Олексій Волович
Період невизначеності стратегічного розвитку будь-якої держави полягає в тому, що відповідні плани такого розвитку не дають бажаного результату внаслідок цілої низки внутрішніх і зовнішніх суб’єктивних та об’єктивних причин. Державотворчий і націєтворчий процеси протягом перших 20 років квазінезалежності України тривали досить повільно, важко долаючи радянську ідеологічну, політичну, історичну та культурну спадщини, а також меншовартість і тотальну русифікацію. Проросійські політичні угруповання і яничари, інспіровані і підживлювані Москвою, рвалися до влади, намагаючись знову перетворити Україну в російську колонію. Помаранчевою революцією не вдалося подолати такі негативні процеси. Стратегічна невизначеність України ще більше проявилася у лютому 2014 року, коли путінський режим взявся плюндрувати позитивні наслідки Революції Гідності і російські війська безперешкодно вторглися до Криму, згодом окупувавши значні частини Донецької і Луганської областей. Повномасштабна російська агресія, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, ускладнила перспективи виходу України із періоду стратегічної невизначеності її подальшого розвитку як справді незалежної і суверенної держави на шляху до євроатлантичної інтеграції. Кремлівський фюрер вирішив знищити і українську націю, і українську державу, перетворивши Україну на Малоросію, або приєднавши її до Росії у статусі південно-західного федерального округу, тим самим кидаючи виклик європейській цивілізації, паплюжачи Статут ООН і міжнародне право. Отже, настав тимчасовий період стратегічної невизначеності в боротьбі між силами добра і зла, демократії і автократії. І сьогодні в цій боротьбі Україна, за сприяння своїх партнерів і союзників, має виконати свою історичну святу місію — зламати хребет глобальному тоталітаризму, повернути багатьом народам право жити в мирі і злагоді з вірою у світле майбутнє наступних генерацій людей планети Земля.
Українська влада визначається
Президент України В. Зеленський, Верховна Рада та Уряд України і в цілому патріотичні прошарки нашого громадянського суспільства намагаються робити все належне для того, щоб за допомогою наших партнерів захистити нашу країну. З 22-го по 27-ме вересня президент В. Зеленський провів титанічну роботу в Сполучених Штатах Америки. Свій офіційний візит до США В. Зеленський розпочав 23 вересня, прибувши на Скрентонський боєприпасний завод у штаті Пенсильванія.
24 і 25 вересня В. Зеленський виступив на засіданнях Радбезу і Генасамблеї ООН, а також у форматі «G7+Україна» у Нью-Йорку і Вашингтоні, в ході яких презентував «План перемоги України», що складається з п’яти пунктів — геополітичного, двох військових, економічного та безпекового, і трьох таємних додатків. Він зустрівся з президентом США Джо Байденом та кандидаткою на пост глави США Камалою Гарріс, які пообіцяли, що Америка й надалі підтримуватиме Україну у війні проти Росії. При цьому під час переговорів наголошувалося, що будь-яка здача окупованих українських територій в обмін на «мир» із Росією означатиме капітуляцію України, чого ніяк не можна допустити. В.Зеленський вкотре звернувся до президента Джо Байдена за дозволом на застосування далекобійних ракет ATACMS по військових і промислових об’єктах на території Росії. 27-го вересня, в останні години свого перебування в США, у Trump Tower в Нью-Йорку, незважаючи на певні проблеми, В. Зеленський все ж мав двогодинну зустріч з Дональдом Трампом, під час якої обговорювався «План перемоги України». Це була його друга зустріч з Д. Трампом після їхньої першої 25 вересня 2019 року на полях Генасамблеї ООН. Під час прес-конференції після закінчення переговорів сторони заявили про «спільне бажання справедливо закінчити війну». В. Зеленський підкреслив, що він цінує прихильність Д. Трампа до підходу «мир через силу», оскільки лише такий принцип може реально наблизити справедливий мир в Україні.
