Енергетичні аспекти ядерної угоди з Іраном. Частина 2

Чи стане Іран енергетичним конкурентом Росії?

Москва завжди на словах відстоювала право Ірану на використання атомної енергії у мирних цілях, але коли доходило до конкретних справ, то як правило, підтримувала санкції проти Ірану в РБ ООН, голосуючи солідарно із Заходом. Власне, Москва ніколи не вважала Іран стратегічним партнером і неодноразово використовувала його в своїх інтригах проти США. Та і про які стратегічні відносини РФ з ІРІ може йтися, якщо товарообіг між обома країнами у 2014 році склав менше 1 млрд дол. США, в той час як товарообіг між Іраном і Китаєм — 47 млрд дол. США? Поставки до Ірану російського озброєння і тривале будівництво АЕС у Бушері мають суто комерційний, а не союзницький характер. По суті, Москві не вигідне поліпшення відносин Тегерана з Європою, оскільки це сприятиме поставкам іранських енергоносіїв країнам Євросоюзу і неминуче створить їй конкуренцію..

Очевидно в постсанкційний період ми спостерігатимемо за боротьбою між Заходом/США, Китаєм і Росією за можливість впливати на Іран. Хоча, на наш погляд, Іран не буде ні проросійським, ні проамериканським, ні навіть прокитайським. Він намагатиметься балансувати між світовими потугами, прагматично плекаючи національні інтереси. Іран досить потужна держава, щоб бути чиїмсь сателітом.

В експертних колах передбачають, що після зняття санкцій з Ірану величезна кількість іранської нафти піде на експорт, що істотно вплине на світові ціни на нафту. Після укладення вищезгаданої угоди світовий енергетичний ринок миттєво відреагував на перспективу зняття обмежувальних заходів з Ірану. Ціна на барель сирої нафти впала більш ніж на 1 дол. США і склала 56 доларів 70 центів. Скільки коштуватиме нафта після зняття санкцій проти Ірану? Прогнози коливаються від 40 до 20 дол. США за барель. Президент ВАТ «Лукойл» Вагіт Алекперов прогнозує, що вартість нафти може опуститися до 25 дол. за барель. Враховуючи залежність бюджету Росії від цін на нафту, це завдасть катастрофічних збитків її економіці. У будь-якому випадку, значно більших, ніж всі санкції Заходу разом узяті. При цьому не слід виключати, що деякі члени ОПЕК можуть зважитись на крайній захід і скоротити власний видобуток, щоб підвищити ціни на нафту та залучити Іран до дискусій про квоти. Діюча квота ОПЕК на видобуток нафти становить 30 млн барелів на добу. Не слід також виключати, що навіть Росія може піти на тимчасове зниження свого видобутку нафти, що вона, власне, і пропонувала у листопаді минулого року. Але тоді ОПЕК залишила квоту без змін.

У Москві вважають, що можливі втрати Росії від збільшення обсягів продажу іранської нафти на світовому ринку будуть компенсовані за рахунок контрактів на постачання до Ірану зброї і ядерних реакторів для атомних електростанцій. Однак зиск від таких поставок є відчутно меншим у порівнянні з можливими втратами від падіння цін на нафту нижче 50 дол. США за барель. Від продажу Іранові озброєнь і атомних реакторів Москва може отримати не більше 10-15 млрд дол. США, і то лише через 5 років, коли відповідно до віденської угоди стане можливою повноцінна військово-технічна співпраця РФ з ІРІ. Можливі ж втрати Росії від падіння цін на нафту складуть кілька десятків мільярдів доларів США і не через 5 років, а щонайбільше через рік.

Аналітики Лондонського Сіті вважають, що в умовах зняття санкцій з Ірану Тегеран і Москва будуть жорстко конкурувати на європейському ринку енергопостачання. Втім, лунають і «заспокійливі» прогнози деяких експертів, які вважають, що на створення умов для масштабних поставок іранського газу до Європи буде потрібно не менше як 7-8 років з моменту скасування санкцій проти ІРІ. Це пояснюють тим, що, по-перше, буде потрібно кілька років для того, щоб істотно збільшити видобуток газу в Ірані, і, по-друге, потрібно також кілька років для того, щоб побудувати відповідну експортну інфраструктуру, хоча все це можна робити і одночасно. Тому, мовляв, Іран в короткостроковій перспективі ще не зможе розглядатися у якості потужної альтернативи Росії в енергетичних поставках до європейських країн.

