«Бумеранг повертається»

Ще раз про наслідки змін у Конституції Росії

 

Віктор Гвоздь
доктор військових наук

 

В моїй статті «Зміни у Конституції Росії. Наслідки для світу та України» було зроблено попередній аналіз поправок до основного закону Російської Федерації, ухвалених за ініціативою В. Путіна в липні ц. р. Згідно з висновками, поправки розширюють можливості Кремля з активізації його неоімперської політики, що і було головною метою конституційної реформи. Насамперед це стосується посилення російської зовнішньої експансії та більш жорсткої внутрішньої політики Кремля.

Як і слід було очікувати, все це відразу ж почало відбуватися на практиці. Причому, у звичних для Росії формах, до яких традиційно вдається режим В. Путіна. Зокрема, у внутрішній сфері, коли в Москві 15 липня ц. р. жорстко придушили акції протесту проти конституційних змін. Загалом було затримано близько півтори сотні осіб.

Не менш характерними є вчинки Росії у зовнішній сфері: від погроз кримінального переслідування іноземних (насамперед, українських) політиків, які відмовляються від визнання «законності» російської анексії Криму, і до силового тиску на інші країни, які відмовляються рухатися в руслі політики Москви.

Про це свідчить активізація конфліктів, спровокованих Росією в країнах колишнього СРСР. Водночас загострилася обстановка в зонах криз інших регіонів світу, які потрапили у сферу геополітичної уваги Російської Федерації, в т. ч. Сирії, Лівії та, фактично, в Афганістані та Іраку. У всіх таких конфліктах та зонах напруженості Росія відкрито підтримує сепаратистів і терористів, включно з антиукраїнськими силами на Донбасі та талібами в Афганістані.

З одного боку це дійсно дає РФ змогу реалізовувати свої плани, а з іншого — створює критичні проблеми для неї самої. По суті, сьогодні такі проблеми виникли на всіх стратегічно важливих для неї напрямках. Так, на Південно-Західному напрямку — це конфронтація з Україною і НАТО в Чорноморському регіоні; на Північному Заході — протистояння з країнами Балтії, Польщею та, знову ж таки з НАТО; на Півдні (Кавказі) — перманентна напруженість у відносинах з Азербайджаном та конфлікт з Грузією; на Південному Сході — витоки ісламського екстремізму з Афганістану та нестабільність в країнах Центральної Азії. А Сирії та Лівії — фактичне її, Росії, військове зіткнення зі США і Туреччиною.

 

…Поправки до Конституції Росії розширюють можливості Кремля з активізації його неоімперської політики…

З Україною все ясно. Можна лише додати, що чергова активізація Росією бойових дій на Донбасі (в т. ч. — свідоме вбивство російськими окупантами українського військового медика 13 липня ц. р. поблизу селища Зайцево) відбулась на фоні військово-морських навчань США/НАТО і України в Чорному морі.

З Росією більш-менш зрозуміло: вона давно нехтує міжнародним правом. Але у мене запитання до всіх: де перебувають наші нещодавно розхвалені Сили спеціальних операцій, які пориваються у розвідку за кордоном? Чим переймається наша військова розвідка, її групи, що створені для виконання спеціальної розвідки? Чим заклопотане керівництво Генерального штабу, інших командувань та штабів, яких створили стільки, що самим годі розібратися хто саме чим чи ким керує? І, насамкінець, що робить воєнно-політичне керівництво нашої країни? Чому не вживалися всі належні заходи для порятунку нашого хлопця? Ніколи не забуду випадок, що стався під час мого перебування на Балканах, коли над територією Сербії збили американський літак. В набагато складніших умовах, на малознайомій території чужої для себе країни американські військовослужбовці успішно евакуювали його екіпаж. Все виконали технологічно і чітко, що називається — професійно.

