Стратегія тиску Трампа на всіх, крім РФ. Частина 2

Стратегія тиску Трампа на всіх, крім РФ
До чого це призведе?

 ІІ частина

Дестабілізація відносин між США та Європою.

Після повернення до влади в США президента Дональда Трампа ситуація для Європи і України значно ускладнилася, оскільки 47-й президент США і його адміністрація почали проводити традиційну політику ізоляціонізму і дистанціювання від Європи.

Особливо рельєфно це проявилося після шокуючого виступу віцепрезидента США Джей Ді Венса під час 61-ї безпекової конференції у Мюнхені і низки заяв самого президента Д. Трампа щодо війни Росії проти України та архітектури безпеки на європейському континенті, що призвело до дедалі більших розбіжностей між Брюсселем

і Вашингтоном. Першим «пострілом» у трансатлантичній торговельній війні стало запровадження адміністрацією Д. Трампа 25-відсоткового мита на європейський імпорт сталі та алюмінію, починаючи з 12 березня ц.р. Європейська комісія була готова до цього і в той же день запровадила у відповідь на «невиправдані» американські мита свої «швидкі та пропорційні» контрзаходи щодо імпорту США до країн Євросоюзу. Якщо американські тарифи були застосовані до торгівлі товарами і послугами на суму 25,6 млрд євро, то Євросоюз відповів адекватним пакетом заходів загальною вартістю 26 млрд євро, який буде реалізований у два етапи 1-го і 13-го квітня. Схоже, що це початок затяжного торгівельного конфлікту, у якому країни ЄС можуть втратити значно більше, ніж США, оскільки минулого року експорт країн Євросоюзу до США становив 600 млрд дол., а імпорт ЄС із США склав лише 370 млрд дол., що робить країни ЄС більш вразливими в американсько-європейській торгівлі. Втім, експерти-економісти вважають, що переможців у цьому тарифному суперництві бути не може і сторони згодом мають дійти до якогось компромісу, тим більше, що президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляйен одразу підкреслила, що «ми завжди залишаємося відкритими до переговорів».

Протягом перших двох місяців правління Д. Трампа значно посилилися і політичні розбіжності між Вашингтоном і Брюсселем стосовно відповідальності США і Євросоюзу щодо військової і економічної допомоги Україні в її конфронтації з путінською Росією, а також у розробці реалізації плану мирного врегулювання цього конфлікту. Д. Трамп неодноразово заявляв, що оскільки російсько-українська війна палає в центрі Європи, то саме європейські країни мають займатися розв’язанням цієї проблеми і брати на себе надання допомоги Україні. В той же час, як не дивно, Д. Трамп намагається вести перемовини з Путіним і його представниками, в якості посередника, при цьому включно з участю в них представників Євросоюзу.

У своїх публічних інтерв’ю Д. Трамп неодноразово допускав можливість виходу США з НАТО, якщо європейські партнери не забезпечуватимуть достатнє фінансування ВПК на суму не менше 2-3  % від ВВП своїх країн. В рамках потенційної зміни політики США щодо своєї участі в НАТО, за словами Д. Трампа, США можуть не захищати члена Альянсу, який зазнав нападу, якщо він не досяг мінімального рівня витрат на оборону — 2 % від ВВП. Всі ці заяви Д. Трампа призводять до послаблення євроатлантичної інтеграції і дозволяють Кремлю дестабілізувати НАТО і ЄС, використовуючи таких своїх прихильників, як Віктор Орбан і Роберт Фіцо.

Європейців обурює поблажливе ставлення адміністрації Д. Трампа до путінського режиму, яка уникає називати його агресором. 6 лютого Д. Трамп розпорядився запровадити санкції щодо МКС в Гаазі, наголосивши на тому, що цей суд «вдався до нелегітимних і безпідставних дій, спрямованих проти Америки і нашого близького союзника Ізраїлю», забуваючи при цьому, що МКС видав ордер на арешт злочинця Путіна, з яким Трамп хоче зустрітися. У відповідь МКС засудив санкції США щодо своїх посадових осіб і закликав 125 держав-учасниць та всі країни світу об’єднатися в боротьбі за справедливість і основні права людини.

Поблажливе ставлення адміністрації Д.Трампа до агресивного путінського режиму проявилося також в голосуванні українських резолюцій в Генасамблеї і Раді безпеки ООН 24 лютого, в третю річницю російської повномасштабної агресії проти України, коли США і РФ голосували разом і опинилися в ганебній меншості. Д. Трамп пропонує повернути РФ в G7, перетворивши її знову в G8. Під час зустрічі міністрів закордонних справ «Великої сімки» 12-14 березня на річковому курорті Ла-Мальбе в канадському Квебеку не вдалося підписати спільне комюніке, оскільки держсекретар Марко Рубіо відмовився його підписувати, вимагаючи виключити із нього згадки про санкції та агресивні дії Росії в Україні.

США також вийшли 16 березня із міжнародної групи юристів з розслідування злочинів Росії в Україні, що свідчить про те, що адміністрація Трампа більше не зацікавлена у притягненні російського диктатора Путіна до відповідальності за злочини проти українців. Трамп доволі часто буває у захваті від спілкування з воєнним злочинцем Путіним і з нетерпінням чекає зустрічі з ним, щоб вести «довірливі переговори» через голови українців і європейців. Таке враження, що протягом 3-х років повномасштабної війни в Україні Д. Трамп перебував з Ілоном Маском на Венері і тільки нещодавно повернулися на Землю, ще не розібравшись, що тут відбувалося за час їхньої відсутності…

В посередницькій стратегії Д. Трампа щодо припинення війни в Україні більш за все європейських лідерів дивує однаковий формат його тиску на обидві сторони конфлікту — агресора і його жертву, щоб спонукати їх до перемир’я. При цьому цілком очевидно, що тиск здійснюється саме на жертву агресії, якщо згадати погрози припинити постачання озброєнь і надання розвідувальної інформації Україні та постійне нагадування, що наша держава має погодитися на поступки, зокрема територіальні, не вступати до НАТО і т.п. В той же час жодних ознак тиску Д. Трампа на Путіна до цього часу не помічалося. Ба більше, в адміністрації Д. Трампа уникають навіть називати Путіна агресором. Під час спілкування 17 березня із журналістами Д. Трамп підтвердив, що його суперечка з В. Зеленським 28 лютого в Овальному кабінеті Білого дому «була частиною стратегії тиску на Україну, щоб змусити її робити правильні речі». Ця позиція «неупередженого посередника» Д. Трампа викликає обурення не лише у європейців та українців, а й у більшості американських громадян.

