Великий світовий безлад: війни та хаос стають новою нормою. До чого нам ще слід готуватися?
«Neue Zürcher Zeitung», Швейцарія
У впливовому швейцарському виданні «Neue Zürcher Zeitung» кілька днів тому надрукована аналітична стаття власного головного редактора Еріка Гуйєра (Eric Gujer) з аналізом актуальних явищ у світі та спробами попереднього прогнозу подальшого розвитку подій. Автор зосереджується саме на останніх явищах у Сирії та поваленні режиму Асада, аналізуючи те, що коється у світі після Другої світової війни, на ролі США, Ізраїлю у поваленні диктаторського режиму в Дамаску, на стратегічній поразці Росії у регіоні, перспективах діяльності «вісі зла» у складі Росії, Ірану, Північної Кореї, Китаю та Сирії. А також наголошує, що особливу для України роль відіграли дії спецпідрозділів ЗС України, які приховано передислокували частини своїх сил до кризового регіону зі зброєю та брали участь у бойових діях зі знищення військ Асада, а також у протистоянні режиму аятолл в Ірані та дислокованих у регіоні росіян.
|
…У світі панує небезпечний глобальний вакуум влади. Американського світопорядку більше не існує. Водночас Ізраїль демонструє, як можна досягти бажаного за допомогою чіткої стратегії та рішучості… |
У світі панує небезпечний глобальний вакуум влади, відзначається у швейцарському виданні. Американського світопорядку більше не існує. Водночас Ізраїль демонструє, як можна досягти бажаного за допомогою чіткої стратегії та рішучості.
Автор статті порівнює сучасний світ з картковим будиночком. Нещодавно здавалося, пише автор, що диктатор Сирії Башар Асад впевнено тримається при владі. Тепер диктатор утік, а Дамаск у руках повстанців. Ще ніхто не знає, щоправда, чи те, що прийде після ісламістської революції, буде кращим за попередній режим. Такі переломні моменти є характерною рисою нашої епохи, зокрема поспішний відхід американців з Кабулу, російське вторгнення в Україну, садистська оргія ХАМАС. За одну ніч можуть статися несподівані, здебільшого криваві дії та вчинки. Це і відрізняє сучасність від тривалого повоєнного періоду між 1945 і 2022 роками, холодної війни та західної домінантності після падіння Берлінської стіни, з їхньою демонстративною стабільністю. Спершу рівновага між США та Радянським Союзом забезпечувала передбачуваність, а потім протягом трьох десятиліть панував формат Pax Americana.
Довідково. Pax Americana — стилістичний термін на позначення періоду економічної та суспільно-політичної стабільності, який склався спочатку в Західній Півкулі, а після закінчення Другої світової війни й в усьому світі й характеризувався політичним, культурним та економічним домінуванням США.
Сьогодні більше немає регіональних режимів, які гарантувалися б однією чи кількома великими державами. Той, хто готовий застосувати максимальне насильство, хто береться заплатити за це високу ціну, може захопити значну владу. І це не дуже відрізняється в Європі від Близького Сходу.
Американська політика стримування перебуває у кризі
Путін розпочав вторгнення до України, тому що міг зробити це безкарно, вважає автор. Ніхто його не зупинив, ніщо його не стримувало. У міжнародній політиці таких правил, на які можна покластися, тепер менше, ніж будь-коли. Діє право сильного.
Ось Ізраїль скористався можливістю знищити ХАМАС, зменшити вплив «Хезболли» та послабити Іран. Усі спроби Вашингтону закликати єврейську державу до стриманості зазнали невдачі. Ізраїль виявився міцнішим у цьому регіональному конфлікті й використовує свою позицію до межі можливого.
За часів холодної війни все було інакше. Після того, як США в Єгипетсько-ізраїльській війні 1973 року однозначно стали на бік Ізраїлю, на Близькому Сході встановився баланс сил. Радянський Союз прикривав режим Асада, а Америка – своїх союзників. Напруженість регулярно переростала у спалахи насильства, але супердержави не дозволяли конфліктам розростатися.