Наприкінці першої декади жовтня, під час свого європейського турне, В. Зеленський зустрівся з президентом Франції Е. Макроном, прем’єр-міністеркою Італії Дж. Мелоні, президентом ФРН Ф.-В. Штайнмаєром та канцлером О. Шольцом, прем’єр-міністром Великої Британії К.Стармером, а також новопризначеним генсеком НАТО М. Рютте. На цих зустрічах переважно порушувалися питання про постачання Україні озброєнь, інвестування у виробництва різноманітної зброї безпосередньо в Україні. В. Зеленський також представив європейським партнерам деталі «Плану перемоги України». 11 жовтня в Апостольському палаці Ватикану В. Зеленський зустрівся з Папою Римським Франциском і подякував за молитви Його Святості за мир в Україні, за участь Ватикану в першому Саміті миру та гуманітарну допомогу нашій державі.
17 жовтня на спеціальному засіданні Європейської ради на рівні лідерів Президент В. Зеленський оприлюднив «План перемоги», назвавши його «нашим інструментом примусу Росії до миру». В цей же день зустрівся з президенткою Європарламенту Р. Мецолою і головами політичних груп у ньому. 18 жовтня глава України взяв участь в засіданні Ради «Україна — НАТО», в рамках якого зустрівся з Генсеком НАТО М. Рютте, (вже втретє, відколи 1 жовтня експрем’єр Нідерландів обійняв цю посаду). М. Рютте неодноразово нагадував, що на саміті НАТО у Вашингтоні Альянс вирішив зробити шлях до членства України незворотнім.
Реакція керівництва західних країн на «План перемоги України» була і є в цілому позитивною, хоча майже в кожній із цих країн певні маргінальні проросійські політичні сили критично його оцінювали, наголошуючи при цьому, що Україна, мовляв, ніколи не зможе перемогти «наддержаву» Росію.
За період із січня по листопад 2024 року В. Зеленський відвідав 35 країн, з яких Німеччину — 4 рази, Францію та Італію — тричі, США, Британію та Литву — двічі. Для порівняння: кремлівський фюрер за цей період відвідав лише 9 країн, із яких 5 — пострадянських. З одногу боку, це свідчить про значну політико-дипломатичну перевагу України на міжнародній арені, а з іншого — про майже повну ізоляцію на міжнародній арені злочинного режиму Путіна. Головний позитивний результат презентації нашим президентом «Плану перемоги України» полягає в тому, що істеблішмент наших країн-партнерів так чи інакше був змушений реагувати на пропозиції В. Зеленського, при цьому реагувати не лише під час дискусій, а й збільшенням допомоги Україні в її конфронтації з Московією, що вже триває щонайменше 500 років. Завдяки дискусії навколо «Плану перемоги України» в керівних колах наших країн-партнерів починають дедалі більше розуміти, що Україна бореться не лише за свою свободу і незалежність, а й за безпечне існування всіх європейських країн.
У Верховній Раді перший варіант «Плану внутрішньої стійкості України» В. Зеленський презентував 19 листопада. Остаточний варіант Плану стійкості з усіма додатками буде представлений Президентом наприкінці грудня цього року. Якщо План перемоги передбачає ті заходи, які ми маємо реалізувати разом з нашими партнерами, то у Плані стійкості та робота, яку мають виконати всі наші державні органи і структури та вся українська нація в ім’я перемоги, забезпечення миру і відбудови України.
План перемоги пишеться кров’ю наших воїнів
Російські агресори, розпочинаючи у лютому 2022 року своє «СВО», ставили собі за мету зламати опір ЗСУ і захопити Україну протягом кількох днів. На той час у європейських столицях і в штабах НАТО не могли собі навіть уявити, що українці не тільки зупинять ворога, а й виженуть його за межі Житомирської, Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської та частини Херсонської областей. Якби на початку першого року повномасштабної агресії наші нерішучі партнери, які ніяк не наважаться стати нашими союзниками, достатньо нам допомогли озброєннями та військовою технікою (ОВТ), то російські орди ще у першій половині 2023 року були б відкинуті за межі нашої країни. Але, на превеликий жаль, цього не сталося. Нам допомагали лише для того, щоб ми якось трималися, але аж ніяк, щоб ми перемагали. Ось лише кілька прикладів: На складах Пентагону знаходиться понад 6000 бойових танків M1 Abrams, але майже за 3 роки російсько-української війни США передали нам аж… 31 танк! США не передали Україні жодного винищувача F-16 із наявних в цій країні 1000 таких літаків, і лише дозволили Данії, Норвегії, Бельгії та Нідерландам передати нам кілька десятків F-16, з яких до кінця 2024 року в кращому випадку матимемо таких лише 20. Блокування Конгресом США військової допомоги Україні на суму 61 млрд. дол., яке тривало з жовтня 2023 року по квітень 2024 року, спричинило суттєве погіршення ситуації на фронті для ЗСУ, що дається взнаки до цього часу, особливо на Сході.
