Загострення відносин між Китаєм і США як небезпека виникнення великої війни

Швейцарський погляд

 

Сергій Польовик

За загостренням відносини між двома геополітичними центрами сили — США і Китаєм — уважно стежить весь цивілізований світ, добре усвідомлюючи про наслідки, які так чи інакше стосуватимуться не лише цих двох потужних економічних центрів. Це підтверджує швейцарське видання Neue Zürcher Zeitung» (NZZ), у матеріалі власних кореспондентів якого та експертів аналітичного Центру досліджень у сфері безпеки (CSS) Швейцарської вищої технічної школи у Цюріху (ETH Zürich) Мішеля Хааса та Нікласа Масура від 12 травня ц. р. зазначається, що ці дві країни вперто наближаються до ситуації, яка називається кризовою. І якщо до військового конфлікту ще далеко, проте можливість його виникнення з таким перебігом подій, вважають експерти, виключати не можна.

…Невиразне балансування світової економіки закінчується. Йому на зміну прийде конфронтація… А світова криза внаслідок коронавірусу таку тенденцію лише посилює…

Автори статті вказують, що невиразне балансування світової економіки закінчується. Йому на зміну прийде конфронтація, що стимулюється обома протиборчими сторонами. А світова криза внаслідок коронавірусу таку тенденцію лише посилює. Саме розвиток подій в Азійсько-Тихоокеанському регіоні (АТР) визначатиме характер міжнародних відносин і у регіоні, і далеко за його межами. Ясна річ, це не омине Європу.

Не виключено, що спричинені пандемією COVID-19 економічні потрясіння можуть ще більше скоротити радіус впливу США у регіоні. Але не факт, що лідеру Китаю Сі Цзіньпіну вдасться переможно вийти з кризи.

 

Страх перед «пасткою Фукідіда»

На порядку денному не лише наслідки китайсько-американської конфронтації. Не менш важливо, у якій саме формі відбуватиметься таке стратегічне протистояння. Наразі популярні аналітики і особи, які ухвалюють ключові політичні рішення, вважають військовий конфлікт між такими державами неможливим. Проте, у довгостроковій перспективі, насправді таке питання називають відкритим. Усвідомлення того, що можливий критичний перехід у станах протистояння може послужити причиною війни, є давньою і одночасно неперервною реальністю, історичні корені якої можна знайти в «Історії Пелопоннеської війни», авторство якої належить Фукідіду.

Довідково:

Фукідід (бл.460 – бл.400 до н.е.) — давньогрецький історик, автор основ історичної критики. Його авторству належить незавершена «Історія Пелопоннеської війни», перший історичний твір, в якому вивчаються раціональні причини і наслідки подій.

У своєму історичному дослідженні Фукідід визначає дійсною причиною ворожнечі, що нагадувала світову війну, повстання Афін та побоювання спартанцями супротивника, міць якого постійно зростала. Описуючи стан відносин між США та Китаєм, професор Гарвардського університету Грехам Аллісон колись назвав подібну ситуацію «пасткою Фукідіда».

Довідково:

Грехам Тіллетт Аллісон (англ. Graham T. Allison, 23 березня 1940 р., Північна Кароліна, США) — відомий американський політолог, провідний аналітик американської політики національної безпеки.

Проте, аби дійти аналогічних висновків, необхідно тверезо сприймати реалії і вірогідність збройного конфлікту між державами, які позиціонують себе стратегічними супротивниками. Ризики протистояння постійно зростають, вони стають причиною переважної кількості міждержавних конфліктів у світі, що підтверджують науковці, які займаються вивченням сучасної конфліктології. І якщо у світі військові інциденти чи кризи зараз виникнуть, то найбільш імовірно, що саме між США та Китаєм.

Необхідно усвідомити, що в основному вони пов’язуються з динамічним економічним розвитком Китаю потягом останніх трьох десятиліть, а також визначаються провідними керівниками, їхніми інтересами та внутрішньополітичними чинниками. Тільки комплексний аналіз таких факторів, вважають автори статті, покаже чому США та Китай зараз наближаються до ще більш гострої конфліктної фази у своїх відносинах.

 

Китай намагається зробити все, щоб перемогти

Військовий бюджет Китаю протягом багатьох років зростає більш високими темпами, ніж внутрішній валовий продукт. Щоправда, цей факт не можна вважати загрозливим. Більш серйозну стурбованість викликають військова модернізація і розробка нових типів озброєння, що поєднується з територіальними компонентами «Китайської мрії» лідера країни Сі Цзіньпіна, якою передбачається приєднання у наступному десятиріччі «втрачених територій». А це дещо вступає в протиріччя з принципами світоустрою, що притаманні США, а також більшості країн Азійсько-Тихоокеанського регіону.

