Пандемія та криза як фактори геополітики

Віктор Гвоздь
доктор військових наук

«…Ми є найбільш потужною країною світу, а Росія — була такою».
Президент США Д. Трамп в інтерв’ю для ЗМІ

Згідно з більшістю політологічних концепцій, однією з рушійних сил у процесі розвитку людства є різного роду кризи, що періодично накривають світ. В залежності від їх масштабів змінюється баланс сил у світі чи окремих регіонах, а також виникають нові геополітичні і геоекономічні формації.

Як приклад — поточна ситуація, що, по суті, є новою глобальною кризою і трансформує всю систему міжнародних відносин, коли багатополярний світ, який формувався останнім часом, знову охоплює двополярна модель світового устрою, тепер вже очолювана США та КНР. Інші центри сили, в т. ч. ЄС і Росія, не витримуючи конкуренції з ними, здають свої позиції. Причому, частина з них потрапляє під американську чи китайську сферу впливу. Саме про це свідчать наслідки епідемії коронавірусу в світі та дестабілізація світового нафтового ринку.

Разом з тим пандемія і проблеми з цінами на нафту стали лише каталізаторами або проявами загострення протистояння між різними центрами сили за реалізацію власних інтересів. Воно більш широке за характером, а наслідки залежать від економічних і політичних систем країн-суперників. Звичайно, в рамках однієї статті неможливо розкрити всі аспекти порушеної теми. Тому зупинимося лише на найбільш типових.

Сьогодні Китай має найкращі показники як у справі подолання кризи, так і у процесі зміцнення своїх позицій у світовому геополітичному протистоянні. Причина — висока ефективність його політико-економічної системи, де поєднуються позитивні сторони командно-адміністративних методів управління, ринкової та інноваційної економіки, а також соціалістичних підходів до забезпечення життєвих потреб населення.

Це дало змогу запровадити під час пікового періоду епідемії коронавірусу жорсткий режим карантину і одночасно надати дієву допомогу хворим. Тому в КНР досить швидко впоралися з хворобою і жертви серед населення були порівняно незначні.

Одночасно уряд Китаю надав фінансову допомогу всім суб’єктам економічної діяльності, — як державним підприємствам і великим приватним компаніям, так і середньому та малому бізнесу. Таким чином вдалося стримати падіння китайської економіки на рівні не більше 6 % від ВВП у річному вимірі. При цьому сприятливим чинником для Китаю, як для найбільшого у світі споживача енергоносіїв, стало зниження цін на нафту.

На відміну від КНР, демократична і багато в чому бюрократична система державного ладу у США не змогла запровадити у країні режиму жорсткого карантину. По суті, безконтрольними залишилася частина районів міста Нью-Йорк, деяких інших міст, що стали осередками поширення інфекції. Певні проблеми виникли також у справі залучення медичного персоналу. Тому коронавірусна інфекція швидко охопила населення країни, яка за кількістю хворих вийшла на перше місце у світі.

В той же час наявність у США значних ресурсів дозволила керівництву країни досить швидко налагодити систему протидії епідемії. Не було проблем і з забезпеченням лікувальних закладів необхідними засобами. Одночасно вживалися обмежувальні і мобілізаційні заходи.

Досить серйозні проблеми виникли у американській економіці. Це і зупинка через карантин частини виробництв, збитки нафтової галузі внаслідок падіння цін на нафту. Останній чинник особливо відчутний для США — одного з найбільших у світі видобувачів нафти. Разом з тим не можна вважати, що все це стало катастрофою для економіки США, яка втратила лише 5 % від ВВП. Потужним стабілізатором американської економічної системи виступив її передовий інноваційний характер. Він і забезпечує високу продуктивність праці, можливість оперативно перерозподіляти інвестиції та застосувати новітні (в т. ч. дистанційні) методи роботи, засновані на цифрових технологіях. Важливу роль відіграли вжиті урядом США заходи з державної підтримки економіки.