Консолідація Європи

Сьогодні в умовах карколомних геополітичних і геоекономічних трансформацій у світі, переважно пов’язаних з агресією путінської Росії і непередбачуваною та непослідовною політикою президента США Д.Трампа, Європа вступила в період надзвичайно складних політичних, економічних і військових колізій і проблем, для розв’язання і врегулювання яких має докласти всіх зусиль, на які вона лише здатна. Адміністрація Д. Трампа неодноразово давала зрозуміти своїм європейським партнерам, що присутність США в регіоні може зменшитися. В умовах можливого повного самоусунення США від війни в Україні, Європі доведеться самостійно дбати про безпеку для себе і України, оскільки не може бути безпеки для Європи без безпеки для України.

Європейці мають усвідомити, що використовуючи свої «довірливі відносини» з Д. Трампом, Путін докладатиме всіх зусиль для того, щоб поглибити розбіжності між США і Європою, щоб розірвати євроатлантичний альянс і розширити свою сферу впливу на європейському континенті. Період вагань, роздумів, сумнівів, коливань і балансування для європейців закінчився. Для переважної більшості країн Європи настав час діяти самотужки, розумно, наполегливо і рішуче. Європа разом з Україною мають і можуть зупинити агресора. Водночас Європа має утримуватися від конфронтації з Д. Трампом, допомагаючи йому звільнитися від ілюзій стосовно підступної і агресивної суті путінського злочинного режиму.

Протягом лютого — березня лідери провідних європейських країн і керівництво Євросоюзу провели низку політичних зустрічей, форумів і акцій з метою консолідації європейської спільноти і зміцнення євроатлантичної взаємодії. Ось найбільш важливі із цих заходів:

17 лютого, на другий день після завершення Мюнхенської безпекової конференції, в Парижі з ініціативи президента Франції Е. Макрона відбулася надзвичайна термінова зустріч кількох лідерів європейських держав, а також керівників Євросоюзу та генерального секретаря НАТО Марка Рютте з метою обговорення нових для Європи викликів і загроз, спричинених позицією адміністрації Д. Трампа, яку озвучив у Мюнхені віцепрезидент США Джей Ді Венс. Зустріч пройшла у форматі «Веймарський трикутник» у складі лідерів Франції, Німеччини, Польщі, Іспанії, Італії та Великої Британії. Зокрема, лідери обговорили, як запобігти ситуації, коли мирні переговори щодо України можуть обернутися фактичним винагородженням Росії за її агресію. Оскільки низка країн висловила незадоволення тим, що їх не запросили на цю зустріч, було ухвалене рішення провести 19 лютого саміт європейських країн у розширеному складі. Цього разу до згаданих країн долучилися Норвегія, Канада, країни Балтії, Чехія, Греція, Фінляндія, Румунія, Швеція та Бельгія. На цьому саміті обговорювалося питання відправлення в Україну близько 30 тис. військових із європейських країн з метою контролю за припиненням вогню і недопущення повторного нападу Росії на Україну після досягнення перемир’я. Лідери Німеччини, Італії, Польщі та Іспанії висловили небажання відправляти миротворчі сили в Україну. На зустрічі також розглядалася подальша військова, логістична та фінансова підтримка України, з урахуванням можливого припинення допомоги Україні з боку США. Е. Макрон оголосив 21 березня про проведення 27 березня в Парижі саміту за участю союзників України — «коаліції рішучих» — та В. Зеленського. За його словами, мета зустрічі — підтвердити зобов’язання партнерів і узгодити конкретну короткострокову підтримку України.

Наприкінці лютого президент Франції Е. Макрон і прем’єр-міністр Великої Британії відвідали Вашингтон, де мали зустрічі з Д. Трампом. Лідери 27 держав Євросоюзу 26 лютого заслухали у форматі відео-конференції інформацію президента Е.Макрона про його перемовини з президентом США Д. Трампом 24 лютого. Зокрема, Е. Макрон поінформував, що Д. Трамп підтримав розміщення європейських військ для стеження за потенційним «припиненням вогню» в Україні та запевнив, що США можуть надати їм певну логістичну підтримку. Лідери держав ЄС обговорили також підготовку до екстреного саміту Європейської ради 6 березня. Раніше Е. Макрон припускав розміщення європейських миротворчих контингентів у Києві, Одесі та Львові для підготовки українських військових та демонстрації довгострокової підтримки Україні.

Напередодні візиту президента України В. Зеленського до Білого дому, прем’єр-міністр ВБ Кір Стармер здійснив 27 лютого, свій перший офіційний візит до Вашингтону. К.Стармер пообіцяв Д.Трампу використовувати більше фінансових ресурсів для оборони, що президент США сприйняв із задоволенням. Незважаючи на те, що Д. Трамп раніше відхилив прохання України надати їй гарантії безпеки, К. Стармер все ж попросив Д. Трампа підтримати зусилля Європи щодо захисту України від будь-якого нападу Росії в майбутньому. К. Стармер однозначно зазначив, що створення європейських миротворчих сил для забезпечення миру в Україні потребуватиме підтримки США. Проте Д. Трамп не виявив бажання задовольнити це прохання К. Стармера, наголосивши при цьому, що «європейцям не потрібна наша допомога, вони можуть самі про себе подбати». Тим не менш, К. Стармер назвав свої перемовини з Д. Трампом «дуже продуктивними», підкресливши, що мирна угода «має бути на першому місці».

