Європа в глобальному просторі безпеки на початку нового десятиліття. Частина 2

Дослідження Австрійського інституту європейської політики та політики безпеки

 

 

Частина 1

 

Росія як партнер у боротьбі за глобальне домінування

…Мета Росії — послабити Євросоюз, як політико-безпекового суб’єкта, і НАТО, як військового суб’єкта…

Симпатії Росії до Китаю проявляються набагато виразніше, ніж до США чи Європи. Китай сповідує марксистсько-ленінську ідеологію як домінуючу державну силу, що поєднана з капіталістичною економічною політикою, і використовує свою економічну потугу для досягнення власних національних цілей. Жорсткий ідеологічний централізм, реалізований Комуністичною партією Китаю з її агресивними структурами як внутрішньо, так і зовні, підтриманий ефективною економічною міццю, що зазвичай характерно для капіталізму, забезпечує країні високий міжнародний статус і впевненість у своїх силах. Однак країні бракує стратегічних ресурсів, сировинних родовищ і корисного життєвого простору для свого населення.

Росія, навпаки, забезпечена ресурсами, сировиною, має простір, але відчуває надзвичайний дефіцит населення. Її економічна та політична побудова спирається на спадщину Радянського Союзу і використовує олігархічну корупційну систему для створення та підтримки системи залежностей. Російська православна церква підтримує довіру до режиму і використовується ним для його легітимації. Втрата статусу світової держави є національною травмою, яку намагаються компенсувати насамперед через роль Росії у Раді Безпеки ООН і шляхом модернізації та розширення можливостей власного ядерного потенціалу. Розширення НАТО в Європі і невключення Росії до євразійської концепції безпеки сприймаються як частина стратегії стримування та всебічного оточення. Мета Росії — послабити Євросоюз, як політико-безпекового суб’єкта, і НАТО, як військового суб’єкта. Російські можливості впливу, включно з веденням гібридних війн, використовують слабкі сторони ЄС у політиці безпеки.

Чіткі сигнали про значне зменшення стратегічного залучення США у Європі, частково у регіонах Близького та Середнього Сходу та в Північній Африці, стали особливо помітні за часів президента США Д. Трампа. Росія і регіональні держави, включно з тими, які самі визначають себе такими і переоцінюють свою значимість, отримують практично безконтрольні можливості для експансії в межах регіону Близького Сходу та Північної Африки.

Євросоюз, з точки зору політики безпеки, розділений, оскільки у нього немає своєї стратегії та суб’єктності, а також значно ослаблений внаслідок Brexit. Він постійно демонструє свою неефективність, навіть у межах власних кордонів. Євросоюз дедалі більше втрачає будь-яку довіру. США концентрують свої ресурси на Південній та Південно-Східній Азії для прямого протистояння із Китаєм.

…Перспективні стратегічні напрями зближення між Європою, США та Росією зруйновані, передусім через окупацію Росією Криму та вторгнення на схід України…

Перспективні стратегічні напрями зближення між Європою, США та Росією зруйновані, передусім через окупацію Росією Криму та вторгнення на схід України, а також через жорстокі демонстративні операції спецслужб Росії проти опонентів системи. Демократичні мінімальні стандарти навряд чи можна вважати перспективними чи системними. Анексія Криму та втручання Росії у Східну Україну суттєво сприяли зміцненню української національної свідомості. Сприйняття Росії, як альтернативи західній орієнтації країни, серед українського населення значно зменшилося.

Санкції Заходу суттєво послаблюють Росію, ще більше поглиблюють економічний розрив із Заходом і стимулюють стратегічне зближення з Китаєм. Одночасно з європейською дискусією щодо зупинки проекту «Північний потік-2», як можливого інструменту застосування прямих санкцій до Москви, продовжуються планові роботи стосовно трубопроводу «Сила Сибіру-2», що пролягає від Західного Сибіру через Монголію до Китаю як доповнення до газопроводу «Сили Сибіру», що експлуатується з 2019 року і сполучає російський Сибір з Китаєм. Економічні відносини двох держав постійно розвиваються, тоді як між Росією та Німеччиною — деградують. Китай є третьою стороною, яка із посмішкою спостерігає, коли йдеться про західні санкції щодо Росії.

