Латиноамериканський вектор зовнішньої політики Китаю

Пекін досягнув такого рівня впливу, коли може нав’язувати державам не завжди потрібні їм, але важливі для самого Китаю проекти

 

 

Катерина Вакарчук

 

Після вступу до Світової організації торгівлі (у 2001 році) Китай кардинально змінив свою політику щодо країн Латинської Америки. Ця політика нагадує економічний експансіонізм, коли відстоюються виключно власні інтереси. У стратегічні партнери Китаю «записалися» такі ключові гравці регіону, як Бразилія, Аргентина, Мексика, Венесуела, Куба та ін. Активність Китаю в регіоні викликана тим, що з початком ХХІ ст. роль країн Латинської Америки підвищилась на міжнародній арені. Вони стали більш самостійними у питаннях формування своєї зовнішньої політики і більш ініціативними у політиці світовій. Поява на початку 2000-х лівоцентристських режимів у багатьох державах Латинської Америки погіршила їх відносини зі США, але одночасно покращила відносини з Китаєм.

Китайська політика щодо країн Латинської Америки викладена у 2008 році в стратегії «Політика Китаю в Латинській Америці та Карибському басейні». В стратегії, зокрема, зазначається, що подальші міждержавні стосунки залежатимуть від багатьох факторів. І з них найбільш важливі — взаємодоповнюваність і торговельно-економічне співробітництво між Китаєм та Латинською Америкою. На жаль, ухвалення стратегії співпало з моментом виникнення світової фінансової кризи 2008–2009 років.

Пожвавлення відносин розпочалося з ухваленням у 2013 році китайської стратегії «Один пояс, один шлях» («Пояс і шлях»), де Латинській Америці відводиться провідне місце у зовнішньополітичних пріоритетах Китаю. Тому він почав доправляти в регіон величезні інвестиції. Також часто доводиться чути, що у відносинах між Китаєм та країнами Латинської Америки є й ідеологічна основа. Але у стратегії чітко окреслені пріоритети, принципи та напрями співробітництва. Базовим принципом китайської дипломатії залишається прагматичний підхід, що не зважає ні на ідеологічну, ні на політичну орієнтацію партнерів. Тобто, у відносинах з країнами Латинської Америки економічні відносини превалюють над політичними.

У липні 2014 року керівництво КНР зустрілося в Бразилії з главами держав і урядів 11-ти країн Латинської Америки. За підсумками своєї зустрічі учасники оголосили про створення форуму «Китай — CELAC». Це співдружність 33-х країн Латинської Америки та Карибського басейну. Тоді ж запропонували формат «1+3+6», де під цифрою «1» мався на увазі «План співробітництва Китаю з латиноамериканськими і карибськими державами на 2015–2019 рр.».

Цифра «3» означає три «локомотиви» економічного зростання — торгівля, інвестиції і співпраця у валютно-фінансовій сфері. «6» означає пріоритетні сфери для співпраці: енергоресурси, інфраструктура, сільське господарство, обробна промисловість, науково-технічні інновації та інформаційні технології. Отож Китай підтримує стратегічні стосунки з сімома державами регіону. У його зовнішній політиці визначається два типи стратегічного партнерства. Перший тип — це партнери на рівні асоціацій, союзів та форумів. Другий тип за своїм характером всеохоплюючий і стосується Бразилії, Аргентини та Венесуели.

Потрібно зауважити, що Китай співпрацює майже з усіма країнами Латинської Америки. Він перехватив ініціативу у США і дав чітко зрозуміти, що готовий до співпраці на простих і вигідних умовах. Так, єдиною умовою розвитку дружніх та плідних відносин з Китаєм є відмова від політичних чи економічних зносин з Тайванем. Важливість цього питання обумовлена фактом підтримки Тайваню, здебільшого саме із країн Латинської Америки, яка сформувалася історично у зв’язку з значним та тривалим впливом США в регіоні. Показником успішності дій КНР є помітне падіння впливу Тайваню у Латинській Америці. У травні 2018 року від дипломатичних відносин з Тайванем відмовилася Домініканська республіка, а згодом, у серпні того ж року, до таких кроків вдався Сальвадор.

 

Бразилія і Китай

Рік встановлення контактів між Бразилією і Китаєм — 1812-й. Бразилія визнала Китайську республіку у 1913 році і відкрила там своє посольство. Але до 1949 року їх відносини не виходили за межі дипломатичних. Під час військового перевороту у 1964 році в Бразилії знаходилась китайська торгівельна місія, всіх учасників якої заарештували. Дипломатичні відносини з Китаєм були відновлені лише в 1974 році. До початку ХХІ ст. обидві країни переймалися внутрішніми проблемами. Щодо зовнішньополітичних пріоритетів, то Китай шукав для себе нові напрями, а Бразилія все ще залишалася у орбіті інтересів США.

