Історичне падіння цін на нафту і його наслідки для світової економіки

Падіння споживання і обвал нафтових цін істотно зменшили потік нафтодоларів до бюджету Росії

 

Олексій Волович,
кандидат історичних наук

Частина 2

 

Вплив низьких нафтових цін на економіку США, Саудівської Аравії та Росії

Коли йдеться про те, як впливає падіння нафтових цін на економіку, то зазвичай кажуть, що це однозначно добре для імпортерів нафти і зле для її експортерів. Імпортерам вигідно, оскільки це дозволяє знизити ціни на паливо та інші нафтопродукти, заощадити фінансові кошти, які можна витрачати на різні економічні та соціальні потреби країни-імпортера, знизити інфляцію та покращити життя споживачів. Для експортерів нафти падіння цін на нафту знижує вартість їх експорту, призводить до зниження торгівельного активного сальдо і, природно, обмежує видатки на соціальні потреби — пенсії, охорону здоров’я, освіту тощо, особливо якщо продажем нафти в основному формується державний бюджет. Починаючи з березня ц. р., світова економіка поступово занурюється в глобальну кризу, «спусковим гачком» якої стало катастрофічне падіння цін на нафту на тлі пандемії коронавірусу. Від обвалу цін постраждали виробники нафти в усьому світі — Саудівська Аравія, ОАЕ, США, Росія, Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Іран, Ірак, Нігерія та інші країни. Financial Times називає нинішню нафтову кризу гіршою за останні 100 років.

Падіння цін на нафту по-різному позначилося на економіці першої трійки нафтовидобувних країн — США, КСА і РФ.

Роль США на світовому ринку нафти останніми роками кардинально змінилася. При цьому, на відміну від Росії та Саудівської Аравії, у США налічується близько шести тисяч нафтовидобувних компаній. Якщо ще 10 років тому Сполучені Штати імпортували нафти близько 12 млн бар./добу, то зараз імпорт нафти зменшився майже вдвічі і це пов’язано зі зростанням внутрішнього видобутку нафти, зокрема — сланцевої. Проте, щоб її видобуток був рентабельним, необхідно, щоб ціни на нафту марки WTI трималися на рівні приблизно 50–55 дол./бар.

Нью-Йоркська товарна біржа

20 квітня ц. р. на Нью-Йоркській товарній біржі ф’ючерси на нафту марки WTI пали нижче за нуль, до -37 дол./бар. Це означає, що продавець нафти доплачуватиме покупцеві ще майже 40 дол. за кожен барель нафти. Такої парадоксальної ситуації в історії нафтоторгівлі ще не було. Це абсолютний історичний мінімум за весь час видобутку нафти з кінця XIX століття.

Катастрофічне падіння цін на нафту відчутно вдарило по нафтовидобувній галузі США. У квітні збанкрутували найбільша компанія Каліфорнії California Resources, а також сланцеві гіганти — Chesapeake Enеrgy і Whiting Petroleum. Компанія Parsley Energy закрила 150 свердловин, компанія Continental Resources скоротила видобуток на третину, а компанія Texland Petroleum — повністю. Аналітики вважають, що зовсім мало компаній зможуть уникнути банкрутства, якщо ціна бареля нафти протягом року не підніметься вище 30 дол. Для рентабельності сланцевим компаніям потрібна ціна за барель хоча б по 50 дол. За прогнозами Pickering Energy Partners, майже 40 % компаній в цьому році опиняться на межі банкрутства, а за прогнозами Федерального резервного банку Далласа, за ціною 40 дол. за барель зможуть уникнути банкрутства лише 15 % американських нафтогазових компаній.

Як зазначив президент Д. Трамп, США поки намагаються знайти «щось середнє» між вигодою від низьких цін і захистом власної нафтової промисловості. Уряд виділив близько 4 трлн дол. для стабілізації економічної ситуації в країні, зокрема для підтримки компаній, які видобувають сланцеву нафту. Водночас Д. Трамп закликав збільшити державний стратегічний резерв нафти, користуючись низькими цінами на неї. При цьому керівники низки найбільших американських енергетичних компаній наполягають на введенні мит на імпортну сиру нафту.