Тим не менш, завдяки нашим героїчним Силам оборони просування російських військ на цьому напрямку доволі повільне. Після більш як 1000 днів бойових дій ворогові не вдалося повністю захопити Донецьку і Луганську області, а також жодного обласного центру на Лівобережжі. Втрати ворога не можуть не справляти враження, але це його не зупиняє. Вже більше чотирьох місяців триває Курська операція ЗСУ, яка продемонструвала, що бити ворога можна і треба на його власній території, оскільки у Росії немає достатніх резервів, щоб одночасно вести бойові дії там і в Україні. З метою витіснення наших Сил оборони з Курської області ворог зібрав близько 50 тисяч військових, в тому числі до 12 тисяч північнокорейських, втім йому цього досі не вдається зробити, оскільки наші війська дають гідну відсіч, застосовуючи сучасні технології у маневрених бойових дій як під час наступу, так і в обороні. Після початку курської операції ЗСУ подальше балакання кремлівської камарильї про СВО в Україні стало абсолютним абсурдом. Курська операція демонструє світові цілковиту відмінність бойових дій ЗСУ на території Росії, де наші воїни гуманно ставляться до місцевого населення і російських полонених, на відміну від варварських методів рашистських орд, які протягом майже трьох років вбивають в Україні мирне населення і знищують цивільну інфраструктуру.
Курська операція має не тільки велике військове значення, а й політичне, оскільки демонструє слабкість «другої армії світу». Якщо Курська операція і надалі буде вдалою, це активізує допомогу Україні з боку країн Заходу, які більш охоче сприяють сильним і самодостатнім партнерам. Та якщо командуванню ЗСУ і доведеться вивести наш контингент з частини Курської області, то нічого страшного не станеться. Наш контингент на Курщині вже набув дуже важливого досвіду і вкотре продемонстрував, що ворога краще бити на його власній території, для захисту якої у нього не вистачає сили. Будемо сподіватися, що операції ЗСУ виконуватимуться не лише в Курській області, а й в інших прикордонних російських областях та на Кубані.
Україна понад рік просила дозвіл на використання відносно далекобійних ракет ATACMS по території РФ, але адміністрація Джо Байдена постійно зволікала, посилаючись на загрозу ескалації ситуації в Європі. Таке зволікання дало змогу російським ВПС завчасно перебазувати свої літаки на відстань більше 500 км від кордонів з Україною. І лише в листопаді ц.р. США, Велика Британія і Франція надали такий дозвіл застосовувати ракети ATACMS, Storm Shadow і SCALP по військових об’єктах на території РФ, спочатку переважно в Курській області. Обережний бундесканцлер ФРН герр Олаф Шольц, як і раніше, не погоджується на постачання Україні німецьких крилатих ракет TAURUS. Йому, як кажуть, краще видно, тим більше, що нещодавно він майже годину спілкувався з Путіним, який скоріше за все намагався його залякати. Це все, що Путін може, маючи ядерну зброю. Водночас ми маємо бути вдячні О. Шольцу за те, що він зробив для України. Аби як там було, а у Європі ФРН на першому місці за рівнем допомоги Україні — майже 30 млрд. євро. Під час тривалих переговорів з президентом В. Зеленським 2 грудня ц.р. у Києві О. Шольц анонсував передачу Україні ОВТ на суму 650 млн. євро. Воно буде поставлене в грудні 2024 року. 26 листопада Парламентська асамблея НАТО закликала уряди держав-членів надати Україні крилаті ракети дальністю дії 1000-5500 км, наприклад, «Томагавки».