…Довіра російського народу до свого режиму, як до гаранта внутрішньодержавного благополуччя і розвитку, падає…

Довіра російського народу до свого режиму, як до гаранта внутрішньодержавного благополуччя і розвитку, падає. Тому для того, щоб її зміцнити і стабілізувати суспільство, Кремлю необхідні репресивні дії. Нова конституція розширює такі можливості. Навіть спеціально інтерпретована історія багатоетнічної держави повинна підтримати російський націоналізм. Опозицію та «зрадників батьківщини» демонстративно переслідують, як у середині країни, так і за кордоном, створюючи атмосферу залякування.

Правлячий режим у Білорусі політично, ідеологічно та економічно значною мірою залежить від тієї ж Росії. Утворення федерації з Росією розширило б повноваження для В. Путіна як лідера федеративного утворення. Однак президент Білорусі також претендував на таку функцію керівника і, таким чином, запобіг такому розвитку подій. Це наочно характеризує двосторонні відносини між сусідніми країнами. Росія ж прагне пришвидшити інтеграцію Білорусі, насамперед, у спосіб відміни своїх субсидій на постачання сировини та економічні залежності. Білорусь є стратегічною буферною зоною між Росією та НАТО і демонструє лише відносну керовану державну стійкість щодо свого східного сусіда. Для Росії суспільно-політичне зближення Білорусі з ЄС та НАТО неприйнятне. Основна загроза для внутрішньої стабільності путінської Росії — від демократичних рухів та протестів, як в Україні та Білорусі. А також від привабливості моделі демократії й процвітання Євросоюзу.

 

Особливості гібридного протистояння у майбутньому

…Начальник Генштабу ЗС РФ В. Герасимов вважає, що гібридні методи в деяких випадках значно ефективніші за звичайну зброю…

У майбутньому воєнні та економічно конкурентоспроможні регіональні блоки великих держав знову загрожуватимуть скоординованим впливом у спосіб політичних комунікацій, — від пропаганди і проксі-війн, що ведуться через треті країни, до гібридного втручання і територіальних експансій. Особливо «перспективним» наразі видається так званий гібридний підхід. Існує немічний міжнародний консенсус щодо значення цього типу конфлікту: ніхто не розуміє його змісту, але всі, включно з НАТО та ЄС, погоджуються з існуванням такої проблеми.

Зокрема, в одному визначенні гібридні підходи описуються як поєднання звичайних і нетрадиційних способів ведення війни, таких як терористичні та кримінальні дії. Інтервенція у Криму і бойові дії росіян на сході України визначаються як гібридні, серед іншого, через відсутність на формі військовиків знаків розрізнення та ідентифікації, а також через проведення забороненої міжнародним правом пропаганди ненависті. Елементами такого «ведення війни» є приховані операції на чужій території, використання заборонених боєприпасів об’ємної дії, елементів хімічного, біологічного та радіоактивного ураження, саморобних засобів бойового ураження, проведення кампаній з дезінформації та пропаганди, а також кібератак. Це також і вплив на процес виходу з ЄС Великобританії (Brexit), рух «жовтих жилетів» у Франції, наміри Каталонії проголосити свою незалежність від Іспанії, проросійська політика в Сербії, дестабілізуючий вплив на перебіг виборів у США, роль геополітичних суб’єктів-гравців у Північній Африці та на Близькому Сході тощо.

Начальник Генерального штабу Збройних сил Росії генерал Валерій Герасимов вважає, що гібридні методи в деяких випадках значно ефективніші за звичайну зброю. Для реакції на гібридну агресію необхідні спеціальні мережеві засоби фіксації, запровадження національних та загальноєвропейських принципів і процедур управління, а також спеціальних структур для ухвалення рішень у реальному масштабі часу і, отже, забезпечення безперешкодного обміну інформацією на усіх рівнях споживачів. Тут не обійтися без спеціальних центрів управління. Таким чином, стосовно Євросоюзу існують загрози особливого характеру, з якими навряд чи самостійно зможуть впоратися країни-члени ЄС.

 

США за президентства Джо Байдена

Головним елементом геополітичного розвитку на початку третього десятиліття 21-го століття є різка втрата довіри до США, які гарантували безпеку Заходу. Така втрата спричинена чотирма роками президентства Д. Трампа. Розділення американської політичної еліти, а також американського суспільства на прихильників тези «Америка понад усе» (America First) та «Американський мир» (Pax Americana), зменшує довіру дружніх та союзних держав та структур до США.

Довідково:

Pax Americana («Американський мир») — стилістичний термін, яким позначається період економічної та суспільно-політичної стабільності, що утворився спочатку в Західній півкулі, а після закінчення Другої світової війни й в усьому світі й характеризувався політичним, культурним та економічним домінуванням США.

