Основи розвідувальної діяльності

Основні напрями розвідувальної діяльності. Систематизація способів отримання інформації. Оцінка розвідувальної інформації

Д. Юдіна, студентка Національного авіаційного університету

 

 

Зміст

Вступ
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТЕРМІНУ «РОЗВІДУВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ»
1.1. Види розвідувальної діяльності
1.2. Основні напрями розвідувальної діяльності
РОЗДІЛ 2. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ СПОСОБІВ ОТРИМАННЯ ІНФОРМАЦІЇ
2.1. Розвідувальний цикл
2.2. Основні способи отримання розвідувальної інформації
РОЗДІЛ 3. ОЦІНКА РОЗВІДУВАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
3.1. Характеристика розвідувальної інформації
3.2. Наведення основних прикладів
Висновки
Список використаних джерел

 

Вступ

«Хто володіє інформацією, той володіє світом»
Вінстон Черчілль

 

Дійсно, інформація у сучасному світі – це стратегічний ресурс, адже вона може як і зашкодити цілому супільству, так і вберегти його. Перш за все, такий ресурс відіграє велике значення для державних керівників, перед якими стоїть головне завдання – захист усього населення.

З давніх давен люди розвідували та передавали інформацію через міміку, жести, мову, малюнки, листи, книги, газети, радіо та телебачення задля своїх корисних цілей. І таких людей почали називали «шпигунами». І їхня цінність проявляється у тому, що вони добувають інформацію, примінення якої у потрібний час – може як зупинити незначний конфлікт, так і розпочати кровопроливну війну.

І як одного разу в інтерв’ю сказав автор курсу «Розвідувальна діяльність як засіб реалізації зовнішньої політики держави» Віктор Гвоздь: «Вивчення інформації про розвідувальну діяльність є досить важливим, в першу чергу, для державних функціонерів, які повинні розуміти і знати, що це за інструмент і як ним користуватися». І тому, базуючись на вище наведеній інформації, дане дослідження має на меті ознайомити читачів (майбутніх державних функціонерів) і не тільки, з основами «розвідувальної діяльності» аби якогомога ясніше зрозуміти роботу даної діяльності та її цілі, для розширення особистого кругозору та щоб зацікавити і змотивувати на подальше її вивчення.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТЕРМІНУ «РОЗВІДУВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ»

На сьогоднішній час не існує одного чіткого визначення терміну «розвідка» через її інтерпретації. Наприклад, своє визначення пропонує американський дослідник Абрам Тульський у підручнику «Тиха війна: розуміння розвідки» (англ. Silent Warfare: Understanding Intelligence, 1993). Він вказує, що традиційне розумін­ня розвідки походить ще з творів Сунь-Цзи (VI-V ст. до н.е). Розвідку трактують переважно у військових термінах чи термінах національної безпеки як складову «тихої» (таємної) війни між державами: вона є сукупністю чотирьох основних видів діяльності, а саме: збирання ін­формації, аналізу інформації, таємних операцій і контррозвідки[1, c.29]. На­голошується на шпіонажі, таємних операціях, дезінформації і контр­розвідці. Розвідка спрямована на підтримку і зміцнення національної безпеки шляхом запобігання реальним або потенційним загрозам в результаті своєчасного здійснення превентивної політики або стратегії.

Додаток 1. Relationship of Data, Information, Intelligence [2]

Після розпаду біполярної системи міжнародних відносин почалося становлення «нового світового порядку», головною потребою якого стала безпека і здатність її забезпечити. У цьому контексті актуалізується діяльність розвідувальних служб, без ефективної роботи яких непросто говорити про можливість досягення прийнятного рівня безпеки як у межах держави, так і міжнародної системи загалом [3, с.148-152].

Головним продуктом розвідувальної діяльності є – інформація. Щонайперше її основна специфічна риса в тому, що інформація розвідки негласна, її неможливо здобути лише з відкритих джерел. Вона тим і цінна, що здобувається, а не лежить на поверхні. Добування розвідувальних відомостей є одним з основних елементів «розвідувального процесу».

1.1. Види розвідувальної діяльності

Розвідувальна діяльність охоплює цілу низку видів, які також включають в себе і напрями діяльності [4].

Додаток 2. Види розвідки

1.2. Основні напрями розвідувальної діяльності

Дослідивши види розвідувальної діяльності, варто виділити наступні особливості її напрямів:

  • здійснення спеціальних заходів, спрямованих на підтримку національних інтересів і політики держави в усіх життєво важливих сферах;
  • участь у боротьбі з тероризмом, міжнародною організова­ною злочинністю, незаконним обігом наркотичних засобів, незаконною торгівлею зброєю і технологією її виготовлення, незаконною міграцією;
  • забезпечення органів державної влади розвідувальною інформацією з метою протидії загрозам національній безпеці.
  • збір відомостей про іноземні держави і про те, що відбувається на їхній території, а також збір відомостей про злочинну діяльність в своїй країні.
  • це перша лінія оборони держави, яка працює на вияв­лення небезпек і загроз, уникнення стратегічних «сюрпризів», вироблен­ня довгострокової експертизи міжнародного середовища, забезпечення і підтримки політичного процесу.