Сьогодні у Вашингтоні і у Пекіні можна спостерігати націоналістичні настрої, коли сторони готові до ескалації поки що переважно на торговельно-політичному рівні. Це можна сприймати як своєрідну паузу, але все не так насправді, зазначає NZZ. З одного боку, Сі Цзіньпін все робить для того, щоб утримати владу у своїх руках пожиттєво, а з іншого боку, США також зацікавлені довгострокових з Китаєм відносинах, які також не повинні залежати від підсумків майбутніх виборів американського президента, що відбудуться в листопаді поточного року.

…Пекінське керівництво не лише змушує США суттєво збільшити військові видатки, але й не проти довести на практиці, що спроможне подолати опір американців у військовий спосіб…

Проблематичним, з огляду на високу вірогідність конфлікту, також розвиток ситуації у військовому вимірі. Йдеться вже не лише про зростаючу міць Народно-визвольної армії Китаю (НВАК). Не менш важливі зміни у мисленні пекінського керівництва, яке не лише змушує США суттєво збільшити видатки на військові операції з метою домінування у регіоні, але й не проти довести на практиці, що спроможне подолати опір американців у військовий спосіб. Насамперед військово-повітряним та військово-морським компонентами ще до того, як американці встигнуть розгорнути свої військові сили. Відповідну модернізацію сил НВАК в основному планується завершити до 2035 року. Не пізніше 2050 року види збройних сили Китаю повинні пройти всі етапи свого розвитку та вийти на світовий рівень, що зробить їх такими ж підготовленими, як і збройні сили США.

 

Складні дискусії про стратегію на Заході

Предмет великої сьогодні дискусії у США — як найбільш ефективно приборкати амбіції китайців. Застосування збройних сил у вигляді морської блокади чи військових ударів по цілях, розташованих на внутрішніх територіях Китаю, вважається проблематичним через високий ризик ескалації. Останнім часом більш ефективним вважається проведення оборонних операцій вздовж «першого острівного ланцюга» (від Японії через Тайвань та Філіппін до Борнео). Однак, чи зможуть ці «дебати» вплинути на подальше застосування збройних сил протягом наступного десятиліття, важко передбачити. Все залежатиме від стратегії економічного розвитку США, наявності коштів у їх оборонному бюджеті. Так, як і у такому ж бюджеті Китаю. На даному етапі в такі плани вмішалася пандемія, зменшивши амбіції двох держав.

…В той час, коли США відволікаються на проблеми з пандемією, Китай посилює військовий тиск на Тайвань…

Наразі ситуація в західному регіоні Тихого океану, здається, рухається у зворотному напрямку. В той час, коли США відволікаються на проблеми з пандемією, Китай посилює військовий тиск на Тайвань. Зокрема, зазначає NZZ, збройні сили Тайваню частіше, ніж будь-коли в останні місяці, заклопотані провокаційною поведінкою Народно-визвольної армії Китаю. Дуже сумнівно, що США все ще у змозі до кінця 2020-х років «розрулити» військовий конфлікт між КНР і Тайванем на користь останнього. Острівна демократія перебуває під загрозою. Намагання керівництва Комуністичної партії Китаю насильно приєднати Тайвань, ймовірно, стануть більш активними. А ті, хто ухвалює рішення, вважають за доречне використати військовий інструмент, оскільки протистояння можна завершити швидко і з меншими затратами.

 

Небезпечні ілюзії

Запобігти військовій ескалації в Тихоокеанському регіоні можна і у спосіб застосування тих засобів, які вважаються певною мірою сумнівними. Всупереч позиції багатьох авторитетних політиків та представників військової науки, йдеться про «гарантії миру за рахунок ядерної зброї». Твердження, що саме лише існування ядерної зброї ефективно запобігатиме збройним конфліктам між державами-гігантами, вважається надзвичайно сумнівним. Самі такі сумніви існують давно, вони з’явилися ще задовго до початку Каргільської війни між ядерними державами — Індією та Пакистаном — у 1999 році. Ще раніше виникли сумніви щодо ефективного запобігання війні у спосіб ядерного стримування.

Довідково:

Місто Каргіл — адміністративна одиниця у складі індійської союзної території Ладакх.

У 1999 році стався Каргільський конфлікт — прикордонний збройний конфлікт між Індією і Пакистаном внаслідок територіальних претензій на регіон Кашмір, розташований у високогірних Гімалаях між Індією, Пакистаном та Китаєм. Офіційні індійські представники під час конфлікту воліли не вживати слово «війна», а пакистанська сторона взагалі заперечувала свою участь у ньому. На момент виникнення конфлікту обидві країни володіли ядерною зброєю. Конфлікт завершився на користь Індії, але проблему Кашміру, що існує з 1947 року, не вирішив.

