Війна повертається. Чорноморський регіон як головний центр протистояння між Росією та Заходом

Іван Січень

 

З початку 2021 року Чорноморський регіон постає головним центром зіткнення інтересів Росії та Заходу, що супроводжується посиленням їх військової активності. Про що свідчить підвищення агресивності в риториці сторін, масштаб їх військових навчань та нарощування збройних угруповань. При цьому відвертий взаємний військовий тиск Москви та США/НАТО в рамках нової холодної війни між ними може перерости у військове зіткнення з непередбачуваними наслідками. Тим паче, що Росія, застосовуючи зброю, перейшла до відвертих провокацій стосовно своїх супротивників. В центрі такого протистояння, як і раніше, знаходиться Україна, через її виняткове значення як для Росії, так і Заходу. Тому вона також є головним об’єктом такого протиборства, включно у військовій сфері.

 

Як відомо, Росія з 2007 року за ініціативою В. Путіна почала відкрито протистояти Заходу, що незабаром призвело до виникнення нової холодної війни. У її рамках найбільш складна ситуація спостерігається в Балтійському та Чорноморському регіонах, які стали безпосередніми «точками дотику» сторін. За таких обставин Росія, на противагу Заходу, почала зміцнювати свої позиції та поширювати вплив у згаданих регіонах. При цьому головним напрямком її експансії став саме Чорноморський регіон, що пов’язувалося з низкою важливих для неї чинників воєнно-політичного та економічного характеру. Зокрема:

  • на погляд Кремля, Чорноморський регіон — найбільш проблемна ланка південного флангу НАТО і ЄС, що підвищує можливості Росії у досягненні її цілей. Причиною цього була слабкість таких членів НАТО і ЄС, як Румунія та Болгарія, а також ускладнення відносин між СШАЄвропою та Туреччиною, яка посідає місце провідного члена Альянсу в регіоні. Крім того, Чорноморський регіон фактично знаходився на другому плані уваги Заходу, оскільки він віддалений від основних європейських центрів. На відміну від цього Балтійський регіон був одним із таких центрів, насамперед, через увагу з боку Німеччини як однієї з найбільш потужних країн НАТО та ЄС;
  • в Чорноморському регіоні розташовані країни колишнього СРСР, а саме Україна, Молдова та Грузія з власними проблемами, що давало змогу Росії використовувати проблеми сусідів на свою користь. Зокрема, вони економічно і енергетично залежали від Росії; частина їх населення налаштована проросійськи; конфлікти в Молдові та Грузії, які свого часу Москва спровокувала і підтримувала у постійно жевріючому стані, залишалися неврегульовані;
  • географічне положення Чорноморського регіону, через який Російська Федерація виходить до Середземного моря, а через нього — і до інших частин світу. При цьому можливість цілорічного судноплавства в Чорному та Середземному морях визначили їх роль як одного з основних морських шляхів Росії.
Чорноморський регіон став головним напрямком експансії Росії

В рамках реалізації своїх інтересів в Чорноморському регіоні посилену увагу Москва надавала відновленню контролю над Україною чи, принаймні, її південно-східною частиною. Те ж саме стосувалося Молдови та Грузії. Це дозволило б Росії значно зміцнити свої позиції в регіоні внаслідок повернення собі всього північного узбережжя Чорного моря — від Румунії до Туреччини; блокувати плани України і Грузії щодо вступу до НАТО, а також розширити буферні зони з Альянсом; отримати у своє розпорядження українські та грузинські морські порти і інші комунікації.

У наведеному контексті особливе значення Москва надавала захопленню Криму, який займає центральне положення в Чорноморському регіоні. Тоді Росія дістає можливість перетворити його на потужну військову базу, якою він і був за часів СРСР, та поставити під удар всіх російських супротивників в Чорноморському регіоні. І навіть більше, Крим мав для Кремля сакральне значення як «втраченої території», яку будь що необхідно «повернути». З моменту розпаду Радянського Союзу це було однією з головних ідей московської неоімперської політики.

Буферні зони Росії з НАТО в Чорноморському регіоні

Основними дійовими етапами Кремля з досягнення вищезгаданих цілей стали: нарощування угрупування своїх військ на чорноморському та українському напрямках; активізація в регіоні військових навчань антиамериканської та антинатовської спрямованості; напад на Грузію в серпні 2008 року; початок збройної агресії проти України в лютому 2014 року разом з анексією Криму та окупацією частини Донбасу; перехід до прямої конфронтації із Заходом.

