Стратегія керованої трансформації Російської Федерації
Ексклюзив «Борисфен Інтел»
Попередні частини дослідження (1, 2, 3, 4)
Володимир Шевченко
Андрій Саварець
Вступ
Вже понад рік Російська Федерація веде агресивну війну проти України, безглузду та нещадну. Така війна для РФ є абсолютно безперспективною. Вона вже багато років закладає катастрофічні наслідки для російського суспільства. Війна ведеться перед лицем постійно мінливих суспільних цілей, за цілковитої відсутності хоч якогось чіткого і реалістичного образу перемоги. Війна, яка є руйнівною як для російської держави і суспільства в цілому, так і для інтересів ключових груп влади, які керують російським суспільством.
Парадокс безглуздості і зовнішньої ірраціональності цієї війни не можна обійти або проігнорувати.
Тих, хто намагається пояснити сенс війни і її хід, він розділив на кілька практично непримиренних груп:
– прихильників раптового колективного божевілля російського військово-політичного керівництва (яке протягом двох десятиліть демонструвало досить ефективні результати управління РФ);
– прихильників пояснення того, що відбувається, повною деградацією цього самого керівництва (що багато в чому суперечить першій версії);
– прихильників спроби знайти в процесі логіку, що відповідає сучасним уявленням про структуру суспільства взагалі, і російської зокрема (не заперечуючи істотної, але не ключової ролі деградації управлінських еліт в умовах авторитаризму).
У наших попередніх публікаціях і виступах в електронних ЗМІ ми послідовно (починаючи з березня минулого року) намагалися розглянути цей кривавий «театр абсурду», що відбувається, з позиції третього підходу — з точки зору об’єктивних закономірностей, які регулюють суспільний розвиток.
Досвід показує, що якщо люди, які раніше десятиліттями демонстрували результати ефективного управління, раптом починають отримувати результати, відмінні від заявлених (і, тим більше, суперечать їм «з точністю до навпаки»), але при цьому вперто продовжують колишню практику, маючи всі можливості зупинитися, єдиним розумним поясненням є те, що їх справжньою метою є фактично отримані результати, а не проголошені громадськості.
Саме з такою ситуацією ми маємо справу з моменту явно невмотивованого вторгнення РФ на територію України.
Такий підхід дозволяє найбільш логічно пояснити справжні цілі війни, її безпосередні причини, специфічний (як правило, парадоксально божевільний) характер її ведення РФ, причини зовнішньо нелогічної поведінки її політичного керівництва, а також зробити низку обґрунтованих прогнозів на майбутнє.
Методологічний підхід «раціональної політекономії», заснований на принципі римського права Cui prodest («Кому вигідно»), привів нас до відповіді на ключове запитання: Яка справжня мета СВО?
А вона така:
Справжньою метою СВО є ПРАГНЕННЯ не армії, НЕ ВПК, НЕ олігархату, НЕ бюрократичної вертикалі, НЕ регіональних чи етнічних еліт, а САМЕ РОСІЙСЬКИХ СПЕЦСЛУЖБ, НЕРОЗРИВНО ПОЄДНАНИХ З КРИМІНАЛОМ (іменованих нами «Корпорацією монстрів», або «Корпорацією»), реалізувати свої претензії на абсолютну владу в РФ (включно з тіньовою та легітимною складовими), якою вони зараз не володіють, незважаючи на поширений міф, який стверджує протилежне.
З такої відповіді логічно випливають відповіді на наступні питання:
– Перше питання: Чому РФ не припиняє війну, незважаючи на її абсолютну безперспективність, важкі наслідки для російського суспільства, повну відсутність реалістичного образу перемоги та на позиції всього світу, включно з тиском свого єдиного впливового союзника — Китаю?
Відповідь:
Війна триває, бо справжньої мети СВО не досягнуто. І досягти мети неможливо ні в рамках конституційного процесу, ні навіть у спосіб державного перевороту «у верхах». Але тільки через революційні потрясіння всього суспільства, що охоплюють його основні структури. Зупинити війну — значить залишити структуру російського суспільства в тому ж вигляді з багатьма попередніми центрами влади.
– Друге питання: Яка роль президента Путіна в російському суспільстві?
Відповідь:
Путін — маріонеткова фігура, що має штучно створену ауру абсолютного диктатора, здатного проявляти свої диктаторські повноваження тільки в суворо обмежених (не ним же) сферах, що особливо яскраво проявляється в моменти кризи, зокрема, в умовах війни.
Такий погляд, відображений у наших попередніх публікаціях, дає розуміння більшості парадоксів цієї війни: її причин та характеру ведення, а також специфіки діяльності військово-політичного керівництва РФ як всередині країни, так і на міжнародній арені.
Однак залишаються найбільш важливі питання:
– про найглибші, найфундаментальніші причини війни;
– про безпосередні мотиви щодо її початку наприкінці лютого 2022 року;
– про ефективність реалізації раціонального прихованого плану трансформації РФ.
Відповідям на ці питання присвячена заключна частина нашого дослідження.
Першопричини та ідеологія кривавого беZумства
Картина того, що відбувається, з точки зору раціональної політекономії
Замість епіграфа
«Сьогодні влада в РФ належить досить унікальному у всіх сенсах політичному суб’єкту: організованому криміналу, зрощеному з владою і вищим бюрократичним класом. Сенс його існування полягає в тому, щоб забрати під себе всі доступні йому матеріальні блага і «закуклити» простір.
