Україна у «трикутнику» США-Німеччина-Росія. Хто переможе?

Іван Січень

 

 

Літо поточного року залишається одним із найбагатших на резонансні політичні події, які визначально впливають на геополітичну ситуацію в світі та безпосередньо стосуються інтересів України. Черговою з таких стала зустріч15 липня ц. р. президента США Дж. Байдена та федерального канцлера Німеччини А. Меркель. Світові та українські ЗМІ вже чимало повідомляли про неї. Однак не зайве з дещо іншого кути зору звернутися до цієї теми, бо вона фактично залишилася поза увагою мас-медіа. Зокрема, — через «призму» нової холодної війни між Росією та Заходом, яка розпочалась з російським нападом на Україну в 2014 році.

 

…Причини поразки колишнього Радянського Союзу в повній мірі враховуються сучасною Росією у її новому протистоянні із Заходом…

Як відомо, головними запоруками у досягненні перемоги в будь-якій війні є рішучість у досягненні визначених цілей, перевага у ресурсах та наявність надійних союзників. Саме це і забезпечило Заходові перемогу над СРСР у минулій холодній війні. Причини поразки колишнього Радянського Союзу в повній мірі враховуються сучасною Росією у її новому протистоянні із Заходом. Звичайно, за своїм економічним потенціалом вона не може порівнятися зі США та Європою, як цього не міг зробити і СРСР. А тому, як і він, РФ робить ставку на демонстрації військової сили та спроби розколу Західного світу.

Останнім часом Росії майже вдалося досягти бажаного. Причому, навіть і без надзвичайних з її боку зусиль, а тільки завдяки політиці колишнього президента США Д. Трампа, який зіпсував відносини зі всіма американськими партнерами, в тому числі і з Німеччиною. І навіть більше, він ухвалив рішення про виведення американських військ з її території, що створило пряму небезпеку обороноздатності НАТО в умовах посилення загроз з боку Росії.

Звичайно, Д. Трампа не можна звинувачувати у свідомому сприянні Москві, однак його дії об’єктивно допомагали реалізації її інтересів. Так, проблеми, що виникли у стосунках між США та ФРН, відразу ж використала Росія для зміцнення своїх позицій як у Німеччині, та і загалом у Європі. Особливо завдяки тому, що Д. Трамп «посварився» ще і з Францією, що повністю змінило політичні уподобання президента цієї країни Е. Макрона. Так, якщо після перемоги на президентських виборах у Франції в 2017 році Е. Макрон стояв на відверто антиросійських позиціях через підтримку Москвою його основної супротивниці — лідера «Національного фронту» М. Ле Пен, то політика Д. Трампа змусила його фактично стати на бік Росії. Прикладів цього є достатньо, і ми вже їх згадували на нашому сайті. Отож не втомлюватимемо читачів переліком відомих фактів.

Нажаль, всі ці проблеми зберігаються і на сьогоднішній день, що, зокрема, підтверджує нещодавня ініціатива лідерів Німеччини та Франції запросити В. Путіна на саміт ЄС. І тепер створені Д. Трампом проблеми змушений вирішувати новий президент США Дж. Байден. Основними кроками на цьому шляху стали саміти «Великої сімки», НАТО та ЄС за його участю в червні поточного року. А потім Дж. Байден перейшов до відновлення стосунків з ключовими партнерами США на двосторонніх рівнях.

Створені Д. Трампом проблеми тепер змушений вирішувати новий президент США Дж. Байден

Першим із таких заходів стала зустріч президента США Дж. Байдена з федеральним канцлером Німеччини А. Меркель 15 липня ц. р. у Вашингтоні. Зустріч показала, що відновлене стратегічне партнерство двох країн виходить на якісно новий рівень. Про що свідчить Вашингтонська декларація, підписана лідерами США та ФРН, яка визначає пріоритети співробітництва між ними як на двосторонньому рівні, так і у різних міжнародних форматах.

…США та ФРН, як провідні західні країни, повністю відкидають претензії Росії на новий розподіл світу…

Немає необхідності її переказувати. Вона у відкритому доступі, в тому числі українською мовою. Зробимо лише висновки з її змісту, а також щодо підсумкової конференції Дж. Байдена та А. Меркель, під час якої конкретизувалися їхні позиції з усіх принципових аспектів декларації. Так:

