Лівія: точка неповернення

Москва знову програла, як у Іраку і Сирії

 

Вадим Волохов

Розпочинаючи з січня 2020 року війна у Лівії все частіше привертала нашу увагу. З початком червня, після кількох років «позиційного протистояння», тамтешня ситуація почала принципово і стрімко змінюватися. З третього по п’яте червня війська Уряду національної згоди (УНЗ) на чолі із Фаїзом Сараджем, виконавши наступальну операцію «Шлях до перемоги», просунулись вздовж узбережжя більше ніж на 200 км і звільнили кілька районів Кіренаїки. Під загрозою Рас-Лануф та Брега, які вважаються ключем до Сіртського нафтового родовища, з переходом якого під контроль УНЗ командувач Лівійської національної армії (ЛНА) маршал Халіфа Хафтар втратить свій фактично єдиний внутрішній резерв і джерело надходження валюти.

Війська ЛНА 5 червня фактично без спротиву здали міста Сірт та Тархуна і, як наслідок, їх система оборони фактично зруйнувалася. Частина військ разом з командирами перейшла на бік Ф. Сараджа. Місцеві органи влади звільнених територій заявили, що переходять під контроль УНЗ. Тепер Х. Хафтар остаточно втратив шанси заволодіти Західною Лівією.

Битва за Триполі, станом на 7 червня ц. р.

Президент Єгипту Абдель-Фаттах ас-Сісі, як один із головних спонсорів Х. Хафтара, 6 червня терміново зустрівся із лідером ЛНА Халіфою Хафтаром і спікером Палати представників Акілою Салехом і закликав всі сторони конфлікту до переговорів. Але, разом з цим, доправив 6 червня до кордону із Лівією колонну із 18 танків M1A1 Abrams ЗС Єгипту, яких було помічено в районі міста Мерса-Матрух (200 км на схід від лівійського кордону).

…Лівія стала інструментом тиску у стосунках між двома країнами-спонсорами лівійської війни — Туреччиною і Росією, своєрідним яблуком розбрату між ними і Євросоюзом…

Росія, яка всіляко підтримувала Х. Хафтара протягом останніх років, зараз намагається «робити гарну міну за поганої гри». Заступник міністра закордонних справ РФ М. Богданов 6 червня зробив заяву про те, що Росія підтримує ініціативу Каїру з припинення вогню і початку переговорів.

У цьому зв’язку згадується міжнародна зустріч з питання врегулювання ситуації в Лівії, яка відбулася 19 січня 2020 року у Берліні. Вважалося, що головним питанням має бути припинення вогню та встановлення в країні довгоочікуваного миру. Але склалося таке враження, що учасники лише зондували один одного, намагаючись визначити та закріпити свої позиції. Лівія стала інструментом тиску у стосунках між двома країнами-спонсорами лівійської війни — Туреччиною і Росією, своєрідним яблуком розбрату між ними і Євросоюзом.

Довідково:

Офіційно громадянська війна в Лівії розпочалася 15 лютого 2011 року з масових виступів населення у Бенгазі, приводом для яких став арешт правозахисника Фатхі Тербіля. Того ж дня представники лівійської інтелігенції поширили вимогу про відставку Муаммара Каддафі. 22 лютого той відповів, що «…у Каддафі немає посади, щоби її полишити. Він не президент, він — лідер революції і він залишиться на цій землі». Слідом за Бенгазі в інших містах Лівії стали набирати обертів масові протести населення проти режиму М. Каддафі.

Суперництво між Анкарою і Москвою зумовлюється конфліктом інтересів та амбіцій. Туреччина намагається встановити контроль над нафтовими родовищами та трубопроводом EastMed, який бере свій початок у східному Середземномор’ї. І забезпечити Анкарі такий контроль міг би розподіл Середземного моря з ляльковим урядом у Триполі.

…Суперництво між Анкарою і Москвою зумовлюється конфліктом інтересів та амбіцій…

Москва, своєю чергою, завдяки своєму контролю над Лівією, намагатиметься тиснути на Європу у справі нелегальних мігрантів, оскільки саме через цю країну рухається основний потік мігрантів до європейських країн. Крім того, Росія внаслідок втраченої можливості з будівництва ще двох ниток «Турецького потоку» намагатиметься тиснути на Європу з вимогою продовжувати будівництво «Північного потоку-2» і вивести його з-під дії так званого Третього енергетичного пакету ЄС, що вельми проблематично. Взагалі подальше будівництво «Північного потоку-2» під знаком запитання. Крім всього іншого, Москва, завдяки своїй підтримці Х. Хафтара, намагалась покращити свої стосунки з Єгиптом.

