Завдяки чому Росія штурмує Харківську область

Цілі Москви, причини наших невдач, перспективи розвитку ситуації

Іван Січень

В одній з попередніх статей ми вже попереджали про наміри Росії розпочати повторне вторгнення до Харківської області України з північного напрямку. Більш того, наводились очевидні ознаки підготовки ЗС РФ до реалізації згаданих планів, які мають класичний характер і повністю відповідають попередньому досвіду подібних дій російської армії. Поки що прямої загрози захоплення Харкова або його оточення немає, хоча бойові дії відбуваються за 25 км від міста. У лютому-березні 2022 року ситуація була гіршою, але навіть тоді харків’яни подолали російську навалу. Проте у травні 2024 року росіянам вдалось окупували низку українських сіл на півночі Харківщини та вийти на околиці містечка Вовчанськ. Тому подивимось на ситуацію під Харковом більш детально, тим паче, що вона може повторитись під Сумами, Черніговом чи Києвом.

Як відомо, 10 травня 2024 року російські війська розпочали наступальні дії з території Бєлгородської області РФ на північ Харківської області України. Наразі російський наступ має тактичні масштаби, що виключає можливість стратегічного прориву української лінії фронту. Разом з тим новий наступ переслідує низку важливих для Росії цілей, які є досить небезпечними для України. Вони вже неодноразово висвітлювались експертами, однак нагадаємо їх ще раз в узагальненому вигляді. Так, Москва намагається:

• відволікти українські сили від інших ділянок лінії фронту та скувати їх на півночі Харківської області. Дане питання набуло для російського військового командування особливого значення через відсутність рішучих успіхів ЗС РФ на сході та півдні України. Фактично, з початку 2024 року ворогу вдалося захопити лише Авдіївку та просунутись на декілька кілометрів на захід від неї та від Бахмута. Стратегічного прориву української оборони російська армія так і не спромоглася досягти;
• покращити тактичне положення ЗС РФ на північно-східній ділянці фронту в Україні з перспективою створення передумов для вирішення стратегічних завдань. Одним із них є оточення угруповання ЗС України в районі Куп’янська на сході Харківської області;
• створити так звану буферну зону на українському кордоні з Бєлгородською областю РФ. За ствердженнями російських пропагандистів, це унеможливить обстріли регіону з боку України. Хоча, на відміну від Росії, наші війська не обстрілюють мирні населені пункти, а ведуть лише контрбатарейну боротьбу. І не наша вина у тому, що ЗС РФ розміщують свої ракетно-артилерійські засоби у межах населених пунктів, ховаючись за мирним російським населенням;
• наблизитись до Харкова на дальність вогню польової артилерії, що надасть можливість посилити терористичні обстріли українського міста. При цьому наразі Росія здатна завдавати ударів по Харкову із застосуванням важких далекобійних артилерійських засобів та РСЗВ, крилатих, балістичних і важких зенітних ракет, керованих авіаційних бомб, а також безпілотних літальних апаратів. Втім, всі вони мають високу вартість, а їх виробництво обмежено через слабкі потужності російської військової промисловості;
• дестабілізувати обстановку в Україні шляхом провокування потоків біженців із Харкова та Харківської області. З цим пов’язані спроби підриву довіри українського суспільства до керівництва нашої держави та української армії, їх здатності протистояти Росії;
• підняти моральний дух російських громадян демонстрацією «успіхів» російської армії. За поглядами Кремля, вагомим чинником, який сприятиме досягненню даної мети, стане повторна окупація українських територій, втрачених Росією у другій половині 2022 року.

На жаль, Москва має певний прогрес у реалізації наведених планів.
Джерело: France 24

На жаль, Москва має певний прогрес у реалізації наведених планів. Так, збройним силам Росії вдалось захопити низку населених пунктів на півночі Харківської області та розширити так звану сіру зону. Подальше просування російських військ у південно-східному напрямку дійсно може створити загрозу оточення угруповання українських військ у районі Куп’янська. З огляду на це, українське військове командування змушено розпочати перекидання на північ Харківщини наявних резервів, через що втрачається можливість їх використання на інших напрямках.

Вторгнення ЗС РФ до Харківської області призвело до необхідності евакуації жителів деяких прикордонних українських районів. Більшість з них вивозять до Харкова, що потребує створення нових пунктів тимчасового розміщення людей та виділення додаткових коштів на їх утримання. З Харкова місцеві мешканці та біженці переїжджають до інших регіонів України, що об’єктивно призводить до ускладнення там соціальних проблем. Росіяни знають про це та докладають всіх можливих зусиль для загострення ситуації з біженцями. Саме для того наносяться систематичні удари по Харкову та Харківській області. Українські міста у Сумській області також стали об’єктами постійних ударів з боку ЗС РФ, які готуються до вторгнення і на Сумщину.

