Олексій Волович
Частина І
Спокійна передача влади
Кажуть, в Кремлі дуже сподівалися, що після 5-го листопада демократи оскаржуватимуть підсумки президентських виборів, внаслідок чого США охопить хаос. В такому разі кремлівська камарилья мала б ще один привід стверджувати, що «демократия не работает». Однак так не сталося, як там (у Кремлі) гадалося. Передача влади в США проходила цілком урівноважено, зовсім не так як, у січні 2021 року. Президент Джо Байден зустрівся 13 листопада у Білому домі зі своїм наступником Д. Трампом для обговорення всіх актуальних питань щодо процесу передачі влади. Перехідна команда новообраного президента Д. Трампа підписла з адміністрацією Джо Байдена меморандум про взаєморозуміння з метою передати владу ефективно і безпроблемно. Така угода відкриває прямий доступ представникам нової адміністрації до інформації з федеральних агенцій аби бути готовою управляти державою відразу після інавгурації Д. Трампа.
На своїй зустрічі Джо Байден та Д. Трамп порушували багато питань внутрішньої і зовнішньої політики США. Зокрема, Джо Байден зауважив, що послідовна підтримка України, а разом з нею і європейських союзників, на користь інтересам національної безпеки США. Він також сказав, що міцна і стабільна Європа є «життєво важливою умовою для того, щоби запобігти втягуванню Америки в нову війну».
Напевно у спілкуванні Д. Байдена і Д. Трампа йшлося також і про інші актуальні справи, зокрема про американсько-китайські відносини напередодні зустрічі 17 листопада Джо Байдена із лідером Китаю Сі Цзіньпіном в Лімі (Перу) на полях саміту АТЕС. Скоріш за все Байден передав Цзіньпіну якісь пропозиції від Д. Трампа стосовно подальшого розвитку американсько-китайських відносин, а також ролі на міжнародній арені обох наддержав. Не виключається, що президент Джо Байден казав Д. Трампу, що він до кінця своєї каденції має намір зробити все можливе з метою посилити обороноздатність України. Як засвідчив радник президента з нацбезпеки Джейк Салліван, Джо Байден дав вказівку стежити за масштабними постачаннями військового обладнання для України аби «ми могли витратити кожен долар, який Конгрес виділив нам». Так, Пентагон має намір на регулярній основі надсилати Україні партії ОВТ на суму 7,1 млрд дол., що схвалив Конгрес, зокрема черговий пакет військової допомоги на суму 725 млн. дол. Там будуть переважно системи протидії безпілотникам і боєприпаси. Джо Байден також подав запит до Конгресу про надання 24 млрд дол. військової допомоги Україні та поповнення збройових запасів Пентагону. Запитом передбачається виділення 8 млрд дол. у рамках програми USAI (ініціатива сприяння безпеці України) і 16 млрд дол. на поповнення зброї на складах Пентагону згідно з програмою PDA (програма президентських повноважень). За деякими даними, США можуть надати Україні крилаті ракети повітряного базування AGM-158 JASSM, основна версія яких розрахована на дальність ураження до 370 км, а модернізована JASSM-ER версія — до 980 км. Але, щоб американське озброєння вчасно з’явилося в Україні на початку 2025 року, потрібний дозвіл Конгресу на додаткове фінансування. Втім, як ми вже знаємо, тиждень тому спікер Палати представників Майк Джонсон відхилив розгляд пропозиції адміністрації Байдена про включення 24 млрд дол. допомоги Україні в рамках очікуваного законопроєкту про короткострокові видатки, який Конгрес має ухвалити до 20 грудня, і зазначив, що має намір «почекати та взяти на озброєння стратегію нового головнокомандувача щодо всього цього». Не думаю, що цю заяву М. Джонсон не узгоджував з Д. Трампом.
Відомо, що на ювілейному 50-му саміті G7 в Італії у червні 2024 року лідери Великої сімки досягли угоди про передачу Україні 50 млрд. дол. за рахунок 300 млрд. дол. заморожених російських державних активів. Це має забезпечити Україні фінансову підтримку на певний час наступного 2025 року.
Європарламент 22 жовтня підтримав пропозицію Єврокомісії надати Україні кредит у розмірі до 35 млрд євро як внесок з ініціативи G7. Проте, за деякими даними, існує ризик, що США вийдуть із цієї ініціативи і не включать свої 15 млрд. дол., якщо до кінця грудня поточного року Д. Трамп дасть вказівку М. Джонсону заблокувати у Конгресі виділення цієї суми для України. Очевидно, передбачаючи таку ситуацію, зараз європейські країни обговорюють створення спільного Оборонного фонду в розмірі близько 500 млрд. євро для фінансування оборонних проєктів та закупівлі зброї. В першу чергу планується фінансувати виробництво озброєнь для України. Інвестори із США мають брати активну участь у формуванні Оборонного фонду. У 2024 році американські інвестори забезпечили понад 65 % інвестицій венчурного капіталу в оборонні технології в Європі, порівняно з 18 % — у 2023 році.
