Стратегія «тотальної оборони» для України

Україна може зробити вартість будь-якого вторгнення настільки великою, що російському ведмедеві доведеться вдавитися

 

 

Джордж Волошин, Євген Стахів

Підписана 25 березня 2021 року президентом України В. Зеленським Стратегія воєнної безпеки України (далі — Стратегія) не тільки значно краща за такі три попередні документи, але й дає можливість чітко усвідомити, що найкращий шанс України у справі запобігання подальшого конфлікту з Росією — це зробити себе неперетравною для «російського ведмедя» — за прикладом дикобраза.

Зважаючи на масштаб самого документа, на поточні «переговори» між Росією та західними державами, на ймовірний вплив «тотальної оборони» на життя сотень тисяч українців, а також на його важливість, як стримувального фактора російської агресії, цей аналіз поділяється на кілька частин.

 

…Путін одержимий Україною, вважаючи, що вона не має права на існування…

Війська Путіна оточують Україну. Західні країни стурбовані невідворотною війною. Путін стверджує, що подальше розширення НАТО та постачання озброєнь України загрожують національній безпеці Росії та її «сфері впливу» на пострадянські країни. НАТО і США обіцяють запровадити санкції у відповідь. США матимуть зустріч із Росією на початку 2022 року, щоб урегулювати можливе протистояння [Матеріал готувався у 2021 році].

Хоча важко передбачити наслідки цих переговорів, ми вважаємо, що США погодяться на деякі поступки, а Росія погодиться відвести частину своїх військ з українського напрямку. НАТО може погодитися «призупинити» на невизначений термін перспективу членства України та Грузії в НАТО та знизити рівень взаємодії і військової підтримки України, тим самим залишивши її самотньою у протистоянні військовій загрозі Росії та запобігши, принаймні, в короткостроковій перспективі подальшій агресивним діям.

Що далі? Путін одержимий Україною, вважаючи, що вона не має права на існування, бо держава зайняла те, що, за його словами, є «російською землею». «Возз’єднання» цих земель стане його спадком. Але йому потрібен час, щоб повністю домінувати над європейськими енергетичними потребами та щоб вивести Росію з-під санкцій; у той час як Україні потрібен час, щоб підготуватися, без західної військової підтримки та перспектив вступу до НАТО, до повномасштабного вторгнення у майбутньому.

Коли так сталося, що маленьку націю притиснули спиною до стіни перед лицем наддержави, що постійно зміцнюється, тоді як вона стає відносно слабкішою, то їй слід звернутися за порадою до одного з Божих створінь — дикобраза. Зіткнувшись з хижаком, дикобраз спочатку загрожує своїм хвостом, застерігаючи, а потім піднімає 30 тис. гострих колючих голок (завдовжки до 30 сантиметрів) по всьому тілу, щоб відбити подальшу агресію. Він тільки захищається, і, з деякими поправками, саме це передбачається новою воєнною стратегією України. Навіть російський ведмідь не захоче ковтати колючі голки.

…Тотальна оборона необхідна для протистояння головній екзистенційній загрозі України — агресії Росії…

Стратегію воєнної безпеки України слушно назвати «Комплексна оборона» (вона ж «Тотальна оборона»), оскільки саме це необхідно для протистояння головній екзистенційній загрозі України — агресії Росії. Колишній міністр оборони України А. Таран зазначив, що стратегія реалізовуватиметься протягом 10 років. Ми вважаємо, що деякі основні елементи стратегії — плоди, що висять найнижче, — повинні бути реалізовані значно раніше, протягом 2–3 років.

Часом Стратегія більше нагадує політичний документ, що підкреслює прагнення вступу до НАТО і запевняє Європу та світ, що Україна відповідає міжнародним стандартам. Для того, щоб перетворити Стратегію на робочий документ і зробити її дієвою, необхідні терміновість та стислі терміни, серйозні реформи «Укроборонпрому», пріоритети фінансування, широке визнання та підтримка, а також авторитетний і повністю спеціалізований міжсекторальний центр моніторингу, що підпорядковується безпосередньо Раді національної безпеки та оборони України з повноваженнями остаточного затвердження бюджету на військові потреби.

Крім загальних принципів «тотальної оборони» та деякого попереднього переліку пріоритетів, нині не зовсім зрозуміло, як влада реалізовуватиме свою стратегію «тотальної оборони». Тому в цій статті ми спробуємо екстраполювати стратегії «тотальної оборони», які успішно реалізовані в інших країнах, і нові розробки в галузі військових технологій на те, який курс вона, скоріш за все, обере.

Унікальність цієї стратегії полягає в тому, що:

  1. вона може бути реалізована протягом кількох років замість тривалих термінів фінансування, придбання, навчання та впровадження більш традиційних систем оборони/стримування;
  2. її найбільш ранні та найважливіші компоненти можуть бути майже повністю профінансовані з власного оборонного бюджету України, з використанням власної військово-промислової бази та іноді комерційних джерел, але — без залежності від іноземного фінансування;
  3. у неї подвійна мета — не лише перетворити Україну на «державу-дикобраза», а й фінансувати дослідження та розробки, відновлюючи колишню прибутковість військово-промислової бази України;
  4. вона передбачає, що перевага Росії у повітрі зберігатиметься, але заперечує можливості росіян скористатися такими переваги;
  5. вона дає Україні змогу значно зменшити асиметричний дисбаланс з російськими збройними силами за рахунок використання «розумнішої, меншої, дешевшої» технології штучного інтелекту.