Перспективи взаємодії з США у 2025-му році
Не дивно, що в Україні з особливою увагою стежили за перебігом передвиборчої президентської кампанії в США, оскільки їх допомога вкрай важлива під час нашої конфронтації з Рашистаном. Період певної невизначеності потенційної політики Д. Трампа і К. Гарріс щодо України тривав до виборів 5 листопада, не припинився він і зараз, після обрання Д. Трампа 47-м президентом США. Скоріше за все, триватиме не тільки до інавгурації 20-го січня 2025 року, а й напевно деякий час, після інавгурації, допоки не буде остаточно сформована адміністрація президента Д. Трампа і не будуть визначені основні напрямки та пріоритети внутрішньої і зовнішньої політики нової/старої американської влади.
На мій погляд, перемогу К. Гарріс зустріли б в Україні зі значно більшим ентузіазмом, ніж другий термін президентства Д.Трампа. У разі обрання К. Гарріс її політика щодо України продовжувалася б у руслі традиційної зовнішньої політики Демократичної партії, можливо, навіть більш активно щодо забезпечення інтересів України, ніж це було при досить стриманому президентові Джо Байдені. Щодо майбутньої американської політики стосовно України, то українці сприймають її у з певним занепокоєнням, зважаючи на неординарність Д. Трампа, на його непередбачуваність, імпульсивність і епатажність, а також не зовсім зрозумілі обіцянки швидко покласти край російсько-українській війні.
Зважаючи на діяльність Д. Трампа, хто тільки не називає його непередбачуваним, але не виключено, що така риса характеру може бути позитивною для нас і негативною для наших ворогів. І все ж українців дещо бентежать певні особливості політичних поглядів Д.Трампа, досить далеких від традиційних демократичних ідеалів і цінностей і більш наближених до бізнесового прагматизму. Д. Трамп став першим в історії США президентом, який до обрання на цей пост не обіймав жодної політичної посади, власне, так як і президент В. Зеленський в історії незалежної України. Проте вони досить швидко набувають політичного досвіду. Не надто надихають українців і постійні твердження Д. Трампа про його «добрі стосунки» із Путіним (чи не з найбільшим злочинцем у світі після Гітлера), божевільна політика якого вже призвела до загибелі сотень тисяч людей — як українців, так і росіян, — не кажучи про його постійне залякування цивілізованого світу ядерним апокаліпсисом. Українці також пам’ятають, як Д. Трамп з жовтня 2023 року по квітень 2024 року тиснув на Конгрес, намагаючись заблокувати голосування про надання Україні 61,4 млрд дол. переважно військової допомоги. Зрештою, ці шкідливі для нас вчинки Д. Трампа були значною мірою пов’язані з передвиборчою боротьбою. Хотілося б сподіватися, що перебуваючи вдруге на посаді президента США, підходи Д. Трампа щодо підтримки України будуть більш позитивні.
Як відомо, США — це провідна світова демократія, незважаючи на тимчасові відхилення в той чи інший бік на певних етапах історичного процесу розвитку цієї наддержави. У будь-якому разі, починаючи з 1776 року, США були першою демократичною державою у світі в цілому океані монархій. У цьому році виповнюється 170 років з дня заснування правої консервативної Республіканської партії (РП), з якої вийшло багато видатних американських лідерів, зокрема перший президент від цієї партії Авраам Лінкольн (1861-1865), який вважається національним героєм США. Упродовж всієї історії США і до цього часу було 19 республіканських президентів, найбільша кількість від усіх політичних партій. Але яким би видатним не був той чи інший американський президент, РП — це, як казали колись про КПРС, — «колективний розум, честь і совість» Америки, так само як і Демократична партія (ДП). Таким чином, обрання республіканця Д. Трампа 47-м президентом США аж ніяк не означає, що він протягом своєї другої каденції керуватиме РП. З 2017 року головою Національного комітету РП є пані Ронна Ромні Мак-Деніел. Основним завданням РП, як і лівоцентристської ДП, заснованої у 1792 році третім президентом і також національним героєм США Томасом Джефферсоном, є відстоювання національних інтересів США. І в цьому є чимало