Реакція західних держав на сучасні виклики

Аналітичні центри Німеччини підбивають підсумки попереднього року, одночасно прогнозуючи хід подальших подій в Європі та у світі. Зокрема, про це йдеться у підсумковому за 2020 рік четвертому випуску німецькому журналу стратегічної аналітики SIRIUS.

У журналі досліджується в основному реакція західних держав на виклики недружніх чи навіть ворожих до них країн, які намагаються поставити під сумнів та принципово змінити міжнародний порядок, західну політику і цінності, що базуються на загальновідомих засадах. Маються на увазі насамперед Росія, Китай, Іран та час від часу Туреччина. Обговорюється в основному питання, чи взагалі потрібно, а якщо так, то і наскільки глибоко слід переглядати категорії «стримування» та «оборони» та до яких конкретних викликів необхідно західному світові бути готовим.

Міхаель Рюле у своїй журнальній статті критично міркує над дебатами щодо політики стримування і констатує, що така політика знову стала важливою частиною західної політики безпеки. Водночас, на його думку, дебатам з цього приводу притаманні недоліки. Зокрема, з одного боку, надмірно перебільшується рівень загроз, з іншого боку, вони, як правило, «дрейфують» до твердження про сумнівність і ненадійність класичного військового стримування, одночасно намагаючись нав’язати політику захисту від гібридних загроз. На переконання цього автора така дискусія про політику стримування підміняє набагато важливішу дискусію про те, як Захід повинен будувати стосунки зі своїми стратегічними конкурентами та про майбутню роль США.

У статті Уве Нерліха, який багато років займається німецькою стратегією в безпековій політиці, йдеться про роль ядерної зброї, яку вона виконуватиме найближчим часом в умовах стратегічного суперництва. Автор стверджує, що наразі закінчується епоха, коли ядерна зброя не відігравала ефективної політичної ролі. За теперішніх умов ядерні арсенали існуватимуть надалі і в довгостроковій перспективі, тому управління ядерними ризиками доведеться переглядати.

Колишній помічник міністра оборони США Бред Робертс на сторінках журналу порушив питання про те, як слід класифікувати військові конфлікти та які висновки з них робитиме для себе західна оборонна політика. Він звертає увагу, що у військовому стратегічному дискурсі Росії та Китаю йшлося про те, чи можливо в умовах регіональної війни стримувати і перемагати США, погрожуючи застосувати ядерну зброю. У США до недавнього часу стратегічне мислення керівництва країни зосереджувалося на боротьбі з тероризмом та повстанцями. Це створило небезпечний дисбаланс і ризик того, що керівництво Москви та Пекіна, вважаючи, що можуть в тих конфліктах перемогти, зважаться до них втрутитися чи сприяти їх ескалації. Тому США разом зі своїми союзниками повинні розробляти власні концепції з тим, щоб протистояти таким поглядам і, як наслідок, посилити політику стримування. Послідовний і переконливий набір ідей щодо цього також можна назвати «теорією перемоги».

Стаття Андреаса Луча в історичній перспективі обґрунтовує важливість ядерної зброї в умовах стратегічного суперництва та намагається подати на підставі цього актуальні аналітичні оцінки.

У той час як попередні статті стосуються викликів, що з’являються за ініціативи Росії чи Китаю, у дописі Ефраїма Інбара йдеться про виклики, які ініціює Іран. У статті розглядається зростаючий вплив Ірану на політику Близького Сходу, аналізується іранська ядерна програма та стратегічні наслідки іранських амбіцій загалом. Аналітик вважає, що Іран намагається реалізовувати свої ядерні гегемоністські амбіції, що «ядерна угода» 2015 року нічого не змінила. Будь-які докладені зусилля, спрямовані на «зміну режиму» в Ірані, виявилися марними. З огляду на викладене, зазначає автор, існує велика ймовірність прямого збройного конфлікту між Ізраїлем і Іраном.

Короткий аналіз ситуації щодо війни у Лівії та ролі Туреччини подається у статті Хайно Мацкена. Автор дійшов до несподіваного висновку про роль Європи та, зокрема, Німеччини і описує, як передусім Туреччина, а також Росія, Об’єднані Арабські Емірати та Єгипет вели там свою егоїстичну політику, що зводила нанівець зусилля Німеччини, яка намагалася знайти спосіб мирного вирішення лівійської проблеми.

Автори 4-го номеру журналу стратегічної аналітики SIRIUS за 2020 рік:
Міхаель Рюле	Уве Нерліх	Бред Робертс
Андреас Луч	Ефраїм Інбар	Хайно Мацкен
Ганс Біннендійк	Сара Кірхбергер	Кріс Скалуба

У розділі «Форум» журналу SIRIUS читачі знайдуть матеріали про міжнародні політичні дебати. Там ставиться, зокрема, питання, як слід політично підтримувати стосунки з Китаєм та Росією. Наразі такі погляди контрастують зі змістом і тональністю німецьких дискусій, у яких йдеться про економічний прагматизм і політику дотримання прав людини, та які не мають взаємозв’язку зі стратегічним контекстом. В аналітичних матеріалах авторів Г. Біннендійка, С. Кірхбергер та К. Скалуби відображається стратегія щодо Китаю та визначаються спільні трансатлантичні позиції. Щодо Росії, то у журналі розміщені три «відкриті листи» експертів, колишніх членів уряду, вищих посадових осіб про політику стосовно Росії.