Суперництво Туреччини і Росії в Центральній Азії на тлі заворушень у Казахстані

Олексій Волович
кандидат історичних наук

 

 

 

Відносини між Туреччиною і Росією, щонайменше протягом останніх 10 років, можна визначити як гібридне партнерство та суперництво. З одного боку, ТР і РФ досить взаємовигідно співпрацюють у сферах енергетики, будівництва, торгівлі, туризму та ВТС, а з іншого боку, між ними існує суперництво чи навіть протистояння у різних країнах та регіонах: у Сирії, Лівії, на Південному Кавказі, в Центральній Азії (ЦА) та, певною мірою, в Україні. Цікаво відстежити їх позиції в Центральній Азії на тлі нещодавніх драматичних подій на початку 2022 року в Республіці Казахстан (РК).

Суперництво Туреччини і Росії у Центральній Азії

Розпад СРСР і виникнення на його теренах п’ятнадцяти незалежних держав, включно з чотирма тюркськими у ЦА, у Туреччині сприйняли з великим піднесенням. Об’єднання тюркських народів під її егідою стало одним із найважливіших пріоритетів у турецькій зовнішній політиці. Ще на початку 90-х років керівництво Туреччини запропонувало програму об’єднання тюркських держав у рамках єдиного тюркського політичного, економічного та культурного простору. З цією метою у січні 1992 року у складі уряду ТР з’явився спеціальний підрозділ — Агенція з розвитку співробітництва (ТІКА) із сусідніми, зокрема, тюркомовними країнами в економіці, освітній та культурній сферах. Але з різних причин у середині 1990-х років активність Туреччини стосовно країн ЦА помітно знизилася. Центральноазійські країни не поспішали змінити російського «старшого брата» на турецького, тим більше, що у владних структурах цих країн на всіх рівнях все ще залишалися колишні компартійні бонзи. З іншого боку, починаючи з другої половини 1990-х років, корпорації США, країн Євросоюзу та Китаю стають провідними діловими партнерами держав ЦА. А з ними Туреччина на той час конкурувати не могла.

Після того, як до влади в Туреччині у листопаді 2002 року прийшла Партія справедливості та розвитку (ПСР), турецьке керівництво на чолі з прем’єр-міністром Реджепом Таїпом Ердоганом активізувало багатопланову співпрацю з країнами ЦА. 3 жовтня 2009 року у Нахічевані створюється «Рада співробітництва тюркомовних держав» (РСТД) або Тюркська рада у складі Туреччини та чотирьох пострадянських держав (Азербайджан, Казахстан, Киргизстан та Узбекистан, крім іраномовного Таджикистану).

Основна мета Тюркської ради — зміцнення атмосфери довіри у тюркському світі, зміцнення політичної солідарності та економічного співробітництва. З моменту створення РСТД ідея «тюркського світу» стала досить успішно конкурувати в Центральній Азії з ідеєю «російського світу», що, на думку багатьох російських спостерігачів, стало проявлятися «у зростанні тюркського націоналізму та русофобії за українськими лекалами». Зважаючи на те, що Казахстан територіально та економічно є найбільшою країною Центральної Азії, розвиток різнобічного співробітництва з цією країною завжди був і залишається пріоритетним для Анкари. Початком відносин Туреччини з Казахстаном став візит Нурсултана Назарбаєва до Анкари у вересні 1991 року. У березні 1992 року між країнами налагоджуються дипломатичні відносини. До слова, після розпаду Радянського Союзу першою, хто визнав незалежність Казахстану, була Туреччина. У 2012 році відбулося перше засідання Стратегічної ради найвищого рівня між Туреччиною і Казахстаном. Туреччина входить до десятки основних торгових партнерів Казахстану. Обсяг торгівлі між ними за 30 років співпраці зріс у 15 разів і склав у 2021 році близько 3 млрд дол. У Казахстані працюють понад 800 турецьких фірм, які виконують підрядні роботи на багатомільярдні суми.

Три роки тому турецькі прямі та портфельні інвестиції в країнах ЦА перевищили 85 млрд дол., у тому числі в Туркменістані, становили близько 50 млрд дол. Загальний товарообіг Туреччини з країнами ЦА у 2019 році становив 8,5 млрд дол. Активно розвивається їх військово-технічна співпраця (ВТС), в тому числі підготовка офіцерів цих держав у турецьких військово-навчальних закладах. У 2021 році Туреччина поставила членам ОДКБ — Казахстану та Киргизстану — знамениті БПЛА Bayraktar TB2. Наприкінці жовтня 2020 року турецький міністр оборони Хулусі Акар відвідав Казахстан і Узбекистан, де підписав угоди про ВТС, а також обговорював тему створення військового блоку тюркських країн Центральної Азії — «Армії Турана» або «тюркського НАТО».

Створення Організації тюркських держав

12 листопада 2021 року на Острові демократії та свободи у Мармуровому морі у передмісті Стамбулу відкрився восьмий саміт Тюркської ради. Головною на ньому подією стало його перейменування на Організацію тюркських держав — ОТД — (Türk Devletleri Teşkilatı), що свідчить про посилення політичної і економічної складової у діяльності цієї структури замість колишнього переважно культурно-гуманітарного спрямування. До 2030 року у рамках ОТД заплановано сформувати загальний ринок товарів, інвестицій, робочої сили та послуг. На саміті ухвалене рішення створити вільну економічну зону на території Казахстану під назвою TURNSEZ. Цікаво: як це поєднуватиметься з участю Казахстану та Киргизстану в ЄАЕС? Чи погодиться Москва з тим, щоб тюркські народи Росії стали членами ОТД? Напевне, що ні.

На саміті ОТД глави держав ухвалили більше десятка документів, найважливішими з яких є два — «Бачення Тюркського світу-2040» та Декларація восьмого саміту ОТД, що містить 121 пункт. Передбачається, що реалізація програми «Бачення Тюркського світу-2040» дозволить за допомогою втілення спільних проектів, об’єднання досвіду, матеріальних та інтелектуальних ресурсів забезпечити міцну солідарну платформу для співпраці тюркських народів за наступними основними напрямами: Соціально-економічні реформи; захист прав людини; зростання обсягу торгівлі; перехід на національні валюти у взаємній торгівлі; лібералізація митних процедур; реалізація спільних проектів у сфері транспорту; формування єдиного інформаційного простору та цифровізація економіки; єдина політика у сфері космосу; координація у сфері енергетики; розвиток туризму; співробітництво у сфері охорони здоров’я; спільний розвиток сільського господарства та зміцнення продовольчої безпеки; співробітництво з ООН.

У сфері освіти домовилися доопрацювати проекти підручників «Загальнотюркської історії», «Географії тюркського світу» та «Загальнотюркської літератури». Незважаючи на жорсткий спротив Москви, також домовилися «гармонізувати» алфавіти тюркських народів, тобто, відмовитись від кирилиці, перейшовши на латиницю, але адаптовану під особливості турецької мови.

