Що Захід робить неправильно у відносинах з Москвою

Небезпечна зона розлому пролягає у Європі від країн Балтії до Чорного моря

 

 

 

 

Останні події та переговори з питань безпеки між Москвою та Вашингтоном, НАТО і ОБСЄ викликали справжній інтерес у європейських аналітичних центрів та провідних політиків. Не даремно такій темі присвячена розлога стаття головного редактора популярного швейцарського видання Neue Zürcher Zeitung, Еріка Гуєра. Цікаво, як автор оцінює ситуацію, що склалася навколо переговорів, та коментує загальні питання європейської безпеки і трансатлантичного співробітництва.

У своїх аналітичних дописах він завжди, хоч і не відкрито, але симпатизує Москві і Путіну, і якщо змушений якось реагувати на відверто нахабні політичні вчинки російської сторони, то критика його, можна сказати, толерантна. Також Ерік Гуєр приділяє увагу загальноєвропейським проблемам, відносинам Росії зі США.

Він пише, що тривалий час міжнародні аналітики зосереджувалися насамперед на Азії. Практично кожен з островів і острівців у Південно-Китайському морі викликав у них велику зацікавленість. Що не можна казати про небезпечну зону розлому, яка пролягає у Європі від країн Балтії до Чорного моря. А ось Путін, звертає автор увагу читача,  докорінно змінив це, зосередивши російські війська біля українського кордону, за що йому можна навіть «подякувати».

…Демонстрація Росією своєї сили зруйнувала ілюзію стагнації та стабільності…

І США, і європейців охопила ілюзія, що розвиток ситуації на Сході вже не вимагає від них якихось незручних рішень, а всі територіальні сутички на неспокійних околицях колишнього Радянського Союзу поки що є лише замороженими конфліктами. Якщо їх не стане, зауважує автор, то це буде сигналом для Москви, вона не матиме жодних сумнівів щодо розв’язання війни. Саме так розвивалися події в Грузії у 2008 році та в Україні у 2014 році.

Нинішня демонстрація Росією своєї сили зруйнувала ілюзію стагнації та стабільності. Як завжди, коли самообман Заходу зіштовхується з реальністю, наростає хвилювання і стурбованість і, як завжди, інша сторона, в даному випадку Путін, намагається перекласти на опонента відповідальність за виникнення критичної ситуації. При цьому, на погляд Еріка Гуєра, Америка і європейці зробили п’ять великих помилок.

 

Держава, яка вимагає, щоб з нею знову рахувалися

По-перше, Захід проігнорував головний урок європейської історії, згідно з яким найкращою передумовою стабільності є баланс сил, який зацікавлені сторони вважають справедливим і прийнятним. Однак після падіння Берлінської стіни виник дисбаланс.

Після падіння Радянського Союзу російську «імперію» відсунули далеко на схід. Східноєвропейські держави Варшавського договору та колишні радянські республіки (країни Балтії) приєдналися до НАТО та ЄС. Україна також розвернулася у напрямку на Захід.

З точки зору Росії, такий стан є дисбалансом сил і, звичайно, є несправедливим. Після розпаду Радянського Союзу стало зрозуміло, що «відроджена» Росія намагатиметься переглянути такий стан справ. Наразі настав час для ревізії ситуації та перегляду позицій сторін. Росія знову є фактором, з яким слід рахуватися, запевняє автор у своїй статті.

Кремлеві буде замало розширення своєї стратегічної зони впливу до лінії розлому між Сходом і Заходом. Нечасто траплялося, щоб якась велика європейська держава погоджувалася з несправедливою для себе ситуацією. Зокрема, Німеччина не визнавала Версальського договору.

НАТО і ЄС свого часу правильно робили, що поважали право східних європейців на самовизначення і вітали їх з розпростертими обіймами у своїх структурах. Дисбаланс мав спричинити пошук підстав для діалогу і, таким чином, розрядити конфлікт. Проте, сумнівні переможці у європейсько-історичних протистояннях пустили ситуацію на самоплин. Москва у цій ситуації не поступатиметься. Оскільки нинішня криза вщухає, вона шукатиме наступної можливості для конфронтації. Автор вважає, що обидві сторони «грають у російську рулетку».

…Було лише питанням часу, коли Путін використає війська, щоб привернути до себе увагу в момент послаблення позицій Заходу…

По-друге, США повністю зосередилися на Китаї, на його економічній могутності та військовій силі, що зростає. Москва має таку ж економічну вагу, як Італія, і може похвалитися лише модернізованими збройними силами. Тому було лише питанням часу, коли Путін використає війська, щоб привернути до себе увагу в момент послаблення позицій Заходу. США працюють над ліквідацією наслідків внутрішньополітичного розколу та катастрофи в Афганістані. Велика Британія бореться з негативними для себе наслідками Brexit. Франція переймається виборчою президентською кампанією. А новий уряд Німеччини ще не визначився, до чого він прагне. Автор допису вважає, що для Путіна є чудова можливість перевірити, як далеко він може зайти у своїх планах та намірах.

 

США не можуть концентруватися лише на Азії

По-третє, Вашингтон зруйнував колись штучно створену в Європі архітектуру системи контролю над озброєннями. США скасували два договори про ліквідацію ракет середньої дальності та про моніторинг військ з повітря. Щоправда, це сталося у відповідь на порушення Росією досягнутих раніше домовленостей. Водночас, склалося враження, що Америка розглядає Росію лише як другосортну державу, на яку не обов’язково звертати увагу.

Водночас Росія, як це зараз доводять останні події, може сама провокувати і створювати значні заворушення. У такому випадку США повинні повернутися обличчям до Європи. Поки європейці є складовою частиною НАТО, вони є європейською потугою. Однак нездатність європейців гарантувати власну безпеку і стабільність на континенті залишається винятково американським бізнесом.

