Безпековий діалог між США та Росією

Характер і наслідки для України

 

 

Іван Січень

Головною подією у світі в січні 2022 року став початок переговорів між Заходом та Росією щодо умов нормалізації відносин сторін та деескалації ситуації довкола України. Як і слід було очікувати, перші раунди таких переговорів за участю представників дипломатичних відомств США і Росії 10 та 21 січня ц. р. у Женеві фактично завершилися безрезультатно.

США та Росія не змінили своїх позицій і домовились лише про проведення діалогу з окремих аспектів, які стосуються безпеки в Європі. Разом з тим США повністю відкинули вимоги Москви щодо відмови НАТО від подальшого розширення на схід, скорочення військової присутності Альянсу в Центрально-Східній Європі та країнах Балтії, а також закриття перспектив євроатлантичної інтеграції для України та Грузії.

З огляду на це, Захід та Росія продовжують консультації у згаданій сфері, які супроводжуються взаємним тиском сторін. Причому, як і раніше, Росія зберігає високий рівень військової активності поблизу кордонів України, що створює пряму загрозу безпеці нашої держави.

 

…Високий рівень військової активності поблизу кордонів України створює пряму загрозу безпеці нашої держави…

У попередніх статтях ми вже надавали оцінку причинам різкого загострення ситуації довкола України з початку минулого року та посилення напруженості у відносинах між Росією і Заходом. Як відомо, в грудні 2021 року цей процес завершився переходом Москви до висування прямих ультиматумів США та НАТО, що супроводжувалося відвертими погрозами перетворення Європи «на суцільне поле бою» у випадку відмови Заходу від виконання російських вимог. Для більш повного розуміння суті сьогоднішніх подій хотілося б нагадати основні чинники, які призвели до виникнення зазначеної ситуації.

Так, головною причиною дій Москви з ескалації напруженості довкола України став провал спроб режиму Путіна примусити українську владу до прийняття російського варіанту розв’язання конфлікту на основі власного бачення так званої формули Штайнмайєра. За рахунок цього правляча верхівка Росії сподівалася створити умови для дезінтеграції України під виглядом її федералізації та відновлення контролю над нею, з одночасним отриманням можливості поліпшити свої відносини із Заходом.

Неспроможність Москви досягти її цілей, по суті, засвідчила остаточну втрату нею впливу на Україну. Більш того, з 2019–2020 років Росія почала втрачати свою перевагу над США/НАТО на Європейському ТВД, а, відтак, і — єдину реальну можливість здійснення тиску на Захід.

Наведені обставини мають критично негативні наслідки для Російської Федерації, оскільки зірвали її геополітичні плани виходу на рівень «великої світової держави». Саме це підштовхнуло Москву до згаданих вище дій, які спрямовані на перехоплення ініціативи у Заходу (в тому числі у відношенні України), а також позиціонування Росії як світового центру сили, рівнозначного зі США. Вирішення даних питань і є головною метою ультиматумів Росії, які маскуються під вимоги надання гарантій її безпеки.

 

…Інформаційна кампанія Москви вже створила враження критичного загострення ситуації у світі, схожої з Карибською кризою 1962 року…

Вашингтон, виходячи з міркувань своєї відповідальності за безпеку Європи та України, погодився на діалог з Москвою, однак як і вона накреслив «червоні лінії» власних інтересів. Як і раніше, головними з них були визначені: відсутність у Росії права диктувати свої умови Альянсу щодо його діяльності та прийняття нових членів до свого складу, а також неприпустимість нового російського нападу на Україну.

Незважаючи на це, згоду США на переговори Росія розцінила і пропагувала як свою «дипломатичну перемогу». Адже вважала, що «фактичне визнання США рівноправної з ними ролі Росії демонструє спроможність Москви нав’язувати свою волю Вашингтону». Тому у Кремлі наголошували на «слабкості США та їх готовності поступатися на користь Росі». На те ж саме сподівались і від Європи.

Крім того, у Кремлі надіялися на можливість підписання нового документу на кшталт Гельсінського акту від 1975 року із закріпленням гарантій безпеки в Європі у їх російському розумінні та територіальних надбань Росії (Криму). На жаль, подібні погляди демонструють і деякі з українських політиків та експертів, які усвідомлено або мимоволі підігрують Москві.

