Журнал «Бінтел» № 4, 2019 рік

250.00

ОСТАННІЙ У 2019 РОЦІ НОМЕР ЖУРНАЛУ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ АНАЛІТИКИ «БІНТЕЛ» ПРОДОВЖУЄ ТРАДИЦІЮ З ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ СТОСОВНО СВІТОВИХ ПОДІЙ, ЩО ТАК ЧИ ІНАКШЕ СТОСУЮТЬСЯ УКРАЇНИ, ЇЇ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ПАРТНЕРІВ І ОПОНЕНТІВ

Категорія:

Опис

Останній у 2019 році номер журналу геополітичної аналітики «Бінтел» продовжує традицію з підбиття підсумків стосовно світових подій, що так чи інакше стосуються України, її геополітичних партнерів і опонентів. Цього разу стаття президента Центру «Борисфен Інтел» Віктора Гвоздя «Україна і світ: геополітичні підсумки 2019 року» більш розширена і за тематикою охоплює практично всі значні події, включно з тими, що стосуються не лише Європи, але й Близького і Далекого Сходу, Північної Америки тощо. Єдине, що об’єднує її зміст зі статтями попередніх років, то це тематика розвитку подій в Українській державі, перелік загроз, що вже виникають чи виникатимуть, перешкоджаючи її історичному поступу, та конкретні висновки, на які слід зважати, намагаючись уникнути зайвих потрясінь чи економічно-політичних втрат. Читач, гортаючи сторінку за сторінкою, знайде у тексті чимало цікавої фактури, зокрема такої, що пояснює справжні наміри РФ стосовно України, розкриває підґрунтя пропозицій ЄС щодо розв’язання пов’язаних з війною на сході нашої держави проблем, передбачає наслідки політичних кроків «нормандської» четвірки, застерігаючи від передчасних висновків стосовно нещодавньої зустрічі її представників у Парижі, які можуть нав’язуватися нашому суспільству.

Окресливши у вступі до статті проблеми, що постали перед Україною, В. Гвоздь визначає своє бачення ролі та місця нашої держави у сучасній багатополярній системі світового устрою, вказуючи при цьому на важливі тенденції, що збільшують напругу як навколо неї, так і всередині суспільства. Автор звертає увагу, що Україна опинилася на тих позиціях, де перетинаються інтереси Заходу і Росії, тому «від того, як вирішуватиметься українське питання, і залежатиме те, чи вдасться США зупинити експансію Росії і не допустити того, щоб вона досягла рівні впливу колишнього СРСР». І для того, щоб такого на сталося, тобто щоб Росія не стала одним із центрів сили світового рівня, Захід повинен надати Україні підтримку. Як саме запобігати таким намаганням Росії — автор пояснює в одному з розділів статті під заголовком «Партнери і супротивники. Основні аспекти у діяльності провідних держав світу та міжнародних організацій, які стосувалися інтересів України». До таких держав, як ми знаємо, передусім належать США і члени Європейського Союзу, вплив яких, попри виникнення нових центрів сили, найбільш відчутний. І якщо політичні рішення США протягом року були переважно не лише відчутними, але й логічними, то рішення Євросоюзу такими не завжди можна було назвати. Автор так і вказує, що протягом року ситуація в ЄС ускладнювалася зовнішніми та внутрішніми чинниками, зокрема негативними аспектами європейської політики США та Китаю.

Досить розлогим у автора вийшов аналіз діяльності НАТО, керівники якого у травні 2019 року узгодили нову Воєнну стратегію Альянсу, де враховуються загрози європейській і євроатлантичній безпеці. А це, на думку європейських стратегів, Росія — на Сході, ісламський тероризм — на Півдні, і на глобальному рівні — КНР. Тому у даному документі передбачається нарощування військової потуги Альянсу на глобальному рівні, зміцнення обороноздатності Європи і посилення протидії витокам тероризму й екстремізму з країн Північної Африки, Близького і Середнього Сходу. Автор статті також вказує, що вперше від часу заснування Північноатлантичного союзу було розроблено Стратегію дій ОВПС НАТО. Згадує автор статті і про затвердження нової Всеосяжної політики НАТО в космічному просторі, якою визначаються напрями дій Альянсу для забезпечення оборони та стримування супротивників у космічній сфері.

