«Ходи конем» в політиці по-російськи

Олег Махно

 

Міністр закордонних справ РФ С. Лавров 25 листопада планував відвідати Туреччину з робочим візитом для участі в роботі у 5-му засіданні російсько-турецької спільної групи стратегічного планування, що функціонувала (до недавнього часу) в рамках очолюваної президентами РФ і Туреччини Ради співпраці найвищого рівня. «Буде обговорюватися насамперед ситуація в Сирії і в цілому обстановка в регіоні Близького Сходу та Північної Африки» — нещодавно обіцяв офіційний представник МЗС РФ. Та через збитий турками російський літак поїздка російського міністра була Москвою, як ми знаємо, скасована. Воно й зрозуміло: що тут обговорювати, коли дипломатичний кут зору обидвох сторін враз змінено під дією такого неоднозначного «НП»?

Теми для обговорення, без сумніву, готувалися ґрунтовно, якщо брати до уваги висловлювання двотижневої давності президентів обох країн — Туреччини і Росії. І тепер навряд чи російським дипломатичним колам випаде ними займатися. «Гордіїв вузол» російсько-турецьких проблем (а з ним і перспективних напрацювань) був враз розрубаний ракетою «повітря-повітря», випущеною по російському військовому бомбардувальнику турецьким «F-16». У політичному піке опинилися, наприклад, економічні питання енергоносіїв і виконання двосторонніх домовленостей. Так, в Туреччині вже не розморожуватиметься будівництво за російським проектом АЕС «Аккую», що донедавна «зберігало перспективу відновлення». Не фонтануватиме «Турецький потік», на відновлення роботи якого так сподівалися росіяни, «переймаючись» не так своїм, як турецьким скрутним економічним станом. Повідомлення російських аналітиків про постачання Туреччиною до Росії, в тому числі і до Криму, тисяч тонн сільгосппродуктів, вкладання турками чималих коштів у бізнес-проекти також тішили слух, особливо коли туркам гарантувалося сприяння у зменшенні митних зборів.

У політичному плані — хоч-не-хоч, а повинні були узгоджуватися підходи не лише до воюючих у Сирії сторін, але й, наприклад, до подій в Україні загалом, і до долі кримських татар — зокрема. Не виключено, що розглядалася б опосередковано і ситуація, що утворилася в даний момент на кавказьких теренах, зокрема, щодо інтересів «четвірки» Прикаспійських країн — Азербайджану, Ірану, Казахстану, Туркменістану, — про які нещодавно згадувалось в аналітичних матеріалах «Борисфен Інтел». Наприклад, Азербайджан разом з Казахстаном мріють постачати свій газ до Європи по прокладеному турецькою територією газопроводу в той час, коли Росія повністю контролює тут ситуацію з газо- та нафтопостачанням, уважно слідкуючи за своїми конкурентами, які зазіхають на її плани у Південній Європі, до речі, намагаючись використовувати при цьому протистояння деяких країн Південного Кавказу. Тепер цим двом країнам (Азербайджану і Казахстану) доведеться самотужки вирішувати питання з постачаннями. Не покладаючись на Росію, яка вже точно тут не помічниця своїм колегам по Євразійському економічному союзу.

Президенти Росії та Туреччини
В. Путін і Р. Ердоган 
Міністри закордонних справ Росії та Туреччини
С. Лавров і М. Чавушоглу

Безперечно, заморожується і робота російсько-турецької Ради співпраці найвищого рівня, чергове засідання якої мало відбутися 15 грудня поточного року і про що домовлялися на двосторонній зустрічі президенти Росії та Туреччини В. Путін і Р. Ердоган в Антальї на саміті лідерів країн G20. Вартий уваги такий момент: там були присутні і обидва міністри закордонних справ С. Лавров і М. Чавушоглу, а також турецький міністр енергетики А. Риза Алабоюн та очільник турецької розвідувальної організації Х. Фідан. Тобто, коло службових обов’язків присутніх також красномовно свідчили про зміст запланованих російсько-турецьких перемовин та тему нагальних питань, що потребують уважного вивчення чи розв’язання. Не дарма ж напередодні відміненої поїздки С. Лаврова у ЗМІ з’явилося невелике повідомлення, що певні групи місцевих жителів-кіпріотів «запрошують» російських військових «погостювати» на Кіпрі. Мовляв, для захисту острова від бойовиків «ІДІЛ», яким до цієї популярної серед магнатів офшорної зони рукою подати. Тепер кіпріотам доведеться самотужки дбати про свою безпеку, якщо цю роль не візьме на себе російський воєнно-морський флот…

Міністр енергетики Туреччини
А. Риза Алабоюн
Очільник розвідувальної організації Туреччини
Х. Фідан

Напевне, Росія так само планувала порозумітися з Туреччиною, як з членом НАТО, як до цього практично ніби знайшла спільну мову з іншим членом Північноатлантичного союзу — Францією, що наважилася на зближення з росіянами під тиском терористичних дій «ІД». Ясна річ, Франція це пояснювала серйозною терористичною загрозою світовій спільноті, коли союзників обирають без огляду на ідеологічні розходження. Та після інциденту з російським літаком вона буде змушена зменшити свою «моторність» зі зближення з Росією. А росіяни вже можуть не мріяти про втілення ідеї з розхитування монолітності Заходу у спосіб укладання вигідних двосторонніх домовленостей, де у черзі однією з перших стояла Туреччина.

