Окремі економічні аспекти збройних конфліктів

Олександра Ковальова

аналітик з питань міжнародної та національної безпеки

 

 

 

У класичній дискусії про те, що важливіше в управлінні державою — політика чи економіка — можна вирізнити ще одне питання причинно-наслідкових зв’язків: війна впливає на економічний стан, чи спочатку економічний стан — на рішення розв’язати війну? А виходячи з цієї тези, потрібно ще визначити, негативним чи позитивним має бути такий стан, щоб із більшою імовірністю вважатися передумовою.

Якщо поглянути на карту поточних збройних конфліктів, то можна констатувати, що загалом вони більш характерні для країн і регіонів із менш розвиненими економіками. Згадаємо також історію: прелюдією до світових війн були затяжні економічні кризи.

Джерело: The World’s Conflicts – emmeline

Безперечно, високий рівень економічного й технологічного розвитку — достатньо надійна гарантія ненападу з боку менш або ненабагато більш розвинених держав. Однак чи не означає це, що економічні центри сили, маючи такі гарантії, будуть більш схильні вступати у збройні конфлікти на території третіх країн? Можна стверджувати, що слабкі держави, апріорі схильні до внутрішньої нестабільності, дійсно стають привабливими для підривних дій ззовні, тому ми нерідко чуємо — небезпідставно — про формальну чи неформальну підтримку місцевим силам. Крім того, великі держави є провідними експортерами озброєнь, що посилює їхню зацікавленість у підігріванні військових конфліктів. Необхідно визнати і виняткову можливість економічно потужних суб’єктів міжнародних відносин впливати на рішення міжнародних організацій (не в останню чергу завдяки системі фінансових стимулів), зокрема у справі легітимізації застосування збройних сил.

Економічні та політичні наслідки участі у війні залежать насамперед від здатності не допустити поширення збройних дій на власну територію, а також від рівня підтримки з боку суспільства, для чого не просто слушно, а необхідно мати глибоке розуміння його поточних потреб та настроїв і володіти ефективним апаратом інформаційного впливу.

У різних державах видатки на збройні сили, на підтримку їхньої боєготовності неоднакові, що можна спостерігати у щорічних спеціальних випусках SIPRI. Так, протягом 2020 року глобальні військові видатки становили від 11 млн дол. США (Кабо-Верде) до 766 583 млн доларів (США). Станом на сьогодні, у 2021 році США вже використали 778 232 млн доларів. Видатки у Європі (за винятком РФ) складають за 2021 рік від 44,5 млн дол. США (Молдова з великим відривом відстає від Мальти — 80,6 млн дол. США) до 52 765 млн доларів (Німеччина — вперше випередила Францію).

Військові видатки України за 2020 рік збільшилися до 5 995 млн дол. США порівняно з 2 329 млн дол. США у 2013 році (до цього утримувалися приблизно на одному рівні). Тобто вартість залучення до локального збройного конфлікту середньої інтенсивності за 6 років склала 3 666 млн дол. США, що можна умовно конвертувати у 611 млн дол. США за рік. Проте такі підрахунки не зважають на вагомий фактор: сучасна війна ведеться в основному за рахунок державних позик, які згодом доведеться повертати з відсотками; відповідно, це призводить до довготривалого дефіциту бюджетних коштів.

Статистичні дані щодо Російської Федерації до 2016 року свідчать про поступальне нарощування військового бюджету поза прямої залежності від участі у локальних бойових діях. Після досягнення піку у 80 027 млн дол. США за 2016 рік видатки у 2017 році різко скоротилися до 64 848 млн дол. США і утримуються близько цього показника. Можливо припустити, що на даному етапі Росія досягла своїх стратегічних цілей.

В Азійсько-Тихоокеанському регіоні безумовний лідер — Китай, видатки якого за 2021 рік становили 252 304 млн дол. США (2-е місце у світі). Вирізняються також військові бюджети Індії (72 887 млн дол. США), Японії (49 149 млн дол. США), Південної Кореї (45 735 млн дол. США), Австралії (27 536 млн дол. США). Відомостей щодо КНДР немає.

