Причини і наслідки загострення ситуації в Росії

Віктор Гвоздь
доктор військових наук

Одним із чинників, від якого відчутно залежить розвиток подій довкола України останнім часом, вважається ускладнення внутрішньої обстановки в Росії напередодні цьогорічних вересневих парламентських виборів. Зрештою, якщо з початком 2000-х років вибори у Російській Федерації були здебільшого формальними, то сьогодні їх характер відчутно змінюється.

Як вважають західні експерти, причина криється у поглибленні кризи політико-економічної системи Росії, яку вибудував В. Путін з використанням архаїчних радянських методів і яка ніяк не може адаптуватися до динамічних змін у світі. При цьому роль каталізатора кризових процесів у російській владі виконує відверта конфронтація Москви із Заходом і особливо її агресія стосовно України.

Як відомо, така політика загострила відносини Росії із західними країнами та міжнародними організаціями; обмежила її доступ до світових ринків, кредитів та сучасних технологій внаслідок санкцій; погіршила стан російської економіки; посилила соціальну напруженість в країні та призвела до падіння авторитету самої російської влади. Всі ці проблеми відчутно загострилися у 2020 році через епідемію COVID-19 і падіння світових цін на нафту, що не могло не завдати російській економіці відчутних збитків. Передусім мається на увазі нафтогазовий сектор, втрати якого становлять понад 40 % його звичайних доходів.

В цей же час, як вважають російські політологи, загострилися і суперечності між різними політико-олігархічними групами з оточення В. Путіна. В основному — через доступ до бюджетних фінансових ресурсів і резервних фондів, перерозподіл найбільш прибуткових активів, а також визначення шляхів подолання економічних проблем країни.

Окремий чинник протистояння у правлячій верхівці Росії — посилення боротьби між лідерами різних угруповань за власні політичні позиції, включно за вихід на вищі владні щаблі. Сьогодні ця тема досить активно обговорюється експертним середовищем світу. При цьому згадується цілком можливе захворювання В. Путіна, через що він не може ефективно управляти країною і протидіяти своїм т. зв. внутрішнім суперникам. Серед іншого, про це йдеться у «Білій книзі» Служби зовнішньої розвідки України.

Зазвичай, у такому внутрішньому протистоянні беруть участь в основному представники силового і економічного блоків російського істеблішменту. На сьогодні це підтверджується збільшенням кількості витоків інформації зі спробами взаємної дискредитації сторін.

Так, наприкінці минулого року окремі ЗМІ, що наближені до російських силових структур, намагалися спровокувати скандал довкола пропозицій міністерства фінансів РФ скоротити оборонні видатки на близько 30 %. У такий спосіб «силовики» намагалися вплинути на російських олігархів, які наполягали, щоб бюджетні кошти переорієнтували з оборонної сфери на потреби їх власного бізнесу. У цьому «двобої» в ролі головного опонента олігархів виступив представник оточення В. Путіна — міністр оборони Росії С. Шойгу.

Тоді ж було завдано «інформаційного удару» по самому В. Путіну. Про нього поширили матеріали із доказами причетності членів його родини до махінацій з активами російських енергетичних компаній. Організаторів такої акції не називали, однак, за певними ознаками, це були власники найкрупнішої нафтохімічної компанії Росії «Сибур», з активами якої і проводились такі махінації.

Наявність протиріч в оточенні В. Путіна публічно визнав і прес-секретар президента РФ Д. Пєсков. Серед іншого він повідомив про спроби певних сил, як всередині Росії, так і поза її межами, скористатися такими інформаційними витоками у своїх цілях, в тому числі щоб дестабілізувати обстановку в країні.

По суті, все це цілковита правда. Про що свідчать акції протесту в Росії, спровоковані арештом та засудженням одного із лідерів російської опозиції — О. Навального. На відміну від подібних акцій, які траплялися колись (розпочинаючи з 2017–2018 років через погіршення в країні соціально-економічної ситуації), сьогодні протестам притаманна низка принципових особливостей.

