Західна зброя для ударів по Росії

Чи отримає Україна дозвіл від партнерів?

Іван Січень

Одними з основних завдань ворогуючих сторін під час будь-якої війни є порушення логістики військ супротивника на фронті, підрив його економічного потенціалу та деморалізація населення в тилу. Все це повною мірою стосується і повномасштабної агресії Російської Федерації проти України. Так, з початку нападу на Україну в 2022 році російські збройні сили завдають систематичних ударів по українській території із застосуванням ракет та БПЛА. Їх цілями здебільшого стають об’єкти цивільної інфраструктури, що надає діям Москви відверто терористичного характеру.

Звичайно, Україна не залишає без відповіді повітряні атаки з боку противника і відплачує йому власними ударами. На жаль, можливості України все ще недостатні для того, щоб завдати Росії дійсно вагомої шкоди з відчутними для неї наслідками. Виправити таку ситуацію може дозвіл західних країн на застосування Україною їх далекобійних озброєнь по військових цілях на території Російської Федерації. Саме отримання такої згоди є головним пріоритетом політико-дипломатичних зусиль України на даному етапі.

Зі свого боку, Росія визначає згадане питання критичною для неї «червоною лінією» і здійснює тиск на Захід з метою недопущення її перетину. У той же час, як і у випадках з іншими «червоними лініями», Україна та її партнери поступово долають опір Росії. Будемо сподіватися на те, що Україна все ж таки отримає можливість нищити агресора на його власній території далекобійною західною зброєю.

Для початку згадаємо історію порушеного питання, що дозволить краще зрозуміти сучасний стан речей та визначити перспективи надання західними країнами дозволу Україні на застосування їх озброєнь по цілях на території Російської Федерації. Так, в рамках конфронтації з Україною та Заходом Росія постійно проводить перед ними різного роду «червоні лінії» та погрожує надати жорстку відповідь, у тому числі із застосуванням військової сили та навіть ядерної зброї.

Перша з таких «червоних ліній» була оголошена Росією після Помаранчевої революції в Україні у 2004 році. Тоді В. Путін відкрито висловив наміри захопити Крим у випадку виникнення реальних перспектив вступу України до Північноатлантичного альянсу. Водночас Росія виступила з погрозами на адресу США та Європи і вдалася до методів військового та енергетичного шантажу, який супроводжувався демонстраціями сили та створенням проблем у постачанні російського природного газу до європейських країн. Тоді Захід піддався тиску з боку Росії та відмовився від надання Україні статусу учасника програми НАТО «План дій щодо членства».

Наступною «червоною лінією» Москви стали її вимоги щодо неприпустимості наближення військової інфраструктури та ударних озброєнь Північноатлантичного альянсу до кордонів Росії. Однак напад Росії на Україну в 2014 році був сприйнятий Заходом як загроза власній безпеці, що змусило НАТО відхилити вимоги Росії та розпочати нарощування своєї військової присутності у країнах Центрально-Східної Європи і Балтії.

Пізніше Росія зажадала від НАТО відмовитись від подальшого розширення та повернутися до ситуації 1999 року, тобто — виключити з Північноатлантичного альянсу країни Центрально-Східної Європи і Балтії. Наведені «червоні лінії» були в основі ультиматуму Російської Федерації в грудні 2021 року. Звичайно, що такі російські забаганки були відкинуті як керівництвом США/НАТО, так і Україною. У відповідь Росія розв’язала повномасштабну війну проти України. Водночас до вже заявлених «червоних ліній» були додані нові вимоги, пов’язані з війною проти України.

Так, спочатку Росія наполягала на неприпустимості передачі Україні від її західних партнерів великокаліберної артилерії та бронетанкової техніки; потім засобів ППО, в особливості — дальньої дії; за ними — далекобійних та високоточних ракетно-артилерійських систем; і нарешті — літаків F-16.

На кожному зі згаданих етапів Росія знову шантажувала США, НАТО та ЄС погрозами застосування військової сили, однак не зробила нічого на практиці. Натомість отримання західної зброї дозволило Україні зірвати «бліцкриг» ЗС РФ, звільнити частину своїх територій та не допусти стратегічних проривів противника на фронті.

Всупереч «червоним лініям» Росії, визначеним у згаданому вище ультиматумі, у 2023–2024 роках до Північноатлантичного альянсу приєдналися Фінляндія та Швеція, що наблизило військову інфраструктуру та ударні озброєння НАТО до кордонів Російської Федерації. Відносини між Україною та НАТО вийшли на якісно новий рівень. Більш того, західні озброєння активно застосовуються Україною проти російських загарбників.

