Енергетичні аспекти ядерної угоди з Іраном. Частина 1

Олексій Волович

Після переговорів Ірану і шести провідних країн світу (Великобританія, ФРН, Франція, Китай, Росія і США), що тривали загалом понад 10 років, 14 липня ц. р. у Відні нарешті була підписана «історична» угода: в обмін на припинення розробки програми створення ядерної зброї Іран дістав шанс на послаблення і подальше повне зняття міжнародних санкцій залежно від виконання ним певних зобов’язань.

Текст угоди викладений на 109 сторінках і має 5 додатків. Нею передбачається скасування всіх санкцій РБ ООН з 2006 року, а також багатосторонніх та національних санкцій, пов’язаних з іранською ядерною програмою, включно зі сферами торгівлі, технологій, озброєнь, фінансів та енергетики. Термін дії — 10 років. Після підписання документ було направлено до Ради безпеки ООН, яка 20 липня ц. р. одностайно схвалила резолюцію на підтримку угоди між Іраном і «шісткою» міжнародних посередників. Ухвалений документ передбачає скасування всіх чинних щодо Ірану санкцій після підтвердження МАГАТЕ факту виконання ним частини своїх зобов’язань за віденською угодою. Через 90 днів після ухвалення цієї резолюції Радою безпеки ООН угода набуде чинності. За цей час інспектори МАГАТЕ мають переконатися, що Іран діє відповідно до викладених в угоді умов. Водночас через 3 місяці Іран отримає до 100 млрд дол. США, що були заморожені в рамках санкцій.

Передбачається, що якщо зауважень з боку МАГАТЕ не буде, то припинять дію 7 резолюцій РБ ООН, ухвалених останніми роками щодо іранської ядерної програми. Поетапно будуть зніматися і обмеження у відносинах Ірану зі світовою спільнотою в різних сферах. В резолюції РБ ООН також вказується схема відновлення санкцій на той випадок, якщо Іран не виконуватиме покладених на себе зобов’язань. Цей механізм буде чинним протягом 10 років.

За угодою Тегеран гарантує, що «ні за яких умов не буде прагнути до володіння, розробки чи отримання доступу до будь-якого виду ядерної зброї». Зокрема, він зобов’язався відмовитись від збагачення урану вище 3,67 % протягом 15 років. Іран і «шістка» міжнародних посередників також домовилися про вивезення відпрацьованого ядерного палива для переробки до Росії, після чого воно перероблене повертатиметься до Ірану. Збройне ембарго, на знятті якого наполягала Росія, продовжить свою дію протягом 5 років. Двічі на рік учасники переговорів будуть зустрічатися для обговорення процесу виконання домовленостей. Європейський союз знімає з Ірану санкції щодо банківських операцій, страхування та доступу до міжнародної системи платежів SWIFT. [1]

У політичному вимірі найбільш важливою залишається можливість зняття напруги в стосунках між США та Іраном. Підписана у Відні угода — перша з часів ісламської революції 1979 року ознака того, що Тегеран готовий до конструктивного підходу у відносинах зі США, власне, переважно завдяки зусиллям яких підписання цієї угоди стало можливим. Це дає йому можливість поліпшити свої відносини з Заходом, а також відігравати більш конструктивну роль на Близькому Сході.

У США угоду мають схвалити в двох палатах Конгресу, де домінують республіканці, які у своїй більшості налаштовані проти зняття санкцій. У конгресменів буде 60 днів для того, щоб проаналізувати підписані документи. Із закликом до американських конгресменів торпедувати угоду виступив прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху. США заявили, що, зокрема, не знімуть з Ірану накладені санкції за підтримку терористичного руху «Хезболла», «…яке веде війну проти дружнього Ізраїлю». Та Б. Обама застеріг Конгрес від голосування проти угоди в цілому, пообіцявши ветувати закон проти угоди з Тегераном, хоча за великого бажання конгресмени президентське вето можуть здолати.