По-перше, це чітка, за ретельно спланованим сценарієм організація акцій з підтримки О. Навального. Так, з минулої осені здійснено низку наступних послідовних кроків: привернення уваги суспільства до факту отруєння О. Навального, у чому звинувачують російські спецслужби; проведення активної інформаційної кампанії з дискредитації російської влади та особисто В. Путіна (в тому числі у спосіб оприлюднення резонансного фільму про його корупційну діяльність і резиденцію на Чорному морі); створення центрального і регіонального штабів з підготовки мітингів і демонстрацій та їх прив’язка до конкретних резонансних подій;

По-друге, масовість виступів прихильників О. Навального, що охопили практично всю територію країни: від Москви, Санкт-Петербурга до Хабаровська і Владивостока. Загалом, кількість протестуючого населення оцінюється на рівні 150–200 тис. осіб. При цьому найбільш показовими стали такі акції в анексованому Криму, що демонструє відсутність серед місцевих жителів одностайності у підтримці В. Путіна (які нібито масово вдячні йому за «приєднання» півострова до Росії);

По-третє, радикалізація настроїв учасників акцій протестів, які переходять від пасивної демонстрації своїх проблем чи вимог до сутичок з поліцією і підрозділами інших силових структур. Причому, в низці випадків (зокрема, у Санкт-Петербурзі) демонстрантам вдавалося не тільки потіснити сили правопорядку, але й змусити їх оборонятися;

По-четверте, збільшення числа молодих людей, які беруть участь у виступах проти утисків демократії в Росії. По суті, саме вони, як найбільш динамічний прошарок суспільства, стають основними супротивниками путінського режиму. До того ж саме молодь стала найбільш агресивною складовою акцій протесту, що є побічним наслідком політики Кремля із запровадження в російському суспільстві націонал-шовіністичної ідеології. Фактично нав’язування російській молоді агресивного ставлення до інших країн (в тому числі України) розвертає вектор агресії всередину самої Росії;

По-п’яте, налаштування таких акцій саме проти В. Путіна. Так, якщо колись вимогам протестуючих в основному був притаманний економічний характер, то тепер переважає політика. Такі тенденції у масовій формі спочатку з’явилися у виступах населення в Хабаровську влітку і восени минулого року проти арешту федеральним центром губернатора краю С. Фургала. Тепер це поширюється на всю територію Росії.

По суті, В. Путіна вже не сприймають як «хорошого царя», який стоїть над «поганими боярами», його вважають безпосередньо відповідальним за проблеми Росії. Це ж підтверджується і результатами незалежних соціологічних опитувань (зокрема, агенції «Левада-Центр»), що свідчать про безпрецедентне падіння рейтингу В. Путіна до найнижчого рівня з часу його перебування при владі — 29 %.

Президентські рейтинги: результати останніх соціологічних опитувань російської агенції «Левада-Центр»

На цьому фоні ще одним показовим фактом стала розгубленість Кремля, який не зміг не тільки спрогнозувати виникнення згаданої вище ситуації, але й її запобігти. Зокрема, досить непрофесійними були дії російських спецслужб в обставинах, пов’язаних з отруєнням О. Навального. Крім того, незважаючи на всю свою міць, вони так і не запобігли підготовці та розповсюдженню фільму про В. Путіна, який переглянуло практично все доросле населення Росії. Також спецслужби Росії не змогли запобігти поширенню акцій протесту прихильників О. Навального.

Неадекватною є і реакція на всі ці події самого В. Путіна. Так, замість того, щоб вести нормальний діалог з російською нацією, він намагається обмежитися лише формальними виступами, де не згадуються проблеми Росії, а йдеться про неіснуючі досягнення, і ані пари з уст про О. Навального. За оцінками політологів, це ще раз підтверджує, що В. Путін втратив здатність об’єктивно сприймати реалії сучасного світу, в тому числі через його поважний вік та сумнівний стан здоров’я.

Водночас, виходячи з аналізу обставин, пов’язаних з виступами прихильників О. Навального, експерти припускають, що до них можуть бути причетні суперники В. Путіна з правлячої верхівки Росії, які намагаються перебрати владу до своїх рук. Саме цим пояснюються прорахунки у діях російського керівництва РФ.

Крім того, показові за своїм характером різноманітні оцінки в російських ЗМІ щодо можливих спроб спецслужб США та Великобританії організувати у вересні 2021 року масові безлади в Росії під приводом фальсифікації владою результатів парламентських виборів. Як твердять мас-медіа РФ, мета цього — за зразком українських «майданів» усунути В. Путіна від влади.