спільного між обома партіями, що дає нам підставу сподіватися на взаємодію республіканців і демократів в Конгресі, особливо у питанні національної безпеки США, Європи та України. Таким чином, якщо діяльність президента Д. Трампа буде якимось чином не співпадати з генеральною лінією РП, то йому на це вкажуть як в Національному комітеті РП, так і з боку республіканської фракції в Конгресі. Історично склалося так, що в РП існує два крила — «національні егоїсти» або ізоляціоністи, до якого певною мірою належить сам Д. Трамп, і «яструби» — прихильники лідерських позицій США на міжнародній арені. І щоб мати підтримку всієї партії, Д. Трамп змушений буде лавірувати між обома крилами РП. Очевидно, що гасло Д. Трампа «Make America great again» не може бути реалізовано, якщо адміністрація Д. Трампа займеться винятково внутрішніми проблемами США і усунеться від вирішення глобальних проблем, зокрема щодо зупинення агресії РФ проти України, співпраці з усіма країнами НАТО та іншими партнерами, такими як Австралія, Нова Зеландія, Японія та Республіка Корея. Схоже, що сьогодні це певною мірою усвідомлюють Д. Трамп і його команда. І про це останнім часом свідчать досить інтенсивні контакти і консультації Д. Трампа з лідерами країн НАТО і ЄС.
Контакти Д.Трампа зі світовими лідерами після 5-го листопада
В перші дні після 5-го листопада новообраний президент США Д. Трамп мав перші телефонні контакти з лідерами Європи. За словами колумніста WP Девіда Ігнатіуса, ці контакти мали більш доброзичливий характер, ніж очікувалося. Зокрема, Д. Трамп дав позитивні сигнали щодо України, при цьому ставив співрозмовникам питання, а не висував якісь вимоги, як він це зазвичай робив раніше.
Увечері 6-го листопада В. Зеленський провів коротку «чудову розмову» з Д. Трампом, яка «свідчить про те, що обидві сторони цінують стратегічне партнерство». Встановлення і поглиблення контактів очільників української влади з президентом Д.Трампом та провідними представниками його майбутньої адміністрації на етапі її формування та визначення основних пріоритетів її майбутньої зовнішньої політики, зокрема стосовно російсько-української конфронтації, є надзвичайно важливим завданням українського керівництва ще до проведення інавгурації Д. Трампа.
Під час бесіди з канцлером О. Шольцем Д. Трамп цікавився його думкою щодо презентованого українським лідером В. Зеленським Плану перемоги, а також запитував, що канцлер думає про російського диктатора Путіна. Після розмови з Д. Трампом О. Шольц заявив, що лідери обох країн разом зможуть опрацювати стратегію для майбутнього України. О. Шольц підкреслив, що «нічого не повинно вирішуватися за спиною українського народу». Під час півгодинної телефонної розмови з Д. Трампом президент Франції М. Макрон заявив, що Путін не зацікавлений у справедливому мирі та не готовий до переговорів щодо його досягнення. Натомість він має намір посилити бойові дії, щоб підвищити свої ставки ще більше. Д. Трамп і М. Макрон також домовилися працювати разом над врегулюванням ситуації в Україні та на Близькому Сході. Під час розмови Д. Трампа з прем’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером обговорювалися двосторонні відносини, а також ситуація в Україні та на Близькому Сході. Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн мала телефонну розмову з Д. Трампом, зокрема щодо спільної роботи між ЄС і США над розв’язанням геополітичних проблем, включно з обороною України. Прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні у своєму привітанні Д.Трампу зазначала, що Італія та США — «сестринські країни, об’єднані спільними цінностями та історичною дружбою» і висловила впевненість у зміцненні стратегічних відносин між двома країнами.
З прем’єр-міністром Канади Джастіном Трюдо Д.Трамп говорив про економічну співпрацю, зокрема про виконання торгівельної угоди між Канадою, США та Мексикою, яка була укладена під час першої каденції Д. Трампа. Гарно поговорили, але вже 25-го листопада Д. Трамп заявив, що підвищить тарифи до 25% мита на всі товари з Канади, Мексики та Китаю у перший же день свого перебування у Білому домі.