Повертаючись до згаданих навчань США/НАТО і України в Чорному морі, слід зауважити, що Чорноморський флот Росії та авіація Південного військового округу (ПдВО) ЗС РФ знову ж таки свідомо вдавалися до провокацій, спрямованих проти учасників навчань, що створило реальну загрозу збройного конфлікту в регіоні. Тим більше, в умовах, коли Росія готується до стратегічних командно-штабних навчання «Кавказ-2020», у ході якого якраз і опрацьовуються подібні конфліктні сценарії.

Так, у рамках підготовчих заходів на Північному Кавказі формується ударне угруповання військ у складі з’єднань 49-ї та 58-ї армій ПдВО ЗС РФ. Водночас під виглядом «раптової перевірки» збройних сил Росії з 17 липня ц. р. відбувається посилення 8-ї армії ПдВО у Ростовській області. Саме на неї покладаються завдання з захисту «ДНР» і «ЛНР», а також з можливого розширення масштабів збройної агресії в глибину території України. Крім того, на полігонах у Білгородській, Воронізькій, Курській, Орловській та Брянській областях Росії розміщені батальйонні тактичні групи зі складу з’єднань та частин 20-ї армії Західного військового округу ЗС РФ.

…З одного боку, Росія озброює як Вірменію, так і Азербайджан, а з іншого — провокує конфлікти між ними…

З початку літа загострюється ситуація і на Кавказі. Насамперед мається на увазі чергова активізація бойових дій між Вірменією та Азербайджаном. Причому, на відміну від минулих років, це відбувається не у Нагірному Карабаху, де Москва спровокувала збройний конфлікт ще наприкінці 1980-х років, а на зовсім іншій ділянці вірменсько-азербайджанського кордону. Приводом став звичайний прикордонний інцидент, у провокуванні якого сторони, за звичкою, звинувачують одна одну. Але він вже призвів до виникнення реальної загрози великої війни в регіоні із можливим втручанням до неї Росії і Туреччини.

Тим паче, що Росія є союзницею Вірменії в Організації Договору з колективної безпеки та має свої інтереси як у згаданій Вірменії, так і в Азербайджані. Насамперед, це намагання зберегти Вірменію у сфері свого впливу та одночасно залучити до цієї ж сфери впливу Азербайджан (в т. ч. примусити його вступити до Євразійського економічного союзу), а також перешкодити реалізації різних проектів транспортування каспійських енергоносіїв на зовнішні ринки в обхід російської території. З цією метою Росія, з одного боку, озброює як Вірменію, так і Азербайджан, а з іншого — провокує конфлікти між ними. При цьому російській війська у вигляді 102-ї військової та 3624-ї авіаційної баз вже розташувалися у Вірменії.

Зовсім протилежні інтереси у Туреччини (союзниці Азербайджану та історичного супротивника Вірменії), яка зацікавлена у тому, щоб позиції Росії на Кавказі послабилися, оскільки саме Туреччина є головним транзитером каспійської нафти і газу до Європи. З огляду на це турки підтвердили свою готовність надати пряму військову допомогу Азербайджану у випадку відкритого нападу на нього Вірменії, навіть не зважаючи на її підтримку Росією та ОДКБ.

Своєю чергою, така ситуація може спричинити втручання НАТО у конфлікт на Кавказі, оскільки Альянс має такі зобов’язання перед членами організації, включно з Туреччиною. Хоча і без нього збройні сили Туреччини в Чорноморському регіоні майже вдвічі переважають такі ж сили Російської Федерації. Все це і дає змогу Анкарі твердо відстоювати перед Москвою свої позиції як на Кавказі, так і в інших регіонах, де перетинаються їх інтереси.

…Сирія і Лівія фактично перетворюються на «поле бою» між Росією та Туреччиною…

Зокрема, мається на увазі Сирія, яка фактично перетворюється на «поле бою» між Росією та Туреччино, незважаючи на всі їх намагання досягти певного компромісу. Останнім часом найбільш резонансним проявом такого військового протистояння сторін на сирійській території став удар російської авіації по колоні турецьких військ у провінції Ідліб 28 лютого ц. р., коли загинули 22 турецьких військовослужбовці, через що ледве не сталося прямого збройного зіткнення між Росією та Туреччиною. Тоді ситуацію вдалося залагодити. Та вже 16 липня ц. р. турецький БПЛА завдав удару по російському військовому об’єкту у сирійській провінції Хасеке в районі північно-східного кордону між Туреччиною та Сирією.

