не склалося. Чому? Ось про це і йшлося у нашій розмові, хоча не вся вона винесена на журнальні сторінки. А це означає, що наше спілкування з генералом у відставці матиме продовження. І було б добре, якби наступного разу — за мирних умов.

Тепер лише кілька речень Анатолія Лопати з цього інтерв’ю: «Зберегти цілісність території України в межах, визнаних світовою спільнотою, — принципове питання. Керівництво нашої держави атакують і будуть далі атакувати лобісти РФ, які є як у Європі, так і в США. Президентові Володимиру Зеленському доводиться тримати удар…

Відома аксіома: перемога в бою досягається вишколеними і озброєними по-сучасному людьми. І навпаки — найкращі люди і патріоти свого народу без сучасного озброєння на полі бою загинуть».

У скороченому варіанті це інтерв’ю, як зазвичай, ми розмістимо на нашому сайті, як і ще одне інтерв’ю з академіком НАН України, віцепрезидентом НАН України Сергієм Пирожковим під заголовком  «Росія ніколи не вважала себе демократичною країною. Завжди — імперською та авторитарною».  Ми планували поспілкуватися з академіком загалом про нацбезпеку нашої держави, але під час розмови заглибилися у іншу тематику, не менш цікаву за профільну, але й не менш важливу. З’ясовується, що Сергій Іванович долучався до опрацювання нового правопису української мови, зміни у якому викликали суперечки і навіть відверті заперечення колег. Як на мене, це не дивно, бо правила мови не менш, а то і більш точні і відповідальні за математичні. А ще як усвідомлювати, що закони (точніше — правила) мови мають вплив на українську свідомість, то переоцінити таке їх значення не-мож-ли-во! Під час підготовки тексту інтерв’ю до друку не покидала думка, що цей процес з мовою «стоїть на паузі» і, рано чи пізно, до нього повернуться відповідальні фахівці.

У інтерв’ю йдеться і про інші важливі для України події, до яких мали відношення наші поважні науковці НАН України. Це і демографія, і стратегія розвитку держави, і наші зв’язки з НАТО, з Євросоюзом, а також цивілізаційний вибір України. До слова, цікаві читачеві можуть бути пов’язані з Молдовою факти у дипломатичній роботі Сергія Пирожкова, де мій співрозмовник знаходився певний час і відстоював на дипломатичному рівні інтереси України.

Щодо статті  «Загадка кривавого беZумства. Епілог»  за авторством Володимира Шевченка (експомічника секретаря РНБО України, доктора філософських наук) і Андрія Саварця (керівника Центру розвитку цифрової економіки), то вона завершує велику дослідницьку роботу стосовно теперішнього стану РФ і злочинної діяльності її керівництва, яка спричинила російсько-українську війну. Перша частина такої статті з’явилася на сторінках нашого журналу ще рік тому, а наступні її розділи також подавалися і на нашому сайті. Нинішній розділ також розміщений на сайті «Борисфен Інтел» у скороченому варіанті. Той, хто цікавиться цим дослідженням, може знайти його в журналі у повному україномовному викладі. До речі, на сайті статтю можна почитати і російською.

Олег МАХНО

 

Журнал видається українською та англійською мовами, матеріали не дублюються на сайті Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел».

 

 

 

 

The Latest Issues of “BINTEL” Journal Have Been Published

 

 

 

The first and second issues of this year’s “BINTEL. Journal of Geopolitical Analytics” is practically this year’s only news that does not coincide with our long-standing tradition. All the rest, as it was once established and improved, in providing our readers with relevant information about modern geopolitics and the place that is now assigned to Ukraine on the political world stage. But it cannot be otherwise, because military actions caused by the attack of Russians are taking place on Ukrainian territory, and Ukrainians are constantly uniting to rebuff this attack, while at the same time trying to prove to the world the true grounds for the Russian-Ukrainian war.

This is emphasized in the Chief of the Editorial Council Olexandr Bielov’s introductory word: “In this issue, readers will find (and this is logical) an analysis of the facts related to Russia’s full-scale aggression against Ukraine, during which the attackers are trying to seize foreign territory, destroy or deport Ukrainians who have lived there since antiquity.

