До яких наслідків готуватися Європі в разі повномасштабної війни Росії проти України

Ймовірні техногенні та екологічні наслідки бойових дій та терористичних атак на території України

 

 

Валерій Іващенко

військовий і політичний експерт,
перший заступник міністра з питань стратегічних галузей промисловості України в 2020–2021 рр.

 

Техногенні аварії і екологічні катастрофи часто стають метою терористичних атак — створення зони техногенної катастрофи та знищення критичної інфраструктури: доріг, мостів, електростанцій. системи водо- та енергозабезпечення. Такі території стають непридатними не тільки для ведення сільського господарства, а й для будівництва житла або промислових підприємств. Умисні техногенні аварії є одним із новітніх військових механізмів створення так званої смуги забезпечення, інструментом психологічного впливу на населення, його залякування і деморалізації, а крім того, і звинувачування супротивника у причинах техногенних аварій, що своєю чергою, є інформаційно-психологічною складовою так званих гібридних методів ведення війни. Обсяг економічних збитків від екологічних катастроф, спричинених техногенними аваріями під час бойових дій, часто досить важко підрахувати. У більшості випадків дешевше і технологічно простіше відновити населений пункт або підприємство на новому місці, аніж рекультивувати територію, що постраждала від техногенної аварії, спричиненої бойовими діями. А такі природно-господарські об’єкти, як шахти, кар’єри, греблі, канали, у більшості випадків взагалі не підлягають відновленню.

За цими характеристиками екологічні наслідки більш ніж 7-річної війни, яку розв’язала путінська Росія і яка сьогодні триває на Донбасі, можна без перебільшення порівняти з наслідками Чорнобильської катастрофи або ймовірного застосування зброї масового ураження. Тобто, екологічні наслідки техногенних аварій, спричинених бойовими діями, за своїм масштабом істотно перевищують збитки внаслідок безпосереднього застосування зброї.

Для підтвердження такої тези досить навести два приклади. Приклад перший. На сьогоднішній день вже затоплено дві третини вугільних шахт Донбасу, і «каскадне» поширення такого процесу, на жаль, не припиняється. Це врешті-решт призведе і до затоплення на шахті «Олександр-Захід» у м. Горлівка, де знаходиться маловивчена вибухонебезпечна токсична п’ятдесятитонна суміш мононітрохлорбензолу з іншими отруйними речовинами. Експерти застерігають, що за чотири–п’ять місяців після неконтрольованого затоплення шахт суміш потрапить до прошарку питної води і отруїть притоки річки Сіверський Донець з подальшим забрудненням території Ростовської області РФ («бумеранг повертається!») й акваторії Азовського моря. Приклад другий. Також вже затоплено шахти в місті Єнакієвому, в одній з яких за радянських часів виконувався експериментальний підземний ядерний вибух. Як наслідок, водоносні горизонти забруднені радіоактивними елементами. І це вже в сотні разів перевищує допустиму радіаційну норму.

 

Техногенно небезпечні об’єкти України — ймовірні об’єкти руйнувань внаслідок бойових дій та терористичних атак

До потенційно найнебезпечніших техногенних належать ті об’єкти, де наслідки руйнування збільшуються в рази через хімічне забруднення, радіацію, що негативно фізично впливає на населення, природне середовище та господарство.

Основними такими техногенно небезпечними об’єктами, що в першу чергу руйнуються під час бойових дій або терористичних атак, є ядерні об’єкти, греблі гідроелектростанцій (ГЕС), хімічні підприємства, трубопроводи тощо.

Техногенно небезпечні об’єкти енергосистеми України

Ядерні об’єкти

До об’єктів технологічної інфраструктури з найвищим ступенем небезпеки, перш за все, належать атомні електростанції:

– Запорізька АЕС (6 реакторів типу ВВЕР-1000, сумарна потужність ∑ = 6000 МВт — найбільша АЕС в Європі);
– Рівненська АЕС (4 енергоблоки, 2 реактори ВВЕР-1000, 2 реактори ВВЕР-440, сумарна потужність ∑ = 2880 МВт);
– Південноукраїнська АЕС (3 реактори ВВЕР-1000, сумарна потужність ∑ = 3000 МВт);
– Хмельницька АЕС (2 реактори ВВЕР-1000, сумарна потужність ∑ = 2000 МВт);
– Чорнобильська АЕС та зона відчуження (1 зруйнований аварійний енергоблок);
– дослідницький ядерний реактор Київського інституту ядерних досліджень (10 МВт).