Країни тюркського світу

У програмі «Бачення Тюркського світу-2040» планується розвивати співпрацю держав-членів у сфері боротьби з загрозами радикалізації, екстремізму, ісламофобії, ксенофобії та тероризму, а також щоб забезпечити безпеку кордонів країн-членів ОТД у спосіб створення спільних сил цивільної оборони, що розглядається деякими експертами як перший крок на шляху формування військово-політичного союзу, утворення спільних збройних сил — «Армії Турана». Втім, деякі російські спостерігачі називають Програму «Бачення-2040» не інакше, як «нереальною маніловщиною», застерігаючи, що ослаблені останнім часом економічні можливості Туреччини не дозволять їй здійснити вищеокреслені плани на шляху формування Тюркського союзу. При цьому зазначається, що у 2023 році відбудуться президентські та парламентські вибори, внаслідок яких «все може кардинальним чином змінитися».

Казахстан віддаляється від Росії і зближується з Україною

Не меншу небезпеку для імперських планів Кремля становили також внутрішні соціально-політичні процеси в Казахстані за часів Н. Назарбаєва. Кажучи на мові московських пропагандистів, було чимало «антиросійських та русофобських проявів», які однозначно дратували кремлівських стратегів, змушуючи їх якось терпіти свого «союзника» по ОДКБ та партнера в ЄАЕС.

Так, Казахстан досі офіційно не визнав анексії Криму. Про це Н. Назарбаєв сказав 4 грудня 2021 року в інтерв’ю американському кінорежисеру Оліверу Стоуну. За 7 років до цього, 1 вересня 2014 року, в інтерв’ю телеканалу «Хабар» президент Н. Назарбаєв заявив, що Астана може відмовитися від ЄАЕС, якщо членство в ньому загрожуватиме незалежності країни, чим дав зрозуміти, що економічну інтеграцію з РФ не слід трактувати як готовність Казахстану беззастережно дотримуватися курсу Москви по Україні та з інших питань. Якщо на рівні міждержавних відносин у Москві навмисне не загострювали уваги на цих проявах «русофобії Назарбаєва», але ось в російських ЗМІ було чимало критичних публікацій на цю тему. Нижченаведені заголовки статей, опублікованих протягом останніх двох-трьох років у російських ЗМІ, свідчать про проблеми в казахстансько-російських відносинах останнього періоду «епохи Назарбаєва» (Хто розгойдує Казахстан?; Астана і Ташкент дрейфують у бік США; Казахстан дедалі швидше дрейфує від Росії; Казахстан дрейфує у бік Китаю на тлі зростання напруженості з Росією; Казахстан уникає Росії; Конфлікт Росії та Казахстану; Пряма загроза військовій безпеці Росії з боку Казахстану: Що відбувається із ставленням до росіян у республіці і чому росіяни масово тікають з Казахстану?; Вихід росіян з Казахстану триває; Росіяни залишають Казахстан; 30 років етноциду росіян у Казахстані).

Останнім часом з Москви досить часто було чути заяви, що Радянська Росія в перші роки радянської влади «подарувала казахам, які не мають державності», багато північних територій нинішнього Казахстану і готова їх зараз забрати, «якщо казахи втечуть від Росії». Подібні застереження найчастіше лунають у залі російської Держдуми. У грудні 2020 року два депутати Держдуми РФ В. Ніконов та Є. Федоров заявили, що нинішні території Казахстану були «подаровані» Росією. Голова комітету Державної думи Росії з освіти і науки і член правлячої фракції «Єдина Росія» В. Ніконов заявив, що до 1922 року «Казахстану просто не існувало». За його словами, «територія Казахстану — це великий подарунок з боку Росії та Радянського Союзу». Інший депутат Держдуми — Є. Федоров, ще один член фракції «Єдина Росія», підтримав В. Ніконова, сказавши, що «хочете йти, товариші Назарбаєв та Токаєв? Добре, беріть валізки, віддавайте територію, місто Вєрний — Алма-Ату і все інше і йдіть». На думку В. Жириновського, «Казахстан був штучно створений радянською владою».

21 червня 2020 року в інтерв’ю на телеканалі «Росія-1» В. Путін також казав про «територіальні подарунки російського народу» для колишніх радянських республік, що викликало велике обурення у казахів та інших народів ЦА. Заяви В. Путіна, що «на території сучасного Казахстану держави ніколи не було», лунали й раніше, наприклад, 29 серпня 2014 року на молодіжному форумі «Селігер-2014». У країнах ЦА такі провокаційні заяви сприймають як загрозу та застереження «не йти українським шляхом, а то буде зле».

Слід зазначити, що прокремлівські пропагандисти досить часто пояснювали «неправильну русофобську поведінку» Казахстану «згубним впливом» Заходу та «нацистської» України. На цю тему також можна навести заголовки багатьох статей, опублікованих у російських ЗМІ: («Чи заведе багатовекторність Казахстан на український шлях?»; «Київський режим відкриває проти Росії «казахстанський фронт»; «Українське питання у мережевих війнах Казахстану»; «Американськими нитками з українських лекал»; «Як Казахстан «шиє» свою історію «голодомору»; «Майдан у Казахстані: сліди ведуть до Києва та Лондону»; «Українські плями казахського заколоту»; «У Нур-Султані та Києві ховають український слід у погромах в Казахстані»; «Хакери вийшли на «український» слід у казахських протестах»; «Вбачається український слід: названі винуватці протестів у Казахстані»; «У Мережі оцінили участь українських спецслужб у заворушеннях в Казахстані»; «Українські плями казахського заколоту»)…

Список таких публікацій можна було б продовжити, але і цього достатньо, щоб зрозуміти зміст та спрямування інформаційно-психологічних операцій російських спецслужб проти Казахстану та України.

10 січня під час позачергової онлайн-сесії глав держав ОДКБ, В. Путін заявив, що на території країн ОДКБ не допустять реалізувати «кольорові революції», а у Казахстані застосовувалися «майданні технології». Певною мірою відповіддю на ці вигадки Путіна може бути заява Посольства РК в Україні від 10 січня, в якій зокрема йдеться: «На жаль, з’являються окремі інсинуації, націлені на те, щоб внести сумніви в наші довірчі відносини. Є вкидання про «український слід» подій у Казахстані. Але ми бачимо, що компетентні органи України на ці сигнали своєчасно реагують». У заяві також зазначається, що не можна ставити знак рівності між бунтом у Казахстані, українським Майданом та подіями у Білорусії.

