Ядерний шантаж як інструмент політики Росії

Залякування, підготовка до війни та провокації

Іван Січень

З 1950-х років, коли у розпорядженні колишнього СРСР з’явилася ядерна зброя, Москва постійно і цілеспрямовано використовує її в якості інструмента своєї зовнішньої політики. При цьому вона не тільки вдається до ядерного шантажу своїх супротивників, але й розробляє стосовно них плани ядерних війн, що опрацьовуються під час різноманітних навчань. Внаслідок розпаду у 1991 році СРСР та тимчасового обрання керівництвом нової Росії курсу на розвиток конструктивних відносин зі США і Європою подібна практика була припинена. Однак з 2000-х років сучасна Росія знову до неї повернулася в рамках відновлення курсу конфронтації із Заходом. Як і раніше, Росія почала використовувати ядерний шантаж для тиску на своїх опонентів, а також активізувала процес модернізації та підвищення бойових можливостей своїх ракетно-ядерних сил. Після повномасштабного нападу на Україну в 2022 році такі заходи режиму Путіна вийшли на якісно новий рівень, що загрожує виникненням ядерного конфлікту між Росією та США/НАТО. Всі ці проблеми безпосередньо стосуються і України, яка може опинитися під ядерним ударом з боку Росії. Що тут мається на увазі?

Як щойно зазначалося, Москва постійно погрожує своїм супротивникам ядерною зброєю. Ці погрози, а по суті, ядерний шантаж, стають особливо завзятими та жорсткими за своїм характером тоді, коли з тих чи інших причин загострюються відносини між Росією та США, НАТО і ЄС. З 2022 року черговим тригером загострення відносин сторін стала повномасштабна війна Росії проти України, що спровокувала різко негативну реакцію Заходу. У відповідь на неспровоковану агресію Москви проти незалежної європейської держави, західні країни суттєво наростили обсяги військово-технічної допомоги Україні, здійснили додаткові заходи з нарощування свого військового потенціалу як на національному рівні, так і у рамках НАТО в Центрально-Східній Європі та Балтії, а також запровадили жорсткий санкційний тиск на путінський режим. У відповідь Росія перейшла до відкритого демонстрування своєї готовності застосувати ядерну зброю проти Заходу.

Так, відразу ж після нападу на Україну В. Путін фактично у прямому ефірі наказав перевести стратегічні ядерні сили Російської Федерації на посилений режим бойового чергування. Зокрема, була збільшена кількість ракет, готових до негайного застосування, посилені розрахунки командних пунктів та пускових установок, а рухомі ракетні комплекси виведені на маршрути бойового патрулювання.

У підвищений ступінь бойової готовності могли бути переведені і тактичні ядерні компоненти ЗС РФ. Принаймні, частина тактичних ядерних боєголовок була переміщена з центральних арсеналів 12-го головного управління МО РФ до окружних та флотських сховищ. Також Росія наблизила свою тактичну ядерну зброю до кордонів країн НАТО. Зокрема, у 2023 році у спеціально збудованих сховищах на території Білорусі були розміщені російські ядерні боєголовки. Поряд з цим російське військове командування почало більш активно проводити військові навчання з питань застосування тактичної ядерної зброї. Серед них найбільш показовим за своїм характером стало спільне російсько-білоруське навчання у травні-серпні 2024 року на території Білорусі та Росії.

В цей же час розпочалася розробка нової ядерної доктрини Російської Федерації, що обґрунтовується «посиленням агресивності політики США і НАТО». Зрозуміло, зміст документа не оприлюднюється, однак зважаючи на заяви російського керівництва скоріш за все у ньому передбачена можливість превентивного застосування ядерної зброї (існуюча доктрина допускає застосування ядерної зброї лише у відповідь на використання зброї масового ураження супротивником або у разі виникнення критичних загроз існуванню Російської Федерації та її територіальній цілісності).