Для Росії такий суб’єкт унікальний, оскільки раніше протягом всієї її історії ніколи не існувало такого суб’єкта, як панівна еліта. Всі попередні керівники країною мали певний набір принципів, які можна було віднести до ідеологічного змісту і наповнення їх діяльності. У тій чи іншій формі особисті та групові інтереси поєднувалися з інтересами розвитку держави. У нинішніх такої можливості просто немає. Всі їхні інтереси суто шкурні. І це не оцінка, а констатація.
Тому вивчення мафіозної держави значно спрощується. Тут немає фактору невизначеності, що виникає у вигляді ідейних мотивів. Тому що немає ідеї. Мафіозна структура вкрай примітивна і описується суто раціональними закономірностями, серед яких немає місця ірраціональним мотивам і діям».
Російський аналітик і блогер А. Несміян
Відповіді на питання про найбільш фундаментальні причини війни і закономірності вельми динамічної картини нинішньої російської дійсності повинні полягати в об’єктивних і універсальних законах розвитку будь-яких людських суспільств (зрозуміло, в тому числі і російського). Зокрема, в закономірностях розвитку тіньової політичної влади і тіньового економічного арбітражу — найбільш впливового фактору суспільного життя РФ. У статистиці і динаміці процесу. Особливо в стані-атракторі — «кінцевому пункті цієї динаміки» для «Корпорації» (ініціатора і єдиного бенефіціара в РФ цієї війни).
Кінцевий пункт руху для «Корпорації» має бути:
– з одного боку, — катастрофічний;
– з другого боку, — близький за часом настання;
– а з третього — настільки фатально неминучий, що затребує термінових і, здавалося б, самовбивчих для країни дій.
Злочинність в РФ (звичайна і державна) — історія становлення
Доречно згадати, як народжувалася і зміцнювалася в РФ система такої влади, що має два етапи в розвитку.
Перший етап — 1991 рік – близько 2000 року. Період повного хаосу і «управлінської коми» часів «перебудови» закінчився тим, що в «лихі 90-ті» відверто «класичний» кримінал захопив у державних структур функцію політичного контролю всередині суспільства, в тому числі і одну з ключових — економічний арбітраж.
А. Секацький, співробітник кафедри соціальної філософії та філософії історії Санкт-Петербурзького державного університету, красномовно, точно і досить комплементарно описує це явище, яке могли спостерігати багато хто з нинішніх громадян на теренах колишнього СРСР. І в РФ зокрема.
Він дійшов висновку, що: «Взагалі, до бандитів в малинових піджаках можна ставитися як завгодно, але я вважаю, що саме вони врятували Росію від остаточного розпаду за югославським сценарієм. Будучи активним і численним прошарком, вони організували владу на місцях і успішно замінили ні на що не здатну міліцію… Місцевий кримінал взяв на себе фіскальні функції та функції правосуддя, навіть якщо вони здійснюються «по понятіям»… Влада братви була набагато прозорішою і зрозумілішою: вона була ближчою до народу, її представники відповідали за свої слова, чого так катастрофічно бракувало державі… Звичайно, ці хлопчаки управляли «по понятіям», але в їх поняттях були присутні елементи справедливості, нехай і досить примітивні» [1].
У процесі розвитку суспільства і зміцнення його легітимних структур (в першу чергу, силових) вищевказану функцію дедалі частіше перебирали на себе спецслужби, природно, поступово відбираючи частку у відвертого криміналу.
Етап завершився на початку 2000-х років, коли система тіньового управління суспільством в РФ обзавелася дворівневою пірамідальною структурою: на вершині піраміди — спецслужби, а під ними — етнічні та позаетнічні кримінальні структури.
Таким чином, система управління, контролю та арбітражу пройшла спочатку відверто кримінальну стадію, потім кримінально-ФСБ-шну, а закінчилася ФСБ-шно-кримінальною стадією.
Остання конструкція є потенційно дуже стабільною і могла б існувати нескінченно (прикладів у світі більш, ніж достатньо), якби не одне суттєве «АЛЕ».
В надрах останнього етапу розвитку (також через об’єктивні обставини) народжувалася і стрімко розвивалася нова система управління-контролю, значною мірою заперечуючи стару.
Реальна загроза
Функція тіньового політичного контролю над суспільством і економічного арбітражу в процесі масштабної міжнародної економічної інтеграції РФ в цивілізований світ (тобто, в ході цілком об’єктивних процесів) дедалі більше (і безповоротно) витіснялася спеціалізованими правовими міжнародними інституціями, що працюють прозоро і за чіткими правилами.
Цей процес надзвичайно тісно пов’язаний з рівнем залучення російської економіки у міжнародну, а станом на 23 лютого 2022 року він був просто колосальним та становив для «Корпорації» екзистенційну загрозу критичного характеру.
Причому міжнародна економічна інтеграція мала переважно характер євроатлантичний, під чим мається на увазі не інтеграція зі структурами НАТО, а економічна інтеграція (хоча і не формалізована окремим документом) з Європейським Союзом, Великою Британією, Сполученими Штатами Америки і взагалі західним світом, куди сміливо можна віднести Японію з Південною Кореєю.
Ба більше, за даними UNCTAD [2], насправді найбільшим інвестором в російську економіку були США. Річ у тому, що багато іноземних інвестицій в Росію здійснювалися через треті країни (американська корпорація часто купувала частку в капіталі російської компанії через свої голландські або ірландські дочірні компанії).
Після Вторгнення найбільше з іноземних інвесторів, що були змушені припинити свою діяльність на території РФ, втратили США (понад $100 млрд), Велика Британія ($78 млрд) та Німеччина ($51 млрд), що переконливо підкреслює євроатлантичну складову інвестування в Росію.
Як повідомляє Frank Media з посиланням на слова голови наглядової ради Московської біржі, у липні 2021 року частка акцій у вільному обігу російських компаній, що належить іноземцям, оцінювалася більш ніж у 80 %.