На наш погляд, нарощування видобутку і експорту іранського газу відбудеться значно раніше, щонайбільше протягом 2-3 років. Оскільки надто потужні транснаціональні компанії виявляють інтерес до співпраці з Іраном в енергетичній галузі і відчувається чимала потреба на світовому енергетичному ринку в іранських енергоносіях. Особливо коли все це супроводжується шантажем і невизначеністю поставок з боку Москви, яка до того ж прагне використовувати свої нафтогазові ресурси в якості «енергетичної зброї». Віце-президент Єврокомісії з питань енергетичного союзу Марош Шефчовіч вважає, що угода з Іраном допоможе диверсифікувати енергопостачання в Європі, гарантуючи надійність і безпеку цього процесу, утримуючи при цьому ціни на низькому рівні. [1]

Не варто впадати в ейфорію…

Імплементація угоди з Іраном буде залежати від ситуації у світі, зокрема, від обставин на Близькому і Середньому Сході, а також від позицій політичних сил — ліберальних і консервативних — в самому Ірані, і, відповідно, від зовнішньої і внутрішньої політики Тегерана. На погляд експертів, не варто передчасно впадати в ейфорію від підписаної у Відні і ухваленої Радою безпеки ООН угоди з Іраном. Принаймні, є три впливові країни, які в тій чи іншій мірі не задоволені зняттям санкцій і ембарго з Ірану. Це — Росія, Ізраїль і Саудівська Аравія, Катар і Туреччина. 3 серпня держсекретар США Дж. Керрі має намір зустрітися в Катарі з главами МЗС країн Перської затоки, ознайомити їх з важливими деталями договору з Іраном і спробувати спільно виробити стратегію стримування Ірану, якщо він не припинить дестабілізувати ситуацію в регіоні.

Звісно, Москва не може відверто демонструвати своє невдоволення. І навіть більше, вона намагається позиціонувати себе як таку, що відіграла «ключову роль» у підписанні віденської угоди. На підтримку цієї тези цитуються слова президента США Б. Обами, який подякував В. Путіну за ту роль, яку його країна зіграла в досягненні угоди щодо ядерної програми Ірану. У своєму виступі 17 липня ц. р. на нараді з постійними членами Ради безпеки РФ В. Путін також зробив реверанс у бік Вашингтона, заявивши, що «…фіналізація домовленостей з Іраном стала можливою при провідній ролі і конструктивній позиції США». Проте ми знаємо, що часто політики не кажуть те, що думають. При цьому у Москві нагадують, що у 2014 році товарообіг між США і РФ збільшився на 5,6 % і становив 29,2 млрд дол. США, в той час як з країнами Євросоюзу він зменшився на 4,3 %. Але в Москві чомусь не дуже акцентують увагу на тому, що товарообіг між США і РФ за період з січня по травень 2015 р. зменшився більш ніж на 30 %.

В українських ЗМІ можна натрапити на твердження деяких авторів про те, що коли Америці буде вигідно — вона «здасть Україну Росії». Мовляв, «ворон воронові око не видзьобає». Подібні твердження лунають і в зв’язку з підписанням 14 липня у Відні угоди з Іраном. При цьому стверджується, що «Москва підіграла Вашингтону» не тільки прагнучи послабити накладені на неї санкції, а й отримавши від Вашингтона поступки в українському питанні.