Таке припущення цілком реальне, оскільки після провалу російського «бліцкригу» проти України у 2022 році Москва розглядала плани нанесення по нашій країні ядерного удару під приводом можливого застосування Києвом «брудної бомби». І лише категоричні попередження з боку Заходу та Китаю, які пригрозили Росії критичними для неї наслідками, утримали її від цього. Тим не менш, ЗС РФ регулярно застосовують проти України різноманітні ударні озброєння, які можуть бути носіями ядерних боєголовок: ракети зенітних ракетних комплексів С-300 та С-400; балістичні ракети оперативно-тактичних ракетних комплексів «Искандер-М»; крилаті ракети, які запускаються з літаків Ту-22М3, Ту-95МС та Ту-160М; балістичні ракети «Кинжал» з літаків Міг-31; крилаті ракети морського базування «Калибр»; важкі авіаційні бомби з літаків Су-24М, Су-30СМ, Су-34 та Су-35С; важкі міномети «Тюльпан».

У деяких випадках по Україні запускалися крилаті та балістичні ракети, споряджені для встановлення ядерних боєголовок (щоправда, без самих таких боєголовок). Росія намагається продемонструвати готовність застосувати проти України ядерну зброю з метою тиску на керівництво України та українське суспільство. Втім, Москва не тільки прагне залякати Україну ядерними ударами, але й певним чином реалізує їх на практиці. Так, у 2022 році були завдані ракетні удари по Інституту фізики у Києві та Харківському фізико-технічному інституту, де розташовані експериментальні ядерні установки та зберігаються радіоактивні матеріали. Це спричинило загрозу радіоактивного забруднення багатомільйонних міст Києва та Харкова, що, по суті, дорівнювало б застосуванню «брудної бомби».

Ще одним вкрай небезпечним фактом порушення принципів ядерної безпеки стало захоплення Росією українських атомних електростанцій. Як відомо, ще у лютому-березні 2022 року Росія взяла під свій контроль Чорнобильську та Запорізьку АЕС. Крім того, ЗС РФ намагалися дістатися до Південноукраїнської АЕС у Миколаївській області, але не змогли подолати жорсткий опір українських військ. Своїми діями Росія намагалася позбавити Україну потужних джерел постачання електроенергії та отримати можливість використовувати діючі АЕС у власних інтересах. Крім того, Росія розглядала захоплені АЕС як зручні та відносно безпечні місця для базування російських військ на київському, запорізько-херсонському та одеському напрямках. При цьому російське військове керівництво враховувало, що Україна не завдаватиме ударів по атомних електростанціях через загрозу ядерних інцидентів.

Так, на Чорнобильській та Запорізькій АЕС були розміщені підрозділи російських військ разом із технікою та боєприпасами. Російські військові звели довкола згаданих АЕС потужні системи польових інженерних укріплень, включно з мінними полями. Запорізька атомна електростанція взагалі була перетворена на «плацдарм» для терористичних обстрілів Нікопольського району Дніпропетровської області на протилежному березі Дніпра. Керівництво Росії та її збройних сил не переймалося наслідками того, що вони витворяли на українських АЕС. Дійсно, Україна не стала б завдавати по них ударів, навіть у відповідь на обстріли своїх територій з боку Запорізької атомної електростанції. Однак знаходження на захоплених станціях складів з боєприпасами створювало загрозу виникнення надзвичайних ситуацій, у тому числі пов’язаних із руйнуваннями атомних реакторів та викидами радіоактивних матеріалів. Тим паче за умов низької якості російських снарядів і ракет, а також недбалості та некомпетентності завезеного із Росії обслуговуючого персоналу.