Документ про стратегічне партнерство між двома країнами підписано у 1993 році, після чого відбувся значний прорив у розвитку китайсько-бразильських відносин. І Китай, і Бразилія здавна вважали себе природними великими світовими центрами сили, що обумовлено їхніми географічними розмірами, природними ресурсами і особливим позиціюванням. Відносини розвивалися в економічному напрямі, налагоджувалася технологічна і наукова співпраця, але протягом останнього десятиліття партнерство почало набувати глобального характеру.

Яскравим прикладом інтенсивної співпраці між Бразилією і Китаєм слугує БРІКС. Все розпочалося за часів президентства Лули да Сілви (2003–2011 рр.), який був представником лівої ідеології. У ті роки значно зміцніла взаємна довіра обох держав, вони вели політичний діалог, опрацьовували спільну позицію для вирішення питань глобального значення. 2006 рік вважається початком постійних політичних консультацій БРІКС у форматі зустрічей міністрів закордонних справ країн з даного об’єднання: Бразилії, Росії, Індії, Китаю. У 2011 році до них долучилася ПАР.

Особливістю китайсько-бразильських відносин є їх тісне співробітництво в багатосторонньому форматі. Так, в рамках G20 і БРІКС, країни-учасниці можуть розширити свою участь у формуванні міжнародного порядку денного та долучатися до нових механізмів впливу на світові процеси.

У 2008–2009 роках президент Бразилії Лула да Сілва та лідер КНР Ху Цзіньтао зустрічались 9 разів на двосторонніх зустрічах та різноманітних міжнародних самітах. Китай був тим, хто надійно підтримував Бразилію на міжнародній арені у питаннях, що стосувалися просування інтересів останньої — стати непостійним членом Ради Безпеки ООН та більш активно брати участь в міжнародних проектах тощо.

У 2011 році новим президентом Бразилії стала Ділма Руссефф. Вона продовжувала втілювати ідеї Лули да Сілви. У питаннях зовнішньої політики Д. Руссефф проявила певну самостійність. Політика багатополярності, якою керувалася нова адміністрація Д. Руссефф, передбачала пошук нових партнерів в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. На першому місці був Китай. Вже у квітні 2011 року президентка Бразилії відвідала КНР з метою поглиблення зв’язків між двома країнами.

У травні 2015 року прем’єр-міністр КНР Лі Кецян вперше відвідав Бразилію, Колумбію, Перу та Чилі. Серед інших він порушив питання постійної роботи дипломатичних представництв та комерційних представництв КНР в регіоні.

Бразилія стала найбільшим одержувачем китайських капіталовкладень, близько 24 % в структурі прямих іноземних інвестицій на континенті, потіснивши таким чином США. Всього у 2003–2019 роках Китай вклав в економіку Бразилії більше 70 млрд доларів і став найбільшим інвестором в цю південноамериканську країну.

Економічне та науково-технічне співробітництво між двома країнами розвивається також в рамках спільної програми CBERS (China–Brazil Earth Resources Satellite program). Це дослідження ресурсів Землі китайсько-бразильським супутником, інформаційні технології, біо- і нанотехнології.

За часів свого правління Мішел Темер (тимчасовий президент Бразилії у 2016–2019 рр., після імпічменту Д. Руссефф) продовжив політику своїх попередників, однак вже було зрозуміло, що ситуація зазнає змін. У 2019 році перемогу на виборах президента Бразилії здобув Жаїр Болсонару, кандидат від правих, президентській кампанії якого була притаманна антикитайська риторика. Він переконував, що відносини з Китаєм потрібно змінювати, Бразилія і так перенасичена китайськими товарами, що повинен бути баланс між китайською та американською присутністю, як у внутрішній, так і в зовнішній політиці Бразилії. Новий президент повідомив про зменшення впливу Китаю на енергетичний сектор економіки Бразилії. Щодо взаємодії в рамках БРІКС, то Ж. Болсонару неодноразово висловлювався навіть про можливий вихід його країни з такого об’єднання.

Коли виникла пандемія коронавірусу в бразильських ЗМІ почалася інформаційна компанія проти впливу Китаю на економіку Бразилії. Причиною розповсюдження коронавірусу в регіоні назвали тісні контакти двох держав. Однак на офіційному рівні чинний президент Ж. Болсонару стверджує, що відносини обох країн залишаються досить пристойними, констатуючи факт продовження поглибленого стратегічного партнерства на всіх визначених раніше напрямах.

За таких обставин відносини Бразилії з Китаєм залишатимуться асиметричними і залежатимуть від непередбачених обставин, а не від ухваленої стратегії.

