«JPG», Аналітичний центр з проблем міжнародної політики та суспільства, Німеччина
Питання виживання Європи
Турбуленції у суспільствах та політичних елітах європейських держав, викликані заявами американського президента Дональда Трампа та представників його адміністрації щодо російсько-української війни, стимулювали лідерів Європи до пошуку способів реагування на обструкцію США. У ситуації, коли стало зрозуміло, що Європа на допомогу і гарантії безпеки з боку США розраховувати більше не може, змушені братися до справи колись заколисані і безпечні бюргери та політики у столицях не лише прикордонних з Росією країн, але й у столицях глибинної, Західної Європи.
Одним з індустріальних локомотивів Європи завжди вважалася Німеччина. Такого статусу вона набула після Другої світової війни, насамперед, внаслідок плану Маршалла, за економічної підтримки та участі США. Водночас, відновлення економічного потенціалу зруйнованої війною Німеччини було пов’язане з заборонами на володіння нею достатньо потужними збройними силами, здатними виконувати наступальні операції. До того ж, нехтування проблемами національних збройних сил Німеччини була багаторазово підсилено політикою канцлерки Ангели Меркель, яка від попередніх років мала тісні стосунки з Путіним та підігрувала його політиці в Європі.
Тобто, на момент сенсаційних для європейських лідерів заяв представників адміністрації Трампа, що пролунали 14 лютого ц. р. на полях безпекової конференції у Мюнхені, Німеччина виявилася безпорадною в оборонному сенсі та неспроможною усувати не лише проблеми європейської безпеки, але й своєї власної.
Неготовими відмовитися від американської допомоги виявилися й інші провідні країни Європи. Навіть ядерні Велика Британія та Франція не мали планів дій і застосування національних збройних сил на континенті за умов відсутності участі США. Найбільшу стривоженість щодо власної безпеки наразі обґрунтовано виявляють країни Балтії та Скандинавії, які максимально близько розташовані від кордонів РФ.
Берлінський аналітичний центр з проблематики політики безпеки та функціонування суспільства «Internationale Politik und Gesellschaft, IPG» у розділі «Міжнародна політики та політика безпеки» оприлюднив 11 березня статтю члена парламенту (Бундестагу) Німеччини Рольфа Мютценіха (Rolf Mützenich), який з 2002 року є представником Соціал-демократичної партії Німеччини. Там він виклав думку щодо безпекової ситуації, що виникла в Європі після скандальних заяв у Мюнхені віце-президента США Джей Ді Венса (James David “JD” Vance) та міністра оборони США Піта Хегсета (Peter Brian Hegseth). Позиція Німеччини з цього приводу досить вагома, з огляду на неминучість перегляду конфігурації європейської безпеки, реструктуризації оборонного сектору у країнах ЄС та Великої Британії та створення необхідного військового потенціалу, достатнього для захисту національних територій країн Європи та партнерів і союзників.
Після перемоги на виборах у Німеччині блоку правих партій ХДС/ХСС та їх лідера Фрідріха Мерца (Joachim-Friedrich Martin Josef Merz), ще навіть до проголошення його новим Федеральним канцлером Німеччини, чується рішуча риторика щодо більш активного відстоювання позиції Німеччини в Європі, протистояння агресії Росії в Україну та надання їй більшої допомоги.
Водночас, у парламенті Німеччини є ще й представники лівих сил з поміркованим ставленням до процесів засудження і протистояння Росії, до надання підтримки Україні, зокрема й тими ракетними системами «Таурус», на що так і не наважився попередній керівник уряду Німеччини Олаф Шольц.
Позиція Рольфа Мютценіха, як представника СДП у парламенті Німеччини, все ще не передбачає повномасштабної участі Німеччини в ефективній протидії агресії РФ у тому випадку, коли вона нападе на країни НАТО, ЄС чи Україну. Автор сором’язливо зазначає, що загалом необхідно посилити оборону та стратегічну автономію Європи від позиції США, але не слід фокусуватися на ядерному стримуванні.
Проте навіть така позиція німецького парламентаря, тим більше від лівацької СДП Німеччини, свідчить про тектонічні зрушення у свідомості політикуму найбільш потужної та забюрократизованої країни Євросоюзу, у якої традиційно промосковські симпатії. Навіть багаторічні зв’язки та взаємозалежності між Німеччино та путінською РФ не стримують більше німецького політика у справі негайної розробки нових підходів та організації подальшого спільного існування на континенті.
Німецький парламентар пише, що відтоді, коли президент Трамп у стилі «хрещеного батька» мафії публічно принизив свого українського колегу Зеленського та тимчасово припинив підтримку США, Німеччину та інші країни Європи охопили розгубленість і занепокоєння. Лунають знервовані нарікання на можливе припинення трансатлантичних відносин, розпродаж України та кінець світоустрою, заснованого на правилах. Німецький політик зазначає, що масштаб таких негативних реакцій дивує, адже в Європі неодноразово стверджувалося, що ми добре підготовлені до другого президентства Дональда Трампа.
