Опис

Черговий номер журналу «Бінтел»

 

 

 

 

 

Черговий номер журналу геополітичної аналітики «БІНТЕЛ» відкривається статтею  «Стратегічне командно-штабне навчання «Захід-2021» , яку підготував військовий аналітик Іван Січень.

Наші постійні читачі знають, що автор завжди зі знанням справи описує і аналізує такі заходи, звертаючи увагу на їх істинні причини, які зрештою помітно відрізняються від офіційно проголошених їх ініціаторами чи учасниками. У перших рядках статті він так і вказує: «Згідно з офіційними повідомленнями керівництва РФ, такі навчання, як «Захід», не спрямовані проти жодної країни і за характером антитерористичні. Разом з тим насправді під час СКШН опрацьовуються різноманітні варіанти збройного конфлікту (війни) між Росією та США/НАТО, в тому числі — питання виконання стратегічної наступальної операції на Північно-Західному напрямку та оборонної операції на Південно-Західному напрямку. Зважаючи на аналіз практичних дій учасників СКШН, стратегічна наступальна операція передбачає прорив російських військ до Калінінградської області РФ з подальшою окупацією країн Балтії та частини території Польщі. Згідно зі сценарієм навчань, наступ розпочинається з вихідного району у Гродненській області Білорусі через так званий Сувалкський коридор, який пролягає вздовж кордону між Польщею та Литвою».

І далі детально описує підготовку підрозділів і частин до виконання поставлених зазначених завдань, кількість долученої до цього техніки і озброєння, можливі варіанти їх об’єднання під одне командування в разі перегрупування (адже крім російських і білоруських, у навчаннях брали участь представники інших країн), а також звертає на юридичні підстави для введення, наприклад, військ РФ до Білорусі.

Звернімо увагу, що навчання проводяться одночасно і на більш «глибокій» російській території, де до розпаду СРСР не було великих військових формувань, а сьогодні утворені великі полігони, розміщені воєнні округи з військовими об’єднаннями, складами озброєння і техніки.

Виклавши інформацію про етапи підготовки і проведення навчань, І. Січень визначає основний елемент стратегічної оборонної операції на Південно-Західному напрямку — «…відбиття намагання України, за підтримки США/НАТО, відновити контроль над Кримом… Навчально-бойові заходи такої тематики відбуваються, як правило, на полігонах у Криму та в Ростовській області, а також частково — у Ставропольському та Краснодарському краях РФ». По суті, саме виконання основних елементів СКШН з реальною демонстрацією військової сили перед США/НАТО і Україною, робить висновок автор статті, і є головною метою таких навчань, як «Захід». І нагадує, що на єдиному оперативному фоні з СКШН на зразок «Захід» відбуваються інші навчання ЗС Росії. Такі, як навчання військово-морських сил «Океан» та ракетно-ядерних сил «Грім» (проводяться з 2019 року). Там виконуються пуски міжконтинентальних балістичних ракет наземного та морського базування, в основному після завершення активної фази стратегічних командно-штабних навчань у жовтні–листопаді щорічно. Таким чином Росія демонструє свою готовність до застосування ракетно-ядерної зброї проти своїх супротивників. В той же час у процесі підготовки СКШН «Захід-2021», звертає увагу автор статті, спостерігалися принципові відмінності, яких раніше не було. Так, якщо колись основні сили ЗС Росії розгорталися на Балтійському напрямку, то тепер вони зосереджувалися на кордоні з Україною та в Чорноморському регіоні…

Наведемо заголовки розділів цієї статті: 1. Загальна характеристика навчань типу «Захід»; 2. Особливості підготовки СКШН «Захід-2021» навесні поточного року; 3. Завершальний етап підготовки СКШН «Захід-2021»; 4. Головна фаза СКШН «Захід-2021».

У кожному з розділів фактура подається по пунктах і підпунктах, зі змістовним перечисленням військових сил і засобів, висновками і можливими варіантами їх можливого використання, включно стосовно України.