Коментуючи подібні мудрування, помічник держсекретаря США Вікторія Нуланд на прес-конференції в Києві 17 липня ц. р. заявила, що «…США не домовлялися з РФ про поступки на українському напрямку в обмін на сприяння Москви у врегулюванні щодо іранської ядерної програми, оскільки США ніколи не займаються торгівлею одних на інших у міжнародних відносинах». В. Нуланд нагадала, що США і надалі вимагають від РФ чинити відповідно зі взятими на себе зобов’язаннями згідно з Мінськими угодами. [2]

На відміну від політиків, експерти і політологи часто «дозволяють собі розкіш» казати те, про що вони думають. Так, нинішня політика адміністрації Б. Обами щодо Ірану розцінюється деякими російськими експертами як ворожа щодо Росії, яка має на меті «…відірвати цю країну від Росії і використовувати Тегеран для витіснення РФ з європейського енергетичного ринку». На їхню думку, Тегерану відводиться роль Саудівської Аравії 1982-84 рр., коли США і КСА шляхом обвалення цін на нафту сприяли колапсу радянської економіки і розпаду СРСР. Ще один напрямок політики Вашингтона відносно Ірану вбачається російськими експертами в тому, щоб за допомогою Ірану «поставити на місце» інших важливих регіональних гравців — Туреччину, Саудівську Аравію, Ізраїль та Єгипет, які багато в чому перестали рахуватися з Білим Домом і «наважилися» проводити свою політику на Близькому Сході без огляду на Вашингтон. [3]

У минулому ізраїльський вплив на переговорний процес з Іраном був достатньо серйозним. Проте в останні місяці адміністрація Б. Обами майже повністю усунула ізраїльську сторону від будь-якої участі у формуванні угоди, чим викликала велике обурення з боку прем’єр-міністра Ізраїлю Б. Нетаньяху, який завжди у своїх передвиборчих маніфестах обіцяв не допустити посилення Ірану і створення ним ядерної зброї. При цьому слід зазначити, що в ізраїльському політикумі є й ті, хто вважає, що договір з Іраном віддаляє іранців від створення атомної бомби в більшій мірі, ніж це зробила б ізраїльська повітряна атака на іранські ядерні об’єкти.

Проте, за великого бажання Ізраїль і РФ мають чимало можливостей для зриву імплементації угоди з Іраном. Досить Ізраїлю розпочати чергові бойові дії (а привід завжди знайдеться) на ізраїльсько-ліванському кордоні проти «Хезболли», яку підтримує Іран, і американський Конгрес, який включає потужне проізраїльське лобі, не проголосує за «оборудку з аятолами». В умовах чергової ізраїльсько-ліванської війни вето Б. Обами буде легко подолано.

Користуючись вадами в резолюціях ООН щодо обмеження торгівлі зброєю з Іраном, В. Путін ще в середині квітня ц. р. повідомив, що готовий поставити Тегерану ЗРК С-300, за які той вже заплатив. Якщо це дійсно станеться, то кращого подарунку для прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху і гіршого для Тегерана важко вигадати. У випадку, якщо ЗРК С-300 все ж будуть поставлені Іранові, Ізраїль не забариться з їх знищенням з повітря ще до постановки на бойове чергування. Ізраїльський удар по Ірану, скоріш за все, спровокує відповідні дії проти Ізраїлю. Безсумнівно, що у такій ситуації США стануть на бік Тель-Авіва. Як наслідок, угоду з Іраном буде анульовано, а ціни на нафту зростуть, що відповідатиме інтересам Москви.

Отож, постачання Ірану російського ЗРК С-300 можуть зіграти роль «троянського коня». Хотілося б сподіватися, що в Тегерані це усвідомлюють і не провокуватимуть ізраїльських «яструбів». До того ж, подібний зенітно-ракетний комплекс (ЗРК HQ-9) і за дешевшою ціною Іран може придбати при бажанні у Китаю, який їх вже поставив Туреччині, викликавши розчарування керівництва НАТО. Це також сильно обурило Кремль, який вже давно звинувачує Китай у клонуванні російських озброєнь.[4] А згідно з доповіддю Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру, Китай, за підсумками 2012 року, увійшов до «п’ятірки» найбільших у світі експортерів основних видів звичайних озброєнь. [5]

Високопоставлені представники Саудівської Аравії вважають, що з підписанням з Іраном угоди небезпека у близькосхідному регіоні зросте. За словами саудівських чиновників, «…Іран дестабілізує обстановку в усьому регіоні своїми діями в Іраку, Сирії, Лівані і Ємені». Слід зазначити, що Саудівська Аравія використовувала всі свої лобістські можливості, щоб чинити тиск на США і перешкодити підписанню згаданого договору.

