«Завжди бий першим».
Російські служби після трьох років війни з Україною
Росія веде війну не лише проти України, а де-факто проти всього Заходу. Для Кремля конфлікт в Україні має набагато ширший вимір. Він служить для того, щоб знищити єдність НАТО, послабити Європейський Союз і прокласти шлях для російської гегемонії в новому світовому порядку. Ключову роль у цих зусиллях відіграють російські спецслужби: ФСБ, СЗР і ГРУ, які за останні три роки значно активізували свою діяльність як в країні, так і за кордоном.
Олександр Данилюк у публікації «Складові неоголошеної війни Росії проти Заходу» (RUSI [1], 28 січня 2025 року) наголошує, що військова агресія є лише одним із багатьох елементів протистояння, яке триває вже три роки — Росія також вдається до диверсій, інтенсивних розвідувальних операцій та пропагандистських кампаній. Зі свого боку Марк Галеотті у публікації «Силовики на війні: російське безпекове співтовариство з лютого 2022 року» («Mayak Intelligence», Університетський коледж Лондона) зазначає, що російські служби діяли «безжально та агресивно» ще до лютого 2022 року, а війна надала цим діям ще більшого поштовху.
Геополітичні амбіції Росії та тактика «неоголошеної війни»
За оцінкою Олександра Данилюка, Росія розглядає війну в Україні як «стратегічну кризу», яка має продемонструвати неспроможність Заходу перемогти Москву. Прагнення до «глобального панування» — як показує робота Олександра Дугіна [2] — стоїть за спробами підірвати довіру до НАТО та зруйнувати західну систему колективної безпеки. Єдність Північноатлантичного альянсу є найважливішою перешкодою для реалізації імперських устремлінь Кремля. Росія посилює бойові дії, щоб переконати західну громадську думку, що Сполучені Штати не будуть готові захищати Європу.
Такий імідж може сприяти зростанню популярності політичних партій, угодних Кремлю, і зрештою призвести до прогресуючого розпаду НАТО. Ключову роль у цих зусиллях відіграють операції впливу, спрямовані на те, щоб залякати суспільства баченням військової конфронтації та переконати їх у тому, що «миру» можна досягти лише ціною поступок Росії. Данилюк наводить приклад Грузії, де у 2024 році проросійська партія «Грузинська мрія» відкрито погрожувала російським вторгненням у разі перемоги прозахідних сил.
Гібридна війна: старі методи в нових умовах
Мануела Превітер у статті «Чи є сірий новий чорний? Перероблена радянська тактика Росії, спрямована проти Європи» (лютий 2025 року) наголошується, що гібридні дії Росії насправді є продовженням радянської практики часів Холодної війни: диверсії на інфраструктурі, операції з дезінформації, інспірація заворушень і втручання в політику західних країн. Проте, за словами професора Марка Галеотті так звана доктрина Герасимова [3] не є новаторською, а лише адаптацією давніх методів активних заходів, відомих ще з часів КДБ. Проте зараз у Росії є кібер-можливості, передові технологічні інструменти та проксі-мережа, що робить ці методи більш ефективними.
Вже кілька років помітна наявність диверсій та дезінформації в діяльності російських спецслужб. Прикладом може бути вибух на чеських складах боєприпасів у Врбетицях (2014 рік) [4] або пізніші атаки на інфраструктуру в Європі (зокрема, підпали на складах DHL та IKEA). Їхня мета — не лише завдати матеріальної шкоди, а й поширити хаос, залякати суспільства та підірвати довіру до влади.
Вбивство російського пілота Максима Кузьмінова в Іспанії минулого лютого — через шість місяців після його втечі в Україну — показало, наскільки далеко сягають можливості російської розвідки щодо здійснення нападів за кордоном. Подія також виявила недостатню підготовленість європейських країн до протидії такому типу атак. Це не було несподіванкою — невдовзі після втечі Кузьмінова російське телебачення показало інтерв’ю з групою людей у масках під виглядом офіцерів сил спеціального призначення ГРУ, які заявили, що вб’ють пілота.
