Європа в глобальному просторі безпеки на початку нового десятиліття. Частина 1

Дослідження Австрійського інституту європейської політики та політики безпеки

 

 

Традиційно наприкінці календарного року підбиваються підсумки та прогнозуються події найближчого майбутнього. Австрійський інститут європейської політики та політики безпеки (AIES) у грудні 2020 року підготував дослідження про місце, роль і подальші напрями розвитку геополітичної ситуації не лише на європейському континенті, але й у світі.

Довідково:

Заснований у 1996 році Австрійський інститут європейської політики та політики безпеки (Austria Institut für Europa und Sicherheitspolitik, AIES), досліджує тематику подій, що стосуються Європейського Союзу та процесів європейської інтеграції. Увага надається безпековій політиці в рамках європейського сусідства, трансатлантичних відносин та, зокрема, аналізується зовнішня політика Австрії.

AIES досліджує ці питання, надає партнерам рекомендації, організовує семінари, навчальні курси та дискусії для широкого загалу. Експерти AIES користуються мережею наукових, політичних, економічних, соціальних та військових установ, інститутів громадянського суспільства, засобів масової інформації та міжнародних організацій.

 

Значення ЄС як глобального чинника безпеки

Коли тональність взаємостосунків між військово та економічно конкурентоспроможними великодержавними блоками стає відверто жорсткою і питання «Чи розпадається Захід?» — все більш нагальним, то у всіх безпекових сферах визначальними стають стратегічні можливості, спроможні забезпечити життєздатність Європейського Союзу. Ще наприкінці 20-го століття на той час голова Комітету з питань збройних сил Сенату США, представник Республіканської партії Джон Маккейн на Мюнхенській безпековій конференції чітко визначив значення статті про колективну оборону в Північноатлантичному договорі НАТО: «Нічого особливого, від ядерного удару до листівки із співчуттям».

…Джон Маккейн про значення статті про колективну оборону в Північноатлантичному договорі НАТО: «Нічого особливого, від ядерного удару до листівки із співчуттям»…

З усіх великих суб’єктів, що взаємодіють у політиці безпеки, у Євросоюзу однозначно спостерігається найбільше недоліків. І хоча плани Спільної політики безпеки та оборони Євросоюзу (Common Security and Defence Policy, CSDP) цілком послідовні, але вони відчутно залежать від національних інтересів країн-членів ЄС, від того, як ці країни сприймають спільні проблеми. Така специфіка ЄС призводить до того, світові гравці намагаються скористатися з цього і посилити свій вплив у Європі та навколо неї, що зменшує довіру до самого Євросоюзу і підриває його єдність.

Щоправда, НАТО може існувати без ЄС, але ось ЄС аж ніяк не може існувати без НАТО. Країни ЄС, які не входять до НАТО, не мають надійного визначеного змісту діяльності в галузі політики безпеки, вони є своєрідним баластом для безпеки Євросоюзу. Націоналізм, який називають чумою 19–20 століть, набагато небезпечніший для Європи за будь-яку пандемію, і він також спостерігається на її теренах у 21-му столітті. Європа під дією Brexit і без чіткої геостратегічної орієнтації таких головних акторів, як Німеччина і Франція, затиснена між Америкою і набираючим силу Китаєм. За нею уважно спостерігає і Росія, яку не сприймає світ з її особливою самовизначеністю та власною величчю і яка потерпає від міжнародних санкцій. Сьогодні Європі терміново потрібен процес самоідентифікації, дієва життєздатна політика безпеки, тобто, стратегія, спроможність приймати власні рішення для самоствердження. Таку суб’єктність у всіх сферах європейської політики безпеки слід суттєво вдосконалювати або заново створювати, щоб Європу сприймали як серйозного глобального економічного і політичного суб’єкта.

…Головним елементом геополітичного розвитку на початку третього десятиліття 21-го століття є різка втрата довіри до Сполучених Штатів Америки…

Європа повинна мати сильну владу та вдало застосовувати принципи геополітики, як про це говорила Урсула фон дер Ляєн. Різні типи влади — економічна, політична, культурна та військова — в Європі розподілені нерівномірно. Тому слабкість у одній з них зменшує потугу у всіх інших. Інакше кажучи, без сильної економіки немає культурного і соціально-політичного процвітання, без військових засобів силового впливу неможливо досягти бажаної політичної ваги. Щодо Німеччини, то вона економічна міцна, але у військовому відношенні слабка. У Франції з цим — навпаки. Влада в геополітичному розумінні означає спроможність переконувати, зважаючи на власні інтереси, або просто силоміць примушувати когось зважати на такі інтереси. Досягти такого рівня у політиці безпеки неможливо без надійного військового компоненту.