Зараз ще не відомо, як відреагував Д. Трамп на плани Джо Байдена максимально підтримати Україну на фінальному етапі своєї каденції, втім проросійський мільярдер Ілон Маск дещо виклав про це у своїй соцмережі Х: This is not ok. З іншого боку, генерал Кіт Келлог в етері телеканалу Fox News позитивно висловився про заходи Джо Байдена щодо надання Києву якомога більшої військової допомоги, оскільки, за його словами, «це дасть більше можливостей Трампу зробити задумане для закінчення війни». Ще Келлог наголосив, що «недооцінювати Трампа — велика помилка…», бо «…Трамп розуміє, що в нього є міжнародні зобов’язання і речі, які він має зробити, зокрема припинити війну в Україні». Як бачимо, ще до інавгурації в команді Д. Трампа вже виникають певні розбіжності в поглядах і підходах до питань внутрішньої і особливо зовнішньої політики. Через це можуть виникнути додаткові складнощі у спілкуванні очільників української влади з представниками адміністрації Д. Трампа.
Варіанти «мирної угоди» між Україною і РФ
Зараз в оточенні Д. Трампа розробляється кілька варіантів «мирної угоди» між Україною і Росією. Словосполучення «мирна угода» беру в лапки тому, що не може бути такої угоди з нинішнім злочинним режимом в РФ, який продовжує історичну конфронтацію між Україною і Московією, що триває вже близько 500 років. Це вже починають розуміти навіть серед прихильників Д. Трампа. Так, давній його соратник сенатор Майк Раундс, виступаючи нещодавно на Міжнародному форумі безпеки в Галіфаксі, заявив, що «жодних мирних угод між Україною і Росією не може бути, оскільки Путіну довіряти не можна». Ще й наголосив, що «Путін не зупиниться, навіть якщо йому запропонувати певну частину українських територій». Водночас М. Раундс сказав, що розчарований повільними і обмеженими поставками американської зброї до України і закликав «забезпечити українців всіма системами зброї, щоб дати відсіч абсолютній тиранії з боку Росії».
На даний час у Д. Трампа на столі є три основні пропозиції щодо «мирного плану»: план спецпредставника щодо України та Росії генерала Кіта Келлога, план майбутнього віцепрезидента Джея Ді Венса та план колишнього в. о. керівника розвідки Річарда Гренелла. Якому плану надасть перевагу Д. Трамп — поки що не відомо. Можливо, це буде якийсь симбіоз трьох планів.
Але зупинимося на «мирному плані» генерала Кіта Келлога, якому Д. Трамп, власне, доручив реалізувати запропоноване. Передусім планом передбачається заморожування поточних ліній фронту, а також відтермінування членства України в НАТО на тривалий термін. Згідно з цим планом, Києву будуть пропонуватися гарантії безпеки з боку США та збільшення постачань зброї, щоб стримати Росію від поновлення наступу на Україну під час переговорів або після можливого досягнення «мирної угоди». Планом К. Келлога передбачається «примус України та Росії розпочати мирні переговори». Також при цьому мається на увазі, що Україна зберігатиме юридичне право на повернення окупованих Росією земель і може спробувати їх повернути дипломатичним шляхом, однак лише після смерті Путіна. На мою думку, повернення окупованих земель в такий спосіб вкрай безперспективний. Згадаймо Японію, яка з 1945 року, після смерті багатьох радянських і російських керівників, так і не змогла повернути собі окуповані Радянським Союзом чотири японські південнокурильські острови.
Аби який план не обрав Д. Трамп, це не означає, що його ухвалять в Україні та в ЄС і НАТО. Вважаю, найкращий план для України — це «мир через перемогу», який президент В. Зеленський презентував Джо Байдену і Д. Трампу у Вашингтоні ще наприкінці вересня. Бажання Д. Трампа і його команди «забезпечити мир в Україні через силу» цілком правильне за формою, але чи співпадає воно за змістом з «Планом перемоги України»? Не впевнений. Ми сенс цього словосполучення розуміємо так, що Україна за сприяння наших партнерів має посилити опір російській агресії настільки, що кремлівська камарилья нарешті зрозуміє, що їй нашу державу ніколи не перемогти. Але чи так само розуміють сенс цього словосполучення у Вашингтоні? Схоже на те, що Д. Трамп і його оточення мають на меті в однаковій мірі спонукати Київ і Москву до «мирних переговорів». Про це свідчить хоча б те, що майже в кожному американському варіанті «мирної угоди» робляться прозорі натяки: Україні, очевидно, доведеться «тимчасово» поступитися Росії частиною окупованих територій. Але, як заявив президент В. Зеленський 27 листопада у своєму зверненні до учасників Міжнародного безпекового форуму у канадському Галіфаксі, «…не можна назвати миром будь-які ідеї поступок нашою землею або нашим суверенітетом. Аморальні компроміси призведуть до нової крові. Справжній довготривалий і чесний мир може стати результатом лише повного демонтажу всіх елементів російської агресії».
