«Neue Zürcher Zeitung», Швейцарія
Через три роки після початку війни Україна все ще успішно захищається, але її ситуація погіршується
По при те, що лінія фронту російсько-української війни не зазнала відчутних пертурбацій, третій воєнний рік приніс кардинальні зміни. Воєнні технології швидко оновлюються, а з приходом до влади Дональда Трампа змінюється і політичне середовище. У швейцарських ЗМІ пропонується читацькій аудиторії розглянути з цього приводу десять пунктів.
Останні такі події, йдеться у одній зі статей швейцарській «Neue Zürcher Zeitung» 22 лютого ц. р., суттєво впливатимуть на міжнародне життя не лише в Європі, але й на глобальні відносини у світі. Наслідками нещодавніх виступів віце президента США Джей Ді Венса та міністра оборони США Піта Хегсета стали турбулентними у міжнародній політиці та лякаюьть європейців, які починають усвідомлювати, що США дійсно мають намір залишити їх сам на сам з Росією та витрачати більше коштів з національного ВВП на колективну безпеку, організовувати в Європі протистояння путінізму самотужки.
Наслідками політичного шоку та загального збурення, що викликав Дональд Трамп та представники його адміністрації тиждень тому на переговорах з європейськими лідерами у Мюнхені, Ер-Ріяді, стали два тури екстрених зустрічей лідерів країн ЄС у Парижі, підготовка візиту Макрона і Стармера до Вашингтону для зустрічі особисто з Трампом.
Лідери Європи шоковані і відвертою проросійською позицією та генерованою московськими пропагандистами риторикою Трампа щодо ролі України та її президента Зеленського, що тепер, за Трампом, сама стала винуватою, що три роки тому вона зазнала нападу. Зараз з’явилася вимога до України підписати кабальну угоду за отриману військову і матеріальну допомогу від США ще за адміністрації Байдена та надати США пріоритетного права на отримання прибутків від видобутку корисних копалин в Україні. До того ж Україну мають змусити до підписання капітуляції протягом трьох тижнів, два з яких вже минули.
На таких засадах президент США збирається оголосити, що він досяг миру у війні Росії проти України, та навіть з такого приводу стати… цьогорічним лауреатом Нобелівської премії миру. Пам’ятається, у 1906 році Теодору Рузвельту була присуджена така премія за відчутний внесок у врегулювання російсько-японської війни 1904–1905 рр.
Навіщо це Трампу потрібно, тим більше, ціною такої всесвітньої національної ганьби та втрати авторитету власної держави у світі, не може напевне пояснити і він сам. Та амбіції вже публічно заявлені, наради з власною адміністрацією проведені, завдання визначені. Несподіваний стратегічний друг Путін визначений та підтримує його, віддаючи у користування Трампу не лише захоплені в Україні території з унікальними корисними копалини вартістю, за оцінкою Інституту дослідження війни США ISW у 12–24 трильйонів доларів США, але й корисні копалини на території власне Росії, зокрема в Арктиці. До слова, що загальна вартість рідкоземельних матеріалів в Україні становить близько 17 трильйонів доларів США.
Довідково. Рідкісноземельні метали — це збірний термін для 17 металевих елементів, вміст яких у земній корі надзвичайно низький. Вони мають унікальні фізичні, хімічні та магнітні властивості і широко використовуються в сучасній техніці та промисловості.
Ці елементи використовуються у виробництві смартфонів, комп’ютерів, медичного обладнання тощо.
До них належать: Sc — скандій, Y — ітрій, La — лантан, Ce — церій, Pr — празеодим, Nd — неодим, Pm — прометій, Sm — самарій, Eu — європій, Gd — гадоліній, Tb — тербій, Dy — диспрозій, Ho — гольмій, Er — ербій, Tm — тулій, Yb — ітербій, Lu — лютецій.
Згадані Трампом літій, графіт, титан та уран, поклади яких також є в Україні, не належать до рідкісноземельних металів, хоч і є рідкісною «критичною» сировиною.
Та всі ці карколомні події міжнародного життя, насамперед європейців, інспіровані Трампом, не можуть вплинути на характер подій у згаданій війні, що вже три роки точиться на українській землі.
Власний кореспондент, заступник керівника зарубіжної редакції Андреаса Рюша (Andreas Rüesch) намагається детально розглядати хід війни в Україні.