Така розстановка геополітичних сил залишилася в минулому. Росія більше не є глобальним гегемоном, здатним діяти одночасно в кількох регіонах, як під час холодної війни. Москва змушена спрямовувати всі свої зусилля на війну в Україні. Через це для Сирії у Москви нічого не залишилося, хоча ця країна з російською військово-морською базою у сирійському Тартусі є фундаментом військової присутності РФ в регіоні.
Це багато говорить про сьогоднішню міць Росії, відзначає NZZ. Її достатньо, щоб напасти на беззахисну сусідню країну. Але її не вистачає для протистояння більш потужному супротивнику чи діям на більш віддаленому театрі воєнних дій. Таким чином, застереження про те, що після України Путін поверне до Балтії, виглядають значно перебільшеними.
Екстремальний сценарій розвитку подій, за яким диктатор під час подальшої ескалації застосує ядерну зброю, також вважається далеким від дійсності. Для цього режим Кремля надто слабкий. Незважаючи на російський неоімперіалізм, відзначає автор, дні Радянського Союзу безповоротно минули.
|
…Путін є майстром того, щоби виглядати значнішим, ніж він є насправді… |
Путін є майстром того, щоби виглядати значнішим, ніж він є насправді. Але це працює лише доти, поки його опонент не розкриє блеф правителя Кремля. Можливо, припускає NZZ, Трамп має достатньо нервів для цього.
Однак і політика американського стримування в кризі. США вже не є єдиною супердержавою, як після 1989 року. Сьогодні є кілька держав, які відкрито кидають виклик Вашингтону. Той факт, що США володіють ядерною зброєю, не має великого значення. Ядерне стримування працює лише між ядерними державами. Жоден президент не застосовуватиме ядерну зброю проти «Талібану».
Відтоді як ХАМАС занурив у хаос Близький Схід, Вашингтон виглядає особливо безпорадно. Єменські хусити, яких підтримує Росія, завдяки повітряним атакам майже паралізують судноплавство в Червоному морі, в одній із найважливіших торговельних артерій світу. Проте США не наважуються вжити заходів проти покровителів повстанців —мулл у Тегерані. Хоча заблокувати експорт іранської нафти було б легко. Для цього вистачило би символічної демонстрації сили, але навіть на це у Вашингтона бракує волі.
На відміну від часів холодної війни та золотої ери після розпаду Східного блоку промосковських держав Європи, сьогодні не існує глобального світопорядку. Усі співвідношення сил є нестабільними, панує світовий безлад. На заповнення цього вакууму підуть роки, вважає автор статті. У цьому й полягає кризовий характер сучасності.
За таких фаз невизначеності в минулому вибухали світові війни. Тим більше, що зараз важливими є чіткі стратегії та рішучі дії.
Коли рік тому, 7 жовтня, ХАМАС зважився на вторгнення до Ізраїлю, у прем’єр-міністра Нетаньяху не було плану дій. Він був так само захоплений зненацька вторгненням, як і військові та спецслужби. Однак він сформував стратегію з уламків старої доктрини й не піддався критиці, що могла призвести до ухвалення хибних рішень. Ізраїльські війська ретельно підготувалися до боїв у лабіринті будинків і тунелів Гази. Вони врахували уроки Ліванської війни 2006 року: замість повномасштабного вторгнення була обрана та підготовлена обмежена операція поблизу кордону та авіаудари по позиціях «Хезболли» в тилу. Розвідувальні служби зміцнили свою перевагу, глибоко проникнувши в електронні комунікації противника.
Усі ці елементи ізраїльського домінування були і раніше. Але потрібне було тверде лідерство, щоб об’єднати їх і реалізувати. Нетаньяху зробив це, – з певною часткою безжальності, якщо згадати про викрадених заручників. Їхнє звільнення не стало пріоритетом для глави уряду Ізраїлю. Однак йому вдалося розірвати лещата, в які ізраїльська держава була затиснута іранськими союзниками – ХАМАСом і «Хезболлою».
