В прицілі екстремізму: Казахстан

 

Іван Січень, військовий та політичний експерт

На фоні продовження спроб Москви створити перешкоди самостійному державному розвитку та європейській інтеграції України шляхом провокування збройних конфліктів на українській території, зберігаються та поступово набувають активізації вкрай небезпечні процеси у сферах внутрішньої безпеки як самої Російської Федерації, так і її сателітів на пострадянському просторі.

 

Так, незважаючи на постійні декларативні запевнення керівництва РФ щодо фактичного подолання тероризму і екстремізму на Північному Кавказі — найбільш небезпечному у цьому контексті регіоні країни — діяльність ісламських екстремістів триває у всіх автономних утвореннях Північнокавказького федерального округу Росії (Указом Президента РФ Д. Медведєва від 19 січня 2010 року Північнокавказький федеральний округ було виділено зі складу Південного федерального округу Росії). Зокрема, протягом тільки 2015-2016 років режими контртерористичних операцій неодноразово оголошувались у Дагестані, Інгушетії, Кабардино-Балкарії, Карачаєво-Черкесії та Чечні.

Як відомо, найбільш резонансними подіями стали: теракт на Джемикенському посту автомобільної інспекції у Дербентському районі Дагестану 15 лютого ц. р. (загинули чотири особи, в т. ч. двоє поліцейських, та отримали поранення 18 осіб); підрив двох поліцейських автомобілів на ділянці федеральної траси «Кавказ» в районі дагестанського аеропорту «Уйташ» та селища Новий Хушет 26 березня ц. р. (загинув один співробітник поліції та двоє отримали поранення); напад на КПП під Грозним 9 травня ц. р. (загинув один та були поранені 6 поліцейських); бойове зіткнення між бойовиками та правоохоронцями у Дербенті 14 травня ц. р. (загинули два співробітники поліції та 13 отримали поранення); обстріл із гранатометів військового містечка внутрішніх військ МВС РФ у селищі Алхасти Сунженського району Інгушетії 5 червня ц. р.

Крім того, практично щоденно відбуваються напади в цьому регіоні на представників державної і місцевої влади РФ, а також правоохоронців, вчителів, релігійних діячів та інших носіїв російської ідеології і членів їх сімей. Набувають також поширення злочини проти місцевих бізнесменів, у т. ч. захоплення їх власності, рекет та вимагання коштів на підтримку ісламістів.

У більшості випадків відповідальність за згадані інциденти бере на себе північнокавказьке відділення угруповання терористичної організації «Ісламська Держава» (ІД), яка оголосила плани побудови єдиної всесвітньої ісламської держави — «Халіфату». У минулому році ІД фактично взяла під свій контроль так званий «Імарат Кавказ» (умовне ісламське державне утворення /з 7.10.2007 року/ на Північному Кавказі Росії; ідея президента Чеченської Республіки Ічкерія Доку Умарова, який проголосив себе еміром усіх моджахедів Північного Кавказу), що дозволило двом терористичним організаціям об’єднати зусилля у досягненні своїх цілей. В принципі, це було очікувано, оскільки «Імарат Кавказ» із самого початку замислювався його ідеологами як перший крок на шляху побудови всесвітньої ісламської держави — «Халіфату».

По суті, саме це і призвело до поширення терористичної діяльності у Північнокавказькому федеральному окрузі Росії. Додатковим чинником активізації екстремізму в регіоні стало також повернення до нього колишніх місцевих жителів, які пройшли релігійну обробку у мусульманських країнах, а також отримали бойовий досвід у зонах конфліктів у Північній Африці, на Близькому Сході, у Криму та на Сході України.

 

Дії екстремістів набувають активізації і в країнах-союзницях Росії в межах підконтрольних їй інтеграційних структур на пострадянському просторі, а саме: Організації Договору про колективну безпеку та Євразійського економічного союзу. Зазначене стосується як Таджикистану, Киргизстану та Узбекистану, так і найбільш стабільних до цього часу Казахстану і Туркменістану.

Зокрема, проявом такої тенденції у Казахстані став напад 5 червня ц. р. групи бойовиків на два збройних магазини та військову частину у місті Актобе (колишній Актюбінськ; близько 110 км від кордону з Росією).

8 червня ц. р. був здійснений новий терористичний напад — тепер вже на охорону одного з літніх дитячих таборів поблизу м. Актобе (у цьому випадку обійшлося без жертв).