15 липня ц. р. президент США Б. Обама провів переговори по телефону з королем Саудівської Аравії та наслідним принцом ОАЕ. Він заспокоював і запевняв, що «…він залишається поруч зі своїми друзями в регіоні і підтримує їх обороноздатність, продовжуючи роботу для вирішення проблем, які створює Іран». Слід зазначити, що, на відміну від Ер-Ріяда, керівництво ОАЕ вітало підписання угоди з Тегераном. 18 липня ц. р. на спільній прес-конференції з держсекретарем США Дж. Керрі глава саудівського МЗС А. аль-Джубейр заявив, що Тегеран повинен використовувати досягнуту угоду з ядерного питання для поліпшення свого економічного становища, а «не вплутуватися в авантюри в регіоні».

Нещодавно газета The New York Times повідомила про переговори, які нібито ведуться між керівництвом Саудівської Аравії і Росії. Як стверджується, Ер-Ріяд запропонував президенту В. Путіну своє сприяння у підвищенні цін на нафту в обмін на відмову Москви від підтримки сирійського президента Башара Асада. Повідомляється, що переговори з цього приводу тривають протягом кількох місяців, але поки що сторони не дійшли до взаємоприйнятного рішення.[6] На наш погляд, навряд чи Ер-Ріяду вдасться провести рішення про підняття цін на нафту через ОПЕК, і ще більш сумнівно, що В. Путін відмовиться підтримувати Б. Асада.

26 липня міністр закордонних справ ІРІ Мохаммед Джавад Заріф прибув до Кувейту, розпочавши своє турне по трьох арабських країнах Перської затоки, включно з Іраком і Катаром. Під час турне М. Заріф має намір поінформувати керівництво згаданих країн про деталі підписаної у Відні угоди, а також обговорити питання співпраці і координації спільних зусиль в боротьбі проти тероризму. [7]

Стан і перспективи співпраці України та Ірану в енергетичній галузі

Виступаючи 14 лютого ц. р. у Києві з нагоди 36-ї річниці перемоги Ісламської революції в Ірані, посол ІРІ в Україні Мохаммад Бехешті-Монфаред зазначив, що, ґрунтуючись на принципах взаємної поваги і спільних інтересах, Ісламська Республіка завжди прагнула і прагне поглиблювати свої дружні відносини з нашою державою. [8] Серед восьми країн Перської затоки у 2012 році Україна мала найбільший товарообіг з Іраном, який склав 1 232 112,4 тис. дол. У 2013 р. через дію міжнародних санкцій українсько-іранський товарообіг скоротився і склав 877,541 млн дол., що на 28,8 % менше, ніж у 2012 р. У несприятливому через події в Україні 2014 році обсяг українського експорту до ІРІ становив 703 млн дол., а імпорт — 52,6 млн дол. За 6 місяців 2015 року Україна експортувала до Ірану лише сільськогосподарської продукції на загальну суму 350 млн дол. Зважаючи на прогнози великого врожаю зернових в Україні цього року (до 60 млн т), очікується, що поставки зерна в Іран до кінця року будуть більш значними. [9]

На вересень ц. р. заплановано проведення засідання Міжурядової українсько-іранської спільної комісії з економічного та торговельного співробітництва, яке сприятиме активізації співпраці між нашими країнами.

Зняття санкцій з Ірану відкриває нові перспективи українсько-іранської співпраці взагалі і в енергетичній галузі — зокрема. Активізація співпраці з Іраном у видобутку та транспортуванні енергоносіїв, розвитку енергетичного та нафтогазового секторів була визначена одним із перспективних напрямків двостороннього співробітництва ще на початку 1990-х років.