Саудівська Аравія вже неодноразово потрапляла у ситуацію, коли різко падали ціни на нафту, через що втрачав державний бюджет. У 2014 році це призвело до бюджетного дефіциту в 200 млрд дол. Це майже половина річного бюджету країни У 2015 році її валютні резерви скоротилися на 100 млрд дол. До того ж, у 2014 році неефективні видатки в КСА склали близько 100 млрд дол. Заступник спадкоємного принца Мухаммед бен Сальман, намагаючись не допустити погіршення фінансової ситуації, встановив жорсткий контроль за витратами, скоротив держбюджет на 25 %, знизив масштабні субсидії на бензин, електрику і воду, запровадив ПДВ і податки на коштовні товари, чим заощадив близько 100 млрд дол. на рік. Втім, ці заходи призвели до зростання цін, що викликало невдоволення жителів, які давно звикли до дуже дешевих або навіть безкоштовних соціальних благ. Однак принц Мухаммед наполегливо продовжував реформи. Ставши спадкоємним принцом у червні 2017 року, він ще з більшим ентузіазмом почав займатися модернізацією своєї країни. Тоді він заявив, що у 2020 році Саудівська Аравія «зможе жити без нафти».

Резервуари для зберігання нафти в Рас-Танурі, Саудівська Аравія

Однак і сьогодні доходи від неї є практично єдиною статтею експорту, що формує близько 90 % державного бюджету КСА. На нафту також припадає більше половини ВВП країни. Незадовго до обвалу нафтових цін на початку березня 2020 року, інвестиційна компанія Jadwa Investment, що розташована в Ер-Ріяді, прогнозувала дефіцит у саудівському бюджеті у розмірі 422 млрд ріалів, що становить 40 % бюджету і 15 % ВВП королівства. За оцінками МВФ, для бездефіцитного бюджету Саудівській Аравії потрібно, щоб ціна бареля нафти становила близько 82 дол. Однак після 2014 року ринкові ціни були істотно нижчими, що змушувало королівство витрачати величезні суми золотовалютних резервів (понад 400 млрд дол. за останні п’ять років) для поповнення дефіциту бюджету.

У першому кварталі 2020 року державні доходи КСА склали всього 51,1 млрд дол., що на 22 % менше у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. При цьому нафтові доходи також знизилися на 24 %, до 34,3 млрд дол. Інші джерела доходів також впали на 17 %. За прогнозами вищезгаданої компанії Jadwa Investment, вплив пандемії і загальної економічної рецесії на саудівську економіку у другому кварталі 2020 року буде ще більшим.

Нафтогазова залежність Росії не менша, ніж у Саудівській Аравії. На погляд деяких експертів, вона не подається повною мірою у офіційній статистиці уряду РФ. Так, за даними Мінфіну РФ, частка нафтогазових доходів останніми роками коливалася в межах від 40 до 50 %. Однак оцінки Мінфіну РФ не включають надходження загального характеру від нафтогазової галузі, зокрема, від податку на прибуток і ПДВ в галузі. За даними незалежних експертів, сума надходжень до федерального бюджету РФ з усіма податками, страховими внесками, акцизами та зборами від нафтогазових компаній перевищила 10 трлн руб. за підсумками 2018 року, що на 18,5 % більше оцінок Мінфіну РФ. Таким чином, реально бюджет РФ на 70 % формується за рахунок продажу нафти і газу. А якщо до цього додати ще й доходи від експорту вугілля, які у січні–червні 2019 року зросли на 9,6 % у порівнянні з аналогічним періодом 2018 року і склали 8,7 млрд дол., то частка доходів від експорту енергоресурсів в бюджеті РФ складе не менше 80 %.

Незважаючи на плани щодо диверсифікації російської економіки, її залежність від сировинного сектора і далі посилюється. Так, за минуле десятиріччя частка всіх галузей промисловості у російській економіці впала, крім видобутку сировини. Якщо у 2010-му році на неї припадало 34,1 % виробництва, то у 2018-му — вже 38,9 %. Так значна залежність російської економіки від коливань цін на енергоносії та інші сировинні ресурси на світовому ринку негативно позначається на загальному економічному розвитку РФ. Як зазначає аналітик компанії «Алор Брокер» А. Антонов, за останні 10 років російська економіка зросла на 8,8 %, тоді як економіка США — на 16,2 %, а економіка всього світу — на 31,2 %.

