Небезпека ворожого наступу на північному сході України

Куди може вдарити Росія?

Іван Січень

Останнім часом поширюються різноманітні повідомлення та оцінки щодо підготовки нового масштабного наступу Росії проти України, який, мовляв, може розпочатись вже у травні-червні 2024 року. Метою такого наступу росіян визначається захоплення Харкова, Сум, Запоріжжя, Дніпра, Херсону, Миколаєва та навіть Одеси з Києвом. У багатьох випадках такі оцінки діаметрально протилежні за своїм змістом. То стверджується, що Росія таки готується до нового масштабного наступу. То повідомляється про російську інформаційну кампанію, спрямовану на провокування паніки в Україні та відтягування українських військ з активних ділянок лінії фронту. Невизначеність ситуації ставить воєнно-політичне керівництво та військове командування України перед надзвичайно складним вибором: куди направити додаткові війська, як вибудовувати оборону або проводити контрнаступ. Саме від правильності рішень з даних питань і буде залежати подальший хід війни та її результати.

З початком військової агресії Росії проти України у 2014 році група українських парламентарів оприлюднила деякі документи щодо стратегічних планів Кремля стосовно нашої держави. Серед них була мапа з викладеним задумом наступальної операції російських військ, де передбачалося захопити всю лівобережну частину та південь нашої держави. Багато хто тоді не вірив у такі наміри Російської Федерації, як і в те, що саме вона спровокувала конфлікт на Донбасі, а згодом безпосередньо втрутилась у конфлікт своїми регулярними військами. Тоді Кремлю не вдалося повністю реалізувати згадані плани, чому завадило швидке відновлення Україною свого військового потенціалу, а також відсутність у Росії необхідних сил та засобів для масштабного наступу. Тому Росія обмежилась лише окупацією Криму і частини Донбасу, але від своїх цілей щодо повної окупації України вона не відмовилася.

Наступною спробою стала розпочата Росією повномасштабна війна проти України у лютому 2022 року. І знову Кремль переоцінив свої можливості та недооцінив здатність України протистояти агресорові. Тому Росія була змушена вивести свої війська з півночі України, а згодом — із більшої частини Харківської області та всієї правобережної території на півдні нашої держави.

Кремль зробив висновки зі своїх помилок і восени 2022 року змінив підходи до реалізації своїх планів щодо окупації Україні. У Росії була оголошена часткова мобілізація, збільшився набір контрактників, започатковані заходи з переведення російської економіки на військові рейки. Завдяки вжитим заходам Росія спромоглася зосередити на фронті в Україні набагато потужніше угруповання військ, ніж було на початку повномасштабної війни. За різними оцінками, наразі на фронті в Україні від 490 до 620 тис. російських військовослужбовців, які досить добре оснащені та забезпечені значною кількістю військової техніки. Завдяки цьому Росія змогла перехопити ініціативу на фронті, зірвати контрнаступ України 2023 року та відновити свій наступ.

Наразі у Російської Федерації все ще не достатньо сил для одночасного проведення кількох наступальних операцій з метою захоплення великих міст на півночі, сході та півдні України. Тим паче, що в Україні нарешті споруджується велика кількість оборонних ліній та районів інженерних укріплень. Через це ЗС РФ вимушено обмежуються лише тактичними наступальними діями на кількох ділянках лінії фронту. Втім, за рахунок військ, які вже розгорнуті в Україні та довкола неї, а також знаходяться в процесі формування, Росія може сконцентрувати потужне угруповання для наступальної операції у напрямку одного з українських міст.

Насамперед під загрозою знаходиться Харків, який розташований в якихось 30 км від російського кордону. Це місто має важливе значення для Росії як «друга столиця» України, політичний та індустріальний центр, а також важливий транспортний вузол. Захопивши Харків і Харківську область, Кремль зможе заявити про «рішучий успіх» у війні проти України. Не кажучи вже про те, що втрата такого великого міста стане потужним чинником підриву морального духу українського суспільства та призведе до потоку біженців, що сприятиме дестабілізації обстановки в нашій державі.