Постачання іранського газу до України було визначено пріоритетним у Постанові ВР України «Основні напрями економічної політики України в умовах незалежності» від 25 жовтня 1991 р. У цьому документі йшлося про підтримку пропозиції Вірменії щодо будівництва разом з іншими республіками СРСР трансконтинентального газопроводу «Іран- Європа» по території України. Вперше офіційно це питання постало в січні 1992 р. під час візиту в Україну міністра закордонних справ Ірану та закріплено у статті 4 Договору про основи взаємовідносин і принципи співробітництва між Україною та Ісламською Республікою Іран від 15 жовтня 2002 р. (ратифіковано 15 травня 2003 р.).

У рекомендаціях парламентських слухань «Енергетична стратегія України на період до 2030 року», схвалених Постановою Верховної Ради України від 24 травня 2001 р., ІРІ була визначена як один із перспективних партнерів України в плані диверсифікації постачання газу.

Розвиток українсько-іранського співробітництва в енергетичній сфері передбачався в кількох напрямах:

  1. Участь українських компаній у розвідці та видобутку нафти і газу на теренах ІРІ;
  2. Діяльність українських фірм та спеціалістів у створенні нових та модернізації існуючих газотранспортних потужностей з ІРІ до Європи;
  3. Отримання іранського газу з метою диверсифікації джерел його постачання в Україну.

7 січня 1992 р. був підписаний протокол, згідно з яким Іран висловлював свою готовність постачати до України (порт Одеса) 5 млн т нафти танкерами і довести об’єм постачань до 12 млн т у 1994 році. Іраном також був виділений Україні кредит на суму в 30 млн дол. США для закупівлі нафти. Проте, як відзначає перший посол України в Ірані І. Г. Майдан, Україна не скористалася «можливостями отримання іранських пільгових кредитів, виділених під постачання іранської нафти і газу, а також не змогла залучити значні інвестиційні ресурси Ірану». [10]

За розрахунками Держнафтогазпрому та АТ «Укрімпекс», раціональним було визнано транспортування природного газу з Ірану до Європи територією Азербайджану, Грузії та України. Були підготовлені установчі документи для створення газової компанії «Іран-Укр-Азер», яка мала прокласти трансконтинентальний газопровід за умови залучення іноземних інвестицій. Проект транспортування іранського газу до Європи певний час серйозно обговорювався зацікавленими сторонами. Було визначено кілька проектів побудови транспортних коридорів за маршрутом ІРІ-Україна-Європа. Найбільш перспективним вважався маршрут «Іран-Вірменія-Грузія-Чорне море-Україна-Європа».

У 2000 р. Київський науково-дослідний інститут «Трансгаз» розробив техніко-економічне обґрунтування проекту газопроводу: Іран-Вірменія-Грузія-порт Супса-дно Чорного моря-порт Феодосія-Україна-Європа. Проектом передбачалося прокласти по дну моря 550 км труб. Міністерство палива та енергетики України оцінило цей проект у 5 млрд дол. США, обсяг поставок мав становити близько 40 млрд м3 газу на рік, з них 10 млрд м3 — для України з подальшим збільшенням до 15 млрд м3.

Основи співпраці України та Ірану у сфері енергетики були закладені у липні 2003 р. на першому засіданні Спільного комітету зі співпраці в енергетичному секторі, яке завершилося підписанням Меморандуму про взаєморозуміння між міністерствами енергетики обох країн. Цим меморандумом була задекларована готовність України до купівлі іранського природного газу в об’ємі 10-15 млрд м3 на рік, а також опрацювання можливостей транзиту іранського газу територією України до країн Європи. За підсумками засідання згаданого Спільного комітету також були визначені напрями співпраці двох країн в нафтогазовій галузі і умови участі українських компаній в реалізації проектів на території Ірану.

За відсутності прямих зрушень у будівництві газопроводу за схемою ІРІ-Україна-Європа, в Україні також розглядалося питання щодо перспектив транспортування газу з Ірану морським шляхом на ЗПГ-танкерах (газовозах). Проте через посилення санкцій проти Ірану у 2011 році і анексію Криму Росією у березні 2014 року це питання було також відкладене до кращих часів. Враховуючи активне зростання та оновлення іранського танкерного флоту і плани щодо розвитку суднобудівної галузі, іранське керівництво висловлювало готовність співпрацювати з Україною у будівництві ЗПГ-танкерів та ЗПГ-інфраструктури (терміналів) у спосіб часткового фінансування, оскільки власних технологій у цій галузі Іранові бракує.