Досить інтегрованою в міжнародну була і фінансова система РФ — станом на кінець 2021 року з $612,9 млрд золотовалютних резервів $481,4 становили валютні активи (зокрема, державні та недержавні боргові цінні папери, депозити та залишки на рахунках ностро тощо). 33,9 % золотовалютних резервів були номіновані в євро, 10,9 % — в доларах США, 6,2 % — в фунтах стерлінгів.
При цьому емісію рубля ЦБ РФ міг виконувати тільки в режимі currency board, тобто Центробанк Росії може друкувати рублі тільки на суму наявної валюти в золотовалютному резерві.
З урахуванням обсягів іноземних інвестицій (станом на 01.01.2022 року інвестиції в РФ склали $609,6 млрд, портфельні інвестиції — $273,9 млрд, інші інвестиції — $275,5 млрд), географію інвесторів (незважаючи на номінально найбільші Кіпр, Нідерланди, Люксембург фактично це були США, Світовий банк та Німеччина), а також широкого спектру економічних сфер (нафтогазова, банківська, автомобільна та харчова промисловість, будівництво, хімічна промисловість та фармацевтика, сільське господарство), абсолютно природно, що таке глибоке проникнення іноземного бізнесу в російську економіку почало активно впливати на регуляторне середовище.
Так, за показниками рейтингу Doing Business 2020, Росія увійшла в топ-30, посівши 28-ме місце, випередивши Японію і Францію. По суті, це рейтинг інтеграції економіки країни в міжнародне регуляторне середовище [3].
Крім того, Російська Федерація зв’язала себе безліччю міжнародних договорів, які визначають підстави, межі та спосіб поведінки держави в конкретній ситуації, а також обмін інформацією, що робить національні системи більш прозорими, передбачуваними, а отже, більш керованими з транснаціонального рівня.
З огляду на те, що міжнародне право має пріоритет над російським правом (ч. 4 ст. 15 конституції РФ), то за допомогою міжнародного права фактично здійснювався контроль над російською економікою [4].
Чому 24.02.2022-й?
З вищевикладеного випливає, що вказані вище процеси розвивалися поступово протягом тривалого часу, але чому вторгнення сталося саме 24 лютого 2022 року?
Чому центр влади у вигляді спецслужб і криміналу до цього часу мирився зі своїм становищем, незважаючи на суперечності між його нескінченними владними амбіціями і фактичним положенням далеко не абсолютної влади? Що повинно було статися, щоб «Корпорація» зважилася на масштабну континентальну війну в центрі Європи? Водночас вона спокійно сприймає і СВІДОМО ПРИМНОЖУЄ економічні, політичні, репутаційні та людські жертви російського суспільства?
Ключем до розуміння дати вторгнення стала дата повноцінного запуску «Північного потоку-2», труби якого вже були заповнені технічним газом, а до закінчення процесу сертифікації залишалося всього кілька днів.
Крім очевидних економічних і політичних переваг для РФ (посилення залежності Європи від Росії, падіння інтересу до України, не кажучи вже про банальну економічну вигоду), мало місце і безсумнівне радикальне посилення міжнародних правил ведення бізнесу всередині країни. Замість газу, що закачується в Європу, Росія крім валютної виручки отримала б європейську бізнес-культуру. Причому з абсолютно об’єктивних причин.
Свого часу, «прорубавши вікно» в Європу, Петро I не тільки забезпечив експорт російської продукції, а й протиток у вигляді європейської культурної експансії, що забезпечило прискорений технологічний розвиток Російської держави, але в той же час зруйнувало колишній архаїчний життєвий устрій, закономірно перерозподілило центри сили і регулювання фінансових потоків.
А коли основою економіки є нафта і газ, і вона регулюється європейськими нормами та визначається європейськими практиками ведення бізнесу, то їх перенесення у внутрішнє бізнес-середовище обумовлене. Олігархам більше не потрібно збиратися на злодійські сходки або на конспіративні квартири, щоб усунути суперечки — вони можуть зробити це у Високому суді Лондона.
Перенесення такої моделі на нижчі рівні соціально-економічних відносин є питанням часу.
І це вже відбувалося. Не тільки олігархи, а й бізнесмени «середньої руки», і навіть «дрібні крамарі» структурували свій бізнес і свою власність з хитросплетіннями холдингових компаній в іноземних юрисдикціях. Тобто, убезпечували себе західними (насамперед європейськими) законами і судами. Будь-який «наїзд» силовиків на бізнес міг закінчитися позовом до міжнародного суду і солідним штрафом для держави, і РФ була зобов’язана виконувати це рішення суду.
У «цивілізованому» бізнес-середовищі, де панують західні практики ведення бізнесу, тіньовий економічний арбітраж, а потім і тіньові механізми соціального управління стають непотрібними з об’єктивних причин.
Схожість ситуації з українською зразка 2013 року, або «Доказ за аналогією»
Позицію неформальної ФСБ-шно-кримінальної піраміди влади (інтереси якої представляє президент Путін і чиїм ставлеником він є) напередодні повномасштабного російського вторгнення в Україну можна порівняти зі становищем президента України Віктора Януковича в листопаді 2013 року.
Тоді, після тривалого процесу переговорів та погоджень, він раптом відмовився підписувати документ про асоціацію України з ЄС, хоча, як було зазначено вище, рівень реальної економічної інтеграції України в західну економіку з природним проникненням процедур міжнародного контролю був незрівнянно нижчим, ніж у РФ наприкінці лютого 2022 року.
Янукович просто не міг підписати такий документ, незважаючи на реальний ризик революції і тиск західної дипломатії. Європейська інтеграція України передбачала ерозію кримінально-олігархічного суверенітету, чого значною мірою вдалося досягти Януковичу за підтримки вітчизняного олігархату, правоохоронних органів та Партії регіонів.
