Військово-політичні наслідки контрнаступу під Харковом

Іван Січень

Черговою визначальною перемогою Сил оборони України у війні з Росією стало звільнення понад 90 % території Харківської області у вересні 2022 року. Це дозволило не тільки завершити деокупацію північної України, але й мало низку важливих наслідків у політичній, економічній та гуманітарній сферах. Звичайно, вони ще не означають остаточного перелому у війні, однак створюють передумови для нього, та мають важливе значення для України на тактичному і стратегічному рівнях. Так чи інакше, однак ситуація на фронті поступово змінюється на нашу користь, що потребує особливої уваги в контексті аналізу та оцінки причин і наслідків військових успіхів України на північному сході нашої держави. До того ж вони безпосередньо впливають на обстановку на південній ділянці фронту.

Як відомо, в ході контрнаступу Сил оборони України (СОУ) у вересні 2022 року були звільнені 8,8 тис. кв. км українських територій, де знаходяться близько 390 населених пунктів та проживає 150 тис. жителів. Успіхи просто вражають. Тим паче, що вони були досягнуті всього за 7–10 діб, в той час як для захоплення двох райцентрів та декількох сіл у Луганській області Росії знадобилося два місяці.

Втім, під окупацією Росії все ще залишається набагато більше територій, населених пунктів та громадян України. Тому, остаточне відновлення територіальної цілісності нашої держави потребуватиме від нас значно більших зусиль, жертв та часу. Попри це, успіхи СОУ у Харківській області стали черговим визначальним моментом у ході війни Росії проти України після того, як наші оборонці змусили російські війська піти з Київської, Чернігівської та Сумської областей в березні-квітні поточного року.

Причому такі успіхи були досягнуті принципово різними методами, що підтверджує зростання потужності Сил оборони України та набуття ними якісно нових можливостей у протидії Росії. Так, навесні поточного року СОУ проводили стратегічну оборонну операцію та змусили російські війська тікати з півночі України через завдані їм неприйнятні втрати, а також критичне ускладнення логістики. Восени СОУ перейшли у контрнаступ, прорвали оборону противника та змусили його відступити, а то й тікати зі своїх позицій.

Як зазначалося вище, це мало низку важливих наслідків у різних сферах. І не тільки для України, але й для всього світу та Росії, яка остаточно перетворилася на країну-ізгоя.

Черговий раз були спростовані твердження Москви та загальнопоширена думка про «непереможність» та «неперевершену потужність» збройних сил Росії, які нібито є «другою армією світу», а також про її здатність «подолати будь-якого противника, в тому числі НАТО і захопити всю Європу».

Перемога СОУ під Харковом остаточно впевнила більшість західних країн у тому, що насправді становить собою російська армія, яка не здатна подолати спротив України і вже «змарнувала» значну частину свого військового потенціалу на українських фронтах. За словами Генерального секретаря НАТО Є. Столтенберга, даний факт вже враховується в оперативних планах Північноатлантичного альянсу. Хоча Росії і так вже ніхто не боїться, підтвердженням чого стало демонстративне ігнорування Заходом минулорічних ультиматумів Москви щодо відмови НАТО від подальшого розширення на схід, недопущення розгортання ударних озброєнь та військ Альянсу поблизу російських кордонів, а також припинення військового та військово-технічного співробітництва Брюсселя з Києвом. Навпаки, сьогодні Фінляндія та Швеція вже є кандидатами на вступ до НАТО, а США активізували кроки з нарощування своєї військової присутності в Європі.

Водночас контрнаступ СОУ посилив впевненість Заходу у стійкості України, а також її здатності успішно приймати та реалізовувати військові рішення, в тому числі ефективно застосовувати передану нам військову техніку. Наші військовослужбовці пройшли та продовжують підготовку в країнах-членах НАТО. Ми маємо західну зброю, яка за своїми параметрами повністю переважає російську. І ми вміємо та можемо її ефективно застосовувати. З огляду на це, міністерство оборони США висловило наміри збільшити обсяги надання військово-технічної допомоги Україні з метою сприяння її перемозі над Росією. І Москва нічим не може запобігти цьому.

Успіх наступальних дій СОУ на півночі Харківської області здійснив відчутний вплив на бойовий дух як українських, так і російських військовослужбовців, а з ним — і на суспільно-політичні настрої населення двох країн.

Так, перемога під Харковом суттєво посилила наступальний порив українських бійців та командирів Сил оборони України, які активізують дії зі звільнення інших окупованих територій. Насамперед це стосується правобережної частини Херсонської області, де також проводиться український наступ. В тилу окупантів посилюється діяльність руху опору. Він спирається на місцевих жителів, які впевнились у тому, що загарбників можна вигнати з нашої землі. І ця земля вже горить під їхніми ногами. У буквальному сенсі цього слова.

Те ж саме можна сказати про більшість населення всієї України, яке вже не має сумнівів у тому, що ми неминуче звільнимо від ворогів всю нашу державу. Це стало ще одним потужним чинником єднання української нації. А виявлені на деокупованих територіях Харківщини звірства рашистів ще більше посилили ненависть до ворогів та готовність боротися з ними до останнього. Загалом, згадані чинники підвищили довіру українців до керівництва країни та Сил оборони України, які змогли перехопити ініціативу у війні.

З іншого боку, поразка російської армії в Харківській області ще більше підірвала авторитет її вищого командування серед власних солдатів та офіцерів. Наразі значна частина з них вже не бажає брати участь у бойових діях на території України. Свідченням таких настроїв стали масові відмови російських контрактників від служби в армії, самовільні відходи з позицій, дезертирства та здачі у полон.