Проте, саме у стосунках між США та Китаєм ця концепція може бути неефективною. Щоправда, ядерна зброя залишається серйозним стримуючим фактором. Але вона лише тоді зможе запобігти війні, коли обидві сторони вважатимуть, що ефективність військових дій із застосуванням звичайних озброєнь також може з певною вірогідністю зрости до рівня ядерного протистояння.

У виданні NZZ вказується, що наразі у військовому мисленні керівництва НВАК такого не спостерігається. Навпаки, китайські військові теоретики, коли йдеться про ескалацію, наполягають на обов’язковому контролі зброї масового ураження, що тішить західних колег, які допускають можливість обмежених регіональних конфліктів без використання ядерної зброї.

У той же час, зазначає NZZ, відомо, що ядерний фактор, як глобальна загроза, маргіналізується в контексті американських дебатів з питань військових доктрин. Швейцарське видання робить висновок, що, зважаючи на існування великої кількості «сценаріїв вступу» у конфлікт, який нижчий за класичний поріг війни, жодним чином не можна заперечувати, що обидві наддержави можуть розпочати війну, навіть не розглядаючи детально ядерний фактор.

…Європі потрібно позбутися небезпечної ілюзії, що війни між передовими державами світу принципово і безповоротно відійшли в минуле. «Війна внаслідок помилки» цілком можлива…

Тому Європі також потрібно позбутися ще однієї небезпечної ілюзії, зазначає NZZ. А саме що війни між передовими державами світу принципово і безповоротно відійшли в минуле. «Війна внаслідок помилки» цілком можлива.

Щодо тих воєн за велику владу, які сильними цього світу, політичними суб’єктами, сприймаються як невідворотні, чи як необхідні і вигідні, і тому цілеспрямовано ними підтримуються, то іншим геополітичним гравцям чи країнам-об’єктам не слід надто заспокоюватися. Зокрема, у Тихоокеанському регіоні Вашингтон наполегливо намагається втілювати свої підходи у облаштуванні світового устрою, зміцнюючи свою військову присутність. Водночас, керівництво Китаю протягом останніх десятиліть працювало над тим, щоб бути спроможним одного дня приєднати спірні райони за допомогою військової сили.

 

Занижені ризики

Західні політики досі сприймали наслідки потенційних глобальних загроз здебільшого несерйозно або зважаючи лише на власні економічні інтереси. Суверенітет демократичного Тайваню для багатьох із них, зрозуміло, не такий важливий, як хороші економічні стосунки з Китайською Народною Республікою. Навіть коли Пекін заявив, що Південно-Китайське море є «невід’ємною частиною» китайської території, а в Східно-Китайському морі почали розмиватися суверенні претензії Японії, лідери західних економік та провідні політики включали у свої розрахунки сценарії військового конфлікту лише як теоретичний залишковий ризик.

«Не навроч про погане» — таким у Європі був принцип вже протягом багатьох років. Але така сумнівна метафізика навряд чи впливає на реалії політики міжнародної безпеки. З іншого боку, військовий конфлікт, з огляду на «стратегію закритих очей та вух» стає ще імовірнішим. Про це слід пам’ятати в Європі зараз більше, ніж будь-коли, переконує NZZ.

…Ризики військового протистояння між гігантами США і Китаєм є лише елементами неминучого переоблаштування світу…

Геополітичне протистояння США і Китаю триває і має тенденцію до загострення. Суб’єктивні інтереси та чинники головних країн-суб’єктів, зокрема, їх намагання досягти геополітичного домінування у світі та в окремих регіонах, намагання забезпечити успіх національній економіці та політичній силі відповідного президента, зберегти гегемонію влади у Китаї тощо доповнюються об’єктивними та непередбачуваними чинниками. Серед них — пандемія коронавірусу, глобальна рецесія економіки, кліматичні негаразди та населення планети, яке стрімко зростає, за одночасного зменшення ресурсів для забезпечення фізичного існування людей тощо.

Ризики військового протистояння між гігантами США і Китаєм є лише елементами неминучого переоблаштування світу. Наявність ядерної зброї та готовність і здатність її будь-де застосувати (не має значення — у Гімалаях, чи на території країн-гігантів), залишають актуальними питання відповідальності політичних лідерів за конфігурацію подальшого світового устрою, за форми існування політичних систем, державних блоків, країн, людей і живої природи на планеті.

 

Схожі публікації