До таких самих об’єктів належать підприємства з видобутку та переробки уранової руди, які розташовані у Кіровоградській, Миколаївській та Дніпропетровській областях. Видобувається уранова руда головним чином на Новокостянтинівському (з розвіданими й освоєними запасами уранової руди), Смолінському та Інгульському рудниках. Щоб отримати закис-окис урану, руди переробляють на гідрометалургійному заводі у м. Жовті Води Дніпропетровської області. Характерним для урановидобування є те, що майже всі відходи стають джерелами радіоактивного забруднення навколишнього середовища.

Щодо підприємств, діяльність яких пов’язана із радіоактивними відходами, то всі вони, крім АЕС, переправляють радіоактивні відходи до шести міжобласних спеціалізованих комбінатів державного об’єднання «Радон»: Київський, Львівський, Донецький, Дніпровський, Одеський і Харківський.

 

Хімічні підприємства

На сьогоднішній день в Україні є 1276 хімічно небезпечних об’єктів. З них 136 об’єктів 1-го та 2-го ступенів хімічної небезпеки, найбільше з яких розташовано в Одеській, Донецькій, Запорізькій, Луганській та Дніпропетровській областях. На цих об’єктах зберігається або використовується понад 285 тис. тонн сильнодіючих отруйних речовин.

В Україні зосереджено велику кількість інших хімічних виробництв, які є диверсійно-уразливими, а саме:

– ПАТ «Концерн «Стирол» (м. Горлівка Донецької області);
– ПАТ «Рівнеазот» (м. Рівне);
– ПАТ «Черкасиазот» (м. Черкаси);
– ПАТ «Дніпроазот» (м. Кам’янське /колишній Дніпродзержинськ/ Дніпропетровської області);
– Одеський державний припортовий завод (ОДПЗ, Одеська область);
– ПАТ «Лисичанська сода» (м. Лисичанськ Луганської області);
– ДГХП «Сірка» (м. Новий Розділ Івано-Франківської області);
– ДГХП «Сірка» (м. Новояворівськ Львівської області).

А також понад 1200 вибухо- та пожежонебезпечних об’єктів, де зосереджено понад 13,6 млн тонн твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин.

Сьогодні одним із найбільш небезпечних підприємств хімічної галузі (з точки зору техногенної небезпеки та вразливості щодо терористичних актів) є українська частина магістрального аміакопроводу «Тольятті — Одеса». Його диспетчерський центр, в якому міститься пункт управління та зосереджено весь обсяг інформації стосовно районів розміщення аміакопроводу, процесів його функціонування, стану ремонтних робіт тощо, — достатньо уразливий потенційний об’єкт для диверсій та терористичних атак.

Українська частина магістрального аміакопроводу

Але найбільш техногенно небезпечним і уразливим об’єктом є, власне, сам аміакопровід, дві лінії якого проходять у густонаселених районах сходу і півдня України, одна з яких (основна) перетинає р. Дніпро між містами Запоріжжя і Дніпро по підвісному мосту.

Підвісний міст аміакопроводу через р. Дніпро

Друга лінія пролягає від м. Лозова до хімічного заводу «Концерн «Стирол» у м. Горлівка, що розташоване на території, тимчасово окупованій російсько-терористичним угрупованнями.

 

Магістральні нафто- і газотрубопроводи

Якщо на ядерних об’єктах система безпеки з протидії загрозам терористичного характеру існує і вдосконалюється вже десятки років, то трубопроводи традиційно не розглядалися у такому вигляді ані за часів СРСР, ані за роки незалежності України. Тож тепер, в умовах воєнної російської агресії, саме магістральні нафто- і газопроводи є одними з техногенно небезпечних об’єктів високого рівня ризику, оскільки можуть бути об’єктами для терористичних атак. Довжина магістральних газопроводів в Україні становить 35,2 тис. км (основними і найбільшими з яких є «Союз», «Дружба» і «Ямал — Європа»), нафтопроводів — 3,9 тис. км.

Чотири великих нафтопереробні комбінати (Дрогобицький, Кременчуцький, Лисичанський, Одеський) є також потенційними об’єктами терористичних атак, у разі ураження яких виникне техногенна катастрофа.

Система магістральних газопроводів України

Частина їх проходить територією, тимчасово окупованою Росією, безпосередньо в зоні бойових дій.