 

Насправді характер ситуації зовсім інший. На переговорах у Женеві 10 та 21 січня ц. р. США чітко дали зрозуміти, що не погоджуються з вимогами Москви. Таку ж позицію обрав генеральний секретар НАТО Є. Столтенберг, підтвердивши, що Альянс готовий до діалогу з Росією про безпеку Європи, однак ніколи не поступиться своїми принципами.

…США та НАТО обіцяли надати жорстку відповідь Росії у випадку розширення масштабів її агресії проти України…

Водночас США та НАТО обіцяли надати жорстку відповідь Росії у випадку розширення масштабів її агресії проти України. Так, в США розглядається 18 варіантів такої відповіді: запровадження нових економічних санкцій проти Росії критичної дії, різкого посилення військового тиску на неї, збільшення обсягів надання військово-технічної допомоги Україні. Таку позицію Білого дому підтримує Конгрес США. Він взяв до розгляду спеціальний законопроєкт про санкції щодо В. Путіна та членів його родини, а також провідних російських олігархів із путінської «команди». Новий пакет санкцій проти Росії розробляють також в Європейському Союзі.

США та їх союзники чітко координують заходи стосовно Росії, погоджуючи їх одночасно з Україною. Наші західні партнери дотримуються принципу «нічого про Україну без України». Згідно з такими підходами, всі зустрічі та переговори представників США, НАТО і ЄС з Росією узгоджуються з Україною. Так, 3 січня ц. р. відбулись телефонна розмова президентів США і України (третя за останній час), а 10 січня ц. р. — засідання Комісії Україна-НАТО (одночасно з переговорами між США та Росією). Крім того, в січні поточного року Україну із візитами відвідали міністр закордонних справ ФРН А. Бербок. державний секретар США Е. Блінкен, директор ЦРУ У. Бернс та група американських сенаторів. Показовим є те, що візити глав дипломатичних відомств ФРН та США до Києва відбулися напередодні їхніх зустрічей з міністром закордонних справ Росії С. Лавровим у Москві та Женеві.

…Вашингтон вважає Росію супротивником із великими амбіціями, однак з обмеженими можливостями їх реалізації…

Все це свідчить, що Вашингтон аж ніяк не визнає Росію «рівноправним центром сили» на зразок СРСР, а вважає її супротивником, у якого великі амбіції, однак з обмеженими можливостями їх реалізації. Тому США жодним чином не збираються іти на поступки Росії, включно з розподілом з нею сфер вплив у світі. Те ж саме стосується і питання України.

В силу об’єктивних причин, у найближчій перспективі США та НАТО не нададуть Україні повноправного членства в Альянсі. Разом з тим вони й не погодяться на відновлення російського контролю над Україною. Це підтверджують демонстративні дії США, Великобританії та інших членів НАТО на фоні американсько-російської зустрічі в Женеві 21 січня ц. р. Наприклад:

  • США надіслали до України партію летальної зброї (включно з боєприпасами), остаточно вирішили передати українській армії вертольоти Мі-17, які призначалися Афганістану, а також дозволили Литві, Латвії та Естонії «поділитися» з нашою державою американськими озброєннями, включно з протитанковими ракетними комплексами (ПТРК) Javelin та переносними зенітними ракетними комплексами (ПЗРК) Stinger;
  • Великобританія передала Україні ПТРК NLAW у кількості, достатньої для знищення всіх російських танків, які знаходяться поблизу українських кордонів. Крім того, на британських суднобудівних заводах прискорили будівництво та оснащення ракетних катерів для ВМС України. До України прибув також підрозділ британського спецназу;
  • Канада та Іспанія, як члени НАТО, направили до Чорного моря свої військові кораблі. Серед них — фрегати (есмінці), що обладнані системами керованої ракетної зброї Aegis, які спроможні знищити весь Чорноморський флот Росії зі всіма його базами в Криму та Новоросійську.

І — найголовніше: постійний представник США при ООН Л. Томас-Грінфілд попередила про можливу військову участь Сполучених Штатів Америки у російсько-українському конфлікті. А це вже означає фактичне поширення 5-ї статті Північноатлантичного договору щодо колективної оборони також і на Україну.

 

…Керівництво Росії намагається змінити позицію Заходу за допомогою демонстрацій військової сили та проведення масштабної дезінформаційної кампанії…

Звичайно, керівництво Російської Федерації добре усвідомлює існуючі реалії, хоча і намагається змінити позицію Заходу за допомогою демонстрацій військової сили та проведення масштабної дезінформаційної кампанії. У зв’язку з непоступливістю позицій Заходу та України, що не виправдало сподівань Росії, протягом останнього часу така кампанія набуває особливо гострого та оманливого характеру.