 Тут варто дещо відступити від теми і зауважити наступне: за великим рахунком нині ми стали свідками протистояння інтересів християнського і мусульманського світів, дарма що при цьому коректно мусується питання саме про поширення тероризму з Близького Сходу. Європа, протягом останніх десятиліть приймаючи до себе його вихідців, обережна у своїх кроках і висновках. Вона чітко усвідомлює межу, за яку їй доводиться переступати у цьому протистоянні, і в основу своїх рішень ставить вимоги законів та чітко їх дотримується. Принаймні, завжди до цього прагне. Їй у цьому питанні значно простіше, ніж Росії. Чому? Бо у її складі (окрім світської Туреччини) практично немає держав чи республік з населенням мусульманського віросповідання, як це певним чином спостерігається у Російській Федерації, а донедавна було і в СРСР. Згадаймо хоча б «ідеологічні» баталії з приводу віросповідання татар, чеченців, дагестанців, осетинів тощо, чи так званий «руській мір» з його православною вірою, з нещодавніми закликами відстоювати та рятувати по всьому світу «братів по вірі» (в тому числі і Україні). Чого досягли «ідеологи» православ’я? Відповідь лежить на поверхні: посіяли недовіру серед одновірців, протиставили їх один одному. І зараз Росія намагається у якийсь спосіб «вирулити» з політичного узбіччя, в яке вона потрапила через економічні санкції цивілізованого Заходу. Проте, наскільки коректно щодо своїх партнерів «вирулює», і як вона це намагається зробити — свідчать її політичні кроки на світовій арені.

 Ось характерний приклад, що на перший погляд не має відношення до порушеної теми.

16 жовтня ц. р. у Казахстані відбулося чергове засідання Ради голів держав Співдружності Незалежних Держав (СНД), де серед 17 питань порядку денного головним було питання «зміцнення заходів безпеки в регіонах, боротьба з міжнародним тероризмом, що має бути сьогодні пріоритетом у діяльності країн, що мають максимально ефективно використовувати потенціал антитерористичного центру СНД». На засіданні вказувалося на зовнішні і внутрішні причини тероризму. До перших, зовнішніх, віднесли фінансування певних груп, угруповань терористичного спрямування. До причин внутрішніх — злиденність, безграмотність, відсталість, радикалізм, фундаменталізм, соціальну несправедливість. Якщо таких об’єктивних причин у тій чи іншій країні немає, констатувалося на засіданні, то там, незважаючи на будь-які зовнішні зусилля, створити підґрунтя для зрощення тероризму буде дуже важко.

Але чому на засіданні глав країн СНД не пішли далі і не пояснили як тоді бути з окремими країнами того ж СНД (Азербайджаном, Вірменією), що не один десяток років ворогують одна з одною, витрачають кошти на закупівлю озброєння для своїх збройних сил, в тому числі (чи передусім) у Російської Федерації? Чи не можна це вважати «зусиллями ззовні», завдяки яким проростають паростки тероризму на Південному Кавказі?

Як відомо, на засіданні Ради голів держав співдружності СНД, зокрема, були затверджені кандидатури керівників Ради органів безпеки і спецслужб і Координаційного комітету протиповітряної оборони країн-учасників СНД.

І при цьому ухвалено рішення про створення у Вірменії так званої спільної Об’єднаної регіональної системи ППО в Кавказькому регіоні колективної безпеки, угоду про підписання якої президент РФ доручив підготувати на початку поточного місяця. «Ухвалити пропозицію уряду Російської Федерації і Республіки Вірменія про створення Об’єднаної регіональної системи протиповітряної оборони в Кавказькому регіоні колективної безпеки», — зазначається у московському розпорядженні. (Туреччина, як сусідка Вірменії, хоч-не-хоч, а змушена на це якось реагувати, наприклад, посилити свої наземні і повітряні кордони, уважно стежити за пересуванням чужої військової техніки, не пускати цю техніку на свою територію з будь-якого напряму, в тому числі і сирійського, звідки був порушений її повітряний кордон і за що випадково був збитий російський літак).

