«Зигзаги удачі» бакинської геополітики – 2

Олег Махно

Частина 2

«Нехай ніхто не втручається у наші справи»

Ця фраза пролунала у виступі президента Азербайджану на відкритті Центру Гейдара Алієва в листопаді минулого року. Були тоді озвучені й інші слова, адресовані, в тому числі і Заходу, зблизитися з яким до недавнього часу так прагнула Азербайджанська республіка. «Іноді заявляють, що нам слід інтегруватися в Європу, — казав тоді Ільдар Алієв. — Ми нікуди не повинні інтегруватися … Хіба нас зможуть прийняти? Ні. Це гірка правда. Тому треба розраховувати тільки на себе і свої внутрішні ресурси». Він також пояснював, що сама Європа є причиною такого «зигзагу»  в новітній політиці Азербайджану, що донедавна активно працював із західними партнерами. Адже вона приниженням мусульманських біженців спростовує свої ж цінності.

У цих словах є своя логіка: емігрантські хвилі з мусульманського Близького Сходу вже не перший місяць б’ються в прикордоння Євросоюзу і кінця-краю цьому не видно. Але тут треба дещо уточнити: вищезгаданий «зигзаг» якось не поєднується зі словом «причина». Тут доречніше слово «привід». Так як історія з біженцями послужила саме приводом для озвучення президентом Азербайджану свого ставлення до Заходу. А причина, мабуть, в буксуванні, зокрема, з будівництвом Південного газового коридору, на який Баку давно покладає певні надії, і в уповільненні Заходом процесу співпраці з Азербайджаном — взагалі. Що стосується т. зв. коридору, то західні партнери ось вже котрий рік повторюють, що зацікавлені в цьому проекті. «Ми вважаємо, що «Південний газовий коридор» задовольнить як мінімум 10 відсотків, а в кращому випадку — 20 відсотків європейського попиту на газ», — ще у 2014 році переконувала бакинське керівництво керівник представництва ЄС в Азербайджані Малена Мард. Але це були тільки слова, хоча і приємні на слух. А крім слів для побудови газопроводу необхідні і інвестиції. З цим останнім часом траплялися затримки. «Це великий проект не тільки з точки зору того, що його довжина становить 3 тисячі 500 кілометрів — відстань від Азербайджану до Італії, — але і з фінансової точки зору. У проект буде вкладено фінансові кошти в розмірі приблизно 45 мільярдів доларів. «Південний газовий коридор» складається з чотирьох проектів — «Шахденіз-2», розширення Південно-Кавказького трубопроводу (РПКТ), Трансанатолійського (TANAP) і Трансадріатичного (TAP) проектів. Це — цілий ланцюг, і згадані проекти є його ланками. Якщо в одному з цих проектів трапляються затримки, то це позначається і на решті проектів», — застерігав міністр енергетики Азербайджану Н. Алієв на одній з недавніх прес-конференцій в Баку, де також були присутні поважні особи з ЄС, США, і Туреччини.

Затримки в будівництві цього об’єкту таки траплялися, роботи просувалися не так, як повинні були просуватися, що, м’яко кажучи, не задовольняє азербайджанську сторону. То в Італії проти проекту виступили захисники екології, то від раніше даних обіцянок відмовляються фірми-партнери з будівництва. А уряд Греції запропонував переглянути параметри проекту — придбання своєї частки в TAP, підвищення вартості транзиту і зниження вартості газу, який Греція збиралася купувати у Азербайджану. Словом, далеко не все так гладко з проектом, як сподівалося бакинське керівництво. Адже  ще у вересні 1994 року, коли в бакинському палаці «Гюлістан» укладалася угода про будівництво газового коридору,  присутні називали його «контрактом століття». Саму лише угоду про пайовий розподіл продукції з розробки глибоководних родовищ «Азері», «Чираг», «Гюнешлі» було викладено на 400-х сторінках і 4-ма мовами. Нагадаємо, в «контракті століття» виявили бажання взяти участь 13 компаній (Амоко, БП, МакДермотт, Юнікао, ДНКАР, ЛУКойл, Статойл, Ексон, Турки петролларі, Пеннзойл, Іточу, Ремко, Делта) з 8 країн (Азербайджан, США, Великобританія , Росія, Туреччина, Норвегія, Японія, Саудівська Аравія). На черзі було ще 26 угод із 41 нафтовою компанією з 19 країн.

Через двадцять років, у вересні 2014 року, на церемонії, присвяченій річниці «контракту століття» і закладці фундаменту Південного газового коридору, президент І. Алієв вже підбивав деякі підсумки міжнародного співробітництва Азербайджану в цій галузі. «У проекті TANAP Азербайджан є основним інвестором, і головний фінансовий тягар Азербайджан бере на себе. І в «Шахденіз», і в ТАР, і в інших проектах Азербайджан сам фінансує свою частку. Таким чином, отриманий  свого часу економічний прибуток сьогодні служить нашим загальним інтересам, — констатував хід робіт президент І. Алієв, відзначаючи, що Азербайджан виходить на перші ролі в справі забезпечення енергетичної безпеки Європи. — Підтверджені запаси газу становлять 2,5 трильйона кубометрів, а прогнозовані запаси знаходяться на рівні 4-5 трильйонів кубометрів».

