Афганістан: гра в політику

Захопивши владу, таліби створили велику небезпеку радикалізації населення не лише Афганістану, але й інших країн регіону

 

Вадим Волохов

 

В день 20-ї річниці терактів у США, 11 вересня 2021 року, голова нового уряду Ісламського Емірату Афганістан мулла Мохаммад Хасан Ахунд об 11-й годині підняв чорно-білий прапор «Талібану», що означало офіційний початок роботи «тимчасового уряду» країни. На його інавгурації були присутні представники Росії, Ірану, Китаю, Катару, Пакистану і Туреччини.

Пригадаємо, що відбувалося перед цією інавгурацією. 7 вересня ц. р., через три тижні після захоплення Кабулу, рух «Талібан» сформував тимчасовий перехідний уряд. Список тимчасових міністрів свідчить, що попри попередні заяви талібів про створення багатонаціонального інклюзивного уряду, наразі до нього увійшли ветерани руху, себто всі ті, хто стояв пліч-о-пліч із засновником «Талібану» — муллою Мохаммадом Омаром.

Прапор «Талібану» над президентським палацом у Кабулі

В новий уряд увійшли майже винятково пуштуни — за національною ознакою, та верхівка руху — за політичною приналежністю. При цьому практично порівну поділилися міністерські крісла між представниками як радикального, так і прагматичного крила «Талібану». І навіть більше, слід розуміти, що радикали перемогли у «змаганні» — хто більше ненавидить США та Захід.

Нині їх менш за все турбує питання про міжнародне визнання, бо вони впевнені, що Пакистан, Китай, КНДР, Іран, Катар та, вірогідно, слідом за ними і Росія з Туреччиною вважатимуть уряд легітимним. Також вважається цілком очевидним, що деякі країни співпрацюватимуть з талібами, але вибірково, і не визнаючи їх режиму у повному обсязі. Більшість країн, обравши позицію вичікування, уважно спостерігатиме за діями талібів, одночасно корегуючи своє ставлення до них.

Слід більш уважно придивитися до членів уряду, щоб зрозуміти, хто ж вони насправді, кого призначили в уряд нової держави — Ісламського Емірату Афганістан (саме так Афганістан офіційно називається сьогодні). Між східними і південними пуштунськими кланами більш-менш досягнуто паритету. Силовий блок також збалансований: міністр оборони походить з кандагарського клану, а міністр внутрішніх справ є представником східних кланів, так званої вільної зони племен з центром у Джалалабаді.

Щойно згадував, що у складі уряду — майже одні пуштуни. Але вони також є представниками різних племен, десятків родів і сотень кланів, що давно між собою ворогують.

Нагадаю, що у пуштунів є два найбільш чисельних, заможних і впливових племені: дуррані та гільзаї. До речі, останній падишах (король) Афганістану Мохаммад Захір-шах, який правив країною з листопада 1933-го по 17 липня 1973-го року був з племені дуррані, династія баракзай.

Захір-шах, 1963 рік Захір-шах в 92 роки

Довідково:

Мохаммад Захір-шах (1914–2007 рр.) походив з королівського роду пуштунського племені дуррані династії баракзай. Історія його роду розпочиналася з Садар Мухаммад-Хана Пешаварі, напівкровного брата Дост Мухаммед-хана, який продав Пешавар за золото і об’єднався з Раджит-ханом проти Дост Мухаммеда в Кабулі. Його прадід Яхья-Хан прославився своїм посередництвом між Якуб-ханом і Британською імерією під час Гандамакських перемовин 1879 року. Після підписання мирної угоди обидва хани вимушено переховувались в Індії, яка на той час була британською колонією. Пуштунське походження Захір-шаха, а також його первинна прихильність до перської мови (фарсі) давали йому змогу тривалий час балансувати між інтересами пуштунської більшості та фарсімовної еліти афганського суспільства.

Він вважався прогресивним і високоосвіченим монархом. Освіту, гарну світську і військову, отримав у Франції, навіть став французьким офіцером. Крім рідної пушту, знав перську, англійську, французьку та італійську мови. Обійняв престол у віці 19-ти років після смерті батька, короля Мухаммеда Надір-шаха, вбитого на параді випускників військового училища в Кабулі, коли під час проходження строю курсант вистрілив у короля.