Другого березня, через день після запеклої дискусії в Білому домі 28-го лютого, президента В. Зеленського тепло приймали у Лондоні, де він брав участь у саміті європейських лідерів і після цього зустрівся з королем Чарльзом ІІІ. Як зазначив Кір Стармер, головною метою саміту в Лондоні було опрацювання плану «зупинення війни», який має бути погоджений із Вашингтоном.

Цей план включає чотири найважливіші пункти:

1. надавати Україні військову допомогу та посилити тиск на Росію;
2. мир має бути тривалим і гарантувати суверенітет та безпеку України;
3. убезпечити Україну від повторного нападу з боку Росії;
4. створити «коаліцію рішучих» для захисту України та гарантування миру.

За словами Кіра Стармера, «сьогодні всі ми знаходимося на перехресті історії, зараз настав час діяти та об’єднуватися довкола плану справедливого та тривалого миру». К. Стармер і Е. Макрон запропонували також домовитися про одномісячне перемир’я у повітрі, на морі та в атаках на енергетичну інфраструктуру, щоб підготуватися до укладання мирної угоди. В. Зеленський заявив, що Україна має чітку підтримку з боку Європи і щоб мир був реальним, потрібні реальні гарантії безпеки, наголосивши при цьому, що «найкращою гарантією безпеки України є сильна українська армія». Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйен у своєму зверненні до президента США Д. Трампа наголосила, що «ми готові разом з вами захищати демократію, принцип верховенства права, який полягає в тому, що ніхто не можете нападати на свого сусіда і не можете змінювати міждержавні кордони силою». Втім, європейські лідери усвідомлюють, що без підтримки з боку США захистити Україну буде дуже непросто.

Прем’єр-міністр Британії Кір Стармер провів 20 березня закриту зустріч представників військового командування ЗС країн ЄС щодо формування миротворчих сил в Україні. Близько 30 переважно європейських країн погодилися надати війська, літаки, кораблі, засоби розвідки або фінансування для коаліції миротворчих сил в Україні після укладення мирної угоди між Україною та Росією. Представники Канади, Австралії, Нової Зеландії та Японії також брали участь у цій зустрічі. За даними видання Bloomberg, авіація союзників скоріше всього базуватиметься у Польщі та Румунії. Також передбачається патрулювання у Чорному морі кораблями країн НАТО, які базуватимуться в портах Румунії, Болгарії і Туреччини.

У Брюсселі 6 березня відбулося спеціальне засідання Європейської Ради, скликане президентом Європейської ради Антоніу Коштою у зв’язку з кардинальною зміною зовнішньої політики Вашингтону, як щодо підтримки України, так і щодо співпраці із союзниками по НАТО. Європейська рада ухвалила підсумкове комюніке щодо подальшої підтримки України, яке, крім Угорщини, рішуче підтримали 26 країн-членів ЄС в якості додатку до офіційних висновків саміту ЄС. В цьому документі наголошується, що не може бути переговорів щодо України без України, так само як не може бути переговорів, що стосуються європейської безпеки, без участі Європи, оскільки безпека України та Європи нерозривно пов’язані. Далі зазначається, що майбутня мирна угода має супроводжуватися міцними і надійними гарантіями безпеки для України. Також в декларації міститься підтримка пропозиції щодо розміщення миротворців в Україні в межах механізму «Спільної політика безпеки та оборони» (CSDP), згідно з яким Євросоюз бере участь у миротворчих операціях. Крім цього, всі 27 країн-членів ЄС ухвалили план переозброєння Європи «ReArm Europe», представлений президенткою Європейської комісії Урсулою фон дер Ляйен, яким передбачається виділення 800 млрд євро оборонних інвестицій до 2030 року для оборонних потреб ЄС і України. За її словами, якщо країни-члени збільшать свої видатки на оборону в середньому на 1,5 % ВВП, то «це може створити фіскальний простір у розмірі близько 650 млрд євро протягом чотирьох років». Другий варіант — 150 млрд європозик державам-членам ЄС для інвестицій в оборону. Зокрема, згідно з цим планом у 2025 році Україна отримає 30,6 млрд євро, із них 12,5 млрд від Ukraine Facility та 18,1 млрд євро від G7 ERA. Але коли головний дипломат Європейського Союзу Кая Каллас виступила з ініціативою виділити 5 млрд євро на закупівлю 2 млн артилерійських снарядів для України, президент Франції Е. Макрон та прем’єр-міністр Італії Дж. Мелоні практично заблокували таку ініціативу, звернувшись із проханням надавати більше технічних та фінансових пояснень з цього питання.

На саміті президент Е. Макрон чомусь порушив питання альтернативних миротворчих сил ООН для України з генсеком ООН Антоніу Гутеррішем, який був гостем зібрання лідерів ЄС, хоча всі, в тому числі і Е. Макрон, добре знають, що це не можливо через стовідсоткове вето РФ в Раді безпеки ООН.

В саміті брав участь президент України В. Зеленський. Він зустрівся з президентом Франції Е. Макроном, прем’єр-міністром Бельгії Бартом де Вевером, головою Євроради Антоніо Коштою, президенткою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляйен, генсеком НАТО Марком Рютте, а також мав аудієнцію з королем Філіпом І.

У своєму виступі на саміті В. Зеленський наголосив, що Європа має бути здатною «гарантувати мир і безпеку для себе й усіх, хто цього потребує». За словами міністра закордонних справ України Андрія Сибіги, цей саміт Європейської Ради «увійде до підручників історії як поворотний момент для європейської безпекової архітектури». За його словами, «ми перейшли на іншу стадію — від консолідації та об’єднання до конкретних дій». А. Сибіга наголосив, що участь у саміті української делегації на чолі з президентом В. Зеленським свідчить про те, що «безпека України та Європи неподільна».