In the same context, are analyzed geopolitical trends regarding Finland, Moldova, Romania and the so-called Transdniestria. This is in interviews with our guests, who at one time made a lot of efforts to create and build an independent Ukraine. It is symbolic that this issue of “BINTEL” was being prepared for publication when the Pre-Trial Chamber II of the International Criminal Court issued arrest warrants for Russian President Putin and the Commissioner for Children’s Rights in the Office of the Russian President Lvova-Belova”.

This tone corresponds with the content of the first article entitled  “Russia’s New Offensive: Plans and Reality”,  by Ivan Sichen, well known to our regular readers. Under the heading “RUSSIAN-UKRAINIAN WAR”, he describes in detail and analyzes the hostilities taking place in the East of our state, at the same time summing up those fierce battles when the Armed Forces of Ukraine did not allow the invaders to advance deep into our country. Therefore, it is only natural that the material will attract the attention of a large readership. One paragraph at the beginning of the article is enough to have an idea of everything stated in it by the author. “…For all the time of hostilities since the beginning of 2023, Moscow’s greatest “success” was some advance of Russian troops in the Bakhmut direction. The consequence of their “achievements” is the destruction by the Defense Forces of Ukraine of up to 40 thousand Russian invaders and several thousand pieces of military equipment, artillery, armored vehicles, aircrafts, missiles and UAVs. In fact, the vast majority of mercenaries of the private military company (PMC) “Wagner”, as well as the military of the Armed Forces of the Russian Federation, were liquidated. The PMC plans to replenish the losses of its mercenaries with a voluntary-compulsory conscription of at least 30 thousand persons within the next two months. This is probably what can happen. There are a lot of zeks (prisoners — Transl.) in the Russian prisons or camps”.

And then he tells how the Russians are trying to compensate for their losses, what they are trying to do for this, how they want to keep the captured Ukrainian territories in their hands at the time when the Armed Forces of Ukraine go on the offensive, and how they will explain their failures not only to the world, but above all to their bewildered society.

At least four articles that follow are also related to the Russian-Ukrainian war, and have a common “coloring”. Namely: this way or other, they tell about relations with our neighbors in the West — Moldova and Romania. In his article  “Russia’s Onslaught” on Moldova. A New Direction of Threats to Ukraine”,  Yurii Mykhailenko describes the situation that has arisen in Moldova and how it affects Ukrainian-Moldovan relations. His colleague Serhii Rudiuk in his work  “Geopolitical Splits” of Transdniestria”  draws the reader’s attention to historical aspects that in one way or another caused the same situation, which, in particular, should be taken into consideration here, in Ukraine.

Yurii Mykhailenko writes that “Moldova sides with Ukraine in our military confrontation with Russia. In early March 2023, the Moldovan Parliament adopted a resolution condemning Russia’s armed aggression and declaring support for Ukraine. As for the political process of the Transdniestrian settlement, since the early 2010s, the Russian Federation has actually stopped it, thus trying to maintain its influence in Moldova through the so-called PMR. Therefore, Ukraine’s role as a negotiator in the Transdniestrian settlement has faded into the background, although it is well known that as long as Ukraine maintains its independence and ability to deter Russia, Moldova is secure from Russian military invasion”.

The author also analyzes in detail the political events in Moldova, indicates how neighboring Romania influences it, determines how Moldovan society needs to respond to those challenges that have arisen not without the participation of Russia. Special attention is paid to the role that the self-proclaimed Pridnestrovian Moldavian Republic (“PMR”) is trying to play today (with Moscow’s active help). After all, weapons and military equipment are stored on its territory, which, although not the newest at the moment, are quite suitable for use. And if we add here Moscow’s desire to create grounds for the invasion of Russian-Transdniestrian troops into Odesa region of Ukraine from Transdniestria, then it is quite obvious that we should not ignore such plans, regardless of how some people seek to deny the possibility of such events.