Агресивна політика Кремля щодо України в 2014-15 рр. спонукала країни Євросоюзу прискорити реалізацію низки заходів з метою зменшити залежність європейських країн від російських енергоносіїв. В цьому контексті Іран являє собою одне із небагатьох потужних альтернативних джерел енергоносіїв у світі. Саме ця обставина змусила США і ЄС активізувати переговорний процес з Тегераном. Вони активно шукали компроміс щодо ядерної програми Ірану і зняття з нього санкцій, що поновило б постачання іранських енергоносіїв до європейських країн. При цьому слід мати на увазі, що Євросоюз, за всієї складності своїх стосунків з Москвою, не намагатиметься замінити російську енергетичну монополію на іранську. Головним завданням енергетичної політики Євросоюзу є диверсифікація джерел і маршрутів транспортування енергоресурсів.

Досягненню компромісу між Іраном і «шісткою» провідних держав світу сприяла і та обставина, що шиїтський Іран — практично єдина країна в регіоні Близького Сходу, яка реально протистоїть просуванню сунітської терористичної організації «Ісламська держава» (ІД). Як відомо, у Туреччини досить суперечлива позиція щодо ІД, що, по суті, блокує зусилля країн Заходу, які намагаються надавати військову допомогу курдам в боротьбі проти «Ісламської держави». До того ж, Туреччина протягом тривалого часу допомагала ІД у боротьбі проти Сирії.

Відразу після підписання угоди про врегулювання проблеми ядерної програми Ірану у світовому експортному середовищі з’явилися різні оцінки та прогнози щодо того, як саме позначиться зняття санкцій з Ірану на подальшому розвитку військово-політичної, економічної і енергетичної ситуації не тільки на Близькому Сході, а й у Європі. На наш погляд, найбільше сьогодні точиться дискусій навколо питань енергетичної проблематики: як скоро Іран отримає іноземні інвестиції для розвитку своєї енергетичної інфраструктури? коли розпочнеться надходження іранських енергоносіїв до європейських країн? чи зможуть потужні європейські і американські компанії дістати доступ до реалізації енергетичних проектів в Ірані? якими будуть відносини Ірану з Росією в постсанкційний період в енергетичній галузі? чи конкуруватимуть Москва і Тегеран на європейському енергетичному ринку та чи зможуть вони уникнути конкуренції, якщо поділять сферу своєї енергетичної діяльності? Спробуємо й ми відповісти на ці питання.

Енергетичний потенціал Ірану

Для того, щоб зрозуміти, як саме буде трансформуватися енергетика Ірану найближчим часом, очевидно, слід розглянути яким є сьогодні його енергетичний потенціал. Доходи від продажу нафти і газу становлять 45 % ВВП Ірану (у 2014 році 402,7 млрд дол. США за офіційним курсом або 1,284 трлн дол. США за паритетом купівельної спроможності валют). Як відомо, Іран посідає четверте місце у світі (після КСА, Венесуели і Канади) за розміром доведених запасів нафти і друге місце (після Росії) за доведеними запасами природного газу. За даними CIA World Factbook, станом на 1 січня 2014 р. доведені запаси нафти становили 157,3 млрд барелів, що складає приблизно 10 % від світових запасів. У 2011 р. Іран посідав п’яте місце у світі за обсягом добового видобутку нафти (4,2 млн б/д)[2], проте у 2013 р. через посилення міжнародних санкцій видобуток нафти зменшився до 3,1 млн б/д і обіймав шосте місце у світі. У 2013 р. Іран експортував 1,3 млн б/д. На даний час Іран споживає приблизно 57 % виробленої в країні нафти, при цьому 31 % експортується до Азії і Тихоокеанського регіону, і лише решту 12 % або 0,4 мільйона барелів на день може надати іншим країнам.

Сьогодні доведені запаси природного газу Ірану становлять 17 % від світових запасів і понад третину запасів країн ОПЕК. Доведені запаси природного газуу 2014 р. становили 33,8 трлн м³ (в Росії — 47,8 трлн м³). У 2010 р. видобуток газу в Ірані становив 146 млрд м³, а у 2013 р. зріс до 166,6 млрд м³. Практично майже весь видобутий в Ірані природний газ йде на внутрішнє споживання (144,6 млрд м³ у 2010 р. і 162,2 млрд м³ у 2013 р.). За обсягом експорту природного газу (9,4 млрд м³ у 2014 р.) Іран сьогодні поки що поступається 20 країнам світу.[3] Посідаючи друге місце у світі за доведеними запасами газу, іранський експорт цієї сировини досить незначний, хоча міг би щонайменше входити до першої п’ятірки таких країн-експортерів. Причина такого протиприродного явища — низка внутрішніх і зовнішніх факторів [4].