У Європейського Союзу утворилися більш серйозні проблеми. Так, на початковому етапі виникнення епідемії поширенню коронавірусу в Європі сприяли такі ж чинники, як і у США. Але були і додаткові перешкоди у справі протистояння пандемії: розбіжності між країнами ЄС щодо методів спільних дій у згаданій сфері; прозорість внутрішніх європейських кордонів; масове переміщення людей та вантажів; незаконна міграція до Європи з країн Близького Сходу та Північної Африки.

В основному це стосується найбільш розвинених членів ЄС — ФРН, Франції та Великобританії, а також країн Південної Європи, зокрема, — Італії та Іспанії, куди переважно прямують мігранти. Саме ці країни в основному і постраждали від пандемії та зіткнулися з найбільш гострими економічними проблемами. В цілому падіння сукупного ВВП країн єврозони оцінюється в 7,7 % у річному вимірі.

Однак це не стало для Європи катастрофою. Так, країнам ЄС вдалося спішно переламати ситуацію і успішно протидіяти епідемії як на загальноєвропейському, так і на національних рівнях. Тим самим були створені і передумови для поступового виходу Європи із кризи.

Інакше події розвивалися в Російській Федерації, яка фактично опинилася на порозі глибокої кризи. Згідно з прогнозами Центрального банку Росії, за підсумками року падіння російської економіки може скласти 4–6 %. А ось Інститут економіки та Інститут народногосподарського прогнозування Російської академії наук оцінюють падіння ВВП РФ у 2020 році на рівні 12–20 %. Ще більш невтішні показники пророкує низка інших експертів, які не виключають, що економічний спад Росії може сягнути 40–80 %. Це все не інакше, як наслідки провальної політики В. Путіна, яка демонструє неспроможність Кремля ефективно протидіяти потужним викликам та загрозам. Так, незважаючи на те, що В. Путін побудував в країні жорстку тоталітарну систему влади, вона, по суті, не спромоглася пригальмувати поширення епідемії. Причинами цього стали: відсутність необхідних ресурсів; низький рівень виконавчої дисципліни на всіх рівнях; популістська позиція російської правлячої верхівки, яка тривалий час утримувалася від запровадження суворого карантину, бо намагалася демонструвати «перевагу» Росії над іншими країнами.

І навіть більше, послаблення «ручного» режиму управління Росією відразу ж призвело до виникнення процесів «самоізоляції» російських регіонів. Посилаючись на указ В. Путіна про надання регіонам додаткових повноважень для протидії пандемії, органи місцевої влади почали запроваджувати свої карантинні заходи, у т. ч. з порушеннями Конституції РФ. Подібна практика відкриває шлях і для розвитку регіонального сепаратизму, який посилюватиметься по мірі погіршення економічної ситуації в країні.

Продемонструвала свою неефективність і економічна система Росії, яку В. Путін зводив, керуючись архаїчними методами державно-олігархічного управління найбільш потужними сегментами російської економіки. В основному вони і надалі зорієнтовані на видобуток і експорт природних ресурсів. Саме це створило підґрунтя для економічних проблем Росії, яка практично не може їх самостійно усунути.

Так, сьогодні Росія може розраховувати лише на свої фінансові резерви, що акумульовані у Фонді національного добробуту країни. Причому, за розрахунками російських експертів, у випадку продовження пандемії в Росії та подальшої нестабільності на світовому нафтовому ринку, згадані кошти закінчаться вже до початку наступного року.

В цілому наведені чинники і визначатимуть архітектуру майбутнього світового устрою. Причому, основна роль у процесі його побудови належатиме Китаю і США, як двом найбільш потужним центрам сили. По суті, їх протистояння розпочалася ще задовго до нинішньої кризи, однак сьогодні ми можемо спостерігати як воно набуває нових проявів та форм.

Наприклад, спираючись на вже досягнуті успіхи у справі виходу з кризи, Китай активізує свій вплив у світі, для чого використовує економічні проблеми інших країн. Згідно з повідомленнями низки світових ЗМІ, китайський бізнес активно скуповує кампанії сусідніх країн, які стали банкрутами чи опинилися у важкій економічній ситуації. Китай намагається так чинити насамперед з Індію, яка є його суперником у Південно-Східній Азії, а також країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону, Центральної Азії, Африки та Південної Америки. Окрему увагу приділяє Росії. При цьому через китайські медіа в інформаційному просторі сусідніх країн поширюються ідеї переваг Китаю над ними в економічній, медичній та інших сферах з тим, щоб вони погодилися згуртуватися довкола нього на основі спільних інтересів та історичного минулого.