  • США та ФРН, як провідні західні країни, повністю відкидають претензії Росії на новий розподіл світу, включно з «правом» Москви визначати майбутнє колишніх радянських республік, нав’язувати свою волю іншим країнам та перешкоджати вільному судноплавству у сусідніх з нею морських акваторіях;
  • поглиблення стратегічного співробітництва між Сполученими Штатами Америки та Німеччиною створює передумови для відновлення єдності всього Західного світу. В цьому плані наступними визначальними кроками США можуть стати підтвердження стратегічного партнерства з іншими провідними європейськими країнами, насамперед, Францією;
  • головним інструментом з гарантування євроатлантичної безпеки і надалі залишатиметься НАТО, лідерами якого залишатимуться США та ФРН. На сьогодні Дж. Байден вже скасував рішення Д. Трампа про виведення американських військ з Німеччини, де знаходяться їх основні командні структури. До того ж нові бойові частини ЗС США будуть розгорнуті в Польщі та країнах Балтії, які наразі є передовим ешелоном НАТО у військовому протистоянні з Росією;
  • США та ФРН жодним чином не відмовляються підтримувати Україну та продовжуватимуть політику стримування Москви. Разом з тим вони так чи інакше надаватимуть перевагу власним, а не українським інтересам. Так, США і ФРН практично дійшли згоди щодо добудови газогону «Північний потік-2», хоча і обіцяють зберегти транзит газу через Україну. Однак жодних конкретних гарантій цього не надається. Водночас, за оцінками деяких американських політиків, зустріч Дж. Байдена з А. Меркель продемонструвала неготовність США і ФРН надати Україні статус учасника програми «План дій щодо членства в НАТО».
США та ФРН жодним чином не відмовляються підтримувати Україну та продовжуватимуть політику стримування Москви

…Росія посилює протидію США та використовує у своїх цілях досить «подвійне» ставлення Заходу до України…

Ситуативні зміни у світі викликають відповідну реакцію Росії, яка з одного боку посилює протидію США, а з іншого — використовує у своїх цілях досить «подвійне» ставлення Заходу до України.

Так, у новій Стратегії національної безпеки РФ, ухваленій В. Путіним на початку липня поточного року, США визначаються «головним джерелом загроз для Російської Федерації». На противагу цьому передбачається зміцнювати зв’язки Росії з Китаєм та Індією.

Крім того, як і у попередніх таких документах, планується посилення позицій Москви на пострадянському просторі. До того ж тими ж старими методами, себто у спосіб «підтримки російськомовного населення на території колишнього СРСР», «збереження російської мови як основного засобу міжнародного спілкування», а також «сприяння у врегулюванні конфліктів у сусідніх країнах».

Здавалося б, такому цинізму і брехні повинні бути хоч якісь межі. Однак Росії це не стосується зовсім. Як вона «врегульовує» конфлікти — ми бачимо на прикладі Донбасу, вже не кажучи про російську анексію Криму. І після всього цього Москва ще декларує свої наміри «поглиблювати братерські стосунки з Україною».

…Дійсно, більшість українців хотіли б миру з Росією. Але не з такою, яку очолює В. Путін, і яка проводить відверто загарбницьку політику…

Так, з такими «братами» не потрібно і ворогів. При цьому В. Путін чомусь продовжує вірити у те, що більшість українців бажають відновити дружні стосунки з Росією, а стоїть на заваді цьому лише «бандерівська влада України». Приблизно так і написано у його статті «Про історичну єдність росіян та українців».

Дійсно, більшість українців хотіли б миру з Росією. Але не з такою, яку очолює В. Путін, і яка проводить відверто загарбницьку політику. До того ж навіть не приховує своїх планів. Саме це засвідчує нова Стратегія національної безпеки РФ, коли передбачає можливість втручання у внутрішні справи сусідніх країн під вищезгаданими приводами, не кажучи вже про статтю В. Путіна, у якій взагалі заперечується право України на самостійне і незалежне існування.

 

…Нам, звичайно, треба покладатися на допомогу наших західних партнерів, однак — розраховувати у конфлікті з Росією винятково на власні сили…

А тому, як я завжди пишу у своїх публікаціях, нам, звичайно, треба покладатися на допомогу наших західних партнерів, однак — розраховувати у конфлікті з Росією винятково на власні сили.

На щастя, після певного періоду ейфорії, пов’язаного зі сподіваннями на можливість мирного врегулювання протистояння на Донбасі, це вже чітко починає усвідомлюватися на всіх рівнях державної української влади.

Це дають зрозуміти ініціативи президента України В. Зеленського щодо збільшення бойового та чисельного складу української армії, а також створення сил територіальної оборони та національного спротиву. Тим паче, що традиції та досвід підтримки армії нашим населенням у нас закладені ще з часів Козацької держави. Їх підтвердили під час Громадянської війни у колишній Російській імперії, Другої Світової війни та нападу Росії на Україну в 2014 році.

По суті, лише це і допомогло зберегти нашу державу і дати відсіч російським окупантам, хоча і за рахунок територіальних, людських та економічних втрат.

 

Схожі публікації