Свого часу московські пропагандисти, зазначає автор допису, пророкували перемогу протягом трьох днів, але минає вже три роки після повномасштабного російського вторгнення. Оскільки кремлівська стратегія бліцкригу у 2022 році провалилася, як і український контрнаступ у наступному році, третій рік війни набув суттєво іншого характеру: він характеризувався взаємною спробою виснажити ворога та зосередитися на тривалому протистоянні. Водночас, вважає швейцарський журналіст, загальна картина аж ніяк не можна вважати геть чорно-білою.
Росія просувається вперед, але Україна не колапсує
Росія посилила тиск на українських захисників на багатьох фронтах. Кремлівські війська за останні дванадцять місяців взяли під контроль ще 3600 квадратних кілометрів. Це відповідає приблизно площі швейцарських кантонів Цюріх і Санкт-Галлен або 0,6 відсотка території України. Однак більш тривожним, ніж цей показник, є те, що російське просування прискорилося. Якщо другий рік війни закінчився певним балансом сил, то в 2024 році росіянам вдалося прорвати багато українських оборонних ліній.
Особливо загрозлива ситуація в центральному районі агломерації Донбас, де поступово оточується важливий вузловий населений пункт Покровськ і руйнується форпост в Часовому Яру. Хоча наступ загарбників взимку значно сповільнився, як показує наведена нижче графіка, але підстав для заспокоєння немає. Два головні слабкі місця українських сил залишаються незмінними, це — нестача добре підготовленої піхоти на фронті та відсутність ефективного способу протидії російським плануючим бомбам, які знищують навіть найбільш укріплені оборонні позиції ЗСУ.
Проте територіальні здобутки росіян надто малі, щоби Кремль був спроможний досягти своїх стратегічних цілей у розумні терміни, особливо з огляду на величезні втрати в особовому складі і матеріальних ресурсах. Однією зі складових успіху України є те, що дефіцит особового складу і артилерійських снарядів вона компенсує масовим використанням дешевих ударних безпілотників. Вони б’ють по росіянам та їхній техніці настільки ефективно, що ті навряд чи можуть покинути укриття, зокрема під Покровськом. Про це повідомляють навіть націоналістично налаштовані російські військові кореспонденти.
Територіальні здобутки Росії в Україні
Від березня 2024 року щомісячно, у квадратних кілометрах
Дані за лютий 2025 — розраховано на основі перших трьох тижнів.
Джерело: Deep State Map NZZ / A. R.
Україна втрачає свого найважливішого партнера
«Поле політичного бою», принаймні, є таким же важливим, відзначає автор аналізу. Підтримка з-за кордону необхідна Україні для виживання. З такого погляду зміна уряду в США є суттєвим викликом для України та її зовнішньополітичного курсу. Президент Трамп відкидає подальшу військову допомогу Україні. Він різко відкинув також консенсус НАТО щодо збереження територіальної цілісності України та того, що країна перебуває на «незворотному шляху» до західного альянсу.
Перед урядом Зеленського постала необхідність переконати Вашингтон у стратегічній доцільності подальшої підтримки України, зокрема, використовуючи як аргумент українські природні ресурси, або ж у разі потреби, продовжувати війну без американської допомоги. За даними Кільського інституту світової економіки (Kieler Institut für Weltwirtschaft), до кінця 2024 року ця допомога складала 114 мільярдів євро, з яких 64 мільярди пішли на військові потреби. Остання сума перевищує всю військову допомогу від Європи. Втрата такого союзника стала б катастрофічною ще й тому, що лише США мають достатні запаси зброї, яку можна швидко постачати.
Для Москви раптово сформований проросійський курс Трампа є справжнім презентом. Водночас Росія також зазнала геополітичних невдач. Після перевороту в Сирії вона втратила важливі позиції впливу на Близькому Сході, а перевантаженість війною проти України призвела до того, що Кремль більше не міг допомагати режимуові Асада.
Втримати внутрішні фронти
Багато війн у минулому Росія програвала також через внутрішні потрясіння. Серед таких — перша чеченська війна, війна в Афганістані, а ще Перша світова війна та кампанія проти Японії у 1905 році. Однак режимові Путіна навіть у третьому році війни вдалося за допомогою репресій та націоналістичної пропаганди утримати у покорі власне населення. Значні грошові виплати солдатам і відмова від загальної мобілізації сприяли тому, що для одних війна стала вигідною можливістю заробити, а для інших — віддаленою проблемою. Лише на експорті нафти Росія у 2024 році, попри санкції, заробила 190 мільярдів доларів. Це дає змогу Кремлю фінансувати рекордний військовий бюджет, який, за останньою річною статистикою Міжнародного інституту стратегічних досліджень (International Institute for Strategic Studies IISS), за паритетом купівельної спроможності перевищує загальні оборонні витрати решти всієї Європи. Водночас зростання інфляції до 10% та надзвичайно високі відсоткові ставки свідчать, що російська економіка не є такою стійкою до криз, як постійно стверджує кремлівський режим.