…Тотальній війні проти батьківщини, де головною мішенню є громадське життя, необхідно протиставити тотальну оборону…

Стратегія «тотальної оборони» — це еквівалент заклику «зібрати всі сили», коли всі національні компоненти — цивільні, військові, інституційні, приватні, державні, бізнесові та індивідуальні — мають долучатися до захисту своєї батьківщини. Такі стратегії застосовуються, коли слабкі країни (Швейцарія, Фінляндія, Югославія, Швеція, країни Балтії) побоюються неминучої агресії з боку більш потужного супротивника. Швейцарія, остерігаючись радянського вторгнення, навіть утворила уряд у вигнанні в Ірландії. Шведська комісія, яка відповідала за цивільну оборону під час Другої світової війни, дійшла висновку, що «тотальній війні проти батьківщини, де головною мішенню є громадське життя, необхідно протиставити тотальну оборону, що включає як військовий, так і цивільний напрям». За словами німецького генерала Еріха Людендорфа, який розробив цю концепцію у своїй книзі «Тотальна війна», суть її полягає в тому, що «збройні сили та цивільне населення є єдиним цілим» [1].

Словом, «Тотальна оборона» — це серйозна і нагальна стратегія стримування з далекосяжними наслідками, за якими пильно спостерігає супротивник. Якщо Стратегія потрапить на бюрократичні полиці і не буде реалізована з тією терміновістю, яку мав «Манхеттенський проєкт», Путін знатиме і зробить свої висновки.

…«Війна нового покоління» перетворила «тотальну оборону» на життєздатну стратегію стримування, а не на реакцію слабкої країни на переважаючі сили…

Стратегія є чудовим синтезом і добре доповнює ті документи, які розробили на власному досвіді інші країни. Кілька сусідніх з Україною держав — Польща, Литва, Латвія, Естонія, визнаючи інституційну неспроможність НАТО адекватно відповісти на російське вторгнення, також ухвалили адаптовані версії стратегії «тотальної оборони». Сам блок НАТО останнім часом відмовився від збройних перегонів з Росією і ухвалив політику «оборони та стримування» у спосіб інтеграції технологій нового покоління у свої військові плани. Нові технології настільки радикально змінили характер військових дій, що для їх визначення вигадали термін «війна нового покоління» (new generation warfare). Доброю новиною для таких країн, як Україна та прикордонних держав-членів НАТО, є те, що «війна нового покоління» перетворила «тотальну оборону» на життєздатну стратегію стримування, а не на реакцію слабкої країни на переважаючі сили.

Стратегія також передбачає інтеграцію у євроатлантичну спільноту і членство у НАТО як одну з найвищих, можливо, кінцеву мету. Цю мету закріплено в Конституції України. НАТО там згадується 17 разів, а членство в НАТО вважається беззаперечною гарантією безпеки України.

…Членство в НАТО є важливим засобом стримування, але воно не є святим Граалем…

Членство в НАТО є важливим засобом стримування, але воно не є святим Граалем більшою мірою, ніж «підтвердження» США і Великобританії своєї відданості Будапештській угоді. Україна повинна нарощувати свої сили стримування незалежно від НАТО та переймати якомога більше кращих практик та передових технологій Північноатлантичного альянсу. У наступних розділах статті ми посилимо деякі основні елементи стратегії «тотальної оборони».

Стратегія воєнної безпеки України та «держава-дикобраз»

…Стратегія «тотальної оборони» країни акцентує увагу на стримуванні та захисті, а не на наступальних можливостях…

За прикладом сумирного дикобраза, стратегія «тотальної оборони» країни акцентує увагу на стримуванні та захисті, а не на наступальних можливостях. Стратегія вимагає від України протистояти «агресору на суші, на морі та в повітряному просторі, протидіяти в кіберпросторі та нав’язувати свою волю в інформаційному просторі», із використанням «для відсічі агресії всього потенціалу держави та суспільства (воєнного, політичного, економічного, міжнародно-правового (дипломатичного), духовного, культурного тощо)», і застосовувати усі види боротьби, включно з асиметричними. Зокрема, вона закликає до готовності «завдати противнику неприйнятних політичних, економічних, воєнних та інших втрат, з огляду на які він буде змушений відмовитися від ескалації або припинити збройну агресію».

Хоча зараз у України невигідне фінансове співвідношення щодо військового бюджету Росії (12 до 1), дуже слабкі військово-повітряні сили та військово-морський флот, а також вона значно поступається за чисельністю військ та кількістю боєприпасів, стратегія «дикобраза» є найкращим способом України уникнути конфлікту. Але чи вистачить українській владі самодисципліни, щоб правильно розподілити та розставити пріоритети в оборонному бюджеті; і зробити це швидко, не піддаючись тиску своєї відомої повільно діючої та своєкорисливої бюрократії?