Понад 90 % експорту іранського газу надходить до Туреччини, а залишок — до Азербайджану та Вірменії. Передбачається, що після завершення будівництва відповідних газопроводів Іран постачатиме природний газ до сусідніх країн — Іраку, Оману, Пакистану та ОАЕ.

Нафтові родовища Ірану нерівномірно розподілені по території країни. Приблизно 70 % запасів сирої нафти Ірану зосереджені на суші, а решта — на шельфі Перської затоки і Каспійського моря. Найбільше нафтових родовищ розташовано в провінції Хузестан, на південному заході Ірану, на кордоні з Іраком. Понад 50 % експорту іранської нафти йде на Далекий Схід (до Японії, Китаю і Південної Кореї), решта — до Європи і Африки. Згідно з оцінками Управління енергетичної інформації США (EIA), експорт нафти і конденсату Ірану почав збільшуватися наприкінці 2013 року, і становив в середньому 1,4 млн б/д у 2014 році, що майже на 150 000 б/д вище від рівня 2013 року.

Розташоване на шельфі Перської затоки родовище природного газу «Південний Парс» є найбільшим в Ірані. Його площа складає приблизно 3700 кв. км, а доведені запаси газу — до 14 трлн м³, що становить 8 % світових і половину іранських запасів газу. [5] Приблизно 80 % запасів іранських вуглеводнів виявлено до 1965 року, тому не виключено, що будуть відкриті нові великі поклади. Згідно з даними FGE, Іран має високий рівень коефіцієнту видобутку природного газу, які оцінюються у 79 % у порівнянні зі світовим середнім коефіцієнтом — 30 % до 35 %. [6]

За даними Ірану, у 2011 р. в його територіальних водах Каспійського моря на глибині 700 м було відкрите велетенське нафтогазоконденсатне| родовище «Сардар Джангал». За попередніми оцінками, запаси нафти в ньому складають приблизно 8 млрд барелей|, а природного газу — 50 трлн м³, що значно збільшує газові запаси Ірану, виводячи його на перше місце у світі з великим відривом від Росії і Катару. Азербайджан також претендує на частину цього родовища, що є ще одним чинником посилення напруги і у без того складних відносинах між Баку і Тегераном. Неврегульованість розподілу акваторії Каспійського моря також гальмує видобуток у ньому іранських вуглеводнів. [7]

Оскільки запроваджені Заходом санкції ускладнили Іранові доступ до сучасних західних технологій, іранським фахівцям довелось самотужки освоїти нові ефективні технології. Зокрема, було налагоджено зведення платформ для видобутку нафти і газу на морському шельфі. Зараз завершується будівництво трьох заводів зі скраплення природного газу. Один із них, потужністю 100 млн м³ на добу, будується спільно з китайськими компаніями в районі родовища «Північний Парс». Ще два заводи будуються там же спільно з європейськими компаніями. Добова потужність — 50 і 75 млн м³ газу. Ці заводи планувалося збудувати ще у 2013-2014 рр., проте через міжнародні економічні санкції терміни введення їх в дію перенесено на 2016 рік. [8]

Збитки Ірану від міжнародних санкцій

Практично Ісламська Республіка Іран підпала під дію міжнародних санкцій з самого моменту свого заснування у 1979 році. Велика країна (площа 1648 тис. км², населення близько 80 млн чол.) з давньою культурою, яка налічує кілька тисяч років, з величезними запасами нафти і газу протягом тривалого часу перебувала на периферії міжнародної політики і економіки, від чого, власне, зазнала збитків не лише вона, а й чимало інших країн, зокрема, європейських, з Україною включно.

Через нафтове ембарго, яке США і країни ЄС ввели у 2002 році через підозру в тому, що іранці розробляють ядерну зброю, Іран втрачав від 4 до 8 млрд дол. США щомісяця. Найбільш суворі санкції, жорсткі фінансові обмеження і нафтове ембарго були запроваджені у 2011-2012 роках. Зокрема, санкції США і ЄС забороняли великомасштабні інвестиції в нафтогазовий сектор Ірану і обмежували його доступ до європейських і американських фінансових джерел. З початку 2012 року Іран був відключений від банківської системи SWIFT і опинився у фінансовій ізоляції. Будь-які інвестиції у нафтогазовому секторі і в галузі високих технологій були заборонені.

