Падіння імперії

В. Путін і криза «руського світу»

 

 

Віктор Гвоздь
доктор військових наук

 

 

У моїй попередній статті «Повернення двополярного світу. Пандемія та криза як фактори геополітики» йшлося про те, як Росія, втрачаючи свої зовнішні позиції, поступається США та Китаю. Разом з тим, як зазначалося у тій же публікації, оскільки ця тема досить серйозна, то уваги їй слід приділяти більше. Тим паче, таке послаблення російського впливу на міжнародній арені відбувається на тлі поглиблення кризи усього «руського світу», який вперто намагається збудувати Москва. Все це підриває її геополітичні плани з перетворення Росії на «велику світову державу», в т. ч. шляхом відновлення контролю над Україною і іншими пострадянськими країнами. Саме з цього приводу і хотілося б продовжити розмову. Особливо зважаючи на те, що Росія аж ніяк не відмовляється від своїх ідей і прагне переломити ситуацію на свою користь. Один з таких відомих її методів — нав’язування Україні свого, російського варіанту «врегулювання» конфлікту на Донбасі.

…Послаблення російського впливу на міжнародній арені відбувається на тлі поглиблення кризи усього «руського світу», який вперто намагається збудувати Москва…

За допомогою російського лобі в Україні просуваються різноманітні ідеї «національного примирення», пропонується створити «платформи» для діалогу з сепаратистами. І за участю деяких українських політиків та ЗМІ навмисно нівелюється факт стосовно того, що російська анексія Криму і окупація частини Донбасу є складовою того ж московського плану побудови «руського світу».

Те, що ці плани на порядку денному, підтвердив і президент РФ В. Путін у низці своїх звернень до росіян у травні ц. р. на фоні шаленого поширення епідемії коронавірусу в країні та загострення викликаних нею проблем. Так, В. Путін навіть назвав Росію «не просто країною, а окремою цивілізацією», закликаючи активно її розвивати і зміцнювати на основі новітніх технологій (насамперед, в галузях генетики, медицини та освіти), що дасть змогу вийти на рівень провідних держав. Як і у більшості своїх попередніх звернень, В. Путін наголошував на тому, що Російська Федерація володіє сучасними зразками озброєнь, які нібито кращі за ті, які має сьогодні Захід.

Чергові сентенції В. Путіна на тему «великої Росії» з готовністю підтримав весь т. зв. спектр російських політичних сил, починаючи з очільника «Міжнародного Євразійського руху» О. Дугіна і закінчуючи незмінним лідером російських комуністів Г. Зюгановим. Обидва, не зважаючи на свої політичні розбіжності, підтвердили, що їхні погляди практично повністю співпадають з позицією В. Путіна. Тобто, вони жалкують з приводу розпаду Радянського Союзу, вважаючи це «найбільшою катастрофою ХХ століття» і «трагедією» всього «руського світу», до якого знову ж таки відносять Росію, Україну і Білорусь, які «повинні возз’єднатися в рамках єдиної держави». Для підтвердження таких перспектив наводили успіхи Москви у справі реалізації низки інтеграційних ініціатив, у т. ч. — утворення Союзної держави Білорусі і Росії, Організації Договору про колективну безпеку та Євразійського економічного союзу. І постійно балакають про «неминуче відродження Росії», якому не зможуть завадити усі відомі проблеми.

…В основі створеної В. Путіним системи державної влади в Росії — принципи побудови Російській імперії, СРСР та певним чином Китаю. Однак, на відміну від керівництва китайського, чинне російське рухається шляхом своїх попередників, повторюючи всі їхні помилки…

Але є і такі представники різних політичних сил Росії, включно з ліберально-демократичною опозицією та відвертими націоналістами, які не впевнені, що згадані ідеї можна якось реалізувати. Загалом з ними погоджуються і фахівці окремих авторитетних у російському експертному середовищі аналітичних установ. Як і їх опоненти, більшість із таких фахівців займають великодержавницькі російські позиції, але в той же час тверезо сприймають глибоку кризу в Росії, як основи «руського світу». І визначають внутрішні та зовнішні причини такої кризи. Такі, як неефективність створеної В. Путіним системи державної влади в Росії. Адже в її основі — принципи побудови Російській імперії, СРСР та певним чином Китаю, що повинно було гарантувати стійкість правлячого режиму країни. Однак, на відміну від керівництва китайського, чинне російське рухається шляхом своїх попередників, фактично повторюючи всі їхні помилки. Про це свідчить:

  • імперська політика Москви, яка, з одного боку, базується на диктаті та військовій силі, а з іншого — за характером популістська і безвідповідальна. Як приклад — дії режиму В. Путіна під час поширення в країні пандемії. Адже Москва не поспішала запроваджувати жорсткі карантинні обмеження, намагаючись демонструвати «перевагу» Росії над іншими країнами. Така ідея ще на початку квітня поточного року була головною темою російських мас-медіа, коли стверджувалося про «уникнення Росією епідемії, в той час, коли вона охопила весь світ». РФ навіть поспішала вийти із карантину разом із західними країнами, незважаючи на те, що захворювання ставали масовими;
  • побудова російської влади за принципом одноосібного управління В. Путіним всіма ключовими процесами в країні. Так, всі найбільш важливі рішення фактично приймає особисто В. Путін у вузькому колі найближчого оточення, до якого входить кілька олігархів (зокрема, брати Ковальчуки та Ротенберги, колишній прем’єр-міністр Д. Медведєв). При цьому парламент і уряд Росії, лише виконуючи рішення В. Путіна, фактично виключені зі стратегічних процесів керування країною. Такими ж безправними виконавцями рішень вищих структур є і органи місцевої влади. Саме це складає основу владної вертикалі Російської Федерації;
  • тотальна корумпованість керівництва РФ на всіх рівнях, що є одним із головних механізмів роботи усієї системи влади країни. По суті, чиновникам, в обмін на свою лояльність до режиму В. Путіна, дозволяється корупційна діяльність. Винятком можуть бути випадки, коли перетинаються інтереси різних політико-бізнесових груп і окремі чиновники притягуються до відповідальності. Крім того, російська правляча верхівка активно перекладає відповідальності за свої прорахунки на чиновників нижчого рівня.

 

…За часів В. Путіна було встановлено державно-олігархічний контроль над найбільш важливими галузями економічного комплексу Росії…

Така ж неефективна і економічна система Росії, всі недоліки якої успадковані з радянської економіки. Як відомо, основні з них:

  • орієнтація економіки на експорт енергетичних та інших ресурсів. Так, сумарний експорт вуглеводнів в експорті російської продукції становить близько 60 %. В цілому вони формують до 50 % дохідної частини державного бюджету РФ. За часів СРСР на початку 1980-х роках аналогічні показники становили близько 45 % та 8–10 %, що свідчить про істотне посилення залежності Росії від експорту енергоносіїв;
  • застосування командно-адміністративних методів управління економікою країни. За часів В. Путіна, по суті, було встановлено державно-олігархічний контроль над найбільш важливими галузями економічного комплексу Росії. Як наслідок, в умовах поточних проблем в Росії основну частину державної фінансової допомоги отримує великий бізнес. Середній і малий бізнес здебільшого покинуті напризволяще;
  • практична відсутність у Росії високих технологій, за винятком деяких аспектів військової сфери. І навіть більше, за цим напрямом Росія втратила переваги колишнього СРСР навіть над Китаєм, про що свідчить зміна структури торгівлі між двома країнами. До того ж російське керівництво фактично цим нехтує. Зокрема, в Росії на розвиток науки і техніки витрачається 1,1 % від ВВП, в той час, як в США і КНР — 2,2 %, а в Ізраїлі — 3–4 %.

 

…Після невдалих спроб воєнних реформ за західними стандартами, з 2010-х років Росія повернулася до воєнного будівництва за принципами колишнього СРСР…

За радянським зразком формуються збройні сили Росії. Після невдалих спроб воєнних реформ за західними стандартами, з 2010-х років Росія повернулася до воєнного будівництва за принципами колишнього СРСР. Так, як і у Радянському Союзі нарощується чисельність військ та кількість озброєнь, у широкому масштабі демонструється воєнна сила, включно в умовах загострення економічних та інших проблем країни. Зокрема, навіть у розпал епідемії коронавірусу в березні ц. р. Росія активно проводила військові навчання, в той час коли інші країни переорієнтовували свої збройні сили на протидію поширенню інфекції.

В значній мірі популістські за характером були й заяви В. Путіна щодо «наявності у Росії надсучасних видів зброї, які не мають аналогів у світі». Насправді у росіян вони існують лише у вигляді проектів або дослідних зразків. А частина з заявлених принципів їх дії взагалі суперечить фізичним законам. Крім того, через фінансові й технічні проблеми досить непросто запустити у серію навіть вже розроблені зразки військової техніки, зокрема, танк «Армата» та багатофункціональний винищувач-бомбардувальник Су-57.

 

Як вважають російські експерти, все це позначається на медичній системі Росії, яка стала закономірним продуктом політики режиму В. Путіна. Так, через великі проблеми російської економіки, з 2016 року у рамках загального скорочення бюджетних видатків на соціальні потреби виділення коштів на охорону здоров’я щорічно зменшуються на 30–40 %. До того ж, як і в інших галузях, російська промисловість неспроможна випускати ані сучасну медичну техніку та інше обладнання, ані якісних ліків.