29 листопада Джастін Трюдо був змушений поїхати на курорт Д. Трампа в Мар-а-Лаго в штаті Флорида, щоб зустрітися з ним і спробувати якось владнати це питання. Але це йому не вдалося. Під час розмови Трамп заявив, що Канаді «варто стати 51-м штатом Америки, якщо 25% торгового мита Вашингтона вб’ють канадську економіку» і запропонував Трюдо стати губернатором цього штату (??). Ось так Д.Трамп поводиться з найближчим союзником по НАТО. Спочатку гроші — потім дружба.
6-7 листопада Д. Трамп також мав розмови з лідерами Індії, Саудівської Аравії, Ізраїлю, Японії, Південної Кореї та Угорщини. Після 5 листопада Д. Трамп провів кілька телефонних розмов з В. Орбаном. За деякими даними, Д. Трамп цікавився думкою Орбана щодо припинення війни в Україні (??). Як відомо, В. Орбан продовжує виступати проти того, щоб ЄС колективно надавав військову підтримку Україні і продовжує блокувати рішення, пов’язані з постачанням озброєння для ЗСУ на суму 6,6 млрд. євро. 9 грудня В. Орбан зустрівся на півдні Флориди з Д. Трампом, бізнесменом Ілоном Маском та майбутнім радником з питань національної безпеки Майком Волтцом. За деякими даними, Орбан привіз Трампу «послання» від кремлівського диктатора.
Президент КНР Сі Цзіньпін надіслав Д.Трампу вітальну листівку, в якій закликав до «здорових і стабільних китайсько-американських відносин», а також нібито мав коротку розмову з Д. Трампом. За даними WP, 7 листопада Д. Трамп мав телефонну розмову з Путіним, перебуваючи у Флориді. Неназвані джерела, яких цитує це видання, повідомили, що Д. Трамп попросив Путіна «не ескалувати війну в Україні і закликав його до переговорів щодо якнайшвидшого врегулювання війни в Україні». На думку багатьох аналітиків, Путін може погодитися на перезавантаження російсько-американських відносин лише за умови, якщо США скасують санкції проти Росії і не будуть підтримувати Україну.
На думку деяких оглядачів, головним представником Європи у переговорах з Д. Трампом, крім Урсули фон дер Ляєн, ймовірно буде генсек НАТО Марк Рютте, якого Д. Трамп дуже поважає. Під час першої президентської каденції Д. Трампа М. Рютте був одним із небагатьох європейських лідерів, якому вдалося налагодити з ним хороші робочі відносини. 22 листопада М. Рютте зустрівся з Д. Трампом в Палм-Біч, що в штаті Флорида, де виклав Д. Трампу своє бачення сутності російсько-української екзистенційної війни, від наслідків якої залежатиме безпека не тільки України, всієї Європи, а й усього світу. Сподіваюся також, що М. Рютте розтлумачив Д. Трампу, що послабити Китай можна лише завдяки послабленню Росії у спосіб надання Україні максимально можливої військової і фінансової підтримки з боку країн НАТО, про що М. Рютте, до речі, вже неодноразово заявляв.
Формування складу адміністрації президента Д. Трампа
Після обрання на пост президента Д. Трамп почав формувати свою майбутню адміністрацію. В цьому у нього не надто вдалий досвід з часів першої президентської каденції. Зараз його основними радниками з кадрових та інших питань є його сини Дональд-молодший та Ерік, зять Джаред Кушнер, екскандидат у президенти США проросійський підприємець індійського походження Вівек Рамасвамі, віце-президент Джей Ді Венс, відомий своїми антиукраїнськими заявами, та адвокат Трампа з 2016 року Борис Епштейн, родом із Росії. Схоже, що головним радником Д. Трампа з багатьох питань є великий шанувальник Путіна Ілон Маск, який інвестував у виборчу кампанію Д. Трампа близько 200 млн. дол. При цьому він майже постійно перебуває поряд з Д. Трампом і надає йому свої поради. Як зазначає колишній посол України в США Олег Шамшур, головним критерієм Д. Трампа в доборі кадрів «є абсолютна лояльність до «боса» й уміння обстоювати його ідеї та вчинки, що цінується ним на порядок вище, ніж компетентність і досвід». Від себе додам, що в цьому президент Д. Трамп не відрізняється від багатьох президентів у світі. Слід зазначити також, що Д. Трамп досить часто міняв чиновників у своїй першій адміністрації в 2017 — 2021 роках. Наприклад, за 4 роки він змінив п’ятьох міністрів оборони. Доволі часто Трамп змінював й інших очільників своєї попередньої адміністрації, особливо тих, хто дозволяв собі дискутувати з ним. Напевно, так буде й цього разу. Назвемо далі деяких кандидатів на посади в майбутній адміністрації Д. Трампа, які працюватимуть у сфері зовнішніх відносин, безпеки, оборони та розвідки.