Звичайно, в Європі занепокоєні та стривожені нинішніми діями адміністрації США. Водночас, зазначає автор допису, президент США та його оточення наразі реалізують саме те, що вони завжди анонсували. У планах «Проєкту 2025» Фонду «Спадщина» (Heritage Foundation) вже давно можна прочитати, що від планів і домовленостей попередніх адміністрацій США не залишиться нічого.
Довідково. The Heritage Foundation (Фонд «Спадщина», heritage.org) — стратегічний дослідницький інститут США, що займається широким спектром питань громадської політики. Зокрема Heritage Foundation розробив моделі пенсійної системи, модель американської економіки, модель родини.
Ідея інституту — побудувати статистичну модель суспільства і забезпечити доступ до неї широкої громадськості. Фундація видає низку аналітичних досліджень, з найвідоміших — щорічний «Індекс економічної свободи», «Політичні експерти 2000», «Мандат на лідерство» (рекомендаційні матеріали для кандидатів у президенти США).
Фонд «Спадщина» регулярно потрапляє до списку найбільш впливових аналітичних центрів у світі. Згідно зі Всесвітнім індекс-рейтингом аналітичних центрів 2016 року (The 2016 Global Go To Think Report Tank Index), опублікованим програмою «Експертно-аналітичні центри та громадянське суспільство» Університету Пенсильванії, фонд «Спадщина» посідає 12-е місце в області «Кращі аналітичні центри світу» і 7-е місце в області «Кращі аналітичні центри США».
Аналітичний центр, як організація республіканських поглядів і спрямувань, брав і бере участь у просуванні політичної кар’єри Дональда Трампа, розробляв програми його виборчої програми 2016 та 2024 рр.
Парламентар Бундестагу Рольф Мютценіх зазначає також, що навіть, якби президентські вибори у США виграли демократи, або, принаймні, могли контролювати більшість у Палаті представників Конгресу США, це все одно не звільнило би європейців від необхідності вирішення стратегічних питань щодо власного майбутнього.
Безсумнівно, Європа стоїть перед черговою зміною епох, вважає політик. Під час поточних переговорів про можливе закінчення війни в Україні європейці, схоже, поки що є лише сторонніми спостерігачами, не в останню чергу тому, що лише деякі політичні лідери в Європі від самого початку війни в Україні наважилися на ширший підхід і розуміння тенденцій розвитку політичної ситуації. Тому, вважає Мютценіх, надзвичайно важливо, щоб ЄС зараз розробив спільну стратегію та мав узгоджений план щодо закінчення війни з урахуванням європейських та українських інтересів. Протягом тривалого часу питання військового оснащення країн та розробки можливої стратегії дій слугували заміною комплексної політики, яка б однаково враховувала військову підтримку та дипломатичні шляхи рішення проблеми.
У той час, як адміністрація Трампа зараз пропихає власні інтереси та нав’язує вирішення власних ідей, не зважаючи на інших учасників процесу, Європа нарешті прокидається та починає обговорювати власну ініціативу щодо закінчення війни. При цьому міжнародна комплексна підтримка України військовими, економічними та гуманітарними засобами від самого початку мала би включати розгляд таких сценаріїв, як припинення вогню, демілітаризовані зони та їх моніторинг, без попереднього визначення територіальних поступок.
Тут соціал-демократ Мютценіх, вірогідно, пригадує миротворчі місії НАТО під егідою ООН, зокрема у колишній Югославії. Мандат місії передбачав виконання саме таких дій з боку миротворців НАТО і був успішно реалізований, зокрема й представниками ЗС України, що були у складі миротворчої місії НАТО SFOR. Та пан Мютценіх не бере до уваги, або спеціально замовчує, що наразі отримання мандату ООН не є реалістичним, з огляду на неминуче блокування проєкту резолюції у Раді Безпеки ООН представниками Росії.
Обережний соціал-демократ Мютценіх зазначає також, що у Європи є необхідний досвід для розробки незалежного від США плану, який доцільно використати у сьогоднішній кризовій ситуації. Європа може розробити такий незалежний план, який би гарантував припинення вогню і водночас гарантував би збереження України як суверенної демократії. У центрі уваги має бути збереження інституцій та правил, які вже були випробувані в таких конфліктах. Німецький парламентар вважає, що відмова від Організації Об’єднаних Націй, ОБСЄ, контактної групи та ратифікованої у парламентах країн угоди на користь сумнівної та недопрацьованої угоди була би фатальною.
