«Референдуми» як інструмент відродження імперії

Що хотіла, і чого не змогла добитися Москва

 

 

Іван Січень

З початку повномасштабної війни Росії проти України путінська влада постійно порушує питання щодо проведення так званих референдумів на окупованих територіях нашої держави. Мета подібних планів повністю зрозуміла і передбачає створення враження про нібито підтримку українцями дій Москви. А ще — забезпечення власного юридичного підґрунтя для анексії того, що вона захопила в Україні. Кремль чогось сподівається на те, що це завадить нам відновити територіальну цілісність нашої країни. Не завадить. Ми вже давно завдаємо ракетних ударів по російських військових об’єктах у нашому Криму, який Росія називає «своїм». Та що там Крим? Як ми вже писали, на зону бойових дій перетворилися не тільки суміжні з Україною райони Росії, але й ті, що знаходяться за ними. І всі збройні сили РФ з її військовою доктриною про право застосування ядерної зброї не змогли зашкодити цьому. Нащо тепер всі ці референдуми? Однак вони все ще залишаються ідеологічною зброєю Москви, що потребує нашої уваги. Подивимося на це в контексті сучасної історії російського неоімперіалізму та контрнаступу наших збройних сил.

 

Принцип «розділяй та володарюй» завжди лежав в основі зовнішньої політики Росії. У новітній історії — з початку розпаду СРСР — згаданий принцип використовується Москвою для збереження контролю над колишніми радянськими республіками, а сьогодні — над незалежними державами, які утворилися на пострадянському просторі.

Головним інструментом таких дій Москви є провокування сепаратизму з його подальшим підкріпленням псевдореферендумами на окупованих територіях. Таким чином Росія намагається закріпити їх за собою під приводом «волевиявлення» місцевого населення, а також «підвести» ці території під дію свого внутрішнього законодавства, яке допускає можливість застосування ядерної зброї у випадку «порушення територіальної цілісності Російської Федерації».

Принцип «розділяй та володарюй» завжди лежав в основі зовнішньої політики Росії

Вперше подібна практика була застосована Москвою наприкінці 1988 року у Нагірному Карабасі в Азербайджані, де тодішнім керівництвом СРСР був спровокований вірменсько-азербайджанський конфлікт. На той час Кремль залучив до нього радянські війська на стороні Вірменії, що дозволило створити так звану Нагірно-Карабаську республіку (НКР). Під егідою Москви та під захистом її військ в грудні 1991 року був проведений «референдум» про «незалежність» цього начебто державного утворення. У лютому 2017 року в «НКР» був проведений ще один так званий конституційний референдум.

А восени 2020 року Азербайджан за допомогою Туреччини відновив контроль над більшою частиною Нагірного Карабаху. Головну роль у цьому зіграли як високий рівень підготовки азербайджанської армії, так і наявність на її озброєнні турецьких БПЛА «Байрактар ТБ2». Росія не допустила повної ліквідації «НКР», чому «сприяло» провокаційне знищення власного військового вертольоту зі складу 102-ї військової бази ЗС РФ у Вірменії на вірменсько-азербайджанському кордоні.

Тоді Москва висунула ультиматум до Баку щодо припинення бойових дій в «НКР», погрожуючи повномасштабним військовим нападом на Азербайджан. На залишки території «НКР» були введені російські «миротворчі сили». Літом 2022 року Росія була змушена забрати більшу частину своїх військ з Вірменії та Нагірного Карабаху і перекинути їх на фронт до України. Де їх успішно знищили…

 

Таким же чином в період 1989–1992 років Росією був спровокований збройний конфлікт у Придністровському регіоні Республіки Молдова. На стороні сепаратистів до нього втрутилися російські війська зі складу 14-ї армії, що дозволило Москві створити так звану Придністровську Молдавську Республіку (ПМР).

У вересні 2006 року за ініціативою та підтримкою Москви у «ПМР» був проведений «референдум» з питань: «Чи підтримуєте Ви курс на незалежність Придністровської Молдавської Республіки з її подальшим вільним приєднанням до Російської Федерації?»; «Вважаєте Ви можливим відмову Придністровської Молдавської Республіки від незалежності з її подальшим входженням до складу Республіки Молдова?» Перший варіант нібито підтримали 97 % придністровців, а другий — 2,3 %.