Якщо хтось в оточенні Д. Трампа і він сам сподіваються «умовити» В. Зеленського піти на територіальні поступки, то апріорі це не можливо, оскільки згідно з Конституцією України ніхто, в тому числі і Президент України, не має права передавати комусь території нашої держави. Але ми не можемо виключати і такий варіант, коли Україні не вдасться визволити усі свої території, і тоді доведеться якось домовлятися про припинення війни. І в обмін на гіпотетичну «мирну угоду» Захід може пообіцяти Путіну не брати Україну до лав НАТО або відтермінувати її вступ до Альянсу на тривалий термін, що, власне, вже пропонується.
Як на мене, навіть вступ України до НАТО не може бути стовідсотковою гарантією її безпеки. По-перше, від запрошення до реального вступу України в Альянс може пройти не один рік через аморфність цієї організації, пов’язаної із необхідністю ухвалення стратегічних рішень на основі консенсусу і наступного його ухвалення парламентами країн-членів.
По-друге, сьогодні таке рішення не може бути ухваленим через членство в Альянсі таких країн, як Угорщина та Словаччина, та ще 6 країн — США, Німеччина, Бельгія, Словенія, Люксембург та Іспанія, які не поспішають запрошувати Україну до НАТО. І в разі, якщо навіть Україна буде формально прийнята в НАТО, не може бути абсолютної впевненості, що Альянс застосує 5-ту статтю Статуту організації у разі повторного нападу Росії на Україну, тому що знову виникне дилема: ризикувати країнами Альянсу чи лише однією Україною?
Можу помилятися, але при найгіршому розкладі обставин в російсько-українській конфронтації Україна могла б піти на наступний тимчасовий компроміс:
1) Україна погоджується припинити бойові дії і повернутися до ліній розмежування між українськими і російськими військами, які існували станом на 23 лютого 2022 року, при цьому залишивши за собою невід’ємне юридичне право повернути в майбутньому окуповані частини Донбасу і Крим у дипломатичний спосіб. Але при цьому сухопутного коридору з Ростова-на-Дону через Маріуполь і Бердянськ до Криму не може бути, як його не було до 23 лютого 2022 року;
2) Україна утримується від вступу в НАТО протягом наступних 10 років (до 2035 року), натомість отримує гарантії безпеки від коаліції країн НАТО у складі 12 країн: США, Канади, ФРН, Великої Британії, Франції, Італії, Туреччини, Румунії, Польщі, Фінляндії, Швеції та Данії;
3) Україна не припиняє процесу вступу до Європейського Союзу;
4) Україна має право розвивати військову співпрацю з будь-якою країною і зміцнювати свої Збройні сили без будь-яких обмежень;
5) Міжнародні санкції проти РФ продовжують діяти і посилюватися до моменту звільнення всіх окупованих українських територій і виплати всіх репарацій Україні;
6) Процес судового переслідування російських військовослужбовців, які скоїли тяжкі злочини проти мирного населення на окупованих територіях України, має продовжуватися щонайменше протягом наступних 50 років;
7) Документ, який включатиме вищезазначені пункти, може називатися «Меморандум про припинення бойових дій між Україною і РФ», але аж ніяк не «мирна угода».
Такий або подібний сценарій припинення війни між Україною і РФ можливий у разі, коли обидві країни не зможуть досягти повної перемоги, що, власне, і є пріоритетом наших обережних партнерів, особливо маючи на увазі те, як неквапливо і обмежено вони до цього часу надавали нам зброю, особливо далекобійну, та ще й при цьому «не рекомендували» її застосовувати проти Росії.
Взагалі прийнятного «мирного плану» з Рашистаном Україна апріорі не може мати, оскільки Путін маніакально хоче поставити нашу державу на коліна і примусити її капітулювати. Ще 14 червня ц. р. він зухвало казав, що українські війська «мають бути повністю виведені з територій Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей у межах адміністративних кордонів». Крім того, за його словами, «Україна повинна відмовитись від вступу до НАТО, а також погодитися з включенням до складу Росії чотирьох регіонів — Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей, як це записано в конституції РФ».
Але Путін ще не сказав, що у Києві має бути проросійська влада, яка повинна узгоджувати з Москвою свою внутрішню і зовнішню політику, і що вся українська економіка має контролюватися російським бізнесом, а також всі «нацики» мають бути знищені або заслані до сибірських концтаборів чи на Соловки, і що ЗСУ мають перетворитися на бутафорну армію і вступити в ОДКБ.
Багато чого подібного не сказав Путін, «но само собой разумеется, что Украина сначала должна стать российской колонией, а через некоторое время частью России — Малороссией или Юго-Западным федеральным округом», як про це досить часто заявляють у Москві.