Ізраїль зробив більше для повалення Асада, ніж США
Поразка «Хезболли» проклала шлях до падіння сирійського диктатора. Наразі ізраїльські ВПС знищують жахливі арсенали Асада, який накопичував зброю масового ураження та труїв власний народ. Раніше те саме зробили б самі США. Проте навіть близькі союзники, як-от США та Німеччина, постійно застерігали Єрусалим від ескалації. Якби такі застереження перемогли, Ізраїль не досяг би жодної зі своїх військових цілей. Без готовності ризикувати конфлікти не виграються. Застереження проти ескалації перетворилися на виправдання для західної бездіяльності.
Ганебний кінець династії в Дамаску став ударом для Ірану
Це торкнулося Ірану в кількох аспектах. По-перше, було повалено важливого союзника Тегерану. По-друге, втрачено сухопутне сполучення з Ліваном, а отже, і прямий маршрут постачання для й без того ослабленої «Хезболли». По-третє, Тегерану довелося тимчасово відмовитися від мрії про регіональне домінування.
Від такої ізраїльської стратегії спочатку виграли сирійські повстанці, у довгостроковій перспективі це приносить користь США. Завдяки атомній програмі, конвенційній перевазі та мережі своїх союзницьких угруповань Іран кидав виклик Вашингтону в боротьбі за домінування на Близькому Сході. Наразі цьому покладено край, американські партнери в Перській затоці, насамперед Саудівська Аравія, можуть зітхнути з полегшенням.
Хоча європейці цього ніколи не визнають, але якщо кількість сирійських біженців зменшиться, якщо менше мігрантів і екстремістів прибуватиме до Європи з кризового регіону, то за це вони будуть більше завдячувати Нетаньяху, ніж власним мирним закликам, зазначається у статті видання.
Хороша новина такого геополітичного перегрупування полягає в тому, що обставини можуть раптово змінитися на користь Заходу, який опинився під тиском. Останніми роками Захід майже змирився з тим, що авторитарна вісь, до якої входять Китай, Росія, Іран і Північна Корея, випереджає його. Однак кінець цієї історії ще не настав. Демократії не здобули остаточної перемоги після колапсу комунізму, як і авторитарний альянс не досягне такого успіху. Боротьба триває від раунду до раунду. Стабільність можлива лише як тимчасова рівновага.
Погана новина полягає в тому, що для покращення ситуації необхідно діяти активно та бути готовими ризикувати. Хто лише чекає, той нічого не виграє. США занадто довго були лише спостерігачами на Близькому Сході, чого явно недостатньо. Європейці, своєю чергою, покладаються на те, що великий американський брат домовиться з Москвою щодо України. Але цього тим більше недостатньо. Стабільний порядок сам по собі не настає.
Центр уваги провідних країн світу переміщується між підсумками президентських виборів у США з неминучими змінами зовнішньої політики нової адміністрації під проводом Дональда Трампа та подіями у кризових регіонах світу, до яких несподівано для більшості експертів потрапив Близький Схід.
|
…Для України серед учасників подій навколо Сирії та у самій державі немає однозначних друзів чи доброзичливих партнерів… |
Для України серед учасників подій навколо Сирії та у самій державі немає однозначних друзів чи доброзичливих партнерів. Невідомо, до чого призведуть кровопролитні протистояння між диктаторськими режимами та терористичними організаціями. Водночас, для України позитивним є безумовний геостратегічний програш і поразка Росії, що стали очевидними після повалення режиму промосковського диктатора Асада.
Якщо продовжувати тему, порушену автором у статті, то звернемо увагу на те, що чути нині чимало голосів (назвемо так) обережних експертів в Україні щодо неминучої помсти росіян за програш у Сирії та подальшого перекидання решток російських військ на український фронт. Теоретично це можливо. Але знищення військ російського агресора, де би воно не сталося, – у Сирії, у Курській області чи в Україні, – є нам на користь та сприяє нашій перемозі. Остаточною вікторією України та демократичних сил у світі над російським новітнім фашизмом стане розпад РФ у сьогоднішній її формі суб’єкта міжнародного права та утворення на її місці низки нових незалежних держав з демократичними урядами. Тому зараз ми позитивно сприймаємо повалення режиму Асада та успішну участь спецпідрозділів ЗС України у бойових діях на користь повстанців. Стратегічна поразка Росії на Близькому Сході наближає нашу перемогу над російським агресором у війні за виживання української нації та держави.
Підготував Сергій Польовик