Так, у російських, українських та західних ЗМІ з’являється інформація про посилення Росією угруповань своїх військ на українському напрямку. Саме таким чином коментуються заходи оперативної та бойової підготовки ЗС РФ як поблизу України, так і в деяких регіонах Росії, які здебільшого мають звичайних плановий характер і проводять щороку. Крім того, подібні коментарі реальних заходів збройних сил Росії доповнюються всілякими провокаційними вигадками.

Зокрема, з грудня минулого року у рамках зимового навчального періоду ЗС РФ на полігони у всіх військових округах Росії по черзі (на ротаційній основі) виводяться батальйонні/дивізіонні тактичні групи (БТГ і ДТГ) від усіх з’єднань і частин. При цьому протягом двох-трьох тижнів з кожною із них проводяться тактичні навчання із залученням підрозділів інших родів і видів військ, в тому числі армійської і тактичної авіації.

Зазвичай, у Південному військовому окрузі ЗС РФ для цього використовується двадцять загальновійськових полігонів в Астраханській, Волгоградській та Ростовській областях, у Ставропольському і Краснодарському краях, в Криму, Адигеї, Дагестані, Північній Осетії, а також у Вірменії, Абхазії та Південній Осетії. Як правило, на них одночасно перебувають близько десяти тисяч військовослужбовців зі складу 8-ї, 49-ї і 58-ї загальновійськових армій Південного військового округу. Своєю чергою, на загальновійськові полігони 20-ї армії Західного військового округу ЗС РФ у Смоленській, Брянській, Білгородській і Воронезькій областях одночасно виводяться близько трьох тисяч військовослужбовців у складі БТГ і ДТГ її з’єднань та частин.

Як вже писалося у наших попередніх статтях, переміщення бойової техніки та особового складу БТГ і ДТГ з місць постійної дислокації до районів проведення навчань виконується своїм ходом та залізничним транспортом на дальність від кількох десятків до понад ста кілометрів, що створює враження масштабних переміщень військ. Подібні заходи систематично проводяться, починаючи з 2017–2018 років після розгортання Росією основної частини угруповання своїх військ на українському напрямку, яке знаходиться там на постійній основі.

Без сумніву, таким чином Росія намагається забезпечити можливе розширення масштабів збройної агресії проти України та силового тиску на неї. Однак це не означає того, що РФ знову нападатиме на Україну вже найближчим часом, як стверджують ЗМІ. Тим паче, що розгортання російських військ у бойові порядки безпосередньо на кордоні України разом зі створенням необхідної польової інфраструктури (як це мало місце у 2014–2015 роках) не відбувається. При цьому припущення, що російські війська можуть перейти у широкомасштабний наступ проти України безпосередньо з місць постійної дислокації або полігонів, не відповідають дійсності.

…Наявних поблизу України військ Південного та Західного військового округів ЗС РФ недостатньо для повномасштабного нападу…

Зрештою, наявних поблизу України військ Південного та Західного військового округів ЗС РФ недостатньо для повномасштабного нападу. Так, там дійсно є 100–120 тис. військовослужбовців, що постійно подається в якості факту критичної загрози для України. Втім, свого часу така кількість військ знадобилась Росії для проведення так званої контртерористичної операції лише в одній Чечні, у якої був незрівнянно менший потенціал, ніж наразі є в України. А як свідчить досвід нападу Росії на Грузію у 2008 році, застосування грузинськими військами ПЗРК, навіть застарілих радянських зразків, допомогло за два-три дні вивести з ладу змішаний винищувально-бомбардувальний полк російської авіації. Після чого російські льотчики відмовлялись брати участь у бойових діях.

Додаткові ж війська в масовому порядку до кордонів України не перекидалися. Так, жодним чином не відповідають дійсності твердження ЗМІ щодо передислокації до Смоленської області Росії військ 6-ї загальновійськової армії (штаб м. Санкт-Петербург) Західного військового округу ЗС РФ. Ця армія включає лише дві мотострілецькі бригади, призначені для прикриття російської території з боку Фінляндії та Норвегії на фронті у понад тисячу кілометрів і не можуть бути переміщені на інші напрямки з міркувань власної безпеки Росії. Тим більше, що Норвегія вже є членом НАТО, а Фінляндія підтримує тісні зв’язки з Альянсом. Насправді у грудні минулого року та в січні поточного року війська 6-ї армії займалися плановими заходами оперативної та бойової підготовки на полігонах поблизу місць постійної дислокації.