І навіть більше, російська медична система часто бере участь у різних пропагандистських заходах замість того, щоб виконувати свої обов’язки. Так, у березні–квітні ц. р. РФ демонстративно надавала допомогу іншим країнам у боротьбі з епідемією, в той же час як на її території ситуація з коронавірусною інфекцією ставала катастрофічною — не вистачало лікарень, медичного персоналу, ліків, обладнання.

…Пандемія і падіння світових цін на нафту демонструють наскільки серйозними стали сьогодні внутрішні проблеми Російській Федерації…

Всі такі процеси спричинили в Росії системну кризу за усіма найбільш важливими напрямами. Причому, пандемія і падіння світових цін на нафту демонструють наскільки серйозними стали сьогодні внутрішні проблеми Російській Федерації. Їх красномовно підтверджують такі факти, як:

  • провали у роботі російської влади, яка може функціонувати лише у режимі «ручного управління» з боку В. Путіна. Так, російські ЗМІ інформують про загострення протистояння в оточенні президента РФ після його «самоізоляції» через пандемію. Мається на увазі, зокрема, боротьба за вплив на ухвалення важливих політико-економічних рішень у першому колі осіб, наближених до В. Путіна. Така ж боротьба розгорнулася і за розподіл фінансових ресурсів у другому колі «соратників» президента Росії, до якого входять керівники і власники провідних енергетичних компаній, в т. ч. І. Сєчин («Роснефть»), О. Міллер («Газпром») та М. Токарєв («Транснефть»). Водночас усі вони конфліктували з тимчасово виконуючим обов’язки прем’єр-міністра Росії О. Белоусовим.

Крім того, внаслідок розширення В. Путіним прав органів місцевої влади у боротьбі з епідемією виникли передумови для послаблення в регіонах країни позицій федерального центру. Починаючи з перевищення губернаторами своїх повноважень у запровадженні карантинних обмежень (в т. ч. з порушеннями Конституції РФ), і закінчуючи невиконанням ними ж розпоряджень В. Путіна. Серед іншого мається на увазі фактичне саботування розпорядження про виплату фінансових надбавок медикам. З 27,5 млрд рублів, виділених з державного бюджету країни, реально медичні працівники отримали лише 4,5 млрд рублів;

  • погіршення економічної ситуації в Росії, яка ускладнилася відчутніше, ніж у розвинутих країнах. На це неодноразово вказувалося у моїх попередніх публікаціях, однак хотілося б навести деякі факти з новими аспектами.

Наприклад, через епідемію і падіння цін на нафту зниження ВВП РФ очікується на рівні 12–20 %. Це значно перевищує аналогічні показники США, Китаю та ЄС. У них така цифра сягає 6–8 %. Стосовно Росії такі очікування підтверджуються рекордними фінансовими збитками провідних російських енергетичних компаній. В першому кварталі 2020 року у компанії «Роснефть» вони склали 156 млрд руб., а у «Газпрому» — 300 млрд руб. На цьому фоні Росія фактично програла двобій з ОПЕК і неухильно втрачає свої позиції на європейському газовому ринку.

Ще гірше у сфері середнього та малого бізнесу. За прогнозами російських економістів, влітку ц. р. у країні може закритися близько мільйона підприємств, що призведе до масового безробіття. Цю проблему вже визнає і уряд Росії. За словами віце-прем’єр-міністра Т.Голікової, з початку пандемії кількість зареєстрованих безробітних зросла з 725 тис. до 1,4 млн осіб. Ще 1,6 млн осіб звернулися до служби зайнятості у пошуках роботи. А до середини літа ц. р. рівень безробіття може сягнути 8 млн осіб. І це лише офіційна статистика. Ситуація ускладнюється наявністю в Росії близько 25 млн осіб з неформальною зайнятістю, частина з яких також втрачає роботу.

  • хибні путінські сподівання демонстрацією військової сили залякати Захід і домогтися зміни у його ставленні до Росії. Більшість політологів вважає, що за сучасних умов позиції країни у світі та її переваги у новій «холодній» війні визначаються не ядерним арсеналом, а передусім економічним потенціалом. Звичайно, наявність ракетно-ядерної зброї є потужним засобом стримування чи шантажу супротивників, однак в разі її застосування неминуче загине вся людська цивілізація. Це є цілком зрозумілим для всіх країн світу, включно з Росією. Тому, незважаючи на намагання Москви тиснути на Захід, в т. ч. шляхом навчально-бойових пусків міжконтинентальних балістичних ракет за особистою участю В. Путіна, а також проведення масштабних військових навчань, США та ЄС не тільки не зняли санкції з Росії, але й систематично їх посилюють. А західні країни, міжнародні організації не змінили своїх позицій навіть у ситуації з поширенням коронавірусу та закликами Кремля «об’єднати зусилля у боротьбі з пандемією».