Отож Захір-шах був змушений перервати навчання у Франції та вступити на трон у 1933 році. Тронне ім’я — Мутаваккіл Аллах Райраві Діні Матіні Іслам Мухаммед Захір Шах, що у перекладі означає «намісник Аллаха, поборник істинної віри ісламу». Він вважався реформатором, не допустив участі Афганістану у Другій світовій війні (деякі історики вважають це твердження спірним). 17 липня 1973 року був повалений своїм двоюрідним братом Мохаммадом Даудом, який, скасувавши монархію, став першим президентом Афганістану.

Повернімося до теперішнього уряду. Лідер талібів Хайбатулла Ахундзада залишився духовним лідером руху, не поклав на себе жодних адміністративних функцій і відтепер буде носити титул «Амір-уль-Мумінін» («Повелитель правовірних»).

Мавлаві Хайбатулла Ахундзада — духовний лідер «Талібану»

Хайбатулла Ахундзада є третім лідером руху. Засновник «Талібану» мула Мохаммад Омар помер у 2013 році, його наступника Ахтара Мансура вбили в 2016 році. Новий лідер має репутацію більше богослова, ніж військового лідера. Народився у провінції Кандагар орієнтовно в 1961 році. Його батько був сільським імамом.

У 1980-х роках долучився до загону моджахедів, які воювали з радянськими військами. Безпосередньо в бойових діях участі не брав. Згодом родина переїхала до пакистанського міста Кветта, де майбутній лідер талібів почав навчатися в медресе.

У 1994 році мула Омар заснував рух радикально налаштованих студентів релігійних шкіл, а через кілька місяців до нього приєднався і Х. Ахундзада. За часів першого уряду талібів (1996–2001 рр.) очолював шаріатський суд. В той час таліби заборонили музику, кіно, телебачення, Інтернет, спорт і косметику для жінок. Дівчатам, яким виповнилося 10 років, заборонялося навчатися в школі. Шаріатськими судами широко практикувались такі вироки, як побиття камінням, відрубування рук та шмагання батогами.

Посаду лідера руху обійняв у травні 2016 року, після загибелі мули Ахтара Мансура, вбитого за допомогою американського дрону.

Він відомий своїм суворим дотриманням релігійних догм та намірами встановити в країні шаріатські порядки. Х. Ахундзада вижив після двох замахів, під час одного з них у 2019 році загинули його батько і брат. Його молодший син став смертником, який підірвав себе на одній із баз афганської армії. Кажуть, що Х. Ахундзада знав і підтримав наміри сина стати смертником.

 

На церемонії представлення уряду речник «Талібану» Забіхулла Муджахід зачитав список міністрів.