Нафтовидобування в Росії досить складне і витратне. Дебіт свердловин в Росії істотно нижчий, ніж в країнах Перської затоки. Все більше запасів нафти стають важковидобувними. Для скорочення її видобутку російські нафтовики будуть змушені законсервувати багато свердловин, що є досить трудомістким і витратним процесом.

До того ж санкції США проти «Роснєфті» по Венесуелі і санкції за проект будівництва «Північного потоку-2», а також падіння у 2019 році на 40 % постачання газу до Туреччини трубопроводом «Блакитний потік» досить відчутно вдарили по російській нафтогазовій промисловості. У березні ц. р. «Роснєфть» продала всі активи у Венесуелі і припинила там свою діяльність. Позбутися венесуельських активів, в які було вкладено 7 млрд дол., керівництво «Роснєфті» вирішило з тим, щоб уникнути санкцій з боку США. 18 лютого американський Мінфін вніс до «чорного списку» трейдингову дочку «Роснєфті» Rosneft Trading, яка торгувала венесуельською нафтою в обхід санкцій, запроваджених проти президента Венесуели Ніколаса Мадуро.

…Падіння споживання нафти через коронавірус і обвал нафтових цін на світовому ринку істотно зменшили потік нафтодоларів до бюджету Росії…

Падіння споживання нафти через коронавірус і обвал нафтових цін на світовому ринку істотно зменшили потік нафтодоларів до бюджету Росії. Середня ціна нафти, яка закладалася до російського бюджету на 2020 рік, склала 42,4 дол./бар. Зазвичай Urals торгується зі знижкою 2–7 дол./бар. до ціни Brent. При цьому, прийнятна ціна Brent для російського бюджету становить 45–50 дол./бар.

Згідно з прогнозами консалтингової агенції Argus, у травні ц. р. експорт російської нафти трубопроводами «Транснафти» до портів на Балтійському і Чорному морях може впасти майже в півтора рази — з 2,2 млн бар./добу до 1,35 млн бар./добу в порівнянні з квітнем. З цієї причини доходи російської нафтової галузі у 2020 році можуть знизитися мінімум на 18 млрд дол. У разі, якщо ціна на Urals протягом 2020 року збережеться на рівні 20–30 дол./бар., то це значно обмежить можливості розвідки та розробки нових родовищ, а діючі родовища стануть нерентабельними. За умови, якщо ціна нафти Urals буде в межах 10–20 дол./бар., її транспортування до Чорного та Балтійського морів може бути дорожчим, ніж сама вартість цієї нафти.

 

Як позначаються на українській економіці низькі ціни на нафту

Україна посідає друге місце у Європі за запасами газу й шосте — за запасами нафти. Колись Україна десятиліттями постачала енергоносії для потреб Радянського Союзу, й сьогодні найбільші її родовища практично виснажені. Тому наявних запасів недостатньо для того, щоб задовольнити внутрішній попит. Останніми роками Україна щорічно імпортувала нафтопродуктів на суму близько 5 млрд дол. Імпорт покриває близько 80 % споживаних нафтопродуктів в країні. За даними «Держгеонадр», запаси нафти в українських надрах складають 109,5 млн тон. Для порівняння: серед країн Європи найзначніші запаси нафти у Норвегії — 1 млрд тон і у Великій Британії — близько 700 млн тон. За даними Держслужби статистики, у 2019 році державні і приватні компанії України видобули близько 1,6 млн тон нафти, на 5,7 % більше, ніж у 2018 році. При цьому в країні спожито 8,7 млн тон бензину і дизпалива, що в 5,5 разів більше, ніж видобуто нафти. Для порівняння: у 1972 році видобуток нафти в УРСР становив 14,4 млн тон на рік. За останні півстоліття відкриті родовища нафти виснажені на 80–85 %. Бурові установки, яким вже 50 років і більше, морально і фізично застаріли. Катастрофічне недофінансування і відставання за технологіями мінімум на два десятиліття вже майже 30 років гальмує видобуток нафти і робить українців однією з найбідніших націй у Європі. Через використання зношеного обладнання видобуток одного бареля нафти обходиться в 18,5 дол., при середніх міжнародних стандартах 10 дол./бар. Крім того, більшість нафтових родовищ залягає на глибині 3000 метрів і більше. Але, тим не менш, завдяки постійному виявленню нових родовищ нафти в середньостроковій перспективі (10–15 років) Україна змогла б щонайменше на 50 % забезпечувати потреби своєю нафтою.

Басейни паливних корисних копалин в Україні

За даними Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, нерозвідані вуглеводневі ресурси в нафтогазоносних регіонах України складають понад 5 млрд тон умовного палива, а запаси нетрадиційних видів вуглеводнів — взагалі колосальні. Крім цього, Україна ще не приступала до видобутку газу із газогідратів, поклади яких зосереджені в донних відкладах Чорного моря. Запаси природного газу в цих покладах становлять 45–75 трлн куб м. За оцінками науковців, на частку України з цих покладів припадає близько 25 трлн куб. м метану в газогідратних пластах, розташованих вздовж Південного берега Криму [1]. Цього газу Україні вистачило б на 1000 років і більше, проте після російської окупації Криму доступ України до цих покладів заблоковано…

Компанія ПАТ «Укрнафта» готова подвоїти видобуток нафти протягом десяти років за умови державної підтримки та інвестицій, що дозволило б істотно знизити залежність нашої країни від імпорту енергоносіїв, і, відповідно, від постійних коливань цін на міжнародних ринках. Незважаючи на складну економічну ситуацію в країні, яка значною мірою загострюється через російську агресію, чимало іноземних нафтогазових компаній тим не менш готові вкладати інвестиції в розвиток енергетичної галузі України. Серед них — дочірня компанія Great Wall Drilling Company (GWDC) Китайської державної нафтової компанії (CNPC), британська нафтогазова компанія Cadogan Petroleum, американська компанія Trident Acquisitions Corp, грецька енергетична компанія Flow Energy & Environmental Operations S.A, польська компанія UNIMOT, канадська нафтогазова компанія Vermilion, словацька нафтогазова компанія Nafta разом з американською компанією Cub Energy Inc. Втім, крім китайської компанії CNPC, це переважно компанії середнього рівня потужності.

Дешева нафта для України — безсумнівно, вигідна, оскільки автоматично зменшуються витрати на нафтопродукти. За даними Антимонопольного комітету, з грудня 2019 року ціни на бензин і дизпаливо на АЗС України знизилися в середньому на 13 %. При цьому в АМКУ впевнені, що на вітчизняному роздрібному ринку нафтопродуктів є потенціал і до більш істотного зниження ціни на бензин і дизпаливо. Наприклад, літр 95-го бензину за нинішніх цін на нафту міг би коштувати не більше 20 грн. Дешева нафта дозволяє зберігати і нарощувати досить скромні золотовалютні запаси України (25,3 млрд дол. на 31 грудня 2019 року). Для порівняння: за даними МВФ за 2019 рік, золотовалютні запаси Польщі складають 117,5 млрд дол., Туреччини — 101,5 млрд дол.

Економіст Сергій Фурса

Український економіст Сергій Фурса вважає, що Україна однозначно виграє від падіння цін на нафту, і що це великий плюс й велика підтримка для зміцнення гривні відносно іноземних валют. Однак масштабне падіння цін на нафту на світовому ринку має для споживачів імпортної нафти не тільки плюси, але й мінуси. Зниження ціни на нафту — позитивне явище для України, однак з огляду на загальносвітовий контекст, в якому це відбувається — загроза рецесії, спад на фінансових ринках, загальне сповільнення світової економіки — містить і несприятливі моменти для української економіки: нестабільність і підвищені ризики, які відлякуватимуть потенційних інвесторів.

На погляд експерта М. Гончара, коли падає нафтовий ринок — падають й інші сировинні ринки, тому це може негативно позначитися на ціні українського експорту. За його словами, українська металургія постраждає через падіння ділової активності і обсягів будівництва, що викличе менший попит на метал і зменшення його ціни. Президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко вважає, що падіння цін на нафту призведе до здешевлення українських зернових на 10–15 %, а олійних — на 40 %. За його словами, якщо все разом скласти, то втрати для українського АПК у 2020 році від падіння цін на нафту будуть суттєві — до 10 млрд грн. Напевно, значно більшими будуть втрати АПК від неврожаю у цьому році через засуху.

Здавалося б, наявність дешевої нафти на світовому ринку дає змогу Україні запастися великою кількістю дешевої нафти. Та не все так однозначно. Сьогодні не вистачає коштів навіть на дешеву нафту, а завтра ми будемо змушені купувати дорожчу. Ми не можемо купувати навіть нафту з негативною ціною, оскільки її доставка в Україну досить дорога. І це в умовах, коли ми чекаємо на черговий «рятівний» транш МВФ.

Тим часом, за деякими даними, у березні ц. р. Україна все ж почала закуповувати нафту в Азербайджані в рамках формування стратегічного нафтового резерву. Як відомо, наприкінці 2016 року «Укртатнафта» уклала контракт з азербайджанською компанією Socar на щорічну поставку 1,3 млн тон нафти для переробки на Кременчуцькому НПЗ. До речі, в рамках диверсифікації джерел енергоносіїв офіційний Мінськ також планує 30 % своїх потреб у нафті покривати закупівлею у Азербайджані і, можливо, в Казахстані, доставляючи її до Білорусі через Україну. На початку червня танкер з 80 тис. тон американської сланцевої нафти сорту Bakken для Білорусії прибуде в порт Клайпеди, звідки її доставлять залізницею на НПЗ ВАТ «Нафтан». На даний час Україна отримує нафтопродукти з Мозирського та Новополоцького НПЗ в Білорусі, які, як відомо, переробляють переважно російську нафту.

 

Куди подіти надлишок нафти?

Країни, які споживають нафту у великих обсягах, теж мають власну організацію — Міжнародну енергетичну агенцію (IEA), яка ще в 90-х роках минулого століття видала рекомендацію країнам-споживачам нафти створювати на своїй території сховища нафти, що дозволили б їм протриматися без її надходження протягом 90 днів. В результаті надлишку пропозиції нафти в березні–квітні ц. р. виникла велика проблема для більшості нафтовидобувних країн — куди подіти такий надлишок? Така ж проблема, хоча і менш гостра, виникла у країнах-споживачах нафти, які хотіли б побільше закупити дешевої нафти, але не мають для цього достатніх ємностей для зберігання.

За оцінками китайських фахівців, світова резервна ємність для зберігання сирої нафти, нафтопродуктів і зрідженого природного газу становить 1,4 млрд барелів, з яких максимальна ємність для зберігання на суші становить близько мільярда барелів, а для морського зберігання — близько 400 млн барелів. Причому, за попередніми прогнозами, до кінця травня світові запаси нафти досягнуть 1,3 млрд барелів.

Таким чином, в глобальному масштабі створюється «подушка безпеки» для багатьох країн — «немає лиха без добра». Надлишок сирої нафти призведе до того, що глобальна місткість наземних резервуарів досягне своєї межі, що також буде стимулювати нафтовидобувні країни знижувати видобуток нафти, оскільки їм буде ніде її зберігати. Найбільші в світі нафтовидобувні країни і країни-імпортери станом на середину травня вже практично повністю заповнили нафтові сховища, тому в усьому світі спостерігається різке скорочення доступних нафтосховищ. У Сполучених Штатах вже є райони, де використовуються автоцистерни або навіть трубопроводи для зберігання нафти. Д. Трамп вважає, що низькі ціни на нафту дозволять США закачати до стратегічних сховищ 75 млн барелів.

Резервуари для зберігання нафти в нідерландському порту Роттердам

Щодо зберігання придбаної нафти у ємностях. У світі існує чимало великих нафтових хабів, найбільші з яких розташовані у американському місті Кушинг, в нідерландському порту Роттердам і в Фуджейрі (ОАЕ). Станом на кінець квітня резервуари цих хабів заповнені практично повністю. Крім того, в морях і океанах зараз знаходиться кілька тисяч танкерів, що мають на борту загалом близько 250 млн барелів сирої нафти.

Виконавчий директор НАК «Нафтогаз» Юрій Вітренко заявив 20 квітня, що Україна може зберігати нафту в ємностях Кременчуцького нафтопереробного заводу, а також в ємностях ще 5 НПЗ, які вже давно не працюють. При цьому Ю. Вітренко наголосив, що Україна готова зберігати не російську нафту, а нафту інших нафтовидобувних країн. Наприклад, Україна може зберігати американську нафту, тим більше, що такі прецеденти вже були. 6 липня 2019 року перша партія американської нафти в обсязі 75 тис. тон вартістю близько 60 дол./бар. була доставлена до причалу № 2Н нафтогавані Одеського порту танкером Wisdom Venture. Партія сланцевої нафти сорту Bakken була придбана ПАТ «Укртатнафта» для переробки на потужностях Кременчуцького НПЗ. Після цього американська нафта доставляється в Одесу більш-менш регулярно.

 

А що з газом?

В минулі десятиліття ціни на газ традиційно прив’язувалися до цін на нафту, проте останніми роками така взаємозалежність зменшується і залишається досить умовною. Частка контрактів на поставку газу до Європи з нафтовою індикацією постійно знижується. Так, основний конкурент «Газпрому» у Європі норвезька компанія Statoil відмовилася від прив’язки цін за контрактами на поставку газу в Північній Європі до ціни на нафту. Відтепер ціна контрактів Statoil буде прив’язана до комбінації цін на газ на добу, місяць і сезон на таких розподільних вузлах, як британський National Balancing Point (NBP) і нідерландський Title Transfer Facility (TTF). Власне, перехід з нафтової індексації цін на газ на спотову — це те, чого вже не перший рік домагається Єврокомісія від «Газпрому» та інших великих постачальників газу в Європу. В ЄС вважають, що прив’язка ф’ючерсних цін на газ до спотових приведе їх у відповідність з реальним балансом попиту і пропозиції на конкретних ринках. Все це, очевидно, призведе до того, що кількість ф’ючерсних контрактів буде постійно зменшуватися, принаймні, у Європі. З іншого боку, зниження частки довгострокових контрактів загрожує скороченням інвестицій в розробку газових родовищ. На погляд деяких аналітиків, прив’язка європейських газових цін до біржових котирувань зменшує їх залежність від політики країн ОПЕК на Близькому Сході, де будь-яке загострення ситуації різко впливає на рівень цін на нафту на світових ринках.

СПГ-термінал в нідерландському порту Роттердам

Через проблеми у світовій економіці, що пов’язані з пандемією коронавірусу, ціни на європейському ринку різко знизилися не тільки на нафту, але і на газ, зокрема на скраплений природний газ (СПГ). Так, спотова ціна на нідерландському хабі TTF у квітні ц. р. опустилася нижче 80 дол. за 1 тис. куб. м. Завдяки великим залишкам газу в підземних сховищах після надто теплої зими і зростаючим поставкам СПГ, спотові ціни на газ в Європі впали нижче рівня внутрішньоросійських цін. У 2019 році Європа імпортувала рекордну кількість СПГ, проте завантаження діючих терміналів з прийому склала лише 48 %.

Низька ціна на СПГ в Європі призводить до зниження також ціни на трубопровідний газ, в основному російський. За прогнозами деяких експертів, це може призвести до того, що «Газпром» отримає найнижчу вартість газу в Європі за останні 20 років. При цьому, частка російського концерну в імпорті газу в ЄС впала у 2019 році до 42,5 % з 45 % 2018 році. Обсяги поставок російського газу до Європи знижуються також і у 2020 році. Так, поставки у січні–лютому 2020 року склали 25 млрд куб. м, що на 30 % менше за аналогічний показник 2019 року. Водночас, відповідно до оцінок деяких експертів, в найближчі роки європейські країни будуть імпортувати від 80 до 120 млрд куб. м СПГ в залежності від ринкової ситуації. На їхню думку, саме за ці обсяги розгорнеться конкуренція між «Газпромом» і американськими та катарськими постачальниками СПГ до Європи.

У не менш складній ситуації перебуває і найбільша в Україні газовидобувна компанія «Укргазвидобування». Адже слідом за цінами на нафту знижується і вартість природного газу, що робить залучення коштів в проекти з видобутку газу в нашій країні досить складним завданням. Досягнення енергонезалежності — стратегічне завдання для нашої країни, і його виконання залежатиме від ефективної діяльності українських видобувних компаній, які неодмінно постраждають від світової економічної кризи, що наближається. Завдання держави — не допустити її краху. Хочеться сподіватися, що уряд і найбільші компанії знайдуть спосіб порятунку української нафтогазової галузі в цей кризовий період.

 

Висновки і прогнози

…Від зниження цін на нафту постраждають, перш за все, країни, що «сидять на нафтовій голці», — Росія, Саудівська Аравія, Іран…

Спроби країн ОПЕК+ підвищити ціни на нафту у спосіб зменшення її виробництва можуть призвести, у кращому випадку, лише до короткочасної стабілізації нафтового ринку, оскільки в найближчій перспективі (рік–два) ніщо не нейтралізує наслідки пандемії COVID-19 і спричинену нею економічну кризу, що насувається. За деякими прогнозами, світова економіка не зможе повністю оговтатися від пандемії принаймні до 2022 року. Таким чином, схоже на те, що епоха захмарних цін на нафту — 100 і вище доларів за барель відійде в минуле. Максимально висока ціна на нафту відтепер навряд чи перевищуватиме 70 дол./бар., проте це станеться не раніше ніж через рік, у кращому випадку.

Від зниження цін на нафту постраждають, перш за все, країни, що «сидять на нафтовій голці», — Росія, Саудівська Аравія, Іран та інші. США і Канада постраждають значно менше завдяки їх диверсифікованій економіці. У Європі завдяки активному розвитку проектів декарбонізації і відновлюваної енергетики, дедалі більше посилюватиметься тренд на відмову від видобувних джерел енергії — вугілля, нафти і газу. Оскільки в першій половині 2020 року багато країн закачають максимум дешевої нафти у стратегічні сховища, то в другій половині року вони, очевидно, будуть закуповувати необхідний мінімум нафти, що також не сприятиме підвищенню на неї цін щонайменше до кінця 2020 року. Швидше за все, у 2020 році ціна на нафту марки Brent залишатиметься в діапазоні 35–45 дол./бар.

…У діяльності ОПЕК незабаром можуть статися істотні трансформації: або ця організація зміцниться за рахунок збільшення її членів і більшого рівня порозуміння між ними, або ж взагалі припинить своє існування…

Експортерам і імпортерам в однаковій мірі невигідне таке цінове коливання, їм потрібний стабільний і прогнозований ринок. Адже тільки за такої умови вони можуть стратегічно планувати свою діяльність. Тому до середини 2020 року нафтові війни, швидше за все, вщухнуть, або хоча б ослабнуть, оскільки їх учасники почнуть усвідомлювати, що переможців не буде, а будуть лише ті, хто програє. Очевидно, що саме усвідомлення цієї простої істини приглушить непомірні амбіції і егоїзм учасників світового ринку нафти, спонукає їх до переговорів і досягнення компромісів.

Співпраця з ОПЕК для Росії та інших нафтовидобувних країн була вигідною 20–30 років тому, коли ця організація забезпечувала більшу частину світового експорту нафти. Однак, коли країни ОПЕК останніми роками стали забезпечувати лише 30 % світового експорту нафти, інтерес до співпраці з цією організацією з боку країн, які не є її членами, значно знизився. Все це говорить, що у діяльності ОПЕК незабаром можуть статися істотні трансформації: або ця організація зміцниться за рахунок збільшення її членів і більшого рівня порозуміння між ними, або ж взагалі припинить своє існування.

…В умовах, коли на світовому нафтогазовому ринку відбувається інтенсивний перерозподіл і витіснення слабких гравців, Росії буде складно зберегти свою частку на ринку…

В умовах, коли на світовому нафтогазовому ринку відбувається інтенсивний перерозподіл і витіснення слабких гравців, Росії буде складно зберегти свою частку на ринку. Адже її сировина менш конкурентноздатна, ніж саудівська, європейська чи американська. Тому в Росії може настати повномасштабний економічний колапс, головним політичним наслідком якого буде руйнація малого бізнесу, збільшення безробіття, зниження рівня життя переважної частини російського населення, що може посилити соціально-економічну та політичну нестабільність країни вже в липні–серпні–вересні ц. р.

Деякі експерти вважають, що послаблення економіки Росії через падіння доходів від продажу нафти і газу може послабити агресивні дії путінської камарильї проти України. Але вважаю, що В. Путін може зважитися на повномасштабну агресію проти України і вже у такий спосіб спробувати вивести економіку Росії із кризи, одночасно, відвернувши увагу населення від економічних проблем, зануривши його вкотре у шовіністичну істерію…

 

———————————-

[1] О. Волович. Щодо видобутку метану із газогідратів в українському секторі Чорного моря // «Чорноморська безпека» — № 2 (24), 2012, С. 11–17.

Частина 1

Схожі публікації