Протягом лютого — березня 2025 року керівництво Євросоюзу виконало надзвичайно активну роботу, спрямовану на стабілізацію ситуації в Європі, консолідацію зусиль європейських країн з метою зміцнення безпеки на континенті і надання максимально можливої допомоги Україні, чого не скажеш про НАТО, шоковане деструктивним ставленням адміністрації Д. Трампа щодо посилення євроатлантичної солідарності. Те саме можна казати й про ООН та ОБСЄ, в яких представники РФ блокують всі ініціативи щодо збільшення допомоги Україні. Російсько-українська війна показала, що в критичних ситуаціях на міжнародній арені Росія і її сателіти блокують всі ініціативи України і її партнерів. Наприклад, в ОБСЄ через деструктивну позицію представників Росії було заблоковано мандати двох польових операцій ОБСЄ в Україні. Мандат Спеціальної Моніторингової Місії ОБСЄ був заблокований 31 березня 2022 року, а мандат координатора проєктів ОБСЄ в Україні був також заблокований наприкінці червня 2022 року. (В такій ситуації застосування права вето в Раді безпеки ООН та консусне ухвалення рішень в НАТО, ЄС і ОБСЄ давно стало анахронізмом, що паралізує роботу згаданих міжнародних організацій і не дає можливості ухвалювати рішення, спрямовані на зміцнення світової безпеки та застосування міжнародного права. Хотілося б сподіватися, що ближчими роками світова спільнота нарешті зможе усунути це безглуздя в діяльності згаданих міжнародних організацій і замість консенсусу запровадить ухвалення рішень кваліфікованою більшістю голосів. Переконаний, що Євросоюз буде першою глобальною організацією, яка скасує статус консенсусу при голосуванні за ухвалення рішень).

Перемовини представників США та України в Джидді

В саудівській Джидді на узбережжі Червоного моря 11 березня відбулася зустріч делегацій України та США. (Пригадую, як восени 1970 року мені довелося служити військовим перекладачем на єгипетському березі цього моря в районі містечка Рас-Гаріб). Україну представляли керівник ОП Андрій Єрмак, очільник МЗС Андрій Сибіга, міністр оборони Рустем Умєров та заступник керівника ОП Павло Паліса. Американську делегацію представляв держсекретар Марк Рубіо та радник президента США з нацбезпеки Майк Волц. Основним наслідком українсько-американських переговорів, які тривали майже увесь день, була згода України ухвалити запропоноване американцями тимчасове 30-денне перемир’я. Спочатку українська делегація мала намір запропонувати перемир’я лише в повітрі та на морі, але поки що не на суші. Втім, США раптом запропонували повне перемир’я на місяць і українська сторона на цю пропозицію відразу погодилася. У відповідь на це Вашингтон вирішив поновити безпекову допомогу Україні та повний обмін розвідувальною інформацією, які були призупинені після бурхливої емоційної дискусії у Білому домі між президентами В. Зеленським і Д. Трампом в останній день лютого, коли українського лідера звинуватили в «небажанні миру».

У спільній заяві учасників переговорів зазначалося, що Україна готова погодитися з пропозицією США щодо негайного запровадження тимчасового 30-денного режиму припинення вогню, який може бути продовжений за взаємною згодою сторін. В заяві також наголошувалось, що США мають довести до відома російської влади, що «взаємність з боку Росії є ключем до досягнення миру». За словами А. Єрмака, на зустрічі у Джидді не обговорювалося питання територій, оскільки спочатку потрібно визначити перші кроки справжнього припинення вогню, а потім вже говорити про всі інші деталі. При цьому він підкреслив, що «Україна готова працювати без зупинки для підготовки наступного етапу переговорів».

Далі наведу фрагмент із виступу державного секретаря США Марко Рубі: «Сьогодні ми зробили пропозицію, яку українці прийняли, а саме: припинення вогню та негайні переговори, щоб покласти край цьому конфлікту таким чином, щоб він був тривалий і стійкий і відповідав їхнім інтересам, їхній безпеці, їхній здатності процвітати як нації. Ми також передамо це для росіян, і ми сподіваємося, що вони скажуть так миру. Тепер м’яч на їхньому полі… і ми сподіваємося, що росіяни погодяться з цими проханнями також».

(Я розумію, тимчасове перемир’я, у разі його погодження з московитами, передбачатиме заборону завдавати ударів по об’єктах цивільної і енергетичної інфраструктури на територіях РФ і України. Але як бути з ворожими військовими об’єктами, розташованими на українських тимчасово окупованих територіях? На мій погляд, Україна має право завдавати по них ударів, оскільки юридично і фактично це не російська територія).

Заслухавши 13 березня доповідь української делегації про зустріч із представниками США у Джидді, президент В. Зеленський зазначив, що «Україна налаштована на швидкий рух до миру, і ми готові виконати свою частину роботи для того, щоб створити всі можливості для надійного, тривалого й достойного миру». При цьому глава держави підкреслив, що українська делегація поінформувала американську сторону щодо принципових позицій українського керівництва стосовно можливого формату перемир’я. На думку В. Зеленського, та обставина, що світ не чує змістовної відповіді з Росії щодо пропозицій про перемир’я, підтверджує, що «саме Росія прагне продовжувати війну та намагатиметься максимально відтягнути настання миру». Президент висловив вдячність американській стороні за готовність організувати технічні аспекти контролю над процесом перемир’я.

Напередодні Путін заявив, що Росія не має наміру поступатися або йти на будь-які компроміси в майбутніх мирних переговорах, і обиратиме такий варіант мирного врегулювання, який «найкраще влаштує Росію і забезпечить мир в довгостроковій перспективі». Також міністр закордонних справ Росії С. Лавров сказав, що «Росія відкине будь-які пропозиції щодо розміщення європейських миротворчих сил в Україні». Очільники РФ можуть говорити що завгодно, але ми і наші партнери можемо робити на нашій суверенній території те, що вважаємо за потрібне для гарантування безпеки нашої країни, незалежно від позиції наших ворогів.

