Світ є більшим, ніж два протиборчі табори

Реальна політика є ворогом кожного, хто дозволяє собі самообман

 

 

 

Ветеран популярного німецького видання Die Zeit Тео Зоммер кілька днів тому опублікував статтю із аналізом співвідношення сил протиборчих двох геополітичних таборів світу. Як експерт, він критично сприймає політику Вашингтона загалом і, зокрема, ту, якої дотримується адміністрація президента США Джо Байдена. Символічно він називає два такі табори Злом і Добром, де Добро — це країни демократії на чолі зі США, а Зло уособлюють Китай і його сателіти. Аналітик вказує, що насправді світоустрій наразі не є настільки прямолінійним, як це декларують США на чолі з демократом Джо Байденом.

У грудні поточного року відбувся у відеоформаті дводенний «Саміт за демократію», ініційований президентом США, в якому брали участь представники більше ніж ста держав. Тео Зоммер назвав цей захід «дивною подією та піком лицемірства». Перш за все тому, як він пише, що Сполучені Штати Америки самі по собі не є моделлю функціонуючої демократії. Адже кандидат у президенти США Дональд Трамп відмовився визнати законними підсумки виборів, а потім ще й підбурив своїх прихильників штурмувати приміщення Конгресу США.

І серед діячів він не єдиний такий, адже у 19 з 50 штатів США нещодавно ухвалено закон, який ускладнює голосування для чорношкірих громадян та етнічних меншин. Поступова повзуча поляризація та зростання насильства є ознаками зловісної ерозії американської демократії. Перш ніж адміністрація Джо Байдена візьметься повчати інших, йому слід навести лад у власному домі, вважає автор статті.

Дивний список учасників «Саміту за демократію» спростовує припущення, що Джо Байден переймався насамперед об’єднанням справедливих демократій проти автократій світу. Так, до участі у саміті запрошувалися такі неоднозначні фігури, як бразильський аналог Трампа Болсонару, вбивця-президент Філіппін Дутерте, схильний до деспотизму прем’єр-міністр Індії Моді та представники зловісних «демократій» з Анголи, Демократичної Республіки Конго, Іраку і Пакистану. 30 відсотків учасників саміту прибули з країн, які у відповідному рейтингу Freedom House класифікуються як «частково вільні» або «поневолені».

Учасники «Саміту за демократію» 2021 року за рейтингом Freedom House

Вирішальним критерієм для запрошення учасників до участі у «Саміті за демократію» була не боротьба за демократію, а стратегічні міркування Джо Байдена. Як зазначається у американському тижневику Time, «зустріч була в кінцевому підсумку покликана створити міжнародну коаліцію проти Китаю та Росії».

Крім того, цікавими були принципи відбору учасників саміту. Як зазначив досвідчений німецький політик Клаус фон Донаньї, американців угорського походження у світі є лише чотири мільйони, тому не було мало сенсу ігнорувати Угорщину Віктора Орбана. Навпаки, близько 20 мільйонів іммігрантів та їхніх нащадків у США польського походження — це поважна група виборців, тому запрошення дістав лідер правлячої у Польщі партії PiS («Право і справедливість») Ярослав Качинський, хоча він, на погляд аналітика, особисто підриває незалежність судової влади вкрай авторитарним стилем правління.

…Джо Байден прагне поділити спільноту держав на дві групи, два блоки, два ворожих табори…

Жодна з перелічених обставин не є дрібницею, пише Тео Зоммер. Але більш важливо, вважає він, розуміти суть світогляду Джо Байдена. Зокрема те, що він прагне поділити спільноту держав на дві групи, два блоки, два ворожих табори. Але ж такий підхід аж ніяк не відповідає складній структурі світового співтовариства. Обґрунтовуючи таку свою тезу, автор з такого приводу подає свої наступні коментарі.

По-перше, на демократії, безперечно, впливають суперництво і ворожість двох авторитарних великих держав — Китаю та Росії. Але криза демократій виникає не через їхні амбіції та ворожі дії. Справжню небезпеку, зазначає аналітик, становить наша власна неадекватність, наші слабкості і демократичні гріхи. Зростаюча бідність, нерівність та вичерпаний потенціал громадських і державних інституцій є справжніми причинами негараздів, а не якісь нашіптування і втручання з боку Пекіна чи Москви.