У відповідь США намагаються зберегти своє домінування у світі і активно протидіяти китайській експансії. Зараз вони прагнуть тепер вже на антикитайській основі згуртувати довкола себе країни Західного світу. І відмовляючись від ізоляціоністської політики, характерної для початкового етапу президентства Д. Трампа, обирають свій традиційний євроатлантичний і транстихоокеанський курс.

Про це можна судити по спільним звинуваченням США та їх союзників (Великобританії, Канади, Австралії і Нової Зеландії) на адресу Китаю у «свідомому приховуванні інформації про нову вірусну інфекцію», у «розробці та застосуванні COVID-19». Так, за заявою Державного секретаря США М. Помпео від 3 травня ц. р., Вашингтон має «масу свідчень» про те, що джерелом коронавірусу була китайська лабораторія у місті Ухань.

Такі свої кроки США підсилюють, надаючи європейським та іншим країнам допомогу у справі протидії пандемії. Незважаючи на власні проблеми через коронавірус, США виділили на згадані цілі близько мільярда доларів. З них 100 млн дол. США надали Італії, як найбільш постраждалій країні ЄС. Значні суми виділені країнам Центральної Америки, Азійсько-Тихоокеанського регіону, Африки та колишнього СРСР. Зокрема, 9,1 млн дол. США передано Україні (як основному партнеру Сполучених Штатів на пострадянському просторі); по 1,7 млн дол. США — Грузії, Азербайджану та Вірменії (як країнам Кавказького регіону, що має особливе значення для США); 1,3 млн дол. США — Білорусі (як країні, що починає змінювати свою політику в бік покращання відносин із Заходом).

На противагу економічній експансії Китаю в Європі США відновили практичну реалізацію ідеї інтеграції американського та європейського ринків. У травні ц. р. США та Великобританія повернулися до переговорів щодо створення зони вільної торгівлі. У разі успіху може відновитися діалог і щодо створення зони вільної торгівлі між США та ЄС.

Слід також згадати про перехід США до нового етапу економічної війни з Китаєм. Однією з форм такої війни є переведення американських капіталів і підприємств до інших країн, зокрема, — до Індії.

Загалом, Європа підтримує такий курс США стосовно КНР. Так, під час саміту НАТО в грудні минулого року зазначалося, що загроза Заходові з боку Китаю зростає. Водночас провідні країни ЄС розпочали здійснювати заходи зі стримування економічної експансії КНР шляхом введення обмежень на китайські інвестиції у найбільш важливі галузі європейської економіки. Тепер політика ЄС все більше починає брати до уваги американські інтереси.

А ось Росія на такому фоні починає втрачати свої світові позиції. У системі міжнародних відносин її поступово вичавлюють на другий план. Цей процес розпочався ще у 2014 році в рамках запровадження США та ЄС політико-економічних санкцій проти Росії і зараз виходить на якісно новий рівень. Так, провідні держави світу, по суті, перестають зважати на Росію, за винятком окремих аспектів, що мають здебільшого формальний характер і реально не впливають на ситуацію у світі. І США, і провідні країни ЄС продовжують вести діалог з Росією з питань міжнародної безпеки. Крім того, у 2019 році було відновлене повноправне членство РФ у Парламентській асамблеї Ради Європи. І навіть більше, на фоні виникнення загрози нової глобальної кризи у світі окремі європейські політики та організації активно закликають зняти з Росії санкції і розпочати з нею повноцінне співробітництво. Триває також співпраця між Росією та Китаєм, Індією і іншими країнами «третього світу».