Європейські спецслужби також були стурбовані спробою вбивства відомого німецького бізнесмена. У середині липня ЗМІ повідомили, що спецслужби США та Німеччини зірвали змову російських агентів щодо вбивства Арміна Паппергера, голови правління німецької збройової компанії Rheinmetall — одного з найбільших постачальників артилерійських снарядів в Україну. Ця операція демонструє зміну тактики російської розвідки в західних країнах. Змова з метою вбивства Паппергера була не першою подібною акцією проти громадянина європейської країни. Судовий процес в Олд-Бейлі в Лондоні показав, що група болгарських громадян, які проживають у Великій Британії, планувала викрадення, а ймовірно, також вбивство болгарського журналіста-розслідувача Христо Грозева та російського журналіста-емігранта Романа Доброхотова.
Російські спецслужби — структура та роль
ФСБ
ФСБ, служба, з якої походить Володимир Путін, відіграє дедалі важливішу роль у внутрішній і зовнішній політиці Росії. Вона взяла на себе важливі повноваження щодо боротьби з політичною опозицією та контролю над суспільством, особливо в контексті триваючої військової мобілізації. У 2024 році Слідчий комітет і ФСБ вкотре довели, що здатні впливати на розстановку сил в російських державних установах — серед інших заарештовано: два заступники міністра енергетики, один заступник міністра транспорту, глава департаменту культури в уряді Москви і заступник міністра цифрового розвитку, зв’язку та масових комунікацій.
Найбільш жорсткі чистки торкнулися Міністерства оборони, де арешт заступника міністра Тимура Іванова та пов’язаних із ним бізнесменів Сергія Бородіна та Олександра Фоміна спровокував хвилю подальших арештів генералів і високопосадовців. Це призвело до зміни на посаді міністра оборони — замість, здавалося б, незамінного Сергія Шойгу був призначений Андрій Бєлоусов. Сам Шойгу обійняв посаду секретаря Ради безпеки Росії.
Модель дій ФСБ у таких ситуаціях зазвичай схожа: спочатку об’єктом стає заступник, а не найвищий чиновник, а потім спецслужба використовує свідчення та інформацію затриманих для збору викривальних матеріалів проти всього керівного складу того чи іншого міністерства. Широка обізнаність про цей механізм дозволяє ФСБ зберігати контроль над чиновниками та обмежувати ризик інакомислення серед російських еліт.
Останнім часом у самій ФСБ були проведені значні кадрові зміни. Змінено керівника Служби оперативної інформації та міжнародних зв’язків (5 Служба), яка відповідає за розвідувальну діяльність за межами РФ [5]. Генерал-полковника Сергія Бєсєду (який офіційно пішов за віком — йому виповнилося 70) [6] замінив генерал-полковник Олексій Комков, колишній заступник глави контррозвідки ФСБ [7]. 5 служба ФСБ дуже активна в Україні і все ще має вербувальні можливості, особливо серед офіцерів українських сил безпеки.
У грудні 2024 року пішов у відставку начальник Департаменту військової контррозвідки ФСБ генерал-полковник Микола Юр’єв. Найбільш часто згадуваним кандидатом на цю посаду є генерал Іван Ткачов, нинішній керівник Управління «К» ФСБ, яке відповідає за боротьбу з фінансовими злочинами та захист економічної безпеки [8]. Він роками вважається одним із «фаворитів» у структурі ФСБ, і його можливе підвищення може посилити вплив 4 Служби (Служба економічної безпеки), пов’язаної із заступником директора ФСБ генералом Сергієм Корольовим.
Згідно зі звітом Служби зовнішньої розвідки Естонії, Департамент військової контррозвідки ФСБ не обмежується контррозвідувальним захистом військового сектору Росії, а й роками веде активну розвідувальну діяльність за кордоном. До такої належать, зокрема, аналіз політичної ситуації в західних країнах, оборонної політики (включно зі співпрацею в рамках НАТО), можливостей місцевих спецслужб і профілів ключових осіб, пов’язаних із цими сферами.
Незважаючи на серйозні проколи, зокрема: неправильна оцінка спроможності України швидко протистояти чи недогляд у запобіганні теракту в московському районі Крокус у березні 2024 року (145 загиблих, 551 поранених) — реальних наслідків ФСБ не понесла. Хоча службу критикує частина еліти, вона все ще користується особливою прихильністю Путіна. Офіційно ФСБ досі очолює генерал Олександр Бортніков (незважаючи на 70-літній вік [9]), але, на думку багатьох спостерігачів, фактичний контроль за формуванням здійснює його заступник генерал Сергій Корольов.
