Між центрами сили

Україна у «трикутнику» США — Китай — Росія

 

 

Віктор Гвоздь
доктор військових наук

 

Згідно з висновкам політологів, які посилаються в т. ч. на матеріали нашого сайту, головним змістом сучасних геополітичних процесів є формування нової двополярної системи світового устрою на чолі зі США та Китаєм. Вона включає низку менш потужних центрів сили субрегіонального та регіонального рівнів, основними з яких є Росія та Об’єднана Європа (Європейський Союз). Цілі цих країн, способи, за допомогою яких вони їх реалізують, добре відомі і є предметом постійної уваги аналітиків. При цьому результати досліджень з такої тематики широко висвітлюються як у спеціальних виданнях, так і у ЗМІ. Разом з тим досить спірні питання продовжують визначати роль та місце інших суб’єктів міжнародних відносин, які, з одного боку, не становлять собою окремих центрів сили, а з іншого — важливі за своїм значенням для провідних держав.

 

…Головним змістом сучасних геополітичних процесів є формування нової двополярної системи світового устрою на чолі зі США та Китаєм…

Зокрема, це можна сказати про Україну, що розташована на перетині інтересів США/Європи та Росії, та ще й цікавить КНР. Причиною такого є низка характерних для України аспектів, за якими вона відрізняється від інших країн Центрально-Східної Європи та Західного регіону колишнього СРСР. Перш за все серед них можна відзначити наступні:

  • відчутний вплив України на баланс сил в Європі між Заходом та Росією. Незважаючи на втрату Криму, збройний конфлікт на Донбасі та проблеми української економіки, Україна зберігає досить значний потенціал у демографічній, економічній, військовій і військово-технічній сферах. По суті, він залишається найбільшим серед країн Центрально-Східної Європи, за винятком Польщі. Саме тому перехід України на той чи інший бік в значній мірі визначатиме переваги сторін одна над одною;
  • географічне розташування України на півдні Центрально-Східної Європи та в Чорноморському регіоні. Так, Україна фактично є «буферною зоною» між Росією та південно-східним флангом НАТО і ЄС. Водночас вона також є сполучною ланкою між РФ та країнами Південно-Східної та частково Центральної Європи. Крім того, Україна контролює північне Причорномор’я та частину південно-західного узбережжя Чорного моря. З огляду на це, саме від геополітичного вибору України між Заходом та Сходом, або від спроможності Росії повернути Україну до сфери свого впливу і будуть залежати їх позиції у згаданому регіоні;
  • наявність на території України потужної транспортної та військової інфраструктури, в т. ч. залізниць та автомобільних шляхів, аеродромів та морських портів, військових баз, полігонів та підготовлених позицій для розміщення різного роду систем озброєння. Отримання доступу до них має важливе значення як для Заходу, так і Росії, з точки зору можливості їх використання у власних торговельно-економічних та військових інтересах. Зокрема, у військовій сфері такі інтереси включають можливість розміщення згаданими сторонами своїх військ в Україні з наближенням до кордонів супротивників, а також перетворення української території на поле бою у випадку виникнення збройного конфлікту.

 

Все це визначає цілі та напрями політики провідних держав світу стосовно України.

…США і Європа підтримують незалежність і територіальну цілісність України, а Росія дотримується відверто агресивного курсу, спрямованого на її фактичне знищення…

Так, головна мета Москви — відновити контроль над Україною, що вважається необхідною умовою для відродження Росії в якості «великої світової держави», а також підвищити її можливості з протидії Заходу та здійснення зовнішньої експансії в рамках побудови «руського світу».

Своєю чергою, Україна важлива для США та Європи як один зі стратегічних чинників стримування неоімперської політики Росії, а також її послаблення як основного партнера Китаю у його протистоянні із Заходом за переділ світу.

Інтереси Китаю стосовно України більш прагматичні і стосуються включення її до системи транспортних комунікацій китайської ініціативи «Пояс і шлях», а також отримання доступу до українських ринків та високих технологій. Крім того, окремим інтересом КНР є розселення в Україні частини надлишкового китайського населення. При цьому, якщо США/Європа підтримують незалежність і територіальну цілісність України як запоруку можливості реалізації своїх інтересів, то Росія дотримується відверто агресивного курсу, спрямованого на її фактичне знищення. Китай, на відміну від них, обрав стосовно України нейтральну позицію і керується своїми економічними інтересами.