Поле бою

Взимку 1939 року Сталін кинув усю силу того, що (того часу) вважалося однією з наймогутніших армій світу — Червоної Армії — проти крихітної Фінляндії з її 3,6 мільйонами жителів. Зима була однією з найбільш холодних в історії, а відстань від Ленінграда до Гельсінкі становила менше 200 миль, щоправда, половина її пролягала через малонаселену місцевість, густі ліси та болота. Знадобилося три місяці і величезні людські та матеріальні втрати разом з важкими повітряними та артилерійськими бомбардуваннями, перш ніж Сталін зупинив своє вторгнення. Співвідношення втрат, на думку деяких істориків, становило десять радянських солдатів на кожного фіна. Погода і рельєф місцевості, стійкість і підготовка фінів зробили це можливим.

…Проблема в тому, що більша частина території України відкрита для наземного та повітряного нападу…

Україна не має сприятливих переваг рельєфу. Більшість території України є досить рівною і відкритою місцевістю. Лише її 15 % вкрито лісами, 5 % — горами, а 1,7 % — заболочені землі з майже непрохідними Прип’ятськими болотами, що пролягають на великій частині північної України та у Чорнобильській зоні за 60 миль від Києва. 73 % населення живе у містах. Клімат, хоч і відзначався дуже холодними зимами, не є достатньо екстремальним, щоб відлякувати загарбників. Проблема в тому, що більша частина території України відкрита для наземного та повітряного нападу, і Росія швидко, можливо превентивно, знищить повітряні та морські сили України, а також виявлені центри командування, управління, зв’язку і комп’ютеризації (C4), військові бази, зенітні ракетні комплекси і заздалегідь розміщені припаси. Після цього повітряні сили супротивника не матимуть перешкод для пошуку та знищення всього, що має військову цінність. Єдиним засобом захисту України буде омана, мобільність та маскування.

…Єдиним засобом захисту України буде омана, мобільність та маскування…

Хоча деякі командні центри та сховища для вищих урядовців можуть бути розміщені в Карпатських горах (поблизу кордонів кількох сусідів-членів НАТО), необхідно ретельно стежити за тим, щоб такі місця над чи під землею залишалися непомітними. Будь-яке місце може бути виявлено, тому необхідні резервні можливості у вигляді альтернативних сховищ, залізничних вагонів, вантажівок, фургонів і човнів.

Військові чи стратегічні активи, озброєння та запаси повинні розміщуватися на потягах, вантажівках або річкових суднах (включно з баржами) та залишатися мобільними на під’їзних коліях, лісових дорогах та в укриттях. Україна має 15 тис. миль залізничних колій (13-те місце у світі) та 11 тис. миль судноплавних річок. У країні також є 85 тис. залізничних вагонів, 1400 залізничних станцій та 2 тис. пасажирських вагонів.

У її лісах, горах та болотах можна створити таємні місця для переховування партизан, заздалегідь організувати медичне забезпечення та розміщення запасів продовольства, щоб мати змогу завдати великих втрат ворожим силам. Проте найважчих втрат супротивник, швидше за все, зазнає у містах, де міська війна сприятиме захисникам, які знають кожен будинок, вулицю та укриття.

Від Кремля не треба приховувати, що хоча Україна і не атакуватиме першою, та щойно росіяни перетнуть кордон у повітрі, на суші чи у морі, Україні не залишиться іншого вибору, окрім як атакувати всі ворожі плацдарми та склади, а також інфраструктуру (мости, аеродроми, порти та залізницю) в межах досяжності української зброї, уникаючи, однак, за максимальної можливості, цивільних районів.

Командування, управління, зв’язок, комп’ютеризація (C4)

…Перше завдання держави, готової до протистояння ворогові, — забезпечити, щоб її законного уряду не було знищено…

Перше, на що націлюється ворожа держава, це — командування, управління, зв’язок і кіберсфера країни, що зазвичай називається «обезголовленням». Бо саме це воно й означає. Нація, яка воює, без єдиного і ефективного керівництва майже напевно зазнає поразки та розпадеться на конкуруючі центри сили, що значно полегшить ворогові справу захоплення країни. Перше завдання держави, готової до протистояння ворогові, — забезпечити, щоб її законного уряду не було знищено. Програма «наступництва уряду» з її «лінією наступництва» та безпечними, прихованими об’єктами для президента та його сім’ї, звідки він може і надалі здійснювати контроль і спілкуватися зі своїм цивільним та військовим керівництвом та звертатися до нації, має важливе значення. Кожен потенційний наступник президента повинен розміщатися окремо від інших. Росія досягла великих успіхів у розвитку своїх електронних систем і засобів стеження, тому Україна повинна отримати засоби для глушення російських комунікацій, захисту своїх власних та гарантування безпеки свого керівництва.

До програми «наступності уряду» мають бути включені керівники відомств, які замінюють один одного, і ті, хто відповідає за виконання обов’язків у воєнний час. Кожен з них повинен усвідомлювати, як його робота та робота його відомства повинна коригуватися для задоволення потреб воєнного часу. Цього найкраще досягати у спосіб організації «настільних» [командно-штабних] навчань, під час яких вони мають реагувати на конкретні гіпотетичні сценарії воєнного часу, консультуючись з іншими. Незалежні спостерігачі повинні фіксувати відповіді і взаємодію, готувати звіти з переліком слабких і сильних сторін, а також необхідних кроків для покращення такої діяльності. Такі навчання повинні відбуватися на регіональному і місцевому рівнях із залученням військовослужбовців, фахівців першого чи первинного реагування, а також бізнесменів і професіоналів. Ефективність таких навчань залежить від того, як вищі посадові особи та відповідні верстви суспільства замислюватимуться над своїми завданнями воєнного часу і над тим, що необхідно зробити для підготовки цивільного населення до війни та забезпечення опору і стійкості в умовах можливої окупації.