Спецпредставник президента США Д. Трампа і одночасно неформальний спецпредставник Путіна Стів Віткофф вдруге відвідав Москву 13 березня, де зустрівся з Путіним і розповів йому про деталі американсько-українських переговорів у Джидді 11 березня, а також за дорученням Д. Трампа спробував переконати його погодитись на припинення вогню в Україні. Наступного дня Д. Трамп заявив, що за підсумками розмови Віткоффа з Путіним  «є дуже хороший шанс, що ця жахлива, кривава війна може нарешті закінчитися». Видається, що одним із важливих досягнень України на перемовинах у Джидді є поновлення конструктивного діалогу між Києвом і Вашингтоном після того, що сталося в Овальному кабінеті Білого дому 28 лютого, а також поновлення Сполученими Штатами постачання до України американських озброєнь та надання розвідувальної інформації. Але чи надовго це поновлення? Непередбачуваний Д. Трамп може все змінити і повернути назад. Тому ми не можемо розслаблятися, а маємо бути готовими до найгірших сценаріїв розвитку подій.

 Діалоги Д. Трампа з Путіним і В.  Зеленським 18–19 березня

Д. Трамп вдруге мав з Путіним телефону розмову, яка тривала 18 березня понад дві години. Звісно, протягом такого тривалого часу можна було обговорити багато питань, переважно двосторонніх відносин, про деталі яких ми дізнаємося, в кращому випадку, лише через кілька років. З того, що було оприлюднено, відомо, що за підсумками переговорів Путін нібито підтримав ідею Д. Трампа про взаємну відмову Росії та України на 30 днів від ударів по цивільній та енергетичній інфраструктурі, але відмовився від повного припинення вогню — сeasefire, що останніми днями українці відчули в багатьох своїх регіонах.

Водночас Путін знову висунув низку умов, які свідчать, що найближчим часом повного перемир’я не буде. Кремлівський очільник вкотре вимагав «припинення іноземної військової допомоги та надання розвідувальної інформації Києву, а також зупинення примусової мобілізації в Україні та переозброєння ЗСУ». Путін знову балакав про те, що мирний процес має брати до уваги

«необхідність усунення першопричин кризи та законні інтереси Росії у безпеці». Путін проінформував Д. Трампа про обмін полоненими 19 березня у форматі 175 на 175 і пообіцяв передати Україні 23 важкопоранених українських військових. Він також заявив про «серйозні ризики», пов’язані з контролем дотримання повного 30-денного режиму припинення вогню. Трамп і Путін і висловили зацікавленість у нормалізації двосторонніх відносин та обговорили ідеї співробітництва в економіці. Трамп підтримав ідею Путіна організувати хокейні матчі між російськими та американськими клубами НХЛ та КХЛ (??). Путін висловив вдячність Трампу за прагнення сприяти «шляхетній меті» припинення війни.

Напередодні розмови з Путіним Д. Трамп сказав 18 березня журналістам на борту Air Force One, що у розмові з російським президентом планує обсудити «питання територій та поділ певних активів» між Росією та Україною, маючи на увазі Запорізьку та інші АЕС України. Як з’ясувалося пізніше, Д. Трамп пропонує передати ЗАЕС у власність США, щоб мати достатньо електроенергії для розробки родовищ рідкісноземельних металів на території України. Цікаво, з ким Д. Трамп має намір обговорити питання щодо ЗАЕС, з українською, чи російською стороною? (Сподіваюся, він про це не буде розмовляти з московитами. Як на мене, було б доцільно передати ЗАЕС у тимчасове обслуговування американцями за умови подачі електроструму виключно на українську територію і виведення із Енергодару усіх військових підрозділів).

Після завершення розмови з Путіним Д. Трамп у своїй соцмережі Truth Social стверджував, що багато елементів мирної угоди щодо України було узгоджено, але «багато ще належить виконати». У заяві Білого дому вітали перспективу «величезних економічних угод» між США і РФ, business as usual.

В першу ж ніч після телефонної розмови між Д. Трампом і Путіним росіяни завдали масованих ударів по цивільній інфраструктурі України, включно з енергетичною, що цілком очевидно свідчить про те, що кремлівський очільник не має жодного наміру завершувати війну проти України. Голова Євроради Антоніу Кошта застеріг, що тимчасове припинення вогню може стати серйозною стратегічною помилкою, оскільки Москва, скоріш за все, використає його для перегрупування військ і нового наступу на Україну. Він нагадав, що Росія вже порушувала такі міжнародні угоди як Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997 року, Будапештський меморандум 1994 року, першу та другу Мінські угоди.

Телефонна розмова В. Зеленського 19 березня тривала близько години. Д.Трамп у своїй мережі Truth Social повідомив, що «провів дуже хорошу телефонну розмову із Зеленським». За його словами, значна частина обговорення була присвячена вчорашньому спілкуванню з президентом Путіним з мметою узгодити позиції Росії та України щодо їхніх запитів і потреб. Д. Трамп попросив держсекретаря США Марко Рубіо і радника з нацбезпеки Майка Волца «дати точний опис обговорених питань».

У своїй розповіді про телефонну розмову 19 травня з президентом Д. Трампом президент В. Зеленський висловив впевненість в тому, що «разом з Америкою, з президентом Трампом і під американським керівництвом міцного миру в Україні може бути досягнуто вже цього року».

За словами глави держави, українська та американська команди готові знову зустрітися в Саудівській Аравії «для продовження координації кроків із досягнення миру». Крім того, президент повідомив, що надав Трампу оновлену інформацію про ситуацію на полі бою, зокрема про ситуацію в Курській області. В. Зеленський запевнив, що Україна разом зі США зроблять все можливе для того, щоб «беззастережне припинення вогню вздовж всієї лінії фронту сприяло створенню можливості для підготовки всеосяжної мирної угоди». В. Зеленський подякував Д. Трампу за продуктивний початок роботи української та американської команд у Джидді 11 березня, що істотно допомогло в просуванні до припинення війни і міцного миру. За словами глави держави, «українська та американська команди готові зустрітися знову в Саудівській Аравії найближчим часом для продовження координації кроків із досягнення миру». (Вважаю, з огляду на те, що Україна і США є багаторічними партнерами ще з початку 90-х років минулого століття, то краще було б якби наступні американсько-українські зустріч відбувалися у Києві або у Львові, тим більше, що відстані від Вашингтону до України і КСА майже однакові).