Майже два тижні продовжувалась спеціальна антитерористична операція силових структур і спецслужб Казахстану, в результаті якої виявлені терористи були знешкоджені. У підсумку, за різними джерелами, в результаті інциденту загинули 20 осіб (із них троє військовослужбовців, четверо цивільних та 13 терористів), а також були поранені 37 громадян, більшість з яких — військові. Ще 9 терористів були затримані.

З огляду на особливості зазначених подій, Президентом Казахстану Н. Назарбаєвим були віддані розпорядження щодо введення в країні вищого рівня терористичної загрози, а також проведення спеціальної операції з виявлення та затримання екстремістів. Зважаючи на особливу небезпечність їх дій, був наданий дозвіл щодо відкриття вогню на ураження.

Теракти у місті Актобе та контртерористичні заходи силових структур Казахстану мали найбільш кривавий характер з часу акцій протестів та масових безладів у місті Жанаозен і на залізничній станції Шетпе Мангістауської області країни 16-17 грудня 2011 року, коли у результаті сутичок учасників заворушень з підрозділами правоохоронних органів країни загинули 16 осіб та більше ста — отримали поранення.

При цьому були розграбовані та підпалені 46 об’єктів, включаючи банківські офіси, магазини, кафе, готелі, будівлі місцевих органів влади та офіс нафтогазової компанії «Озенмунайгаз» — підрозділу концерну «Казмунайгаз». Саме звільнення з останньої близько тисячі працівників, більшість із яких були місцевими жителями, і стало приводом для згаданих вище безладів.

Акції протестів відбувались також і в ряді інших міст країни (зокрема у Караганді) та були підтримані опозиційними силами Казахстану, які намагались використати дану ситуацію для підвищення своїх рейтингів на підґрунті критики казахстанської влади, в т. ч. особисто президента країни Н. Назарбаєва.

З урахуванням наведених обставин, новий сплеск активності екстремізму в країні на початку червня цього року викликав вкрай нервову реакцію керівництва Казахстану, яке відразу ж назвало події у місті Актобе «…одним із проявів «кольорових революцій», що включають різні методи і починаються з надуманих мітингів, убивств та спроб захоплення влади».

На користь такого висновку зіграв також і приклад подібного до Актобе інциденту в Таджикистані 4 вересня 2015 року, коли декілька груп бойовиків здійснили напади на військову частину у передмісті Душанбе та відділ поліції у м. Вахдат. В результаті було вбито 33 військовослужбовця та співробітника МВС, а також захоплена значна кількість зброї. При цьому більшій частині нападників на чолі з колишнім заступником міністра оборони Таджикистану А. Назарзодою (представник «Об’єднаної таджицької опозиції» — головного противника діючого керівництва країни під час громадянської війни на початку 1990-х років) вдалося уникнути переслідування та відійти до важкодоступних гірських районів на кордоні з Афганістаном.

Разом з тим, на відміну від подій в Казахстані у грудні 2011 року, інцидент в м. Актобе у червні ц. р. не мав масштабних наслідків у вигляді безладів та заворушень і не створив явних передумов для дестабілізації обстановки в країні, що могло би бути використано опозицією проти казахстанської влади. Крім того, у ньому не брали участі лідери опозиції та підпорядковані їм збройні формування силових структур, як це було в Таджикистані у минулому році.

З огляду саме на це, «спроба захоплення влади у Казахстані» була перекваліфікована урядом країни на «…дії прихильників радикальних нетрадиційних релігійних течій». Таке припущення базується на реальних фактах активізації витоків ісламського екстремізму з Афганістану до країн Центральної Азії, що відбувається з середини минулого року. Причиною цього є перехід афганського відділення угруповання терористичної організації «Ісламська Держава» до більш цілеспрямованої політики з нарощування своєї присутності та впливу у Центральноазіатському регіоні внаслідок перерозподілу сфер впливу з рухом «Талібан», а також приєднання до ІД так званого «Ісламського руху Узбекистану» та найбільш радикального крила «Об’єднаної таджицької опозиції».

Наслідком зазначеної тенденції стало збільшення кількості спроб прориву збройних загонів ІД із північних районів Афганістану до Таджикистану, Узбекистану та навіть Туркменістану, який до останнього часу підтримував нейтральні стосунки з рухом «Талібан» та іншими ісламістськими угрупованнями на афганській території. За фактичним визнанням керівництва силових структур згаданих країн Центральної Азії, на їх кордонах з Афганістаном відбуваються майже щоденні збройні сутички, які по суті набувають форм прикордонного протистояння.