СЗР
Служба зовнішньої розвідки, яка вважається найбільш «традиційною» з російських спецслужб, зазнала значних кадрових втрат і скорочення агентурної бази в результаті масового видворення «дипломатів» із західних країн. Оскільки багато розвідувальних мереж замикалися на дипломатичний персонал, різке скорочення штату посольств і консульств значно послабило можливості СЗР щодо HUMINT (агентурної розвідки). У відповідь служба розвиває можливості у кіберпросторі, вербуючи агентів в Інтернеті та використовуючи так звані фасадні структури (зокрема громадські організації та фонди).
Донедавна ключову роль у кіберактивах СЗР відігравали в основному операції зі збору інформації (зокрема відома на Заході група APT29, також відома як Cosy Bear). Проте з 2022 року СЗР все активніше займається диверсійно-саботажною діяльністю. Також розширено її можливості щодо використання Інтернету як інструменту вербування, що стало необхідним в умовах складних операцій «у полі». Незважаючи на це, адаптація служби до нових обставин, на думку західних контррозвідувальних служб, була досить непослідовною та менш скоординованою, ніж у минулому.
СЗР досі очолює Сергій Наришкін, який, незважаючи на свої публічні різко антизахідні заяви (нещодавно він, зокрема, припустив, що Польща має імперські наміри щодо Львова), вважається одним із найбільш інтелектуально здібних керівників російських спецслужб. Важливо, що СЗР — єдина структура, яка офіційно підтримує канал зв’язку з ЦРУ.
Наришкіна вважають «яструбом» у відносинах Росії із Заходом. У грудні минулого року він заявив, що Росія наближається до досягнення своїх стратегічних цілей в Україні та має перевагу в конфлікті, що триває. Вона також відповідає за те, щоб усі міжнародні угоди відповідали внутрішнім цілям Росії та інтересам її ключових партнерів, таких як Північна Корея та Китай. 13 лютого ц.р він прокоментував у заяві, яку цитує агентство ТАСС, розмову Путіна і Дональда Трампа, назвавши її «дуже важливою і глибокою», та такою, що створила умови для продовження роботи на рівні керівників відомств, зокрема безпекових і спецслужб. Про позицію Наришкіна в російському силовому апараті свідчить також той факт, що, як повідомлялося, він разом із радником президента із зовнішньої політики Юрієм Ушаковим і фінансистом Кирилом Дмитрієвим має увійти до переговорної групи щодо припинення бойових дій в Україні.
ГРУ ГШ (ГУ ГШ з 2010 року)
Російська військова розвідка зазнала великих втрат в Україні, але швидко змінила пріоритети та методи діяльності. Згідно з аналізом RUSI та Bellingcat [10], ГРУ наразі зосереджено на диверсіях та диверсійних діях у Європі, а також на кіберопераціях. Спеціальні завдання виконують підрозділ 29155 і новостворена Служба спеціальних дій (ССД), яка відповідає за напади та диверсійні операції в країнах Європи.
Після «заколоту» Пригожина у 2023 році та підпорядкування «Групи Вагнера» регулярній армії, ГРУ отримало додаткові ресурси, особливо в Африці (так званий Африканський корпус). Як зазначають Данилюк і Превітер, військова розвідка створює нові навчальні центри (зокрема, 161-й та 236-й центри), які також вербують людей ззовні — часто через підставні компанії. Їхнє завдання — проводити нетрадиційні операції в країнах НАТО та готувати ґрунт для можливого вторгнення.
За інформацією ЗМІ (зокрема, The Wall Street Journal), ССД очолюють генерал-полковник Андрій Володимирович Авер’янов і генерал-лейтенант Іван Сергійович Касьяненко. Цей підрозділ розвиває мережі «нелегалів», здатних проводити операції навіть під суворим контролем контррозвідки країни, в якій вони діють. Зараз для вербування відбирають людей без військового минулого, що ускладнює ідентифікацію агентів за старими документами чи базами даних.