Стратегією покладається основна відповідальність за цивільний сектор на Кабінет Міністрів України.

Професійні військові, резервісти та територіальна оборона

…Перспектива появи сотень тисяч навчених і екіпірованих патріотів-добровольців стане величезним стримуючим фактором для будь-якого загарбника…

Єдиною загальною рисою стратегії «тотальної оборони» є запровадження «територіальної оборони» (ТО) як абсолютно нового і додаткового оборонного прошарку до професійних військових і резервних сил. Це переважно добровільне доповнення для військових у роботі з цивільним населенням за мирного часу, щоб забезпечити готовність до ворожої окупації та заохотити стійкість щодо неї і опір. Якби ворог напав і почав захоплювати українську територію, велика кількість її захисників переключилася б на діяльність з перешкоджання пересуванню ворога та завдання йому втрат на окупованих землях. Вони регулярно прибувають на навчання та тренування за мирного часу, виконують таємні завдання під час війни. Цікаво відзначити, що Естонія, Латвія і Литва, всі члени НАТО, оприлюднили політику тотальної оборони і збільшують свої добровольчі сили територіальної оборони для ведення партизанської війни.

На відміну від діючих військових або резервістів, яких можна призвати і відправити куди завгодно, сили ТО залишаються поруч зі своїми будинками та сім’ями, захищаючи знайому (для них) місцевість. По суті, вони мають бути регіональними силами, підпорядковуватися регіональній владі і мати дещо децентралізовану структуру. Коли ворог атакує, захисники матимуть доступ до заздалегідь розміщених таємних складів озброєння та боєприпасів, необхідних для опору та життєстійкості цивільного населення (наприклад, для протидії ворожій пропаганді) та проведення збройних операцій партизанського типу проти ворожих сил. Багато корисної інформації, а також чудовий аналіз постачання, необхідного підрозділам ТО, є в дослідженні RAND Corporation, зробленого на замовлення трьох країн Балтії [2]. Особливий інтерес викликає використання фотокамер для зйомки ворожих звірств, інтенсивності опору та різанини, розв’язаної Кремлем. Винуватці можуть (згодом) виявитися небажаними особами у будь-якому куточку світу, затаврованими як військові злочинці, а всі їх іноземні активи заморожені та/або конфісковані.

У складі Збройних сил України є діючі сили ТО з тисяч добровольців, які перебували у зоні бойових дій на сході, щоб зупинити подальший наступ Росії на Україну в 2014 році. Вони законодавчо включені до складу військового резерву України, і нині розгорнуті в складі бригад у різних регіонах (областях). З того часу розроблено новий, набагато докладніший закон, який зараз знаходиться на розгляді у Раді.

Згідно з новим законом, ТО стане незалежним, добровільним, військово-цивільним формуванням, окремим від Збройних сил, але підпорядкованим Міністерству оборони і таким, що відповідає регіональним потребам мирного і воєнного часу. На додаток до своїх нинішніх обов’язків (охорона державного кордону, захист місцевих органів влади, а також інфраструктури та ключових активів, боротьба з диверсіями тощо) ТО також відповідатиме за реагування на стихійні лиха, за протидію дезінформації, організацію осередків опору, навчання цивільного персоналу, кіберзахист та патріотичне виховання.

Перший призов [Сил територіальної оборони] налічуватиме 80 тис. осіб, включно з 10 тис. військових командирів, інструкторів і цивільних адміністраторів. Президент В. Зеленський вже санкціонував набір 10 тис. осіб плюс ще 1 тис. осіб з досвідом «спеціальних операцій» для використання у якості експертів, інструкторів та командирів підрозділів у партизанській війні. Військові і медичні матеріали повинні надаватися Міністерством оборони, тоді як інші потреби забезпечуватимуться регіонами, в яких вони діятимуть. Перспектива появи сотень тисяч патріотів-добровольців, навчених і екіпірованих для протистояння ворожим силам, здатних мобілізуватися за кілька годин та готових боротися на знайомій місцевості, захищаючи свої сім’ї та будинки, стане величезним стримуючим фактором для будь-якого загарбника. Українська діаспора має переконати дружні уряди, щоб вони фінансували, навчали та надавали необхідні матеріали [силам ТО].

…Передові технології революціонізували сучасну війну таким чином, що асиметрична крива вирівнялася на користь країни, що обороняється…

Нинішніх професійних військових та резервних сил України разом із силами «глибинної» ТО може бути достатньо для задоволення реальних потреб в обороні. У минулому військова міць країни значною мірою залежала від великої кількості військ. Сьогодні це вже не так. Країні, що нападає, як і раніше, необхідні великі і дуже недешеві сухопутні, повітряні та морські сили, якщо вона сподівається підкорити і окупувати країну-ціль, але передові технології революціонізували сучасну війну таким чином, що асиметрична крива вирівнялася на користь країни, що обороняється.