Звичайно, такі оцінки чи прогнози — певні перебільшення. Сьогодні у режиму В. Путіна все ще є достатні ресурси для того, щоб утриматися при владі, в тому числі способом силового придушення опозиції. І навіть більше, В. Путін і його спільники активізують заходи з протидії згаданим тенденціям. Саме для цього вносилися зміни до конституції Росії, що мали на меті зміцнити владну вертикаль в країні та створити додаткові можливості щодо нейтралізації опозиції.

Сьогодні у режиму В. Путіна все ще є достатні ресурси для того, щоб утриматися при владі

Зокрема, на основі цього блокуються виступи прихильників О. Навального, особливо після його нещодавнього арешту під вигаданим приводом. Водночас намагаються у будь-який спосіб гарантувати перемогу правлячої партії «Единая Россия» на парламентських виборах восени ц. р. Загалом, це широкий спектр заходів, від обмеження доступу до виборів представників опозиції, до встановлення контролю над виборчими комісіями всіх рівнів та спостерігачами на виборах.

Однак, все це жодним чином не гарантує владі В. Путіна якогось спокою. Так, якщо зважати на перемогу представників Ліберально-демократичної партії та Комуністичної партії РФ у місцевих виборах на Далекому Сході та в низці інших областей і країв РФ, то можна робити висновки, що Москва вже втрачає свій вплив у регіонах. По суті, це і стало підґрунтям для масових і довготривалих акцій протесту в Хабаровську, з якими федеральний центр так і не зміг впоратися.

Поряд з цим, за оцінкою більшості економістів, у 2021 році економічні проблеми Росії зростатимуть, через що відбуватиметься подальше падіння життєвого рівня населення. Своєю чергою це розширюватиме базу для дій опозиції, включно з організацією масових антивладних виступів.

Внаслідок таких процесів Росію може охопити глибока криза з непередбачуваними наслідками: вона навіть може розпастися за прикладом Радянського Союзу. Сьогодні такі перспективи вже реально припускають у США, НАТО та Європі, де намагаються бути до них готовими.

Так, завдяки побудові нових терміналів з прийому скрапленого газу Європа вже позбулася газової залежності від Росії. А та водночас втратила можливість енергетично тиснути на ЄС, як вона неодноразово це робила після Помаранчевої Революції в Україні.

Для Європи більш небезпечна загроза виникнення громадянської війни в Росії, як це сталося після розпаду Російської імперії в 1917 році. А потім певним чином повторилося на пострадянському просторі після дезінтеграції СРСР. При цьому найбільше Захід занепокоєний тим, що Москва може втратити контроль над російськими ядерними озброєннями.

Запобігання таким загрозам і є завданнями США та НАТО. З метою створення «санітарного кордону» довкола Російської Федерації, принаймні, на Європейському напрямку США/НАТО посилюють свою військову присутність у Центрально-Східній Європі, а також розгортають систему протиракетної оборони в регіоні.

До речі, перебування у Чорному морі одразу двох американських есмінців із системами керованої ракетної зброї Aegis в січні–лютому ц. р. (на фоні ускладнення ситуації в Росії) командування 6-го флоту ВМС США пояснювало саме перевіркою можливості посилення систем ППО та ПРО США/НАТО в Європі.

Втім, такі прогнози та перспективи знову ж таки здебільшого гіпотетичні за своїм характером. При цьому, навіть у випадку зміни влади в Росії, її політика щодо України навряд чи покращиться. Досить лише звернути увагу на позиції лідерів російської опозиції (в тому числі О. Навального), які у більшості своїй також націонал-шовіністичні за характером.

Разом з тим, загострення внутрішніх проблем в Росії, так чи інакше, відкриває «вікно можливостей» для України в плані реалізації її інтересів. Причому, це стосується як європейської та євроатлантичної інтеграції нашої держави, так і розв’язання донбаської та кримської проблем.

Зокрема, росіяни вже фактично змирилися із поглибленою взаємодією України з НАТО, що раніше було для Росії «червоною лінією». А щодо Донбасу та Криму, то вона також перейшла від наступальної до оборонної політики. Включно зі спробами хоч якось «відбити» ініціативи України з урегулювання згаданих проблем.

Тим самим Україна отримує реальні можливості зміцнити свої позиції у протистоянні з Росією.