Мула Мохаммад Хасан Ахунд — в.о. прем’єр-міністра. Був міністром закордонних справ і першим заступником голови першого уряду талібів (1996–2001 рр.). Народився у провінції Кандагар. Був довіреною особою мули Омара. Особисто віддав наказ про знищення історичних пам’ятників у провінції Баміан в березні 2001 року. Приблизно 20 років очолює Раду руху «Талібан». В той же час деякі таліби з керівництва руху вважають його нерозумним і неефективним, але особиста відданість духовному лідеру була визначальною при призначенні Х. Ахунда прем’єром.
Мула Абдул-Гані Барадар — перший віце-прем’єр-міністр. Народився в 1968 році в провінції Урузган. Був заступником лідера руху з політичних питань, керівником політичного офісу «Талібан» в Катарі. Вважається головним дипломатом та офіційним обличчям «Талібану». Певний час очолював «Шуру» (Вища дорадча рада) руху «Талібан» в Кветті (Пакистан). Активно боровся з радянською окупацією. З самого початку діяльності в «Талібані» дістав репутацію найбільш кривавого польового командира талібів. В першому уряді обіймав посаду заступника міністра оборони. Планував військові операції та їх фінансував, вів таємні переговори з емісарами президента Афганістану Хаміда Карзая. Після виведення радянських військ із Афганістану заснував медресе в Кандагарі. У лютому 2010 року під час проведення американсько-пакистанської спільної операції в місті Карачі його заарештували, 8 років був ув’язнений в пакистанській тюрмі. Звільнений у 2018 році з початком переговорного процесу. З січня 2019 року постійно перебував в Катарі і очолював делегацію талібів на переговорах зі США. Саме він 29 лютого 2020 року підписав мирну угоду зі США. Спілкувався телефоном з президентом США Д. Трампом, зустрічався з міністрами закордонних справ США М. Помпео, Китаю Ван І та Росії С. Лавровим. Мула Барадар перший офіційно оголосив про перемогу талібів. Одружений на сестрі мули Омара. В його оточенні кажуть, що він — людина з великими амбіціями.
Мавлаві Абдул-Салам Ханафі — другий віце-прем’єр-міністр. Єдиний узбек у складі уряду талібів. Володіє англійською.
  Голова адміністрації — Мавлаві Ахмад Джан Ахмаді.
Мула Мохаммад Якуб Муджахід — міністр оборони, вік — приблизно 30 років. Старший син засновника «Талібану» мули Мохаммада Омара. Він є заступником чинного лідера руху «Талібан», головою воєнного комітету «Талібану». Вважається представником поміркованого крила «Талібану», прихильником запровадження всеохоплюючого миру, активно використовує свої зв’язки із відповідними колами Королівства Саудівська Аравія. Егоцентричний, вольовий та амбіційний. Після загибелі Ахтара Мансура його кандидатуру розглядали на посаду лідера руху, але керівництво її не підтримало через молодий вік та недостатній досвід кандидата.
Карі Фасіхуддін — начальник Генерального штабу. Етнічний таджик. Був головою воєнного комітету руху.
Амір-Хан Моттакі — міністр закордонних справ. За часів першого уряду очолював делегацію талібів на переговорах в ООН, був міністром культури та інформації, потім міністром освіти. Після 2001 року керував групою пропаганди та психологічної війни. Очолював штаб духовного лідера. Один з небагатьох публічних талібів вищої ланки руху, які офіційно налагоджували контакти з урядами Афганістану та вели з ними переговори.
Шер Мохаммад Аббас Станікзай — заступник міністра закордонних справ.
Мула Сіраджуддін Хаккані — міністр внутрішніх справ. Приблизно 48 років. Він є сином Джалалуддіна Хаккані та керівником екстремістської «Мережі Хаккані», яка вважається найбільш боєздатною та підготовленою частиною «Талібану», з 2016 року був заступником лідера талібів Х. Ахундзада. Саме бойовики «Мережі Хаккані» практикували підрив смертників, хоча таку практику таліби не підтримують. Особисто керував багатьма військовими операціями талібів. Співпрацює із ISI (Міжвідомча розвідка Пакистану) та продовжує контактувати з «Аль-Каїдою».
  Мула Абдул Хак Ахунд — заступник міністра внутрішніх справ у справах з контролю за наркотиками.
Мавлаві Абдул Хакім Шаріа — міністр юстиції.
  Мула Хідаятулла Бадрі — міністр фінансів.
Мохаммад Ідріс — керуючий Центральним банком.
Мула Хайрулла Хайрхва — міністр інформації та культури.
Забіхулла Муджахід — заступник міністра культури і інформації. 43 роки, народився у південно-східній провінції Пактія. Тривалий час був прес-секретарем руху «Талібан». Керував пропагандистським апаратом «Талібану».
Мула Абдул-Хак Васік — керівник розвідки. Вік — приблизно 50 років, родом з провінції Газні. В русі талібів керував відділом європейських відносин у складі політичного управління. Був у числі п’яти ув’язнених Гуантанамо, яких обміняли в рамках спеціальної програми. Після звільнення лідер руху направив його до Дохи (Катар) у складі делегації на переговорах зі США. Тісно контактує з «Аль-Каїдою», формував групи талібів для навчання у розвідувальних тренувальних центрах «Аль-Каїди».
  Мула Рахматулла Наджиб — заступник керівника розвідки.
Шейх Мавлаві Нурулла Мунір — міністр освіти.
Мавлаві Абдул-Бакі Хаккані — міністр вищої освіти.
Мохаммад Ханіф — міністр економіки. Етнічний таджик.
Мула Нурулла Нурі — міністр кордонів та племен.
Мула Мохаммад-Іса Ахунд — міністр у справах шахт та нафтової промисловості (міністерство природних ресурсів).
Мула Абдул-Латіф Мансур — міністр у справах водно-енергозабезпечення.
Мула Абдул-Манан Омарі — міністр громадських робіт.
  Мула Мохаммад-Юнус Ахундзада — міністр у справах з відновлення сільського господарства та його розвитку.
Шейх Нур-Мохаммад Сакіб — міністр у справах хаджу та вакуфів.
Хаджі Халіль ар-Рахман Хаккані — міністр у справах біженців. Член родини Хаккані, племінник міністра внутрішніх справ. Спеціальний представник духовного лідера, дядько заступника лідера «Талібану». Підтримує тісні контакти з країнами регіону Близького Сходу.
Шейх Мохаммад Халід — міністр ісламської орієнтації.
  Мула Хамідулла Ахундзада — міністр авіації і транспорту.
  Мавлаві Наджибулла Хаккані — міністр зв’язку та інформаційних технологій.