Під загрозою російського нападу знаходяться й деякі інші великі українські міста. Втім, Херсон і Одеса захищені рікою Дніпро, яку російські війська не зможуть швидко форсувати. Також суттєвою проблемою у разі наступу постане забезпечення логістики наступаючих військ. У 2022 році саме проблеми із логістикою змусили ЗС РФ покинути правобережжя України та Херсон.

Київ відділений від Білорусі рікою Прип’ять та лісо-болотистою місцевістю Полісся. Там є лише кілька мостів і доріг, які відносно легко блокувати. До того ж їх пропускна здатність недостатня для проходження значної кількості військ та транспортування необхідних їм припасів. Даний факт знову ж таки підтвердила ситуація весни 2022 року, коли на півночі від Києва виникали величезні затори із транспортних машин російської армії.

В іншому положенні знаходяться українські міста Запоріжжя, Дніпро, Суми і Чернігів. Неподалік від Запоріжжя пролягає південний фронт в Україні, а більша частина міста розташована на лівому березі ріки Дніпро, що обмежує можливості його оборони. Місто Дніпро розташоване на правобережжі та знаходиться далі від лінії фронту. Разом з тим воно також може опинитися у небезпеці у випадку прориву супротивником східного фронту. Але як на сході, так і на півдні українські війська жорстко утримують свої позиції, не даючи ворогові змоги вийти на оперативний простір.

Як і Харків, Суми також межують з Росією, а точніше — з її Курською областю. Однак лісиста місцевість і низька пропускна здатність доріг ускладнюють наступальні дії та полегшують оборону. Те ж можна сказати і про Чернігів, який розташований неподалік від Білорусі та Брянської області РФ. На сьогодні ударних угруповань російських військ ні в Курській, ні в Брянській областях, ні в самій Білорусі не зафіксовано.

Отож, найбільш ймовірною ціллю нового масштабного наступу Росії може стати Харків. З метою підвищення ефективності наступу він може відбуватись за двома напрямками — зі сходу та півночі.

На сході — в окупованій частині Харківської області та в Луганській області потужне угруповання російських військ вже створено та активно діє, хоча й на тактичному рівні. На даному етапі його основним завданням є вихід на рубіж ріки Оскіл та захоплення Куп’янська.

На півночі — у Бєлгородській, Курській і Брянській областях РФ поки що у росіян розміщуються лише війська прикриття кордону з Україною, а також пункти постійної дислокації з’єднань та частин, які знаходились там до війни, а зараз в більшості своїй перебувають на фронті. У пунктах постійної дислокації залишаються елементи штабів, деякі підрозділи (в основному, укомплектовані військовослужбовцями строкової служби), склади та інші тилові об’єкти. При них функціонують полігони і польові табори, де триває підготовка контрактників. Росія використовує зазначені сили як для прикриття кордону, так і для підтримання напруженості на півночі та північному сході України з метою сковування додаткових сил українських військ. Однак для масштабного наступу на Україну зазначених сил недостатньо.

Втім, у разі необхідності Росія може досить швидко перекинути у райони вздовж кордону з Україною додаткову кількість військ. Ба більше, на сьогодні відзначається низка класичних ознак можливої підготовки російських військ до нового нападу на Україну з північно-східного напрямку. Розглянемо їх більш детально.

По-перше, Кремль чітко визначив привід для такого наступу та його цілі. Вище державне керівництво Російської Федерації заявило про необхідність створення «буферної зони з метою недопущення обстрілів прикордонних регіонів Росії з території України». При цьому знову ж таки був зроблений акцент на Харкові та Харківській області, хоча всім зрозуміло, що справжньою метою Росії є подальша окупація України.

По-друге, створена єдина система управління російськими військами у прикордонних з Україною регіонах РФ, які об’єднані в єдину організаційну структуру армійсько-фронтового рівня. Так, на базі угруповань прикриття кордону «Белгород», «Курск» і «Брянск» сформовано угруповання «Север» під єдиним командуванням.