В цей день 19 березня член Палати представників Конгресу від Республіканської партії Брайан Фіцпатрік представив спільно з колегами проєкт двопартійної резолюції, яка має на меті «відкинути будь-які претензії Росії на суверенну українську територію, включно з Кримом, Донецьком, Луганськом, Запоріжжям та Херсоном». При цьому резолюція, у разі її ухвалення Конгресом, гарантуватиме, що «жодна політика чи дії США не означатимуть визнання незаконної окупації українських територій Росією».

 Зокрема, у резолюції зазначається, що кордони України, станом на 1991 рік, залишаються українськими — незалежно від незаконної військової окупації Росії, політичних маніпуляцій або спроб примусової анексії. Проєкт згаданої резолюції був підготовлений після того, як видання Semafor повідомило, що адміністрація президента США Д. Трампа «розглядає можливість визнання окупованого Криму російською територією в межах потенційної угоди про припинення війни». Якщо згадана резолюція буде ухвалена Конгресом, то адміністрація Д. Трампа не матиме права обговорювати з Путіним і його представниками статус українських окупованих територій. Якщо ж вони це все робитимуть, то їхні дії будуть визнані незаконними згідно з американським законодавством. Але, на жаль, скоріш за все, Д. Трамп, його маріонетка спікер Палати представників Майкл Джонсон і угруповання MAGA в Конгресі зроблять все для того, щоб ця резолюція не була ухвалена.

«Човникові переговори» між Україною та РФ 23–24 березня

З 23-го по 25 березня представники України, США і РФ провели в Ер-Ріяді в готелі Рітц-Карлтон непрямі або так звані «човникові перемовини».

У неділю 23 березня відбулася технічна зустріч української і американської делегацій, щоб уточнити всі деталі перемовин з російською делегацією наступного дня. 25-го березня знову відбулися перемовини між українською і американською делегаціями. 24 березня американці

зустрілися з росіянами і ця зустріч тривала близько 12 годин. Українська і російська делегації перебували в окремих приміщеннях і передавали свої умови і пропозиції щодо припинення вогню і статусу перемир’я в Україні через американських посередників. Іншими словами, представниками України і РФ напряму не контактували. Українська сторона підготувала перелік цивільної і енергетичної інфраструктури, яка має бути захищена у разі досягнення домовленостей.

Оскільки на цій зустрічі обговорювалися не політичні, а військові і технічні питання, тому сторони були представлені переважно не політиками, а спеціалістами та експертами. Від США в перемовинах взяли участь директор із планування політики Держдепартаменту США Майкл Антон, помічники спецпредставника Кіта Келлога, представники офісу радника з нацбезпеки Майкла Волца, зокрема старший директор Ради національної безпеки Білого дому Ендрю Пік. Росію на переговорах представляли сенатор Григорій Карасін та радник директора ФСБ Сергій Бесєда. Україну на переговорах представляли міністр оборони Рустем Умєров, заступник керівника ОПУ Павло Паліса, інші дипломатичні й військові представники, а також енергетики та спеціалісти з портової інфраструктури. Основними питаннями, які обговорювалися в Ер-Ріяді були безпека енергетичної інфраструктури, безпека навігації в Чорному морі, а також звільнення наших полонених та повернення наших депортованих дітей.

 Оскільки консультації були технічними, тому спільна заява їх учасників не передбачалася. Американська сторона наразі не робила офіційних заяв за підсумками «човникових переговорів» в Ер-Ріяді. Деякі подробиці перемовин з’явилися у публікаціях ЗМІ, зокрема Reuters повідомило, що в Білому домі дали позитивну оцінку досягнутим результатам щодо припинення вогню між РФ та Україною в Чорному морі. У Державному департаменті США зазначили, що в Ер-Ріяді йшлося про можливість розширення режиму припинення вогню на Чорне море, щоб відновити мирну комерційну діяльність. При цьому речниця Держдепу Теммі Брюс заявила, що «Україна та Росія близькі до повного припинення вогню, як ніколи раніше».

 Втім невдовзі у Кремлі звинуватили Україну у відсутності підсумкової заяви. Зокрема перший заступник голови комітету Ради Федерації Федерального зібрання з оборони та безпеки В. Чижов заявив, що спільна заява нібито не була ухвалена через позицію України. Член російської делегації на переговорах Г. Карасін, охарактеризував зустріч з американцями як інтенсивну, складну, але дуже корисну. Г. Карасін сказав, що особливу увагу на переговорах було приділено залученню міжнародного співтовариства до подальших обговорень. За його словами, до наступних етапів переговорів можуть бути залучені ООН та інші країни.

 Оцінюючи переговори в Ер-Ріяді 23-25 березня як позитивні, президент України В. Зеленський наголосив, що «потрібно дотиснути Путіна до реального наказу припинити удари: хто цю війну приніс, той і повинен її забрати».