 

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ СПОСОБІВ ОТРИМАННЯ ІНФОРМАЦІЇ

2.1. Розвідувальний цикл

Механізм здійснення розвідувальної діяльності іншими словами називають «розвідувальним циклом», за допомогою якого і відбувається систематизація отриманої інформації. Цей американський термін охоп­лює усі процеси, які супроводжують збирання, оброблення, аналіз і доставку розвідувальної інформації до замовника. Розвідувальний цикл має п’ять складових:

  1. Планування і координування;
  2. Збирання інформації;
  3. Оброблення інформації);
  4. Аналіз і створення кінцевого продукту (розвідувальна оцінка);
  5. Доставка до замовника (передання кінцевого розвідувального продукту) [4].
Додаток 3. The Intelligence Cycle

Інформацію про розвідуваний об’єкт, яку можна дізнатися з преси, телебачення, радіо, виступів політичних і громадських діячів, книг, збирають переважно МЗС та його підрозділи за кордоном.

2.2. Основні способи отримання розвідувальної інформації

Найчастіше в розвідувальній діяльності застосовуються шість основних способів отримання розвідувальної інформації [4]:

  1. Розвідка з відкритих джерел (OSINT) – публічно доступна інформація, яка з’являється в джерелах, що не мають грифів таємності або обмежень доступу;
  2. Агентурна розвідка (HUMINT) – найстаріший спосіб збору інформації від її носіїв – інформація, зібрана з людських джерел;
  3. Видова розвідка (IMINT) – представлення об’єктів, що відтворюються в електронному або оптичному засобі на плівці, електронних дисплеях або інших носіях;
  4. Рдіоелектронна розвідка (SIGINT) — перехоплення сигналів, чи то між людьми, між машинами або комбінацією обох;
  5. Інструментальна розвідка (MASINT) – розвідка фізичних полів, наукова і технічна розвідувальна інформація, що використовується для визначення, виявлення та опису специфічних ознак конкретних цілей;
  6. Геопросторова розвідка (GEOINT) – зображення та геопросторові дані, створені за допомогою інтеграції зображень та географічної інформації.

Усі носії розвідувальної інформації є власністю держави і не можуть розповсюджуватися без її згоди. Діяльність спецслужб є таємною, оскільки вони добувають прихо­вану інформацію – інформацію, власники якої намагаються зберегти її у таємниці. [4].

Уся інформація, добута за допомогою агентурних і технічних засобів «на місцях», направляється у центральний орган розвідувальної служ­би, де опрацьовується і відповідним чином систематизується. Саме на основі архівів і досьє здійснюється основна частина роботи розвідки, пов’язана з інформацією [4].

У систематизації способів отримання інформації пильну увагу приділяють так званій дезінформація, яку називають «фірмовим блюдом» світу розвідки. Остерігаючись дезінформації, розвідка не завжди може вірно оцінити інформацію, яка випадково до неї потрапляє. Показовою у цьому випадку є справа «Цицерона»: відомості, які у 1943 р. передавав німецькій розвідці ка­мердинер англійського посла в Туреччині, не бралися Берліном до уваги, бо вважалися дезінформацією з боку англійської розвідки. Так розвідка стає заручницею власних методів діяльності. Та насправді успішні розвідувальні операції розголошеними бути не можуть, бо саме в таємності закладений їхній успіх [5].

 

РОЗДІЛ 3. ОЦІНКА РОЗВІДУВАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

3.1. Характеристика розвідувальної інформації

Важливими чинниками в інформаційно-аналітичній діяльності, які суттєво впливають на якість інформаційного продукту є параметри інформації – характеристики, з допомогою яких оцінюються інформаційні ресурси. І розвідувальна інформація, яка виступає на ринку у вигляді товару, як будь-який товар має такі характеристики: якісні, кількісні і ціннісні [4].

Додаток 4. Оцінка розвідувальної інформації.