За даними The Wall Street Journal, ССД стоїть за низкою нещодавніх атак на Заході, включаючи замах на генерального директора німецької збройової компанії та плани встановити запальні пристрої на борту літаків DHL. Цей підрозділ координує елементи різних російських служб і перебрав на себе частину повноважень ФСБ. Його основні завдання включають організацію вбивств і диверсій за кордоном, проникнення в західні компанії та університети та вербування іноземців. Важливу роль у діяльності ГРУ відіграють також іноземні студенти, які отримують стипендії в російських університетах — особливо ті, котрі походять з балканських країн, Африки, Азії та Латинської Америки.
Щоб обмежити цифрові сліди, ГРУ повернулося до використання стаціонарних телефонів, оскільки було помічено, що офіцери генерують занадто багато «слідів» у мережі (логіни, геолокація тощо). За даними The Wall Street Journal, росіяни особливо зосереджуються на Німеччині, вважаючи її «слабкою ланкою» в НАТО через її історичну залежність від російських енергоресурсів, побоювання ядерної ескалації та симпатії деяких німецьких політиків і виборців до Москви.
Операції та методи діяльності
Олександр Данилюк у своїй публікації зазначає, що Кремль створює інструменти для дестабілізації західних країн — від провокування заворушень і нападів, через підтримку потенційних сепаратистських рухів і до кібероперацій. Серія підпалів у Європі (про які повідомляли The Economist і Politico) підтверджує активізацію російських агентів або «проксі-груп». Мануела Превітер звертає увагу на продовження радянських «активних заходів» у вигляді кібератак на службу охорони здоров’я (наприклад, Національна служба здоров’я у Лондоні у 2024 році) та мережі відправки посилок. Марк Галеотті зазначає, що інформаційна війна є постійним елементом російської доктрини і полягає в тому, щоб посіяти недовіру та зруйнувати соціальну єдність у західних країнах.
Метью Р. Редхед в аналізі, опублікованому RUSI під назвою «Старе вино, нові пляшки? Виклик державних загроз» зазначає, що в рамках гібридної діяльності або діяльності у «сірій зоні» Росія поєднує кібероперації з класичними методами розвідки, все ще покладаючись на вербування іноземців — як і в радянські часи. У цьому плані фінансові операції стають все більш важливими. Один із колишніх офіцерів КДБ, цитований Кетрін Белтон у її книзі «Люди Путіна. Як КДБ повернув собі Росію і виступив проти Заходу», стверджує, що такий спосіб Росія отримала «зброю, потужнішу, ніж будь-коли раніше».
У таємних діях, таких як залякування, саботаж і диверсія, Росія використовує різноманітні засоби, адаптуючи їх до обставин. Вона використовує як державні, так і приватні ресурси, але офіційні розвідслужби все ще відіграють вирішальну роль в операціях. При виборі виконавців (наприклад, злочинці чи офіцери розвідки) найбільше значення має контекст, масштаб ризику та наявність ресурсів — «бюрократична» процедура тут менш важлива.
Росія проводить численні широкомасштабні дії, не обмежуючись поодинокими високоточними ударами. У сфері дезінформації Кремль намагається «придушити ворога обсягом і швидкістю» повідомлень, а в кіберпросторі часто використовує підхід «масового вкидання всього й одразу». Це може створити враження хаосу, але це також ускладнює ефективний захист. Іншим елементом стратегії є використання успіху в одній сфері для розширення впливу в інших сферах (наприклад, міграційна криза на кордоні з Росією та Білоруссю, яка не лише обтяжує соціальні системи західних країн, але й сприяє проникненню агентів разом із біженцями).
Експерти по-різному оцінюють схильність Росії робити ризиковані кроки та залишати «сліди». Деякі з них бачать у цьому непрофесіоналізм, інші зазначають, що це свідома дія, спрямована на створення враження всюдисущості та неминучої загрози.
І RUSI, і фінська Служба безпеки та розвідки (SUPO), і The Guardian описують методи вербування людей поза дипломатичним корпусом — серед злочинців, найманців чи громадян західних країн. Співробітники ФСБ і СЗР все частіше використовують миттєві повідомлення та соціальні мережі, що значно знижує ризики викриття та витрати на операції. Тут також слід звернути увагу на особливо небезпечне явище — легкість вербування — російськими службами — української та білоруської діаспори, хвиля якої прокотилася по Європі.