 

Відносини Китаю з Аргентиною

Свої дипломатичні стосунки КНР і Аргентина налагодили у 1972 році. За основу їх розвитку взяли концепцію Win-Win (виграв−виграв) та економічну взаємодоповнюваність. Значний прорив у пошуку нових стратегічних партнерів у Аргентині розпочався саме зі зближення відносин з Китаєм в період правління Крістини Кіршнер (2007–2015 рр.) Це був період погіршення відносин зі США та зближення з Китаєм. Як і з Бразилією, апогею такі відносини досягли у 2014 році, після встановлення стратегічного партнерства, коли дві країни підписали за два десятки різноманітних проектів та програму з розширення товарообміну. Китай став другим після США торговим партнером Аргентини.

У лютому 2015 року президент Аргентини здійснила офіційний візит до Китаю для ухвалення низки угод про розширення двостороннього співробітництва. Найбільш масштабними стали угода про будівництво в провінції Санта-Крус двох найбільших гідроелектростанцій та угода про модернізацію залізничної мережі Аргентини.

Наприкінці 2015 року на виборах президента Аргентини переміг Маурісіо Макрі, представник правої ідеології. Стався відхід від тривалого правління з впровадженням соціальної моделі держави, яке закінчилось для Аргентини фактично дефолтом. Однак новий президент не поспішав поривати зв’язки та контракти, укладені з Китаєм. У травні 2017 року М. Макрі відвідав Китай, де брав участь в саміті «Поясу і шляху». Там лідери двох держав домовилися розширити двостороннє, взаємовигідне співробітництво в різних сферах та в найближчому майбутньому встановити всебічне стратегічне партнерство між Китаєм та Аргентиною.

У 2018 році відбулася зустріч керівників Китайської національної ядерної корпорації (CNNC) і атомної енергогенеруючої компанії Аргентини Nucleoelectrica Argentina. Вони обговорили проект будівництва в Аргентині двох енергоблоків за рахунок китайських інвестицій.

На сьогодні Китай є третім за величиною торговим партнером Аргентини у світі, а Аргентина є п’ятим найбільшим торговим партнером Китаю в Латинській Америці. Не можна відкидати думку, що Пекін і надалі намагатиметься збільшити залежність регіону від своїх інвестицій та залучити його до своєї сфери впливу.

У березні 2018 року на території Аргентини, у малозаселеній провінції Неукен, розпочала свою роботу новітня китайська космічна станція спостереження, що підпорядкована Китайському національному космічному управлінню та повністю укомплектована китайським персоналом та обладнанням. Представники Китаю заявляють, що єдиним завданням станції є розширення можливості моніторингу зворотного боку Місяця. Однак, сам факт, що будівництво станції овіяно міфами та секретністю, спричинив багато спекулювань на цю тему. Як стверджують деякі американські ЗМІ, станція може використовуватися для ведення розвідки і збирання інформації у всій Західній півкулі.

Із обранням у жовтні 2019 року нового президента Аргентини Альберто Фернандеса з’явилися плани з поглиблення відносин з Піднебесною. Під час пандемії коронавірусу Китай надавав медичну та матеріальну допомогу Аргентині, демонструючи підтримку регіональної та глобальної безпеки в сфері громадського здоров’я.

 

Китай і Венесуела

З приходом Уго Чавеса до влади у 1999 році у Венесуелі розпочалася націоналізація нафтової промисловості, поширення ідеї побудови «Нового соціалізму ХХІ ст.», а також зближення відносин з Китаєм. За 15 років правління У. Чавеса Венесуела стала третім за значенням торгівельним партнером Китаю в Латинській Америці. Основою для співробітництва стали взаємодія в галузі енергетики, створення спільних підприємств з видобутку та переробки важкої венесуельської нафти. З 2001 року на найвищому рівні працює міжурядова комісія, в рамках якої Китайським банком розвитку (CDB) для Венесуели виділяються кредити.

З 2007 року функціонує спільний інвестиційний фонд для розвитку економічного співробітництва двох країн. На сьогоднішній день Китай надав Венесуелі близько 70 млрд доларів взамін на постачання нафти. Фахівці з Венесуели збудували нафтопереробний завод в китайській провінції Гуандун, а китайці беруть участь у проекті будівництва каналу в Нікарагуа, що має з’єднати два океани. Каракас зацікавлений у зведенні такого каналу, бо таким чином можна здійснювати міжконтинентальне постачання нафти. Однак через загострення політичної кризи у Венесуелі його спорудження поки що призупинене.

