Загроза нового нападу з боку Росії

Особливості ситуації довкола України

 

 

Іван Січень

З листопада поточного року українські і іноземні політики і експерти звертають увагу на зростання загрози нового нападу Росії на Україну, який може статися вже в січні–лютому наступного року. Адже Росія нагромаджує проти України потужне угруповання військ. Така загроза дійсно існує і стає все більш актуальною. Тим паче коли Росія фактично зірвала перемир’я на Донбасі, а також активізувала войовничу риторику щодо України та Заходу. Все це безпосередньо стосується інтересів України та вимагає більш детального розгляду.

 

…З 2019 року відносини між Україною та США, НАТО і ЄС, всупереч сподіванням Москви, не тільки не були послаблені, але і вийшли на якісно новий рівень…

З початку поточного року тема загрозливого розширення масштабів збройної агресії Росії проти України систематично порушується у політичному і експертному середовищі що у нас, що у інших країнах. Це пов’язано з тим, що Москва знову почала проводити відверто агресивну політику після того, як Україна відмовилася сприйняти російський план «врегулювання» конфлікту на Донбасі. Така українська позиція фактично зірвала плани Росії з відновлення контролю над Україною після зміни її державної влади в 2019 році. А відносини між Україною та США, НАТО і ЄС, всупереч сподіванням Москви, не тільки не були послаблені, але і вийшли на якісно новий рівень. У підсумку плани Кремля щодо використання України у своїх геополітичних цілях, в тому числі для зміцнення та посилення позицій Росії у протистоянні із Заходом, були зірвані.

…Поглиблення взаємодії з Україною дало змогу США, НАТО та ЄС отримати додаткові можливості у стримуванні Росії…

Своєю чергою, поглиблення взаємодії з Україною дало змогу США, НАТО та ЄС отримати додаткові можливості у стримуванні Росії. При цьому найбільш важливим для ЄС було те, що роль України як буферної зони між Європою та Росією, підвищилася, а для США і НАТО — що їх передова військова присутність наблизилася до російських кордонів.

Загалом все це принципово змінило ситуацію довкола України, що є негативом для Росії та позитивом — для Заходу. Зараз Москва намагається змінити таку тенденцію на свою користь, а США, НАТО і ЄС — її закріпити та розвинути. Реалізуючи такі плани, обидві сторони «підвищують ставки» більш масштабними демонстраціями своїх можливостей з застосування військової сили.

 

…Москва все ще сподівається залякати США, НАТО і ЄС, шантажуючи їх і своєю військовою силою…

Саме це і демонструє зрив Москвою перемир’я на Донбасі, провокування військової напруженості на українсько-російському кордоні, що не що інше, як тиск на Україну за її співробітництво з Заходом. Аналогічно Москва все ще сподівається залякати США, НАТО і ЄС, шантажуючи їх і своєю військовою силою, і можливим переростанням конфлікту на Донбасі у набагато масштабнішу зону збройного протистояння на території всього сходу та півдня України.

Поки що такі кроки Росії здебільш показові, без ознак прямої підготовки до нового нападу на Україну. Так, навіть на піку посилення російської військової активності на українському напрямку навесні поточного року Росія не виводила свої війська у вихідні райони для наступу на Україну, не виконувала повномасштабного розгортання відповідної інфраструктури та накопичення необхідних запасів матеріально-технічних засобів.

…Поки що такі кроки Росії здебільш показові, без ознак прямої підготовки до нового нападу на Україну…

На відміну від 2014 року, не відбувалося масової передислокації російських військ із тилових районів Росії до кордону з Україною, а також не створювався їх другий ешелон у тилових районах Західного та Південного військових округів ЗС РФ. Винятком стало перекидання до Криму кількох батальйонних тактичних груп зі складу 49-ї та 58-ї армій Південного військового округу, а також 7-ї та 76-ї десантно-штурмових дивізій ЗС РФ. Окремі підрозділи Центрального військового округу ЗС РФ переміщувалися також на один із полігонів у Воронізькій області Росії, а на узбережжі Азовського моря в Ростовській області РФ висадився підрозділ морської піхоти Каспійської флотилії.