Висновки, прогнози і рекомендації:

1. Уявлення українців про США змінюється не на краще. За багато десятиліть до російсько-української війни в уяві більшості українців США поставали як цитадель демократії і свободи у світі, незважаючи на деякі не зовсім адекватні дії США на міжнародній арені і певні соціальні проблеми в самому американському суспільстві. Ми уявляли, що незалежно від того, хто є президентом США на той чи інший момент, американський «державний корабель» рухатиметься постійно обораним курсом, особливо на міжнародній арені. І це завдяки конституції, непорушному законодавству, незалежності різних державних інституцій і системі стримування та противаг. Більшість українців не могли собі уявити, що, після 11 років брутальної агресії РФ проти України, США можуть припинити надавати допомогу стікаючій кров’ю Україні і при цьому шукатимуть способи «перезавантаження» відносин з нашим ворогом. Українцям важко було уявити, що адміністрація Д. Трампа може піти на руйнацію євроатлантичного союзу і загравати з автократичним режимом Путіна. Але, на превеликий жаль, це сьогодні відбувається в США. Ба більше, на думку багатьох оглядачів (і я з ними погоджуюся) Д. Трамп за допомогою І. Маска намагається «перебудувати» США на автократичну державу за путінською моделлю. І це найстрашніше, що може бути не тільки для України і Європи, а й для всього світу.
2. Криза євроатлантичної солідарності. Внаслідок зухвалих дій адміністрації Д. Трампа відносно деяких країн-членів НАТО (Канада, Данія, Гренландія) і стосовно Альянсу загалом останнім часом спостерігається криза євроатлантичної солідарності. Адміністрація Д. Трампа самоусувається від підтримки європейських партнерів в їх зусиллях посилити допомогу Україні. За словами міністра оборони США Гегсета, «реалії не дозволять США бути гарантом безпеки Європи» (??) Д. Трамп монополізував право вести переговори з путінським режимом стосовно припинення російсько-української війни і виключає участь партнерів по НАТО в цих переговорах, хоча одночасно покладає винятково на Європу обов’язок гарантувати безпеку на європейському континенті. В оточенні Д. Трампа постійно порушується питання «доцільності» продовження членства США в НАТО, оскільки Європа та Україна постійно «обкрадають Америку», в той час як Росія і праворадикальні політичні сили в Європі стали «надійними партнерами Америки, яким можна довіряти». Якщо ще згадати наявність серед членів НАТО проросійських режимів В. Орбана і Р. Фіцо, то вступ України до НАТО в найближчій перспективі справді виглядає нереальним, оскільки консенсусного рішення про це не може бути. В цій ситуації в рамках НАТО і Євросоюзу можуть формуватися лише коаліції, здатні надавати Україні швидку і ефективну допомогу в її конфронтації з путінською Росією.
3. Деградація США як глобального лідера. Піку глобального лідерства у світі США досягли очевидно наприкінці ХХ-го століття. Якщо в другій половині того століття панував чіткий блоковий розподіл світу, то протягом першої чверті ХХІ століття, по мірі того, як економічної і політичної ваги почали набирати потужні регіональні держави Китай, Японія, Республіка Корея Індія, Туреччина, ПАР, Бразилія та інші країни, світ почав рухатися до так званої багатополярності. Глобальне лідерство США залишалося, але значною мірою воно посилювалося лідерством в НАТО. І якщо лідерство США в НАТО послабне, або взагалі припиниться, то автоматично послабне і глобальне лідерство США, ознаки чого вже проявляються сьогодні. І це відбувається в першу чергу завдяки недалекоглядній політиці адміністрації Д. Трампа не лише на міжнародній арені, а також і у внутрішній політиці, що веде до посилення політичної поляризації і послаблення єдності американського суспільства. Диктатура стає сильнішою тоді, коли слабне демократія, а слабне вона тоді, коли заграє з диктатурою, або нездатна чинити їй опір.
4. Консолідація Європи навколо України. Протягом останніх 20 років українці щонайменше тричі демонстрували свою відданість свободі, незалежності і суверенітету своєї держави. Вперше під час Помаранчевої революції, вдруге під час Революції гідності і втретє під час російсько-української війни, яка розпочалася в лютому 2014 року і триває зараз. Наші європейські партнери ніколи не сподівалися, що Україна вистроїть проти дикунської московитської навали. Але українці вистояли ціною страшних жертв в цій екзистенційній війні. Нечуваний героїзм українців розбудив європейців, які насолоджувалася мирним і заможним життям протягом останніх 80 років. І вони зрозуміли, що у тому разі, якщо Україна не втримається, то нападники можуть вдертися до Європи і почати запроваджувати в ній свої дикунські порядки. Тому сьогодні європейці об’єднуються навколо України, оскільки вони нарешті зрозуміли, що наша держава є невід’ємною частиною Європи. Якщо Україна вистоїть, то вся Європа стане міцнішою і сильнішою, якщо ж Україна впаде, то Європа може стати об’єктом посягань з боку комуно-ординської рашистської імперії. І в умовах послаблення глобального лідерства США, в усьому світі почне відроджуватися авторитаризм, абсолютизм і тоталітаризм, що неминуче буде супроводжуватися загарбницькими війнами і відкине розвиток людської цивілізації на багато десятиліть назад. Українці і європейці можуть перемогти лише за умови, якщо вони об’єднаються і дадуть відсіч ординцям ХХІ століття.
5.  Дивне посередництво Д.Трампа. Президент США Д. Трамп неодноразово оголошував, що він як посередник не підтримує ні Росію, ні Україну в російсько-українській війні. Але насправді це не так. І це стало зрозумілим ще наприкінці 2023-го на початку 2024 року, коли Трамп тиснув на Конгрес з метою заблокувати на пів року надання військової допомоги Україні. І сьогодні Трамп тисне на Україну і поблажливо ставиться до РФ. Важко зрозуміти — як можна бути рівновіддаленим між злочинцем і його жертвою? Тут виникає кілька запитань до містера Дональда Трампа як «посередника»: чому ще до початку переговорів між Україною і РФ американські посередники нав’язують Україні свої умови: Україна не вступить до НАТО, Україна має поступитися своїми територіями, Україна має віддати Америці свої родовища рідкісноземельних металів і атомні електростанції? Проте ми можемо пробачити Д. Трампу ці його, м’яко кажучи, недоречності лише тому, що він — практично єдиний західний лідер, з ким Путін змушений говорити про припинення агресії Росії проти України. Але хотілося б, щоб при цьому Д. Трамп передусім зважав на національні інтереси України — давнього партнера США.