По-четверте, у 1990-х роках Росія занурилася в хаос. Це був другий крах імперії протягом одного століття — і для багатьох із причетних, включно з Путіним, настільки ж визначальний, як і кінець царської імперії. У той час Захід становив суміш ідеалізму і патерналізму. Зокрема, Німеччина запропонувала Росії так зване модернізаційне партнерство. Але тоді не зовсім помічали, що російська еліта ніколи не бажала модернізувати свою систему, а натомість прагнула зберегти клептократичні та авторитарні структури. Аутсайдер вважав себе великою потугою, яка змушена чекати своєї черги, і реагував із зростаючою гіркотою на кожну ознаку зневаги з боку Заходу.

В той же час, звертає увагу автор статті, Захід ніколи не заперечував ідею, що він може експортувати свої цінності аж до Уралу. Якщо ви не хочете покращувати іншу людину, а сприймаєте її такою, якою вона є, напруга зменшується. Більша тверезість у думках також допомагає визначити принципи, які не підлягають обговоренню, та за які, в разі потреби, варто вести війну.

…ЗС РФ спроможні підняти ступінь напруженості у геополітичній ситуації або навіть завдати удару будь-де між Балтійським і Чорним морями…

По-п’яте, передусім європейці зовсім недооцінили, наскільки могутнім політичним важелем є військова потуга в руках людини, яка давно вважає себе Володимиром Великим. Хоча російські збройні сили не можуть зрівнятися з чисельністю армій НАТО, та вони мають дві переваги. Вони спроможні підняти ступінь напруженості у геополітичній ситуації або навіть завдати удару будь-де між Балтійським і Чорним морями.

Крім того, Путін без вагань використовує свої ресурси, коли він обґрунтовано сподівається досягти переваги. Однак деякі члени НАТО, перш за все Німеччина, болюче реагують на військовий тиск. Навіть думка про постачання зброї Україні викликає у них хворобливу реакцію. Відома думка, що у конфлікті часто відіграють вирішальну роль не більш потужні батальйони, а більш потужна воля. Путіну саме такого не бракує, переконаний автор статті.

 

Мета Путіна зрозуміла

…Росії не можна дозволяти здійснювати контроль у жодній сфері інтересів колишніх радянських республік…

Але й наявність сильної волі — це ще не все. Навряд чи Путін буде ризикувати розв’язанням війни та окупацією подальших українських територій, хоча Україна не є рівнозначним для Росії супротивником. Жертви і втрати можуть бути зависокими. Перш за все, Україна перетвориться у такому випадку з активу, який Кремль наразі використовує на свій розсуд, щоб створити проблеми для всього світу, на своєрідне жорно для Москви. І тут можна пригадати невтішні наслідки місії США в Афганістані.

Та все ж Заходові таки потрібна нова стратегія щодо відносин з Росією, переконує Ерік Гуєр.

За часів холодної війни політика стримування та дипломатичний діалог застосовувалися одночасно. Переговори без надійної оборони означали слабкість, стримування без діалогу — авантюризм. У НАТО згадали про це на пізній стадії протистояння з Росією, щойно відбулися переговори з Москвою в Женеві, Брюсселі та Відні. Оскільки їм передувало російське брязкання шаблями, такі переговори виглядають як поступка НАТО Кремлю. Тим не менш, мало сенс нарешті запровадити ініціативу контролю над озброєннями в Європі.

Нова стратегія Росії включає лише реально досяжні цілі. Після закінчення холодної війни здавалося, що першорядним завданням для Заходу було прищеплення Росії демократії і привчання її до ринкової економіки. Таку задачу не можна розв’язати тиском на Росію ззовні, це можуть зробити тільки самі росіяни. А для самого Заходу головним пріоритетом має бути перш за все його власна безпека.

…Побоювання Заходу своїми діями спровокувати Росію означає, що він опосередковано визнає зону її впливу…

Неодмінна передумова полягає в тому, що Росії не можна дозволяти здійснювати контроль у жодній сфері інтересів колишніх радянських республік. Але це саме те, що відбувається в Білорусі, на Кавказі та в Казахстані. Оскільки ситуація в Україні інакша, то можна лише дивуватися, чому НАТО не приймає її до свого складу, як країни Балтії?

Побоювання Заходу своїми діями спровокувати Росію означає, що він опосередковано визнає зону її впливу. У такому підвішеному стані Захід повинен зробити все можливе, щоб зміцнити свої позиції в Києві мирним шляхом. Німеччина навряд чи поспішить відмовитися від використання ядерної енергії та викопного вугілля, тим самим посилюючи свою залежність від сибірського газу та доброї волі Росії. Франція не завжди повинна продовжувати робити односторонні пропозиції Москві з власної ініціативи.

…В Ялті Рузвельт і Черчилль визнали реалії та сфери впливу влади Сталіна. Їхні наступники повинні будуть показати свою силу…

Якщо Європа не може навіть скоординувати власний національний егоїзм, погодити енергетичну політику та питання безпеки, їй слід визнати право сили Росії та своє ставлення до нейтралітету України між силовими блоками. Це було б реальним вирівнюванням лінії фронту та водночас й другою Ялтою, на зразок поділу Європи між переможцями у Другій світовій війні.

Автор допису нагадує, що в Ялті Рузвельт і Черчилль визнали реалії та сфери впливу влади Сталіна. Їхні наступники повинні будуть показати свою силу. Невизначеність щодо того, яку політичну лінію проводить Захід в Україні, лише на користь Москві та її ревізіоністській політиці: «назад у майбутнє» — принаймні, ця мета Путіна кристально ясна.

 

Схожі публікації