На мій погляд, для Путіна не стільки важливо досягти якогось перемир’я з Україною, яке він так чи інакше колись порушить. Він може затягувати переговори, одночасно не припиняючи бойових дій. Для нього важливий сам процес переговорів і бажано на рівні з Д. Трампом, оскільки це буде першим кроком до його легалізації, виходу із ізоляції і послаблення або зняття санкцій. До того ж він спробував би домовитися з Д. Трампом про поділ сфер впливу і щоб президент США непублічно визнав право Росії на поглинання України. В жодному разі Україна не повинна вести переговори з РФ один на один. На переговорах мають бути присутні високопоставлені представники США, НАТО і ЄС. Росія зі свого боку може посадити за стіл переговорів китайців, корейців та іранців, якщо їй це вдасться.
Забезпечити мир в Україні через силу дуже просто
Для цього передусім потрібна чітка політична воля. Перш за все слід якомога швидше надати Україні всю необхідну їй зброю і, зокрема, ракети дальністю хоча б до 3000 км, при цьому без обмежень їх застосування. 3 грудня генсек НАТО Марк Рютте застеріг Д. Трампа, наголошуючи, що «мирна угода» щодо України на умовах Росії «може спричинити велику глобальну небезпеку». За його словами, послаблення підтримки України може призвести до активізації дій Китаю, Ірану та Північної Кореї і «загострення їх відносин з США та провідними країнами Європи». М. Рютте попередив, що у тому разі, якщо Україна буде змушена укласти з РФ невигідну угоду, це може підштовхнути Сі Цзіньпіна до агресивних дій проти Тайваню. М. Рютте також підкреслив, що запорукою для успішних мирних переговорів для України може бути її міцна позиція, і для цього «необхідно забезпечити її військову перевагу». За майже три роки війни ці слова на рівні генсека НАТО ми почули вперше.
Крім забезпечення України зброєю, дуже важливо максимально ускладнити Росії продаж її енергоресурсів, в тому числі шляхом посилення відповідних санкцій. Було б дуже добре, якби шановний Д. Трамп виконав свою обіцянку — домовитися з країнами-виробниками нафти зменшити ціну на нафту до 40 — 50 дол. за барель. Якщо так станеться, то через пів року сировинна економіка рашистської «наддержави» просто зупиниться і разом з нею зупиниться і війна. Цьому ще міг би встигнути посприяти Джо Байден, якщо його адміністрація запровадить нові санкції, спрямовані на «тіньовий флот», який Росія використовує для транспортування нафти, про що Україна вже просить майже три роки. Про ці санкції Джо Байден міг би оголосити вже найближчими днями. Європейський союз планує запровадити аналогічні заходи щодо «тіньового флоту» Росії до кінця року.
На даний час європейські країни обговорюють створення спільного Оборонного фонду в розмірі близько 500 млрд євро для фінансування оборонних проєктів та закупівлі зброї. Передбачається, що в першу чергу фінансуватиметься виробництво озброєнь для України. Очікується, що інвестори зі США братимуть активну участь у формуванні Оборонного фонду. У 2024 році американські інвестори забезпечили понад 65 % інвестицій венчурного капіталу в оборонні технології в Європі, порівняно з 18 % — у 2023 році. Важливу роль відіграє програма Extraordinary Revenue Acceleration for Ukraine (ERA), якою передбачається отримання 50 млрд дол. США від країн «Великої сімки», із яких 20 млрд. дол. надають США і ще 20 млрд дол. — Євросоюз.
Слід зазначити, що з початком широкомасштабної агресії РФ проти України більшість країн НАТО почали нарешті нарощувати свої військові бюджети, що їх просив зробити Д. Трамп ще під час своєї першої президентської каденції. Так, станом на грудень 2024 року дві третини країн Альянсу (23 із 32) виконали зобов’язання досягти розмірів військових бюджетів більше 2% від їхніх ВВП. Таким чином, у 2024 році сукупний військовий бюджет усіх країн НАТО становитиме 1,47 трлн дол. у порівнянні з 1,09 трлн дол. у 2020 році. У 2023 році 10 країн Альянсу виконали 2-відсотковий норматив, а в 2014 році — лише 3 країни.
Більша частина оборонного бюджету НАТО і у 2024 році складалася з бюджету США — 886 млрд дол. Скоріш за все, у 2025 році всі 32 країни НАТО підвищать фінансування військових бюджетів у розмірі більше 2 % від ВВП і тоді сукупний військовий бюджет країн Альянсу може наблизитися до 2 трлн. дол.
Те, що не вдалося зробити Д. Трампу, «вдалося» зробити злочинцю Путіну, агресія якого в центрі Європи значно посилила військову могутність країн НАТО. За цих умов, якщо військова допомога з боку США у 2025 році буде зменшена або взагалі припинена, то допомога з боку провідних європейських країн НАТО, а також Канади, Японії, Австралії та Республіки Кореї буде достатня для того, щоб Україна могла, принаймні, стримувати агресора і, можливо, навіть перемагати його. Але в цій ситуації Сполучені Штати Америки втрачатимуть свої лідерські позиції у світі і гасло Д. Трампа «Make America Great Again» не відповідатиме реаліям.
