В Європі вже почалася більш масштабна війна
Не дуже тиха диверсійна кампанія Путіна проти європейських демократій
Протягом останніх трьох років Росія використовувала ракети та безпілотники, щоб виявити та знищити життєво важливу інфраструктуру в Україні — електростанції, дамби, лінії електропередач. Всі розуміють, що ці атаки є військовими діями, як би неухильно президент Володимир Путін не називав їх частиною «спеціальної військової операції». Однак, коли Росія націлюється на інших європейських сусідів, Захід вдається до власних евфемізмів, щоб уникнути прямого визнання того, що робить Путін.
У грудні 2024 року підводний кабель живлення Estlink 2, який з’єднує Естонію з країною-членом Європейського Союзу та НАТО Фінляндією, раптово був обірваний. Високопосадовиця із Європейської служби зовнішніх справ ЄС описала інцидент дещо сухо й без явного звинувачення російських агентів: за її словами, це було лише «частиною схеми навмисних і скоординованих дій, спрямованих на пошкодження нашої цифрової та енергетичної інфраструктури». Очевидно, що перерізання лінії електропередач є менш відкритою формою агресії, ніж повномасштабне вторгнення Путіна в Україну. Проте спільним є те, що Росія використовує силу, щоб підірвати незалежність визнаної країни та її здатність чинити опір.
Підводні кабелі були життєво важливими для суверенітету Естонії, колишньої радянської республіки, яка межує з Росією та відчайдушно потребує підтримки енергетичних і комунікаційних каналів, вільних від контролю Москви. Незабаром після диверсії на Estlink 2 фінська влада захопила нафтовий танкер Eagle S, який прямував із російського Санкт-Петербурга до Єгипту. Зареєстроване на Островах Кука в Тихому океані судно, ймовірно, є частиною так званого тіньового флоту Росії — набору танкерів під іноземним прапором, які режим Путіна використовує для продажу російської нафти та обходу міжнародних економічних санкцій, запроваджених після його вторгнення в Україну.
Проте Eagle S, очевидно, мав також таємну військову мету: слідчі виявили, що судно було заповнене сучасним обладнанням для спостереження, яке споживало так багато енергії, що корабель страждав від періодичних відключень електроенергії. Фінська влада прийшла до висновку, що Eagle S протягнув якір через дно Балтійського моря на «десятки кілометрів», намагаючись розірвати лінію Estlink 2.
«Тіньовим флотом» заведено називати всі судна, які транспортують російську нафту в обхід санкцій. За одними оцінками, він налічує близько 700 танкерів, за іншими — до 1,4 тисячі «Тіньовий флот» — схема, яку Росія використовує, щоб обходити цінові обмеження з боку Заходу щодо своєї нафти — сотні танкерів, які змінюють прапори, перекачують нафту у відкритому морі та відключають систему ідентифікації.
Проте в цьому та інших випадках на континенті європейські чиновники, схоже, бояться визнати те, що відбувається. Влада багатьох країн розслідує посилки, які спонтанно спалахували або вибухали під час зберігання у вантажних авіакомпаніях, можливо, під час підготовки до більш масштабної операції, яка загрожуватиме багатьом великим літакам. Диверсанти націлилися на низку інших стратегічно важливих активів у Європі — заводи з виробництва боєприпасів, важливі залізничні лінії — разом із цивільною інфраструктурою, як-от склади та торгові центри. Слідчі вважають, що за нападами стоїть Росія. У грудні ЄС запровадив санкції проти деяких російських фізичних та юридичних осіб у відповідь на нещодавню диверсію. Проте в офіційному повідомленні відмовилися використовувати слово війна для характеристики діяльності Москви за межами України. Натомість ЄС засудив «дестабілізаційні» та «зловмисні дії» росіян.
Неможливість описати воєнні дії як воєнні дії є частиною культури спотворення та заперечення теми насильства, яке спонсорується державою. Протягом багатьох поколінь політики створювали багато підкласів конфліктів: холодні війни, акції поліції, гібридні війни, кібервійни. Різні евфемізми служать різним цілям. Путін віддає перевагу назві «спеціальна військова операція», бо не хоче публічно визнавати, що веде жорстоку війну проти українців. Багато хто в Європі уникає описувати кампанію диверсій Росії за межами України як війну, тому що їм не потрібно нічого робити у відповідь. Європейським чиновникам краще було б чесно визнати реальність того, з чим вони стикаються. Вторгнення Путіна в Україну є лише найпомітнішою частиною того, що виглядає як все більш глобалізована війна. Наприкінці минулого року азербайджанський пасажирський літак був збитий у небі над Росією та змушений був приземлитися в Казахстані. Північнокорейські війська були перевезені за тисячі миль, щоб воювати та вмирати на європейській землі. Європейські уряди вагаються щодо того, як допомогти Україні протистояти вторгненню Росії, і вони не мають чіткої стратегії стримування чи обмеження кампанії диверсій, яка зараз відбувається на їхній власній території. Визнання того, що Росія бере участь у військових діях, не змусить ЄС чи окремі країни негайно застосувати військову силу у відповідь. Але термін «війна» має спосіб зосередити розум — і його використання може змусити європейських лідерів набагато більше думати про захист себе, коли вони не можуть покластися на Сполучені Штати.
З моменту розпаду Радянського Союзу в 1991 році і, мабуть, після поразки нацистської Німеччини в 1945 році, демократична Європа була схильна думати про війну як про проблему, яку має вирішувати Вашингтон, а не як про проблему, яка потребує власного керівництва. Європейські держави можуть надати певну кількість солдатів і обладнання, але не мають тягаря серйозного планування чи розробки стратегії. Таке розслаблене ставлення більше не є прийнятним. Кожен лідер на континенті повинен розуміти, що Путін хоче перевернути весь європейський порядок і що Сполучені Штати більше не заслуговують довіри як довгостроковий союзник. Обраний президент Дональд Трамп відверто зневажливо ставиться до багатьох урядів у Європі та, здається, готовий піти від ролі Америки як захисника континенту.
Хоча європейські лідери здебільшого відмовилися думати про війну, країни-члени ЄС та інші демократії на континенті все ще мають усі передумови для військової могутності. Хоча економіка Сполучених Штатів, Китаю та багатьох країн, що розвиваються, зростає набагато швидше, ЄС, Велика Британія та інші європейські демократії разом мають населення близько півмільярда людей і становлять близько однієї п’ятої світового ВВП. Країни-члени ЄС мають збройні сили з одним із найсучасніших у світі обладнанням. Поєднання агресії Путіна та байдужості Трампа має стати можливістю для Європи взяти на себе відповідальність за власний захист. Перший важливий крок у цьому усвідомленні — визнати те, що вже відбувається: називати війну війною.
Автор — Філліпс Пейсон О’Брайен — професор стратегічних досліджень в Університеті Сент-Ендрюс, Шотландія. Він є автором книги «Стратеги: Черчилль, Сталін, Рузвельт, Муссоліні та Гітлер — як війна створила їх, і як вони розв’язали війну».
Переклад Володимира Паливоди
