Журнал «Бінтел» № 1, 2021 рік

Вийшов друком черговий номер журналу «Бінтел»

 

 

 

 

Шановні друзі!

Черговий номер журналу геополітичної аналітики «Бінтел» побачив світ. З огляду на непросту геополітичну ситуацію довкола України та у світі, з метою поширення якісної аналітики, напрацьованої фахівцями, вченими, експертами-практиками, та формування геополітичної школи України, зважаючи на те, що навчання у вищих навчальних закладах перемістилося в мережу Інтернет і студенти не мають сьогодні змоги працювати в бібліотеках з друкованими виданнями, і що сьогодні значно знизилася купівельна спроможність через локдауни, закриття бізнес-діяльності, втрату робочих місць, колектив НАЦГД «Борисфен Інтел» ухвалив наступне:
– продовжити винятково в електронному вигляді випуск журналу «Бінтел», який вже має свою нішу в царині нацбезпеки, зовнішніх зв‘язків та геополітики;
– журнал випускати окремо українською та англійськими мовами;
надати на певний час доступ до такого журналу всім бажаючим.

Praemonitus, praemunitus.

У черговому номері журналу «Бінтел» в основному йдеться про міжнародну політику, що і стало рубрикою переважної більшості статей, присвячених майбутній діяльності новообраного президента Сполучених Штатів Америки Джозефа Байдена. Чому так — пояснювати зайвий раз немає необхідності, особливо якщо зважати на значення такої події і на очікування світової спільноти чогось такого, що помітно вплине на поточний стан справ і дасть відповіді на багато нагальних питань.

Наприклад, чи будуть зміни у стосунках між США і Росією? Як реагуватимуть США на політику КНР? Що пропонуватиме Дж. Байден для покращення відносин з Південною Америкою чи Африкою? Ну і такий факт, як визнання Дж. Байденом геноциду вірмен на початку минулого століття, про що кілька днів тому повідомляли ЗМІ, не лише привертає увагу до політики відносин двох країн-членів НАТО — США і Туреччини — але й обіцяє чимало змін у їх способах розв’язання важливих політичних проблем.

 

У статті експерта-міжнародника Євгенії Габер  «Американсько-турецькі відносини за «епохи Байдена»: перспективи, проблеми, тенденції»  йдеться про те, що Дж. Байдену вистачило двох місяців перебування на посаді президента США, щоб визначити основні пріоритети зовнішньої і внутрішньої політики, окреслити коло ключових суперників і партнерів на міжнародній арені і оприлюднити за допомогою стратегічних документів своє бачення подальшого руху країни. Але Дж. Байдену «все ще не знайшлося часу на «перший телефонний дзвінок» своєму турецькому візаві. Натомість, держдеп вже встиг дорікнути Туреччині за порушення нею демократичних свобод і оприлюднив з цього приводу кілька доволі жорстких заяв». І, нагадує авторка, «стимулів для підтримки стратегічного діалогу з Анкарою таки менше. Водночас, наявні розбіжності по курдському, вірменському та кіпрському питаннях, а також незалежна політика Туреччини з приводу цілої низки регіональних конфліктів не обіцяють простих часів ані у двосторонніх відносинах, ані в рамках взаємодії в НАТО». Щоб майбутній читач журналу мав уяву про тематику такої статті, подаємо її підзаголовки: «Нові пріоритети зовнішньої політики США: що це означає для Туреччини?», «Байден 2.0»: чи повториться історія?», «Байден — Ердоган: передісторія відносин», «Погляд з Туреччини: зовнішня політика — як продовження політики внутрішньої», «Що чекати від «ери Байдена»: старі проблеми, нові можливості, незмінність інтересів».