Повністю зірвані плани проведення скритої мобілізації в Росії у всіх її формах. Після того, що відбулось під Харковом, переважна частина російських громадян вже не має жодних намірів йти на війну, навіть за всі ті «блага», які пропонуються федеральною та місцевими владами. Те ж саме стосується процесу формування так званих «іменних» батальйонів у регіонах Російської Федерації. Через нестачу добровольців терміни набуття ними оперативної готовності перенесені на кінець 2022 року.

Додамо, що прикордонні з Україною райони Білгородської області Росії реально перетворилися на зону бойових дій, яка поширюється із просуванням лінії фронту на Харківщині у східному напрямку. Після того, як наші війська вийдуть на північ Луганської області, зона бойових дій пошириться і на прикордонні райони Воронізької області РФ. З прикордонних районів Білгородської області вже евакуюється місцеве населення. До виникнення надзвичайних ситуацій готуються у Воронежі. Як і в Білгородській області, там вже ніхто не підтримує «спеціальну операцію» (війну Росії проти України), що суттєво підриває і загальну підтримку режиму Путіна.

Що стосується військових аспектів контрнаступу Сил оборони України, то вони мають ще більш показовий характер. СОУ вже підійшли до східного кордону Харківської області та навіть форсували річку Оскіл, на якій противник намагався побудувати нову лінію своєї оборони. Річка була форсована на декількох ділянках, в тому числі в районі міста Куп’янськ, що дозволило звільнити його лівобережну (східну) частину.

Це надає нашим військам можливість продовжити наступ з метою звільнення північної частини Луганської області. Водночас була ліквідована загроза російського наступу на Слов’янськ з півночі. Наразі там ми також перейшли від оборони до наступу.

Але й це ще не все. Під час втечи з Харківської області противник залишив там свою військову техніку, а також склади з боєприпасами та іншим майном, які дісталися СОУ в якості трофеїв. Наші війська захопили або знищили понад 500 одиниць бойової техніки, в тому числі близько 50 танків Т-72Б3 та Т-90, понад 100 БМП та БТР, 11 САУ, більше ніж 30 бойових броньованих машин різного призначення (в тому числі мобільні командні пункти та пункти зв’язку), 5 БПЛА разом з апаратурою управління тощо.

Частина з цієї техніки та боєприпасів вже застосовується на фронті проти окупантів. Такий собі «російський ленд-ліз». З початку війни Росія «поставила» Україні більше зброї, ніж «Укроборонпром» та наші західні партнери разом узяті. Крім того, декілька тисяч військовополонених суттєво поповнили наш «обмінний фонд».

А Росія все це втратила — території, позиції, військову техніку та особовий склад. І тепер намагається видати свою поразку за «перегрупування військ». Чомусь про таке «перегрупування» забули сказати російським військам, які опинилися під ударом СОУ на Харківщині та в паніці тікали звідти.

В цілому наведені обставини створили передумови для перелому у війні на нашу користь, або хоча б для його наближення. З самого початку війни Сили оборони України виявляли набагато більший професіоналізм, ніж противник на всіх рівнях — від командування та штабів до військ безпосередньо на передовій. Це дозволило нам переграти Росію як в плані задуму операції, так і на полі бою. Москва очікувала на контрнаступ на півдні, однак він був здійснений на півночі.

Російські війська поки що мають перевагу над Україною за кількістю сил та засобів на фронті. Але ми переважаємо їх за своїми морально-бойовими якостями та вмотивованістю дій. Ми захищаємо свою Україну і не можемо залишити її у біді, чого б це нам не коштувало. А орки прийшли до нас грабувати та вбивати. Однак навіть такі нелюді бояться за своє життя. Тому вони тікають з поля бою за будь-якої реальної загрози.

Всупереч очікуванням Москви на проросійські настрої населення Харківщини, більшість із місцевих жителів виступила проти Росії. В особливості після російських обстрілів Харкова та інших населених пунктів поблизу нього. Харків’яни проклинають Росію, а тому сприяли Силам оборони України: надавали розвідувальну інформацію про місцезнаходження та переміщення підрозділів російської армії, підтримували дії наших диверсантів та партизан, а після звільнення — забезпечували безпеку тилів наших військ.

Ще одним чинником, який сприяв нашій перемозі на Харківщині, стала неспроможність Росії компенсувати втрати своїх військ в Україні, а також забезпечити їх ракетно-артилерійськими боєприпасами. Про те, що вона не здатна сформувати резерви, ми вже не одноразово писали. Тепер Росія не може виробляти боєприпаси через деградацію її військово-промислового комплексу разом із всією російською економікою.

Такий стан справ змушує Росію перерозподіляти свої сили та засоби між різними ділянками лінії фронту в залежності від обстановки. Саме тому нинішнім літом частина російських військ була перекинута із-під Харкова на південь України, що надало нам можливість отримати перевагу над росіянами на Харківщині.

Ми поступово перемагаємо. І наша перемога є неминучою. Однак не можна впадати в ейфорію. Росія все ще сильна і робить все для того, щоб утримати свої позиції на фронті. Вона проводить перегрупування сил, а також намагається поповнити свої війська та посилити оборону на Донбасі.

Напередодні зими Росія активізувала терористичні удари по наших містах і селах та по критично важливих об’єктах паливо-енергетичної інфраструктури України. Такими діями Росія намагається зламати нас, що вже прямо визнав В. Путін на нещодавньому саміті Шанхайської організації співробітництва. Після цього навіть глава Китаю Сі Цзіньпін відмовився взяти участь у спільній вечері з учасниками того заходу.

Який висновок можна зробити з усього цього? Росія все ще намагається щось зробити. Але цю війну вона вже програла.