За висловом президента Франції Еммануель Макрона, наразі Європа переживає часи «смерті мозку НАТО», а також вимушена реагувати на закиди на кшталт «якщо Європа не здатна бачити себе світовою державою, то вона щезне». Такі висловлювання у листопаді 2019 року президента Франції, які не були погоджені з партнерами по НАТО та ЄС, слід розуміти, перш за все, як заклик до Німеччини остаточно визначитися зі своїми інтересами щодо політики безпеки у двосторонньому форматі — зі США, Росією, Китаєм та ЄС. А також з відповідними ресурсами приєднатися до європейської безпекової стратегії. У Німеччині спостерігається зростання структурних та ментальних відхилень, що стимулює її здатність і наміри реалізувати свої географічні розміри та свою економічну силу як фактор політики безпеки. Канцлер Німеччини негайно та чітко відреагувала на такі французькі посили, зазначивши, що такий «глобальний удар» з боку Е. Макрона — «зайвий».

…З усіх великих суб’єктів, що взаємодіють у політиці безпеки, у Євросоюзу однозначно спостерігається найбільше недоліків…

Водночас Євросоюз в осяжному майбутньому не зможе замінити на європейському континенті США. Значна залежність у питаннях політики безпеки та суперечки у цій галузі, а також чинний в ЄС принцип обов’язкової одностайності в ухваленні рішень різко звузили простір європейської сфери дій, аж до нейтралізації ролі і значення Євросоюзу. ЄС насправді безперспективний в теперішній формі існування, йому загрожує розпад і втрата статусу глобального актора. ЄС є залежним від США у воєнному сенсі, він вбачає власну економічну вигоду від інтенсивних торгових відносин з Китаєм і через це цілком може потрапити в залежність від нього у найважливіших сферах. Неоднорідність Європейського Союзу і НАТО є також викликом для збалансованих дій Заходу, з огляду на улюблене гасло Дональда Трампа «Америка понад усе» (America First). В ЄС заперечують вплив Китаю і Росії на його діяльність, але насправді такий вплив цілком реальний.

 

Китай на шляху до першості у світі

…Сьогодні Китай чи не вперше за нових часів, із власним розумінням цілей політики безпеки, виходить за межі своїх кордонів…

Міжнародна політика США, яка завжди відзначалась виваженістю, останнім часом змінилася. Нерідко її було важко передбачити, що переставало викликати довіру до США, як до глобального гравця. Статус активної наддержави через проголошене Д. Трампом гасло «Америка понад усе» став джерелом невизначеності. Тим часом агресивні наміри Китаю на глобальних політичних ринках досить зрозумілі. Китайці подають себе гордою, виваженою і найдавнішою цивілізацією на Землі. Китай не сприймає як повчання ззовні, так і будь-яку критику, вважаючи це неприпустимим втручанням у свої внутрішні справи. І безапеляційно налаштовує одну проти одної держави Заходу. Китайці сподіваються, що ніхто у силовий спосіб не спроможний перекрити доступ до їх величезного ринку.

Сьогодні Китай чи не вперше за нових часів, із власним розумінням цілей політики безпеки, виходить за межі своїх кордонів. Це жорстко керована, економічно міцна наддержава, репресивна і войовнича на національному рівні, яка все більше спирається на свою військову складову. Через що перед США постійно постають проблеми, останнім часом включно й на морях. Умовне гасло «Китай понад усе», як глобальна максима лідера Китаю Сі Цзіньпіна, протистоїть сентенції Д. Трампа «Америка понад усе».

…Умовне гасло «Китай понад усе», як глобальна максима лідера Китаю Сі Цзіньпіна, протистоїть сентенції Д. Трампа «Америка понад усе»…

Китай утворює «нові шовкові шляхи», покликані використовувати і завойовувати нові економічні ринки, поширювати ноу-хау в усьому світі, робити конкурентів залежними, нейтралізувати або інтегрувати їх, забезпечуючи власне подальше економічне і політичне зростання. Для Китаю важливо зменшити або унеможливити вплив, насамперед з боку США. Наразі у нього загострилися суперечності зі США і Російською Федерацією за глобальне геополітичне домінування, за економічний вплив.

