Зрада Європейського Союзу
В інтересах Польщі має бути, щоб лінія розмежування між Росією та Україною проходила якомога далі від наших кордонів і охоронялася міжнародними силами, — пише професор Яцек Чапутовіч
Це не Дональд Туск, прем’єр-міністр країни, яка головує в Євросоюзі, а президент Емманюель Макрон зібрав держави, готові розгорнути миротворчі сили в Україні. Президент Франції підтвердив у Білому домі, що «Європа готова надати Україні гарантії безпеки», розгорнувши свої сили після підписання мирної угоди. Іншими словами, він сказав Дональду Трампу: «Я перевіряю! Ти сказав, що маєш згоду Росії на розміщення європейських сил, тепер доведи це». Ці сили мають бути розгорнуті в глибині країни як запорука стабільності та безпеки української держави. Дональд Трамп — чутливий до громадської думки, що є певним шансом для Європи. Шансом, а не гарантією того, що Сполучені Штати не підпишуть якийсь гнилий компроміс з Росією.
Доморощені геополітики як із кіл урядової коаліції, так і з опозиції, вже поставили хрест на декадентській Європі. Вони зазначають, що в Польщі ми добре знаємо росіян і знаємо, що Путін не погодиться на жодні миротворчі сили. Навіщо нам пхатися туди з нашими військами, які неминуче і в першу чергу потрапили б під приціл. Ми сконцентруємося на обороні вздовж річок Сан і Буг, а не Дніпра, що з точки зору військової стратегії є абсурдним постулатом.
Візит лідерів європейських країн і Канади до Києва у третю річницю російської агресії справив враження. Можливо, завдяки цьому угода між Україною та США про розподіл прибутків від видобутку рідкоземельних металів буде більш справедливою. Однак це не змінює загальної картини, що Сполучені Штати втілюються в роль рекетира, який вимагає грошей на захист. Це повертає нас до часів Пелопоннеської війни, описаної Фукідідом, коли Афіни поводилися у такий спосіб [1]. Чи винесуть американці урок з того, що Афіни однак програли ту війну?
У Києві не було представника Польщі, хоча онлайн із Варшави виступив президент Анджей Дуда, який охоче бере на себе невдячні ролі. Він вимагав надання Україні гарантій безпеки, що звучало дуже фальшиво з огляду на те, що Польща відмовилася брати участь у миротворчій місії, яка мала забезпечити ці гарантії.
Міністр закордонних справ Радослав Сікорський гарячково намагається виправдати нашу пасивність щодо України. Тому в американських ЗМІ він заявляє, що Україна сама впорається з Росією, і ми їй у цьому заважати не будемо. За підтримки європейців це може тривати до кінця року, а може й довше. Тому він свідомо використовує стратегію «buck passing», тобто перекладання відповідальності на інших і тримання осторонь [2]. Раніше міністр Сікорський пропонував відловлювати молодих українців у державах Європейського Союзу та везти до Києва для мобілізації в армію. Це українці повинні вмирати за нас, а не ми за них! Хоча Україна вже перебуває на межі розпачу та благає про допомогу, польський міністр рішуче мобілізує її на подальшу боротьбу.
Міністр Сікорський був запрошений до Вашингтона для зустрічі з Державним секретарем США Марком Рубіо. Я думав, що його будуть критикувати за відмову Польщі взяти на себе більшу відповідальність за безпеку України. Проте запрошення виявилося винагородою за те, що Україна та Європейський Союз залишилися в біді. Людина однак вчиться все життя, і мені ніколи не спало на думку, що Польща буде брати участь у змові, яка має на меті продемонструвати безсилля Європейського Союзу.
Міністр Сікорський розмовляв зі своїм колегою протягом години, після чого заявив, що вважає, що Сполучені Штати віддані тривалому миру. На запитання журналіста про стабілізаційну місію в Україні він відповів: «Як раз ця тема не обговорювалася». Виявляється, ці панове цілу годину говорили про погоду. Міністр закордонних справ країни, яка головує в Європейському Союзі, вирішив, що не варто займатися такою дріб’язковою темою, як миротворча місія ЄС в Україні.
Зі свого боку Марко Рубіо у заяві після зустрічі зазначив, що глави дипломатії обговорили співпрацю між Польщею та США у сфері справедливого та взаємного доступу до ринку, яка, однак, належить до виключної компетенції Європейської комісії. Чи може це передвіщати подальшу участь Польщі в дезінтеграції єдності ЄС?
Діяльність президента Макрона ускладнює, але не запобігає постійному підпорядкуванню України Сполученим Штатам. Створюється протекторат — форма залежності, за якої сильніша держава проводить зовнішню та економічну політику держави, котру захищає. Протекторати були створені в колоніальні часи на основі нерівноправних міжнародних угод, нав’язаних завойованим країнам. Поки я пишу ці слова, щойно стало відомо, що президент Володимир Зеленський їде до Вашингтона, щоб віддати шану Дональду Трампу та урочисто підписати міжнародну угоду про розподіл прибутків від експлуатації природних ресурсів України [3]. Тобто назад у майбутнє.