Протягом останніх 10-15 років українські державні і приватні компанії намагалися закріпитися на іранському енергетичному ринку самостійно, або у співпраці з потужними іноземними нафтогазовими компаніями. Ще до застосування санкцій Іран пропонував українським компаніям взяти участь в розробці родовища вуглеводнів «Південний Парс», де для України відкривалися широкі можливості, зокрема у створенні консорціумів, здійсненні бартерних угод (зерно в обмін на енергоносії) та в інших формах співпраці. [11]

Приклади такої співпраці українські компанії демонстрували останнім часом, поставляючи до Ірану устаткування|обладнання| Сумського НВО ім. Фрунзе для перекачування газу, а також труби|труба-конденсатора| Харцизького заводу. Деякі українські компанії, які не бажали афішувати свою діяльність на іранському ринку, мали спільні проекти з такими іранськими компаніями, як «Petropars» і «Hіrbodan» у галузі розвідки, розробки та видобутку нафти і газу, спорудженні нових НПЗ та реконструкції існуючих.

З 1996 року ДП «Зоря-Машпроект» у Миколаєві поставляє до Ірану двигуни для компресорних станцій, що використовуються в системі іранських газопроводів, зокрема, для газопроводу IGAT-7 (Іран-Пакистан) довжиною 1850 км. Останній контракт між ДП «Зоря-Машпроект» та іранською компанією ParsCar Ltd. було підписано у квітні 2010 р. [12]

Іранська компанія РEDEC спільно з Національною іранською нафтовою компанією NIOC планувала прокласти підводний газопровід для транспортування видобутого газу на родовищі «Сальман» в іранському секторі Перської затоки до терміналу на острові Сіррі. Для реалізації цього проекту PEDEC створила консорціум, до якого увійшла українська філія іранської компанії Iran Naft Gas Prom Pars та «Інститут транспорту нафти» (м. Київ). [13]

На наш погляд, використовуючи геостратегічне положення, унікальні можливості України у якості країни-транзитера енергоресурсів зі Сходу до Європи, урядові України варто опрацювати комплекс заходів політичного, економічного та науково-технологічного характеру, спрямованих на практичне постачання до України близькосхідних вуглеводнів, у тому числі й іранських. Особливу роль має відіграти всебічна проробка шляхів постачання до України іранських нафти та газу. Нинішня нестабільна ситуація в близькосхідному регіоні не повинна гальмувати роботу над проектами енерготранспортних коридорів з субрегіону Перської затоки до України.

Більшість підписаних двосторонніх документів між Україною та Іраном мають переважно декларативний характер і не завершуються укладанням контрактів. Серед причин відсутності переходу від намірів до реальних дій можна назвати наступні: відсутність регулярної і постійної взаємодії з партнерами;|з’являється| нестабільний фінансовий стан|достаток| більшості українських державних і приватних компаній; часта зміна керівників відповідних українських міністерств і компаній і, як результат, — відсутність спадкоємності у їх діяльності; нездатність переважної більшості українських компаній працювати у специфічних іранських умовах; відсутність постійної і достатньої фінансової, інформаційної та дипломатичної підтримки українських компаній з боку держави.

За умов активних дій причетних українських міністерств і відомств, енергетичні ресурси Ірану та інших країн Перської затоки через 3-5 років можуть відіграти ключову роль у вирішенні Україною завдань диверсифікації постачання енергоносіїв та створення надійної системи енергетичної безпеки. По-перше, це зумовлено тим, що за оцінками фахівців, протягом найближчих двох десятиліть зона Перської затоки відіграватиме домінуючу роль на світовому ринку нафти і газу. По-друге, на відміну від центрально-азійських енергетичних ресурсів, транспортування яких до України відбувається по російській території та російською енерготранспортною системою, близькосхідні нафто- та газоресурси, за сприяння європейських корпорацій, можуть постачатися до України через енерготранспортні коридори, що не контролюються Росією.