По-друге: Сполученим Штатам не вдалося демократизувати світ за допомогою військової сили, і Джо Байдену також не вдасться цього досягти за допомогою пропагандистської кампанії. Тенденція до авторитаризму зростає від М’янми, що на схід від Індії, до Судану у Центральній Африці, і не можна просто закликами змусити авторитарні системи піти геть. Демократії повинні убезпечитися від них, але їх не можна вивернути навиворіт. Мета президента США Джона Кеннеді актуальна й сьогодні: «Зробіть світ безпечним для різноманітності» (Make the world safe for diversity) — через контакти та спілкування.

По-третє, світ не поділиться на два табори, тому що не так вже й багато держав прагнуть стати частиною якогось геополітичного блоку. В Африці, як і в Азії, вони більше зацікавлені в тому, щоб зберегти свою незалежність і щоб їх не змушували орієнтуватися на ту чи іншу велику державу, а навпаки, щоб вони могли зберегти свою унікальність та можливість спілкуватися з усіма іншими.

По-четверте, той факт, що держави мають однакові ідеології та системи цінностей, не повинен означати, що вони також переслідують однакові цілі. Демократії часто мають різні, протилежні інтереси, але навіть автократії не завжди прагнуть до однакових зовнішньополітичних цілей.

По-п’яте, демократії та автократії цілком можуть мати спільні проблеми, інтереси та цілі. Зокрема, до них належать пандемії, такі як COVID-19, боротьба зі зміною клімату або стримування розповсюдження ядерної зброї; існують проблеми людяності, які потрібують координації та співпраці демократій та недемократичних держав.

…Поділ світу з ідеологічних міркувань на два ворожих табори перешкоджатиме необхідній багатосторонній співпраці…

Поділ світу з ідеологічних міркувань на два ворожих табори перешкоджатиме необхідній багатосторонній співпраці, якщо не зовсім її унеможливить — наголошував на початку поточного року Хав’єр Солана, колишній генеральний секретар НАТО, генеральний секретар Ради ЄС і верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики і політики безпеки. Якщо новий федеральний міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок вважає, що західне співтовариство має визначати себе не шляхом відмежування від агресивних автократій, а підкреслюючи власні сильні сторони та наміри співпраці, то у Вашингтоні на неї чекають складні переговори.

Автор статті переконаний, що у сфері зовнішніх відносин необхідна реальна політика (Realpolitik). Винахідником такого терміну був Август Людвіг фон Рохау. Сучасний журналіст та історик Жак Шустер нещодавно згадав у виданні Welt визначення фон Рохау, яке десятиліттями не використовувалося. Наразі це визначення є актуальним та має лежати на столі Джо Байдена: «Реальна політика рухається не в туманному майбутньому, а в реальній перспективі сьогодення. Вона визначає своє завдання не в реалізації непевних ідеалів, а в досягненні конкретних цілей. Реальна політика, нарешті, є ворогом кожного, хто дозволяє собі самообман. Для цієї політики справа совісті і честі бачити людей і речі такими, якими вони є насправді, і відповідно прагнути того, на що вона дійсно здатна».

Довідково:

Людвіг Август фон Рохау (1810–1873 рр.) — німецький історик, громадський діяч. Автор терміну «Реальна політика». Його книга «Основи реальної політики стосовно державного устрою Німеччини» була надрукована в 1853 році.

Термін «Реальна політика» часто використовується без перекладу (Realpolitik) або у вигляді транслітерації (Реалполітік). Це вид державного політичного курсу прем’єр-міністра Пруссії, бундесканцлера Північнонімецького союзу, першого рейхсканцлера Німецької імперії Отто фон Бісмарка.

Термін дістав назву за аналогією з поняттям, запропонованим Людвігом фон Рохау. Сутність такого курсу — відмова від використання будь-якої ідеології як основи державного курсу. Така політика виходить насамперед із практичних міркувань, а не ідеологічних чи моральних принципів і переконань.

 

Схожі публікації