Цікаво, що німецького соціал-демократа не бентежить, що зазначені ним міжнародні організації вже довели свою абсолютну недієздатність і залежність від позиції Росії, зокрема як члена Ради Безпеки ООН, що неминуче заблокує будь-які ініціативи, які їй не сподобаються. В ЄС у Москви є Орбан і Фіцо, вони слухняно блокують всі ініціативи Євросоюзу, що не відповідають уподобанням кремля. А про ОБСЄ зараз політичні експерти воліють взагалі не згадувати, оскільки організація недієздатна та утримується на догоду європейській бюрократії та московським ляльководам.
Європейська концепція, вважає Мютценіх, «повинна водночас включати військові гарантії та форми співіснування з країнами, які не поділяють наші німецькі політичні цінності. Крім того, гарантії безпеки та миротворчі сили повинні також охоплювати ті держави, які в майбутньому суттєво впливатимуть на міжнародний устрій. Це, як відомо, також країни за межами так званого «Заходу». При цьому необхідно вийти за межі нинішньої дискусії.
Протягом останніх тижнів президент Трамп не лише перейняв російські наративи. Він одночасно обіцяв угоди та обмеження озброєнь з Росією та Китаєм, включно зі скороченням ядерного потенціалу. З точки зору Вашингтону та Москви, йдеться насамперед про далекосяжні стратегічні потенціали. Та це не може бути першочерговим інтересом Європи, вважає німецький політик. Натомість було б доцільніше зосередитися на скороченні з обох сторін набагато більш небезпечної ядерної зброї малої дальності. Заплановане розміщення американських ракет середньої дальності в Німеччині до 2026 року містить для цього деякі відправні точки, вважає автор статті. Однак, якщо Європа продовжить діяти так, як останніми днями та тижнями, вона буде ще більше відкинута на периферію.
Натомість, критично зазначає Мютценіх, в центрі дискусій з безпекової політики знову постає питання про створення європейського ядерного щита. Беззаперечно, Європа повинна посилити свою незалежність та автономію. Це, безумовно, включає спільну європейську оборону. Однак Мютценіх сумнівається, чи незалежне ядерне стримування має бути першим кроком у цьому напрямку. Можливо, такі дії доцільні у середньостроковій та довгостроковій перспективі. Але чесна дискусія також повинна окреслити пов’язані з цим ризики та виклики.
Президент Франції Еммануель Макрон, вважає німецький парламентар, можливо, налаштований серйозно і думає не лише про розподіл фінансового тягаря без реальної політичної участі у спільній системі оборони. Але так само можливо, зазначає Мютценіх, що незабаром ми побачимо французьку президентку Ле Пен, яка потенційно зможе використовувати французький ядерний арсенал в інтересах Москви. Крім того, у внутрішній політиці Франції інтеграція національних ударних сил Force de Frappe в європейську оборонну стратегію є суперечливою. Навіть європейські політики, такі як колишній президент Олланд, відкидають агресивний підхід Макрона.
Тому, вважає Рольф Мютценіх, європейці мають зосередитися насамперед на питанні, який вигляд могла б мати широка оборонна політика з використанням звичайних сил і засобів озброєння, особливо тому, що розмежування між цими двома рівнями сьогодні часто є лише академічною дискусією. Точність і руйнівна сила звичайної зброї вже досягли рівня ядерних систем. Отже, ідея стримування також може бути досягнута з використанням звичайних засобів ураження.
Залишається абсолютно необхідною подальша допомога Україні і водночас треба відновлювати обороноздатність нашого Союзу проти Росії, вважає німецький політик. Це залишається питанням виживання та політикою, на яку здатні лише демократії. Водночас, під час нинішньої та необхідної дискусії про європейську оборону європейці не повинні забувати, що стратегічна автономія та суверенітет виходять далеко за межі військових аспектів. «Безпека та стійкість у 21 столітті також означають захист довкілля, цінність праці, рівні можливості та рівноправну співпрацю з країнами так званого Глобального Півдня. Крім того, необхідно зміцнювати демократичну правову державу та культурне різноманіття, яке забезпечує плюралізм, а також індивідуальне та колективне самовизначення. Наразі не схоже, що ми готові до такої дискусії. Однак було б розумно нарешті вийти з тіні США та з усталених і застарілих внутрішньополітичних ритуалів «чорного» та «білого».
Очевидно, що соціал-демократ Рольф Мютценіх не може відмовитися від своїх політичних лівацьких переконань та навіть перед загрозою небезпеки збройної агресії збоку Росії буде й надалі пропагувати ліберальні цінності, що вже довели континент до кризи. Отож нам доцільно зважати на наявність такого типажу у політичному спектрі політиків Європи та критично переглядати стосунки з безплідними і безперспективними політичними силами і партіями Європи. Наші орієнтири мають бути наступні: здоровий консерватизм, заснований на традиційних християнських цінностях, та відкритість до кооперації з дружніми країнами і силами у світі.
Підготував Сергій Польовик