При цьому слід зазначити, що Україна максимально використовує і свої власні ресурси для посилення своєї обороноздатності. Державний бюджет України на 2025 рік має забезпечити стабільність ситуації в країні навіть за умов продовження воєнних дій протягом всього року. На оборонні потреби передбачено понад 2,2 трлн грн., що становить 26,3 % від ВВП країни. Із цієї суми 740 млрд грн. буде спрямовано на закупівлю ОВТ, що має повністю покрити всі потреби на 2025 рік. Нагадаємо також, що ОПК України за допомогою наших партнерів розвивається досить стрімко і дедалі більше задовольняє потреби ЗСУ в боєприпасах і військовій техніці. На даний час український ОПК може виробляти ОВТ на 30 млрд дол. на рік, але держава може виділити на це лише 15 млрд дол. Фінансування запланованих видатків базується на внутрішніх ресурсах та міжнародній підтримці.
Українсько-американські контакти після 5 листопада
Після обрання Д. Трампа 47-м президентом США перед керівництвом України постало надзвичайно важливе завдання налагодити контакти та розпочати діалог з Д. Трампом і його майбутньою адміністрацією на етапі до його інавгурації, коли формуватимуться її плани і підходи до взаємодії з керівництвом України. Встановлення контактів та започаткування діалогу з провідними представниками адміністрації Д. Трампа, з обома партійними фракціями в Конгресі США, а також взаємодія з американськими бізнесовими та громадськими структурами і організаціями до інавгурації президента Д. Трампа має велике значення для нарощування динаміки розвитку міждержавних відносин між Україною і США у 2025 році, який має стати роком закінчення виснажливої війни з агресивною Росією і початком відновлення та відбудови України на її шляху до повноцінної євроатлантичної інтеграції.
МЗС України. Надзвичайно важливу роботу на американському напрямку виконували і виконують МЗС України і Посольство України у Вашингтоні. Нагадаймо про найбільш важливі заходи, в організації і проведенні яких брало участь МЗС України.
18 листопада, перебуваючи з візитом у Нью-Йорку, міністр закордонних справ України Андрій Сибіга брав участь в міністерському засіданні РБ ООН, присвяченому 1000 дням опору українського народу повномасштабній російській агресії. А. Сибіга наголосив, що «ніхто в світі не платить вищу ціну за російську агресію, ніж народ України». Він підкреслив, що саме тому український народ і має право визначати умови миру. Крім цього, у Вашингтоні міністр виступив на спеціальних слуханнях Гельсінської Комісії при Конгресі США. У своєму виступі А. Сибіга заявив, що Україна не сприйме жодних мирних ініціатив, підготовлених без її участі, зокрема тих, якими передбачаються компроміси чи поступки її територією.
19 листопада А.Сибіга перебував у Вашингтоні, де провів переговори із заступником держсекретаря США з політичних питань Джоном Бассом, сенаторами Ліндсі Гремом від РП, Річардом Блюменталем від ДП, співголовами Українського кокусу в Палаті представників та співголовами Сенатського Українського кокусу Конгресу. Це були дуже важливі зустрічі, на яких сторони обговорили подальшу двопартійну підтримку України з боку США. 2–3 грудня у Брюсселі А. Сибіга брав участь у дводенній зустрічі міністрів закордонних справ країн НАТО. 3 грудня в штаб-квартирі Альянсу відбулося засідання Ради Україна-НАТО. 4–5 грудня міністр здійснив візит до Республіки Мальта для участі у 31-му щорічному засіданні Ради міністрів закордонних справ ОБСЄ. У своєму виступі в присутності С. Лаврова А. Сибіга засудив злочини і звірства, які РФ чинить на українській землі в центрі Європи. Він також підкреслив, що участь «Росії в ОБСЄ є найбільшою загрозою для безпеки та співпраці в Європі».
Щоденно надзвичайно багато працюють Посольство, а також 4 генконсульства України в США, під керівництвом пані Посла О. Маркарової. Це підготовка і забезпечення візитів українських делегацій, підтримка постійних контактів і співпраця з державними установами країни перебування. Окремим напрямком роботи наших тамтешніх дипустанов є взаємодія з українською діаспорою у США, яка налічує більше одного мільйона осіб.
Уряд і ОП України. Протягом майже трьох років широкомасштабної війни велика кількість урядових делегацій, а також Офісу Президента перебували в США. На початку грудня українська делегація на чолі з першою віцепрем’єр-міністеркою — міністеркою економіки України Юлією Свириденко перебувала з візитом у США. До складу делегації входив керівник Офісу Президента Андрій Єрмак, який відвідав Вашингтон, Нью-Йорк та Флориду. В штаб-квартирі Bank of America у Нью-Йорку Ю. Свириденко і члени української делегації обговорили з американськими бізнесменами питання залучення американських інвесторів до українського ринку. Зокрема, продуктивною стала зустріч з представниками компаній BlackRock, Citi, Bayer, Logistics Plus, PwC, Bank of America, Baker Hughes, Siguler Guff та іншими. За словами Ю. Свириденко, американські бізнес-партнери зацікавлені в поглибленні діалогу як через Business Advisory Council, так і в межах Ukraine Recovery Conference». Ю. Свириденко також мала низку інших зустрічей з керівниками американських бізнес-структур.