Росія також створює низку неурядових організацій за підтримки міністерств і державних ЗМІ. До їхнього керівництва зазвичай входять високопоставлені особи, депутати Державної думи, представники наукових установ, силових структур і державних компаній. Ці структури, які називаються GONGO [11], тісно співпрацюють зі Службою оперативної інформації та міжнародних зв’язків ФСБ.
До них належать, серед іншого, Федеральне агентство у справах СНД, співвітчизників, які проживають за кордоном, і з міжнародної гуманітарної співпраці (Россотрудничество), яке представлено в 80 країнах і має 87 закордонних представництв (які з 2021 року часто називають «Російськими домами»). До них також відносять Антиглобалістський рух Росії (АГРР), Центр підтримки та розвитку громадських ініціатив «Креативна дипломатія» в Москві та Інститут діаспори та інтеграції.
Крім того, є позиція Російської православної церкви. У статті, опублікованій на платформі Europe’s Edge (належить до Центру аналізу європейської політики), доктор Дессі Загорчева з Колумбійського університету, яка займається питаннями безпеки, підкреслює, що експерти давно застерігали від використання Кремлем РПЦ для підтримки зовнішньої політики Росії та проникнення в країни ЄС та НАТО. Ці побоювання підтвердили події останніх двох років, і в багатьох країнах вже вживаються конкретні дії проти православних священнослужителів, підозрюваних у співпраці з російськими спецслужбами [12].
Кадрові зміни — нове покоління «чекістів»
Як зазначає професор Марк Галеотті, незважаючи на низку невдач в Україні, різких змін на найвищих посадах у ФСБ, СЗР і ГРУ не відбулося. Олександр Бортніков (ФСБ) і Сергій Наришкін (СЗР) залишаються на своїх посадах, хоча вік і стан здоров’я Бортнікова можуть передвіщати швидкі зміни. ФСБ — традиційно відповідальна за контррозвідку в Росії — все частіше проводить операції за кордоном, покладаючись на корупційні зв’язки з організованою злочинністю. Це дозволяє проводити багато місій без офіційної участі державних структур.
У «пізньому путінізмі», поєднаному з поворотом у бік авторитаризму, спецслужби стають опорою режиму. Путін не демонструє бажання притягнути їх до відповідальності за помилкові аналізи чи вражаючі оперативні провали. Водночас набуває значення нове покоління «чекістів», кар’єра яких в силовому апараті почалася лише після розпаду СРСР.
З радянськими часами їх пов’язує насамперед родинна спадщина та символіка; ментально вони вже формувалися в дусі «нового дворянства», про яке говорив Микола Патрушев, маючи на увазі ідею відбудови російської імперської влади. Хоча вони не належать до вузького кола найбільш довірених людей Путіна (частково через різницю у віці), вони усвідомлюють, що своїми посадами завдячують президенту. Вони прагматичні, безжальні та вміють використовувати нові технології, тому можуть бути особливо небезпечними. Їх основною метою залишається відновлення позицій наддержави Росії всіма доступними засобами.
Путін, як і будь-який автократ, не порушує питання наступництва, що дозволяє йому зберегти лояльність кількох потенційних кандидатів, які змагаються за його прихильність. Серед найближчого оточення президента — 73-річний Олександр Бортніков (директор ФСБ), 71-річний Віктор Золотов (глава Нацгвардії), 70-річний Сергій Наришкін (директор СЗР) і 74-річний Сергій Лавров (міністр закордонних справ). Але враховуючи, що на наступних президентських виборах Володимиру Путіну виповниться 77 років, а його найближче оточення наближається до вісімдесятирічного віку, покоління «старих чекістів» неминуче почне сходити з політичної сцени. Тому Кремль не може заповнити всі ключові посади літніми людьми і буде змушений ширше шукати нові кадри.
Реакція Заходу та подальші сценарії
Керівник MI-5 Кен МакКаллум визнає, що інтенсивність і агресивність дій Росії є безпрецедентними і в багатьох країнах усвідомлюють недостатню підготовленість до гібридної війни. Російські диверсії, атаки на інфраструктуру та вербування злочинців викликають своєрідний «когнітивний шок».
Тому багато експертів рекомендують узгоджені дії країн НАТО, зокрема: посилення кібербезпеки, тісну співпрацю у виявленні та видворенні офіцерів російської розвідки, а також постійний моніторинг злочинних та екстремістських організацій, які Росія використовує для організації атак та провокації заворушень.