Нещодавня революція у військових діях, яку іноді називають «війною нового покоління» (new generation warfare), вимагає від солдатів спеціальних навичок, окрім навичок ведення рукопашного бою, для експлуатації та обслуговування сучасного обладнання, яке тепер їм доступне. Колони танків і бронетранспортерів, що у наступі, потрібно зустрічати не танками і військами, а роями безпілотників, випущених із віддалених прихованих чи мобільних платформ. Асиметрична перевага перейшла до «держави-дикобраза», якщо вона готова її сприйняти.

У наступній частині буде представлене дещо з цих передових озброєнь та йтиметься про поточну готовність та здатність України перетворитися на «державу-дикобраза».

Війна нового покоління

…Переваги проривних технологій дадуть малим і середнім країнам військовий потенціал, який раніше був зарезервований для великих держав, причому за розумною ціною…

Доктор Томас Хаммес — заслужений науковий співробітник Національного університету оборони США. Понад три десятиліття він сповіщає, що настає «маленька, розумна і дешева революція», новий тип війни — війна «4-го покоління», яку передові технології започаткували ще наприкінці ХІХ століття. За словами Хаммеса, «злиття технологій четвертої промислової революції — автономних дронів, 3D-друку, потужних вибухових речовин, дешевого космосу та інших — уможливлює нове покоління розумної та дешевої зброї. Вона здатна змінити гру малих країн НАТО, але тільки в тому випадку, якщо уряди змінять свою нинішню політику, щоб скористатися перевагами цих проривних технологій, які дадуть малим і середнім країнам військовий потенціал, який раніше був зарезервований для великих держав, причому за розумною ціною» [3].

Під «іншими» доктор Ханнес має на увазі штучний інтелект для конкретних завдань, кубічні супутники, малі боєголовки, нанотехнології, мікрохвилі та високоточні керовані боєприпаси, а також нові варіації, що регулярно з’являються і навіть стають комерційно доступними. Для такої країни, як Україна, з її науковою і інженерною базою, що все ще справляє враження, швидко зростаючою репутацією експерта в галузі інформаційних технологій та можливостями недорогого військово-промислового виробництва, ці нові технології (складові «війни нового покоління») можуть забезпечити незалежність і відновити її колишню репутацію як великого світового експортера зброї, але зброї оборонного характеру, призначеної для стримування агресії. І, що цікаво, вона могла б зробити це в рамках власного бюджету, закуповуючи з комерційних джерел багато з того, що не може виготовити всередині країни.

Нації та її військовим структурам завжди було важко відмовитися від битв минулого та підготуватися до битв майбутнього. Ці битви будуть вести і вигравати ті, хто визнає, що їхні інституційні упередження зосереджують видатки на оборону на домінуючій технології, тоді як численні технології їй загрожують. Нещодавня Стратегія національної оборони США вимагає оцінки нових технологій та визначення проблем, з якими доведеться мати справу у майбутніх конфліктах. Стратегія воєнної безпеки України також закликає оцінити нові технології, включно з тими, що зменшать асиметричний дисбаланс із Росією.

…Стратегія воєнної безпеки України закликає оцінити нові технології, включно з тими, що зменшать асиметричний дисбаланс із Росією…

Розпочнемо із безпілотників. Україна і Туреччина спільно виробляють безпілотники з українськими двигунами. Турецькі безпілотники TB2 дали змогу Азербайджану перемогти підтримувані Росією вірменські сили, послабляючи вірменські лінії постачання, виявляючи важливі військові об’єкти далеко за лінією фронту, знищивши 138 танків, 167 артилерійських гармат, 90 РСЗВ, 49 бронемашин, 389 легкоброньованих машин і 10 систем РЕБ [4]. Подумайте, як по-іншому сталося б російське вторгнення на Донбас, якби Україна мала безпілотники TB2 для ураження ворожих бронетанкових колон.

Сьогодні доступні безпілотники, які автономно дістаються до зони ураження цілі та ідентифікують конкретну ціль, наприклад, літак або паливозаправник. Вони можуть нести корисне навантаження різного розміру та ваги. Невеликі безпілотники можуть подужати обмеження корисного навантаження, використовуючи або боєприпаси з ударним ядром (explosively formed penetrators, EFPs), або просто «підносячи детонатор» до цілі. Перші, що важать лише кілька фунтів, можуть знищити добре броньовані транспортні засоби, навіть танк, у той час як другі можуть просто здетонувати вибуховий матеріал цілі (паливні баки літаків, склади боєприпасів та об’єкти хімічної промисловості). Використання новітніх нановибухових речовин подвоїть руйнівну силу цієї зброї.

Американські «джавеліни» недешеві, обмежені у кількості та вимагають наближення до цілі. Чому б не замінити їх невеликими автономними безпілотниками (які Україна цілком здатна виробляти дешево та у великих кількостях), озброєними EFPs та націленими на скупчення танків і бронетехніки супротивника? Недорогі автономні безпілотники, що мають більшу дальність стрільби, ніж артилерія, і розміщені у великій кількості, сіятимуть хаос у військах супротивника, не підпадаючи під вогонь у відповідь.