По-третє, нарощується кількість російських військ на кордоні з Україною. Поки що цей процес незначний за обсягом і включає розміщення там окремих військових підрозділів з інших російських регіонів. За рахунок цього протягом останнього часу чисельність особового складу угруповання «Север» збільшилася з 46 до близько 50 тис. військовослужбовців. До нього можуть бути передані нові з’єднання, які зараз формуються у ЗС РФ.

По-четверте, у Бєлгородській, Курській і Брянській областях РФ суттєво посилена система протиповітряної оборони. Це досить логічно в умовах підвищення інтенсивності повітряних ударів України по військових, нафтових та військово-промислових об’єктах Російської Федерації. Втім, посилення системи ППО також завжди відбувається у районах, де планується або здійснюється розгортання військ.

По-п’яте, адміністрація Бєлгородської області створила штаб з координації процесів транспортування, розвантаження і постачання пального. Розвиток та вдосконалення системи логістики також є обов’язковим заходом перед розгортанням додаткових військ. Військова логістика також може використовувати місцеві цивільні органи та організації з їх інфраструктурою.

По-шосте, у сусідніх з Україною регіонах РФ терміново розширюється госпітальна база. Споруджуються нові госпіталі, перепрофілюються цивільні медичні заклади. Основний наголос робиться на хірургію та травматологію. Під потреби військових забирають навіть пологові будинки, а вагітних жінок переводять до інших медичних закладів.

По-сьоме, з травня 2024 року у суміжних з Україною районах Бєлгородської області РФ, де можливе розміщення передового ешелону ударного угруповання російських військ, запроваджуються обмеження на торгівлю спиртним. Як відомо, пиятика є критичною проблемою для російської армії, тому в умовах можливої активізації військових дій із нею намагаються боротися.

Все це супроводжується посиленням поліцейського режиму в Російській Федерації, боротьбою з проявами антивоєнних настроїв, а також «чистками» в адміністраціях прикордонних регіонів РФ, що зазвичай здійснюється напередодні наступальних дій на фронті.

Загалом наведені обставини свідчать про високий рівень загрози нового наступу Російської Федерації на північному сході України. При цьому основний удар може бути завданий по Харкову, а допоміжні — по Сумах і Чернігову.

Рішення Кремля з даного питання буде залежати від низки чинників, насамперед наявності необхідних сил та засобів для проведення наступу, а також здатності України протистояти агресорові. Безпосередньою ознакою ухвалення рішення в Кремлі про новий наступ стане розгортання ударного угруповання російських військ у Бєлгородській області, а також посилення наявних військ у Брянській і Курській областях РФ.

Наразі наступальний потенціал Російської Федерації обмежений через нестачу особового складу, більшість із якого вже задіяна на фронті в Україні, а додатковий призов до армії та наявні обсяги постачання озброєнь дозволяють лише компенсувати втрати на фронті. Втім, Кремль може наростити людські резерви, розширивши масштаби відкритої або прихованої мобілізації. До прикордонних з Україною російських областей також можуть бути передислоковані підрозділи (у тому числі новосформовані) з інших регіонів РФ, як і з відносно неактивних ділянок фронту в Україні.

Тому абсолютно правильним заходом українського керівництва стало зведення системи оборонних укріплень поблизу Харкова та на інших ділянках північно-східного кордону України з Росією і Білоруссю, чого, на жаль, не було зроблено напередодні повномасштабної війни. Спорудження нових фортифікаційних ліній потребує суттєвих фінансових витрат з державного бюджету. Крім того, нові оборонні укріплення мають бути зайняті, принаймні, підрозділами прикриття, що дійсно відволікатиме сили українських військ. Однак такі заходи є вимушеною необхідністю, а нехтування ними матиме вкрай важкі для України наслідки.

У будь-якому випадку Російська Федерація продовжуватиме завдавати систематичних ударів як по Харкову, так і по інших містах України з метою знищення їх інфраструктури, деморалізації населення та підриву морального духу українського суспільства. Зрозуміло, що цьому можна протистояти лише посиленням системи протиповітряної оборони нашої держави і підвищенням ефективності контрбатарейної боротьби з ракетно-артилерійськими засобами супротивника у прикордонних районах Російської Федерації.