…Скоріш за все таліби намагаються будувати країну за прикладом Ісламської Республіки Іран…

Скоріш за все таліби намагаються будувати країну за прикладом Ісламської Республіки Іран. Духовний лідер Хайбатулла Ахундзада визначатиме стратегічні напрями у сфері економіки та зовнішньої політики, а мула Мохаммад Хасан Ахунд відповідатиме за внутрішню політику емірату.

Можливо, що на посади заступників міністрів та вищих чиновників таліби призначатимуть представників інших національних та релігійних меншин, щоб демонструвати інклюзивність уряду, але загалом політичне представництво режиму і головні особи, які матимуть повноваження ухвалювати рішення, будуть безумовно від пуштунів.

Щодо можливості формування у майбутньому інклюзивного уряду, то про це офіційно заявив і міністр інформації та культури мула Хайрулла Хайрхва. Зокрема, він наголосив, що сьогодні передчасно порушувати тему виборів в країні, оскільки керівництво Ісламського Емірату Афганістан ще не ухвалило рішення щодо їх підготовки та проведення, але якщо вони відбудуться, то світова спільнота зобов’язана їх визнати. Він також сподівається на налагодження добрих відносин з усіма сусідніми країнами. Х. Хайрхва підкреслив, що Афганістан відкритий для сусідів, і у якості прикладу сказав, що Іран, Пакистан, Узбекистан та Туреччина вже направили до Афганістану гуманітарну допомогу і готові й надалі «налагоджувати позитивні відносини».

Міністр інформації та культури Афганістану мула Хайрулла Хайрхва

Вірогідно, що новий уряд проводитиме політику з ухилом на соціальну справедливість у спосіб перерозподілу національних багатств, деприватизації та націоналізації. Дуже важливим постає питання про подолання Афганістаном економічної кризи з огляду на те, що Захід і США заблокували всі афганські активи в банках і до бюджету не надходять західні інвестиції. Вважається, що Китай, який наразі готовий виступити головним спонсором афганської економіки, Пакистан, Туреччина, Іран, Катар та ОАЕ найближчим часом повідомлять про свою готовність до співробітництва з Афганістаном. ОАЕ, своєю чергою, можуть репрезентувати інтереси кількох країн регіону Близького Сходу, передусім Саудівської Аравії, стосунки з Катаром та Туреччиною якої обмежені.

…Таліби отримали владу, сформували уряд, і розпочали процес формування органів влади на місцях…

Таким чином, таліби отримали владу, сформували уряд, і розпочали процес формування органів влади на місцях. Згодом постане питання обрання шляху розвитку країни, і це може стати для талібів досить важкою справою.