Європа неминуче почне вимагати верховенства права, незалежного (в першу чергу від самого Януковича) суду, реформи правоохоронної системи тощо. І природно, що в цьому новому світі точно не знайшлося б місця кримінальній економічній моделі, яку вибудував і зміцнив Янукович і зацікавлені сили і яка спочатку поглинула весь відверто кримінальний бізнес, потім «сірий», а потім приступила до поглинання легального.
Євроінтеграція поклала б край плеканій Януковичем ідеї про незмінюваність влади в Україні, а також про відсутність прав і свобод громадян, відсутність незалежного суду та існування неформальних (тобто корупційно-кримінальних) регуляторних практик.
Точно з такою ж проблемою зіткнулася тіньова корупційно-кримінальна піраміда, яка є опорною структурою нинішньої російської влади, але масштаб проблеми, а, отже, і «ціна питання» були незрівнянно вищі.
Закономірна і об’єктивно обумовлена міжнародна інтеграція економічної та політичної сфери РФ, надаючи переваги одним (більшості) владним і соціальним групам, в той же час несла у собі смертельну екзистенційну загрозу іншим. А саме для ФСБ-шно-кримінальної піраміди — ядра нинішнього російського режиму, його кістяка і системоутворювальної сили. Ядро російської влади не могло не зреагувати на критичні виклики.
«Консервативна революція» в РФ
Сутність революційної теорії
Жодна насправді революційна трансформація національного масштабу неможлива без революційної ідеології. І така ідеологія «Великого переходу» створена.
Це виправдовує раптову, буквально з нізвідки, нагальну необхідність «захисту» економічного, політичного та духовного суверенітету Російської Федерації від «агресивного» зовнішнього світу (насамперед західного).
В основі масштабного плану такого «захисту» є ідея так званої російської консервативної революції, розробленої улюбленим філософом Путіна О. Дугіним. Основні її положення не тільки активно просуваються на всіх медіамайданчиках РФ, але й неухильно, послідовно і вкрай ефективно впроваджуються в суспільне життя країни. Система «загорнута» в ура-патріотичну агресивну людиноненависницьку риторику і передбачає радикальне дистанціювання від світу західних цінностей, безкомпромісну боротьбу з їхнім впливом всередині країни і опору на традиційні моральні цінності.
Вона передбачає:
– самоізоляцію країни від міжнародних систем економічного контролю;
– самоізоляцію від міжнародно-політичного контролю — так звана суверенна демократія;
– опору на архаїчні (консервативні) соціальні цінності;
– дискредитацію і повалення старої військової, олігархічної та регіональної еліти, що репрезентує чинну структуру влади у РФ в її формі, розподіленої на кілька центрів сили;
– тотальний контроль нової «патріотичної» національної еліти над економікою, зовнішньою і внутрішньою політикою країни, поведінкою і навіть свідомістю її населення;
– зміцнення старих і створення нових репресивних структур;
– максимальну мілітаризацію всіх сторін суспільного життя;
– перехід від федеративного до унітарного будівництва держави з жорсткою вертикаллю влади.
Крім фундаментального поняття «традиційні цінності», другим ключовим поняттям такої ідеології є «суверенітет».
Саме про суверенітет, як орієнтир для нації, говорять на всіх трибунах РФ з початку СВО. Саме про відстоювання суверенітету від «зазіхань» на нього з боку «підступного та агресивного Заходу» все частіше згадують як про головну мету СВО. Путін говорив про суверенітет у всіх своїх виступах (зокрема, у своєму посланні Федеральним зборам РФ). Саме про суверенітет постійно говорить Патрушев — один з ключових осіб, які ухвалюють рішення в «Корпорації». Тисячі пропагандистів різного рівня цілодобово на всіх медіамайданчиках балакають про суверенітет як найвищу цінність. І вони, в даному випадку, зовсім не лукавлять.
Саме суверенітет, що розуміється як торжество перерахованих вище завдань «консервативної революції», може забезпечити справжню мету СВО — панування абсолютної влади «Корпорації» в особі спецслужб і криміналу (скріплених воєдино загальною для них кримінальною психологією).
Оскільки «Корпорація» складається з, нібито, різних партій, а насправді — двох нероздільних — спецслужб і кримінальної, то в даний час вони пропонують суспільству два варіанти «майбутньої російської соціальної і національної справедливості».
Один шлях — від відвертого криміналу — пропонує керівник ПВК «Вагнер» Пригожин, який має всі ознаки центру сили, а саме: владні, фінансові, медійні ресурси, а також свою специфічну ідеологічну доктрину російської величі, патріотизму та соціальної справедливості.
Тим, кого не надихає образ світлого суспільства майбутнього, що живе «по понятіям», пропонується шлях полковника ФСБ Стрєлкова-Гіркіна, який зараз подається в образі військового інтелігента, людини честі — білогвардійського офіцера — такого собі барона Врангеля наших днів. Буквально на наших очах Стрєлков-Гіркін з опозиціонера-одинака, найбільш запеклого і безкарного критика нинішньої гнилої влади на чолі з президентом Путіним перетворюється на лідера і головну трибуну ультрапатріотичної організації — «Клубу незадоволених патріотів» з переходом в загальноросійський громадський рух — центр кристалізації численних однодумців.
Обидва проповідують суспільство, де праві і ліві ідеї зливаються з націонал-соціалізмом, а ліберали оголошуються ворогами народу з усіма наслідками, що звідси випливають.
Кінцева мета революційних перетворень
Як конструкцію майбутньої Нової Росії «Корпорацію» влаштовує іранська модель.