Незважаючи на спроби Кремля розсварити Україну з Казахстаном, відносини між нашими країнами розвиваються по висхідній. За словами посла РК в Україні пана Дархана Калєтаєва, за підсумками 2021 року товарообіг між Казахстаном та Україною сягнув близько 1,3 млрд дол., хоча ще у 2012 році він становив 5,3 млрд дол. В останні роки Україна є одним з основних імпортерів СПГ з Казахстану, загалом 250–300 тис. тон на рік. 18 червня 2021 року відбулося 14-те засідання Міждержавної казахстансько-української комісії з питань економічного співробітництва. Кількість працюючих казахстансько-українських спільних підприємств у Казахстані склала близько 1 тисячі. Цьому сприяє та обставина, що за підсумками 2020 року в рейтингу Doing Business Казахстан посів 25-е місце, тоді як Україна у 2019 році лише 71-е місце. Україна має пропозиції від Казахстану щодо відкриття своїх представництв у Міжнародному фінансовому центрі «Астана» та в технопарку Astana Hub. Наразі у Казахстані живе і працює близько 260 тис. громадян України. Стабільно розвивається військово-технічна співпраця між обома країнами, зокрема в галузі літакобудування, взаємного постачання озброєння та військової техніки.

Україна і Казахстан знаходяться на великому магістральному маршруті Великого Шовкового шляху в обхід Росії, який співпадає з існуючим Транскаспійським міжнародним транспортним маршрутом (ТМТМ) з Китаю, через Казахстан, акваторію Каспійського моря, Азербайджан, Грузію і далі через акваторію Чорного моря до Туреччини та країн Європи, включно з Україною. 9 листопада 2021 року в турецькому місті Мерсін обговорювалися питання підвищення ефективності функціонування ТМТМ. Для України цей маршрут має особливе значення, беручи до уваги, що Росія блокує імпорт із Казахстану, не пропускаючи через свою територію залізничні вагони з вугіллям та СПГ до України.

Транскаспійський міжнародний транспортний маршрут

Соціально-економічна ситуація у Казахстані у порівнянні з українською

Протягом перших двох тижнів січня 2022 року топ-новиною у світових ЗМІ були драматичні події у Казахстані. Однак, незважаючи на безліч різних інтерпретацій, конспірологічних домислів, вигадок та інсинуацій про спонукальні мотиви протестних виступів частини населення країни, все ж досі залишається багато незрозумілого в цих подіях. Насамперед, хотілося б з’ясувати — чи справді початковою причиною, так би мовити, тригером стихійних демонстрацій та подальших варварських погромів стало підвищення ціни на зріджений газ більш ніж у двічі — з 60 тенге за 1 літр (близько $0,13) — до 120 тенге за 1 літр ($0,27)? Станом на кінець 2021 року 100 тенге становить лише 0,23 долари або 6,3 гривні. Станом на кінець 2021 року вартість 1 літра зрідженого автомобільного газу в Україні зросла до 20 гривень або 0,75 долара, у 5 разів більша, аніж у Казахстані, але українці чомусь не виходять з цього приводу на демонстрації.

На мій погляд, надто сумнівно, щоб таке підвищення незначної вартості зрідженого газу могло стати основною причиною масових протестів (і це на другий день нового 2022 року?!), тоді як протягом 2021 року постійно зростала вартість продуктів харчування першої необхідності, особливо для людей зі скромними доходами менше, ніж 100 доларів на місяць. Виникає питання: чому казахи почали протестувати через підвищення вартості зрідженого газу, але не протестували проти постійного підвищення цін на продукти харчування протягом 2021 року?

Для того, щоб розібратися в цінах на газ, продукти харчування та зарплатах (мінімальних та середніх) у Казахстані, для початку, очевидно, слід з’ясувати розміри ВВП цієї країни та рівень доходу на душу населення. Деякі дані МВФ стосовно Казахстану ми подаватимемо у порівнянні з даними щодо України аби краще зобразити економічну ситуацію як у Казахстані, так і у нас, в Україні.

Отже, за даними МВФ у 2020 році, ВВП Казахстану становив 501 млрд дол., 41-е місце у світі (ВВП України — 545 млрд дол., 40-е місце у світі). У 2021 році дохід на душу 19-мільйонного населення Казахстану, за даними МВФ, склав 10 144 дол., 65-е місце у світі (в Україні 4384 дол., 109-е місце у світі). Мінімальна зарплата в такій багатій країні як Казахстан до 31.12.2021 р. становила лише 42 тис. тенге (96 дол. або 2680 грн.). З 1 січня 2022 року мінімальна зарплата піднімається до 60 тис. тенге (138 дол. або 3800 грн.). В Україні мінімальна зарплата — 6500 грн., майже вдвічі більша, аніж у Казахстані. Середня зарплата у Казахстані у серпні 2021 року становила 256 тис. тенге (600 дол. або 16 118 грн.). Середня зарплата в Україні у листопаді 2021 року становила 14 282 грн. За даними експертів ООН, у Казахстані за межею бідності знаходиться 40 % населення, в Україні — 60 %).

Порівняно з Росією, де станом на 2021 рік налічувалося 123 мільярдери (в США — 724, в Китаї — 626), у Казахстані їх — 7, а в Україні — 8. У 2021 році, згідно зі списком Forbes, найбагатшим росіянином став Олександр Мордашов — 29,1 млрд дол., найбагатшим українцем — Ренат Ахметов — 7,6 млрд дол., найбагатшим казахстанцем — Володимир Кім — 4,6 млрд дол., хоча статки середньої дочки Н. Назарбаєва — Динари Кулібаєвої та її чоловіка Тимура Кулібаєва — становить близько 6 млрд дол. За даними видання The Telegraph, молодша донька Алія вивела з Казахстану понад 300 млн дол., придбала будинок у Лондоні, приватний літак та частку активів у швейцарському банку.

За даними видання Handelsblatt, статки самого Н. Назарбаєва становлять 1,1 млрд дол., а за неофіційними даними та чутками — близько 20 млрд дол. За даними Financial Times, у Казахстані 162 особи — або 0,001 % від 19-мільйонного населення — володіють 55 % багатства країни, при цьому багато хто з них пов’язаний з Н. Назарбаєвим.

Хто і що стоїть за заворушеннями в Казахстані?

Проте повернімося до «нужденних казахів», які вийшли на демонстрацію протесту 2 січня 2022 року. З наведеної вище інформації бачимо, що немає достатніх підстав вважати соціально-економічну ситуацію в Казахстані настільки катастрофічною, щоб бідним верствам казахстанського населення нічого не залишалося, як протестувати, вимагаючи покращення життя. І це підтверджується тим, що вже наступного дня протестувальники перейшли до політичних вимог. Зокрема, вони потребували не шматка ковбаси, а повної відставки Єлбаси (лідера нації Н. Назарбаєва), який очолював країну ще з радянських часів у статусі голови ради міністрів Казахської РСР (1984–1989 рр.), першого секретаря ЦК КП Казахстану (1989–1991 рр.). та президента Казахської РСР з квітня 1990 року по грудень 1991 року. Потім він п’ять разів обирався на пост президента Казахської Республіки до відходу у формальну відставку у березні 2019 року, коли зберіг за собою посаду голови Ради безпеки країни, голови Асамблеї народів Казахстану та голови правлячої партії «Нур-Отан» (Світло Батьківщини). (До речі, арабською мовою назва цієї партії звучить майже так само — «Нур аль-Ватан», що свідчить про наявність у тюркських мовах багатьох термінологічних запозичень з арабської мови — від 20 до 30 %.)