Деякі успіхи ЗС РФ у Харківській області реально зашкоджують авторитету керівництва України та нашого військового командування. В інформаційному просторі України поширюються російські наративи про «зраду, корупцію і некомпетенцію», які викликають цілком слушні запитання в українському суспільстві. Найголовнішим зі згаданих запитань є те, чому українські війська не змогли утримати свої позиції на півночі Харківської області, хоча плани нового вторгнення противника були вже відомі. Піддається критиці неготовність українських військ до стримування ворога, незадовільний стан інженерних укріплень та мінних полів у прикордонній зоні, якість прийняття управлінських рішень органами військового управління, відсутність належної взаємодії між різними частинами і складовими українських військ тощо.

При цьому треба зазначити, що всі згадані запитання використовуються під час інформаційно-пропагандистських спеціальних операцій Росії, які проводяться також і через українські засоби масової інформації, а точніше – через продажних чи просто некомпетентних журналістів і редакторів. Про схильність деяких із них до сенсацій та гучних заголовків, які не мають нічого спільного з реальністю, вже не раз говорилось в Україні на різних рівнях.

Оперативне розв’язання згаданих питань є єдиним способом зміцнити оборонні потужності нашої держави та не допустити проблем, які спостерігалися раніше і можуть повторитися зараз. Так, привертає увагу схожість нинішньої ситуації з розвитком подій на початку повномасштабної війни у лютому 2022 року. Звичайно, зараз ворогу не вдасться прорватися до Харкова «за один день». Новий наступ росіян з північного напрямку прогнозувався та був цілком очевидним, а підготовка до нього все ж таки здійснювалась. Хоча всі тодішні уроки так і не були засвоєні, про що свідчать згадані вище недоліки під час підготовки оборони на півночі Харківщини.

За провали в українській обороні на початку повномасштабного вторгнення так ніхто по справжньому і не відповів. І це попри те, що і тоді наміри Росії напасти на Україну також були цілком очевидними. Однак чомусь необхідні підготовчі заходи так і не були впроваджені у повному обсязі. Тому ворог у перші дні вторгнення дійшов до Харкова та Києва, а також спромігся захопити приазовську територію України та частину правобережжя із Херсоном. Якби необхідні заходи були вжиті у повному обсязі, цьому цілком можна було б запобігти.

Разом з тим поточна ситуація на фронті не дає приводів для песимізму. ЗС РФ продовжують активні бойові дії на всій лінії фронту, в тому числі на півночі Харківської області, але їх темпи поступово сповільнюються. Україні вдалося стримати новий російський наступ. Кремлівські ЗМІ вже перейшли від ейфорійних повідомлень про «стрімке просування російських військ» на Харківщині до повідомлень, що вони вже «героїчно стримують контрнаступ українських військ».

Нове вторгнення Росії до України з північного напрямку завдало їй не меншої шкоди, ніж нашій державі. В результаті ударів з боку України по вихідних позиціях та резервах ворога, а також контрбатарейної боротьби прикордонні райони Бєлгородської області РФ перетворилися у територію суцільного знищення. Російська ППО уламками своїх ракет спричинила значно більші руйнування у Бєлгороді та у Бєлгородській області, ніж обстріли з боку України. Ще масштабніший ефект мали випадки падіння балістичних і крилатих ракет, а також бомб з літаків тактичної авіації ЗС РФ на прикордонні райони, що насамперед стосується знову ж таки Бєлгородської області. Лише за декілька діб після 10 травня 2024 року там загинули понад 20 мирних жителів та ще близько 40 зазнали поранень. У суцільну зону бойових дій перетворюються також і суміжні з Україною райони Курської області РФ, звідки готується вторгнення до Сумської області. Наша розвідка визнає таку загрозу, а українські війська готуються до неї.

В цілому наведені обставини дозволяють зробити декілька висновків.

По-перше, Росія іде ва-банк та намагається отримати максимальні здобутки на лінії фронту до того, як нові масштабні партії військово-технічної допомоги від наших західних партнерів не надійдуть до України.

По-друге, завдяки потужній перевазі у силах та засобах над українськими військами російській армії вдається просуватися на декількох важливих напрямках. Втім, таке просування має тактичний характер і не дозволяє ЗС РФ здійснити стратегічний прорив лінії фронту.

По-третє, успіхам Росії сприяють деякі прорахунки військового командування України. На щастя, вкрай затребуване «перезавантаження» військової командної ланки наразі вже частково здійснюється.