Олександр Данилюк попереджає, що «неоголошена війна» може затягнутися надовго. Якщо Захід не проявить рішучості, Росія матиме додаткові можливості послабити єдність НАТО. Активізація диверсійно-підривних операцій у західних країнах може ще більше збільшити ризик прямого військового зіткнення.
«Війна є вічною»
Через три роки після початку повномасштабного вторгнення в Україну активність російських спецслужб явно активізувалася. І Олександр Данилюк, і Марк Галеотті, і Мануела Превітер зазначають, що сьогодні Кремль використовує повний спектр інструментів — від класичних розвідувальних операцій, через тероризм і диверсії, до кампаній з дезінформації та співпраці зі злочинним світом. Кордони між розвідкою, злочинністю та бізнесом у Росії стираються, як і поділ між внутрішніми та зовнішніми спецслужбами. Прикладом може бути діяльність пов’язаного з ГРУ Павла Рубцова, який діяв у цивільному середовищі [13]. Про це також свідчить і вплив ФСБ у США.
Сьогодні російські спецслужби виявляються «всеїдними» — вони поєднують останні досягнення ІТ та штучного інтелекту з досвідом соціальної психології, не відмовляючись від методів, розроблених у радянські часи. Це ілюструється, серед іншого: випадок Едуардаса Мановаса, який у Литві використовував, здавалося би, вже забутий зашифрований радіозв’язок [14].
Незважаючи на те, що ФСБ, СЗР і ГРУ стикаються з власними проблемами — кадровою нестачею після масових висилок дипломатів, суперництвом у владній верхівці та зростанням соціального невдоволення в Росії — немає ознак того, що їхній вплив обмежується. Навпаки, війна, яка триває, зміцнює їхні позиції, а суспільна підтримка спецслужб, за даними Левада-Центру, у жовтні 2024 року становила 63 відсотки.
Співробітники російського апарату безпеки також відчувають, що влада забезпечує їм далекосяжний захист, навіть коли вони скоюють вбивства за межами країни. Прикладом може служити недавній обмін полоненими між Росією і західними країнами, в результаті якого було звільнено пов’язаного з ФСБ Вадима Краснікова — вбивцю Зелімхана Хангошвілі [15].
В умовах постійної ескалації загроз і нечіткої політичної ситуації перед Заходом стоїть завдання стримування динамічної та гібридної діяльності російських спецслужб. Як наголошує глава британської МІ-5 Кен МакКаллум, ефективна оборона потребує не лише модернізації засобів контррозвідки, а й розуміння російського стратегічного мислення — «війна є вічною», а межа між мирним і воєнним часом залишається розмитою.
Тому вкрай важливо розуміти конкретні російські обставини. Російська політична культура, особливо її стратегічний вимір, завжди включала елемент насильства як прийнятного засобу досягнення цілей. Володимир Путін неодноразово демонстрував, що замість пошуку компромісу він віддає перевагу застосуванню сили та демонстрації волі до відплати. Політичні вбивства, колись поширені в радянські часи, знову стали опорою зовнішньої політики Росії.
Отже, як усередині країни, так і на міжнародному рівні, Росія застосовує принципи, типові для злочинного світу — від залякування до крайнього насильства — найкращим прикладом чого є максима Путіна: «завжди бий першим».
Якщо західні спецслужби не будуть враховувати цих специфічних умов російської стратегічної культури і продовжуватимуть намагатися поводитися з Росією, згідно з європейськими нормами та стандартами поведінки, вони й надалі залишатимуться в програшній позиції. Для Росії жорстока сила є не екстраординарним інструментом, а основним методом досягнення політичних цілей.
Автор — Адам Явор,
полковник запасу польської контррозвідки,
незалежний експерт у сфері діяльності спеціальних служб
Примітки:
[1] RUSI — акронім від Royal United Services Institute for Defence and Security Studies; Королівський об’єднаний інститут оборонних і безпекових досліджень — британський аналітичний центр.