На тонкій політико-економічній межі перебуває і уряд України. Високі військові втрати та корупційні скандали підточують популярність президента Зеленського. Однак, згідно з опитуваннями, він досі має підтримку чіткої більшості населення. Найбільш вибуховим політичним питанням залишається служба у війську. Неможливість замінити солдатів на фронті після трьох років бойових дій, тоді як деякі ухилянти відкуповуються від служби, а молодші призовні вікові категорії з політичних причин не мобілізуються, деморалізує військових і призводить до зростання кількості дезертирств.
Зростання кількості жертв
Відносно незначні зміни конфігурації лінії фронту не означають, що бойові дії вщухають. Навпаки, за деякими оцінками, третій рік війни виявився навіть більш кривавим за два попередні. Головна причина такого — повсюдне використання сторонами дронів-камікадзе в зоні бойових дій, які роблять будь-який рух небезпечним для життя навіть уночі.
Одночасно з цим спостерігається зростаюча жорстокість росіян: з одного боку, це вбивства українських військовополонених, з іншого — безжальне використання власних солдатів в якості «гарматного м’яса». Якщо на початку війни Москва здебільшого кидала у фронтові штурми засуджених злочинців, то тепер, за свідченнями тих, хто вижив, до таких самогубних атак примушують і законопослушних контрактників.
Оцінити кількість жертв складно, оскільки такі показники російська пропаганда викривляє. Однак, зазначається у статті, що за підрахунками Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS), з російського боку загинуло щонайменше 170 тис осіб, а ще понад 600 тис. дістали поранення. Це видається правдоподібним, зважаючи на те, що журналістські групи розслідувачів, аналізуючи російські некрологи, змогли встановити імена 94 тис. загиблих. Крім того, тіла значної кількості загиблих не були знайдені, чи імена яких не були встановлені та оприлюднені. База даних російського опозиційного онлайн-видання «Медіазона» також фіксує зростання втрат серед російських військових протягом третього року війни.
Російські втрати у 2024 році зростають
Поіменно підтверджені летальні випадки, за квартал.
Римськими цифрами позначені квартали року від початку війни, в яких відбулися загибелі або відомості стали оприлюдненими. XI квартал: 24 серпня — 23 листопада 2024 р.
Джерело: Mediasona NZZ / A. R.
З українського боку, за словами президента Зеленського, загинули 46 тисяч військових, 380 тисяч отримали поранення. Однак, якщо зважати на зниклих безвісти, то справжня кількість жертв може бути щонайменше вдвічі більшою.
У Путіна закінчуються танки
Війна на виснаження, що триває вже три роки, призвела до дефіциту військової техніки з обох сторін. Особливо помітною ця проблема стала для Росії через зростаючу нестачу бронетехніки. За оцінками аналітичного центру IISS, вона втратила понад 4300 основних бойових танків; із них майже 3800 підтверджені фотодоказами, зібраними аналітичною групою Oryx. Ці колосальні втрати перевищують загальну кількість танків, які є на озброєнні у всіх разом узятих країнах Європи.
Частково Росія компенсує такі втрати ремонтом застарілих танків, що зберігалися ще з часів Холодної війни. Однак, як можна побачити на супутникових знімках, ці резерви швидко вичерпуються. Нове виробництво, що становить лише кілька сотень одиниць на рік, є надто низьким. Подібна криза спостерігається і з бойовими машинами піхоти та бронетранспортерами. Аналітична група Oryx задокументувала величезні втрати — близько 8 тис. таких машин. Відповідно, бойова міць російської армії поступово знижується, особливо її здатність до швидких механізованих наступів.
Нові тактики на фронті
Дефіцит бронетехніки дедалі виразніше відчувається на передовій: росіяни майже не використовують для атак великі танкові групи. Багато штурмових наступів виконуються за допомогою автобусів або легкових автомобілів, а інколи навіть електросамокатів. Оскільки такі транспортні засоби є легкою мішенню для українських дронів, то російські війська дедалі частіше просуваються пішки і малими групами. Їхня тактика полягає у виявленні слабких місць в українських оборонних лініях, стрімкому прориві вперед і закріпленні на захоплених позиціях в очікуванні підкріплення.