Можливо, з часом стануть відомі деталі тих січневих подій, але я більше схильний пояснити, що з самого початку мирна протестна акція проти підвищення ціни на зріджений газ була використана різними політичними та клановими угрупованнями, у тому числі керівництвом силових структур країни у боротьбі за владу проти клану президента Касим-Жомарта Кемельовича Токаєва. 5 січня за підозрою у державній зраді затримано голову комітету національної безпеки (КНБ) Казахстану та банкіра Каріма Масімова, який протягом більш ніж 20 років двічі обіймав посаду прем’єр-міністра, а до цього був міністром транспорту та комунікацій, міністром економіки та бюджетного планування, держсекретарем та головою адміністрації президента Н. Назарбаєва, і з 2016 року очолював КНБ. За підозрою в державній зраді 13 січня було затримано двох колишніх заступників голови КНБ — Ануара Садикулова та Даулета Єргожина.

Племінник Н. Назарбаєва Самат Абіш Сатибалди звільнений з посади першого заступника голови КНБ і затриманий. Інший племінник Н. Назарбаєва, мільярдер і покровитель казахстанських релігійних радикалів Кайрат Сатибалди, заарештований в Дубаї. Два зяті К. Масімова звільнені з керівних посад у великих державних компаніях. Вже після придушення виступів протесту знайдено вбитими кілька старших офіцерів силових структур. 10 січня у Нур-Султані, у дворі будинку за місцем проживання виявлено труп полковника КНБ Азамата Ібраєва. Начальник департаменту поліції Жамбильської області генерал Жанат Сулейменов наклав на себе руки після того, як проти нього було порушено кримінальну справу і йому загрожував трибунал. Тамтешній політолог Досим Сатпаєв вважає, що казахстанські силові структури були інструментами внутрішньокланової боротьби, а не тими, які забезпечують національну безпеку країни. На його думку, «Казахстан із його системою безпеки, це — «паперовий тигр», якого легко можна зім’яти».

За словами відомого російського журналіста Марата Хайрулліна, наразі в Казахстані розгорнулася боротьба за владу між двома найбільшими фінансово-промисловими групами, що утворилися навколо двох старших дочок Н. Назарбаєва та їхніх чоловіків — Даріги та її колишнього чоловіка генерала Рахата Алієва та Динари і її чоловіка Тимура Кулібаєва. При цьому бізнес-партнером Р. Алієва був опозиційний банкір Мухтар Аблязов, який нині проживає у Франції, а бізнес-партнером Т. Кулібаєва — вищезгаданий банкір і екс-глава КНБ Карім Масімов. На початку травня 2020 року президент К-Ж. Токаєв ухвалив рішення про припинення повноважень Дариги Назарбаєвої на посаді спікера казахстанського сенату, який є другим за значенням державним постом, що експерти розцінили як початок наступу Токаєва на позиції найближчого оточення Назарбаєва. Слід зазначити, що це не перший удар долі, який довелося зазнати Даризі Нурсултанівні. У 2001 році між Н. Назарбаєвим та її чоловіком Р. Алієвим стався конфлікт, внаслідок якого його відправили у фактичне заслання до Австрії послом Казахстану. Згодом Р. Алієва заочно звинуватив суд у викраденні та вбивстві двох членів правління «Нурбанку», за що засудив до 20 років позбавлення волі. Р. Алієв назвав це судовим переслідуванням за політичними мотивами і відмовився повертатися до Казахстану з Австрії. У 2015 році його знайшли повішеним у камері австрійської в’язниці. Даріга Нурсултанівна розлучилася з Р. Алієвим ще у 2007 році. У серпні 2020 року у Лондоні у віці 29 років помер молодший син Даріги — Айсултан Назарбаєв, за офіційною версією від передозування наркотиками. Крім того, він підтримував свого опального батька і «шпигував» за своїм дідом. Записи Айсултана в соціальних мережах були шокуючими. Найскандальнішою стала його заява про те, що він не онук, а син Н. Назарбаєва…

Н. Назарбаєв з дочками

14 січня ц. р. достроково припиняється повноваження голови правління АТ QazaqGaz Кайрата Шаріпбаєва, який перебуває у цивільному шлюбі з Дарігою Нурсултанівною. Чоловік молодшої назарбаєвської дочки Алії Нурсултанівни — Дімаш Досанов, який був головою правління АТ «КазТрансОйл», — також добровільно склав з себе повноваження. 19 січня указом президента К-Ж. Токаєва генерала Мурата Бектанова звільнено з посади міністра оборони РК. На цю посаду призначено генерала Руслана Жаксиликова, який до цього обіймав посаду заступника міністра внутрішніх справ РК — головнокомандувача Національної гвардії.

Всі ці звільнення свідчить про широкомасштабну кампанію з усунення клану Н. Назарбаєва від владного керма та великих державних бізнес-структур, що можна розцінити як завершення епохи Назарбаєва в Казахстані.

Чому розвалився тандем Назарбаєва — Токаєва?

Ще 3 роки тому нічого не віщувало, що виникне розрив між Токаєвим і Назарбаєвим. На спільному засіданні палат парламенту 20 березня 2019 року К-Ж. Токаєв склав присягу як чинний президент Казахстану і у своєму виступі запропонував увічнити ім’я першого президента Казахстану таким чином: перейменувати столицю країни Астану в Нур-Султан; у столиці спорудити пам’ятник на честь Н. Назарбаєва; назвати центральні вулиці всіх обласних міст його ж ім’ям; нагородити Єлбаси найвищими званнями Казахстану — Халиқ қаһармани та Єбек Ері (Народний Герой і Герой Праці); портрети Єлбаси мають бути неодмінним атрибутом громадських приміщень, кабінетів держслужбовців, будівель навчальних закладів; життєдіяльність Єлбаси повинна забезпечуватися відповідно до закону про Першого Президента — Лідера Нації; За Єлбаси зберігається вся службова інфраструктура; думка Єлбаси матиме пріоритетне значення при розробці та ухваленні рішень стратегічного характеру.

Схоже, що таке ідолопоклонство вже й не так часто трапляється у ХХІ столітті.