Як завжди, цікаву геополітичну інформацію викладає професор Мирослав Дністрянський у своїй черговій статті  «Суперечності еволюції французької геополітичної думки в контексті міждержавних відносин» . Нагадаємо, що у попередніх випусках журналу автор подавав історію геополітики у інших державах Європи, яка так чи інакше позначалася на Україні — зокрема. Наскільки важливо брати це до уваги, щоб усвідомлювати логіку подій і тих, що траплялися кілька століть тому, і особливо в даний час — ми переконуємося тепер, коли стикаємося з випробуваннями стосовно України що поза її межами, що всередині, коли суб’єктивний фактор стає причиною важких проблем, для усунення яких слід напружуватися усьому українському суспільству.

Ось лише якими рядками розпочинається стаття М. Дністрянського: «Французька філософська думка ще за ранньомодерних часів звернула увагу на певну залежність різних аспектів життєдіяльності людини, в тому числі й політичних, від географічних умов і географічного положення, що й поклало початок формування геополітичного мислення в цій країні. У цьому контексті логічною була поява ідей щодо детермінованості різних аспектів суспільного розвитку особливостями природного середовища, які в деяких авторів трансформувались в ідеї визначального впливу географічних умов на різні соціальні структури й феномени. При цьому висловлювались суперечливі думки щодо ролі чи то рельєфу, чи ґрунтів, чи клімату у формуванні менталітету та політичної волі народів, які відзначались абсолютизацією одних чинників і недооцінкою інших, що вело до поширення географічного детермінізму в розумінні суспільних та, зокрема, політичних відносин».

Ну і далі читач має змогу ознайомитися з трактуваннями та ідеями французьких філософів і державних діячів, які формували геополітичну думку і намагалися пояснити створення тієї Франції, яка нині постає перед нашими очима. Це, зокрема, Ж. Боден, Ш. Л. Монтеск’є, А. Р. Ж. Тюрго, Відаль де ла Блаш, А. Шерадам, Ж. Ансель та ін. А також французький президент Шарль де Голь, який інтуїтивно прагнучи зберегти за Францією статус самостійного геополітичного лідера, часто намагався дистанціюватися від США та НАТО.

Впевнені, що читачі з задоволенням ознайомляться з матеріалами, які у цьому номері розміщені під однією рубрикою «Міжнародна політика» —  «Оцінка позицій регіональних гравців щодо розвитку ситуації в Афганістані»  (автор — Сергій Бурдиляк), і  «Перезавантаження» в Молдові: чого чекати від нової влади?»  (автор — Артем Филипенко). Автор статті про Афганістан — надзвичайний і повноважний посол України в Ісламській Республіці Іран, який професійно аналізує поточний стан справ у сусідній з Іраном країні, маючи можливість безпосередньо спостерігати за тим, що називається «розвитком подій на Близькому Сході» тощо. Особливість такої статті в тому, що її автор не просто повідомляє про зміну влади в Афганістані після виведення звідти американських військ. Він детально викладає позицію кожної з країн, що так чи інакше має стосунок до того, що там відбувається і відбуватиметься, визначаючи підґрунтя їх політики і можливі заходи з протидії своїм конкурентам у такій «багатоходовій геополітичній грі». Йдеться, зокрема, про позицію КНР, Росії, Казахстану, Узбекистану, Таджикистану, Туркменістану, Киргизстану, Індії, Пакистану, Ірану, Туреччини і Катару.