Водночас експерти розглядають й інші причини проявів екстремізму в Казахстані. Зокрема, серед них називаються: загострення боротьби між різними кримінальними (клановими) і бізнесовими групами за доступ до земельних та природних ресурсів, родовищ корисних копалин, а також об’єктів економічної, торгівельної, транспортної та іншої прибуткової інфраструктури. У свою чергу, це підвищує попит злочинного бізнесу Казахстану на зброю, боєприпаси та підготовлених бойовиків.

Каталізатором цих процесів виступає погіршення соціально-економічної ситуації в країні внаслідок падіння світових цін на нафту як основного продукту казахстанського експорту (1/3 експорту) і девальвації національної валюти на 86 %, а також негативного впливу на Казахстан економічних проблем Росії, які набувають все більшого ускладнення в наслідок дії західних санкцій. Так, з 2014 року виробництво усіх галузей економіки Казахстану впало майже у два рази, що відповідно позначилось і на життєвому рівні населення країни та призвело до зростання радикальних настроїв у казахстанському суспільстві. Таким чином, відбувся фактичний збіг інтересів ісламських екстремістських організацій та злочинних угруповань у Казахстані, а також значно розширилась соціальна база для вербування бойовиків до незаконних збройних формувань.

Не виключається також і можливість спеціального провокування напруженості у Казахстані спеціальними службами Російської Федерації.

За оцінками незалежних експертів, метою цього може бути здійснення тиску на Астану, виходячи з її політики у відношенні України, Заходу та Китаю. У даному контексті серед прямих викликів інтересам режиму В. Путіна відмічаються: послідовне продовження Казахстаном торговельно-економічного співробітництва з Україною; відмова від підтримки контрсанкцій Москви проти США та країн Європейського Союзу, а також поступове поглиблення зв’язків з КНР, які на сьогодні мають вже значно більші масштаби, ніж взаємодія Астани з партнерами по Євразійському економічному союзу, включаючи Російську Федерацію.

Крім того, вкрай негативні наслідки для режиму В. Путіна має реалізація Казахстаном ряду проектів побудови нафто- та газопроводів до КНР, що безпосередньо створюють конкуренцію Росії та перешкоджають її планам стосовно переорієнтації основних обсягів експорту російських енергоносіїв із західного на східний (насамперед, китайський) напрямок. Внаслідок цього Росія так і не змогла позбавитись «залежності від переважаючої орієнтації на європейський енергетичний ринок», і не зможе цього зробити практично вже ні у найближчій, ні у середньостроковій перспективі.

Тобто, останні події в Казахстані (у т. ч. масовий страйк нафтовиків 16 грудня 2011 року в місті Жанаозен Мангістауської області; масові несанкціоновані протести проти нових поправок до Земельного кодексу протягом квітня-травня ц. р. тощо) можуть бути нічим іншим як грубими спробами Росії розхитати внутрішньополітичну та соціально-економічну обстановку у Казахстані за «донецьким» або, що найбільш ймовірно, «сирійським» варіантом.

Організація і проведення Москвою подібного роду провокацій у Казахстані для досягнення своїх цілей, незважаючи на союзницькі відносини сторін, виглядають достатньо вірогідними з урахуванням досвіду підступної окупації та цинічної анексії Росією українського Криму, а також продовження збройної агресії на Донбасі всупереч Мінським домовленостям.

У цьому зв’язку досить характерним є виникнення заворушень та активізація проявів екстремізму саме у тих районах Казахстану, де проживає переважна більшість російськомовного населення країни, здійснюються основні обсяги видобутку нафти і газу, а також проходять трубопроводи у напрямку Китаю.

 

Загалом, всі із наведених причин мають цілком об’єктивний та довготривалий характер, що створює реальні передумови для подальших підготовки і проведення терористичних актів, масштабних провокацій та різного роду і спрямованості заворушень у Казахстані. З огляду на спільність проблем, аналогічних тенденцій слід очікувати і в інших країнах Центральної Азії, насамперед в Узбекистані та Туркменістані.

Деякі незалежні експерти і аналітики резонно ставлять питання: а чи не можливо розглядати активізацію ісламського екстремізму як нову реалію (нову форму) «гібридної» війни Російської Федерації проти пострадянських республік Центральної Азії та Кавказу? Тоді — з якою метою, коли і головне: хто наступний опиниться в прицілі екстремізму?

 

www.reliablecounter.com

Схожі публікації