Така модель передбачає створення російського аналога КВІР — Корпусу вартових Ісламської революції (у російському варіанті — умовного «Корпусу вартових Російської консервативної революції») зі схожими та юридично закріпленими повноваженнями.
Нагадаємо, що КВІР в Ірані не за допомогою тіньових механізмів, а на цілком законних підставах контролює економіку, внутрішню і зовнішню політику, армію, і, природно, спецслужби — тобто є неподільним і (що має ключове значення) законним власником країни та всього її багатства, ділячись ним тільки з носієм концептуальної влади — духовенством.
Напрями, раціональність і висока ефективність «консервативної революції»
Після Вторгнення почалися стрімкі процеси трансформації Російської держави, які просто неможливо було ініціювати і виконати у будь-який інший спосіб, крім демонстративно агресивної війни.
А саме:
– Розрив економічних зв’язків із західним світом без найменшого урахування збитків, яких зазнає Російська Федерація
Про масштаби розриву зв’язків можна судити за кількома показниками.
Станом на лютий 2022 року в Росії працювало 2405 дочірніх структур 1404 компаній з Євросоюзу та «Групи семи» (загалом працювало понад 5 тис. іноземних компаній).
Іноземний бізнес безпосередньо сформував 2 млн робочих місць в економіці Росії, а ще 4–6 млн громадян були побічно з ним пов’язані.
За узагальненими даними різних аналітичних установ, на початок 2023 року 1,2 тис. (38 %) представників міжнародного бізнесу згорнули російські операції і перебувають у процесі виходу.
Річний дохід іноземних компаній, які остаточно вийшли з РФ, становив $42,1 млрд, у 2021 році вони сплатили $3,3 млрд податку.
До повномасштабного вторгнення в Україну в РФ існувало, наприклад, понад 20 автомобільних заводів, які випустили понад мільйон легкових автомобілів (вантажних і легкових) світових брендів (американських, японських, німецьких, корейських і китайських). Разом з постачальниками з інших галузей автомобільна промисловість створила загалом близько 3,5 млн робочих місць.
За підсумками 2022 року на російському авторинку залишилося лише 11 іноземних підприємств і 14 з 60 марок автомобілів, причому 3 з них російські, решта — китайські.
Слідом за Cargill, Viterra і Archer-Daniels-Midland залишає Росію Louis Dreyfus — останній великий іноземний зернотрейдер;
– Вихід Російської Федерації з міжнародних договорів, угод і конвенцій
Свого часу РФ ратифікувала 60 конвенцій Ради Європи з різних питань (права людини, правове співробітництво, боротьба з тероризмом і злочинністю, культурні, соціальні проблеми тощо).
25 лютого 2022 року Рада Європи призупинила членство Росії в організації через вторгнення Росії в Україну, а 15 березня Комітет міністрів РЄ ухвалив рішення про негайне виключення Росії з Ради Європи.
Вихід РФ із Ради Європи передбачає одночасну денонсацію Статуту Ради Європи та Європейської конвенції з прав людини, що означає позбавлення російських громадян можливості звернутися до ЄСПЛ. До речі, РФ посіла 2-ге місце в Європі після Туреччини за кількістю справ, які очікують розгляду в Суді за позовами своїх громадян.
17 січня 2023 року Путін доправив до Держдуми законопроєкт про припинення дії міжнародних договорів між РФ та Радою Європи, зокрема:
– Статуту Ради Європи від 5.05.1949 р.;
– Конвенції про захист прав людини і основних свобод 4.11.1950 р. та протоколів до неї;
– Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом від 27.01.1977 р.;
– Європейської хартії місцевого самоврядування від 15.10.1985 р.;
– Європейської соціальної хартії від 3.05.1996 р.
Також РФ виходить з міжнародних договорів:
– про захист дітей від сексуального насильства та експлуатації;
– про відмивання грошей та фінансування тероризму;
– про контрафактну продукцію, яка загрожує охороні здоров’я;
– про взаємну правову допомогу у кримінальних справах.
Загалом денонсовано або пропонується денонсувати 21 угоду.
Крім того, у лютому 2023 року Росія денонсувала Конвенцію про кримінальну відповідальність за корупцію, дотримання якої контролюється впливовою міжнародною організацією GRECO [5]. Механізм моніторингу з боку GRECO дозволяв контролювати держави (і Російську Федерацію зокрема) на дуже важливих (і ключових для «Корпорації») позиціях на міжнародному рівні.
Природно, що ключовою дією в цих процесах «суверенізації» і «вставання з колін» є припинення дії міжнародних інструментів, що передбачають контроль за легалізацією незаконно отриманих коштів;
– Розрив зі світовим православ’ям
Особливим аспектом «повернення до традиційних цінностей» (фактично, самоізоляції в релігійній сфері) є процес наростання протистояння з Константинопольським (Вселенським) патріархатом;
– «Закручування гайок» всередині країни і встановлення все більш жорсткого репресивного режиму
Проходить в кількох напрямах одночасно:
– удосконалення технічного оснащення репресивних органів;
– зміцнення і без того повністю контрольованої сфери ЗМІ;
– посилення юридичної відповідальності за вільнодумство. Тепер незгодним дійсно можуть «світити» до 25 років таборів;
– заохочення масового доносу — «доносний психоз» досяг небувалого ступеня за останні 50–60 років (є установка доносити на всіх, крім вищої «касти недоторканних»).
Через те, що «революційно-консервативні перетворення» здійснює ФСБ-шно-кримінальна структура, тенденція до запровадження в країні табірних порядків із суміші вертухайського [6] і бандитського навіть не приховується.