В Ірані та інших країнах Перської затоки Україні доводиться конкурувати з провідними європейськими і азійськими країнами. Вихід на енергетичні ринки цих країн вимагає регулярної планомірної діяльності і координації зусиль між кабінетом міністрів України і окремими державними та приватними компаніями. Економічна співпраця з Іраном та іншими країнами Перської затоки може забезпечити Україні широкі можливості для взаємовигідної співпраці та втілення масштабних економічних проектів. Україна могла б взяти активну участь у будівництві в цих країнах, насамперед, об’єктів виробничої інфраструктури та великих енергетичних об’єктів.

Успішність реалізації будь-якого проекту визначається, в першу чергу, наявністю у тієї чи іншої компанії фінансових ресурсів для його виконання. Особливо це стосується фінансово витратних закордонних енергетичних проектів в Ірані та інших країнах Перської затоки, де традиційно діють потужні західні компанії і консорціуми, що володіють не лише сучасними технологіями, але й значними капіталами. За невеликим винятком, українські нафтогазові компанії таких капіталів не мають, але, як правило, мають кваліфікований персонал і цілком сучасні технології. У цій ситуації, щоб закріпитися на енергетичному ринку країн Перської затоки, українським компаніям бажано створювати консорціуми з компаніями провідних країн Європи, США, Китаю, Індії та інших країн, що мають як сучасні технології, так і достатні фінансові ресурси.

Після введення в експлуатацію газопроводу «Північний потік», сьогодні через українську ГТС до Європи надходить у два рази менше газу, ніж це було 3-4 роки тому. До цього слід додати, що з кожним роком обсяги газу, які поставляє «Газпром» до Європи, зменшуються головним чином через зростаючі можливості європейських країн отримувати газ із альтернативних джерел — ЗПГ із Катару, США та інших країн. У цих умовах, для того, щоб зберегти ефективність і завантаженість української ГТС, необхідно якомога швидше повернутися до проектів будівництва газопроводів, передусім з Ірану та Іраку через Туреччину, Чорне море, Україну і далі до Європи. У даному випадку Туреччина має більше переваг (як транзитна країна) у порівнянні з країнами Кавказу, де Росія і її «Газпром» мають досить помітний вплив.

 



[1] Ядерная сделка с Ираном — плохая новость для России // http://ru.krymr.com/content/article/27132997.html
 
[2] США не променяли Украину на уступки в иранском вопросе//http://korrespondent.net/ukraine/politics/3540405-nuland-ssha-ne-promenialy-ukraynu-na-ustupky-v-yranskom-voprose
 
[3] Опасен ли России союз Ирана и США // http://voprosik.net/opasen-li-rossii-soyuz-irana-i-ssha/

[4] Как РФ и Израиль могут уничтожить сделку с Ираном  // http://nv.ua/publications/kak-rf-i-izrail-mogut-unichtozhit-sdelku-s-iranom-analitika-nv-59115.html

[5] Турция выбрала клона  // http://vz.ru/economy/2013/9/27/652317.html 
 
[6] Саудовская Аравия предложила Путину невероятную сделку //  http://wow-impulse.ru/news/19943-saudovskaya-araviya-predlozhila-putinu-neveroyatnuyu-sdelku.html
 
 
[8] В украинской столице отпраздновали годовщину победы Исламской революции в Иране //  http://arab.com.ua/ru/in-the-Ukrainian-to-the-capital-celebrated-anniversary-victories-the-Islamic-revolutions-in-irane
 
[9] Украина увеличит экспорт зерна в Иран //  http://www.dengi-info.com/news/194649-ukraina-uvelichit-eksport-zerna-v-iran.html 
 
[10]  Майдан И. Г. Украинско-иранские отношения и ООН // Научный вестник Дипломатической академии Украины. – 2000. – Выпуск 3.  

[11] Иран призывает украинские компании разрабатывать месторождение «Южный Парс» // http://ru.rusiran.com/20110207/2034.html

[12] Zorya Mashproekt to supply Iran // http://www.defenddemocracy.org/zorya-mashproekt/
 
[13] http://www.ingp-co.com/en/press-center/news/17-ru-projects/66-ru-pipe-line.html

Схожі публікації