Все це дало змогу Росії реалізувати частину з її стратегічних планів, а саме — зміцнити свої позиції в Чорноморському регіоні. Однак вона жодним чином не зупинилася на досягнутому, розпочавши поширювати своє домінування у його межах. При цьому Росія і надалі вдається до переважно військових методів, таких як мілітаризація Криму та проведення військових заходів із довільним закриттям різних районів акваторії Чорного моря (в тому числі, у міжнародних водах поблизу українського порту Одеса, Криму, Керченської протоки та на головних транспортних комунікаціях).

Водночас, демонструючи «хто у домі хазяїн», Москва різко посилила провокації в Чорноморському регіоні проти військових кораблів та літаків США/НАТО. Спочатку це була тільки імітація атак, хоча і зі створенням небезпечних ситуацій. А в 2021 році Росія дозволила собі і пряме застосування зброї. Як вже відзначалося у попередніх статтях, таким був напад Росії на британський есмінець HMS Defender в червні поточного року поблизу Криму.

І навіть більше, спираючись на досягнуті «успіхи», Москва поширила свою експансію також і на Середземноморський регіон як «тилову зону» південного флангу НАТО і ЄС. Причому, знову ж таки з використанням проблем НАТО та ЄС в цьому регіоні, який вона вважає ще однією їх «слабкою ланкою».

Спираючись на досягнуті «успіхи», Москва поширила свою експансію на Середземноморський регіон

Дійсно, саме там розташовані Греція, Італія та Іспанія, у яких спостерігаються певні складнощі у відносинах з Північноатлантичним та Європейським союзами. І до того ж які не спроможні вирішити свої економічні проблеми без сторонньої допомоги. В тому числі і з боку Росії, незважаючи на її антизахідну політику.

У Середземноморському регіоні Росії допомагають досягти бажаного і збройні конфлікти в країнах Північної Африки та на Балканах. Тим паче, що більшість із них вона і спровокувала. Так, ще на початку 1990-х років Москва підтримала реваншистську політику Сербії, що призвело до громадянської війни на території колишньої Югославії, яка триває досі. Як наслідок, Сербія стала головним провідником російських інтересів у північно-східному Середземномор’ї.

А в 2015 році Росія ввела свої війська до Сирії, що стало прямим втручанням у внутрішній конфлікт в цій країні на боці правлячого режиму Б. Асада. Це дало Москві змогу розгорнути свої військові бази на сирійській території, де наразі знаходиться вже не тільки тактична, але і стратегічна авіація повітряно-космічних сил Росії. І це не кажучи вже про те, що саме на бази в Сирії спирається постійне угруповання військово-морських сил Росії у Середземному морі. Завдяки цьому Москва не тільки певним чином контролює ще й східну частину Середземного моря, але і має можливість завдавати ударів по кораблях та базах США/НАТО в регіоні.

 

…Головним з висновків є факт повернення світу до нової холодної війни між Росією та Заходом…

Спочатку США та НАТО практично не реагували на таку політику Росії. Так, західні країни практично проігнорували навіть військове вторгнення Росії до Грузії в серпні 2008 року, що продемонструвало справжню агресивну сутність кремлівської політики. І лише після того, як Росія напала на Україну в 2014 році, ситуація стала за характером принципово іншою.

Як відомо, під час Уельського саміту НАТО у вересні 2014 року ухвалене рішення про повернення Альянсу до стратегії часів минулої холодної війни в плані протидії можливій агресії Росії. За таким рішенням передбачалося посилення військової присутності США/НАТО у Балтійському і Чорноморському регіонах, а також відновлення заходів оперативної та бойової підготовки з захисту Європи від загроз зі Східного напрямку.

Всі ці питання вже неодноразово і уважно висвітлювалися на сторінках нашого сайту та в інших ЗМІ. Тому немає потреби зайвий раз до цього повертатися, щоб не втомлювати читачів всім відомою інформацією. Зважаючи на поточні події, хочу лише зробити кілька висновків.