Як бачимо, повернення потоків тіньових коштів з міжнародного контролю під контроль зацікавлених сил всередині РФ відбувається досить ефективно.
Саме тому через війну Російська Федерація цілком свідомо стикається з викликами, з якими не можуть впоратися ні олігархи, ні регіональна еліта, ні навіть російська армія. Ба більше, російська бюрократична вертикаль і армія наочно продемонстрували, що не можуть впоратися навіть зі своїми прямими обов’язками.
Водночас «Корпорація» свідомо жертвує своїм найціннішим активом на даний момент — президентом Путіним у спосіб його тотальної та спрямованої політичної, військової, дипломатичної та морально-психологічної дискредитації.
Але майбутній приз вартий усіх видатків. Премія — вся влада в унітарному, стабільному, більш-менш однорідному стані.
В уявленні «Корпорації», підсумок війни — поразка РФ — необхідна умова докорінної реорганізації країни в Нову Росію.
Вся історія російської держави з моменту її заснування підтверджує цю тезу.
Незважаючи на поширену думку протилежного характеру, це практично безризиковий проєкт для «Корпорації».
З кожної кризи «Корпорація» виходить посиленою: Чечня, тероризм проти власних громадян, Болотна площа, СВО. І що більші масштаби кризи, то більше посилюється «Корпорація». По-справжньому революційні потрясіння — ідеальна умова для посилення тотальної влади.
Якщо розглядати процеси із запропонованої нами точки зору, то бачимо не божевілля і безпорадність російської влади, а її раціональність і ефективність. Відповідність набутих наслідків поставленим цілям, досягнутим у стислі терміни.
Висновок
У будь-якому циклі розвитку будь-якого суспільства соціально-економічні регулятивні механізми спочатку виникають як стихійні, прості і позаправові. Потім вони неминуче еволюціонують в легітимні, здійснювані спеціалізованими структурами — національними, а в сучасному світі — все більш наднаціональними.
Зближення правових систем у процесі міжнародної інтеграції РФ є непомітним, рутинним і одноманітним незворотним процесом, що змінює регуляторне середовище країни в бік прозорості і зовнішнього контролю, що стосувалося інтересів нинішніх бенефіціарів тіньового управління — спецслужб і злочинності, які, виступаючи єдиним цілим, утворюють значною мірою легальні управлінські структури — законодавчу і виконавчу владу РФ у центрі і на місцях.
Об’єктивною причиною, що породила криваве божевілля агресивної війни РФ проти України, є критична потреба цієї зацікавленої суспільної сили згорнути об’єктивний процес поглиблення масштабної міжнародної (насамперед євроатлантичної) інтеграції російської економіки та, як наслідок, політики.
Запуск «Північного потоку-2», який планувався на початок березня 2022 року, радикально підвищив градус взаємозалежності російської та європейської економік. Процес витіснення внутрішньоросійських тіньових механізмів регулювання економічних (і, як наслідок, соціально-політичних) відносин правовими і міжнародними набув нового, катастрофічного характеру для «Корпорації» («ФСБ-шно-кримінальної піраміди»).
Дійсно, «зволікання було схоже на смерть». Ситуація вимагала негайної реакції зацікавленої сторони. Якби Вторгнення не відбулося 24 лютого 2022 року, через тиждень-два зацікавленим силам довелося б пасивно спостерігати, як швидко тане їхній вплив, і з’являється вищий за нуль шанс в кінцевому підсумку втратити все «важко зароблене», свободу, а можливо, навіть життя (подібних прикладів з сучасної світової історії чимало).
Мета такого реагування, природно, виходить з об’єктивно існуючих інтересів даної структури, а саме:
– У БУДЬ-ЯКИЙ СПОСІБ зупинити фатальний для неї процес;
– У БУДЬ-ЯКИЙ СПОСІБ повернути його у зворотному напрямі;
– Створити умови, за яких «Корпорація» отримує абсолютну владу в майбутній Росії (до тіньової додає тотальну і легітимну), а не задовольняється лише відносно скромною її часткою (розділяючи її на 24 лютого 2022 року з армією, олігархатом та регіональними елітами, які мають цю владу завдяки законодавчо закріпленим повноваженням, а також корупційному впливу цих центрів влади на законодавчу і виконавчу владу в РФ на всіх рівнях).
Саме такі — реальні цілі (а не публічно проголошувані бутафорські) досягаються в процесі варварського вторгнення російської армії на територію України.
Зовні нічим не вмотивована, агресивна та засуджувана міжнародною спільнотою війна неминуче припиняє та повертає в протилежному напрямі міжнародну економічну інтеграцію (насамперед — євроатлантичну), «закуклює» економічні процеси під гаслами досягнення економічного суверенітету та імпортозаміщення, що, своєю чергою, повертає до сфери впливу «Корпорації» можливість контролювати політичні та економічні процеси всередині РФ.
Заради досягнення такого «суверенітету» є готовність ініціаторів цих процесів ізолюватися від Заходу, побудувати низькотехнологічну, закриту і сировинну економіку, державний капіталізм через механізм націоналізації підприємств, приватизованих свого часу олігархами.
Про серйозну націленість на таку трансформацію суспільства свідчить той факт, що в діях керівництва РФ простежується чітка тенденція до ухвалення рішень, які унеможливлюють повернення суспільства до колишньої (довоєнної) структури влади.
Образно кажучи, заганяються політичні «стріли» з такими «зазублинами», які неможливо зняти, не завдавши смертельної шкоди суспільному організму.
Залишати ці «стріли» не можна, адже війна, в цьому разі, стає нескінченною (що неможливо), а вирвати — система неминуче набуде нової якості. Сповна усвідомлена раціональна стратегія.