Детально описуючи в окремому розділі активну і агресивну зовнішню експансію Росії, автор звертає увагу на низку програмних виступів і документів російських лідерів у 2019 році. Це і послання президента РФ Федеральним зборам у лютому місяці, і пряма лінія В. Путіна у червні, і стаття помічника російського президента — автора концепції «суверенної демократії» В. Суркова «Долгое государство Путина». Окрема увага у розділі надається процесові з реалізації інтересів Росії на пострадянському просторі, передусім поглибленню зв’язків з Білоруссю та іншими членами ЄАЕС і ОДКБ. В. Гвоздь звертає увагу на такий аспект, як підготовка «дорожньої карти» з подальшої інтеграції Росії і Білорусі у конфедерацію, а згодом і у федерацію. Як зазначає автор статті, такий інтеграційний процес особливо важливий для Кремля, оскільки може бути одним із варіантів створення умов для збереження при владі В. Путіна після 2024 року, коли спливатиме другий президентський термін у новій каденції і в подальшому вноситимуться зміни до конституції Росії.

Не менш цікавою у статті може бути інформація про стан російської економіки і про заходи, за допомогою яких Росія намагалася запобігти її занепаду. Адже темпи зростання російського ВВП знизилися з 2 % до близько 1 %, що не могло не загострити соціальні проблеми. Досить навести один із багатьох показників, розміщених у статті: за межею бідності в Росії опинилося 18,6 млн її громадян. Тому за необхідність змін у зовнішній і внутрішній політиці Росії, зауважує В. Гвоздь, виступило 70 % опитаних росіян. Вони ж висловилися за припинення конфронтації Росії з Заходом і воєнного конфлікту з Україною.

Той із читачів, хто стежить за воєнно-стратегічною обстановкою довкола нашої держави, може знайти змістовні пояснення щодо цього в окремому розділі статті під практично таким самим заголовком. Зокрема, дізнатися про ті воєнні сили, що розгорнула Росія на своїх західних (а отже українських східних) кордонах, про посилення військової присутності НАТО в Центрально-Східній Європі (себто навпроти українських західних кордонів) і на Балтійському та Чорноморському напрямках (наші південь і практично північ). Також у цьому розділі детально описується приготування сторін до можливих воєнних дій і тактика застосування їх військових угруповань у разі виникнення збройного протистояння. Так, військові сили Заходу нарощувалися від Балтики до Чорного моря, їх перелік і кількість наводить автор статті практично з точністю до батальйону.

А весь текст супроводжується оригінальними ілюстраціями, які чудово допомагають сприйняти зміст викладеного автором дослідження.

У статті Мирослава Дністрянського «Чи можливо узгодити установки геополітичної свідомості та глобальні політичні тренди?» порушується тема формування геополітичного світоустрою. При цьому автор звертає увагу на те, що у такому процесі об’єктивні цілі держави тісно пов’язуються з цілями суб’єктивними, які ще можна назвати установками геополітичної свідомості, до основи яких належить «система цінностей ідеологічних, моральних і культурних пріоритетів якихось осіб чи суспільства загалом», і що цю свідомість формують передусім політичні лідери, еліти, інтелектуали, «поширюючи поступово свої уявлення на загал суспільства».