Подальша безпекова політика США, як свідчення внутрішньополітичної роздробленості країни, може передбачатися лише з огляду на виборчі періоди, що суттєво підриває статус США, як світової держави. Теза «Америка понад усе» а-ля Трамп залишається головним переконанням значної частини виборців-республіканців. Новий президент також буде дбати про інтереси США, але більш майстерно і менш радикально. Справжніми внутрішніми викликами для нової адміністрації США стануть соціальна та економічна поляризація, низькі статки малозабезпечених і соціальні виплати, зменшення соціальної мобільності, забезпечення медичним страхуванням громадян.

І демократи, і республіканці розглядають Китай як загрозу для Сполучених Штатів Америки в у справі реалізації своєї ролі світової сили, насамперед у Тихоокеанському регіоні. В той же час Китай вважає військову стратегію США своєю головною проблемою. Вихід з переговорів про Транстихоокеанське партнерство (Trans-Pacific Partnership, ТРР), що стався зі вступом Д. Трампа на посаду президента, відкрив Китаю шлях до Тихоокеанського регіону через створення Всеосяжного регіонального економічного партнерства (Regional Comprehensive Economic Partnership, RCEP), що загрожує відторгненням США. Індія не була виключена з RCEP, але добровільно вийшла з об’єднання, остерігаючись надмірного дефіциту у торгівлі з Китаєм. Співпраця у сфері безпеки між США та основними демократіями Індо-Тихоокеанського регіону (Індією, Австралією, Японією) посилилася в останні роки, особливо за часів того ж Д. Трампа.

…Американсько-китайське протистояння залишається головним викликом глобальній безпеці…

Американсько-китайське протистояння залишається головним викликом глобальній безпеці. Також інтенсивно розгортається битва за першість у цифровій галузі. Китай прагне бути самодостатнім у взаємостосунках зі США, а також досягти цифрового, а отже, економічного та політичного домінування, і для цього об’єднує свої ресурси для досягнення бажаного. Філософія «Нового шовкового шляху» також є важливою частиною цієї справи. «М’яка сила» у складі загальної стратегії Китаю зіштовхується насамперед зі США, яким суттєво зашкодила концепція Д. Трампа «Америка понад усе». Китайське керівництво вважає США тією силою, що занепадає, і зараз зовсім не важливо, хто саме є президентом США. Водночас США не можуть перешкодити розвиткові Китаю в довгостроковій перспективі, вони можуть лише пригальмувати його прогрес. А він сьогодні поставив собі за мету стати домінуючою у світі державою і прагне для цього змістити з цього місця США.

У нового президента США стоятиме завдання не лише повернути довіру до своєї країни держав Тихоокеанського регіону, але загалом реалізувати державну економічну політику в нових рамкових умовах.

 

Китай продовжує дотримуватися довгострокової стратегії

Китай же, навпаки, може і надалі втілювати свою довгострокову глобальну стратегію. І хоча він був визначальним фактором у виборчій кампанії в США, на нього самого ця компанія не мала великого впливу. Однак з обранням Дж. Байдена Сполучені Штати Америки повинні знову стати достойним конкурентом у боротьбі за ринки та впливи в Тихоокеанському регіоні.

Злагоджений підхід між ЄС та США у Тихоокеанському регіоні щодо Китаю також вважається серйозним фактором розвитку трансатлантичного партнерства, а отже, і подальшого значення ролі НАТО у глобальній політиці та структурі безпеки США. «Основним будівельним майданчиком» зовнішньої політики та політики безпеки США є і залишатиметься принцип стримування (containment) намірів Китаю, який не має ідеологічних чи географічних меж. За президентства Дж. Байдена Сполучені Штати знову розвиватимуть структури «м’якої сили», координуватимуть свої дії з партнерами, що відкриває реальні можливості для спільних дій потенційно спроможного ЄС на боці США.