 

Росія, зважаючи саме на це, з часів розпаду СРСР послідовно і наполегливо втягувала Україну до різного роду інтеграційних ініціатив, що виникали на пострадянському просторі. Спочатку це була Співдружність незалежних держав (СНД), згодом — Об’єднані збройні сили СНД, за ними — Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ), і насамкінець — Митний союз (на сьогодні — Євразійський економічний союз).

Водночас Росія намагалася привести до влади в Україні своє лобі, щоб створювати перешкоди у процесах її європейської та євроатлантичної інтеграції. При цьому Москва вносила розкол в українське суспільство, розпалювала на території України конфлікти, намагаючись її дезінтегрувати як цілісну державу. Так, вперше спровокувати конфлікт в Криму Росія спробувала у 1993–1994 роках, а дезінтегрувати Україну — в період Помаранчевої Революції наприкінці 2004 року у спосіб створення так званої Південно-Східної Української Республіки.

Оскільки такі спроби провалилися, то Росія розпочала збройну агресію проти України у формі «гібридної» війни, під час якої захопила Крим і спровокувала конфлікт на Донбасі. Цілі таких дій добре відомі: Москва прагне ліквідувати українську державу і встановити контроль над її територіями.

Під час нападу на Україну Москві дійсно вдалося досягти певних зі згаданих цілей. Росія захопила Крим, що дало їй змогу суттєво зміцнити свої позиції та військову присутність в Чорноморському регіоні. Крім того, Росія створила суттєві проблеми для України і отримала певні важелі впливу на неї шляхом організації конфлікту на Донбасі та підтримання його у перманентно напруженому стані.

 

Разом з тим все це, по суті, має значення лише на тактичному рівні. На стратегічному ж Росія зазнала поразки, що фактично унеможливило реалізацію її геополітичних планів.

…Росія зазнала поразки на стратегічному рівні, що фактично унеможливило реалізацію її геополітичних планів…

Так, агресія режиму В. Путіна проти України призвела до якісних зрушень у настроях українського суспільства, а саме — усвідомлення ним ворожої сутності Росії та необхідності приєднання нашої держави до західних систем колективної безпеки. Як це вже зробили країни Центрально-Східної Європи та Балтії. Про це свідчать результати соціологічних досліджень в Україні: кількість прихильників НАТО і ЄС збільшилася.

Тому у США та Європи з’явилися цілком очевидні підстави для того, щоб включити Україну до сфери своєї відповідальності, а також надавати їй всебічну допомогу у протистоянні з Росією. Також США, ЄС та НАТО суттєво посилили свій тиск на Росію, запроваджуючи і послідовно нарощуючи антиросійські економічні санкції. І Москва не тільки втратила можливість контролювати Україну, але і відчула, що її позиції у світі стали відчутно слабшими.

При цьому, анексія Криму і окупація частини територій Донбасу не зашкодили процесам європейської та євроатлантичної інтеграції України. Навпаки, такий стан речей їх навіть стимулює. Наприклад, успішно реалізуються угоди про асоціацію і про безвізовий режим між Україною і Європейським Союзом, низка інших угод та договорів у різних сферах.

 

Помітних успіхів досягнуто у військовому та військово-технічному співробітництві між Україною та США/НАТО. Так, з 2016 року керівництвом Північноатлантичного союзу реалізується так званий Комплексний пакет допомоги для України. Набули також якісних змін Річні національні програми Україна-НАТО, які за своїм змістом наближаються до планів дій щодо членства в Альянсі. Основними складовими таких програм є сприяння США/НАТО у зміцненні оборонної сфери України та приведенні її до стандартів Альянсу, організація спільних військових навчань, поглиблення військово-технічного співробітництва сторін, а також участь українських військових підрозділів у миротворчих та інших операціях НАТО. Крім того, підрозділи Сил спеціальних операцій ЗС України долучаються до дій Сил реагування НАТО.

12 червня ц. р. Україні надано статус учасника Програми розширених можливостей НАТО

Зважаючи на досягнуте у співпраці сторін, 12 червня 2020 року Україні надається статус учасника Програми розширених можливостей (ПРМ) НАТО. Програма передбачає посилення оперативної сумісності збройних сил країн-членів Альянсу, що дозволяє їм встановлювати якісно новий рівень взаємодії при виконанні спільних військових операцій. Звичайно, це не гарантує вступу України до НАТО вже у найближчій перспективі, однак є потужним сигналом посилення підтримки нашої держави з боку США та інших провідних учасників Північноатлантичного союзу. З урахуванням цього, досить символічним стало приєднання України до ПРМ саме 12 червня — у так званий День Росії, який є її державним святом, таким собі символом її відродження в якості «великої держави».