У 2022 році Москва намагалася залучити збройні формування «ПМР» до війни проти України. Нічого не вийшло. Такі формування лише намагалися організовувати провокації на кордоні з Україною, які були успішно стримані ЗСУ. Зірвалися також плани Кремля щодо мобілізації придністровців до російської армії. Дурних немає. Навіть за ті гроші, які пропонуються Росією.

 

У згаданий період Москва організувала збройні конфлікти в Абхазії та Південній Осетії у Грузії з аналогічним втручанням до них радянських, а згодом — російських військ на стороні сепаратистів. В результаті виникли так звані Республіка Абхазія та Республіка Південна Осетія. «Референдум» щодо «незалежності» першої був проведений у жовтні 1999 року, а такі ж «референдуми» у другій — в 1992 та 2006 роках. В серпні 2008 року, після нападу на Грузію, Росія визнала їх статуси в якості «незалежних держав», офіційно встановила дипломатичні відносини з ними та створила свої військові бази на їх територіях.

В липні 2022 року у Південній Осетії планувалося проведення «референдуму» щодо приєднання до Росії та об’єднання з Північною Осетією. Однак через політичну кризу у самопроголошеній республіці він був перенесений на вересень поточного року. Втім, це все одно нічого не означає. Військовослужбовці російської військової бази у Південній Осетії, які в основному складаються з місцевих жителів-осетинів та були направлені на війну в Україні, в масовому порядку втекли з лінії фронту і повернулися до дому із відповідними настроями.

За часів СРСР у Південній Осетії проживало близько 150 тис. населення. Після першого збройного конфлікту наприкінці 1980 – на початку 1990-х років там залишилося 50 тис. осіб. А після війни Росії проти Грузії в серпні 2008 року — лише 15 тисяч. Для порівняння: лише в одному м. Тбілісі проживає до 200 тис. етнічних осетинів, в тому числі — біженці із самопроголошеної республіки. Отже, яку легітимність, навіть уявну, може мати російський референдум в окупованій Південній Осетії?

 

Як відомо, після захоплення українського Криму Росією, там також провели «референдум», який відбувся в березні 2014 року під дулами російських автоматів та за масовою участю завезених «статистів» із країни-агресора. На «референдумі» були поставлені питання про «возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації» або «відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України».

Як і слід було очікувати, Москва повідомила про те, що «за приєднання Криму до Росії проголосувало 96,77 % учасників референдуму». Втім, як повідомляє Вікіпедія, на сайті Ради при президентові РФ з питань розвитку громадянського суспільства та прав людини (дивно, що така інституція там існує, бо які можуть бути громадянське суспільство та права людини в Росії?) на короткий час з’явилася зовсім інша інформація. Визнавалося те, що у «референдумі» брали участь не більше 30 % кримчан, з яких за приєднання півострова до Російської Федерації висловилося лише 50 %. Приблизно такі ж дані наводились і Меджлісом кримськотатарського народу.

Тобто «референдум» в Криму також не мав жодної легітимності. Проте, у березні 2014 року президент РФ В. Путін і купка місцевих «лідерів» (в тому числі російський громадянин — представник сепаратистського керівництва Севастополя) підписали так званий договір про прийняття Криму до складу Росії. Після цього «договір» був ратифікований Державною думою та Радою федерації РФ, у квітні того ж року були внесені відповідні зміни до конституції Росії.

Ну, і чим це допомогло агресору? З кінця липня поточного року ЗСУ розпочали завдавати систематичних ударів по російських військових базах на окупованому півострові. Можливості для цього надала отримана Україною високоточна, далекобійна і мобільна зброя від наших західних та інших партнерів.

Спочатку український БПЛА завдав удару по штабу Чорноморського флоту РФ у Севастополі. Внаслідок цього Росія вперше відмовилась від проведення там військово-морського параду, присвяченого дню ВМФ РФ, який був перенесений до Новоросійська. Та й з якого приводу його можна було проводити після того, як ЗСУ знищили флагман ЧФ РФ ракетний крейсер «Москва» та великий десантний корабель «Саратов», а також уразили ракетний корабель «Адмирал Макаров»? Згадаймо також про потоплені або пошкоджені бойові катери та судна забезпечення Чорноморського флоту.