Як вже згадував раніше, головним із таких висновків є факт повернення світу до нової холодної війни між Росією та Заходом. Знову ж таки не деталізуватиму це питання, бо все і так зрозуміло. Скажу лише, що ані Росія, ані США/НАТО не поступляться своїми позиціями. При цьому сьогодні США і НАТО дають Росії жорстку відсіч на всіх напрямках, в тому числі і на своєму південному фланзі у Чорноморському та Середземноморському регіонах. У 2021 році, після того, як Росія розпочала відкрито готуватися до нового нападу на Україну, реакція наших західних партнерів на такі агресивні дії стала особливо гострою.

Сьогодні США і НАТО дають Росії жорстку відсіч на всіх напрямках, в тому числі і на своєму південному фланзі

Ми всі пам’ятаємо, як навесні поточного року Москва розгорнула свої війська поблизу східного кордону України. І як російська пропаганда провокувала нову війну проти України, звинувачуючи її у намірах силового відновлення контролю над «ДНР» і «ЛНР». І хто після цього може повірити у «непричетність» Росії до подій на сході України? Не вірить у таке ніхто! На початку липня поточного року Парламентська асамблея Ради Європи (яку дехто чомусь вважає проросійською організацією) ухвалила постанову, за якою Росія чітко визначається стороною збройного конфлікту на Донбасі. Раніше таку роль Росії було визнано у підсумкових документах самітів НАТО і ЄС. І це не лише слова.

Військовій потузі Росії власну військову силу протиставляють США і НАТО. Так, у відповідь на збройні провокації росіян проти України, США і НАТО перейшли до таких же масштабних демонстрацій своїх військових можливостей. В основному для цього були задіяні сили 6-го флоту ВМС США та оперативної групи ВМС НАТО в Середземному морі. Зокрема, з січня по квітень поточного року за участю бойових кораблів та літаків зі складу цих сил у Чорному морі відбувалися систематичні військові навчання, в тому числі із залученням до них України.

Військовій потузі Росії власну військову силу протиставляють США і НАТО

А в травні поточного року у Середземноморському та Чорноморському регіонах розпочалася основна фаза стратегічного навчання США/НАТО та їх партнерів DEFENDER–Europe 21. Як вже згадувалося на нашому сайті та в інших ЗМІ, до навчання залучалося близько 28 тис. військовослужбовців з 26 країн, в тому числі США, Канади та європейських членів НАТО, а також України, Грузії, Молдови та країн Західних Балкан (за винятком Сербії). Головним елементом навчання стало виконання операції НАТО з урегулювання конфлікту на території Боснії і Герцеговини. При цьому війська НАТО розгорталися у більшості сусідніх країн та в тилових зонах регіону, зокрема, в Албанії, Хорватії, Македонії, Греції, Італії, Румунії, Болгарії та Угорщині. Перекидання військових підрозділів та бойової техніки до цих країн виконувалося як звичним порядком із застосуванням авіаційного, морського, залізничного та автомобільного транспорту, так і у спосіб висадки повітряних і морських десантів.

Крім того, у Середземноморському та Чорноморському регіонах діяли посилені корабельні та авіаційні угруповання США і НАТО. Зокрема, в березні поточного року до Середземного моря спрямовується авіаносна ударна група (АУГ) ВМС США на чолі з авіаносцем USS Dwight Eisenhower (включає ракетний крейсер USS Monterey та есмінці USS Mitscher та USS Thomas Hudner), а в червні та липні — дві АУГ ВМС Великобританії на чолі з авіаносцями HMS Queen Elizabeth та HMS Prince of Wales. Авіаційні з’єднання АУГ включають сучасні винищувачі-бомбардувальники п’ятого покоління F-35, а кораблі супроводження авіаносців обладнані системами керованої ракетної зброї Aegis та мають на озброєнні крилаті ракети BGM-109 Tomahawk (до 56 ракет на корабель).

Авіаносці ВМС Великобританії HMS Queen Elizabeth та HMS Prince of Wales

Все це свідчить про більш широку мету навчання DEFENDER–Europe 21, ніж це оголошувалося на офіційному рівні. Тим паче, що окрім розв’язання суто миротворчих завдань, його учасники опрацьовували також питання відсічі нападам супротивника та утримання територій, а також нанесення ударів у відповідь в рамках проведення наземних, повітряних та морських операцій. А саме навчання відкрито позиціонувалося керівництвом США та НАТО як демонстрація готовності до захисту своїх союзників і партнерів від агресії Москви. До речі, частина навчальних заходів з розв’язання традиційних завдань з протидії московської агресії відбувалася і в Балтійському регіоні.