Однак це є надзвичайно затратний у плані втрат підхід, адже смерть наступаючих росіян чекає всюди, — у вигляді дронів, що скидають гранати або здійснюють самовбивчі атаки на живу силу. Інтернет рясніє відео, на яких видно, як російські солдати безуспішно намагаються ухилитися від дронів-камікадзе. Попри це, завдяки чисельній перевазі росіянам вдається досягати територіальних здобутків.
Обидві сторони демонструють військові інновації
Арсенали озброєнь ворогуючих сторін також зазнали стрімких змін. Українська армія, яка спочатку воювала майже винятково радянською технікою, тепер значною мірою спирається на західне озброєння. У сфері протиповітряної оборони цей перехід майже завершився до третього року війни, що було вимушено, оскільки боєприпаси для старих радянських систем вичерпалися. Значно повільніше відбувається переозброєння авіації: Україна отримала невелику кількість американських F-16, а нещодавно — і перші три французькі винищувачі Mirage. Про ефективність західних бойових літаків поки що відомо небагато, окрім того, що їх застосовують переважно для перехоплення ворожих крилатих ракет і ударних дронів.
Обидві сторони дивують швидкістю впровадження військових новацій, що у мирний час потребувало б багатьох років. Однією з найнебезпечніших нових російських розробок стали важкі керовані авіабомби, які скидаються на українські оборонні позиції з відстані десятків кілометрів. Ця зброя — результат простої модифікації: до радянських фугасних авіабомб додають навісні модулі, що роблять їх керованими. Перші повідомлення про такі бомби з’явилися ще у 2023 році, але їх масове застосування розпочалося лише у третьому році війни. Нині фіксується від 100 до 150 ударів протягом доби.
З українського боку найбільше вражає лідерство у сфері бойових дронів. У 2024 році Україна, за власними даними, виготовила рекордні 1,5 мільйона FPV-дронів, які використовуються переважно для атак дронів-камікадзе. Крім того, Київ успішно застосовує винахід, який спочатку з’явився в Росії: оскільки малі дрони керуються через багатокілометрові оптиковолоконні кабелі, то їх не в змозі вражати ворожі засоби радіоелектронної боротьби. Серед інших інновацій останнього року — далекобійні безпілотники, що здатні долати до 1500 км і завдавати ударів у глибокому тилу Росії, а також безпілотні швидкісні катери, здатні збивати вертольоти із застосуванням засобів ППО, розміщених на борту.
Голкові удари в тилу Росії
Україна намагається своєю новою зброєю значно частіше завдавати ударів на велику відстань. Найгучнішим успіхом минулого року стало потоплення кількох бойових кораблів російського Чорноморського флоту за допомогою морських дронів або авіаударів. Це змусило росіян відвести більшу частину своїх кораблів від окупованого Криму. Завдяки цьому загроза торговельним маршрутам через Чорне море значно зменшилася, що дало Україні змогу експортувати зерно.
Систематичні атаки на нафтопереробні заводи в російському тилу також ефективні. Від початку цієї кампанії рік тому під удар потрапила більшість НПЗ у європейській частині Росії, особливо інтенсивно — останніми тижнями. Повідомляється, що в певні періоди було виведено з ладу до десяти відсотків потужностей російської нафтопереробки. Українські далекобійні дрони також спричинили руйнівні вибухи на російських паливних складах і в арсеналах.
Від осені минулого року Київ має дозвіл від США на використання західних ракет для ударів по території ворога. Це дало змогу атакувати командні пункти та військові аеродроми далеко за лінією фронту. Проте нестача західної зброї суттєво обмежує такі операції.
Ще один новий театр бойових дій відкрився за останні пів року, — наступ на російську прикордонну Курську область. Вперше українські сухопутні війська діють на території супротивника. Попри російські контратаки, підтримані тисячами солдатів із Північної Кореї, українці все ще контролюють 400 квадратних кілометрів у Курській області.