Сьогодні Китай насамперед визначає світові темпи розвитку. Водночас США, які системно потерпають від «імперської зверхності», нарешті визнали серйозність цих викликів і, принаймні, намагаються їм протидіяти. Але цілком очевидно, що у прийнятті рішень адміністрація США припускається серйозних прорахунків щодо політики безпеки та оцінки ризиків. Принцип «Америка понад усе» за президента Д. Трампа означав також значне зменшення упорядкованості у стосунках США з іншими державами-партнерами і союзниками.

Сила світової потуги США, як глобальної, провідної держави Заходу, традиційно полягає і у спроможності залучати та використовувати союзників з міжнародних структур. Наразі США можуть втратити вплив своєї «м’якої сили» (Soft Power) внаслідок виходу з низки міжнародних структур.

Довідково:

«М’яка сила» (Soft Power) — концепція, розвинена американським політологом Джозефом Наєм для опису можливості отримати бажане через кооптацію і привабливість на відміну від «жорсткої сили» (Hard Power), тобто застосування примусових заходів.

Політолог Дж. Най — колишній декан Гарвардського інституту державного управління імені Джона Ф. Кеннеді, розробник теорій неолібералізму в міжнародних відносинах, автор концепцій «м’якої» та «розумної сили».

Основний чинник впливу США, як світової держави, руйнується адміністрацією Д. Трампа. Підсумком застосування Сполученими Штатами домінуючого підходу «Америка понад усе» стало те, що вони вже не можуть і все більше не мають бажання використовувати міжнародні організації та підписані угоди для підтримки власних інтересів, послаблюючи їх, через що втрачають міжнародний авторитет. Політика «Америка понад усе» (America First) все частіше призводить до сповідування принципу «лише Америка» (America alone). Державним кредо та переконанням Сполучених Штатів стало гасло, складене за словами Фрідріха Шіллера — «Сильний є сильнішим наодинці» (Der Starke ist am mächtigsten allein).

 

Китай і Росія використовують слабкі місця США та ЄС

Китай поспішає зайняти новий вільний політичний простір з тим, щоб розширити свій вплив у міжнародних організаціях, і використовує як слабкі місця та кожну політичну помилку США, так і відсутність реальної політичної влади в Євросоюзі. Комуністична партія Китаю (КПК) використовує та контролює симбіоз жорсткого державного капіталізму з елементами агресивної ринкової економіки для формування власної «м’якої сили». Усі можливості для поширення такої «м’якої сили» концентруються безпосередньо під проводом ЦК КПК у формі єдиного фронту та застосовуються централізовано та контрольовано. Члени і країни-кандидати в ЄС також відчувають на собі цілеспрямований політичний і економічний вплив з боку Китаю. Тому без стратегічної та соціально-політичної стабільності, без концепції політики безпеки та ефективних управлінських структур, з відмовою від принципу одностайності у політиці безпеки, Євросоюз ще більше знесилюється і фактично навряд чи спроможний вжити ефективних контрзаходів.

 

Європа вже не вважається стратегічним пріоритетом для США

…Наразі Європа та НАТО вочевидь не цікавлять Сполучені Штати Америки…

Геополітичні інтереси Китаю не менш рішучі за такі ж інтереси США, що можна спостерігати насамперед у Південно-Східній Азії. Країни Центральної Азії також все частіше підпадають під китайський вплив. Адже вони є важливою суходольною складовою китайського «Нового шовкового шляху». Основна проблема Сполучених Штатів у взаємовідносинах з Китаєм стосується морської складової, зокрема в Південно-Китайському морі, а також пояснюється необхідністю захищати союзників США у Південно-Східній Азії. У той же час, переважно національні за своїм характером економіки дрібних європейських країн, не маючи спільної стратегії, щораз більше створюють в політиці безпеки ризики для США, а також для самої Європи.

Наразі Європа та НАТО вочевидь не цікавлять США. Така оцінка в значній мірі є безперечною у внутрішньополітичному спектрі США і не пов’язана з Д. Трампом. Висновки, які стосуються європейської політики безпеки, до недавнього часу не бралися до уваги в Європі, бо вони були незручними. Інакше кажучи, їх просто приховували. Однак зараз в усіх європейських столицях вже ведуться дискусії щодо «стратегічної автономії». Вимога Д. Трампа до європейців власними силами зміцнити свою стабільність з точки зору політики безпеки, та тим самим полегшити навантаження на США для дій в Азії, була доречною. Таким чином, під економічним конфліктом США з Китаєм слід розуміти щось більше, ніж просто цифри торгового балансу.