У Вашингтоні А. Єрмак мав зустрічі, зокрема з радником із національної безпеки Джейком Салліваном, з головою Гельсінської комісії США та співголовами конгресового Українського кокусу в Палаті представників і Сенаті Конгресу США. Також він зустрівся з філантропом Вільямом Альбертом Акманом та іншими представниками бізнесових кіл США, ветеранським кокусом, конгресменами, сенаторами, військовими ветеранами та представниками Демократичної партії.
Він подякував США та всьому американському народові за рішучу підтримку України в боротьбі проти російської агресії. Частина української делегації на чолі з А. Єрмаком зустрілася у Вашингтоні з обраним Д. Трампом радником Білого дому з питань національної безпеки Майком Волтцом. В той день, коли А. Єрмак зустрічався з Волтцом, із ним також зустрічався очільник МЗС Угорщини П. Сійярто, який запропонував, щоб Угорщина була посередником між Україною і Росією. Втім, таку пропозицію було відхилено.
Зустрівся А. Єрмак також з кандидатом на посаду спеціального представника з питань України та Росії Кітом Келлоггом та новопризначеним віцепрезидентом Джейем Ді Венсом. Згадані представники команди Д. Трампа не виявили особливого інтересу до пропозиції членства України в НАТО. За деякими даними, А. Єрмак поінформував співрозмовників, що в рамках можливого перемир’я Україна може погодитися повернутися на тимчасові лінії розмежування станом на 23 лютого 2022 року. 4 грудня А. Єрмак зустрівся у Флориді зі своїм прямим візаві — керівницею апарату Білого дому пані Сьюзі Вайлс.
Тристороння зустріч в Парижі
7 грудня 2024 року з нагоди відкриття відремонтованого собору Нотр-Дам де Парі в Парижі зібралися 40 глав держав та представників багатьох міжнародних організацій. На полях такої події завдяки зусиллям французької сторони відбулася тристороння зустріч у складі президентів США, Франції та України, до якої Д. Трамп і Е. Макрон вже мали коротку зустріч.
Під час зустрічі, яка тривала 35 хвилин, президенти радилися, як підтримати Україну і про встановлення справедливого миру, щоб, як наголосив В. Зеленський, «не було можливості у Росії, у Путіна або ще в якихось агресорів колись повернутися». Лідери домовилися працювати й надалі для реалізації цієї мети. В. Зеленський подякував Д. Трампу за його незмінну рішучість припинити війну та Е. Макрону — за допомогу Україні та організацію цієї зустрічі.
На тій зустрічі Д. Трамп зазначив, що Європа буде змушена взяти на себе основний тягар зобов’язань щодо підтримки України та майбутнього перемир’я. І наголосив, що він не підтримує членство України в НАТО, але хоче бачити «сильну і добре озброєну Україну». Також підтримав ідею контролю за припиненням вогню в Україні європейськими військами, які можуть бути дислокованими на лінії розмежування російських і українських військ після закінчення війни. В той же час Д. Трамп виключив присутність американських військ в Україні. Він також виступає проти того, щоб Україна завдала ударів по військових і військово-промислових об’єктах, розташованих в глибині території Росії, американською і європейською далекобійною зброєю, оскільки, на його думку, «це призведе до посилення ескалації». Переконаний, що в Україні і більшості європейських країн НАТО з цим твердженням Трампа ніхто не погодиться. Д. Трамп може говорити що завгодно, а нам своє робити — боронити Україну.
Готовність провідних європейських країн й надалі всіляко підтримувати Україну була продемонстрована 12 грудня в Берліні під час зустрічі глав МЗС Британії, Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, Польщі, України та Високої представниці ЄС із закордонних справ та політики безпеки Каї Каллас. За підсумками зустрічі оприлюднено «Берлінську декларацію», в якій учасники зустрічі підтвердили свою готовність підтримувати Україну у її війні проти Росії, зокрема — розширити військову, економічну та фінансову допомогу Україні, а також надати Україні «міцні гарантії безпеки». Учасники зустрічі в Берліні висловили свою підтримку «всеосяжного, справедливого та сталого миру» для України, заснованого на нормах міжнародного права та з повагою до суверенітету і територіальної цілісності української держави.
Наші партнери не знають України
Ніхто не заперечуватиме, що відносини між двома країнами можуть бути успішними не в останню чергу за умови, коли очільники цих країн знають не лише їхнє сьогодення, а й історію. Схоже, що наші партнери в США не надто добре обізнані з справжньою історією України, бо якби вони її знали, то не вважали б російсько-українську війну однією з багатьох локальних війн, які постійно «відбуваються десь далеко», як це собі досі уявляють сотні мільйонів американців і європейців, незважаючи на багато можливостей здобувати будь-яку інформацію в епоху Інтернету. Тому ми маємо пояснювати нашим американським і європейським друзям особливості екзистенційної багатовікової конфронтації між українцями і московитами, яка одночасно є війною між двома цивілізаціями — європейською і азійсько-ординською.