Таким чином Росія посилила угруповання своїх військ, що розгорнуте на постійній основі поблизу України та на її окупованих і анексованих з 2014 року територіях. Однак воно все ж не було достатнім для повномасштабного наступу на Україну. Тим паче, коли вона почала зміцнювати свою оборону, насамперед, на найбільш загрозливих напрямках — Донецькому і Кримському. Подібна ситуація мала місце і восени поточного року, коли Росія проводила СКШН «Захід-2021», а також перевірку військ за літній період навчання.

…Однак відносно обмежений масштаб військових приготувань Росії зовсім не означає, що у неї немає наміру напасти на Україну…

Разом з тим відносно обмежений масштаб військових приготувань Росії, про які йшлося вище, зовсім не означає, що у неї немає наміру напасти на Україну, чи реально опрацьованих під час навчань таких планів (в тому числі навесні та восени поточного року). Саме це і демонструє переміщення деяких частин і підрозділів ЗС РФ до Воронізької і Ростовської областей Росії та анексованого Криму, що позначало більш масштабні переміщення військ. При цьому виконувалися завдання з перевірки можливості їх транспортних перевезень та подальшого бойового застосування.

Зважаючи на такі факти, Росія дійсно може знову напасти на Україну вже взимку чи навесні наступного року під прикриттям заходів з оперативної та бойової підготовки ЗС РФ у зимовому навчальному періоді (розпочинається щороку 1 грудня). У такий спосіб Москва намагатиметься, як мінімум — розширити підконтрольні їй території України і де-факто зміцнити там свою військову присутність (як це було в 2008 році в Абхазії та Південній Осетії); як максимум — досягти своїх стратегічних цілей з дезінтеграції України.

…Росія дійсно може знову напасти на Україну вже взимку чи навесні наступного року під прикриттям заходів з оперативної та бойової підготовки ЗС РФ…

Про що свідчить висока військова активність Росії поблизу України, а також відновлення її агресивної політико-інформаційної кампанії зі звинуваченнями України у підготовці до силових дій з метою встановити контроль над «ДНР» і «ЛНР». Водночас знову стверджується, що такі наміри підтримують США та НАТО, які збільшують обсяги поставок озброєння і військової техніки для потреб української армії та флоту, а також нарощують тиск на Росію.

Зважаючи на збройну агресію Росії проти Грузії у 2008 році, подібні звинувачення Москва може використати як привід для розширення масштабів свого військового вторгнення до України за «осетинським сценарієм». Це фактично підтвердила Служба зовнішньої розвідки Російської Федерації, яка виступила зі спеціальним повідомленням, в якому порівнюється Україна з Грузією 2008 року. Звідти й заяви представників вищого державного керівництва РФ стосовно «свідомого нагнітання Україною напруженості та спроб представити Москву як сторону, що загрожує процесу мирного врегулювання на Донбасі». Як стверджує Кремль, це «камуфляж для прикриття агресивних намірів Києва стосовно Донбасу».

…Поки що чинником, що стримує Росію, залишається неминучість значних втрат її збройних сил, а також відчутних збитків її економіки внаслідок посилення західних санкцій…

Однак, поки що чинником, що стримує Росію, залишається неминучість значних втрат її збройних сил, а також перспективи відчутного зростання збитків російської економіки внаслідок посилення західних санкцій. Разом з тим режим В. Путіна може цим знехтувати аби остаточно не втратити Україну і запобігти її повному переходу до сфери відповідальності Заходу. При цьому Москва покладатиметься на тоталітарний характер російської влади, що дасть змогу пригасити прояви невдоволення російського суспільства негативними наслідками нападу Росії на Україну. І навіть більше, такі наслідки Кремль використовуватиме для консолідації довкола себе російського суспільства, як це було після початку агресії проти України в 2014 році.

 

…Західні партнери України фактично утворили «єдиний фронт» тиску на Росію за всіма напрямами…

Такі ж демонстративні за характером зусилля США, НАТО та ЄС з протидії агресивній політиці Росії шляхом демонстрації можливостей нанесення їй критичних втрат у військовій та економічній сферах.. Такі кроки вперше зроблені ще в 2014 році. Однак останнім часом вони набули якісно нового змісту. Так, з 2020 року США/НАТО розпочали стратегічні навчання DEFENDER-Europe («Захисник Європи»), які за своїми масштабами фактично відповідають СКШН ЗС РФ «Захід» та «Кавказ». В цей же період США/НАТО відновили масштабні навчання з опрацюванням застосування тактичної та стратегічної ядерної зброї. Зокрема, під час навчань ЗС США Global Thunder («Глобальний грім») у листопаді поточного року десять стратегічних бомбардувальників імітували удари по Росії із західного та східного напрямків.