А ще автор звертає увагу на саміти ОДКБ і ШОС в Душанбе 16 17 вересня ц. р., де обговорювалися заходи з протидії потенціальним загрозам у зв’язку з тим, що відбувається в Афганістані. Адже таджицькі і російські військові намагатимуться запобігати проникненню терористів з території Афганістану, контролювати ситуацію на таджицько-афганському кордоні, щоб вчасно виявляти і нейтралізувати терористичні угруповання в державах-членах ОДКБ, протидіяти пропаганді екстремізму і тероризму. До речі, автор звертає увагу, що «оскільки на території РФ проживає близько 30 тюркських народів і етносів, в Москві з великою тривогою сприйняли ідею Туреччини створити «Армію Турану» у складі Туреччини, Азербайджану, тюркських країн Центральної Азії і Монголії» і «Москву також дратує той факт, що жоден союзник РФ по ОДКБ, включно з Білоруссю, так і не визнав «незалежності» Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії, а також анексію Криму».

Якщо ж вести мову про статтю завідувача сектору досліджень Південного регіону Національного інституту стратегічних досліджень Артема Филипенка стосовно поточної політики Молдови, то достатньо зауважити, що автор чудово на ній знається і завжди безпомилково її аналізує (про що свідчить, зокрема, і надрукований раніше у журналі «БІНТЕЛ» матеріал). Цього разу йдеться про переможця у дострокових парламентських виборах у Молдові, якими стала партія «Дія і солідарність» (PAS), і про тамтешні умови, коли ця проєвропейська партія самостійно формує уряд і визначає зовнішню політику країни (дружити з усіма, не дратувати Росію). Автор звертає увагу на основні напрями такої політики, викладені у програмі під заголовком «Молдова за хороших часів», аналізує причини перших політичних кроків державного керівництва і передбачає їх наслідки. Йдеться і про безпосередні відносини Молдови з Україною, як з сусідом, у якого схожі територіальні проблеми. Зокрема, автор звертає увагу, що «…прихід PAS до влади відкриває нові перспективи для розвитку українсько-молдавських відносин, що підтверджується участю Молдови в «Асоціативному тріо» та «Кримській платформі».

Доктор фізико-математичних наук Валерій Швець цього разу пропонує читачам свій погляд на війну, точніше те, як її розв’язання може залежати від приватних інтересів і капіталів окремих суб’єктів. Про це йдеться у його дописі  «Напередодні. Альтернативний погляд на Другу світову війну» , що розпочинається цілком конкретним реченням, яке дає змогу зрозуміти позицію автора — «Кожна велика війна розпочинається задовго до першого пострілу», — а далі викладаються факти, відомі і маловідомі, що не завжди співпадають з загальновідомими чи навіть до недавнього часу дискусійними. Але в чому їх актуальність, тобто, що змусило автора повернутися до того, що вже давно затверджено на науково-історичному рівні і не викликало донедавна особливого інтересу? Читач, погортавши сторінки журналу, напевне, самотужки зможе це усвідомити, а усвідомивши, погодитися чи не погодитися з автором, а то і визначити свою позицію чи бачення тієї події, яка має назву «війна».

І насамкінець про ще одну популярну рубрику «В гостях у «БІНТЕЛ», під якою друкується інтерв’ю особистостей, які активно займаються геополітичними питаннями, на своєму рівні роблять відчутний внесок у розвиток нашої держави. Про зміст інтерв’ю розповідати зайве, оскільки ми розміщуємо його у скороченому варіанті на нашому сайті. А читачам лише повідомляємо хто саме цього разу відповідає на наші запитання.

Цього разу погодився поспілкуватися з нами сходознавець-арабіст Руслан Нечай, радник посольства України в Арабській Республіці Єгипет. В системі МЗС України працює з липня 1996 року, виконував обов’язки у посольствах України в Лівані (1998–2002 рр.) та Єгипті (2004–2008, 2012–2016 рр., з 2019 року – по теперішній час).  «Наші досить обмежені фінансові ресурси не дають змоги розвинути діяльність в Африці так, як це роблять провідні країни світу. Та це не означає, що ми не можемо ставити перед собою амбітні завдання»  — це його слова, що винесені у заголовок матеріалу.

Олег Махно, Журнал геополітичної аналітики «БІНТЕЛ»

 

 

Журнал видається українською та англійською мовами, матеріали не дублюються на сайті Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел».