Переможців не буде, а будуть лише ті, хто програє

Олексій Волович,
кандидат історичних наук

Частина 1

Останнім часом весь світ переймається двома проблемами: коли піде на спад пандемія COVID-19 і як довго триматимуться низькі ціни на нафту? Якщо перше цікавить практично кожного жителя Землі, то друге не дає спокою в основному певним верствам населення, пов’язаних з видобутком, транспортуванням і продажем нафти, а також власникам промислових підприємств, на яких використовується чи переробляється така сировина.

Зрозуміло, що небайдужими до цін на нафту є й сотні мільйонів водіїв автотранспорту. Особливий інтерес у патріотично налаштованих українців. Бо вони знають, що низькі ціни послаблюють путінську економіку і, відповідно, російську агресію проти України. Таким чином, низькі ціни на нафту українці сприймають у якості… «союзника». Спробуємо спрогнозувати як довго цей капризний «союзник» у такий спосіб підтримуватиме Україну і одночасно послаблюватиме Росію на тлі пандемії коронавірусу. У березні–квітні ц. р. в українських і світових ЗМІ з’явилось чимало різних публікацій про небачене в історії людства глобальне падіння цін на нафту. Щоправда, переважна більшість з них була фрагментарною за своїм характером. Очевидно, ще не настав період, коли ґрунтовно осмислюватимуться поточні факти. Вважаю, слід хоча б узагальнити аспекти згаданої проблеми і розташувати їх в логічній послідовності, що і спробую зараз зробити. А з часом побачимо, наскільки вдалося мені наблизитися до істини.

Основні причини волатильності цін на нафту

Не обов’язково бути фахівцем у сфері енергетики, щоб помічати волатильність (мінливість, циклічність, періодичність) цін на нафту. Але, напевно, саме фахівці можуть визначити причини, що впливають на процеси ціноутворення в нафтогазовій промисловості. Ось як вони це пояснюють.

Зазвичай, ціни на нафту, а саме європейської марки Brent і американської West Texas Intermediate (WTI), визначаються на біржах за співвідношенням попиту і пропозиції, яке залежить від багатьох чинників, в числі яких можна виділити основні: геополітичні, економічні і технічні.

До геополітичних чинників зазвичай відносять соціальну напругу, військово-політичну нестабільність, міжнародні конфлікти і громадянські війни, що спостерігаються протягом останніх 75 років на Близькому Сході, особливо після так званих арабських революцій, що розпочалися у 2011 році і тривають досі в Ємені, Сирії і Лівії. До того ж, з 1979 року геополітична ситуація в Перській затоці ускладнюється через конфронтацію між Іраном — з одного боку, і Саудівською Аравією, США та Ізраїлем — з іншого. До економічних факторів належать темпи і рівень економічного розвитку окремих країн і регіонів, а також неналежний рівень інвестування нафтогазової промисловості. Щодо технічних факторів, то серед них можна виділити відсутність, застарілість або обмеженість технологій для розвідки і розробки родовищ, видобутку і транспортування нафти, брак виробничих потужностей, ємностей для зберігання нафти, а також нафтопереробних заводів.

Оцінки і прогнози різних міжнародних консалтингових агенцій, включно з ОПЕК і Міжнародною енергетичною агенцією (International Energy Agency, IEA), також певною мірою впливають на ціноутворення на світовому нафтовому ринку. Певну роль у формуванні такої ціни відіграє інформація від Адміністрації енергетичної інформації США (U.S. Energy Information Administration, EIA) про комерційні запаси і стратегічні резерви сирої нафти в різних країнах і регіонах. Значне їх як зараз зростання означає перевиробництво, наслідком якого зазвичай є зниження ціни на нафту, і, навпаки, зменшення запасів внаслідок зростання попиту на нафту призводить до підвищення її вартості.

Віднедавна статистика про кількість бурових вишок відіграє помітну роль в ціноутворенні на ринку нафти. Вважається, що збільшення кількості бурових вишок також є наочним індикатором зростання видобутку нафти. Впливають на формування цін на нафту і кліматичні та погодні катаклізми: масштабні урагани, пожежі, повені, цунамі, землетруси і великі технологічні аварії, на кшталт тих, що сталися на Чорнобильській та Фукусімській АЕС. Через аномально теплу зиму 2020 року в північній півкулі Землі багато країн зменшили споживання нафти, яку накопичили у достатніх обсягах, що природно призвело до зниження на неї ціни. Значний і загалом негативний вплив на динаміку ціноутворення на нафту також біржових спекулянтів. Наприклад, у США розташовані найбільші біржі та інші фінансові інститути, що суттєво впливають на ринок нафти у спосіб фінансових спекуляцій. Від цього також залежить волатильність цін на ринку.

У 2020 році пандемія коронавірусу стала найпотужнішим в історії людства глобальним фактором, що почав руйнувати світовий ринок нафти, який і без того не був нормальним. Вже сьогодні, згідно з низкою прогнозів, коронавірус вартуватиме світовій економіці близько 3–5 трлн дол. Внаслідок зменшення мобільності як мінімум двох–трьох мільярдів людей з 7,5 млрд, що населяють сьогодні планету, різко знизилося використання засобів пересування (особистого транспорту, автобусів, суден, літаків), які споживають близько 60 % всієї споживаної нафти у світі. Тільки пасажирським літакам світових авіакомпаній необхідно близько 7–9 млн барелів (1 барель — 159 літрів) нафти на добу, що становить майже 9–10 % світового споживання нафти. За даними сайту Airliners.net, станом на 2020 рік у світі налічується близько 30 тис. пасажирських і вантажних авіалайнерів цивільної авіації, які здійснювали щодня по всьому світу близько 120 тис. польотів і перевозили приблизно 12 млн пасажирів. Останнім часом загальна щорічна кількість авіапасажирів становила близько 4 млрд осіб. При цьому не враховані ще близько 20 тис. легких приватних, спортивних і військових літаків.

Передумови і причини зниження цін на нафту

Симптоми зниження цін на нафту простежувалися ще у 2019 році через зростання пропозиції нафти переважно в країнах, що не долучилися до угоди ОПЕК+. Станом на 28 лютого 2020 року котирування нафти марки Brent знизилося до позначки в 50 дол./бар., в той час як на початку січня 2020 року вони перебували на позначці 70 дол./бар. Перевиробництво нафти поступово збільшувалося, хоча спочатку всього на кілька сотень тисяч барелів на добу. Однак така тенденція була помічена експертами, які порадили великим нафтовим компаніям пролонгувати угоду ОПЕК+ на другий квартал 2020 року. Інакше кажучи, вже у минулому році з’явилися перші ознаки майбутньої «нафтової війни», переважно у трикутнику Саудівська Аравія — Росія — США. Деякі російські експерти стверджують, що Саудівська Аравія цілком свідомо і цілеспрямовано почала знижувати ціни на нафту, сподіваючись обійти Росію в цих нафтових перегонах і вийти з них з найменшими втратами.

Зустріч міністрів енергетики країн ОПЕК і не-ОПЕК 6 березня ц. р.

На початку 2020 року ситуація кардинально змінилася в результаті обвалу попиту на нафту в усьому світі, викликаного поширенням коронавірусу. Зустріч міністрів енергетики країн ОПЕК і не-ОПЕК 6 березня у Відні була безрезультатною. Міністри країн ОПЕК+ не змогли домовитися про подальші параметри угоди про скорочення видобутку нафти. Тому всі зобов’язання про таке скорочення видобутку перестали бути чинними з 1 квітня. Угода ОПЕК+, що трималася на домовленостях Росії і КСА протягом трьох років і яка давала можливість стабілізувати ціни на нафту на рівні 60 дол./бар. шляхом обмеження видобутку, припинила свою дію 31 березня 2020 року. Продовжити її не вдалося через протилежні позиції двох її найбільших учасників — РФ і КСА. Москва пропонувала продовжити угоду за колишніми умовами на другий квартал 2020 року, а Ер-Ріяд наполягав на скороченні видобутку нафти ще на 1,5 млн бар./добу до кінця року.

Росія, яка міцно сидить на «нафтовій голці», не погоджувалася з пропозицією Саудівської Аравії ще більше скоротити видобуток нафти і тому всіляко цьому пручалася. За словами заступника міністра енергетики РФ П. Сорокіна, Росія виступала за продовження чинної угоди про обмеження видобутку на 1,7 млн бар./добу ще на квартал для того, щоб оцінити реальний збиток від коронавірусу. За його словами, через санкції проти Ірану і Венесуели ОПЕК+ і так вже не видобуває близько 8 млн бар./добу або 15–16 % від усього поточного виробництва.

Генсек ОПЕК М. Баркіндо, міністр енергетики КСА принц Абдель-Азіз бен Сальман та міністр енергетики РФ О. Новак

Отже, за підсумками переговорів 6 березня Росія вийшла з угоди ОПЕК+. Російські експерти по-різному коментують такий крок. Виправдовуючи вихід з угоди, чиновники Міненерго РФ переконують, що ціна на нафту все одно впала б через пандемію коронавірусу і викликане нею зниження світового попиту на нафту. Країни ОПЕК обурилися впертою позицією росіян, які не бажали обмежувати видобуток нафти. Але і скорочувати її видобуток без участі Росії ніхто не наважувався. У відповідь на непоступливість РФ керівництво ОПЕК ухвалило рішення про збільшення видобутку нафти до 13 млн бар./добу з тим, щоб зберегти ринки збуту в умовах дешевої нафти.

На початку березня нафта кошика ОПЕК торгувалася на рівні 51,9–48,3 дол./бар., проте в ніч на 9 березня ціни на нафту впали майже на 30 %, до 34,7 дол./бар., і продовжили падати, досягнувши до кінця місяця свого 17-річного історичного мінімуму — 21,6 дол./бар.

Падіння цін було рекордним. Нафта марки Brent втратила відразу 30 % своєї вартості, а вже наприкінці місяця ціна досягла дна: 31 березня барель Brent коштував 22 долари. 20 квітня вартість травневого ф’ючерсу WTI впала до нуля, а потім і зовсім вперше в історії досягла негативних показників: торгівельні котирування зупинилися на позначці -37,6 дол./бар., що спричинило на біржах справжній шок. У квітні середня вартість російської нафти марки Urals склала 18,2 дол./бар., що в 4 рази менше, ніж у 2019 році. Крім того, у квітні вартість травневих ф’ючерсів на Brent впала на 9,5 %, до 45,2 дол./бар., а на WTI — на 10,2 %, до 41,1 дол./бар. Така новина викликала паніку на товарних і фінансових ринках.  На торгах 22 квітня ціна нафти марки Brent вже опустилася нижче 16 дол./бар., а ще в січні вона коштувала понад 60 дол. Ціна на російську Urals впала до 8,50 дол./бар., хоча на початку року вона, як і Brent, коштувала понад 60 дол. Цю ситуацію у Москві пояснили «картельною змовою», а також ринковими спекуляціями.

2 квітня 2020 року Саудівська Аравія запропонувала скликати позачергову нараду країн ОПЕК+. Додатковий консиліум з цієї проблеми відбувся під час зустрічі міністрів енергетики країн G20 10 квітня. Після тривалих і складних узгоджень в рамках проведеної телеконференції 12 квітня країнам ОПЕК+ вдалося досягти угоди про наступне поетапне скорочення видобутку нафти: 9,7 млн бар./добу протягом травня–червня 2020 року; з 1-го липня 2020 року і до 31 грудня 2020 року узгоджене зниження загального видобутку нафти складе 8 млн бар./добу, потім протягом 16 місяців, з 1 січня 2021 року до 30 квітня 2022 року, видобуток знизиться ще на 6 млн бар./добу. Москва повинна знизити видобуток нафти на 2–2,4 млн бар./добу (в першому кварталі РФ видобувала 11,3 млн бар./добу), а Ер-Ріяд зобов’язався знизити видобуток на 2,4-4 млн бар./добу (у квітні королівство видобувало 12,3 млн бар./добу). Однак питання про продовження цієї угоди переглядатиметься у грудні 2021 року.

Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар

На думку президента Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайла Гончара, домовленості про скорочення видобутку нафти від 12 квітня вочевидь недостатньо, бо таким чином надлишок нафти у світі не зменшиться. На його погляд, нафтовидобувним країнам, очевидно, доведеться домовлятися про великі скорочення видобутку, хоча ознак про готовність до цього поки що немає. І як передбачав М. Гончар, так воно дійсно і сталося. 11 травня КСА, ОАЕ і Кувейт заявили про готовність додатково скоротити видобуток нафти у червні понад визначені квоти в рамках угоди ОПЕК+ від 12 квітня. Так, Саудівська Аравія вирішила знизити видобуток понад квоту на 1 млн бар./добу. Тобто у червні її видобуток упаде не на 2,5 млн бар./добу, як планувалося раніше, а на 3,5 млн бар./добу, до рівня в 7,5 млн бар./добу. Найближчі союзники Ер-Ріяда — ОАЕ і Кувейт — також у червні додатково знизять видобуток нафти на 180 тис. бар./добу.

Навряд чи Росія наслідуватиме приклад цих трьох монархій Перської затоки і у червні погодиться додатково скоротити видобуток нафти. За повідомленнями Reuters від 12 травня, члени ОПЕК — Ірак, Нігерія і Ангола — замість того, щоб зменшити поставки, тримають їх або на колишньому рівні, або й нарощують. Хоча влада Іраку і зажадала від національної нафтової компанії Basra Oil Company (ВОС) скоротити видобуток в рамках квоти ОПЕК+, яка вимагає від країни зменшити видобуток нафти на 1 млн бар./добу, однак іноземні партнери ВОС, включно з американською Exxon, британською BP і російською «Лукойл» бойкотували таку вимогу іракського уряду. Нігерія зобов’язана скоротити видобуток нафти до 1,41 млн бар./добу, проте її експортний план на травень включає поставки на 1,56 млн бар./добу, а в червні експорт нігерійської нафти збільшиться до 1,65 млн бар./добу. Ангола зобов’язалася знизити виробництво нафти до 1,18 млн бар./добу, проте за фактом запланувала на травень 1,27 млн барелів щоденного експорту. У червні видобуток нафти в Анголі залишиться вище квоти скорочення — 1,25 млн бар./добу.

Надлишкові потужності з виробництва сирої нафти країн-членів ОПЕК, млн бар./добу

Вже 11 травня, щойно стало відомо про намір Саудівської Аравії додатково скоротити видобуток нафти для балансування ринку, ціни на нафту підскочили на торгах буквально за кілька хвилин: ф’ючерси на Brent, що падали вранці на 3,5 %, нижче 30 дол./бар., підвищилися на 5 % з 29,99 до 31,41 дол. Контракти на WTI з 23,9 дол. підвищилися до 25,59 дол. за барель, додавши 7 %.

На даний час з’явилося чимало прогнозів від провідних аналітичних центрів щодо цін на нафту на найближчі рік–півтора. Так, аналітики австралійського банку Commonwealth Bank прогнозують зростання вартості нафти Brent до 38–39 дол./бар. до кінця 2020 року. Експерти консалтингової компанії Goldman Sachs Equity Research очікують, що у 2021 році нафта марки Brent буде торгуватися від 55 до 65 дол./бар., а американська WTI — по 51 дол./бар. В ОПЕК прогнозують, що у другій половині 2020 року ціни на нафту зростуть до 40 дол./бар. Аналітики американського фінансового холдингу JPMorgan Chase & Co вважають, що найгірший період для ринку нафти закінчиться вже в травні. Дійсно, як вони і прогнозували, в першій декаді травня ціна на Brent перевищила 30 дол./бар., а WTI досягла 25 дол./бар.

Саудівський фактор

За даними ЦРУ 2018 року, Саудівська Аравія, посідаючи друге місце у світі за запасами нафти (266,2 млрд бар.) після Венесуели (302,3 млрд бар), з її величезним дебітом нафти в свердловинах і вельми низькою собівартістю видобутку, має найбільший вплив на світові нафтові ціни. Також вона може, в залежності від економічних чи політичних обставин, стрімко наростити чи скоротити її видобування.

Спадкоємний принц КСА Мухаммед бен Сальман

За деякими даними, останнім часом спадкоємний принц КСА Мухаммед бен Сальман намагається реалізувати план переділення світового нафтового ринку, а точніше — розширити в ньому позиції Саудівської Аравії у спосіб радикального зниження вартості нафти і великих обсягів поставок, маючи на меті потіснити своїх основних конкурентів — РФ і США. Саме зараз присутність основних виробників нафти на світовому ринку розподіляється наступним чином: США — 18 %, КСА — 16 % і РФ — 15 %. Маючи вільні виробничі, транспортні і складські потужності, офіційний Ер-Ріяд зміг вийти 9 березня 2020 року з угоди з РФ та іншими країнами. На погляд М. Гончара, «Саудівська Аравія добре взяла до уваги, що в російських надрах залишається все менше якісної нафти, а через санкції виникають проблеми з сучасними технологіями, тому Ер-Ріяд робить преференції споживачам і відвойовує ринок». На думку бахрейнського експерта Омара Аль-Убейдлі, в умовах катастрофічного падіння цін на нафту дії Саудівської Аравії є абсолютно правомірними, оскільки впродовж багатьох років вона добувала нафти значно менше своїх можливостей, виконуючи політичне зобов’язання стабілізації західної економіки в рамках відносин зі США. За його словами, на даний час, після нарощування в США видобутку сланцевої нафти, геоенергетична ситуація у світі відчутно змінилася і в Ер-Ріяді більше не бачать необхідності у зменшуванні видобутку нафти задля стримування цін.

Виробничі можливості саудівської нафтової компанії Saudi Aramco — це стратегічний інструмент торгової війни КСА на глобальному ринку «чорного золота». Капіталізація Saudi Aramco становить 1,88 трлн дол., більше, ніж в Apple, Google і Amazon разом узятих. У Saudi Aramco працює близько 80 тис. персоналу. За умови виконання планів розширення виробництва компанія Saudi Aramco здатна протягом 2021–2022 років збільшити щоденний обсяг видобутку нафти до 13 млн бар./добу. Однак життя вносить корективи у такі плани. На початку травня ц. р. Saudi Aramco оголосила про чисті втрати в 25 % у першому кварталі 2020 року. Схоже, що перша стадія рецесії в королівстві вже розпочалася.

До цього часу лише КСА мало достатні фінансові ресурси для екстенсивного збільшення обсягів видобутку нафти. Середня собівартість такого видобутку в КСА становить 8,9 дол./бар., тоді як вартість видобутку одного бареля сланцевої нафти на північноамериканському континенті становить 23,3 дол./бар., а середня собівартість видобутку нафти у звичайний спосіб американських компаній становить 20,9 дол./бар. За даними аналітиків Saudi Aramco, в Росії собівартість видобутку нафти на нових проектах з урахуванням податків становить 42–44 дол./бар. У такій ситуації саудівські нафтовики можуть тривалий час продавати нафту за ціною до 30 дол./бар., тоді як для компаній північноамериканського континенту, Росії та деяких інших нафтовидобувних країн це абсолютно збитково. Однак і Саудівська Аравія може продавати нафту по 30 дол./бар. не більше, ніж кілька років. За такої ціни саудівський уряд зможе виконувати лише діючі соціальні програми протягом найближчих 5–7 років. Але для того, щоб виконати стратегічний план «Бачення-2030», коштів явно не вистачить. На підтвердження цього прогнозу вже 12 травня саудівська офіційна газета «Указ» оголосила про скорочення на 8 млрд дол. фінансування проектів головної національної програми десятиліття «Бачення-2030», якою передбачалося поступове зняття королівства з «нафтової голки». Цей вимушений захід обумовлений необхідністю ліквідувати наслідки пандемії коронавірусу, на що королівство виділило близько 47 млрд дол.

Затягування цінового конфлікту цілком можливе через те, що КСА розмістило в усьому світі інвестицій на суму близько 500 млрд дол. Це так звана «подушка безпеки» на період форс-мажорних обставин. Валютні резерви Саудівської Аравії дадуть їй змогу пережити щонайменше п’ять років низьких цін на нафту, але натомість вона може не тільки зберегти, але й розширити свої ринки. Слід зазначити, що декого з країн-членів ОПЕК починають дратувати дії КСА, оскільки навіть за ціною 44 дол./бар. вони втратять до кінця 2020 року близько 100 млрд дол.

Послаблення ролі ОПЕК

Організація країн-експортерів нафти (Organization of the Petroleum Exporting Countries, OPEC, укр. — ОПЕК) створена на конференції в Багдаді у вересні 1960 року з ініціативи п’яти нафтовидобувних країн: Ірану, Іраку, Кувейту, Саудівської Аравії та Венесуели. На даний час країни-члени ОПЕК мають у своєму розпорядженні близько 2/3 світових запасів нафти. На їх частку припадає близько 35 % від світового видобутку нафти і 50 % її світового експорту. Мета ОПЕК — вироблення узгодженої політики щодо обсягів видобутку, підтримки стабільних цін на нафту і виконання зобов’язань з постачання нафти споживачам. Двічі на рік, навесні та восени, картель ухвалює рішення про квоти видобутку нафти у кожній країні. Штаб-квартира ОПЕК розташована у Відні (Австрія). З 1-го серпня 2016 року генеральним секретарем ОПЕК обрано нігерійського політика — Мохаммеда Баркіндо. Для відстеження ситуації на світовому нафтовому ринку в рамках картелю ОПЕК+ функціонують спеціальні структури: Спільний технічний комітет (JTC) і Спільний міністерський моніторинговий комітет ОПЕК+ (JMMC).

Угода про обмеження видобутку нафти між 13 країнами ОПЕК і 11 країнами не-ОПЕК підписано 10 грудня 2016 року. Об’єднання країн, що її підписали, неформально називають ОПЕК+. До 2020 року країни не-ОПЕК видобували близько 60 % річного видобутку нафти у світі, а країни ОПЕК — близько 40 %. На даний час ОПЕК переживає не найкращі часи. Обмеження на виробництво нафти у 2016–2019 роках призвели до того, що обсяги видобутку в країнах ОПЕК і в Росії знизилися, в той час як інші виробники їх нарощували.

США неодноразово відмовлялися від членства в картелі, наголошуючи на своїй прихильності до принципів вільного ринку, а президент США Д. Трамп 4 квітня 2020 року назвав ОПЕК «незаконною організацією». Вже понад три роки адміністрація Д. Трампа наполегливо реалізує стратегічний проект «енергетичного домінування», направляючи трильйони доларів на нарощування видобутку нафти, в основному сланцевої, всередині країни, практично не зважаючи на політику ОПЕК. І слід зазначити, що на цьому напрямі США досягли вагомих успіхів. Сьогодні вони вийшли на перше місце у світі за видобутком і продажем нафти, відіграючи дедалі помітнішу роль на світовому нафтовому ринку. При цьому на північноамериканському континенті Канада також активно нарощує видобуток і продаж своєї нафти.

З кожним роком ОПЕК все менше впливає на формування цін на нафту, принаймні, з двох причин: 1) через складність досягнення консенсусу між усіма членами і 2) через збільшення видобутку нафти країнами, що не входять в ОПЕК+ (США, Канада, Норвегія, Бразилія, Велика Британія, Аргентина, Колумбія, Єгипет, Індонезія, Тринідад і Тобаго).

До всіх проблем, пов’язаних з обвалом цін на нафту на світовому ринку, слід додати такі «проблемні» нафтовидобувні країни, як Венесуела, Іран і Лівія. Не зважаючи на багаторівневі санкції з боку США і Євросоюзу, вони все ж виробляють і продають значну кількість нафти в обхід таких санкцій. За деякими даними, сукупна частка цих країн у світовому експорті нафти у 2019 році і першому кварталі 2020 року склала від 15 до 20 %, що досить відчутно впливає як на ціноутворення, так і на обсяги експортованої нафти в світі. При цьому треба зазначити, що ці країни залишаються членами ОПЕК, хоча і виведені за рамки угоди ОПЕК+.

Частина 2