Під загрозою застосування каральних заходів відмовилися від інвестицій в Іран французька Total, італійська Eni, норвезька Statoil і британсько-голандська| Royal Dutch Shell. Проте багато азійських партнерів Ірану, такі як Китай, Тайвань, Японія, Південна Корея, Індія, Пакистан, Туркменістан і Туреччина, ігнорували ці санкції|с\. Не зважали на дію санкцій також такі країни як Афганістан, Сінгапур, Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Шрі-Ланка тощо.

Іран мав дозвіл експортувати не більше 1,1 млн барелів на добу (на межі виживання), хоча до санкцій експорт становив 2,5 млн барелів. Втім, Іран видобуток не знизив, а закачував нафту до сховищ, розраховуючи на швидке відновлення експорту. Доходи від експорту впали зі 100 млрд дол. США до 35 млрд дол. США. ВВП Ірану впав на 20 %. ВВП на душу населення за роки санкцій знизився з 12 тис. дол. США на душу населення до 6 тис. дол. США. ЄС ввів ембарго на іранську нафту і заборонив страхування іранських нафтових танкерів. У підсумку експорт іранської нафти до Європи у 2012 році, порівняно з попереднім роком, впав на 78 %. [9]

Міжнародні санкції і нафтове ембарго вкрай негативно позначилися на економічній ситуації країни. Так, за даними Міжнародного центру досліджень розвитку (Лондон), Іран щороку втрачав приблизно 40 млрд дол. США. Інфляція в країні склала до 25 %, рівень безробіття — 20 %. Наприкінці 2011 року і протягом 2012 року Сполучені Штати Америки і Європейський Союз застосували санкції проти Ірану, які особливо негативно позначилися на його енергетичному секторі, у порівнянні з раніше введеними санкціями. Загальний рівень видобутку нафти в Ірані у 2014 році становив майже на 200 000 б/д більше, ніж у 2013 році, але на 800 000 б/д менше, ніж у 2011 році до посилення санкцій — 4,2 млн б/д. Через міжнародні санкції видобуток сирої нафти в Ірані різко впав з майже 3,7 млн б/д у 2011 році до 2,7 млн б/д у 2013 році. У 2014 році Іран видобував 2,8 млн б/д сирої нафти і 6 млн б/д нафтогазового конденсату.

Якщо у 2011/2012 фінансовому році доходи від експорту нафти і природного газу Ірану становили 118 млрд дол. США, то у 2012/2013 фінансовому році доходи знизилися на 47 % — до 63 млрд дол. США. За оцінками МВФ, дохід від експорту нафти і природного газу Ірану знову впав у 2013/2014 фінансовому році на 10 % — до 56 млрд дол. США.

Протягом останніх кількох років Іран розвідував і розробляв нові нафтові родовища, проте санкції не дали змоги реалізувати ці проекти. Санкції, а також відсутність в Ірані сучасних технологій та інвестицій затримували, а в деяких випадках — скасовували проекти. Тим не менш, розвиток деяких проектів триває, хоча і відчутно повільнішими темпами, ніж спочатку планувалося.

Разом з сирою нафтою і конденсатом Іран також експортує нафтопродукти. За даними FGE, у 2014 році Іран експортував майже 300 000 б/д нафтопродуктів, приблизно на 50000 б/д більше, ніж у 2013 році, але приблизно на 100 000 б/д менше, ніж у 2011 році, оскільки санкції США і ЄС також негативно позначилися на здатності Ірану продавати нафтопродукти. Проте Іран ставить перед собою завдання наростити виробництво і продаж нафтопродуктів.

Зняття міжнародних санкцій з Ірану, безперечно, серйозно впливатиме на національну, регіональну та міжнародну економіку. Серед головних бенефіціарів, окрім Ірану, будуть країни Євросоюзу і Південно-Східної Азії, які дістануть додаткові джерела енергоносіїв. Хотілося б, щоб серед цих країн була й Україна. [10]

Перспективи розвитку іранської енергетики після зняття санкцій

Іран відкривається світу, і своїми демографічним, ресурсним та економічним потенціалами привертає до себе увагу великих транснаціональних інвесторів. Ще задовго до зняття санкцій світові енергетичні компанії консультувалися з іранським керівництвом на тему відновлення своєї діяльності в Ірані. Так, керівництво англо-голандської Shell і італійської Eni з травня ц. р. вело в Тегерані переговори з міністром нафти Біжаном Зангане про інвестиції в іранську енергетичну галузь після скасування санкцій. Відразу після підписання угоди у Відні іранський міністр нафти Б. Зангане зустрівся з керівництвом Shell, Eni, Total, ВР і «LUKOIL». За оцінкою іранського уряду, енергетичному сектору Ірану необхідні інвестиції в обсязі 300 млрд дол. США протягом 8 років.