6. Путін маніпулює Трампом. Ще до досягнення домовленості про тимчасове чи тривале перемир’я Путін отримав від Трампа багато приємних «подарунків»: по-перше, з ним почав з повагою розмовляти лідер найсильнішої країни світу після трирічної майже абсолютної ізоляції від країн Заходу, що практично стало початком легалізації режиму Путіна. І це в той час, коли група європейських держав цими днями завершує створення спеціального трибуналу на базі Ради Європи щодо агресії проти України; по-друге, погіршення відносин між США і європейськими країни та підтримка Вашингтоном праворадикальних політичних сил у Європі — це те, чого Путін багато років прагнув і нарешті отримав «безкоштовно»; по-третє, не найкращі особисті відносини Трампа з В. Зеленським теж не можуть не тішити Путіна. Нарешті заяви Трампа ще до початку переговорів про перемир’я про те, що Україна не може стати членом НАТО, а також має піти на певні територіальні поступки теж не може не тішити Путіна. Путін закликає росіян готуватися до тривалої війни, а переговори про перемир’я намагається використати з метою отримати поступки від України та США. В цій ситуації питання перемир’я відходить на другий план, а основна задача Путіна відтепер полягає в тому, щоб налагодити тривалий і «конструктивний» діалог з Трампом, спокушаючи його перспективою взаємовигідної і масштабної економічної співпраці особливо в енергетичній сфері. Якщо це вдасться реалізувати, то все інше, включно з «кризою» в Україні, згідно з задумом Путіна «можно будет порешать».
7. Американці нічого не знають про Україну. Складається враження, що наші американські партнери мало що знають про історичну конфронтацію між Україною і Московією, яка триває щонайменше 375 років з часів Хмельниччини. Для них російсько-українська війна — це одна з багатьох локальних війн, які час від часу відбуваються десь далеко від Америки. Нашим американським партнерам важко уявити собі, як найбільша країна світу може бути переможена народом відносно невеликої країни, яка віками перебувала під гнітом царської і радянської імперій, і сьогодні стала об’єктом агресії з боку путінської квазі-імперії. І це сталося тому, що російські спецслужби протягом десятиліть проводили в США і країнах Європи практично нічим не обмежену потужну пропаганду, насаджували свою агентуру, підкуповували журналістів, політиків та можновладців. І сьогодні в Європі перекладаються на різні мови і великими накладами видаються «праці» ідеологів російського імперіалізму А. Дугіна, В. Суркова, С. Караганова та інших. На мою думку, ми маємо посилити контакти і співпрацю з громадянським суспільством, науково-дослідними центрами та ЗМІ в США аби ознайомити американців з історією і культурою України. Провідну роль у такій важливій справі, напевно, має відігравати Міністерство культури і стратегічних комунікацій України. Бажано також активізувати взаємодію Верховної Ради України з Конгресом США.
8. Політика Трампа в другій каденції тяжіє до посилення тиску на більшість міжнародних партнерів, за винятком Росії, з якою Білий дім намагається відновити «взаємовигідні відносини». Це викликає занепокоєння у європейських держав і України, оскільки від позиції та дій США значною мірою залежить ефективність протидії російській агресії. Трамп і його адміністрація готують власний «мирний план» для України і Росії, не приховуючи, що очікують від Києва поступок, а від Москви — поновлення партнерства і співпраці. З огляду на непередбачуваний стиль Д. Трампа в ухваленні рішень, без врахування передусім позицій партнерів по НАТО, Україна ризикує бути пасивним об’єктом домовленостей, якщо їй не вдасться вибудувати самостійну лінію поведінки та заручитися дієвою підтримкою європейських партнерів. Подальший розвиток подій залежатиме від того, чи зможуть США та Європа спільно тиснути на Росію, а також зберігати і посилювати своє стратегічне партнерство з Україною на належному рівні.
9. В адміністрації Д. Трампа все ще сподіваються, що припинення бойових дій і досягнення домовленості про тимчасове перемир’я у війні РФ проти України, як передумови укладання мирного договору в майбутньому, може бути досягнуто протягом кількох наступних тижнів до Великодня 20 квітня. Але є небезпека, що прагнення Д. Трампа досягти швидкого зупинення війни може призвести до того, що він рухатиметься найлегшим шляхом — спробує пожертвувати національними інтересами України і вимагати від нас погодитися на таку «мирну угоду», яка може призвести до нових нападів Росії на Україну в той час, коли це буде вигідно Путіну. Немає жодних підстав для очікувань, що Д. Трамп захоче чи зможе натиснути на Путіна, якщо той буде нахраписто зволікати з укладанням справедливої мирної угоди, яка гарантуватиме ненапад Росії на Україну на тривалий період часу. Україна ніколи не піде на капітуляцію, яку скоріше за все нам запропонує Путін при потуранні з боку Трампа.
10. Чи можлива мирна угода у 2025 році? Щось схоже на нестабільне перемир’я, яке постійно буде порушуватися Росією, я ще допускаю у 2025 році, але мирної угоди в цьому році точно не буде. Її може не бути й через рік, і через 10 років. Війна між СРСР і Японією закінчилася в 1945 році, але мирна угода між ними досі не підписана. Найскладнішим питанням перемир’я і мирної угоди є питання окупованих територій. Стосовно тимчасового перемир’я Україна напевно може піти на певні поступки і компроміси, скажімо, погодитися на повернення до лінії розмежування між українськими і російськими військами станом на 24 лютого 2022 року. Однак ні Москва, ні Вашингтон не можуть нав’язати Україні мирну угоду. Україна не може бути маріонеткою ні США, ні РФ. Допоки буде окупований хоча б 1 м². української території, допоки РФ не поверне всіх полонених і незаконно депортованих дітей, допоки вона не виплатить всі репарації за завдані руйнування інфраструктури, за мінування українських територій, вбивство і каліцтво десятків тисяч українських громадян, доти мирна угода з РФ не може бути укладена. Скоріш за все, виконання всіх цих умов для укладання мирної угоди відбудеться через кілька десятків років, і лише тоді мирна угода може бути підписана майбутнім президентом України і затверджена законом, ухваленим майбутнім складом Верховної Ради або всенародним референдумом.

Олексій Волович,
кандидат історичних наук