Російська повітряна війна не досягає своєї мети
Росія також посилила свою повітряну кампанію. Вона має потужніше озброєння, ніж Україна. Окрім щоденного застосування десятків бойових дронів Shahed, які спочатку вироблялися в Ірані, а тепер їх збірка виконується на російській території, Москва продовжує використовувати свій значний запас балістичних і крилатих ракет, а також зенітних ракет середньої дальності для ударів по наземних цілях, тобто, по стратегічно важливих об’єктах в Україні. Разом з тим, часто під обстріли потрапляють і житлові будинки. Нижче наведено графік, що демонструє кількість повітряних атак (без урахування дронів), про які повідомляє українська армія, а також частку успішно перехоплених ворожих ракет. Показники свідчать, що у 2024 році російські повітряні атаки не лише посилилися, але й дедалі частіше проривають протиповітряну оборону. Частка успішно перехоплених цілей знизилася з двох третин у 2023 році до приблизно половини за останні пів року. Українська система ППО має географічні прогалини і залишається майже безсилою проти деяких типів ракет.
Обстріли ракетами та крилатими ракетами, за місяць
Не знищені / Знищені. Джерело: Petro Iwanjuk, на основі повідомлень ЗС України. NZZ / A. R.
Втім, побоювання, що Росія зможе паралізувати енергосистему України цієї зими, не справдилися. Деякі електростанції зазнали катастрофічних влучань, що призвело до регулярних відключень електроенергії. Але сподівання російських розпалювачів війни розбомбити українців до стану життя без світла і тепла не справдилася.
Чи є неминучим мир, продиктований диктатурою?
Для України третій рік війни завершується холодним душем із зовнішньополітичних міркувань. Оскільки Америка припинила свою завчасну підтримку, величезні військові жертви, здається, були марні. Схоже, що адміністрація Трампа прагне миру під примусом, за якого Україна повинна буде відмовитися від окупованих Росією територій і відплатити Сполученим Штатам Америки за допомогу, надану досі, у вигляді сировини. Риторика Трампа сповнена зневаги до України та пронизана російською пропагандистською брехнею. Складається враження, що новий президент США воліє піти на партнерство з Росією.
Поки що не відомо, як він поводитиметься, якщо переговори з Росією застопоряться. Уряд Зеленського сигналізує, що не прийме американсько-російські умови та шукатиме посиленої європейської підтримки. Шанси на європейські сили захисту наразі виглядають мізерними.
За сприятливого сценарію європейські держави могли б подвоїти допомогу Україні та профінансувати необхідні постачання зброї за рахунок закупівлі у США.
За негативним сценарієм європейські країни НАТО продовжуватимуть свій непевний половинчастий курс, що призведе до дедалі більшого послаблення України, прискореного просування Росії та зростання міжнародної невизначеності. Різні європейські спецслужби припускають, що Росія готується до військового конфлікту з країнами НАТО і може бути спроможною зробити це до кінця поточного десятиліття. З такої перспективи фальшивий мир в Україні є навіть додатковим фактором невизначеності, оскільки тоді Кремль міг би переозброїти свої війська та перекинути їх на інші фланги, наприклад, на погано захищені кордони балтійських держав.
Про автора. Андреас Рюеш (нім. Andreas Rüesch; нар. 13 березня 1967, Цуг) — швейцарський журналіст і політолог, спеціалізується на міжнародній безпеці, оглядах подій і прогнозах їх розвитку у Східній Європі, Росії та центральній Азії. Заступник керівника зарубіжної редакції Neue Zürcher Zeitung. Закінчив Цюріхський університет, де вивчав східноєвропейську історію, політекономію та політологію. Випускну роботу писав на тему економічних реформ Горбачова та Єльцина. 1996 року приєднався до зарубіжної редакції «Neue Zürcher Zeitung». Від 1998 до 2002 року перебував у Москві в якості спеціального представника цього видання. Здійснив низку поїздок до Сибіру, Середньої Азії та Кавказу. Пізніше переїхав до Вашингтона, шість років висвітлював внутрішню та зовнішню політику США.
Реалії російсько-української війни та нова обструкціоністська політика Трампа, який пішов на зближення позицій з міжнародним злочинцем Путіним, становлять загрози для існування світового устрою та стабільності й миру у світі, заснованих на відомих правилах. Для Трампа та його камарильї вони не є цінностями і не знаходяться у переліку пріоритетів.
Україні залишається відчайдушно вести боротьбу на полі бою, розраховувати на європейських партнерів та терміново створювати нові власні компетенції в галузі озброєнь, укладати міжнародні угоди та нові воєнно-політичні союзи. І, нарешті, подолати корупцію, яка може призвести до втрати державності. Війна триває.
Підготував Сергій Польовик