Таке ж протистояння спостерігається між Росією та США і Туреччиною в Лівії, де росіяни допомагають на сході країни антизахідним силам, очолюваним маршалом Х. Хафтаром. В той же час, на відміну від Сирії, дії Москви в Лівії, по суті, безуспішні. Так, цієї весни провалився наступ бунтівників (за підтримки російських найманців зі складу приватної військової компанії «Вагнер») на місто Тріполі, де знаходиться центральна влада Лівії. При цьому турецькі БПЛА знищили близько десяти зенітних ракетних комплексів «Панцирь», які Росія постачала повстанцям. До речі, саме такими ЗРК ближньої дії озброєні російські війська в окупованому Криму…

Низка «заморожених» конфліктів може активізуватися також і в Центральній Азії. Наприклад, цілком можливо, що чергова революція спалахне в Киргизстані, що пов’язано з різким загостренням соціально-економічних проблем цієї країни внаслідок епідемії COVID-19 та зниженням обсягів торгівлі з Росією. В липні ц. р. опозиційні сили Киргизстану виступили з петицією про відставку президента країни С. Жеенбекова та звернулися до Генеральної прокуратури з вимогою притягнути його до відповідальності за бездіяльність у боротьбі з пандемією.

…РФ не тільки не співпрацює зі США у боротьбі з ісламськими екстремістами, а навпаки — підтримує талібів (в т. ч. фінансує їх напади на американських військових)…

Ще більш небезпечна ситуація може виникнути в Афганістані внаслідок подальшого скорочення американських військ на афганській території, яке планує президент США Д. Трамп. Так, сьогодні таліби та інші екстремістські угруповання вже фактично контролюють північні райони Афганістану, здійснюють напади на сусідні країни Центральної Азії. При цьому Росія не тільки не співпрацює зі США у боротьбі з ісламськими екстремістами, а навпаки — підтримує талібів (в т. ч. фінансує їх напади на американських військових). Вона також нав’язує країнам Центральної Азії плани з розширення своєї військової присутності на їх території, що нібито сприятиме посиленню боротьби з витоками ісламського екстремізму, а насправді має на меті зміцнити в регіоні свої позиції.

 

…Росія потрапляє у вкрай складну ситуацію, що дійсно нагадує фортецю в облозі…

Разом з тим, як мовиться, «бумеранг повертається», або «що посієш, те і пожнеш». В цілому за таких обставин Росія потрапляє у вкрай складну ситуацію, що дійсно нагадує фортецю в облозі. Причому, якщо колись РФ могла не тільки стримувати зовнішні загрози за рахунок надприбутків від експорту нафти і газу, але і генерувати їх щодо своїх супротивників, то сьогодні вона зробити цього вже не може. І, скоріше за все, більше ніколи не матиме такої можливості. Бо російська економіка руйнується під дією західних санкцій, що тривають вже понад шість років, і стрімко падає з весни ц. р. внаслідок зниження ціни на нафту та епідемії коронавірусу в світі. Так, за різними оцінками, в першому та другому кварталах поточного року падіння ВВП РФ становило 10–15 % у порівнянні з аналогічними періодами минулого року, що є найгіршим показником у світі. При цьому з початку літа ц. р. Центральний банк Росії був змушений перейти від накопичення до продажу золотих резервів країни.