Фрагмент схеми газопроводів у зоні бойових дій на сході України

Але до цього часу і російські окупанти, і підпорядковані їм сепаратистські терористичні угруповання не чіпали магістральні нафто- і газопроводи, попри те, що вони без найменших вагань вели і ведуть ракетно-артилерійські обстріли житлових будинків, об’єктів цивільної інфраструктури на підконтрольній Українській державі території. Втім, вже сьогодні багато путінських пропагандистів та божевільних військових «експертів», не приховуючи злочинних намірів, репетують: «добудуємо «Північний потік-2» і — вдаримо по Україні», маючи на увазі, що їх вже ніщо не стримуватиме.

Магістральні газопроводи Росія — Європа

Хоч як це прикро, але Європа, Євросоюз, під шаленим тиском Німеччини ухвалюючи рішення про продовження будівництва «Північного потоку-2», на ці обставини не зважають. Ще один «крок назустріч» Путіну та водночас у бік прірви зроблено. Адже з пуском цього газопроводу, зважаючи на вже збудовану його першу гілку, Путіну вже не треба буде «оберігати» ні «Союз», ні «Дружбу», ні «Ямал — Європа». Тож запуск на повну потужність «Північного потоку-2» — то «ключ» до рук Путіна для початку повномасштабного військового вторгнення в Україну.

 

Гідроелектростанції

Об’єктами підвищеної техногенної небезпеки та терористичної уразливості є гідроелектростанції, греблі та шлюзи Дніпровського каскаду:

– Дніпровська ГЕС (ДніпроГЕС, Запоріжжя);
– Середньодніпровська ГЕС;
– Каховська ГЕС;
– Кременчуцька ГЕС;
– Канівська ГЕС;
– Київська ГЕС;
– малі та середні ГЕС Дністровського каскаду;
– греблі.

 

Варіанти ймовірних катастрофічних сценаріїв руйнувань техногенно небезпечних об’єктів внаслідок бойових дій або терористичних атак

– Київська ГЕС
У разі руйнування греблі Київської ГЕС тільки в районі Києва зона затоплення може становити 42 кв. км з населенням понад 400 тис. осіб. Загальна площа катастрофічних затоплень на території України внаслідок гідродинамічних аварій може становити 8294 кв. км, де розташовується 536 населених пунктів.

– ДніпроГЕС
У випадку руйнування греблі Дніпровської ГЕС швидкість припливної хвилі становитиме 4–5 м/сек на широких ділянках водойми, а в більш вузьких місцях — істотно більше. Гребля Дніпровської ГЕС розташована на відстані 40 кілометрів від дамби Запорізької АЕС. Від гідроудару та припливу значної кількості води її дамби будуть розмиті, а рівень води в Каховському морі після такого катаклізму дуже впаде. Ставок-охолоджувач Запорізької АЕС залишиться без води, що призведе до аварії за типом Фукусімської — у зв’язку з проблемою охолодження шести реакторів-мільйонників.

– Запорізька АЕС
До таких самих наслідків може призвести ракетно-артилерійський обстріл електромереж Запорізької АЕС. У цьому випадку з ладу вийдуть системи охолодження ядерних реакторів, після чого практично невідворотна аварія ядерних реакторів (як це сталося на Фукусімській АЕС).

У разі ймовірних бойових дій на території Запорізької області (що в російських агресивних планах зі створення суходільного «коридору» до окупованого Криму) ризик пекельної ядерної катастрофи, у 6 разів потужнішої, ніж Чорнобильська, перестає бути гіпотетичним: за прямого влучання боєприпасів у будівлі енергоблоків ядерні реактори-мільйонники можуть зруйнуватися. Наслідки стануть фатальними не лише для України й українців — вони стануть самовбивчими для агресора — Росії і катастрофічними для всієї Європи. (Те ж саме стосується й інших українських АЕС: Рівненської, Південноукраїнської, Хмельницької, а також — і аварійної Чорнобильської).

 

Тож у разі відкритої повномасштабної агресії Росії проти України для Європи (як частини світової спільноти) існує вибір лише між двома можливими сценаріями власних дій:

– або погодитися з агресією Росії, приєднавшись до тих, хто примушує Україну не захищатися, не чинити опір військовій агресії;
– або спільними з українським народом зусиллями дати жорстку відсіч агресивним намірам і діям путінського режиму.

Для країн Європи (і не лише Європи) це не означає обов’язково дії військового характеру. У них є достатньо ефективних, жорстких невоєнних інструментів і методів придушення і удушення агресора.

Будь-який третій, не катастрофічний для всієї Європи, сценарій неможливий, оскільки його просто не існує.

 

У повному викладі стаття буде розміщена у черговому 4-му номері (2021 року)
журналу геополітичної аналітики «БІНТЕЛ»

 

Схожі публікації