На Близькому Сході (включно з Туреччиною) явна першість у військових видатках належить Саудівській Аравії — 57 519 млн дол. США за 2021 рік, що асоціюється з декларованими претензіями на регіональне лідерство. Інші центри сили помітно відстають: Ізраїль — 21 704 млн дол. США, Туреччина — 17 725 млн дол. США, Іран — 15 825 млн дол. США.

Видатки стосовно Африки, у країнах на південь від Сахари, у 2021 році не перевищують 3 151 млн доларів (ПАР).

Низка держав — Венесуела, Гаїті, Ісландія, Коста-Ріка, Панама — дотримуються послідовної політики повної відмови від видатків на оборону або зведення їх до нуля. Майже всі вони розташовані у Карибському басейні. Вочевидь, у Південній Америці — зоні, вільній від ядерної зброї у рамках Договору Тлателолко, — держави почуваються у більшій безпеці, що дає змогу зберігати ресурси для цивільних проєктів. На цьому тлі помітно вирізняється Бразилія (25 101 млн дол. США за 2020 рік, 19 736 млн дол. США за 2021 рік), значно менше — Колумбія (10 133 млн дол. США за 2020 рік, 9 216 млн дол. США за 2021 рік) та Мексика (6 607 млн дол. США за 2020 рік).

Необхідно брати до уваги, що ефективність у веденні бойових дій залежить від постійної модернізації систем озброєнь. Державам доцільно виділяти певну частину бюджетних коштів на науково-конструкторські розробки. Аналітикам, своєю чергою, варто брати до уваги, що обсяги витрат можуть суттєво змінюватися залежно від загальносвітових трендів.

Останнім часом зростає увага до використання у локальних конфліктах безпілотних літальних апаратів, які дають змогу мінімізувати бойові втрати живої сили та забезпечувати безперервність виконання завдань. Високошвидкісні характеристики деяких моделей роблять їх практично невразливими. Функції БПЛА охоплюють збирання розвідданих, завдавання ударів з повітря (в т. ч. ядерних), ведення радіоелектронної боротьби. Серед провідних виробників — Велика Британія, Ізраїль, КНР, США. Власні розробки тривають у багатьох країнах, навіть у таких, як Естонія, що традиційно не входить до списку лідерів військової сфери.

За даними Центру вивчення дронів Бард-коледжу (США), за період 2016–2018 років у бюджетному плануванні міністерства оборони США передбачувані видатки на безпілотні системи та пов’язані з ними технології збільшилися з 4,6 млрд дол. США до 9,4 млрд дол. США на рік. При цьому основна (!) частина коштів виділяється не на закупівлю, а на наукові розробки та технологічне вдосконалення вже існуючих систем.

Один з аспектів високої боєздатності — достатня кількість військовослужбовців регулярних військ. Але тут слід зазначити: сьогодні розвинені країни мають змогу скорочувати чисельність своїх армій, компенсуючи це нарощуванням інформаційно-технологічних потужностей, розширенням аналітичних та кібернетичних підрозділів у структурі збройних сил. Сама по собі чисельність армії, зрозуміло, не завжди віддзеркалює її боєздатність, у чому можна переконатися, порівнюючи наведений нижче рейтинг із більш-менш об’єктивними показниками. За загальною кількістю особового складу (включно з резервістами) у 2021 році першість за такими країнами/регіонами:

Більш відповідним фактичному силовому потенціалу видається рейтинг, де береться до уваги винятково активний склад:

З повним переліком країн можна ознайомитись за допомогою зручної інтерактивної карти, складеної організацією World Population Review.

За даними Генштабу України, у 2016 році військовослужбовцям, які брали участь в АТО за контрактом, на місяць сплачувалося, залежно від займаної посади, від 11 200 грн. до 20 200 грн. безпосередньо на передовій та від 8 200 грн. до 17 200 грн. — до лінії зіткнення. Тобто утримання одного військовослужбовця на рік приблизно становило 3 851–9 487 дол. США за середнім курсом 2016 року. Це пом’якшувало тиск на бюджет, хоча могло позначатися на ефективності виконання військовослужбовцями своїх обов’язків.