Зграї автономних безпілотників можуть також загрожувати кораблям ВМФ Росії, що наближаються до українських берегів. Хоча їхнє бойове навантаження не може бути досить потужним, щоб потопити великі кораблі, але вони можуть вивести їх з ладу та відбити напад кораблів із десантом.

Безпілотники також можуть забезпечити значнішу і більш точну дальність стрільби, аніж артилерія (що нещодавно продемонструвала Україна, знищивши російську артилерійську установку), без великих витрат на логістику та навчання артилеристів. Хоча безпілотники (поки що) не загрожують літакам у повітрі, рої невеликих дронів можуть спрямовуватися проти російських військових літаків на землі і в межах досяжності.

Адитивне виробництво (воно ж 3D-друк) робить дрони та інше озброєння досить дешевими, щоб можна було швидко виготовляти їх у великих кількостях для задоволення різних військових потреб, таких як спостереження, розвідка, повітряні вибухові пристрої, протипіхотні міни тощо. Усього один 3D-принтер може виготовити десятки корпусів безпілотників за день із мінімальною кількістю відходів та високою точністю. Ще у 2015 році компанія під назвою Voxel8 представила новий принтер вартістю 9 тис. доларів, який друкує повністю робочий безпілотник із електронікою і двигуном. За допомогою адитивного виробництва можна швидко і дешево виготовити чимало інших видів зброї, а навички ручної праці, отримані при їх складанні, нададуть робочі місця для українців [5].

Супутники. Поява мікро- та кубічних [невеликих] супутників дає змогу розвивати космічну програму для спостереження, зв’язку та навігації. Україна одна з небагатьох країн, яка має можливість запускати в космос безліч малих супутників, здатних дуже детально, у реальному масштабі часу відслідковувати ворожі сили на території України або у напрямку України, та повідомляти про їхнє пересування цивільним, військовим і територіальним компонентам оборони. Фактично Україна могла б навіть купити цю послугу у комерційних компаній [6].

Мікрохвилі та інші технології «спрямованої енергії» дістають все більше визнання як такі, що здатні вивести з ладу електроніку безпілотників щільним концентрованим імпульсом енергії. Вони також розглядаються для ураження комп’ютерів та захисту від ракет [7].

Саморобні вибухові пристрої (СВП, Improvised Explosive Devices) були бичем американських військ в Іраку та Афганістані протягом 15 років і визначили поведінку, тактику та стратегію американських військових у зонах бойових дій. Саме вони стали причиною двох третин втрат американських військ та військ коаліції. Пентагон витратив 65 млрд доларів на виявлення та нейтралізацію СВП, але вони залишалися постійною загрозою. Іракські повстанці перетворювали СВП на боєприпаси з ударним ядром, збільшивши їх потужність для знищення танків М-1.

Хоча СВП — «стара технологія», але доктор Хаммес вважає їх «ідеальною зброєю проти російського наземного вторгнення». Його базовою вибуховою речовиною є дуже поширене в Україні добриво — аміачна селітра. «Це забезпечує недорогий, простий, перевірений у боях спосіб отримання заряду вибухівки для цілої низки СВП — від невеликих протипіхотних пристроїв до масивної зброї, здатної зупинити броньовану колону… Держава може закупити достатню кількість добрива для створення десятків тисяч СВП та надати їх резервістам і ополченцям… Допоки детонатори вибухових речовин не зберігаються разом із СВП, вони безпечні» [8]. При встановленні вибухівки на безпілотники вартістю всього 9 тис. доларів, сам безпілотник стає СВП і зазвичай отримує назву «безпілотника-камікадзе».

Між старим та новим: трансформація в «державу-дикобраза»

…Незважаючи на низьке фінансування в Україні, її розрив у можливостях із Росією скорочується, а в деяких областях вона навіть її перевершує…

На щастя, будучи свого часу провідною країною у розробці та виробництві різних систем зброї, включно з найсучаснішими ракетними системами у світі, Україна все ще зберігає солідну базу, з якою можна повернутися до досліджень, розробок та виробництва озброєнь — нових та старих, необхідних для перетворення на «державу-дикобраза». На жаль, корупція, безгосподарність, зрада, витік мізків та низьке фінансування, особливо в «Укроборонпромі», відкинули Україну далеко назад, але у неї залишився достатній потенціал, щоб за компетентного, чесного і далекоглядного керівництва відновити колишній блиск і комерційну рентабельність передових збройних технологій, одночасно вдосконалюючи цілу низку старих, але все ще необхідних систем стримування. Незважаючи на низьке фінансування в Україні, її розрив у можливостях із Росією скорочується, а в деяких областях вона навіть її перевершує.

Ключовими критеріями розумної стратегії стримування «дикобраза» є: економічна ефективність, багаторівнева оборона, мобільність, скритність та вітчизняне виробництво. Концепція «багаторівневої оборони» гарантує, що атакуючого, який прорвався через один рівень оборони, буде зупинено на наступному рівні або після нього. Ця концепція, хоч і розумна і є основою для більшості рішень щодо військового бюджету, проте, повинна бути обумовлена економічною ефективністю (bang for the buck) кожного рівня та його стійкістю щодо переваги Росії у повітрі. Поки Україна не створить потужні ВПС та модернізовану ППО з достатніми і переконливими (для Росії) шансами вижити та захистити свої наземні і морські активи та населені пункти, всі ресурси повинні зосереджуватися на тому, щоб переконати російських планувальників: їх перемога неможлива без неприйнятно високих витрат. Тільки після того, як таке стримування буде забезпечене або якщо Україна матиме витривалі та надійно захищені військово-повітряні сили та систему ППО (але без ризику затримки реалізації стратегії «тотальної оборони»), буде доцільно перейти до більш коштовних, але менш ефективних і менш живучих рівнів.