Крім того, США і НАТО ухвалили низку нових концептуальних документів в галузі військового стримування Росії, розпочали розгортання бойових частин, характерних для періоду минулої холодної війни (насамперед, у Балтійському та Чорноморському регіонах), а також прискорили процес прийняття на озброєння новітніх видів військової техніки (зокрема, багатофункціональних винищувачів F-35, в тому числі з ядерним оснащенням).

Фактично все це дало США/НАТО змогу зрівнятися з Росією за потужністю збройних сил на Європейському ТВД та продемонструвати стосовно неї більш жорстку і консолідовану позицію. Прикладом зазначеного стали дії Заходу з недопущення нападу Росії на Україну навесні поточного року. Як відомо, вони включали масований політичний тиск на Росію і оголошення готовності ввести нові економічні санкції критичної дії, демонстрацію військової сили в Чорноморському регіоні та посилення військово-технічної допомоги Україні.

Те ж саме спостерігається і на сучасному етапі підготовки Москви до ймовірного нападу на Україну. Так, західні партнери України фактично утворили «єдиний фронт» тиску на Росію за всіма напрямами. Крім того, збільшується допомога Україні у зміцненні її оборони. При цьому не виключається можливість передачі їй нових видів летальної зброї, зокрема, переносних зенітних ракетних комплексів Stinger.

…Дії США/НАТО вже свідчать, що Україну можуть розглядати в якості союзника Північноатлантичного альянсу…

Деякі країни НАТО навіть розглядають можливість розміщення підрозділів своїх військ на українській території. Такі плани не оприлюднюються, однак з’являються в ЗМІ через різного роду джерела. Зокрема, згідно з повідомленням телеканалу CNN та інших засобів масової інформації, США планують направити до Києва військових радників; Великобританія — підрозділи спеціального призначення зі складу особливої повітряної служби та полку спеціальної розвідки; Канада — винищувачі CF-18, які наразі знаходяться в Румунії. Водночас, у грудні поточного року у Чорному морі проходитимуть чергові військово-морські навчання США та їх союзників і партнерів за участю американського есмінця з керованою ракетною зброєю USS Arleigh Burke (DDG-51).

Звичайно, це ще не означає, що США/НАТО надаватимуть пряму військову допомогу Україні, але є додатковим стримуючим чинником для Росії. По суті, такі дії США/НАТО вже свідчать, що Україну можуть розглядати в якості союзника Північноатлантичного альянсу. Незважаючи на проголошення Москвою нових «червоних ліній» стосовно можливості набуття Україною повноправного членства в Альянсі, згаданий факт вже відкрито визнається і Росією.

 

…Росія бажає домогтися «остаточного вирішення українського питання» усіма можливими засобами, в тому числі із застосуванням збройної сили…

Отже, Росія дійсно бажає домогтися «остаточного вирішення українського питання» усіма можливими засобами, в тому числі із застосуванням збройної сили. Вона реально готується до цього і досить показово готується реалізувати «осетинський сценарій».

Але Україна — це зовсім не Грузія, і зараз вже не 2008 і не 2014 рік. Тому новий напад на Україну матиме катастрофічні наслідки для самої Росії. До речі, вона розуміє це, зокрема, на прикладі застосування Україною в жовтні поточного року БПЛА Bayraktar ТВ2 з метою знищення артилерійської батареї російських військ на Донбасі, яка обстрілювала українські позиції.

…Але Україна — це зовсім не Грузія, і зараз вже не 2008 і не 2014 рік. Тому новий напад на Україну матиме катастрофічні наслідки для самої Росії…

Як і війна в Нагірному Карабасі восени минулого року, згаданий випадок ще раз підтвердив ефективність таких БПЛА (а, по суті, — і інших систем озброєння, отриманих Україною), що стало наочним свідченням неминучості критичних втрат Росії у разі розширення масштабів її агресії проти України.

Отож, стримати Москву насправді можна. Для цього потрібно тільки зберегти рішучість позицій України та її західних партнерів.

 

Схожі публікації