Також розвивається співробітництво між США та Україною на двосторонньому рівні. Наприклад, у рамках різних програм, за період з 2014 по 2019 роки США виділили Україні 1,6 млрд дол. на потреби посилення безпеки і оборони країн. Ще 698 млн дол. виділяються у 2020 році. Крім того, згідно з програмою «Ініціатива безпекової допомоги Україні», з бюджету міністерства оборони США Україні виділяються 250 млн дол. на закупівлю різних систем озброєння. В основному це протитанкові ракетні комплекси Javelin, радіолокаційні станції контрбатарейної боротьби та засоби зв’язку. Особлива увага — сприянню у відновленні ВМС України у спосіб постачання нашій державі військово-морської техніки.

Незмінність позицій США стосовно України, а також її стратегічне значення у справі стримування Росії американське оборонне відомство підтвердило у червні ц. р. у заяві з приводу виділення нашій державі чергового пакету фінансової допомоги. При цьому США зобов’язалися сприяти своїм союзникам у справі посилення України.

 

…Україна вже фактично розглядається країнами НАТО як частина системи євроатлантичної безпеки у Південно-Східній Європі та Чорноморському регіоні…

І навіть більше, Україна вже фактично розглядається США/НАТО як частина системи євроатлантичної безпеки у Південно-Східній Європі та Чорноморському регіоні. Саме тому її, по суті, включили до планів дій Об’єднаних збройних сил (ОЗС) НАТО як передовий ешелон Субрегіонального командування ОЗС Альянсу «Південний Схід». Свідчення щодо цього:

  • узгоджений характер навчань ОЗС НАТО та спільних навчань ЗС України і США/НАТО, які проводяться в Чорноморському регіоні та на українській території. Основними з них є навчання НАТО Sea Shield, а також спільні українсько-американські навчання Sea Breeze та Rapid Trident. Під час цих та інших заходів опрацьовуються плани відбиття збройної агресії з боку Росії, в т. ч. у взаємодії між США/НАТО та Україною;
  • посилення військової присутності США/НАТО на території України у формах тренувальних місій з підготовки військовослужбовців та підрозділів Збройних сил України, а також спільних навчань. За рахунок цього США/НАТО: стримують Росію; підвищують можливості оперативного реагування на її дії ще на далеких підступах до південно-східного кордону Альянсу; практично освоюють ТВД;
  • надання допомоги Україні у справі зміцнення її армії та флоту, а також розвитку української військової інфраструктури. Зокрема, окрім згаданих вище прикладів постачання озброєнь для потреб ЗС України, США/НАТО виділили кошти на створення або модернізацію військових та військово-морських баз у Маріуполі, Бердянську і Очакові, а також «Яворівського» полігону та полігону «Широкий лан». За необхідності вони використовуватимуться США/НАТО для розгортання своїх військ. Крім того, український порт Одеса кораблі США та ОВМС НАТО вже систематично використовують як передовий пункт базування у Чорному морі.

Крім того, з 2014 року США використовують повітряний простір України для ведення розвідки Росії, в т. ч. в інтересах українських Збройних сил. Для цього застосовуються стратегічні безпілотні літальні апарати ВПС США RQ-4 Global Hawk.

Водночас можливість діяти поблизу узбережжя України дає змогу кораблям ВМС США, обладнаним багатофункціональними системами Aegis, опрацьовувати питання відбиття ракетних ударів з боку Росії. Таким чином підвищуються можливості системи ПРО США/НАТО в Європі, зокрема, доповнюються її компоненти в Румунії.

29 травня ц. р. вперше в історії пара стратегічних бомбардувальників ВПС США В-1В Lancer пролетіла через повітряний простір України

А у травні ц. р. пара стратегічних бомбардувальників ВПС США В-1В Lancer вперше в історії пролетіла через повітряний простір України за маршрутом: континентальна частина США — Великобританія — Франція — ФРН — Польща — Україна — Румунія — Туреччина. Під час перельоту американські бомбардувальники супроводжували винищувачі згаданих країн, в т. ч. Су-27 та МіГ-29 Повітряних сил України.

Бомбардувальник В-1В створений за технологією Stealth, що дає йому змогу проривати системи ППО супротивників, а також нести 34 тонни озброєнь. По суті, проліт бомбардувальників В-1В через повітряний простір України поблизу південно-західного кордону Росії став відповіддю на її відвертий шантаж стосовно США та НАТО шляхом демонстративних дій російської стратегічної авіації на американському та європейському напрямках.

Поряд з цим, засвідчено пряму взаємодію між Україною та США у військовій сфері, в т. ч. у галузі застосування стратегічних систем озброєнь.