…Ключовими критеріями розумної стратегії стримування є: економічна ефективність, багаторівнева оборона, мобільність, скритність та вітчизняне виробництво…

Інакше кажучи, чи вважатимуть російські планувальники 40 турецьких безпілотників TB2 з ракетним озброєнням вартістю 3 млн доларів кожен більшою загрозою для своїх сил вторгнення і більш захищеними, ніж один добре озброєний патрульний корвет типу Ada вартістю 120 млн доларів? А як щодо компенсації, оснащення та навчання 24 тис. добровольців ТО по 5 тис. доларів на кожного? Що з цих трьох варіантів викличе у Росії більше занепокоєння, і що з них має більше шансів бути виявленим і атакованим з повітря чи моря? Саме такі компроміси потрібні для формування «держави-дикобраза», коли розглядається питання про те, як краще витратити 120 млн доларів.

Наземна оборона. Високоточні «розумні» снаряди «Карасук» і «Квітник» та реактивні керовані боєприпаси типу «Вільха» забезпечують вирішальну перевагу над супротивником при одночасному зниженні витрат і втрат. Вони виготовляються повністю із вітчизняних компонентів.

«Корсар» і «Скіф» — переносні протитанкові ракетні комплекси (ПТРК), здатні виявляти нерухомі та рухомі цілі на відстані до 5 км. Обидві комплекси пройшли випробування та довели свою ефективність. Знову ж таки, вони повинні вироблятися і поширюватись у достатній кількості на пріоритетній основі. Можливо, вони не такі ефективні, як «джавеліни», але приємно усвідомлювати, що безпека українських солдатів більше не залежить від політичних міркувань іноземних держав.

Морська оборона дістає відчутну підтримку після втрати Україною Криму та спроб Росії контролювати більшу частину судноплавства у Чорному та Азовському морях. Хоча відновлення українського флоту є важливим проєктом НАТО, оскільки кілька членів Альянсу є причорноморськими країнами, важко виправдати нарощування військово-морського флоту як пріоритет у зміцненні стримування. Які б сили вторгнення не прибули на берег з десантних кораблів, вони, швидше за все, дістануть відсіч із суші, і ці сили не становитимуть значної загрози. Російське військово-морське втручання може призвести до зіткнення із військово-морськими силами України, але передові військово-морські технології та перевага Росії у повітрі, швидше за все, подолають опір України.

Однак однією з дуже перспективних систем озброєння є протикорабельна крилата ракета мобільного базування «Нептун» з дальністю стрільби 300 км. Вона здатна знищити Чорноморський надводний флот Росії, що вдерся до України, і запускається з вантажівки. Живучий «Нептун» є чудовим першочерговим варіантом стримування, оскільки планувальникам російського вторгнення доведеться враховувати вартість відновлення свого Чорноморського флоту, мостів, військових аеродромів та безлічі інших об’єктів, що використовуються для розміщення та транспортування військових та військово-морських засобів.

Протиповітряна оборона. Донедавна Україна мала одні з найбільших та найкращих наземних протиповітряних військ у Європі. Однак у світлі переважаючої російської повітряної потуги та інших її переваг цім військам потрібна модернізація, оскільки вони залишаються однією з найкритичніших уразливостей України. Якщо, що цілком можливо, військово-повітряні сили та стаціонарні системи ППО України будуть нейтралізовані протягом перших кількох днів після вторгнення, це дасть Росії можливість вільно блукати українським небом і нищити все, що може становити військову цінність. Тому переносні ЗРК «Стріла» та «Ігла», які довели свою ефективність у бою, мають бути доопрацьовані та поширені в достатній кількості, аби позбавити літаків на низьких висотах і вертольотів супротивника переваги в українському небі. Проте вони не зможуть досягти висоти винищувачів і бомбардувальників.

У короткостроковій перспективі єдиними літальними апаратами, які не потребують аеродромів, можуть витримати російські превентивні удари і неоцінені як контрсила в перші кілька днів або тижнів вторгнення, є вертольоти для транспортування військ і боєприпасів, медичної евакуації та атак з близької відстані скупчень російських військ і бронетехніки. Наявні в Україні 25–30 ударних гелікоптерів радянської виробництва та 35–45 транспортних гелікоптерів повинні бути доповнені легким бойовим гелікоптером КТ112, оснащеним протитанковими і авіаційними ракетами, а також кулеметом РПК. Крім того, необхідно докласти всіх зусиль для прискорення виробництва за ліцензією військових вертольотів Bell UH-1 «Ірокез» на державному Одеському авіаційному заводі.