Напевне, більшість американців добре знають історію своєї країни і зокрема те, що генуезький мореплавець Христофор Колумб відкрив Америку 1492-го року, проте скоріш за все вони не мають уяви, що столиця України — Київ — була заснована у 482-му році, тобто, за 1010 років до згаданого відкриття Х. Колумба. Можливо, американці ніколи не чули, що протягом останніх 500 років Русь-Україна мала більше двох десятків війн з Московією і що у 1618 році гетьман Війська Запорізького Петро Конашевич-Сагайдачний дійшов зі своїм 20-тисячним військом до Москви.
Ми маємо всіма можливими способами доводити до очільників і населення країн-партнерів правду про той неймовірно тяжкий шлях, який пройшла українська нація протягом ХХ-го століття і протягом останніх трьох років, втративши чимало мільйонів людських життів в голодоморах, сталінських репресіях і війнах.
Україна була і залишається ареною боротьби двох світів — тоталітаризму і демократії. Крім України на пострадянському просторі є багато народів, які чинили опір самодержавній і радянській деспотії, тому у 1991 році СРСР так швидко розвалився, оскільки він був побудований на кістках мільйонів жертв тоталітарної тиранії.
Протягом майже 11 років російсько-української війни українські медійні служби набули неабиякого досвіду з викриття російських фейків і пропаганди, протистояння інформаційно-психологічним операціям (ІПСО), на які Кремль щорічно виділяє мільярди доларів, але у нас попереду ще дуже багато роботи на цьому напрямку. Наведу один приклад ІПСО, в яких постійно бере участь сам Путін. Намагаючись виправдати свою агресію проти України, він часто називає Схід і Південь України «исконно русскими территориями, безосновательно подаренные Лениным и Сталиным Украине». Коли у 1922 році виник СРСР, то при визначені кордонів радянських республік Ленін виходив з принципу — земля має належати тому народу, який жив і живе на ній століттями, тобто становить більшість. І Сталін був змушений з цим погодитися, хоча він виступав за «автономізацію» національних республік у складі РРФСР. Підла брехня кремлівського фюрера про «исконные русские земли» на території України немає нічого спільного з історичними реаліями, підтвердженими переписами населення в самій Російській імперії ще у ХVIII і ХІХ століттях і в СРСР протягом ХХ-го століття. При контактах очільників нашої держави, експертів та науковців з нашими партнерами на різних рівнях, бажано доводити до них наступну інформацію:
Довідково:
Згідно з проведеним переписом населення у 1794 році, на Правобережній Україні росіяни становили лише 0,1 %, на Лівобережній — 5,2 %, у Новоросії та Таврії — 19 %. За підсумками першого всеросійського перепису населення 1897 року, на українській етнографічній території проживало 3,8 млн росіян, що становило 11,7 % від 27,8 млн усього населення. 85 % жителів «Новоросії» були «малоросами», тобто українцями. Переписом 1926 року на території УРСР зафіксовано 4,2 млн. росіян — 12,1 % від загальної кількості населення, а в 1939 — 2,7 млн. (9,2 %). За даними перепису населення 2001 року, в Україні проживало 37,5 млн етнічних українців і 8,3 млн етнічних росіян, відповідно — 77,8 % та 17,3 %. На 2001 рік в Україні не було жодної області, крім Криму, і жодного із 24 обласних центрів, де етнічні росіяни становили б більшість або хоча б третину населення.
На протязі багатьох століть московити загарбали величезні чужі їм території і поневолили десятки народів, які мають свою історію, релігію, мову, культуру і звичаяї, при цьому нав’язуючи їм своє комуно-ординське уявлення про навколишній світ і примітивні «цінності руzzкава міра». Для того, щоб зробити ці території «исконно русскими» московити вдавалися до знищення культури поневолених народів, вдаючись до їх брутальної русифікації. Отже, на території України ніколи не було «исконно русских земель» і ніколи не буде.
Висновки:
- Обрання 47-го президента США Дональда Трампа не тільки не зменшило період стратегічної невизначеності для нашої держави, а ще й продовжило його щонайменше на 3 місяці до лютого 2025 року, оскільки ми достеменно не знаємо і не скоро знатимемо, якою буде політика майбутньої адміністрації Д. Трампа стосовно допомоги Україні в її конфронтації з Росією. Ми також не знаємо, як складуться відносини США з країнами НАТО і якою взагалі буде політика Д. Трампа стосовно Альянсу. Вийти із періоду стратегічної невизначеності України означає поновити і посилити суверенітет, територіальну цілісність і незалежність нашої держави та її євроатлантичну інтеграцію, що може бути реалізовано лише перемогою над нашим ворогом в цій екзистенційній війні. Оскільки сили ворога значно переважають сили України, нам не обійтися без допомоги наших партнерів, частина з яких все ще остерігається перейти в статус наших союзників, і це затягує період стратегічної невизначеності не тільки для України, а й для Європи та всього світу загалом.