За стратегією національної безпеки Сполучених Штатів, Китай ще в 2017 році визнався як стратегічний конкурент. На Всесвітньому економічному форумі у Давосі в січні 2020 року міністр оборони США Марк Еспер подав нову оборонну доктрину США як відхід від парадигми боротьби з тероризмом останніх десятиліть: «Зараз ми знаходимося в епосі конкуренції великих держав, і нашими головними суперниками спочатку є Китай, а вже потім Росія. Тож нам потрібно відійти від конфліктів низької інтенсивності та знову підготуватися до війни високої інтенсивності».

 

Виняткове значення цифрового лідерства та спільні можливості

…Європа без усвідомлення світової могутності зникне як глобальний фактор…

Конкуренція за першість у цифровому світі найбільш важлива у глобальному конфлікті між США та Китаєм. Стратегічне суперництво проявляється в технологічній «холодній війні», у боротьбі за сфери технополітичного впливу та означає протиборство за технологічне домінування у 21-му столітті. Американські демократи та республіканці також підтримують таку оцінку і вважають нагальним цей виклик для США та Заходу.

Наміри досягти домінування внаслідок завоювання передових позицій у галузі цифрової глобалізації раптом оказалися нереалістичними. З точки зору США, зараз йдеться про відокремлення США від Китаю в галузі цифровізації та відокремлення від країн-цифрових лідерів. Китай почав встановлювати велику захисну систему (brandmauer) навколо свого Інтернету ще понад 20 років тому. Наразі в Китаї великі цифрові корпорації в США частково блокуються або самі завчасно блокують надання окремих послуг. Зараз існує дві глобальні сфери цифрового впливу. З точки зору своєї базової цифрової орієнтації, країни світу повинні обирати між двома світовими надпотугами: китайськими корпораціями, в яких переважає частка держави (Huawei), або західними виробниками обладнання. На сьогодні навряд чи існує якась європейська альтернатива.

США вважають, що їх національна безпека під загрозою і побоюються прихованих вбудованих і несанкціонованих точок доступу чи піратських підключень для викрадення даних про критичну інфраструктуру внаслідок використання телекомунікаційної мережі 5G. Хоча США все ще були технологічним лідером в 2008 році, коли був запроваджений стандарт 4G, після фінансового вливання від КПК у розмірі 180 млрд доларів наразі вже Китай домінує технічно, особливо через вагу корпорації Huawei. Використання 5G революціонізує весь цифровий спектр, насамперед у галузях критичної інфраструктури, промислових роботів, Інтернету речей, автономного транспортного сполучення, цілого комплексу техніки забезпечення безпеки, смартфонів та відеоігор. Провідний провайдер 5G, таким чином, протягом наступних 10 років зможе отримати сотні мільярдів доларів від продажів у всьому світі та домінуватиме у генеруванні, постачанні та використанні даних.

Ахіллесова п’ята Китаю поки що в його залежності від імпорту високоякісних чипів. Країна відстає у виробництві напівпровідників і залежить від придбання передових технологій у зарубіжних країн. Зважаючи на це, США послідовно чинять тиск на потенційних постачальників. Вочевидь, Китай поступово скорочує своє відставання, що загрожує США у ключових галузях промисловості 21-го століття. Китай відкидає будь-яку залежність від іноземних країн у розвитку національних можливостей щодо ведення технологічної війни і буде прагнути повної самодостатності.

Позиціонування ЄС у цьому протистоянні двох домінуючих світових центрів сили вже є проблемою для Європи та Заходу, що визначає ризики для глобальної ролі Євросоюзу. Адже, якщо ЄС не входить до складу провідної групи держав, коли йдеться про цифровізацію, і не здатний допомогти сформувати її, існує ризик втрати цифрового суверенітету, потрапляння у залежність, запровадження зовнішнього управління та втрати національного процвітання. Європа може втратити можливість самостійно використовувати персональні дані, захищати клімат, впроваджувати цифрову модернізацію та забезпечувати статус свободи особистості, якщо порівнювати це з китайським тоталітарним державним капіталізмом та радикалізованим приватним капіталізмом США.