Тематику політики США при президентстві Дж. Байдена продовжує кандидат політичних наук Катерина Вакарчук у своїй статті  «Зовнішня політика Джо Байдена щодо країн Латинської Америки.  До слова, п. Катерина відома, як авторка багатьох науково-популярних робіт у наших ЗМІ про Південну Америку, кілька з яких з’являлися і на сторінках сайту «Борисфен Інтел». Тому цілком зрозуміло, що теперішній її аналіз політики Вашингтона щодо сусідніх країн можна сприймати як продовження такої аналітичної роботи, що не обмежуватиметься лише констатацією подій, які можна спостерігати повсякчас у діяльності вітчизняних дослідницьких центрів чи інститутів. Цього разу вона порівнює політику попередників Дж. Байдена на посаді американського президента, знаходить відмінності у їхніх політичних кроках і вказує на причини наполегливості їхніх вчинків. Політикиня нагадує, як на початку року Дж. Байден обіцяв зміни у міграційній політиці, що надзвичайно важливо для тих південноамериканців, які прагнуть потрапити до США. Адже колишній президент Д. Трамп, як відомо, на півдні США почав зводити стіну для запобігання нелегальній міграції з тієї ж Мексики, Гватемали, Гондурасу, Колумбії тощо. А ось нова адміністрація США обіцяє активізувати боротьбу з першопричинами масової міграції, допомагатиме латиноамериканським країнам боротися з бідністю і злочинністю. Додатково виділені 4 млрд доларів підуть на втілення конкретних проектів, на втілення запропонованої Дж. Байденом чотирирічної регіональної стратегії дії. Окремо авторка статті зупиняється на політиці США щодо інших країн Латинської Америки, зокрема, Венесуели, Куби і Колумбії.

Про  «Перспективи африканської політики Джо Байдена в контексті відносин Китаю, Євросоюзу, Росії і Туреччини з країнами Африки»  йдеться у однойменній статті Володимира Хоманця — Надзвичайного і Повноважного Посла України в Туніській Республіці. Важливо, що автор має змогу на практиці переконатися у такій політиці і, зокрема, підкріплювати свої спостереження і висновки інформацією, отриманою безпосередньо на тих теренах, про які йдеться у його статті. Автор також нагадує про досвід роботи, набутий Дж. Байденом на міжнародній арені. Адже нинішній президент США вперше був «обраний до Сенату у 1972-му році, і до того, як він став віце-президентом 2009-му році, двічі очолював сенатський комітет з міжнародних відносин… Його погляди на ведення зовнішньої політики США добре відомі і значною мірою передбачувані». Автор зауважує, що Африканському континентові у зовнішній політиці США відводиться таке саме важливе місце, як і іншим континентам, особливо його економічній і безпековій сферам. Детально описуючи стан справ з економікою африканських країн, автор визначає, за якими напрямами діятимуть на цьому континенті США та інші передові країни, що при цьому братимуть до уваги, а найголовніше — що їх там може приваблювати в контексті взаємовигідної співпраці. Це повинна бути вже не торгівля зброєю, чим займалися і намагаються далі займатися росіяни. Пріоритети повинні надаватися розвиткові економіки і освіти, завдяки чому африканці можуть впоратися з проблемами, що охоплюють їх не один десяток років чи навіть століть. Інформація подається під наступними підзаголовками: «Африка: якою вона є у цифрах і фактах», «США і проблеми безпеки в Африці», «США — Африка: торгівля і економічна співпраця», «Африканська політика адміністрацій Б. Обами і Д. Трампа», «Перспектива політики адміністрації Дж. Байдена в Африці», «Конкуренти США в Африці: Китай, Євросоюз, Росія і Туреччина».

Щоб зрозуміти, наскільки глибоко і ретельно працює над своїми статтями один з постійних авторів нашого журналу Олексій Волович, достатньо зазирнути до списку використаних ним джерел. Так, у процесі підготовки роботи  «Перспективи близькосхідної політики Джо Байдена: воєнно-політичні аспекти»  він переглянув щонайменше 20 досліджень, не кажучи вже про особисті багаторічні напрацювання, яким може позаздрити не один фахівець-міжнародник. У статті О. Волович детально описує розвиток подій на Близькому Сході, подає політичний «рейтинг» тамтешніх країн, пояснює причини їх протистояння і наслідки, які випало сьогодні їм усувати. Оскільки йдеться про сучасну політику США на Близькому Сході, то автор ретельно описує її учасників, пояснює підґрунтя їхніх вчинків, прогнозує наслідки, до яких можуть призвести ці вчинки, і міру відповідальності за помилкові політичні (і не лише) кроки, як це, до речі, трапляється з політичними лідерами близькосхідних країн. Стосовно прогнозів О. Воловича щодо подальшого розвитку подій на Близькому Сході і їх залежності від політики США, то досить навести одне речення цієї статті: «Хто б не став президентом США, американський державний корабель завжди рухається раз і назавжди обраним демократичним курсом, хоча інколи і з тимчасовими відхиленнями, на відміну, наприклад, від деяких пострадянських країн, де демократія тільки починає розвиватися, долаючи автократичні і тоталітарні наслідки та пережитки квазікомуністичних режимів… Близькосхідна політика США за час перебування у Білому домі Дж. Байдена кардинальних змін не зазнає, проте, цілком можливе досить суттєве коригування цієї політики…»