На погляд деяких експертів, нинішній рівень видобування нафти в Ірані (2,7 млн б/д) може бути швидко підвищено до 3,3 млн б/д за допомогою іноземних інвестицій. При обсязі іноземних інвестицій не менше 50 млрд дол. США в нафтову галузь Ірану вже до 2020 року видобуток нафти складе 4,4-5 млн б/д, що може помітно вплинути на світовий ринок нафти і ціну на неї. У квітні минулого року міністр нафти країни Б. Зангане визначив нову мету — видобуток 5,7 млн б/д сирої нафти вже у 2018 році. Якщо Ірану це вдасться, то за обсягом експорту нафти він вийде на третє місце в світі після Саудівської Аравії і Росії. За оцінками IEA, якщо на світовому ринку з’явиться великий обсяг іранської нафти до кінця цього року, то барель нафти у 2016 році може подешевшати на 5-15 дол. США. [11]

Як стало відомо, за допомогою міжнародних нафтових компаній Багдад планує до 2020 року збільшити виробництво нафти втричі, до 9 млн б/д. Таким чином, Іран разом із Іраком можуть до кінця десятиліття перехопити світове лідерство у Саудівської Аравії і Росії у видобутку нафти, кожна з яких видобуває приблизно по 10 млн б/д нафти. При цьому слід зазначити, що КСА посідає друге місце у світі після Венесуели (298 млрд брл.) за запасами нафти (268 млрд барелів), а Росія — восьме (80 млрд барелів). Таким чином, іранські запаси нафти (157,3 млрд барелів) перевищують російські майже вдвічі.

На даний час Іран зберігає понад 20 млн барелів сирої нафти в супертанкерах, які стоять на якорі в іранських портах в готовності відправити нафту споживачам відразу ж після відповідного рішення РБ ООН щодо підписаної у Відні угоди. За даними інституту Thomson Reuters, ще у березні ц. р. на рейді іранських портів стояли 14 супертанкерів, 9 із яких були заповнені сирою нафтою повністю, а решта — приблизно на 60 %. Крім того, Іран орендує нафтосховища в Китаї, де також зберігається іранська нафта. [12]

Готуючись до скасування санкцій, Іран розглядав також варіанти експорту свого природного газу.Так, виступаючи наприкінці січня 2014 року на міжнародному економічному форумі в Давосі перед представниками світових енергетичних компаній (BP PLC, Eni S.p.A., Royal Dutch Shell PLC, Aramco, Total S.A.), президент ІРІ Х. Рухані зазначив, що Іран готовий поновити конструктивну співпрацю з європейськими країнами для того, щоб забезпечити глобальну енергетичну безпеку. Восени 2014 року в кулуарах Генеральної асамблеї ООН в Нью-Йорку президент Ірану Хасан Рухані в розмові з президентом Австрії Хайнцем Фішером заявив, що, з урахуванням російсько-українського конфлікту, який може стати причиною затримок у постачанні російського газу до ЄС, Іран пропонує Європі поставки свого газу. Незважаючи на те, що ІРІ досі не розвивала активно свої експортні потужності газу, за підрахунками фахівців, потенціал зростання видобутку газу в цій країні все ж чималий: передбачається, що до 2020 року Іран зможе видобувати приблизно 215 млрд м³ газу, а це дасть змогу експортувати протягом року до 35 млрд м³ газу. У жовтні 2014 р. Іран також підготував план розвідки і видобутку значних запасів газогідратів на шельфі Оманського моря. [13]

На наш погляд, володіти запасами газу, які обіймають друге місце у світі, і експортувати зовсім невелику його частку — вкрай неприйнятно. Тому, якщо після врегулювання проблеми навколо своєї ядерної програми Іран суттєво не збільшить видобуток і постачання газу у великих обсягах до країн Європи, то незабаром це відчутно позначиться на його національній безпеці. Тому слід сподіватися, що одночасно з нарощуванням видобутку газу Іран візьметься за будівництво магістральних міжнародних газопроводів.