 

Стан Євросоюзу послаблює Захід у стосунках із Китаєм та Росією

…Необхідність принципових засадничих змін сучасного стану Євросоюзу очевидна…

Європейський Союз був і залишається особливим гравцем у галузі політики безпеки в глобальному вимірі: в економічному сенсі він є світовою потугою, яка демонструє ознаки внутрішньої роздробленості і навряд чи може сприйматися, як якась «жорстка сила» (Hard Power) у справі стабілізації власних сфер інтересів. На міжнародному рівні ЄС економічно лише в дуже обмеженій мірі здатний укладати міжнародні угоди, він не має ефективних структур управління та ухвалення рішень. Без всеохоплюючої і стабілізуючої стратегії Євросоюз лише намагається досягти певного власного позиціонування на міжнародному рівні. Вимога одностайності при ухваленні спільних рішень робить ЄС відкритим для шантажу з боку окремих його членів та не здатним до ефективних дій. Стан ЄС сьогодні є наслідком існуючих проблем, вирішення яких відкладалося протягом десятиліть, наслідком фундаментальних рішень та нестійких компромісів між дуже різними його членами. Це сприяло реалізації проекту Brexit.

ЄС виділяє значні внутрішні ресурси для вирішення своїх майбутніх проблем. Необхідність принципових засадничих змін його сучасного стану очевидна. Наявні інструменти, процедури управління економічною складовою і, отже, претензія на світову потугу в галузі безпеки все частіше визнаються неефективними. Подальший розвиток Євросоюзу з побудови і розвитку структур, здатних ухвалювати дієві рішення, подолати націоналізм, що склався історично та культивується у відповідних державах-членах за кошти Євросоюзу, все частіше стає темою під час обговорення питань політики безпеки.

Особливою проблемою для ЄС є обмаль часу для реагування на виклики. Світ прогресує, тоді як ЄС нейтралізує себе сам, а внутрішньополітична конфігурація у провідній країні ЄС, Німеччині, додатково ускладнює ситуацію. Домінуюча останніми десятиліттями канцлерка, яка певним чином стабілізує ЄС, залишає свою посаду. Питання щодо її наступника відкрите як для партійної політики, так і для Європи загалом. Передбачається, що цей перехідний етап триватиме до 2022 року. У теперішньому стані ЄС різко втрачає свою міжнародну вагу.

Існуючий потенціал для позиціонування власної політики в галузі безпеки щодо Росії та США та для стабілізації європейських позицій в Північній Африці та на Близькому Сході, як головній відправній точці для організації нелегальної міграції до ЄС, майже нейтралізується нинішнім станом Євросоюзу.

За часів президента Д. Трампа Сполучені Штати Америки мало цікавилися питанням стабілізації африканського континенту. Водночас усі фактори, що впливають на міграцію, стосуються саме в Африки. Значення цих чинників впливу зростає через неефективність менеджменту апарату ЄС та його неспроможність забезпечити управління імміграцією. Євросоюз є і залишатиметься перенавантаженим. Африка для Китаю, перш за все, є постачальником сировини та своєрідним наріжним каменем політики на шляху до статусу світової держави. Вплив Китаю розширюється майже непомітно і за відсутності будь-якого стабілізуючого впливу на політику безпеки.

…Європа повинна мати сильну владу та вдало застосовувати принципи геополітики…

Стабілізації протилежного флангу ЄС у Середземному морі також перешкоджає неоднорідність (inhomogeneity) та відмінні між собою національні інтереси сусідніх з ЄС держав. Східне Середземномор’я стало сферою впливу Туреччини та Росії. Обидві держави спроможні створити максимум вигідних для себе варіантів розвитку політичної ситуації із застосуванням мінімуму ресурсів, практично без конкурентного спротиву. Загалом, скоординована політика цих двох держав відкриває можливості для формування варіантів політичної конфігурації за участі країн від Леванту до Кавказу і тим самим принижує економічно та військово домінуючий у регіоні Євросоюз. Однак роль Євросоюзу у визначенні процесів на цій території може бути лише обмеженою через структурні недоліки в його інституціях та в національних державах. ЄС також міг би бути головною регіональною військовою силою, але без політичної надбудови, здатної приймати рішення, та без боєготових військових структур, маючи лише певну кількість високовитратних підрозділів національних збройних сил, не спроможний діяти від свого імені.

Це особливо яскраво проявляється у близькосхідному конфлікті, де головним гравцем залишаються США. Для всього Близького Сходу можна припустити: Дж. Байден обере середній курс між Д. Трампом та Б. Обамою, який візьме до уваги питання дотримання прав людини, але, у разі виникнення сумнівів, понад усе поставить національні та безпекові інтереси США. На відміну від Д. Трампа, він намагатиметься залучити до своєї політики всі сторони. За управління Дж. Байдена також не підлягає обговоренню безпека Ізраїлю. Дж. Байден підтримує рішення «двох держав», яке передбачає утворення повноцінної незалежної Палестини поруч із сучасним Ізраїлем, і водночас відкидає плани Ізраїлю щодо анексії територій. Фінансова допомога палестинцям знову надаватиметься, співпраця відновиться. США відтепер намагатимуться відігравати роль «чесного гравця».