Але чи могло це тривати так довго? Культ особи Назарбаєва, до створення якого долучився і Токаєв, ставав обтяжливим як для нього самого, так і для його оточення та й для всього суспільства. Напевне, головна причина розладу тандему Назарбаєва — Токаєва полягає в тому, що президентські повноваження Токаєва залишалися досить умовними.

Практично кожне питання державної політики він мав узгоджувати з Назарбаєвим або з його офісом, що було для нього досить принизливо і за що його називали «напівпрезидентом». А найголовніша причина назрівання конфлікту між Назарбаєвим і Токаєвим в тому, що оточення останнього з його клану не отримало ті преференції і посади, як у владі, так і в економіці, на які воно розраховувало після його обрання на пост президента країни у червні 2009 року. Через це зростало невдоволення серед оточення Токаєва. Воно пропонувало йому покінчити з таким дуумвіратом.

Те, що Єлбаси не з’являвся на публіці з 27 грудня минулого року і не робив жодних заяв, примушувало людей цікавитися: де Назарбаєв? У Казахстані, чи за кордоном? І зрештою, чи живий він? За деякими даними, тривала мовчанка Н. Назарбаєва пояснюється тим, що на даний час він нібито страждає на деменцію, постійно плутається у елементарних речах, не здатний осмислити поточні події, а також не всіх може упізнати. У квітні 2021 року Н. Назарбаєв передав К-Ж. Токаєву пост голови Асамблеї народів Казахстану, а в листопаді 2021  року — пост голови партії «Нур Отан», що ще повинно затвердитися на з’їзді партії. За інформацією Айдоса Укібая, прес-секретаря Н. Назарбаєва, Єлбаси нікуди не виїжджав, він знаходиться в Нур-Султані. За його словами, Назарбаєв нібито закликав громадян «згуртуватися навколо президента Токаєва для подолання поточних викликів та забезпечення цілісності нашої країни». За даними джерел The Guardian, оприлюднених в публікації від 16 січня, Назарбаєв дійсно перебуває в Нур-Султані. Між ним і Токаєвим ведуться «запеклі переговори про перерозподіл активів і доходів».

Нарешті 18-го січня Єлбаси подає ознаки життя і звертається до народу у своєму короткому телевиступі, основні тези якого дозволю собі викласти, оскільки вони мають важливе значення для усвідомлення ситуація і того, як далі розвиватимуться відносини між Назарбаєвим і Токаєвим.

На початку свого звернення Єлбаси зазначив, що метою організованих заворушень та атаки на Казахстан було зруйнувати цілісність країни та її державні засади. Він закликав з’ясувати, хто стоїть за погромами та вбивствами. І нагадав, що у 2019 році передав повноваження президента К-Ж. Токаєву, ставши відтоді пенсіонером і знаходиться на заслуженому відпочинку у столиці Казахстану, з якої нікуди не виїжджав. Назарбаєв підтвердив, що К-Ж. Токаєв має всю повноту влади і що між ними немає жодного конфлікту чи протистояння. Далі Н. Назарбаєв нагадав, що протягом 30 років він, «не покладаючи рук», працював для Казахстану. За його словами, за цей час казахстанці досягли чималих результатів у соціально-економічному розвитку країни, стали лідерами за багатьма показниками не лише в Центральній Азії, а й у СНД. Н. Назарбаєв закликав казахстанців підтримати нову програму реформ президента К-Ж. Токаєва, спрямовану на підвищення добробуту народу. Звернення Єлбаси лунало близько 4 хвилин і було таке відчуття, що йому важко говорити. Звернення розміщене на офіційному сайті Першого Президента Казахстану (https://elbasy.kz/ru).

На мою думку, тривале мовчання Єлбаси, скоріш за все, можна пояснити очікуваннями того, як розвиватимуться події в країні — Токаєв і його клан переможуть чи програють? Звісно, мудрий Єлбаси повинен був підтримати переможця, яким став Токаєв. З іншого боку, не можна виключати, що оточення Єлбаси чинило за своїм планом без погодження з ним, оберігаючи його спокій. Вищезгадане звернення Назарбаєва напевно можна розглядати як повну і беззастережну капітуляцію перед Токаєвим, оскільки станом на 18 січня практично все найближче оточення Єлбаси було заарештоване або усунене зі своїх посад. І цей процес зачистки стовпів режиму Назарбаєва очевидно ще триватиме деякий час. Проте вже зараз ясно, що епоха Назарбаєва відходить у минуле і ще одним свідченням цього є те, що за останніми даними, зараз в Казахстані йде збір підписів під петицією про повернення столиці країни колишньої назви Астана, і також пропонується перейменувати всі вулиці, названі на честь першого президента республіки. 18 січня депутати казахстанського парламенту фактично позбавили Назарбаєва всіх його довічних посад. Рішення нижньої палати ще має формально затвердити Сенат. Отже, Токаєв починає «виправляти свої помилки», пов’язані з посиленням культу особи Назарбаєва. Але якби він їх «не скоїв» у березні 2019 року, то чи став би він президентом?

Таким чином, з огляду на реальну недієздатність Єлбаси, різні політичні сили і клани розгорнули боротьбу за владу на випередження — хто вдарить першим. На мою думку, твердження Токаєва, що заколот у Казахстані спровокований ззовні, не переконливі. Тим більше, фантастичним є його твердження про участь у погромах 20 тис. озброєних іноземних бойовиків. На сьогодні за офіційними даними заарештовано близько 10 тис. учасників заколоту, але поки що немає пояснень — хто ці люди, які їхні цілі і хто ними керував? Принаймні, поки що прокуратура Казахстану не надала достовірних доказів, що протести координувалися з-за кордону.

Чи вдасться Токаєву дистанціюватися від Москви?

Рішення К-Ж. Токаєва звернутися по допомогу до В. Путіна під ширмою ОДКБ обурило більшість казахського населення та інші країни ЦА. Його також не сприйняли та осудили в багатьох країнах світу і особливо в Туреччині, про що йдеться далі. Виникає запитання: навіщо запрошувати 3 тис. військовослужбовців ОДКБ, якщо у ЗС РК налічується 70 тис. військовослужбовців, у Національній гвардії — 20 тис. гвардійців та у МВС — близько 75 тис. поліцейських? Схоже, що президент К-Ж. Токаєв не довіряв своїй армії та силовим структурам. Втім, його рішення про початок виведення контингенту ОДКБ із Казахстану протягом 10 днів, починаючи з 13 січня, викликало у деяких шовіністично налаштованих російських політиків реакцію, близьку до істерики (Казахстан — не наш?!). Проте, не виключено, що якийсь російський спецназ у замаскованому форматі все ж залишиться в Нур-Султані та Алма-Аті для охорони деяких державних структур, насамперед офісів президента, парламенту і уряду.