Тим самим було завдано потужного удару по інтересах Російської Федерації. Нагадаємо, що для володарів Кремля принциповим питанням залишається забезпечення безпеки та недоторканості території Російської Федерації. Тому в Москві докладають усіх можливих зусиль для недопущення застосування Україною далекобійних західних озброєнь безпосередньо по території Росії. Зокрема, за заявою В. Путіна, надання відповідного дозволу Україні означатиме «пряму участь НАТО у війні з Росією. З огляду на це, Росія ухвалюватиме необхідні рішення, залежно від загроз, які поставатимуть перед нею». Своєю чергою, спікер Державної думи РФ В. Володін запропонував «перейти до використання більш потужної та руйнівної зброї для захисту своєї безпеки».

Дійсно, отримання Україною згаданого дозволу надало б їй можливість вражати важливі об’єкти противника, у тому числі: аеродроми, позиції зенітних ракетних та оперативно-тактичних ракетних комплексів (ЗРК і ОТРК), центри підготовки особового складу ЗС РФ, підприємства військово-промислового комплексу, відповідну транспортну та енергетичну інфраструктуру. Це дозволить Україні вирішувати важливі для неї завдання оперативно-тактичного та стратегічного характеру, які включають:

• підрив позицій В. Путіна та, загалом, правлячої верхівки Росії через їх неспроможність не тільки не допустити ударів по російській території, але й запобігти розширенню їх масштабів;
• покращення положення українських військ на фронті шляхом порушення логістики військ противника, ускладнення можливостей маневру його підрозділів та постачання резервів, передислокації місць базування російської авіації далі від зони бойових дій;
• підвищення можливостей прориву українських ракет та БПЛА через систему ППО противника в оперативно-тактичній глибині;
• послаблення здатності противника завдавати ударів по прифронтових та тилових районах України із застосуванням ЗРК і ОТРК;
• зміцнення позицій України в Чорноморському регіоні шляхом подальшого послаблення потенціалу Чорноморського флоту Росії, знищення залишків його корабельного складу та військово-морських баз;
• посилення напруженості у російському суспільстві через евакуацію населення суміжних з Україною російських регіонів в глибину території країни.

Досягнення таких результатів створить сприятливі умови для зміни Україною ситуації на фронті на свою користь та (у випадку отримання достатньої кількості ударних засобів) перелому у війні.

Західні партнери України розуміють подібні перспективи, однак поки що утримуються від прийняття відповідних рішень. Наразі вони пояснюють свої коливання прагненням уникнути ескалації російсько-української війни та військової конфронтації з Росією. Хоча насправді лідери більшості західних країн все ще не можуть позбавитися сприйняття Росії як «нездоланної сили». При цьому деякі політики та політичні сили на Заході продовжують загравати з Росією, зацікавлені у продовженні співробітництва з нею або просто підкуплені російськими спецслужбами.

З цих та інших причин окремі партнери України заперечували навіть проти застосування їх озброєнь по військових цілях в окупованому росіянами Криму, вважаючи його де-факто «російським». Втім, такі заперечення згодом були зняті, що дозволило Україні зірвати плани ЗС РФ зі встановлення свого домінування в Чорноморському регіоні. Хоча досягнення домінування в Чорноморському регіоні було однією зі стратегічних цілей Росії у війні проти України, однак вона не спромоглася на жодну адекватну відповідь, за виключенням ударів по українських портах на Чорному морі.

Даний факт вчергове підтвердив неспроможність Росії реалізувати свої погрози у відношенні України та НАТО. На сьогодні Росія вже задіяла у війні проти України всі свої ресурси, як і допомогу від інших країн-ізгоїв. Тому для нападу на США та НАТО Росії аж ніяк не вистачить ресурсів. По суті, єдиним засобом Росії, який дозволив би їй вивести війну проти України на якісно новий рівень та накопичити достатньо ресурсів для нападу на країни НАТО, є проведення загальної мобілізації в країні та тотальне переведення російської економіки на військові рейки. Однак такий крок неминуче призведе до глибокої кризи у Російській Федерації, яка і так знаходиться у складному економічному положенні, не має достатніх фінансових резервів, зіткнулася з гострою проблемою нестачі робочої сили та небажанням більшості російських чоловіків брати участь у війні проти України.