Якщо вести мову про сприйняття деякими країнами режиму в Афганістані, то слід згадати президента США Дж. Байдена, який заявив, що Сполучені Штати не налаштовані визнавати уряд талібів. Вашингтон наразі безпосередньо вже не бере участі в афганських подіях, але створив умови для жорсткої конкуренції між регіональними гравцями, що змагаються за Афганістан, а саме: Китай/Пакистан та Туреччина/Катар. А це несе в собі новий ребаланс регіону. Якщо раніше Пекін планомірно вичавлював Москву з регіону і перетворював його з зони домінування Росії в зону балансу інтересів, то відтепер в гру активно втрутилася Туреччина і на регіон Центральної Азії чекає нова розстановка сил. В регіоні Сполучені Штати залишаються у якості дієвого спостерігача і, безумовно, опосередковано впливатимуть на подальший розвиток подій.

Туреччина також послідовно досягає своєї мети в регіоні. Зв’язки з талібами наразі розвиваються стрімко, результативно і на межі можливого. Анкара входить до Середньої Азії, Північного Кавказу та відсторонює Росію від її «кормової бази».

Згідно з домовленостями талібів із Туреччиною і Катаром, останні контролюють роботу кабульського аеропорту. Для Анкари та Дохи це вкрай важливо, оскільки на найближчу перспективу аеропорт залишатиметься практично єдиними «воротами до Афганістану». Всі іноземці, які прибувають або планують прибути до Кабулу, змушені погоджувати свої плани з Туреччиною і Катаром. Така процедура надає можливість Туреччині та Катару розв’язувати в першу чергу свої задачі економічної та політичної присутності в Афганістані. Фактично таліби уповноважили Анкару і Доху виступати в ролі своїх представників для спілкування з країнами світу.

Міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу обговорює із своїм катарським колегою Мохаммедом бен Абдулрахманом Аль Тані роботу кабульського аеропорту, 10 вересня ц.р.

Щодо подальших кроків уряду талібів, то тут можливі два варіанти:

Перший: в умовах серйозної економічної кризи таліби неспроможні налагодити процес забезпечення народу всім необхідним, і через це Афганістан опиниться на порозі гуманітарної катастрофи. Таліби змушені досить швидко вдаватися до дипломатичних кроків, щоб забезпечити потреби країни. І саме це призведе до легітимізації і міжнародного визнання їх режиму.

Другий: таліби нарешті усвідомлять, що не зможуть бути єдиною домінуючою силою в країні і змушені піти на поступки та допустити до державного керівництва інші політичні сили, сформувавши інклюзивний уряд. Якщо цього не станеться, то постає проблема значного зростання внутрішніх соціально-політичних негараздів, з якими тільки покаранням незгодних впоратися неможливо.

Наразі дуже серйозним фактором дестабілізації ситуації в Афганістані та навколо нього вважається неофіційна підтримка Пакистаном талібів в їх намаганнях придушити спротив, очолюваний сином Ахмад-шаха Масуда в Пандшерській ущелині. Так, в перших числах вересня поточного року до Кабулу прибув голова Міжвідомчої розвідки Пакистану (ISI) Фаїз Хамід. За неофіційними даними, він керує операцією з «зачистки» Пандшерської ущелини. Як стало відомо, в ніч з 5 на 6 вересня ц. р. ударні БПЛА зі складу пакистанських ВПС були задіяні для бомбування і обстрілів сил народного спротиву. Крім того, військово-транспортна авіація ЗС Пакистану виконувала польоти, доправляючи військовослужбовців у одностроях талібів для придушення сил фронту народного спротиву Афганістану на чолі із Ахмадом Масудом.

Голова Міжвідомчої розвідки Пакистану (ISI) генерал-лейтенант Фаїз Хамід прибув до Кабула 4 вересня ц.р.

В цей же час таліби фактично надають територію Афганістану для дій інших терористичних угрупувань, таких як, наприклад, «Аль-Каїда», «Ісламський Рух Узбекистану», «Джамоат-е Ансоруллох», «Ісламський Рух Східного Туркестану».

Таким чином, захопивши владу, таліби створили велику небезпеку радикалізації населення не лише Афганістану, але й інших країн регіону Центральної Азії і Близького Сходу, та спонукатимуть це населення до виступів проти чинних режимів з метою їх заміни.

 

Схожі публікації