Вже 8 листопада Д. Трамп призначив 67-річну Сьюзан Вайлз керівницею канцелярії Білого дому. Вона стане першою жінкою на цій посаді. С. Вайлз — досвідчена політична діячка із Флориди, яка де-факто очолювала виборчу кампанію Д. Трампа і була його радницею під час його першої каденції. С. Вайлз також допомагала Д. Трампу з адвокатами в його кримінальних і цивільних справах. Керівник офісу президента США займається персоналом Білого дому, регулює доступ певних осіб до Овального кабінету, веде переговори від імені президента з Конгресом, очільниками виконавчої влади та представниками різних політичних груп.
В середині листопада Д. Трамп заявив, що має намір призначити конгресмена Майкла Волтца радником з питань нацбезпеки, а сенатора Марко Рубіо — на посаду держсекретаря. Обидва політики є затятими «яструбами» відносно таких супротивників США, як Китай, Росія, КНДР та Іран. У 2022-2023 роках вони рішуче засуджували російську агресію, виступали за надання Україні допомоги, хоча вже на початку 2024 року під впливом «трампістів» голосували за її припинення і за «врегулювання конфлікту» перемовинами і взаємними поступками України і Росії. Водночас вони за посилення позицій США в НАТО, що не може не викликати обережного оптимізму в українців і сподівання на те, що при Трампі Україна не втратить підтримку. М. Волтц вже зустрівся з генсеком НАТО Марком Рютте і запевнив його, що європейці та інші союзники США «відіграватимуть ключову роль» в мирному процесі навколо України.
Про призначення 80-річного генерала у відставці Кіта Келлога на посаду спеціального представника США з питань України та Росії Д. Трамп повідомив 27 листопада. Келлог також буде помічником президента. Цю посаду мріяв зайняти адвокат Борис Епштейн на тій підставі, що у нього є багато родичів в Росії і Україні. Як стало відомо, ця посада не буде офіційною й оплачуваною, як це також було з всім відомим в Україні Куртом Волкером. До цього Д. Трамп розглядав можливість призначення на таку посаду колишнього главу Національної розвідки Річарда Гренелла.
Під час першої каденції Д. Трампа у Білому домі К. Келлог був радником з національної безпеки колишнього віцепрезидента Майка Пенса. На даний час К. Келлог є співголовою Центру американської безпеки в Інституті політики «Америка понад усе» (AFPI). У березні 2023 року К. Келлог критикував «надто повільну допомогу Україні з боку Заходу». За його словами, агресія Росії проти України стала можливою внаслідок відсутності належної реакції з боку США на захоплення Росією Криму у 2014 році, а також через «поразку США в Афганістані». На думку К. Келлога, якщо США не продемонструють лідерство зараз, то вони «ризикують загрузнути в ще одній нескінченній війні».
Новим керівником ЦРУ Д. Трамп планує призначити Джона Реткліффа замість Вільяма Бернса. До цього Дж. Реткліфф був директором Національної розвідки та колишнім прокурором. Республіканець Дж. Реткліфф тричі обирався до Конгресу США, перш ніж піти працювати в першу адміністрацію Д. Трампа в середині 2020 року. Дж. Реткліфф удостоївся прихильності Д. Трампа, коли рішуче захищав його під час процесу щодо імпічменту у 2019-му році.