Все це об’єктивно загострює соціально-економічні проблеми в Росії та прискорює падіння авторитету путінської влади, що вже набуває форм протистояння регіонів з федеральним центром. Так, ще в 2018–2019 роках під час місцевих виборів у низці областей, країв та автономних республік РФ правляча партія «Единая Россия» програла опозиції. А спроби Кремля усунути своїх конкурентів у спосіб кримінального переслідування нових місцевих керівників, які є представниками опозиційних сил, викликають у місцевого населення спротив, що у регіонах виливається у масові акції протесту. Таких, як вуличні демонстрації жителів міста Хабаровськ та інших міст Далекого Сходу РФ проти арешту федеральною владою губернатора краю С. Фургала, який є представником Ліберально-демократичної партії Росії. Формально Кремль звинувачує його у причетності до вбивств кількох місцевих бізнесменів, скоєних ще у 2004–2005 роках. Однак насправді таким чином Москва намагається усунути його від влади. А ось народні маси — проти. При цьому через чималу кількість учасників таких акцій (35–40 тис. осіб лише в одному Хабаровську) Москва не наважилася застосувати силу для їх розгону. По суті, це нагадує ситуацію з майданами в Україні, коли акції протестів значно масштабніші за можливості влади з їх ліквідації.

А це вже створює справжню загрозу для влади В. Путіна. Так, події в Хабаровську активно використовують для розхитування ситуації в Росії всі політичні сили країни: від ультраправих націоналістів до комуністів і ліберальних демократів. При цьому вони сподіваються, що протестний потенціал у російському суспільстві стрімко зростатиме (як через ускладнення соціально-економічних проблем, так і внаслідок антидемократичних дій Кремля), що може перетворитися на «спусковий гачок», який дасть початок масовим акціям протесту не лише в Москві, а й загалом у всій Росії.

 

…В. Путін ніколи не поступиться своєю владою і робитиме все для того, щоб утримати контроль над ситуацією в країні. В тому числі і за допомогою збройної агресії проти сусідніх країн…

Звичайно, В. Путін ніколи не поступиться своєю владою і робитиме все для того, щоб утримати контроль над ситуацією в країні. В тому числі і за допомогою збройної агресії проти сусідніх країн, що, з одного боку, робитиметься з метою відволікти російське населення від внутрішніх проблем, а з іншого — дасть змогу Кремлю придушити опозицію під приводом необхідності запровадження режиму надзвичайного або військового часу.

Все це добре всім відомо і не раз вже обговорювалося у ЗМІ. Разом з тим, реальність набагато складніша та більш небезпечна за своїм характером, що знову ж таки підтверджують дії Росії та розвиток подій в зонах спровокованих нею конфліктів. Для прикладу розглянемо лише дві події, які показують до чого може призвести політика Кремля.

Як вже зазначалося у моїй попередній статті, на початку червня ц. р. президент РФ В. Путін підписав указ про основи російської політики в галузі ядерного стримування. Згідно з документом, Москва залишає за собою право застосувати ядерну зброю, в т. ч. проти без’ядерних країн. А в липні ц. р. у рамках підготовки навчання «Кавказ-2020» на українському напрямку розпочалося розгортання артилерійських частин ЗС РФ, які мають на озброєнні засоби застосування тактичних ядерних боєприпасів, зокрема, важкі самохідні міномети «Тюльпан». До речі, влітку 2014 року деякими російськими політиками вже порушувалося питання про можливість застосування тактичної ядерної зброї проти України.

На цьому фоні під час чергового загострення конфлікту між Азербайджаном та Вірменією обидві сторони виступили із заявами щодо можливості використання засобів критичної дії. Зокрема, Вірменія погрожувала Азербайджану ударом по греблі Мінгячевирського водосховища, що призвело б до значного затоплення азербайджанських територій. У відповідь Азербайджан застеріг Вірменію, що може знищити Вірменську АЕС, що викликало б в регіоні ще більшу екологічну катастрофу.

Дійсно, як висловився колись один із лідерів російських більшовиків Л. Троцький, «якщо нам доведеться піти, ми так грюкнемо дверима, що здригнеться вся Європа». Саме до цього В. Путін і веде зараз Росію. А щодо подальшої долі російського народу, а тим паче — народів інших країн, то скажіть-но, коли це Москву хвилювало? Так чи інакше, однак бумеранг завжди повертається, що і демонструють поточні події в Росії.

Схожі публікації