Окремо слід звернути увагу на статтю президента Центру «Борисфен Інтел», доктора військових наук Віктора Гвоздя  «Роль розвідки у сучасному світі,  що, відкриваючи журнальний номер під рубрикою «Виклики та загрози 2021 року», фактично продовжує тему аналізу подій попередніх років. Так, у попередньому номері журналу «Бінтел» В. Гвоздь відзначав особливості розвитку ситуації в світі у 2020 році, подав деякі прогнози року поточного. І вже сьогодні можна відзначити, що у своїх висновках не помилився. А ось чому? Відповідь проста: аналіз завжди буде точним, коли здійснюватиметься в тому числі на точній розвідувальній інформації. Автор, зокрема, звертає увагу на виклики і загрози світовій стабільності 2021 року. Це такі, як поширення пандемії COVID-19, напруження відносин між провідними центрами сили у світі, виникнення нових ліній протистояння, збройне суперництво провідних держав світу тощо. Україні доведеться на собі відчути дію всіх таких викликів, оскільки вона з різних причин опинилася на перехресті інтересів провідних центрів сили — США/Європи і Росії та певною мірою Китаю. Щоб відстояти свої інтереси, українському держкерівництву доведеться докласти максимум своїх зусиль. А здійснити це буде можливо, усвідомлюючи роль своїх спецслужб і розвідувальних органів. Бо, як пише автор, хоча «розвідка є передумовою ефективної політики чи стратегії, однак аж ніяк не спроможна замінити ні ті ж політику і стратегію, ні військову потугу. Вирішальним чинником є здатність керівництва держави ефективно скористатися розвідувальними даними. Без цього навіть найбільш точна та достовірна розвідувальна інформація нічого не варта». І посилається на історичний і сучасний досвід, зокрема нагадуючи діяльність німецької розвідки під час Першої світової війни, коли Німеччині вдалося за допомогою більшовиків нищити Російську імперію, роботу розвідки СРСР в середині минулого століття з отримання доступу до технологій зі створення ядерної зброї. З розпадом Радянського Союзу, пише В. Гвоздь, радянські спецслужби трансформувалися у спеціальні органи РФ і допомагають В. Путіну та його команді зупинити дезінтеграцію російської держави, відновити її жорстку владну систему і фактично взятися за… реставрацію СРСР. І що знаменно, звертає увагу автор статті, «…саме діяльність російських спецслужб, а не торгівля природними ресурсами врятували Росію від розпаду у 1990-х роках».

Зрозуміло, що діяльність спецслужб не завжди гарантувала успішність заходів на державному рівні. Так, потужному розвідувальному співтовариству США не вдалося запобігти масштабній атаці терористів у 2011 році. Не була відповідно вдалою і робота єгипетських та радянських спецслужб напередодні 6-денної арабсько-ізраїльської війни 1967 року, коли не наймодерніша на той час ізраїльська авіація змогла знищити отримані єгиптянами з СРСР 326 літаків…

Тема діяльності сучасних спеціальних служб сьогодні надзвичайно важлива, особливо для України, змушеної відстоювати свою незалежність від посягань сусіда зі Сходу. Тому, пише автор, нам потрібно при цьому мати на увазі, «…що жодні рейтингові, амбіційні, бізнесові та інші меркантильні інтереси тих чи інших політичних сил не повинні бути важливішими за національні інтереси України».

Як завжди, у журналі відведено місце для інтерв’ю з нашим гостем. Цього разу на наші запитання відповідає Заслужений юрист України, перший заступник Генпрокурора (2014–2019 рр.) Микола Голомша.

За традицією, інтерв’ю під заголовком  «Це велике зло, коли державне керівництво використовувало прокуратуру, як елемент політичної розправи. Цим дискредитовано органи прокуратури»  майже у повному обсязі викладається на сайті Центру «Борисфен Інтел», де можна з ним ознайомитися.

 

Олег Махно

 

 

 

 

 

Журнал видається українською та англійською мовами, матеріали не дублюються на сайті Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел».

 

 

 

Схожі публікації