На посаду нового міноборони Д. Трамп вирішив висунути 44-річного Піта Брайана Гегсета, який є ведучим телеканалу Fox News. Він сподобався Д. Трампу коли неодноразово брав у нього інтерв’ю. Піт Гегсет Навчався в Принстонському і Гарвардському університетах. Раніше він був виконавчим директором двох ветеранських організацій. Піт Гегсет є ветераном армії США, офіцером Національної гвардії. Кілька років служив в Іраку, Афганістані та на військовій базі в Ґуантанамо на Кубі. У Пентагоні шоковані таким рішенням Д.Трампа про призначення на пост міністра оборони відставного майора Національної гвардії, який має командувати ЗС США чисельністю 1,3 мільйона військовослужбовців та понад 750 тис. цивільних осіб, якщо його затвердить Сенат. В Пентагоні також стривожені через можливі чистки генералів та офіцерів й через потенційне скорочення важливих оборонних програм.
Російське вторгнення в Україну в 2022 році П. Гегсет назвав війною Путіна за принципом «поверни мені моє» (??). Він виступає проти американського втручання на європейському континенті, щоб «не провокувати Путіна і не заганяти його в кут». Отаке ось стратегічне бачення майбутнього міністра оборони США, яке нас може лише засмучувати. Звісно, в Пентагоні служать сотні досвідчених генералів і тисячі офіцерів, які можуть допомогти П. Гегсету усвідомити його функціональні обов’язки. В мене таке передчуття, що Сенат не затвердить кандидатуру Гегсета на пост міністра оборони США.
Д. Трамп також визначився з кандидатурою посла США при НАТО. Ним може стати республіканський юрист Метью Вітакер, який здійснював нагляд за розслідуванням спеціального радника Роберта Мюллера щодо втручання РФ у вибори в США у 2016 році. Зовнішньополітичні погляди М. Вітакера невідомі, оскільки він ніколи не переймався питаннями зовнішньої політики.
Д. Трамп запропонував конгресвумен від штату Нью-Йорк Елізі Стефаник посаду постпреда США в ООН. Хоча вона й має українське прізвище, але про її українське походження доведеної інформації немає. За деякими даними, її предки походять із Польщі.
13 листопада Д. Трамп повідомив про призначення на посаду директорки Національної розвідки 43-річної Тулсі Габбард, що викликало велике здивування в експертному середовищі як в США, так і закордоном, оскільки вона ніколи не працювала у сфері розвідки і не має відповідної освіти. Тим неменше, на цій посаді вона контролюватиме 18 американських розвідувальних агенцій. З 2013 по 2021 рік Т. Габбард представляла Гаваї в Конгресі США. Після невдалого балотування на пост президента США у 2020 році Т. Габбард залишила ДП, почала активно підтримувати Д. Трампа і згодом вступила до РП. Центр протидії дезінформації при РНБО України раніше звинувачував Т. Габбард у «поширенні проросійської пропаганди за гроші Кремля». Зокрема, Т. Габбард стверджувала, що «США винні у військовій агресії Росії», бо «провокували» агресора багато років, і що нібито «правляча еліта Вашингтона руками українців хоче вбити якомога більше росіян»… Повідомляється, що розвідувальна спільнота США була також шокована висуванням Т. Габбард на посаду директорки Національної розвідки США, маючи на увазі те, що «у неї немає жодного досвіду роботи в розвідці».
Оскільки, згідно з Конституцією США, призначення кандидатів на державні посади має затверджуватися Сенатом Конгресу США, то не можна виключати, що дехто із запропонованих Д. Трампом кандидатів не матиме відповідного дозволу. Але для нас добре вже те, що сьогодні на ключових позиціях в адміністрації президента Д. Трампа є політики, які досить жорстко ставляться щодо агресивної Росії і співчувають Україні. Це — Майк Волтц, Марко Рубіо та Кіт Келлог. Навіть майбутній віцепрезидент Джей Ді Венс після виборів, як не дивно, ще не робив антиукраїнських заяв. І це вже добре. Деякі представники команди Д. Трампа і він сам дедалі частіше публічно виступають на підтримку України.
Олексій Волович,
кандидат історичних наук, полковник у відставці
Частина 2