Наявний трубопровід Тебріз-Анкара з пропускною здатністю 14 млрд м³ газу протягом року потенційно може зв’язати Іран з європейським ринком. При цьому іранцям необхідно буде побудувати ще одну гілку газопроводу для збільшення обсягу поставок. Не виключено, що буде поновлено будівництво «Трубопроводу дружби» (Іран-Ірак-Сирія) довжиною 5000 кілометрів, який має зв’язати нафтогазове родовище «Південний Парс» із середземноморським узбережжям.

З 2009 р. між Іраном та Вірменією функціонує газопровід Тебріз-Мегри довжиною 140 км і продуктивністю 1,1 млрд м³ на рік. До 2019 року планується довести потужність газопроводу до 2,3 млрд м³ газу на рік. Російський «Газпром» брав участь у будівництві цього газопроводу, і він же володіє 45 % його акцій. Україна також висловила готовність брати участь у будівництві газопроводу і його прокладанні через свою територію до Європи, та російський «Газпром» заблокував ці плани.

У листопаді 2012 року, відповідно до угоди, підписаної міністрами нафти Ірану, Іраку і Сирії|Сирії| у липні 2011 р., Іран розпочав будівництво своєї| частини|частки| газопроводу Іран-Ірак-Сирія-Європа. Але воно припинилося як через нестабільну ситуацію та заворушення в Сирії і Іраку, так і брак фінансових ресурсів в самому Ірані внаслідок санкції.

У 2013 р. планувалося розпочати будівництво газопроводу IGAT-9 вартістю 7 млрд дол. США і максимальною пропускною потужністю 37-40 млрд м³ на рік з родовища «Південний Парс» до м. Базарган на ірансько-турецькому кордоні. З Туреччини газопровід передбачалося прокласти до Греції, Італії, Швейцарії, ФРН, Франції та Іспанії. Загальна довжина газопроводу — 3300 км (іранський сектор — 1800 км, турецький — 660 км, решта — по території згаданих європейських країн). Проте внаслідок бойкоту західних нафтогазових компаній Іран був змушений законсервувати це будівництво. [14]

Реалізації цього проекту не сприяло також загострення відносин між Іраном і Туреччиною у зв’язку з громадянською війною в Сирії, в якій Анкара підтримує сирійську опозицію, а Тегеран — режим Б. Асада. Тегеран різко засудив розміщення на кордоні Туреччини і Сирії американських батарей ЗРК «Петріот». Зі свого боку, Анкара звинувачує Тегеран у підтримці бойовиків сепаратистської Робітничої партії Курдистану (РПК), що базуються на території Іранського Курдистану. Проте, незважаючи на погіршення двосторонніх турецько-іранських відносин, Туреччина продовжує закуповувати іранський газ. Окрім газу, практично половину споживаної нафти Туреччина також імпортує з Ірану. Така взаємозалежність двох країн певною мірою гарантує, що Анкара і Тегеран не перетнуть «червону лінію» у своїх відносинах. Туреччина готова збільшити імпорт іранського газу за умови зниження ціни, що становить 490 дол. США за 1 тис. м³, що набагато вище, ніж ціна за поставлений до Туреччини російський і азербайджанський газ. У лютому ц. р. розпочався міжнародний арбітражний суд за позовом до Ірану з боку Туреччини, яка вимагає знизити ціну на іранський газ на 25 %. [15]

Особливості законодавства Ірану в енергетичній галузі

У 2002 р. в Ірані був ухвалений новий закон про залучення іноземних інвестицій. Проте цей закон, як і попередній від 1975 р., визначає досить складний порядок іноземного інвестування в нафтогазовий сектор іранської економіки. В дійсності ж збереглося досить багато обмежень на отримання дозволів щодо ведення такої діяльності. Зокрема, забороняється використання зовнішніх інвестицій, якщо це може призвести до отримання особливих прав і привілеїв іноземних компаній. Не допускаються концесійні угоди, а також прямі інвестиції іноземної держави в економіку Ірану. Не дозволяється створювати підприємства зі 100 % іноземним капіталом. Зарубіжні компанії можуть вести діяльність на території Ірану тільки у співпраці з іранськими партнерами. Після проходження встановленої законом процедури реєстрації, утворене підприємство отримує у відповідному іранському міністерстві установчу ліцензію та укладає базову угоду.