Але повернімось до Лівії і її лідерів. Очільник ЛНА маршал Х. Хафтар у 20-х числах січня 2020 року перебував у Москві і поїхав звідти, не підписавши угоди про перемир’я з Урядом національної згоди. До речі, Ф. Сарадж підписав таку угоду, але вона нічого не варта, оскільки Х. Хафтар не погодився на компроміс.

Командувач Лівійської національної армії маршал Х. Хафтар Глава Уряду національної злагоди Лівії Ф. Сарадж

Станом на кінець травня ц. р. воєнно-політична ситуація у Лівії принципово не змінилась, крім одного: Москва занурилася у лівійську війну «по самі вуха».

Так, війська ЛНА і надалі намагалися захопити центр Тріполі, але будь-якого успіху не досягли. Війська УНЗ були більш успішні у своїх діях у районах міст Аль-Азізія та Гар’ян, але це не вплинуло на загальну картину. Війна була суто позиційною за характером і найбільш гарячі бої відбувалися на пропагандистському фронті, де обидві сторони демонстрували своє вміння збивати безпілотники, знищувати засоби ППО та техніку.

Бої сторін у прикордонних районах з Алжиром та Тунісом були місцевого характеру. В стратегічному плані Х. Хафтар програвав, оскільки не був спроможний подолати спротив військ Ф. Сараджа та розвинути наступ на Тріполі.

Доречно буде нагадати, що у березні–травні ц. р. Туреччина відчутно посилила війська Ф. Сараджа бойовою технікою і озброєнням, перекинула із Сирії бойовиків зі складу «Сирійської вільної армії» (на травень місяць формування СВА в Лівії нараховували близько 5–7 тис. бійців), бойовиків зі складу ПВК «Садат» (SADAT) та доправила до Лівії нових військових радників.

Туреччина відчутно посилила війська Ф. Сараджа бойовою технікою і озброєнням

Крім цього, до Лівії були переміщені ударні безпілотники Bayraktar TB2 та два F-16 (авіаційна база Аль-Ватія, в 27 км на схід від кордону з Тунісом). Ще раніше, у січні 2020 року, Туреччина розмістила на території аеропорту Мітіга в Тріполі зенітно-ракетні комплекси MIM-23 Hawk та РЛС AN/MPQ-64 Sentinel 3D для захисту від авіації ЛНА. Для боротьби з БПЛА ЛНА на фрегати ВМС Туреччини були встановлені зенітно-ракетні комплекси Standard SM-1MR.

На противагу Х. Хафтар був змушений придбати системи ППО у Ізраїлю, розміщувати російські системи «Панцирь-С1» навколо своєї столиці та просити збільшити воєнну допомогу з «воєнторгів» ОАЕ у вигляді нових «панцирів та красух». Саме ці нові зразки систем ППО змогли збити щонайменше 16 ударних БПЛА Bayraktar TB2 та кілька розвідувальних дронів.

Довідково:

1РЛ257 «Красуха-4» — російська система радіоелектронної боротьби, призначена для встановлення активних перешкод і протидії бортовим радарам ударної, розвідувальної і безпілотної авіації. Роботи над створенням нової системи РЕБ розпочались у ВНДІ «Градиент» у 1994 році, серійне виробництво систем — у 2011 році. В подальшому виробництвом та вдосконаленням займався концерн «Радиоэлектронные технологии» (КРЭТ).

Тактико-технічні характеристики комплексу засекречені. З відкритих джерел відомо, що комплекс РЕБ «Красуха-4» здатний «глушити» не тільки сигнали РЛС, але й канали керування безпілотними літальними апаратами. Радіус дії до 300 км. Комплекс складається з двох машин зі спеціальним обладнанням на шасі КамАЗ-6350.

 

Довідково:

Комплекс «Панцирь-С1» (за класифікацією НАТО — SA-22 Greyhound) — російський самохідний зенітний ракетно-гарматний комплекс (ЗРГК) наземного базування. Розроблений тульським підприємством «Конструкторское бюро приборостроения». Призначений для ближнього прикриття цивільних та військових об’єктів (в тому числі комплексів ППО великої дальності) від усіх сучасних та перспективних засобів повітряного нападу. Також може захищати об’єкти від наземних та надводних загроз.

Комплекс створений в 1994 році і вперше продемонстрований на МАКС-1995. З того часу комплекс значно модернізували, остання відома модифікація демонструвалася на МАКС-2007. У листопаді 2012 року розпорядженням голови уряду РФ Д. Медведєва ЗРГК «Панцирь-С1» надійшов на озброєння російської армії.