Проте немає сумніву, що за цей поворот у польській зовнішній політиці головну нагороду отримав Дональд Туск. Прем’єр-міністр наполегливо працював для цього вже раніше, забезпечивши недоторканність Біньяміну Нетаньягу ще до того, як стало відомо, що прем’єр-міністр Ізраїлю не поїде до Польщі [4]. Нагорода була у формі визнання заслуг Дональда Туска та «великого» польського уряду, висловлена Марком Воллесом, господарем конференції консерваторів Conservative Political Action Conference (CPAC) у Вашингтоні. Для партії «Право і справедливість» («ПіС»), яка вважала, що має монополію на співпрацю з американськими консерваторами, це стало шоком, схоже, як і для ліберальних кіл Європи, для яких братання з національно-консервативними правими в США вважається зрадою. Саме на цій конференції Стів Беннон виконав «римський салют» [5].
Отже Дональд Туск став цінним союзником Дональда Трампа. Як прем’єр-міністр великої країни та колишній голова Європейської ради, він має набагато більше можливостей захищати американські інтереси, ніж маргінальна партія «ПіС». А як це вплине на шанси кандидатів на президентських виборах у Польщі? Чи в інтересах США є перемога кандидата, який забезпечить ефективне функціонування уряду?
Польща повертається до зовнішньої політики часів першої каденції Дональда Трампа, коли ми були одним із найближчих союзників США. Але є важлива відмінність: тоді ми були переконані, що маємо міцні моральні основи, що ми захищаємо міжнародне право, що ми підтримуємо суверенітет і територіальну цілісність України, що ми виступаємо проти співпраці між Європейським Союзом і Москвою та проти залежності Старого континенту від російських енергоресурсів. А чи зараз так само?
Польща є найбільшою державою Центральної Європи, на яку часто орієнтуються інші держави регіону. У нас найбільша армія, ми витрачаємо найбільше на озброєння в Європі, і нас вважають експертами у справах Росії. Інші держави подумають, що Польща відмовляється брати участь у миротворчій місії в Україні, оскільки має на це серйозні причини. Тож чи варто брати участь у місії, яку Польща вважає небезпечною та приреченою на провал?
Неважко теж помітити, що політика Польщі в цьому відношенні узгоджується з політикою Росії. Міністр закордонних справ Сергій Лавров виступив категорично проти розміщення миротворчих сил з держав НАТО, навіть під прапором ЄС чи національним прапором. Міністр Сікорський відповів, що «це рішення належить Україні, а не Росії». Проте Україна хоче такої місії, тому рішення про участь у ній теж за Польщею.
Польща використовує різноманітні димові завіси, щоб відвернути увагу від суті справи, тобто від залишення України. Він [Сикорський] закликає держави-члени Європейського Союзу збільшити свої військові витрати, що загалом є слушною вимогою, але знадобиться кілька років, щоб отримати результати, і не дає відповіді на питання, що потрібно зробити в найближчі тижні. Він [Сикорський] закликає до зміцнення кордонів Європейського Союзу, припускаючи, що Україну вже треба списати з рахунків. Проте в інтересах Польщі має бути те, щоб лінія розмежування між Росією та Україною проходила якомога далі від наших кордонів і охоронялася міжнародними силами. Ми також повторюємо безглуздий аргумент про те, що можливу участь Польщі в миротворчій місії використовуватиме російська пропаганда, натякаючи на те, що ми хочемо окупувати Західну Україну. Однак Україна не висловлює таких побоювань, що свідчить про те, що російська пропаганда стала для нас зручним приводом для уникнення відповідальності.
Президент Анджей Дуда також відвідав Конференцію консервативних політичних дій (CPAC), приєднавшись до послідовників Дональда Трампа [6], за що був нагороджений короткою розмовою з головним героєм вечора. Справа не дуже важлива, але яка, тим не менше, викликає чималі емоції в Польщі. Водночас присутність Анджея Дуди лише сприяла новій політиці Дональда Трампа та зближенню з урядом Дональда Туска. Він також дізнався, що президент США не їде на саміт Ініціативи трьох морів [7] до Варшави, оскільки готується до візиту до Москви.
Ще одним позитивним ефектом цього візиту стало підписання «капітуляції» щодо блокування призначення послів [8]. Це дуже правильне рішення, хоча й занадто пізнє. Схоже, прем’єр-міністр Дональд Туск поставив своєрідний захист над авторитетом глави держави. Будемо сподіватися, що так і залишиться до кінця терміну[9]. Заступник міністра закордонних справ від лівих політичних сил переконано підкреслив, що «президент провів велику роботу в США». Дійсно, з точки зору правлячої коаліції кращих результатів важко уявити.