Рішення К-Ж. Токаєва запросити підрозділи ОДКБ для не викликало подиву у тих, хто знає про його досить міцні зв’язки з Москвою. 1975 року К-Ж. Токаєв закінчив МДІМВ МЗС СРСР і до 1991 року працював у посольствах СРСР у Сінгапурі та Китаї. У 2001 році в Дипломатичній академії МЗС РФ захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук. Колишня дружина Токаєва — Надія Давидівна — громадянка Росії. К-Ж. Токаєв нагороджений двома орденами та двома медалями РФ у період правління В. Путіна. (Слід зазначити, що у лютому 2008 року К-Ж. Токаєв був також нагороджений українським орденом князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня).

Син К-Ж. Токаєва — Тімур (у 2019 році змінив прізвище Токаєв на ім’я свого діда Кемел) закінчив Дипломатичну академію МЗС РФ і в 2009 році у цій же академії захистив кандидатську дисертацію.

За даними проекту Scanner Project, у 2016 році Тимур Кемел був одним із членів ради директорів ВАТ «Маяк» — компанії, яка була замовником будівництва житлового комплексу «Маяк» у Хімках. Команда опозиціонера О. Навального виявила у сім’ї президента К-Ж. Токаєва нерухомості в Росії на сотні мільйонів рублів. У Москві Т. Кемелу належала квартира вартістю 230 млн руб. Він має будинок у Швейцарії у місті Сен-Прекс, а також квартиру в Женеві з видом на Женевське озеро. «Важливі історії» пишуть, що колишня дружина Токаєва, Надія, з 2000 року мала як мінімум п’ять будинків у Московській області. Втім, ці «дрібниці» аж ніяк не можна порівнювати з величезними статками Н. Назарбаєва та його родини.

За деякими даними, останнім часом Москва суттєво наростила свою частку у видобутку та транспортуванні нафти та газу з казахського шельфу на Каспії. Найбільш помітним представником російського нафтогазового бізнесу в Казахстані є компанія «Лукойл», хоча на неї припадає всього 3 % акцій нафтовидобувного підприємства Казахстану «Тенгізшевройл», у той час як на частку американських компаній Chevron і ExxonMobil — 75 %. Російський капітал є практично в усіх стратегічно важливих галузях Казахстану. Більшість кадрів у силових структурах, уряді та на місцях орієнтовані на Росію. До речі, за час свого президентства В. Путін відвідував Казахстан 28 разів.

Багато хто зараз каже, що К-Ж. Токаєв має «розрахуватися» з В. Путіним за надану допомогу, виконавши наступні вимоги Кремля: надати автономію північним областям Казахстану, в яких етнічні росіяни складають більшість; підвищити статус російської мови до другої державної; відмовитися від переходу з кирилиці на латиницю; офіційно визнати Крим російською територією; «нейтралізувати» казахських націоналістів та «русофобів»; утриматися від участі у можливих майбутніх військових структурах Організації тюркських держав; «пригальмувати» відносини з Туреччиною; обмежити продаж зрідженого газу в Україні; активізувати координацію зовнішньої політики Казахстану з Росією тощо.

Інакше кажучи, Москва вимагатиме від К-Ж. Токаєва сповідувати проросійську політику, як у міждержавних відносинах, так і у внутрішній політиці шляхом ухвалення відповідних документів.

Час покаже, на що зважиться президент К-Ж. Токаєв, але, на мій погляд, навряд чи він зможе виконати вищезгадані вимоги Кремля з наступних причин: 1) після драматичних подій першої декади січня 2022 року продовження автократичного правління та «зачистки» опозиції в Казахстані навряд чи будуть можливі без нових соціальних потрясінь; 2) неминучим є відродження та активізація ролі казахського громадянського суспільства, переважна більшість якого виступає саме за дистанціювання Казахстану від Москви і відродження казахської ідентичності та культури; 3) відхід Казахстану від багатовекторної зовнішньої політики сумнівний з огляду на міцні позиції в цій країні колективного Заходу, Китаю, Туреччини та Ірану, які не дозволять Москві монопольно контролювати Казахстан.

Реакція турецьких ЗМІ на події у Казахстані

У перші дні заворушень у Казахстані турецькі ЗМІ обрали досить обережну і вичікувальну позицію, намагаючись розібратися в ситуації, що раптово виникла. Але вже після введення до Казахстану сил ОДКБ у багатьох публікаціях автори почали називати Росію стороною, що якщо не організувала повстання в Казахстані, то, принаймні, вдало цим скористалася у своїх інтересах. Згодом у публікаціях турецьких ЗМІ з’явилися досить жорсткі коментарі щодо подій у Казахстані, які частково відображали позицію офіційної Анкари. Те, що там відбувалося в першій декаді січня, розглядалося переважно як виклик «тюркській єдності, а участь ОДКБ «у наведенні порядку в Казахстані» сприймалося різко негативно. Так, головний радник президента Туреччини Ісхан Шенер назвав введення підрозділів ОДКБ до Казахстану «окупацією Казахстану Росією».

За словами відомого політичного оглядача TRT World Юсефа Еріма, тюркський світ «проспав» у листопаді можливість створити механізм колективної оборони під час стамбульського саміту ОТД і тепер має вторгнення Росії до Казахстану під прикриттям ОДКБ». У численних відгуках у турецьких ЗМІ на такі події наголошується, що незважаючи на те, що протягом останніх двадцяти років Анкара активно інвестувала в економіку Казахстану, після введення в цю країну військ ОДКБ Туреччина може втратити все. Провідна турецька газета Hurriet писала, що «президент Токаєв не зміг надати доказів нападу на Казахстан терористів, що направляються зовнішніми силами», тому в нинішній ситуації втручання ОДКБ виглядає як операція з порятунку правлячого режиму Токаєва-Назарбаєва. Близька до правлячої «Партії справедливості та розвитку» щоденна газета Yeni Safak стверджувала, що масові мітинги в Казахстані були ініційовані Москвою для підготовки «російського вторгнення».

Редакторка турецького видання GZT Назгуль Кенжетай (громадянка Казахстану, живе і працює в Туреччині, де вона закінчила факультет журналістики Турецького університету) стверджує, що «Росія всіляко намагається утримати Казахстан у сфері свого впливу і Москва стурбована тим, що у найближчому майбутньому ОТД може перетворитися на військову структуру». На її думку, просити допомоги ззовні для лідера Казахстану — «означає допускати окупацію своїми руками».

Характерним та показовим є епізод зі спробами Назгуль Кенжетай та її колеги Еміна Карачака провести відеозйомки у російській Хакасії у середині грудня 2021 року. Як повідомила державна турецька інформагенція Anadolu, їх затримала поліція в Хакасії за порушення правил в’їзду до Росії та роботи без акредитації. Після арешту речі журналістів конфісковані, всі зняті ними матеріали знищені, і до депортації до Туреччини їх утримували в СІЗО в жахливих умовах.