 

Як бачимо, сьогодні відносини між Україною та США фактично набувають характеру стратегічного партнерства. В цьому плані наступним кроком може стати отримання Україною статусу союзника США поза НАТО.

…Сьогодні відносини між Україною та США набувають характеру стратегічного партнерства. Наступним кроком може стати отримання Україною статусу союзника США поза НАТО…

Звичайно, не все так просто. Україна ніколи не зможе стати рівноправним партнером США та буде змушена рухатися у руслі американської політики, навіть якщо це часом не відповідатиме її інтересам. Крім того, негативні для України наслідки матиме подальше загострення протистояння між США та Китаєм. З одного боку це відволікатиме увагу США від України, а з іншого — спонукатиме Вашингтон до пошуку компромісів з Росією. Водночас не виключається можливість подальшого використання України різними політичними силами США у своїх цілях.

Проявом таких загроз для України є політика чинного президента США Д. Трампа, дещо суб’єктивна та багато в чому безвідповідальна, що підпорядковується його особистим інтересам. Про що свідчать його постійні «загравання» з Росією, а також те, що він використовує Україну у справі дискредитації його головного суперника на президентських виборах у США — Дж. Байдена. Аби тиснути з останнього питання на Україну, Д. Трамп не зупинився навіть перед таким кроком, як призупинення надання їй військової допомоги.

Втім, США жодним чином не відмовилися від України, не залишають її наодинці з Росією. Внаслідок втручання Конгресу США політика Вашингтону не тільки не змінилася на користь Росії, але і набула ще більш жорсткого антиросійського характеру. Так, 10 червня ц. р. представники правлячої Республіканської партії у Конгресі США виступили з ініціативою запровадити безпрецедентно жорсткі санкції стосовно Росії та її партнерів — Китаю і Ірану, яких назвали «найбільш агресивними супротивниками» Америки. У доповіді конгресменів запропоновано визнати Росію як таку, що спонсорує тероризм, в т. ч. внаслідок її нападу на Україну.

Даний факт ще раз підтверджує стратегічне значення України для США, яке зберігатиметься за будь-якого керівництва Сполучених Штатів Америки, незважаючи на можливі коливання курсу Вашингтону.

 

На цьому фоні основними методами дій Китаю з реалізації своїх інтересів стосовно України вважається участь у різного роду спільних проектах на українській території, які стосуються насамперед розвитку транспортної інфраструктури та енергетики, а також проведення наукових і науково-технічних досліджень. Крім того, КНР виявляє посилену увагу до високотехнологічних підприємств України, зокрема, в авіакосмічній та кораблебудівельній галузях.

…Китай обрав стосовно України нейтральну позицію і керується своїми економічними інтересами…

У політичній сфері Китай підтримує незалежність та територіальну цілісність України. Разом з тим це має здебільшого формальний характер. Так, КНР, не визнаючи законності анексії Росією Криму, виступає проти застосування проти неї санкцій. Причиною цього є прагматичність позицій Китаю, який керується винятково своїми інтересам. Так, Пекін, демонструючи повагу до норм міжнародного права, які порушуються Москвою, одночасно прагне зміцнювати торговельно-економічні зв’язки з нею. При цьому Росія за своїм потенціалом більш важливий партнер для КНР, ніж Україна.

На розвиток співробітництва між Україною та КНР неоднозначно реагують США та Росія. Так, США виказують занепокоєння можливістю отримання доступу КНР до високих технологій України у військовій сфері (зокрема, підприємства «Мотор Січ») та намагаються не допустити цього. Своєю чергою, поглиблення українсько-китайської взаємодії в галузях економіки, торгівлі та інвестицій суперечить інтересам Москви, яка докладає всіх можливих зусиль для послаблення України.

 

…Україна є об’єктом боротьби між провідними державами світу, а подекуди — і заручницею їх інтересів…

В цілому всі вищезгадані обставини мають як позитивні, так і негативні наслідки для України. Так, вона залишається в центрі уваги світової спільноти та зберігає надійних партнерів в особі США та Європи. В той же час вона є об’єктом боротьби між провідними державами світу, а подекуди — і заручницею їх інтересів.

Все це потребує, щоб Україна проводила виважену політику, якою повинна зміцнювати свої стосунки із Заходом і одночасно зберігати баланс власних інтересів між США/Європою та Китаєм. Але за будь-яких умов головним супротивником України залишатиметься Росія, яка ніколи не відмовиться від планів з відновлення контролю над нашою державою.

 

Схожі публікації