Сьогодні Європа практично не має ресурсів для запровадження автономних цифрових даних, тому вона залежить від неєвропейських технологічних концернів. Однак, принаймні частково, цифрова суверенна Європа спроможна сформувати глобальну політику безпеки, а отже, і свою світову міць, з якою змушені будуть рахуватися на світовому рівні. Це єдиний спосіб утримувати належну відстань до двох великих гравців у технологічній війні між США та Китаєм та утримувати певну посередницьку і вигідну для себе позицію. Інакше збудеться прогноз французького президента кінця 2019 року стосовно того, що Європа без усвідомлення світової могутності зникне як глобальний фактор.

…Створення та забезпечення національно-європейської цифрової суб’єктності є особливо нагальним викликом для майбутнього Євросоюзу…

Створення та забезпечення національно-європейської цифрової суб’єктності є особливо нагальним викликом для майбутнього Євросоюзу. Якщо взяти за орієнтир інвестиції Китаю та Сполучених Штатів, включно з приватними гігантами із західного узбережжя США, і якщо Євросоюз серйозно ставиться до власних позицій у цифровізації та до ліквідації відставання від суперників, то це означатиме, що ЄС буде змушений інвестувати у цифрову галузь протягом десяти років щорічно від 1 % до 2 % ВВП, що складе щорічну суму інвестицій від 135 млрд до 279 млрд євро протягом десятиліття. Ця оцінка міністра закордонних справ Німеччини (з 1998 до 2005 року) Йошки Фішера особливо заслуговує на увагу, оскільки він формулює обов’язкову умову для надійного майбутнього ЄС як глобального фактора сили, досягти якого не можна за нинішнього стану справ. Наразі ЄС має напрацювання насамперед у галузі досліджень та розробок.

 

США прагнуть економічного «роз’єднання» з Китаєм

…В Євросоюзі немає власної загальноєвропейської стратегії безпеки, і, як наслідок, не має і чіткого визначення своєї позиції щодо Китаю…

Багаторічні намагання американських політиків інтегрувати Китай у ліберальний світовий порядок врешті-решт зазнали краху. Навпаки, завдяки своїй політичній та економічній потузі Китай почав самостійно впливати на світовий порядок. Він навіть перетворився на системного суперника Заходу. Сполучені Штати Америки реалізують політику «роз’єднання» як контрстратегію, оскільки залучення Китаю у західні та міжнародні справи вже є реальністю. Насамперед це стосується Німеччини, як економічної над потуги в ЄС. Вона досить тісно поєднана з Китаєм, але може лише обмежено використовувати свій потенціал, щоб не ризикувати власним економічним простором і, отже, сферою політики безпеки.

В Євросоюзі немає власної загальноєвропейської стратегії безпеки, і, як наслідок, не має і чіткого визначення своєї позиції щодо Китаю. Отже, така Європа не може вважатися прогнозованим та надійним безпековим фактором, з точки зору США, а є для них, швидше за все, тягарем, насамперед у безпосередніх стосунках з Китаєм.

 

Зростаюче значення модернізованої ядерної складової

…Наміри Росії та Китаю поєднати свої системи раннього попередження можуть закласти основу альянсу, здатного повністю змінити глобальну політику безпеки…

Усі ядерні держави модернізують свої арсенали, витрачаючи для цього значні кошти. На стратегічному та оперативному рівні сучасні балістичні системи повинні долати протидію наявних і майбутніх систем ПРО. Внаслідок модернізації тактичних та оперативних систем покращується влучність ураження цілей, їх ефективність та керованість, зменшується рівень супутніх збитків. В результаті також зменшується поріг стримування для використання ракетних систем у ядерному спорядженні, а можливість їх застосування збільшиться.

Росія навряд чи має якусь перспективу впоратися зі своїми економічними проблемами. Але вона, намагаючись приховати власну слабкість, може модернізувати певні системи озброєнь і таким чином імітувати свою політичну і військову спроможність впливати на події, що відбуваються далеко за межами Європи. Росія володіє широким спектром таких систем, і вони охоплюють потенційний театр воєнних дій у Європі, за винятком США.

Перші реально означені наміри Росії та Китаю поєднати свої системи раннього попередження можуть закласти основу альянсу, здатного повністю змінити глобальну політику безпеки. Ймовірність використання ядерної зброї в регіональному обмеженому конфлікті сьогодні вища, ніж у 1980-х роках.

 

Автор: генерал-майор Фріц Вебер, член правління Австрійського інституту європейської політики та політики безпеки (AIES) і колишній керівник Розвідувального управління Збройних сил Австрії (HNA).

 

Частина 2

Схожі публікації