[2] У відомій книзі Олександра Дугіна «Основи геополітики: геополітичне майбутнє Росії», яка була написана на замовлення ГШ ЗС РФ у 1997 році і досі активно використовується в підготовці російських військових, розвідників, дипломатів та інших державних службовців, є визначення геополітичної мети РФ: «боротьба Росії за глобальне панування не закінчена». Співзвучність цієї тези з відомим висловом Володимира Путіна про те, що кордони Росії ніде не закінчуються, невипадкова.
[3] Доктрина Герасимова — зовнішньополітична доктрина, розроблена начальником ГШ ЗС РФ генералом армії Валерієм Герасимовим. Доктрина переосмислює сучасне поняття міждержавного конфлікту і ставить військові дії в один ряд із політичними, економічними, інформаційними, гуманітарними та іншими невійськовими заходами. Доктрина стала відомою після її публікації в лютому 2013 року та наступних дій Росії щодо України, які повністю збігаються з тезами цієї доктрини. На думку деяких дослідників, ключові елементи доктрини Герасимова лежать в основі концепції «війни нового покоління».
[4] Поліція Чехії у квітні 2024 року закрила справу про вибухи на складах боєприпасів у 2014 році у Врбетицях, до яких, як встановило слідство, причетні російські спецслужби. Це рішення мотивували тим, що Росія відмовилася співпрацювати із чеським слідством. У поліцейському звіті імена співробітників ГРУ не згадуються, але раніше слідчі називали імена Анатолія Чепіги й Олександра Мішкіна.
[5] 5 Служба ФСБ відповідає за розвідувальну діяльність насамперед у країнах так званого близького зарубіжжя (пострадянського простору).
[6] Генерал-полковник Бєсєда Сергій Орестович, начальник 5 Служби ФСБ у 2009-2024 рр. 20-21 лютого 2014 р. перебував у Києві із завданням у контакті з СБУ визначити необхідний рівень фізичного захисту посольства РФ та інших російських установ. Просив про зустріч із В. Януковичем на цю тему, але не був прийнятий. У травні 2024 р. звільнений з військової служби за віком і призначений радником Директора ФСБ.
[7] Генерал-лейтенант Комков Олексій Вікторович до 2024 р. був заступником керівника 1 Служби ФСБ — начальником Департаменту контррозвідувальних операцій.
[8] Управління контррозвідувального забезпечення кредитно-фінансової системи («К») 4 Служби ФСБ. До його складу увійшло колишнє Управління боротьби з контрабандою та незаконним обігом наркотиків («Н»).
[9] 15 листопада 2024 р. Бортнікову Олександру Васильовичу виповнилося 73 роки.
[10] Bellingcat — незалежна міжнародна команда журналістів-розслідувачів, які проводять розслідування з широкого кола питань на підставі аналізу даних із відкритих джерел та соціальних мереж.
[11] Акронім від назви англійською мовою Government-Organized (або Operated) Non-Governmental Organization, що використовується для позначення номінально неурядових громадських об’єднань, створених з ініціативи та/або за участі держави. Історичним прообразом для російських GONGO можна вважати зубатовщину або «поліцейський соціалізм». Ця назва закріпилася за одним із методів боротьби поліції Російської імперії з робітничим рухом напередодні революції 1905-1907 роках (за прізвищем ініціатора методу, жандармського полковника Сергія Зубатова). Суть методу полягала у створенні під опікою царських властей і контролем поліції робітничих організацій («товариств взаємодопомоги»), які б відвертали робітників від революційної боротьби.
[12] Більш докладно на цю тему див.: Адам Явор. «Російська православна церква завжди була на службі імперії».
[13] Павло Рубцов, більш відомий як Пабло Гонсалес — російський та іспанський журналіст, агент ГРУ ГШ ЗС РФ. У лютому 2022 року був затриманий Агентством внутрішньої безпеки Польщі на польсько-українському кордоні та звинувачений у шпигунстві на користь Росії.
[14] Затриманий у січні 2024 року Едуардас Мановас, за даними литовської контррозвідки, з 2018 року працював на російську військову розвідку.
[15] Зелімхан Хангошвілі — етнічний грузин, колишній командир взводу Чеченської Республіки Ічкерія під час Другої чеченської війни та учасник російсько-грузинської війни 2008 року, перебував у розшуку ФСБ як терорист. 23 серпня 2019 року його було вбито в Берліні.
Переклад і примітки Володимира Паливоди