Наступним заходом зі стримування Росії в Чорноморському регіоні стало навчання Sea Breeze 2021

Наступним заходом зі стримування Росії в Чорноморському регіоні стало спільне військове навчання України та її партнерів Sea Breeze 2021 (з 28 червня по 10 липня ц. р., відразу ж після завершення активної фази DEFENDER–Europe 21). За масштабом воно найбільше з часу започаткування в 1997 році. Як повідомлялося у ЗМІ, загалом у навчанні брали участь близько 5 тис. військовослужбовців з 32 країн світу, залучались понад три десятки кораблів (в тому числі зі складу 6-го флоту ВМС США та АУГ ВМС Великобританії у Середземному морі), а також 40 літаків, вертольотів та безпілотних літальних апаратів.

Навчання відбувалося на морських та сухопутних полігонах у північно-західній частині Чорного моря, а також у Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Україна опрацьовувала сценарій захисту острова Зміїний і Бессарабського напрямку від нападу Росії. При цьому розв’язувалися наступні завдання: відбиття морських та повітряних десантів супротивника; протиповітряна, протикорабельна та протидиверсійна оборона; бойові дії сухопутних сил, кораблів, авіації та сил спеціального призначення; розвідка та оцінка обстановки на театрі військових дій.

Втім, як і у випадку з навчанням DEFENDER–Europe 21, цілі навчання Sea Breeze 2021 також виходили далеко за межі офіційно оприлюдненого сценарію. Під час навчання ще раз демонструвалася готовність США та НАТО підтримати союзників і партнерів в Чорноморському регіоні, а також перевірялися можливості військової системи Росії, яку вона створила з 2014 року в Криму та на Північному Кавказі.

Саме це і мали на меті демонстративні дії британського есмінця HMS Defender та нідерландського фрегату HNLMS Evertsen, які пройшли поблизу мису Фіолент в Криму та Керченської протоки у міжнародних водах, незаконно закритих Росією. Тоді ж США та НАТО провели низку повітряних розвідувальних операцій за участю стратегічного БПЛА RQ-4 Global Hawk над територією України, а також розвідувальних літаків RC-135 та протичовнових літаків P-8 Poseidon у повітряному просторі над Чорним морем, в тому числі поблизу Криму.

 

…Україна має визначальне значення для США і НАТО як «передовий форпост» у стримуванні агресії Москви на південному фланзі Альянсу…

Загалом всі ці обставини ще раз підтвердили визначальне значення України для США і НАТО як «передового форпосту» у стримуванні агресії Москви на південному фланзі Альянсу. Саме поглиблюючи військове співробітництво з Україною, США і НАТО дістають можливість посилювати свою передову військову присутність у безпосередній близькості до основних політичних, економічних та військових центрів Росії. А ще це дозволяє повністю зірвати плани Москви зі встановлення свого домінування в Чорноморському регіоні.

Ось це і є головними висновками із моєї статті. А на їх підтвердження хотілося б навести ще кілька фактів.

США, Великобританія, Туреччина, а тепер вже і Франція активно допомагають Україні створювати нові військового-морські сили. На відміну від того, що нам дісталося від Чорноморського флоту колишнього СРСР, такі сили вже реально боєздатні.

Крім того, навчання Sea Breeze не є єдиним спільним військовим навчанням України та її західних партнерів. В липні поточного року на полігоні Широкий Лан у Миколаївській області стартувало спільне військове навчання України та Великобританії Cossack Mace-2021 («Козацька булава-2021») за участю військових підрозділів США, Канади, Данії та Швеції, а також штабної групи Литовсько-польсько-української бригади. Основна мета навчання — налагодити спільні дії з відбиття можливого нападу Росії на Україну з території анексованого Криму. До кінця поточного року заплановано провести ще кілька таких навчань.

Звичайно, Росія поки що не відмовиться від свого намагань домінувати в Чорноморському регіоні та якось залякати Україну і її західних партнерів. Однак зробити їй цього вже точно не вдасться. Єдине, що вона ще зможе, так це спровокувати нову війну з катастрофічними наслідками для всіх, в першу чергу для неї самої.

 

Схожі публікації