Ідеологи «консервативної революції» зробили все можливе, щоб «спалити за собою всі мости» і зробити процес трансформації незворотнім:
– свідомо невиконуваний ультиматум США від 15.12.2021 р.;
– свідомо невиконуваний ультиматум НАТО від 10.01.2022 р;
– вторгнення в Україну 24.02.2022 р.;
– застосування зброї оперативно-стратегічного рівня переважно в терористичних цілях. (Лише одна з кожних 26 ракет була націлена на військові об’єкти в Україні. Решта 25 — на цивільні об’єкти. Загалом російська армія випустила по території України близько 5 тис. ракет);
– демонстративне заохочення вищим військово-політичним керівництвом РФ воєнних злочинів її збройних сил, у т. ч. злочину геноциду (станом на 10 квітня 2023 року розслідується 79 668 злочинів російської армії в Україні);
– маргіналізація зовнішньої політики і розрив традиційних союзів;
– кримінальна мілітаризація, створення ПВК і нацбатів;
– включення до конституції РФ окупованих територій України — девальвація таким чином конституції, десакралізація кордонів і територій РФ;
– десакралізація та дискредитація всієї системи влади та Путіна, як її символу.
Щоб мати можливість здійснити дійсно радикальні перетворення в системі влади в РФ, чинну систему необхідно максимально дестабілізувати, завдавши їй максимальних втрат у всіх сферах життя, довести до абсурду і подати і перед світом, і перед своїми громадянами у вкрай потворному вигляді. Тільки тоді може бути запропоновано новий шлях до «великого і світлого майбутнього» і здійснено «Великий перехід до нової величі».
Необхідно зауважити, що об’єктивні інтереси «Корпорації» в її кривавій авантюрі кардинально суперечать об’єктивним інтересам інших центрів сили в РФ, яких їх стан на 23 лютого 2022 року більш ніж задовольняв:
– армія, яка не воює понад десятиліття, і ВПК, створюючи видимість переозброєння, «розпилювали» багатомільярдні річні бюджети в тіні недосяжної для зовнішнього управління таємності;
– олігархи накопичували мільярди і розміщували їх на Заході, почуваючись комфортно в системі міжнародного арбітражу;
– регіональні еліти чудово почувалися в потоках легальних фінансових дотацій з центру, або в процесах розподілу вартості, створеної на підконтрольних їм територіях.
Агресивна війна:
– розкрила жахливі крадіжки в армії, дискредитувала її керівництво і привела до сотень тисяч смертей і поранень серед військових (в тому числі серед старшого офіцерського складу);
– позбавила олігархів колосальних статків;
– навалила на регіональну владу величезні додаткові витрати, що раніше розподілялися в інтересах місцевих еліт.
Саме тому світова аналітична спільнота чекала то олігархічного заколоту, то військового, то бунту регіональних еліт. Як бачимо — дарма.
Саме ФСБ-шно-кримінальна «Корпорація» виявилася становим хребтом сучасної російської держави і поки що саме вона здатна нав’язувати свою волю іншим центрам сили, незважаючи на їх великі втрати під час абсолютно незрозумілої і непотрібної війни.
Найбільш важливим чинником масової народної підтримки СВО стало те, що інтереси «Корпорації» збіглися з об’єктивними інтересами такої впливової інституції в РФ, як Російська православна церква — потужного носія концептуальної влади.
РПЦ масово підтримує СВО на всіх рівнях, оскільки процес «повернення до традиційних цінностей» різко посилює її соціальний вплив. Але ще більш привабливою може бути перспектива: повернення Нової Росії до стану 1917 року, коли РПЦ мала статус державної релігії з усіма економічними і політичними вигодами, що звідси витікають. У колах РПЦ давно обговорюється найрадикальніший варіант цієї ідеї — побудова майбутньої Росії як «православної монархії».
Запроваджуваний підхід також найбільш логічно пояснює шокуючий парадокс, який проявився під час візиту голови КНР Сі Цзіньпіна до РФ у березні цього року.
У світовому аналітичному співтоваристві був (і далі існує) консенсус рівня незаперечної істини про те, що Путін продовжує війну, незважаючи на її катастрофічні наслідки для очолюваної ним країни. Адже для нього набагато важливіше зберегти особисту владу і чинну конфігурацію в цілому.
Голова КНР, який прибув як миротворець, буквально «з порогу» запропонував системі російської влади гарантії стабільності, а особисто Путіну — збереження особистої влади на невизначений термін в обмін на теоретично прийнятне для всіх сторін врегулювання конфлікту на основі Статуту ООН і поваги до територіальної цілісності України.
Однак Путін відкинув цю пропозицію, тим самим зруйнувавши власним коштом базовий постулат світового аналітичного консенсусу.
І навіть більше, вище керівництво РФ зважилося на демонстративні кроки у військово-політичній сфері, що можна назвати лише демонстративною дискредитацією іміджу лідера Китаю як миротворця.
Це:
– демонстративно (під час візиту Сі) підкреслені терористичні обстріли житлових будинків у Запорізькій та Київській областях, що спричинили численні жертви серед мирного населення;
– заява Медведєва «навздогін» миротворцю Сі про те, що небезпека ядерної війни не зменшилася, а зросла;
– і апофеоз — через три дні після завершення візиту (під час якого голова КНР тричі заявив про неприпустимість застосування і розповсюдження ядерної зброї) Путін оголосив про розміщення тактичної ядерної зброї на території Білорусі.
Проте відповідь на питання про причину такої парадоксальної поведінки російського лідера напрошується сам собою. Війна ведеться не для територіального захоплення, не задля захисту російських людей і протидії розширенню НАТО, боротьби з нацизмом і ЛГБТ і т. д. і т. д. і т. д. (більше півтора десятка версій, офіційно озвучених в РФ).