Закон надає іноземному інвесторові право повернути початкові інвестиції, згідно з завчасно погодженою фіксованою ставкою, за рахунок товарів і послуг, реалізованих в рамках проекту. Умови BOT (build — operate — transfer) дозволяють поступово передавати об’єкт у власність іранського замовника у міру відшкодування витрат інвестора. Проте інвестори неохоче погоджуються підписувати такого роду контракти, оскільки після повернення витрачених коштів і отримання встановлених відсотків, вони повністю залишають об’єкт, який потім починає працювати виключно на Іран. У зв’язку з цим іноземні інвестори намагаються переконати іранське керівництво погодитися з вигіднішими для них угодами на умовах угоди про розподіл продукції (УРП), однак юридичного закріплення УРП в місцевому законодавстві досі не отримала. Останнім часом іноземний капітал залучається в економіку Ірану на умовах finance, за яких інвестор після введення в експлуатацію об’єкту отримує платежі у валюті. Інвестиційне законодавство пропонує іноземному капіталу національний режим і режим найбільшого сприяння, а також знімає обмеження на участь іноземних інвесторів у державних секторах іранської економіки. Проте, незважаючи на надані державою іноземному інвесторові гарантії, зберігається невизначеність щодо правового захисту закордонних капіталовкладень, що і обумовлює надзвичайно низький рівень чистого залучення прямих іноземних інвестицій в іранський ПЕК.[16]

За даними консалтингової фірми Energy Pioneers, зараз Іран розробляє проекти контрактів, які будуть пропонувати іноземним компаніям більш привабливі умови, в яких буде запропоновано партнерство у спільних підприємствах. Зокрема, закордонним інвесторам будуть запропоновані ставки винагороди, що враховуватимуть рівень ризику і ціни на нафту, а не фіксовані відсотки, як було раніше. Крім того, тривалість контрактів буде збільшена до 30 років. [17]

Далі буде…

Олексій Волович, Одеса



[1] Deal Reached on Iran Nuclear Program //http://www.nytimes.com/2015/07/15/world/middleeast/iran-nuclear-deal-is-reached.html \\

[2] Абревіація «б/д» означає — барелів на добу. Загальноприйнятий у світі стандартний барель сирої нафти містить 42 американських галони — 158,988 літрів. На світовому ринку нафти барель використовується як основна одиниця виміру, і ціна на основні світові марки нафти встановлюється в доларах за барель.

[3] https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/geos/ir.html

 
 
[5] Local Companies to Supply Pipeline for South Pars Gas Project http://www.naturalgasasia.com/supply-pipeline-for-south-pars-gas-project

[6] IRANInternational energy data and analysis // http://www.iranwatch.org/sites/default/files/eia_report.pdf

[7] Иран не хочет делить с Азербайджаном новое нефтегазовое месторождение Сардар Джангал на Каспии // http://neftegaz.ru/news/view/106701

[8] The Oil and Gas Industry // http://iranprimer.usip.org/resource/oil-and-gas-industry

[9] Iran nuclear crisis: What are the sanctions? // http://www.bbc.com/news/world-middle-east-15983302

[10] International Sanctions on Iran //http://www.cfr.org/iran/international-sanctions-iran/p20258

[11] Post-sanctions Iran could be the next booming petrostate // http://qz.com/#398671/post-sanctions-iran-could-be-the-next-booming-petrostate

[12] Prospects for Iran’s Oil and Gas Sector // http://www.chathamhouse.org/publication/prospects-irans-oil-and-gas-sector

[13] Iran finalizes gas hydrate plan // http://projects.zawya.com/Iran_finalizes_gas_hydrate_plan/story/ZAWYA20141012042346/

[14] Persian Pipeline // http://en.wikipedia.org/wiki/Persian_Pipeline

[15] Turkish-Iranian Relationsnin a Changing Middle East //http://www.rand.org/content/dam/rand/pubs/research_reports/.pdf 

[16] О перспективах развития нефтегазового сектора Ирана // http://www.iimes.ru/rus/stat/2010/08-09-10a.htm

[17] Iran — Oil & Gas Regulation 2015 // http://www.iclg.co.uk/practice-areas/oil-and-gas-regulation/oil-and-gas-regulation-2015/iran

  

Схожі публікації