Це ж можна сказати і про повідомлення ЗМІ щодо переміщення у західному напрямку з’єднань всіх чотирьох армій Східного військового округу ЗС Росії. Даний факт дійсно має місце, однак відбувається він в рамках підготовки стратегічного командно-штабного навчання «Схід-2022». Основні епізоди цього СКШН розігруються на полігонах 36-ї загальновійськової армії у Забайкаллі (Бурятії) — в західній частині Східного військового округу, куди саме і направляються військові підрозділи зі складу інших армій округу та берегових військ Тихоокеанського флоту.

Крім того, окремі підрозділи Східного військового округу ЗС РФ залучаються до участі у спільних білорусько-російських військових навчаннях на території Білорусі. Таким чином перевіряються можливості переміщення військ на великі відстані. До речі, останнім часом керівництво Білорусі стало ще одним учасником інформаційної кампанії Росії.

В січні поточного року самопроголошений президент Білорусі О. Лукашенко виступив з низкою заяв щодо розгортання США/НАТО «30 тис. військовослужбовців у Польщі та Литві», а також посилення угруповання ЗС України «поблизу білоруського кордону на 10 тис. осіб». За його словами, це потребує спільного реагування з боку Білорусі та Росії. Однією з форм такої реакції були названі плани проведення раптової перевірки сил швидкого реагування Союзної держави та спільних російсько-білоруських навчань «Союзна рішучість-2022» в лютому поточного року. За словами О. Лукашенко, російські війська вже почали прибувати до Білорусі.

Водночас Москва погрожує США та НАТО, повідомляючи, що може розмістити новітні ракетні системи, в тому числі з гіперзвуковими блоками, у Калінінградській області РФ та на Кубі і у Венесуелі.

На цьому фоні з другої половини січня поточного року почали з’являтися повідомлення про підготовку іноземного дипломатичного корпусу до екстреної евакуації з України.

 

…Росія навряд чи зважиться на збройний конфлікт зі США та НАТО, оскільки це матиме катастрофічні наслідки для неї самої…

По суті, інформаційна кампанія Москви вже створила враження критичного загострення ситуації у світі, схожої з Карибською кризою 1962 року. Як відомо, на той час США та СРСР пішли на компроміс і знизили військову напруженість в обмін на підтвердження розподілу світу, визначеного після Другої Світової війни. Саме цього сьогодні і домагається Росія. Разом з тим вона навряд чи зважиться на збройний конфлікт зі США та НАТО, оскільки це матиме катастрофічні наслідки для неї самої. Відчутні наслідки для Російської Федерації будуть і через новий напад на Україну як через значне посилення західних санкцій, так і через катастрофічні втрати серед російських військовослужбовців. Так, за офіційними даними МО РФ, які випадково потрапили у ЗМІ, у 2014–2015 роках в зоні конфлікту на Донбасі загинули 5,4 тис. російських військовослужбовців. І це тоді, коли на той час Україна ще не мала потужних збройних сил, які могли б надати жорстку відсіч російським загарбникам. А тепер у неї такі сили є. Як і є можливість ефективно відбивати атаки на стратегічно важливі комп’ютерні мережі України, які систематично здійснює Росія.

Тому військове залякування Росією Європи, США й України є здебільшого блефом, притаманним режимові Путіна. Хоча це і не повинно самозаспокоювати. Інформаційна кампанія Москви вже поширила панічні настрої серед певного прошарку українського населення. А це використовується опозиційними силами України проросійської спрямованості в якості аргументу проти вступу нашої держави до НАТО.

…Військове залякування Росією Європи, США й України є здебільшого блефом, притаманним режимові Путіна…

Втім, режим Путіна, з огляду на його безвідповідальність та непрогнозованість, таки може розпочати велику війну як з Україною, так і з США та НАТО. А отже Україні слід бути готовою до будь-якого розвитку подій. Тим паче в умовах зосередження з 2014 року потужного угруповання ЗС РФ поблизу кордону України, активізації російських провокацій на Донбасі, а також демонстрації можливості здійснення диверсій на хімічних підприємствах «ДНР» і «ЛНР» з подальшими звинуваченнями у цьому України. І це вже не кажучи, що у Державній думі (парламенті) Росії розпочатий процес визнання самопроголошених республік на сході України.

 

Схожі публікації