До арешту в Хакасії Н. Кенжетай і Е. Карачак зняли кілька сюжетів про життя тюркських народів у Якутії, Бурятії, на Алтаї та в Іркутській області. Турецька державна агенція Anadolu також повідомила, що в російських ЗМІ «публікуються матеріали з необґрунтованими твердженнями, що Н. Кенжетай і Е. Карачак нібито ведуть антиросійську пропаганду, займаються шпигунством, намагаються показати, що тюркські народи живуть у Росії у важких умовах під російським наглядом». У жовтні 2019 року Н. Кенжетай стала номінантом національного проекту «100 нових осіб Казахстану» за серію фоторепортажів із гарячих точок на Близькому Сході.

Зустріч глав МЗС ОТД 11 січня 2022 року

Позачергове засідання міністрів закордонних справ Організації тюркських держав у режимі онлайн-конференції відбулося 11 січня, коли президент Касим-Жомарт Токаєв представив парламенту новий склад уряду на чолі з прем’єр-міністром Аліханом Смаїловим, а також оголосив про «успішне завершення» місії миротворчих сил ОДКБ та їх поетапне виведення протягом 10 днів. Міністерська зустріч практично відбувалася у закритому форматі. На початку онлайн-конференції у своєму вступному слові міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу наголосив, що «Казахстан має здатність, досвід та державні традиції для подолання нинішньої кризи». Він зазначив, що у ці важкі дні Тюркський світ повністю підтримав Казахстан у відновленні стабільності та продовжить усіляко підтримувати у майбутньому. Міністр закликав зміцнювати співпрацю між підрозділами безпеки та розвідки у рамках ОТД.

Потім до міністрів звернувся генеральний секретар ОТД, казахстанський високопоставлений дипломат Багдад Амреєв, який зазначив, що «казахські землі — це батьківщина всіх тюрків, і тому стабільність та процвітання Казахстану життєво важливі для благополуччя всього тюркського світу». Далі він підкреслив, що оскільки метою насильницьких і протиправних дій «екстремістських сил» були незалежність і суверенітет Казахстану, то керівництво країни було змушене «ухвалювати жорсткі рішення щодо тих, хто перетнув червону межу порядку і закону».

Заступник прем’єр-міністра, міністр закордонних справ Казахстану Мухтар Тілеуберді подав свою оцінку останніх подій у Казахстані. За його словами, вони відбувалися відповідно до єдиного деструктивного плану, який готувався давно і став спробою державного перевороту. Міністр наголосив, що Казахстан зіткнувся зі збройною агресією з боку терористичних угруповань, підготовлених за межами країни, які застосовували насильство проти цивільного населення, державної та приватної власності, нападали на підприємства, засоби масової інформації та співробітників правоохоронних органів, що спричинило багато людських жертв. Далі М. Тілеуберді наголосив, що у своєму зверненні до парламенту країни президент К-Ж. Токаєв ініціював соціально-економічні та політичні реформи і дав конкретні доручення та завдання новопризначеному прем’єр-міністру А. Смаїлову. Потім виступили міністри закордонних справ Азербайджану, Киргизстану, Узбекистану, Туркменістану та Угорщини, яка має статус спостерігача в ОТД.

За підсумками позачергової міністерської зустрічі з’явилася спільна заява ради міністрів закордонних справ ОТД, що складається з 9 пунктів, яку можна звести до таких найважливіших тез: «держави-члени ОТД підтвердили свою тверду підтримку та солідарність із Казахстаном; засудили акти насильства та вандалізму, що створюють загрозу життю людей та порушують громадський порядок; підтримали контртерористичні операції уряду Казахстану проти терористів, радикалів, екстремістів та злочинців, налаштованих повалити конституційний устрій; підтвердили готовність підтримати народ та уряд Казахстану для подолання нинішньої кризи; оголосили про свою підтримку діяльності президента Республіки Казахстан Касима-Жомерта Токаєва, спрямованої на подальше підвищення статків та добробуту братнього народу Казахстану».

За деякими даними, найважливішим моментом наради міністрів закордонних справ ОТД була пропозиція Туреччини створити у складі цієї організації військово-політичну структуру у форматі сил швидкого реагування на противагу ОДКБ, хоча у спільній заяві вона була відсутня, оскільки такі рішення можуть ухвалюватися лише на саміті президентів ОТД. Слід також зазначити, що у виступах міністрів і в тексті спільної заяви, роль ОДКБ у «наведенні порядку» в Казахстані практично не згадується, хоча поза всяким сумнівом, що це найбільш складне та неприйнятне для Анкари питання обговорювалося, але не для широкої публіки.

Висновки:

  1. Якщо вплив Росії на країни ЦА ґрунтувався на царському та радянському періоді, з усіма його негативними складовими у вигляді придушення волевиявлення народів цих країн, розмивання їхньої національної ідентичності, історичних, культурних та релігійних особливостей, то консолідація тюркських народів мала і має міцнішу основу — етнічну, історичну, культурну та релігійну єдність. Щоправда, Росія має інші переваги — 7590 км спільного кордону з Казахстаном, наявність близько 20 % етнічних росіян серед населення країни та використання російської мови як офіційної в державних організаціях та органах місцевого самоврядування. До того ж, деякі країни ЦА та Росія є членами спільних військово-політичних та економічних об’єднань — ОДКБ, ЄАЕС, СНД та ШОС. Проте, незважаючи на ці переваги, вплив «російського світу» на ЦА неухильно слабшає, а консолідація народів цього регіону з урахуванням цінностей «тюркського світу» помітно посилюється завдяки активній діяльності Туреччини на цьому напрямі.
  2. Повернення Туреччини до ЦА почало розцінюватися у Кремлі як геополітичний виклик та загроза російським інтересам. Плани Анкари щодо посилення «тюркського світу» в ЦА викликають у російських політичних колах певну настороженість та алергію. Зважаючи, що на території Росії проживає 28 тюркських народів і народностей, відновлення та розвиток тюркської ідентичності вступає у протиріччя з постулатами «російського світу» і створює певну небезпеку як для єдності регіонів РФ, так і для монополії Москви в ЦА. Зменшення свого впливу в колишніх радянських республіках ЦА у Москві сприймають як екзистенційну загрозу.
  3. На мій погляд, спонтанні та мирні протестні акції у західному Казахстані були використані як внутрішніми, так і зовнішніми гравцями для досягнення своїх цілей. Внутрішні політичні угруповання та клани використали протестні виступи у боротьбі за владу, яка випала з рук ослаблого Н. Назарбаєва у фізичному та політичному сенсах. Росія, як основний зовнішній гравець, спробувала використати цю ситуацію для досягнення двох цілей: 1) зупинити вихід Казахстану з-під впливу Москви, зміцнити свої позиції в цій країні, перетворивши її президента на свою слухняну маріонетку, як це було зроблено в Білорусі; 2) у період проведення критичних переговорів між Росією та США, НАТО та ОБСЄ 10–13 січня ц. р. продемонструвати колективному Заходу свої можливості у справі реалізації своїх зовнішньополітичних завдань у військовий спосіб, якщо Захід не задовольнить ультимативні вимоги Кремля під час дипломатичних переговорів. Інакше кажучи, участь російських військ «у придушенні заворушень на своєму задньому дворі — Казахстані» мала на меті продемонструвати Заходові «могутність Росії» на переговорах щодо України.
  4. Умовляння Путіна з боку колективного Заходу не нападати на Україну не матимуть бажаних наслідків. Путіна зупинить лише сила. Сьогодні Україні у такий спосіб може допомогти Туреччина. Але для цього потрібне відповідне спілкування президента України з Анкарою. Як ми знаємо, окремі країни НАТО вводили свої війська на територію Іраку, Афганістану, Сирії, Лівії, колишньої Югославії без формального погодження з командуванням НАТО і навіть з ООН. Міждержавний трикутник Україна — Туреччина — Росія вже існує кілька століть. Контакти між Запоріжжям і Османською імперією та Кримським ханством розпочалися значно раніше, ніж із Московією, близько 500 років тому, про що свідчать османські, татарські і козацькі літописи. Окрім періодів військових дій між русинами (українцями), кримськими татарами і турками, були також періоди укладання ситуативних союзів між ними для спільної боротьби проти Речі Посполитої і Московії. За 200 років контактів між Запоріжжям і Гетьманщиною в XVI–XVII століттях Кримським ханством і Османською імперією було укладено близько 15 військових союзів. То чому б Україні не спробувати укласти сьогодні (схожий) військовий союз з Туреччиною, якщо наші західні партнери не наважаться надати нам серйозну допомогу, яка б зупинила Путіна раз і назавжди? Очевидно, питання подальшої активізації воєнно-політичного та військово-технічного співробітництва між Україною і Туреччиною обговорюватимуться в лютому 2022 року у Києві на 10-му засіданні Стратегічної ради високого рівня під головуванням президентів В. Зеленського і Р. Ердогана.
  5. Видається, що після спроби Кремля зміцнити свій вплив у Казахстані застосуванням військової сили у відносинах між Москвою та Анкарою до існуючих осередків напруги, що погано приховуються в Сирії, Лівії та Закавказзі, додасться ще один у Центральній Азії, яка для обох країн має надзвичайне значення. Очевидно, найближчим часом президент К-Ж. Токаєв стане об’єктом не дуже «м’якого тиску» з боку Москви та Анкари і буде змушений проявити чудеса політичної еквілібристики між ТР та РФ, звертаючись до Пекіна, як до нейтрального, але потужного медіатора.
  6. Як відомо, під час заколоту та після нього в Казахстані заарештовано понад 10 тис. осіб, яких представники силових структур затримували на вулицях казахстанських міст. Очевидно, правоохоронці повинні з’ясувати: — хто є хто. Не виключено, що окрім погромників, озброєних іноземних та місцевих бойовиків, ісламістів та маргінальних люмпенів і мародерів могли бути заарештовані також мирні протестувальники, журналісти та опозиціонери. На мою думку, у цій справі правоохоронні органи Казахстану потребують допомоги з боку експертів та слідчих від міжнародних організацій і насамперед від ОБСЄ та Організації тюркських народів. Думаю, якби президент К-Ж. Токаєв погодився прийняти таку допомогу, це лише сприяло б підвищенню його рейтингу серед казахстанців та на міжнародній арені.
  7. Після початку протестних акцій у Казахстані в українських та міжнародних ЗМІ розпочалася дискусія між експертами з питання — чи відвернуть події у Казахстані увагу Кремля від підготовки нападу на Україну? Здається, цього не могло статися апріорі, оскільки масштаби та характер ситуації в Україні та Казахстані абсолютно різні. Якщо в Казахстані було надано «допомогу» органам державної влади силами до 2,5 тис. військовослужбовців ОДКБ, то за даними РНБОУ, станом на грудень 2021 року навколо України на відстані від 200 до 400 км дислоковано близько 270 тис. військовослужбовців РФ. При цьому слід мати на увазі, що наразі військовослужбовці ЗС РФ та російські ПВК ведуть бойові дії в Сирії, Лівії та ще в 10 африканських країнах, проте це аж ніяк не відволікає уваги Кремля від його «головного ворога» — України.
  8. У політичній ситуації в Казахстані та Україні є багато схожого. Насамперед, це те, що у владних структурах обох країн знаходиться чимало проросійських сил — російської агентури. Москва вимагає «захисту прав російськомовних громадян» та надання російській мові статусу другої державної. Від України та Казахстану вимагає припинити їх євроатлантичну інтеграцію, відстоюючи свою монополію на контроль над цими «братніми» країнами. Москва висуває необґрунтовані територіальні претензії до України та Казахстану. І в Казахстані, і в Україні захоплені за царизму 150–300 років тому території сьогодні в Москві називають «споконвічно російськими землями». В Україні Росія анексувала Крим, у Казахстані Росія постійно загрожує анексувати його північні області. Путін стверджує, що Ленін створив штучно Україну і Казахстан, яких до цього не існувало. У Москві українських патріотів називають бандерівцями, казахських патріотів — басмачами. Виявляється, «завдяки Росії» у казахів та українців є багато спільного, що може сприяти консолідації їхньої боротьби за суверенітет та незалежність їхніх країн проти «братньої Росії».
  9. Те, що Н. Назарбаєв залишився на батьківщині і нікуди не виїхав, хоча багато хто цього чекав, особисто у мене викликає повагу. Н. Назарбаєв настільки велика політична постать, що зовсім «прибрати» його ніхто не наважиться. Пішаки не можуть поставити мат королю. Н. Назарбаєва не можна викреслити з історії пострадянського Казахстану. Думаю, решту життя він проведе, надиктовуючи свої спогади. А йому є про що згадати, адже він зустрічався з десятками лідерів країн світу. І головне, незважаючи на деякі негативні прояви за 30 років його правління (створення авторитарного режиму), при ньому і завдяки його зусиллям дійсно Казахстан став справжньою регіональною державою, стратегічним партнером, Китаю, Туреччини, Ірану, Росії, США та країн Євросоюзу.

Післямова: Згадаймо, що наш великий пророк та духовний батько Тарас Шевченко «карався, мучився та не каявся» на казахській землі із 1850 по 1857 роки. «Акін Тарази» вважається у казахів своїм. Перший у світі пам’ятник Т. Шевченку було поставлено у нинішньому місті Форт-Шевченко у 1881 році до 20-річчя від дня смерті поета. Пам’ятник зробив друг Т. Шевченка — казах Каражусуп.

 

Схожі публікації