Стисло, але ґрунтовно проаналізувавши історичні аспекти розвитку геополітики протягом кількох століть і згадавши при цьому роботу таких аналітиків, як Г. Маккіндер, Г. Гаусгофер, автор називає, окрім вже давнішніх, специфічні типи геополітичної свідомості нового часу: релігійно-державний, релігійно-наддержавний, панрегіональний, глобалістський. І робить ґрунтовні висновки стосовно того, від чого залежить сучасна геополітика, як і чому вона змінюється у новому часі, які її моделі можна вважати справжніми, а які виявилися, на його погляд, ненауковими, і що є підставою для такого твердження. До речі, свої посилання автор підтверджує прикладами сьогодення, що цілком переконають навіть найбільш скептичного читача чи опонента. Щоправда, він звертає увагу, що «…це лише окремі підходи до розуміння глобальних геополітичних трендів і закономірностей. На часі формування й обґрунтування в об’єктивній геополітичній аналітиці цілісної системи закономірних зв’язків у геополітичному світоустрої, домогтися чого можна лише за результатами повномасштабного аналізу усієї сукупності політично-географічних, соціально-, економічно-географічних та демогеографічних процесів, дослідження геополітичної ситуації в окремих регіонах і державах світу. Але ще більш важливим є й інше питання: наскільки пізнані й обґрунтовані об’єктивні геополітичні закономірності братимуться до уваги у практичному геополітичному мисленні задля збалансування міждержавних взаємин та безконфліктного геополітичного розвитку?».

І тут читачеві, як кажуть, карти в руки, коли можна окремі наукові висновки у статті звірити на практиці сучасності, включно з поточною українською. І доречною у цьому може бути ще одна стаття — «Ентропія і свобода вибору» доктора фізико-математичних наук Валерія Швеця, яка ніби продовжує порушену ним у попередньому номері «Бінтела» «математичну» тему суспільно-політичного життя суспільства. Автор не просто прагне скласти формулу для визначення суспільної думки. Він пропонує ще й за допомогою цієї формули порівняти, так би мовити, її тональність, запевняючи, що «мелодії» (тобто рівень свободи виборів) у таких суспільствах, як, наприклад, українському і російському, не можуть бути однаковими через багато причин і аспектів. «Рівень свободи виборів — це рівень реальної влади народу. Потенціал влади — це реальна влада переможця. Якщо ж переможець забуває про межі своєї влади, то неминучими є народні заворушення з трагічними наслідками для узурпатора», — пише далі В. Швець у своїй статті і підкріплює свої висновки показниками з української історії.

Щоб читач мав уявлення про загальний зміст статті, досить навести деякі підзаголовки: «Ентропія, інформаційна ентропія та ентропія виборів», «Президентські і парламентські вибори в Україні», «Президентські і парламентські вибори в Російській Федерації», «Порівняння виборів в Україні і Російській Федерації». Текст доповнюється оригінальними кольоровими графіками і фотоілюстраціями.

А для більшого привернення уваги до змісту такої роботи варто навести ще один її прикінцевий абзац: «Сама можливість помітити і проаналізувати найдрібніші деталі як президентських, так і парламентських виборів в обох країнах (Україні і РФ — О.М.) на рівні чисел свідчить, на нашу думку, про те, що формули, запропоновані автором для кількісного аналізу виборів, є ефективним інструментом кількісного дослідження такого політичного процесу. Ми впевнені, що подібний підхід можна застосувати для кількісного аналізу й інших аспектів політичного життя нашої країни».

Що ж до традиційної журнальної рубрики «В гостях у «БІНТЕЛ», то цього разу на інтерв’ю погодився Надзвичайний та Повноважний Посол Соціалістичної Республіки В’єтнам Нгуєн Ань Туан. Він дав відповіді на питання, що стосуються в основному співпраці В’єтнаму з Україною у галузі економіки, культури, освіти, науки, пояснюючи при цьому особливості сучасного державного законодавства і розповідаючи про плани майбутнього двостороннього співробітництва.

За традицією, ми розміщуємо інтерв’ю на сайті у скороченому варіанті. Той, хто зацікавиться ним, а також змістом журнальних статей, може придбати цей номер за вказаною на сайті «Борисфен Інтел» адресою.

Як і у попередніх номерах журналу, тексти друкуються українською і англійською мовами.

Олег Махно

 

 

Журнал видається українською та англійською мовами, матеріали не дублюються на сайті Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел».

Придбати журнал можна в друкованому або електронному вигляді.

 

Відгуки

Відгуків немає, поки що.

Будьте першим, хто залишив відгук “Журнал «Бінтел» № 4, 2019 рік”“

Top