Moreover, as the article by the mentioned Serhii Rudiuk reads, “Ethnic Ukrainians make up a significant part of the half-million population of Transdniestria. Here they are an indigenous people and traditionally supportive of Ukraine”. Serhii Rudiuk reminds the reader of historical pages in the processes of emergence of state formations in those territories, especially he dwells on the events of the 20s and 40s of the last century, when no one asked Ukrainians whether they agreed to live in the Moldavian Autonomous Soviet Socialist Republic as part of Ukraine in 1924 or in 1940 — in the Moldavian Soviet Socialist Republic, when the MASSR which was part of Ukraine united with Bessarabia.

In this regard, it is appropriate to draw attention to historical events, in particular, what happened in those areas, for example, in the 12^th or 13^th centuries, or when, already when “in the 14^th century, the Galician-Volhynian state fell under the attacks of foreign conquerors and Galicia was captured by Poland, and Volhynia — by Lithuania, the boyars and governors of the Galician Lower Reaches took responsibility for the fate of the region. And it was a heavy burden. Because here clashed the interests of Hungary, Poland, the Golden Horde (which was replaced by Turkey), and later — of Austria and Russia, and even England, France and Italy”. That is, the author rather meticulously covers the events of those years on the lands where history is also being written today and Russia is trying to interfere with the process.

Among other things, described in detail, the author recalls when the Moscow leaders laid a “time bomb” in the region, which is now called Transdniestria and is closely connected with Moldova and, actually, with the EU member — Romania.

And in order to bear in mind all the “colorfulness” of events in that region, let’s pay attention to the article by another, now permanent author of our journal, Professor Oleksandr Sahan entitled  “Urgent Problems in Relations Between the Romanian Orthodox Church and the Orthodox Church of Ukraine”.  To determine the author’s point of view, here are a few extracts from this article. The first paragraph: “The Romanian Orthodox Church (RomOC) has a certain history of the activity of its structures in the current Ukrainian territories. I mean in particular, Bukovyna, whose Orthodox communities were once part of the structural units of the Romanian Orthodox Church, and the history of this church in Ukraine during the Second World War”. And the second paragraph: “The activity of the Metropolis of Bessarabia in Ukraine (at present it is only three communities) now looks more like the UOC-MP’s problem than the OCU’s one. After all, about 120 Romanian-speaking communities are under the jurisdiction of the UOC-MP. However, there is a threat that in case of weakening of the UOC-MP (its removal from legal registration or prohibition of the activities of churches that are connected to the aggressor state, etc.), these communities may end up in the Metropolis of Bessarabia of the RomOC. Thus, a certain canonical conflict will arise — on the canonical territory of the Orthodox Church of Ukraine, which is defined by the Tomos of autocephaly, the activities of another local Orthodox Church may unfold. And, as it turned out, not the only one. The Moscow Patriarchate plots other similar scenarios for the transition of UOC-MP communities to conditionally “independent” communities, which will later come under jurisdiction of other churches”.

The Editorial Council of our journal is convinced that it will not be superfluous to add this information contained in the article by Professor Oleksandr Sahan to the above-mentioned historical pages, because it helps to better understand the background of the events taking place near the south-eastern borders of our state.

Also under the heading “INTERNATIONAL POLICY”, there is another article by Professor Myroslav Dnistryanskyi —  “The End of the Era of “Finlandization”.  Those, who are up to date on the subject, will immediately guess what the article of a member of our Editorial Council is about this time, especially against the background of Finland’s recent accession to NATO. And the subtitle no less eloquently complements the topic: “Changes in Finland’s Geopolitical Prospects As a Result of Russia’s Large-Scale Armed Aggression Against Ukraine”.

By the way, regular readers have long noted that the Professor always “keeps abreast” of current events and skillfully compares them with what is inherent in historical events in Ukraine — both current and those that are considered long gone. The latter today, as always, come out on top, reminding us that problems must be resolved in a timely manner, because over time they turn into tragedy. Even into the military one…

This is confirmed by the article of Professor, Doctor of Physical and Mathematical Sciences Valerii Shvets. The author, as we have repeatedly seen, with mathematical punctuality seeks to cope with any urgent problem for the society. This time his article, published in our journal, is  “Why Does Ukraine Need Nuclear Weapons?”  We will not mention that this question has already been raised more than once, but it remains relevant, especially since in the preamble to his article the author quotes the famous saying of the French President General Charles de Gaulle: “A great state which does not possess them [nuclear weapons], while others have them, does not command its own destiny”.