- Про ефективність чи неефективність майбутньої адміністрації Д. Трампа в нашому розумінні ми зможемо щось збагнути, коли ця адміністрація почне працювати на повну силу, а це відбудеться не раніше, як у лютому — березні 2025 року. Проте деякі призначення в цій адміністрації шокують навіть самих американців, що не додає нам оптимізму і сподівань на продовження підтримки України хоча б у тому форматі, який був за каденції президента Джо Байдена. Останніми роками ми відкриваємо для себе сучасну Америку з ненайкращого її боку, і це позбавляє нас ілюзій стосовно цієї наддержави, яка була дуже сильною під час Другої світової війни, коли допомагала нам здолати Гітлера, і виявилася слабкою і роз’єднаною, коли сьогодні вона вагається стосовно того, чи допомагати нам побороти Путлера. Проте, в цьому є один позитивний момент: Америка навчає нас прагматизму та здатності бути самодостатніми, об’єднаними і сильними, хоча цей урок ми засвоюємо з надто великим запізненням.
- Сьогодні США та інші країни Заходу нам пропонують різні варіанти припинення війни, які, умовно кажучи, називають «мирними планами», хоча нічого мирного в цих планах не вбачається. Сьогодні укласти мир з РФ — це все одно, що було б укласти мир з гітлерівською Німеччиною у 1943 році, коли вже було зрозуміло, що антигітлерівська коаліція перемагає. Тоді нікому в голову не приходило рятувати Гітлера, але сьогодні дехто в США і Європі навіть намагаються зберегти «лицо Путину» і відсвяткувати з ним 80-ту річницю перемоги над німецьким фашизмом, хоча нинішній російський фашизм виглядає не гіршим від німецького. Сьогодні Україна довела, що вона здатна якщо не розгромити, то принаймні зупинити путінську орду, за умови надання необхідної підтримки нашими партнерами, про яку ми просимо вже майже 3 роки.
- Аби які були запропоновані «мирні плани» замороження війни на деякий час, вони не гарантують миру. Ба більше, це «замороження» дасть можливість путінському режиму оговтатись, накопичити сили і знову ударити по Україні чи навіть по інших європейських країнах. З іншого боку, останнім часом наші державні очільники також подають чимало альтернативних варіантів припинення війни за умови гарантій безпеки з боку Заходу. На мою думку, наше державне керівництво має просувати єдиний стратегічний план завершення війни — план миру через перемогу — і послідовно його відстоювати в дискусіях різного рівня з нашими партнерами.
- Якщо переважна більшість пересічних американців і навіть політиків вважають, що російсько-українська війна — це одна із багатьох локальних війн за 8 тис. км від Америки, то європейці, які протягом останнього століття пережили дві світові війни в Європі, так не вважають, адже Україна розташована в центрі європейського континенту. Європейці також знають, що за часів Другої світової загинуло від 8 до 10 мільйонів українців, половина з яких звільняла країни Східної Європи. В пам’яті народів цих країн ще живі спогади про їхнє «процветание» в умовах совєтської окупації. Тому європейці, як в рамках ЄС, так і на рівні окремих країн, з початком повномасштабної війни дуже допомагають Україні, принаймні не менше, аніж США. Але будемо сподіватися, що протягом наступних чотирьох років США не втратять свого лідерства у вільному світі і зроблять свій вагомий внесок у його захист від нової тоталітарної загрози.
- Наша перемога — це не підняття українських прапорів над баштами Кремля. Наша перемога полягає у звільненні наших окупованих територій, якщо не всіх, то хоча б їх переважної більшості, і в неспроможності ворога далі вести широкомасштабні наступальні дії протягом найближчих років. Зважаючи на рабську сутність більшості населення РФ, її розвал на кілька незалежних держав малоймовірний. Навіть якщо олігархи й усунуть Путіна політично чи фізично, то це не зупинить конфронтації між Україною і РФ, оскільки до влади в Москві може прийти ще більш агресивний режим, і це в умовах, коли більшість населення в РФ є і ще тривалий час буде колективним Путіним, яке ненавидить українців за їхню непокірність, волелюбство і небажання ставати руzzкіми…
- Диктатура стає сильнішою коли слабне демократія, а слабне вона тоді, коли починає загравати з диктатурою або проявляє неспроможність чинити їй опір. Таке вже було в історії Європи напередодні Другої світової війни, але схоже, що лідери деяких демократичних країн забувають про це, не роблять висновків із попередніх уроків історії або сподіваються, що «якось пронесе, якось воно буде». Буде, але дуже погано, якщо демократичний світ не об’єднається і не дасть рішучу відсіч глобальному тоталітаризму.
Олексій Волович,
кандидат історичних наук, полковник у відставці