Дж. Байден високо оцінив «Авраамський договір» Ізраїлю з Об’єднаними Арабськими Еміратами, Бахрейном та Суданом щодо нормалізації міждержавних стосунків, підписаний 15 вересня 2020 року. Однак постачання високотехнологічних американських озброєнь у регіон в якості кроку у відповідь, імовірно, ставитиметься у США під сумнів. Ситуація з дотриманням прав людини знову впливатиме на формування політики США в регіоні, але більше не компенсуватиметься за рахунок придбання зброї. Тиск на Саудівську Аравію для політичного вирішення катастрофи в Ємені — посилюватиметься.

Новий президент США має намір знову приєднатися до «ядерної угоди» з Іраном, у створенні якої Дж. Байден брав участь у якості віце-президента США. Водночас вимоги до Ірану повинні бути посилені. Спроба пом’якшити ситуацію з безпекою в регіоні оцінюється в Ізраїлі як політика умиротворення (appeasement) аятол та радикальних сил, зокрема таких, як екстремістська організація «Брати-мусульмани». Знову обговорюється можливість нанесення Ізраїлем превентивного удару по Ірану, який може отримати ядерну зброю. Такий удар, однак, не може бути завданий без погодження та підтримки з боку США.

 

Відносини між США та Росією навряд чи покращаться

…Тиск нової адміністрації США на російське керівництво посилиться і Росія не матиме поля для маневру в політиці безпеки поза власними кордонами…

Тиск нової адміністрації США на російське керівництво посилиться. Зовнішня політика США, ймовірно, знову визначатиметься гуманітарними програмами прав людини та боротьбою з автократами. Потенційний новий держсекретар США Ентоні Блінкен заявляє про запровадження у майбутньому «скоординованих санкцій» та «викриття корупції». З цими чіткими оголошеннями найближче оточення В. Путіна буде нервувати. Загалом, відносини знову будуть більш професійними, політику США більше не визначатиме непослідовний у своїх діях президент. Договір про подальше скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-ІІІ), термін дії якого закінчується у 2021 році, намагатимуться продовжити без будь-яких попередніх умов, але терміном лише на 5 років. Такий термін є більший за термін повноважень Дж. Байдена, тому майбутнє договору СНО-ІІІ залишиться на розсуд його наступника.

Щодо України, то передбачається поглиблення двосторонньої програми співробітництва в оборонній політиці та нова військова допомога. Вирішення конфлікту на Донбасі залишається залежним винятково від Росії. Тиск США на Україну в інтересах РФ не передбачається.

Навряд чи Росія має поле для маневру в політиці безпеки поза власними кордонами, насамперед через економічну неспроможність та відсутність привабливості російської соціальної моделі. Вплив Росії на сусідні країни зменшується, включно з питаннями мови та культури. Розширення співпраці з Китаєм є одним із способів збереження для Росії певних можливостей залишитися дієвим гравцем у майбутньому. Деструктивні наслідки від розпаду Радянського Союзу як світової держави, що конкурувала нарівні зі США, ще не подолані. В Росії досі відчуваються основні клаустрофобські настрої часів СРСР.

 

США знову стають глобальним гравцем

…Дж. Байден: «Америка повертається і готова очолити світ, а не віддалятися від нього»…

Подальші виклики в галузі політики безпеки, що набувають все більшого значення на глобальному рівні, передбачувані: розробка та застосування штучного інтелекту, мілітаризація космосу, кліматична катастрофа, що насувається, дефіцит ресурсів.

Перші сигнали нової адміністрації США в цих сферах свідчать про вихід у простір глобальної конкуренції задля досягнення першості, зокрема наукового суверенітету. Спостерігається відбудова втраченої «м’якої сили», що особливо відзначається діями в рамках різноманітних міжнародних структур. Нещодавно новий президент США заявив на заході з нагоди представлення вищої ланки керівництва своєї команди у галузі безпеки: «Ця команда відображає той факт, що Америка повертається і готова очолити світ, а не віддалятися від нього». Нове, але тепер вже переінакшене гасло «Америка понад усе», стає актуальним.

 

Автор: генерал-майор Фріц Вебер, член правління Австрійського інституту європейської політики та політики безпеки (AIES) і колишній керівник Розвідувального управління Збройних сил Австрії (HNA).

 

Схожі публікації