Крім того, з 2014 року США та НАТО суттєво зміцнили оборону Європи і здатні надати гідну відсіч можливій військовій агресії Росії. Особливо, з урахуванням якісних переваг західних озброєнь над російськими. Тому Росія і вдається до засобів ядерного шантажу, але знову ж таки не може застосувати ядерну зброю на практиці, оскільки це матиме катастрофічні наслідки для неї.

Наведена ситуація ставить Росію у безвихідне становище, яке вона намагається приховати за допомогою агресивної риторики на адресу США та НАТО, хоча й прагне уникнути прямого військового зіткнення з ними. Свідченням цього став прорив українських військ до Курської області Росії в серпні 2024 року. Росія звинуватила Захід у підтримці ЗС України, однак нічого не зробила у відповідь, хоча й була порушена одна з принципових для неї «червоних ліній».

З огляду на зазначене, США та Європа можуть не зважати на Росію та продовжувати надавати Україні всю необхідну їй військово-технічну допомогу, разом із дозволами на застосування їх далекобійних озброєнь по російській території. Тим паче, що Україна має на це повне моральне та юридичне право. Так, з самого початку повномасштабної війни у 2022 році Росія завдає ударів по всій території України та, в основному, спрямовує їх проти цивільної інфраструктури. З огляду на це, ніхто не може заборонити Україні захищати себе шляхом знищення ударних систем противника, де б їх не розташовувала Росія — на фронті, чи в тилу. До того ж Росія отримує артилерійські боєприпаси, ракети та БПЛА від Ірану та Північної Кореї разом із дозволами на їх вільне застосування. Чому тоді Україна не може отримати такий же дозвіл від своїх партнерів?

І нарешті, хотілося б нагадати про ще один аспект цього питання. Застосування Україною далекобійної західної зброї по цілях на російській території не тільки не послабить безпеку Заходу, а навпаки — посилить її, оскільки стане вагомим чинником підриву військового потенціалу Російської Федерації. З одного боку, це сприятиме перемозі України як головному чиннику стримування військової експансії Росії, а з іншого — позбавить Росію можливостей реалізувати її погрози у відношенні США та Європи.

Подальша доля світу залежить саме від результатів війни Росії проти України. Чи стане він зосередженням тоталітаризму з домінуванням права сили над силою права, чи в ньому запанує демократія і загальнолюдські цінності. Тому форми та обсяги західної допомоги Україні і визначатимуть майбутній світовий порядок.

Поки що західні країни утримуються від надання дозволу Україні на використання їх далекобійної зброї проти Росії. Хоча, деякі просування на цьому шляху все ж таки досягнуті. Так, після вторгнення ЗС РФ до Харківської області у травні 2024 року США погодились на обмежене застосування Україною американських озброєнь для нанесення ударів по суміжних районах Російської Федерації. Таке рішення стало вагомим чинником, який сприяв успіхам українських військ у недопущенні нового прориву росіян до Харкова.

Згадане питання обговорювалось минулого тижня в ході візиту до Києва державного секретаря США Е. Блінкена і міністра закордонних справ Великобританії Д. Ламмі, а також під час зустрічі у Вашингтоні президента США Дж. Байдена із прем’єр-міністром Великобританії К. Стармером. Згідно з офіційними повідомленнями, західні партнери «підтримали Україну», однак прийняті ними рішення не були оприлюднені. Однак за твердженням The Guardian, США та Великобританія вирішили дозволити Україні використовувати їх далекобійні ракети по цілях на російській території, однак не оголошувати про це публічно.

Крім того, дозволи на використання своїх озброєнь по цілях на території Росії вже надали, або підтримали Україну в цьому питанні, такі західні країни, як Франція, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Нідерланди, Швеція, Чехія та Фінляндія. Втім, вирішальне слово все ж таки залишається за США. У тому числі через те, що деякі американські технології використовуються іншими західними партнерами у виробництві їх далекобійної зброї. Тому важливе значення матимуть переговори між Дж. Байденом та В. Зеленським на полях 79-ї сесії Генеральної асамблеї ООН наприкінці вересня 2024 року.

Таким чином, на сьогодні однією з найбільш нагальних потреб України, як вагомої передумови для досягнення успіхів у відбитті повномасштабної агресії з боку Росії, є отримання дозволу західних країн на застосування їх озброєнь по цілях на російській території. І, попри військовий та ядерний шантаж Москви, Україна разом із її західними партнерами поступово долають опір Росії.