А в серпні-вересні поточного року ракетні удари були завдані по всіх аеродромах 4-ї армії ВПС та ППО повітряно-космічних сил Росії і морської авіації ЧФ РФ в Криму, а також військових містечках, позиціях зенітних ракетних підрозділів та складах російських військ на півострові.

І всі ЗС РФ вкупі з їх воєнною доктриною, яка передбачає можливість застосування ядерної зброї, не змогли запобігти цьому. В результаті Москва була змушена передислокувати більшу частину кораблів Чорноморського флоту до того ж Новоросійська, а літаки — на аеродроми Північного Кавказу.

 

Наступним актом нападу Москви на Україну у 2014 році стала провокація збройного конфлікту на українському Донбасі. У квітні 2014 року на окупованих Росією територіях Донецької та Луганської областей були створені так звані ДНР/ЛНР. А в травні 2014 року були проведені «референдуми» щодо їх статусів. На голосування виносилися питання: «Чи підтримуєте Ви акти про державну самостійність Донецької/Луганської Народних Республік?» За заявами організаторів «референдумів», у них взяли участь близько 75 % населення; позитивну відповідь на згадані питання дали 90 % із них.

На той час із Донецької та Луганської областей вже виїхало до 30 % місцевих мешканців і, в основному, на підконтрольні Києву території України. Яку, знову ж таки, легітимність могли мати «референдуми» в «ДНР/ЛНР»? Вони її і не мали. Як і у всіх інших випадках наведених вище «референдумів», їх ніхто не визнав, за виключенням таких як Росія країн-ізгоїв на кшталт Північної Кореї.

Ніякого значення вони не мали. Ще у квітні 2014 року Україна розпочала проведення антитерористичної операції на Донбасі. До середини серпня того ж року дві третини окупованих територій були звільнені. І лише пряме військове вторгнення російських військ на Донбас наприкінці серпня 2014 року дозволило Москві зберегти залишки «ДНР/ЛНР».

В лютому 2022 року В. Путін визнав їх «незалежність» та розпочав повномасштабну війну проти нашої держави під приводами «захисту ДНР і ЛНР», «забезпечення безпеки Росії шляхом недопущення розширення НАТО на схід», а також «денацифікації та демілітаризації України».

 

Чим це все закінчилось? На першому етапі війни Москві дійсно вдалося досягти певних успіхів, а саме — окупувати частину північних, додаткових східних та південних територій України. Там також готувалися «референдуми» щодо їх «незалежності з подальшим входженням до складу Росії».

З півночі України окупантів вже вигнали. Зараз їх активно виганяють із Харківської області. Такі ключові міста як Балаклія, Куп’янськ, Ізюм та Козача Лопань вже повністю або частково звільнені від окупантів, в результаті чого вони втратили можливість захоплення західної частини Донецької області. Наразі загарбники почали тікати також і з Луганщини. На черзі Херсонська область та південь Запорізької області, де також проводяться контрнаступальні операції.

Які тут тепер можуть бути «організовані референдуми»? 90 % українців, які залишились на територіях України, окупованих Росією з лютого 2022 року, категорично відмовляються брати у них участь. До того ж ЗСУ і українські партизани активно знищують як колаборантів, так і російські «виборчі дільниці».

Москва нарешті зрозуміла безперспективність проведення будь-яких «референдумів» в Україні

Чи розуміє це Москва? Нарешті зрозуміла, як зрозуміла і безперспективність проведення будь-яких «референдумів» в Україні, навіть за умови їх тотальної фальсифікації, як це робилося раніше. Внаслідок цього вони були спочатку перенесені, а потім фактично скасовані із заміною на «опитування».

Хоча, як показує досвід, навіть якщо Росія і спробує їх провести, це не матиме жодних реальних наслідків. Ми обов’язково відновимо територіальну цілісність своєї країни, а потім почнемо звільнення «братнього російського народу» від рашистів.

 

Схожі публікації