Хоча багато обговорювалося та писалося про придбання більш сучасних літаків для заміни українського парку радянських винищувачів Міг-29 та Су-27, вартість та терміни робіт для приведення їх у боєздатність надто великі, щоб вважати їх пріоритетними для цілей стримування. Тільки після того, як Україна набуде дедалі більше рис «держави-дикобраза», з високою ймовірністю стримування та виживання, слід розпочати фінансування цього критичного, але довгострокового рівня оборони/стримування.

Висновок

…Україна може зробити вартість будь-якого вторгнення настільки великою, що російському ведмедеві доведеться вдавитися…

Протягом останніх 8 років Україна перебуває під постійною загрозою втрати державності та національного геноциду з боку банди хижих, знущальних, корисливих головорізів, які діють із Кремля. Україна не зробила нічого, щоб заслужити на це; вона намагалася підтримувати мирні і взаємовигідні відносини зі своїм північним сусідом і їй довелося пережити втрату 7 % своєї території, сотні тисяч переміщених біженців, 14 тисяч загиблих, злидні, приниження, масову міграцію, в основному організовану підступним (можливо, неадекватним) «російським» фюрером.

Тепер за кілька миль від українського кордону розташувалися потужні військові сили, що б’ють мечами по щитах і беруть в облогу Україну. Україна не може сподіватися на те, що зрівняється із російською військовою силою. Поле бою просто надто неспівставне. Але вона може зробити вартість будь-якого вторгнення настільки великою, що російському ведмедеві доведеться вдавитися. Він не тільки втратить більшу частину своїх збройних сил і деякі дуже цінні активи, але й повинен буде пояснити своєму народу, чому так багато їхніх синів та чоловіків повертаються у мішках для трупів; чому світ вважає Росію ізгоєм та лихом; і чому їм доведеться ще міцніше затягнути свої і без того тугі пояси через санкції, які набагато перевершать ті, які вони коли-небудь знали.

Україна повинна стати «державою-дикобразом». І це заслуга президента Зеленського та його адміністрації, що нарешті Україна має стратегію національної безпеки, яка перетворить її на таку державу… Це називається «тотальна» або «всеосяжна» оборона. І це просто означає, що кожен житель України буде покликаний тим чи іншим чином брати участь як у зупинці російського просування, так і (у разі успіху просування) у тому, щоб зробити це просування дуже болючим для загарбника. Хороша новина полягає в тому, що Україні більше не потрібно буде покладатися на військову підтримку будь-якої іноземної держави, оскільки вона сама може фінансувати та розвивати більшу частину того, що їй необхідно.

Щоб домогтися цього, українська влада повинна усвідомити, що вона навряд чи дістане з-за кордону підтримку, необхідну для утримання лінії фронту, і що вона повинна бути готова заплатити кров’ю за кожен квадратний метр української землі, окупованої ворогом. Вона повинна визнати, що протягом кількох днів після вторгнення в України може залишитися дуже мало можливостей для протистояння пануванню у своєму небі, і все, що стаціонарне або рухається, буде вразливим для російських атак з повітря. Таким чином, корабель, новий винищувач, стаціонарна система ППО (і все, що вони вартують) можуть бути втрачені ще до того, як з’явиться можливість їх використати. І кожен долар, витрачений з оборонного бюджету України, має оцінюватися з огляду на живучість активу, його економічну ефективність (bang for the buck), а також з огляду на те, наскільки він переконає російських військових планувальників у тому, що перетин «червоної лінії» України буде зовсім не легкою прогулянкою.

Саме тому Україна повинна почати розробляти, виробляти і купувати сучасне «розумне» озброєння; набрати, оснастити і навчити тисячі і тисячі бійців/партизан глибинної «територіальної оборони» і підготувати населення до періоду репресій, тому що альтернатива неможлива. Деякі риси «територіальної оборони» вже були запроваджені у країнах Балтії і Польщі, попри те, що вони є членами НАТО, адже вони знають, що у кінцевому рахунку вони можуть покладатися лише на себе.

Ми ознайомили читача з деякими актуальними варіантами дій стосовно Путіна, багато з яких знаходяться у процесі і цілком слушні в рамках нової оборонної стратегії України. Однак надзвичайно важливо забезпечити їх чітке і швидке виконання.

Час закінчується.

 

Автори:

Джордж Волошин — колишній заступник директора Федеральної агенції США з надзвичайних ситуацій (FEMA), де відповідав за програму національної готовності. Під час своєї кар’єри при трьох адміністраціях він також обіймав посаду директора відділу розслідувань Управління кадрової служби США (OPM), і вийшов на пенсію з посади генерального інспектора банківської регулюючої агенції (FHFB). Пан Волошин — морський офіцер у відставці, а знаходячись на пенсії, бере активну участь у благодійних проектах в Україні.

Євген Стахів — колишній інженер з водних проєктів Інженерного корпусу армії США з досвідом планування проєктів у багатьох країнах, включно з Іраком, Афганістаном, Бангладеш, Україною, країнами Центральної і Південної Азії. Він був директором з політики, планування та спеціальних досліджень в Інституті водних ресурсів Інженерного корпусу, де керував багатьма міжнародними дослідженнями водних ресурсів у спільних проектах зі Світовим банком, USAID, ООН, ЮНЕСКО, ВМО та ПРООН. Пан Стахів зараз викладає в Університеті Джона Гопкінса.

 

Схожі публікації