3.2. Наведення основних прикладів

Оцінка достовірності одержуваної інформації часто стає основним слабким місцем. Так, перед нападом на Перл-Харбор розвідка США отримувала попередження про загрозу нападу, але на кожне з них знаходилися альтернативні пояснення [6]. Та ж ситуація сталася і перед нападом Німеччини на СРСР. З одного боку, Сталін отримував з різних джерел численні суперечливі попередження про підготовлюваний напад, але не міг їх адекватно оцінити.  З іншого боку, німецька розвідка дала сильно занижену оцінку мобілізаційних можливостей СРСР і стійкості радянського політичного режиму. Важко також передбачити революції і перевороти. Так, в 1979 році аналітики військової розвідки США, грунтуючись на інформації, наданої співробітниками іранських спецслужб, зробили висновок, що  шах Ірану збереже владу в найближче десятиліття, але буквально через кілька місяців в Ірані відбулася ісламська революція, і шах був повалений [7].

Помилки розвідки можуть мати серйозні наслідки для країни. Так, в США в шістдесяті роки спостерігалося перебільшення можливостей СРСР у виробництві балістичних ракет. Американська розвідка не змогла запобігти терористичний акт 11 вересня 2001 року [8].

Ряд помилок американської розвідки був викликаний політичними проблемами. Наприклад, в 1989 році аналітик розвідки Річард Барлоу (Richard Barlow) підготував доповідь, в якій говорилося, що Пакистан почав роботи по створенню власної ядерної зброї. Однак в той час США не збиралися ускладнювати відносини з Пакистаном і доповідь аналітика була визнана «на емоціях». Коли Барлоу спробував заперечити це твердження і почав протестувати, то його звільнили. Після цього вже через три роки офіційні особи Пакистану визнали, що роботи зі створення ядерної зброї ведуться, а в 1998 році був успішно випробуваний перший ядерний заряд [9].

Подібними причинами почасти можна пояснити помилкові висновки про наявність у Іраку зброї масового ураження напередодні вторгнення коаліції на чолі з США в березні 2003 року спостерігалася явна тенденція аналітиків американської розвідки до перестраховки. Побоюючись недооцінити можливості противника, аналітики переоцінили їх.

У аналітичній роботі існує ряд прийомів, здатних запобігти цьому – метод «адвоката диявола», створення груп, які намагаються зімітувати образ мислення противника, або вказівку аналітикам подумати, яка зміна вихідних параметрів здатне зруйнувати їх висновки. Однак всі ці методи в даному випадку практично не застосовувалися [7].

ВИСНОВКИ

Отже, виходячи з вище наведеної нформації щодо розвідувальної діяльності, можна дійти таких висновків: історія спецслужб подібна до маятника – від нестримного вихваляння до украй претензійної критики. Розвідка існує ще з давніх давен, адже проблем у міжнародних відносинах було завжди вдосталь, а особливо після розпаду біполярної системи їх побільшало.  Розвідувальна діяльність є досить активною та інноваційною, але тим не менш секретною та загадковою діяльністю. Вона покликана розвідувати, добувати та передавати інформацію за допомогою спеціальних методів. А одним із основних завдань розвідки вважається використання спеціальних заходів, спрямованих на підтримку національних інтересів і політики держави в усіх життєво важливих сферах.

На сьогодні існує невелика кількість літератури, де можна прослідкувати історію розвідки від самого її зародження та до її значення в сучасних реаліях сучасного світу. Хотілося б пригадати вислів американського історика та політолога Волтера Лакера, який сказав: «Ідеальна книга про розвідку могла б бути написана тільки людиною «зсередини», оскільки лише така людина могла б об’єднати в собі риси, які необхідні для розуміння цього предмета». Базуючись на його думці, доцільним буде згадати та порадити досить вагому працю – монографію щодо «розвідувальної діяльності» автора курсу Віктора Івановича Гвоздя: «Історичні, правові і політичні аспекти розвідувальної діяльності держави», яка висвітлює не лише історію, а й показує реальні події які відбувалися «на очах» автора курсу.

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

  1. Silent Warfare: Understanding the World of Intelligence, 3rd Edition 
  2. The Differences Between Data, Information, and Intelligence [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.uscybersecurity.net/csmag/the-differences-between-data-information-and-intelligence/
  3. Хантінгтон С. Зіткнення цивілізацій / Перекладено з англ. – М., 2003.
  4. Гвоздь В. І / Історичні, правові і політичні аспекти розвідувальної діяльності держави: монографія / В. І. Гвоздь; Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень «Борисфен Інтел». — Київ: Борисфен Інтел, 2018
  5. Операція «Цицерон» розділ 5-7 (аудіокнига) Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=CJltposbJc8
  6. Дундуков М. Ю.Розвідка в державному механізмі США. – М.: Куч-ково поле, 2008.
  7. Mansoor Hekmat, “History of Undefeated: A Few Words in Commemoration of the 1979 Revolution” (1995).
  8. Теракт в США 11 вересня 2001 року і його розслідування. РІА Новини (11 вересня 2013).
  9. С. М. Хмелінец «Ядерна програма Ісламської Республіки Пакистан».

 

 

Схожі публікації