Звернімо також увагу на наступне: Азербайджан, який брав участь у вищезгаданому засіданні, тривалий час змушений закуповувати озброєння та військову техніку у РФ не лише для стримування активності вірменських збройних угруповань, а й для того, щоб силовими методами повернути собі захоплену вірменами азербайджанську територію. Останній минулорічний контракт на закупівлю російської зброї становив 3 млрд доларів США. В Азербайджані не забувають актуальне нині прислів’я: хочеш миру — готуйся до війни…

Отримує зброю та військову техніку з РФ і Вірменія навіть за дуже, як стверджується у деяких ЗМІ, невисокими цінами. Глава МЗС Вірменії в інтерв’ю BBC якось навіть визнав: «Ми співпрацюємо з Росією у військовій області і відповідно закуповуємо і отримуємо від неї озброєння. Нічого нового у цьому немає…». Та оскільки ця закупівля досить специфічна, бо Вірменія розплачується з Росією отриманими від неї ж кредитами, (чи не з тих коштів, якими Азербайджан розплачується за закуплену у росіян зброю?) то, як вважають азербайджанські аналітики, Москва певним чином несе відповідальність за політику Єревана — зокрема, а за розв’язання у майбутньому регіональних бойових дій — загалом. І не виключено, що це може підпадати під поняття «тероризм», до боротьби з яким Росія закликає весь цивілізований світ.

До речі, що у вірменському Гюмрі дислокується оснащена ЗРК С-300 і літаками МіГ сумнозвісна 102-а російська військова база, термін безоплатного для РФ перебування якої продовжений до 2044 року. А за це Росія пообіцяла Вірменії не перешкоджати її самостійному виходу на політичну арену для укладання двосторонніх угод зі співробітництва з іншими країнами, що, зрештою, не може подобатися ані Азербайджану, ані Туреччині, ані решті країн Прикаспійського регіону.

Чи не це питання планувалося для обговорення російськими і турецькими дипломатами на зустрічі, що так і не відбулася? А якщо планувалося, то під яким кутом зору? Чи не за рахунок, наприклад, тих «есендешних» країн, що змушені чемно рухатися у фарватері російської політики і повторювати її карколомні виверти («ходи конем») лише заради того, щоб не дратувати «старшого брата»?

За відповіддю далеко ходити не треба. Погляньмо на деякі наведені факти на тій же зустрічі глав країн СНД. Товарообіг між країнами СНД впав, багато національних валют втратили свою силу, оскільки розрахунки проводяться в доларах і це статистично дістає відображення зі знаком мінус. Запропонована В. Путіним ідея створити одну спільну «валюту» також не прийнятна для незалежних країн СНД, бо ж яка тоді може бути їхня економічна незалежність? Не врятує ситуацію і пропозиція перейти на розрахунки в національних валютах, так як умови економічного розвитку країн не можна вважати однаковими. Бо, наприклад, багатий на нафту та газ Азербайджан цілком спроможний самостійно давати собі раду на міжнародних ринках, вибудовувати свою модель економічного розвитку.

Є чималий потенціал і у Казахстану. Обидві ці країни-сусідки активно шукають нові форми співпраці у економічній сфері, мають можливість активно протистояти загальносвітовій кризі. Наприклад, влітку вони прийняли перший контейнерний потяг з Китаю, підтвердивши відкриття коридору Схід-Захід, що, за словами І. Алієва, «має велике геополітичне значення і дасть можливість для більш тісної інтеграції розташованих вздовж цього шляху країн, а також тих, які розташовані поблизу». Прикаспійські країни-сусідки зацікавлені у втіленні проекту щодо коридору Північ-Південь для зв’язку з Іраном, з яким є певні домовленості про прискорення процесу об’єднання залізничних магістралей, що можуть стати найкоротшим шляхом для сполучення величезних ринків Китаю, Індії, Ірану, Азербайджану і Європи, зокрема, Туреччини.

І ось цікаво, що б запропонувала їй (Туреччині) Росія у грудні на зірваній президентській зустрічі Ердогана і Путіна для налагодження економічних стосунків, і чи були б враховані там інтереси її колег по СНД, озвучені, наприклад, президентом Алієвим на нещодавньому саміті G20 у Туреччині? З огляду на поточні політичні події і на роль, яку намагається відігравати в цих подіях Росія, країнам-учасникам Євразійської економічної спілки під проводом Москви передчасно сподіватися на втілення запропонованих ними планів. Для росіян на першому місці — воєнні дії, санкції, про відміну яких піклується Росія. І вже потім — інтереси колег з СНД, і то за умови, якщо ці інтереси співпадатимуть з російськими. Та варто лише заблукати у сирійському небі російському літаку при виконанні бойового завдання і впасти збитим ракетою на чужу землю, як розсипається тендітна споруда так званої російської ГЕОполітики. І знову, як і колись за СРСР, під її політичними уламками будуть борсатися сусіди-колеги Росії по СНД.

Не дарма наступне засідання Ради глав країн СНД призначене на 16 вересня 2016 року. Росія сподівається, що до того часу вдасться розставити на політичній дошці всі шахові фігури в потрібному для неї порядку.

Схожі публікації