Про нову польську стратегію висловився також віце-спікер Сейму від Польської селянської партії Пьотр Згожельскі. Що ж, уряд вирішив діяти проти місії ЄС в Україні, тому що це завадить досягненню вигоди від співпраці з американцями. Тому в Україну повинні поїхати не польські війська, а польські компанії, щоб робити там бізнес. Оскільки у відбудові країни зазвичай беруть участь компанії з тих держав, які забезпечують їй безпеку, ми розраховуємо, що не Європейський Союз, а Дональд Трамп буде вирішувати про подальші кроки, і що він ці польські компанії приведе на український ринок. Можна сказати, що стратегія проста, як конструкція ціпа [10].
Віце-спікер Сейму також посилався на мене, а точніше на мою пропозицію, щоб Польща подумала про приєднання до миротворчої місії ЄС в Україні: «Нехай одягає форму і йде воювати. Пане професоре, надягайте, будь ласка, форму і вирушайте в бій. Зараз є важливіші речі, ніж вислуховування таких ідей». Що ж, треба привітати таку «проєвропейську» позицію. Зрештою «Громадянська платформа» та Польська селянська партія належать до Європейської народної партії [11].
Автор — професор Яцек Чапутовіч. Випускник Головної школи планування і статистики (зараз — Варшавська школа економіки) та Оксфордського університету. Співробітник МЗС РП з 1990 року. У 2008–2012 роках був директором Національної школи державного управління. У 2018–2020 роках — Міністр закордонних справ Польщі.
Джерело: https://wszystkoconajwazniejsze.pl/prof-jacek-czaputowicz-zdrada-unii-europejskiej/
Примітки:
[1] Фукідід (близько 460–396 рр. до н. е.), автор класичної праці «Історія Пелопоннеської війни». Ця війна у Стародавній Греції тривала від 431 р. до 404 р. до н. е.) між Делоським союзом на чолі з Афінами та Пелопоннеським союзом під проводом Спарти.
[2] Від англ. «the buck stops here» («фішка далі не йде») — фраза з термінології гравців у покер, що набула поширення завдяки президенту США Гаррі Трумену, який зробив її своїм девізом.
[3] Стаття була написана до зустрічі Володимира Зеленського та Дональда Трампа, результатом якої стало скасування церемонії підписання між Україною та США угоди про рідкісноземельні метали, як планувалося спочатку.
[4] Мається на увазі імунітет у Польщі від ордеру на арешт, виданого Міжнародним кримінальним судом 21 листопада 2024 року за звинуваченням у воєнному злочині під час війни між Ізраїлем та ХАМАС.
[5] Стів Беннон, колишній радник Дональда Трампа, використав жест, схожий на вітання нацистів.
[6] Після зустрічі 28 лютого 2025 року у Білому домі президентів України та США Анджей Дуда закликав Володимира Зеленського «повернутися до столу переговорів, …спокійно сісти і, зберігаючи спокій, вести переговори про таке рішення, яке забезпечить безпеку України». Президент РП також закликав найти спільну мову з Дональдом Трампом, «просто пристосуватися й шукати порозуміння з ним, шукаючи спільне рішення, на американський лад, коли можна встановити такі умови, що обидві сторони виграють».
[7] Ініціатива трьох морів (3SI), або просто Тримор’я — міжнародна економічна та інфраструктурна ініціатива, що об’єднує 12 країн ЄС, розташованих поблизу Балтійського, Чорного й Адріатичного морів. Ініціатива спрямована на створення регіонального діалогу з різних питань, що стосуються країн-членів. Україна з червня 2022 року має статус партнера-учасника Ініціативи.
[8] Через напружені відносини між новим урядом та главою держави, Анджей Дуда використовував свої повноваження і не підписував подання на призначення нових послів РП за кордоном. Зважаючи на це, МЗС країни призначав керівників посольств у статусі Тимчасового повіреного у справах Польщі у країні перебування (зокрема, і в Україні).
[9] Наприкінці травня 2025 року у Польщі мають відбутися президентські вибори, в яких Анджей Дуда вже не може брати участі, оскільки він вже двічі підряд обирався главою держави.
[10] Мається на увазі ціп — примітивне знаряддя для обмолоту.
[11] Європейська народна партія — об’єднана загальноєвропейська політична партія, яка поєднує окремі національні християнсько-демократичні та консервативні партії. Чисельно є найбільшим загальноєвропейським партійним об’єднанням Європи. Заснована 1976 року. ЄНП має найбільшу фракцію в Європейському парламенті, яка включає 175 європарламентарів. У червні 2022 року на своєму Конгресі у Роттердамі ЄНП прийняла резолюцію «Єдині у солідарності з Україною: захист європейських цінностей від війни Путіна». У документі визнається часткова відповідальність ЄС і Заходу загалом за заохочення режиму Путіна до загарбань через відсутність сильної та переконливої реакції на його політику.
Переклад і примітки Володимира Паливоди