Разом з тим США/НАТО та ЄС не тільки не відмовляються від політики стримування неоімперського курсу Москви, але і послідовно посилюють на неї тиск. Вони жорстко блокують намагання Росії досягти міжнародного визнання її виняткової зони впливу у світі. При цьому західні країни та міжнародні організації фактично виключили її із процесів ухвалення важливих міжнародних рішень та в значній мірі відлучили її від своєї економічної системи. Тому Москві не вдалося домогтися зняття західних санкцій під приводом спільної протидії кризовим тенденціям у розвитку ситуації в світі. За заявами керівництва США, ЄС та провідних європейських країн, епідемія коронавірусу не може бути приводом для зняття запроваджених санкцій. А на початку травня ц. р. США висловили готовність застосувати набагато жорсткіші заходи стосовно Росії в тому разі, якщо вона спробує анексувати Україну чи Білорусь.

Така позиція Заходу зовсім не схожа на ситуацію, що виникла під час світової фінансово-економічної кризи 2008–2009 років, коли США та ЄС пішли на «перезавантаження» відносин з Росією після того, як вона напала на Грузію.

Все це не інакше, як наслідок того, що Росія перетнула «червону лінію» у своїй зовнішній політиці. Таким кроком Захід вважає російську агресію проти України. США і Європа сприйняли такі дії як загрозу своїй в безпеці, що стало «точкою неповернення» у їх стосунках з Росією. Крім того, останнім часом для Заходу значення Росії послідовно зменшується, що підтверджується його до неї ставленням. Зокрема:

• зростання ракетно-ядерного потенціалу Китаю, а також поява нових країн з ракетно-ядерною зброєю практично нівелювали одноосібну роль Росії як головного джерела загроз стратегічній безпеці США. Через це, по суті, втратили дієвість і угоди між США та Росією у згаданій сфері;
• посилення керівництвом ЄС за сприяння США європейської енергетичної безпеки вже дозволило в значній мірі диверсифікувати джерела поставок газу та нафти на європейський ринок. Як наслідок — погіршилися позиції Росії в енергетичному секторі Європейського Союзу. Така тенденція вже зараз стала очевидною, коли на світовому ринку виник надлишок енергоносіїв;
• стагнація російської економіки під дією західних санкцій, а тепер і наслідків кризових процесів у світі, суттєво звужує ринок Росії для європейських товарів. Тим самим зменшується і роль РФ як торговельного партнера Європейського Союзу.

Всі ці обставини, по суті, зірвали російські плани з підриву єдності Західного світу та з «перетягування» на свій бік окремих країн ЄС за допомогою різного роду інформаційно-пропагандистських кампаній довкола епідемії коронавірусу в світі.

Москва поширювала відверту брехню про «розробку та розповсюдження США COVID-19 в якості біологічної зброї проти інших країн», «неспроможність Європи самостійно впоратися з епідемією», а також про «відмову Вашингтону підтримати своїх європейських союзників». На основі цього Росія розпочала демонстративні заходи з надання допомоги окремим країнам ЄС у боротьбі з пандемією. Незважаючи на те, що така допомога була суто символічною за характером, Москва активно використовувала її як інформаційний привід для привернення на свій бік окремих європейських країн та привнесення у їх стосунки розбрату, в т. ч. з питання антиросійських санкцій.

Однак їй так і не вдалося досягти бажаного. В цьому зв’язку найбільш показовою стала позиція Італії, яка посідала особливе місце у згаданих московських планах. За заявою прем’єр-міністра Італії Дж. Конте, «…гуманітарна допомога — це одне, а геополітика та альянси — зовсім інше». Італія була і залишається на європейській та євроатлантичній орбіті.

Зрозуміло, що це не зупинить Росію, яка до останнього намагатиметься проводити свій неоімперський курс. Так, вона вже переходить від спроб домовитися із Заходом до чергового демонстрування сили, в т. ч. залякує США та Європу новітніми видами зброї. Тому слід очікувати також і її активних дій з реалізації своїх інтересів щодо України, включно з посиленням провокацій на Донбасі. Тим самим Росія спробує хоч якось компенсувати провали своєї політики у відносинах із Заходом.

Зважаючи на все вищезазначене, можна передбачати, що Росія не піде на поступки Україні, аби як ми не сподівалися на подібні перспективи. Саме усвідомлення даного факту, а не примарні «надії на краще» і мають бути покладені в основу стратегії України з відновлення державної територіальної цілісності.