 

…Західні експерти вважають, що уряд РФ приховує близько 70 % смертних випадків від COVID-19…

Квінтесенцією усіх розглянутих проблем став стан справ з епідемії коронавірусу в Росії, яка займає перші місця у світі за кількістю постраждалих. У другій половині травня ц. р. захворіли понад 330 тис. росіян. Серед них, як мінімум, четверо високопоставлених чиновники, в т. ч. прем’єр-міністр російського уряду М. Мішустін, прес-секретар Кремля Д. Пєсков. Пошесть дістала і кількох російських парламентарів, одним з яких є голова комітету Державної думи Росії у справах СНД, євразійської інтеграції та зв’язків зі співвітчизниками Л. Калашников. До цього числа ще входять близько 2 тис. військовослужбовців збройних сил Росії та сотні, чи навіть тисячі співробітників інших силових структур.

Втім, насправді епідеміологічна ситуація в Росії може бути ще гіршою. За словами міністра охорони здоров’я Росії М. Мурашко, переважна більшість захворювань на COVID-19 в Росії не потрапляє до офіційної статистики. Це ж підтверджують західні експерти. Вони вважають, що уряд РФ приховує близько 70 % смертних випадків від COVID-19. Аналогічні висновки стосуються і поточних офіційних даних, які нібито свідчать про спад епідемії в Росії.

 

…Системна криза в Росії призвела до глибокої кризи ідей з побудови «руського світу»…

Як і слід було очікувати, системна криза в Росії призвела також до глибокої кризи ідей з побудови «руського світу». За даними соціологічних досліджень, на сьогоднішній день понад 70 % росіян байдуже сприймають такі ідеї і вимагають припинити конфронтацію Росії із Заходом та Україною. Це цілком співпадає з даними опитувань щодо довіри росіян як до В. Путіна, так і до його політики. Згідно з такими дослідженнями, після певного зростання популярності президента РФ в 2019 році його рейтинг знову впав до близько 30 %. І чергове порушення В. Путіним теми «великої Росії» жодним чином не впливає ситуацію.

Внаслідок вищезгаданих у Російській Федерації процесів втрачають дієвість створені нею на пострадянському просторі інтеграційні структури. Досить показовим став провал московських планів з поглиблення російсько-білоруської інтеграції в рамках Союзної держави Білорусі і Росії. Мінськ, реагуючи на тиск з боку Москви із використанням енергетичного чинника, почав активно шукати альтернативних партнерів. У 2020 році розпочалося постачання нафти до Білорусі з Саудівської Аравії, США, Азербайджану та Норвегії.

Як колись у СРСР, розвиток подій в Росії починає нагадувати ситуацію напередодні його розпаду, з чим погоджується переважна кількість російських експертів. На їх переконання, необхідно братися за ґрунтовну перебудову Росії, хоча наслідки такого процесу передбачити важко.

 

Що це все значить для України?

Так, через поглиблення системної кризи спроможність Росії досягти поставлених цілей стосовно нашої держави зменшується.

…За різних історичних часів саме прагнення України стати незалежною державою було причиною розпаду Речі Посполитої (Польщі), Російської імперії, а потім і Радянського Союзу. Може, все ж таки Москві не завадить зробити певні висновки?…

Це дає змогу Україні перейти до більш активної, наступальної політики з відстоювання своїх інтересів, в т. ч. з питань Криму та Донбасу. Разом з тим, це не знижує рівня загроз щодо України з боку Росії, яка ніколи не відмовиться від реалізації своїх геополітичних планів. При цьому, щораз втрачаючи політичні, економічні, інформаційні та інші «гібридні» можливості у справі ведення своєї зовнішньої політики, Росія все більше використовуватиме військову силу. Тому Україні слід не скорочувати, а нарощувати свій військовий потенціал, особливо на Східному напрямку. Це ж стосується і українських спецслужб, як одного з основних інструментів держави у запобіганні загроз її безпеці.

І на завершення хотілося б звернути увагу на ще одну оцінку російських експертів, що належать до т. зв. когорти шовіністичних сил. Так, вони вважають, що ніякої б кризи в Росії не було, якби разом із Кримом вона забрала собі і «Новоросію». Звичайно, спірна думка, однак саме нападом на Україну режим В. Путіна спровокував у Російській Федерації кризові процеси. У цьому зв’язку доречно нагади, що за різних історичних часів саме прагнення України стати незалежною державою було причиною розпаду Речі Посполитої (Польщі), Російської імперії, а потім і Радянського Союзу. Може, все ж таки Москві не завадить зробити певні висновки?

 

Схожі публікації