Під час завданих ударів силами турецьких БПЛА Bayraktar TB2 по авіаційній базі Аль-Ватія у період з 18 по 23 травня ц. р. було знищено 8 «панцирів». 25 березня на цій базі безпілотники знищили 2 бомбардувальники Су-22.

Москва відреагувала на це відправкою до Лівії 8 бойових літаків (6 МіГ-29 та 2 Су-35) з бази Хмеймім у Сирії. Літаки розміщені в районі Тобрука та на базі Аль-Джуфра (370 км на південь від міста Сірт). Два Су-24 зафіксовано на авіаційній базі Аль-Кадім (105 км на схід від Бенгазі). За деякими даними, Китай також надав певну кількість дронів Wing Loong II для формувань Х. Хафтара.

Зі всього видно, що В. Путін не зміг умовити Р. Ердагана на перемир’я і намагався примусити його на такий крок силою. Значне збільшення авіаційних засобів в районі подій фактично вивело конфлікт на новий рівень ескалації.

Обидві сторони конфлікту досить активно застосовували авіацію: як застарілі бойові літаки та вертольоти, так і сучасні ударні БПЛА. Їх висока ефективність змусила ЛНА здати авіаційну базу Аль-Ватія, що дало змогу силам УНЗ створити вільний коридор від Тріполі до кордону з Тунісом.

Не залишились без уваги і «іхтамнєти». За даними Африканського командування ЗС США, Росія перемістила частини найманців зі складу ПВК «Вагнер» з Сирії до Лівії, а бойові літаки передислоковані до Лівії для їх авіаційної підтримки.

Російські найманці з ПВК «Вагнер» у Лівії

Річ у тім, що наприкінці березня ц. р. найманці ПВК «Вагнер» зазнали значних втрат (біля сотні бойовиків) в районі Тріполі. Вважають, що проти найманців працював батальйон зі складу французького Іноземного легіону, який є частиною сил НАТО у Лівії. Наприкінці травня ц. р. понад 1,5 тис. «вагнерівців» евакуювали з південних районів Тріполі до Бені-Валід і далі у Східну Лівію, подалі від турецьких дронів.

…Москва знову програла, як у Іраку і Сирії. Напевно, вона буде натягувати на себе маску миротворця та вносити «конструктивні пропозиції» з досягнення миру…

Таким чином, ситуація кардинально змінилася. Малоймовірно, що Москва і Анкара воюватимуть одна з одною, скоріш за все, Москва буде прикривати відхід військ Х. Хафтара, тим самим оберігаючи його від повного розгрому. Але Москва знову програла, як у Іраку і Сирії. Напевно, вона буде натягувати на себе маску миротворця та на всіх міжнародних форумах вносити «конструктивні пропозиції» з досягнення миру, стабільності та територіальної цілісності Лівії.

Каїр і Дубай вже оприлюднили свої міркування щодо підтримки Х. Хафтара і натякнули, що шукатимуть для Східної Лівії нового лідера.

Анкара на даному етапі фактично війну виграла. Вона гарантує безпеку Тріполі і уряду Ф. Сараджа, який, до речі, офіційно визнаний ООН у якості керівника країни і має право підпису офіційних документів, як, наприклад, угод між Лівією і Туреччиною. У цьому випадку Анкару, перш за все, цікавить угода щодо розмежування Середземного моря, згідно з якою Туреччина отримає контроль над усіма нафто- та газогонами зі східних районів Середземномор’я до Європи. На цьому Анкара може взагалі припинити війну, бо ж вона і так переможець!

На 6 червня ц. р. рівновага та баланс сил, які встановились в Лівії за останні 3–5 років, порушені. Наприкінці 2018 року Москва активно втрутилась в ситуацію в Лівії, значно збільшила воєнну допомогу Х. Хафтару, включно з загонами найманців. Тому він спромігся провести наступ на Тріполі, але не зміг його захопити.

…Остаточна поразка Х. Хафтара стає питанням часу. Не такого вже й далекого…

Туреччина, відстоюючи свої інтереси в Середземномор’ї та Лівії, за останні 6 місяців фактично ліквідувала всі досягнення ЛНА. З захопленням Тархуни, Місрати і Сірта, Тріполі відновив контроль над всією історичною областю Триполітанія. Розподіл Лівії на традиційні території Кіренаїка та Тріполітанія залишився.

Остаточна поразка Х. Хафтара стає питанням часу. Не такого вже й далекого.

 

Схожі публікації