The author also presents his vision of current events in Ukraine, predicts what awaits the Ukrainian society in the future, for example, after the end of hostilities. He affirms: there will be no peace, at best there will be a truce: “It will continue while Muscovy will be licking its wounds after its defeat, until we sink back into our traditional pacifism and weaken our defensive capabilities. And then again — the aggression of our eternal enemy on our land, his next attempt to physically exterminate Ukrainian people. This is my understanding of our past and future”.

And finally, about the guests in the editorial office of the “BINTEL” journal, this time there are two. The first interview was with former Chief of the General Staff of the Armed Forces of Ukraine Anatolii Lopata entitled  “The War Has United Ukrainian People, the Ukrainian Nation and Finally Detached Us from Muscovy”.  Of course, it analyzes events related to the Russian-Ukrainian war. Let me remind you that our previous conversation with him took place on the eve of the Russian attack on Ukraine. We posted it on the pages of our journal, promising to return with Anatolii Oleksiyovych to the topic after some time, for example, when the war ends. Both sides kept their promises, however, the war did not end yet. Why? This is what our conversation was about, although not all of it is on the journal pages. This means that our communication with the retired General will continue. And it would be satisfying if next time — after the our Victory.

Now just a few sentences of Anatolii Lopata from the interview: “Preserving the integrity of Ukraine’s territory within the borders recognized by the world community is a fundamental issue. The leadership of our state is being attacked and will continue to be attacked by Russian lobbyists, who exist both in Europe and in the United States. President Volodymyr Zelenskyi has to hold the blow…

A well-known axiom: victory in battle is achieved by well-trained and armed people. Conversely, without modern weapons, the best people and patriots of their people will die on the battlefield”.

In an abridged version, this interview, as usual, will be posted on our website, as well as another interview with Vice President of the National Academy of Sciences of Ukraine Serhii Pyrozhkov entitled  “Russia Has Never Considered Itself a Democratic Country. Always — Imperial and Authoritarian”.  We planned to talk with the Academician in general about the national security of our state, but during the conversation we delved into another topic, no less interesting than the profile one, and no less important. It turned out that Serhii Ivanovych was involved in the development of a new spelling of the Ukrainian language, changes in which caused controversy and even frank objections of colleagues. As for me, this is not surprising, because the rules of the language are no less, if not more precise and important than mathematical ones. And if you realize that the laws (or rather, the rules) of the language have an impact on Ukrainian consciousness, then it is impossible to overestimate their importance! During the preparation of the text of the interview for publication, I kept thinking that this process with the language “is on pause” and, sooner or later, responsible specialists will return to it.

The interview also discusses other themes, important for Ukraine, to which our respected scientists of the National Academy of Sciences of Ukraine were related. These are demography, and the development strategy of the state, and our relations with NATO, with the European Union, as well as Ukraine’s civilizational choice. By the way, the facts related to Moldova in the diplomatic work of Serhii Pyrozhkov, where my interlocutor stayed for some time and defended the interests of Ukraine at the diplomatic level, may be interesting to the reader.

As for the article  “Mystery of the Bloody MadneZZ. Epilogue”,  authored by Volodymyr Shevchenko, the former aide to the Secretary of the National Security and Defense Council of Ukraine, Doctor of Philosophy and Andrii Savarets, Chairman of the Center for Digital Economy Development, it completes extensive research work on the current state of the Russian Federation and the criminal activities of its leadership, which caused the Russian-Ukrainian war. The first part of the article appeared on the pages of our journal a year ago, and its subsequent parts were also presented on our website. The current part is also posted on the website of “Borysfen Intel” in an shortened version. Anyone who is interested in this research can find its full version in the journal in Ukrainian. By the way, on the website you can read the article in Russian too.

Oleh MAKHNO

 

The journal is published in Ukrainian and English and is not duplicated on the website of the Independent Analytical Center for Geopolitical Studies “Borysfen Intel”.