Війна РФ проти України взагалі не має зовнішніх цілей. Вона також не ведеться для збереження влади Путіна і нинішньої структури влади. «Корпорації» байдужа доля Путіна. Згідно з початковим задумом ініціаторів СВО, чинна система влади в РФ має бути не збережена, а повністю зруйнована і замінена іншою. І в цій парадигмі Путін приречений і є неминучою і цілком прийнятною жертвою.
Природно, що Сі зазнав досить делікатного для себе провалу в політичній частині візиту, запропонувавши закінчити війну за умови збереження того, заради чого були розпочаті всі ці криваві дії.
По суті, «Корпорація» висунула зустрічні вимоги лідерові КНР: «Ми готові повністю «лягти» під Китай як васал, але тільки в тому разі, якщо спочатку проведемо трансформацію влади в РФ згідно з нашим планом. Тобто, коли справжньої мети СВО буде досягнуто. Саме тоді ви приходите зі своїми мирними ініціативами. Але не раніше. Тоді війна закінчиться відповідно до китайського мирного плану, або якогось іншого».
На цих умовах найбільш вдалим рішенням для китайської дипломатії було б прийняти запрошення В. Зеленського до прямого міждержавного діалогу Китаю і України на найвищому рівні.
Наш підхід до аналізу справжніх причин виникнення СВО і ролі в ньому «Корпорації» також дозволяє повернутися до розгляду з нових позицій версії вибуху північних газогонів саме з точки зору виконання його російськими спецслужбами.
Якщо газогони радикально зменшують необхідність тіньового арбітражу в найбільш прибуткових секторах російської економіки і неминуче призведуть до впровадження цивілізованих відносин у політичній сфері, то саме «Корпорація», а не зовнішні сили, є головним бенефіціаром цього теракту, а, отже, і головним підозрюваним.
P.S.
Важливою властивістю запропонованої системи поглядів є те, що вона виходить з об’єктивних закономірностей розвитку суспільства на основі об’єктивних потреб великих соціальних груп, об’єднаних спільними економічними і політичними інтересами.
Вона також не вимагає у якості доказів залучення конспірологічних теорій у вигляді припущення про існування глибоко конспіративного суперінтелектуального центру управління у складі російських спецслужб, якого ще ніхто не виявив у цьому примітивному і вкрай жорстокому середовищі.
У будь-якій ситуації (особливо кризовій) групи (незалежно від їх кількості), що об’єднані спільними інтересами, можуть виявити ці інтереси навіть без їх формалізації — на рівні інтуїції (те, що класики марксизму називали «класовим відчуттям») і синхронно визначитися з підтримкою чи несприйняттям тих чи інших соціальних явищ і процесів. Поява в цьому середовищі лідерів, які виражають ці інтереси краще за інших, вже не є проблемою.
У РФ на даний момент, як мінімум, 10 млн осіб належать до «Корпорації» — тобто вони є прямими або опосередкованими одержувачами через її структури корупційно-кримінальної ренти. Саме вони без особливих підказок зрозуміли на підсвідомому рівні, що війна рухає процеси в потрібному для них напрямі.
Блискуче вловив суть того, що відбувається, покійний Владлен Татарський (Макс Фомін), одночасно злочинець і затятий пропагандист СВО.
Після виступу Путіна в георгіївському залі Кремля (куди був запрошений Татарський) з нагоди «приєднання» захоплених територій України до РФ він правильно зрозумів напрям руху країни і сенс промови Путіна. І висловив це з максимальним ентузіазмом і унікальною точністю: «Все! Всіх переможемо! Знищимо всіх! Усіх, кого треба, — пограбуємо! Все буде так, як ми любимо! Давайте, з Богом!»
Примітки:
[1] Олександр Секацький, «Місія Росії — стати Ноєвим ковчегом», 11.01.2011 р.; Олександр Секацький, «Про божевілля держав і народів», 30.03.2023 р.
[2] UNCTAD (United Nations Conference on Trade and Development) — Конференція ООН з торгівлі та розвитку, заснована в 1964 році. Штаб-квартира UNCTAD розташована в Женеві. На сьогоднішній день налічує 195 країн.
[3] Для порівняння: Україна після кількох років активних реформ та виконання умов Угоди про асоціацію з ЄС посідає лише 64 місце. Тобто, незважаючи на відсутність офіційно підписаних документів про об’єднання, ступінь інтеграції російської економіки у світову та європейську, зокрема, значно перевищував такий показник інтеграції української економіки.
[4] Спроба відмовитися від пріоритету міжнародного права була здійснена у 2020 році змінами до конституції РФ, зокрема, було передбачено, що «Рішення міждержавних органів, які ухвалені на підставі положень міжнародних договорів РФ в їх тлумаченні, що суперечать конституції РФ, не підлягають виконанню в Російській Федерації». Але для кожного випадку було необхідне рішення Конституційного суду РФ.
[5] GRECO (Group of States Against Corruption) — міжнародна організація, заснована Радою Європи в 1999 році. GRECO встановлює антикорупційні вимоги до діяльності держав та контролює відповідність практик цим стандартам. Група складається з 50 держав. Моніторинг з боку GRECO дозволяв чинити тиск на національні органи влади, що працюють в цій сфері.
[6] Вертухаї — на сленгу кримінального світу — охоронці і наглядачі в тюрмах і таборах.
| Про авторів: | |
 |
Володимир Шевченко, експомічник секретаря РНБО України, доктор філософських наук |
 |
Андрій Саварець, керівник Центру розвитку цифрової економіки |
Повний матеріал читайте у наступному номері журналу «БІНТЕЛ»