Але відзначимо, що на той момент Баку вимушено розширив свою пайову участь в «контракті століття», так як через кризу світової економіки не у всіх його партнерів знайшлися обіцяні раніше кошти. До того ж у 2014 році вступили в силу економічні санкції проти Росії, що так чи інакше, негативно позначилися на економічному стані країн ЄС. Та й «Газпром» не збирався здавати свої позиції на газовому ринку, в тому числі і Азербайджану. А до чого Кремль може вдатися при відстоюванні своїх інтересів — говорити зайве. Приклад цього — нинішня Україна, що воює з сепаратистами, і яку Азербайджан, як ми вже згадували, вважає монополістом у транзиті газу. І про це запрошеним від України представникам на IV Всесвітньому Бакинському форумі (10-11 березня ц. р.) не тільки не слід забувати, але й обов’язково бути готовим до непростих переговорів, де наші аргументи повинні бути бездоганно обґрунтовані.

Співпрацю з ЄС Азербайджан намагається налагодити не тільки в питаннях енергетичної безпеки. Так, Міносвіти Азербайджану з Євросоюзом запланували проект «Twinning» вартістю 19 млн дол. США з метою привести азербайджанську освіту у відповідність до європейської вищої освіти. «Очікуються й інші ініціативи», — обіцяла представник ЄС в Азербайджані Малена Мард, маючи на увазі сферу продовольчої безпеки і аграрний сектор, щодо яких все ще готуються нові угоди.

В Азербайджані прагнуть за рахунок споруджуваних великих промислових проектів, технопарків збільшити свій ненафтовий потенціал, різко підвищити експорт продукції. Вже закладено фундамент Хімічного промислового парку, де створені перші підприємства. Поки що будівельні та інженерні роботи в усіх цих напрямках виконують іноземні підрядники. Але передбачається, що незабаром їх повинні замінити вітчизняні фахівці.

Фраза І. Алієва «Необхідно розраховувати тільки на себе» вже стала крилатою, і з часом, схоже, може звучати як своєрідне заклинання. Це відчувалося в позиції азербайджанського керівництва як на нещодавній Мюнхенській конференції з питань безпеки, де згадувалося про відсутність необхідного формату співпраці між Азербайджаном з ЄС, так і в зустрічі 29 лютого ц. р. в Баку президента І. Алієва з Верховним представником Європейського Союзу з закордонних справ і політики безпеки, віце-президентом Європейської комісії Федерікою Могеріні. Ці заходи висвітлювалися в ЗМІ практично в загальноприйнятній тональності, але стриманість в коментарях, як то кажуть, була присутня.

До речі, своє невдоволення Європою Азербайджан поспішив «скрасити» оперативним зближенням з Іраном. Підписані під час візиту в другій половині лютого ц. р. президента Азербайджану в Іран двосторонні документи стосуються багатьох важливих питань для обох країн, відносини між якими «зіграють певну роль у справі забезпечення безпеки регіону». І навіть більше, на зустрічі президентів зазначалося, що вони активно розвиватимуть співпрацю в тристоронньому форматі — «Іран-Туркменістан-Азербайджан», «Іран-Азербайджан-Росія», «Іран-Азербайджан-Грузія» і «Іран-Азербайджан-Туреччина». Тристоронній формат — це ще не союз, але щоб вийти на велику політичну дорогу, завжди потрібно зробити перший впевнений крок. Також і в тому питанні, у якому Азербайджан ніяк не спроможний зробити за посередництва ЄС — взаємини з Вірменією. Щоправда, азербайджанські ЗМІ відзначали, що під час цього візиту карабахський конфлікт широко не обговорювався. Але це «…говорить про те, що позиція Ірану про територіальну цілісність АР вже визначена, і немає потреби про  це повторювати». А ось підписаними угодами охоплено практично весь спектр двостороннього співробітництва.

Передбачається навіть, що в 2016 році буде відкрито залізничне сполучення, і, зокрема, іранські товари в сектор Чорного моря будуть доставлятися через Азербайджан, а не через Вірменію, як планувалося раніше. Є домовленості про розвиток нафтогазової та енергетичної сфер. Тобто, озвучивши своє сприйняття співпраці з нерішучим Заходом, Баку таким чином полегшив процес встановлення зв’язків з сусіднім Іраном, що твердо обіцяє в майбутньому дивіденди, і, як показують останні події, привів таки до тями  своїх партнерів по спорудженню газопроводу, які прибули два дні тому до азербайджанської столиці для підтвердження своєї подальшої співпраці.

Далі буде

Схожі публікації