Із заяв колишнього заступника міністра оборони США Р. Хейла відомо, що до 2011 року на утримання одного військовослужбовця в Афганістані виділялося від 600 тис. дол. США до 850 тис. дол. США за рік. Виплати військовослужбовцям РФ під час військової операції в Сирії становили на місяць до 200 тис. руб. для рядового складу, 200–300 тис. руб. — для офіцерського, до 400 тис. руб. — для пілотів залежно від кількості вильотів; добові виплати в іноземній валюті було встановлено у розмірі 43 дол. США для рядового складу, 62 дол. США — для офіцерського (за публікаціями газети «Аргументы и факты»), отже приблизно 52 765 дол. США на рік на одного рядового солдата.

Окремо розглянемо економічні видатки країн з ядерним статусом.

За оцінкою Міжнародної кампанії за ліквідацію ядерної зброї (ICAN), у 2019 році на утримання та модернізацію ядерних озброєнь витрачалося від 0,6 млрд дол. США (КНДР) до 35,4 млрд доларів (США).

У 2020 році максимальна сума вже досягала 37,4 млрд доларів (США). В цілому ядерне фінансування зменшувалося, винятком стала Франція.

У звіті Бюджетного управління Конгресу США подаються передбачувані кошти на фінансування ядерних програм у 2021–2030 роках — 634 млрд дол. США (понад 60 млрд дол. США на рік). Незважаючи на передвиборну обіцянку Дж. Байдена знизити неспівставні з наявними загрозами видатки на ядерну зброю, останні розрахунки перевищують виконані у 2019 році на період 2019–2028 років на 140 млрд дол. США (близько 49 % різниці обумовлюється інфляцією, близько 36 % — новими планами з модернізації виробництва).

Важливим аспектом є внески країн у рамках участі в альянсах — за мирного та військового часу. Наприклад, держави-члени НАТО не зобов’язані надавати кошти на виконання кожної місії та операції блоку, однак мають таке зобов’язання у разі застосування статті 5 Вашингтонського договору, яка стосується колективної оборони. За рішенням міністрів оборони країн НАТО від 2006 року, державам рекомендується виділяти щонайменше 2 % ВВП на інвестиції у свій оборонний потенціал (єдиних військ і, відповідно, єдиного військового бюджету як такого в НАТО не існує — під цією назвою розуміється лише бюджет спільних керівних органів). Загальна сума внесків, пов’язаних безпосередньо з функціонуванням НАТО, на 2021 рік становить 258,9 млн євро на цивільні та 1,61 млрд євро — на воєнні структури. Частка внесків для кожної держави-члена залежно від розміру ВВП умовно стабільна:

Подібним чином розподіляється фінансування між державами-учасницями ОДКБ: на Республіку Білорусь, скажімо, припадає 10 %. Загальний бюджет організації на 2021 рік було затверджено у розмірі 446,2 млн рос. руб. (дещо більше 6 млн дол. США за курсом валют на момент ухвалення рішення).

Крім прямих підрахунків, які ми вище узагальнено виконали, при стратегічному плануванні необхідно, звісно, враховувати й інші фактори (майбутні відсоткові платежі за міжнародними воєнними позиками, витрати на іноземну допомогу, лікування поранених, страхування та інші форми соціального захисту військовослужбовців, забезпечення армії продовольством, евакуація та матеріальна допомога цивільному населенню, довгострокові наслідки для демографічної ситуації), одночасно усвідомлюючи роль фактору невизначеності: через непередбачуваність тривалості та масштабів військових операцій залежно від розвитку подій, чи можливість подальшої зміни пріоритетів участі у збройному конфлікті, недоцільно вибудовувати оцінки, посилаючись на історичний досвід та прецеденти, навіть нещодавні і навіть у тому ж регіоні.

До загальних стратегічних рекомендацій можна віднести раціоналізацію видатків: у локальному конфлікті, за відсутності екзистенційної загрози державності, новітні види озброєнь, а тим паче неконвенційна стратегічна зброя, не використовуються. Багато завдань навіть за умов збройного протистояння до снаги розв’язувати політико-дипломатичними та економічними методами впливу.

У деяких випадках, коли при рішенні брати участь у війні переважають економічні інтереси, розрахункам військових видатків протиставляються перспективні розрахунки преференцій, які передбачається отримати внаслідок отримання контролю над новими ринками, потоками капіталів (у т. ч. у рамках альянсів), можливості блокувати конкуруючі проєкти торгових/енергетичних шляхів.

 

Схожі публікації