З приходом до влади Ніколаса Мадуро у 2013 році відносини між Китаєм і Венесуелою зміцніли, лідери обох країн почали регулярно зустрічатися. Підписані нові контракти про створення нових спеціальних економічних зон. Але найбільш активно розвивається співробітництво у військово-технічній сфері. Так, саме Венесуела стала першим замовником бронетранспортерів VN-1, виготовлених у Китаї. На озброєння ВПС Венесуели надійшло 18 китайських навчально-військових літаків K-8W. Багато представників офіцерського корпусу Венесуели проходять підготовку у Китаї.

Напередодні загострення у Венесуелі політичної кризи 2019 року Н. Мадуро здійснив 4-денний візит до Китаю (вересень 2018 року). В ході візиту між Венесуелою і Китаєм підписано 28 угод про співпрацю в сферах освіти, культури, енергетичної, нафтової і гірничодобувної промисловості. Угоди також стосувалися нових розробок нафтових родовищ, золотовидобутку та телекомунікацій. Прем’єр-міністр КНР Лі Кецян обіцяв Венесуелі економічну підтримку, а також підтримку «плану відновлення економіки» Венесуели. Значним проривом можна вважати надання Китаєм Венесуелі кредиту у розмірі 5 млрд доларів. В принципі, це і було основною метою поїздки Н. Мадуро.

Тривала економічна криза у Венесуелі викликала на початку 2019 року загострення кризи політичної, поділивши країну на два ворогуючі табори. Пекін, ясна річ, не зміг залишатися в ролі спостерігача. Зроблені в країну інвестиції, контракти про продаж їй зброї, нафтодобувні проекти, угоди щодо постачання сировинних ресурсів змушують Китай займати чітку позицію у конфлікті. У січні 2019 року МЗС Китаю офіційно заявило, що КНР підтримує президента Н. Мадуро. Зважаючи на мільярди доларів китайських інвестицій для Венесуели, така позиція не викликає здивування. В той же час, лідер опозиції Х. Гуайдо заявив, що Китай може не боятися за свої інвестиції у тому разі, якщо він очолить владу.

У березні 2020 року через цінові війни Росії та Саудівської Аравії впали світові нафтові ціни. Ситуація у Венесуелі стала катастрофічною й через розширення США проти неї санкцій. Мало того, Венесуела втратила можливість розбавляти свою важку нафту на заводах США, тому її ціна опустилася до найнижчого рекордного мінімуму.

Коли у Венесуелі було зафіксовано випадки зараження COVID-19, Міжнародний валютний фонд відмовився надавати допомогу. Але Китай, як стратегічний союзник, надав для венесуельських медиків необхідні медикаменти, тести, комплекти захисту тощо.

 

Панама

Панама, що встановила дипломатичні відносини з КНР тільки у 2017 році (попередньо розірвавши відносини з Тайванем), встигла підписати з нею 47 угод, перетворившись на центр китайської торгівлі та логістики у регіоні. Дві країни досягли консенсусу в переговорах щодо угоди про вільну торгівлю. Підписаний контракт на суму 1,4 млрд доларів, за яким китайська компанія будуватиме четвертий міст через панамський канал. Пекін також розмістив на території Панами регіональне представництво Банку Китаю (Bank of China).

 

Куба

У листопаді минулого року під час свого міжнародного турне президент Куби Мігель Діас-Канель відвідав Китай, де зустрівся з лідером КНР Сі Цзіньпіном та китайськими урядовцями. Сторони уклали низку угод щодо розширення співробітництва, надання китайської позики на придбання будівельної техніки та збільшення виробництва поновлюваних джерел енергії. Лідери двох країн висловилися за подальший розвиток двосторонньої співпраці. Наголошувалось, що китайська сторона високо цінує підтримку Куби в сприянні розвитку відносин Китаю із країнами регіону.

 

Висновки

Активною діяльністю Китай зміцнив в регіоні Латинської Америки свої позиції. Завдяки неабиякій залежності деяких країн регіону від інвестицій, Пекін досягнув такого рівня впливу, коли може нав’язувати державам не завжди потрібні їм, але важливі для самого Китаю проекти. З 1993 року, коли Китай налагодив стратегічне партнерське співробітництво з Бразилією, він почав налагоджувати партнерські відносини з іншими країнами регіону. Це були такі країни, як Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела, Чилі та Перу. Однак, з приходом до влади в Бразилії та Аргентині проамериканських президентів ці позиції почали слабшати. Прискорив такі процеси президент США Дональд Трамп, який почав жваво витісняти Китай з регіону. В Бразилії вже налаштовуються на співробітництво зі США. Новий трансокеанський канал через Нікарагуа міг би суттєво розширити глобальні можливості Китаю, тим самим підтвердивши китайську присутність в Західній півкулі. Однак загострення кризи у Венесуелі призупинило виконання такого грандіозного проекту.

 

Схожі публікації