На щастя, подібної загрози вже немає на Чорнобильській АЕС. Російські окупанти були змушені звідти швидко забиратися внаслідок такої ж вимушеної їх втечі із Київської області у квітні 2022 року. Але і там вони встигли, як кажуть, наламати дров. Так, під час облаштування росіянами польових інженерних укріплень було порушено ґрунтовий прошарок, який прикривав радіоактивне забруднення від аварії на Чорнобильській АЕС 1986 року. Піднятий під час земляних робіт радіоактивний пил випав неподалік від Чорнобильської АЕС та у сусідніх областях Білорусі та Росії.

Ситуація із Запорізькою АЕС набагато складніша. Окрім військових загроз існують суттєві технологічні проблеми з експлуатацією цієї станції. «Росатом», який привласнив українську АЕС, через нестачу кваліфікованого персоналу так і не зміг налагодити її нормальне функціонування, навіть у заглушеному стані. Переважна частина громадян України, що працювала на атомній електростанції, не виявили бажання залишатися в окупації, а замінити їх необхідною кількістю російських спеціалістів «Росатом» так і не спромігся.

Крім того, через перебої з електроенергією на окупованих територіях внаслідок бойових дій Росія не може забезпечити стабільне живлення технологічного обладнання АЕС, яке обов’язково має функціонувати в цілодобовому режимі. Це загрожує масштабною аварією з радіоактивними викидами. До того ж російські окупанти вдаються до провокацій, зокрема, підпалюють окремі споруди на Запорізької АЕС, звинувачуючи у цьому Україну. При цьому Росія обмежує доступ до станції представникам МАГАТЕ.

Реальні військові загрози існують також щодо інших українських АЕС. Так, з початку вересня 2024 року неподалік від них пролетіло понад 70 російських БПЛА та 30 крилатих ракет. 22 вересня 2024 року російський ударний БПЛА намагалася зімітувати атаку на Хмельницьку АЕС. Два роки тому, у вересні 2022 року, російська ракета вибухнула за 300 метрів від одного із реакторів Південноукраїнської АЕС. Утворився кратер діаметром чотири метри та глибиною два метри, було пошкоджено будівлю АЕС, розбиті сотні вікон, гідроагрегат та обірвані чотири лінії електропередачі. Неодноразово пошкоджувались також електричні підстанції та центри розподілу електроенергії Південноукраїнської АЕС.

Досі такі ядерні інциденти не траплялися ніде у світі. Втім, Росію не хвилює небезпека аварій та катастроф на українських АЕС. Навпаки, Москва постійно порушує питання загроз власним атомним електростанціям з боку України, використовуючи його в якості одного з елементів антиукраїнської пропаганди. Так, Росія систематично звинувачує Україну у свідомих атаках на російські АЕС, що, за твердженнями російських пропагандистів, створює небезпеку також і для Заходу, оскільки призведе до радіоактивного забруднення території Європи. Таким чином Росія виправдовує свої заклики до Заходу припинити допомогу Україні, оскільки це нібито підриває його власну безпеку.

Риторика Москви активізувалася після прориву українських військ до Курської області Росії та наближення зони бойових дій до Курської АЕС. Черговим інформаційним приводом для дискредитації України стала російська заява про падіння уламків збитих ракет на територію Курської АЕС 8 серпня 2024 року. Причому, на відміну від ситуації з Запорізькою атомною електростанцією, Росія відразу ж запросила на Курську АЕС представників МАГАТЕ і навіть домоглася того, щоб туди приїхав генеральний директор МАГАТЕ Рафаель Гроссі. Підсумовуючи свою поїздку, він визнав складність ситуації навколо Курської АЕС, однак всупереч сподіванням Москви не підтримав її звинувачення на адресу України. Навпаки, у вересні 2024 року МАГАТЕ оприлюднило звіт із фактами розміщення Росією своїх військ та озброєнь на Запорізькій атомній електростанції, а також щодо блокування доступу інспекторів МАГАТЕ до низки будівель та приміщень Запорізької АЕС.

З метою дискредитації України російське керівництво знову заявляє про плани України застосувати «брудну бомбу». До того ж росіяни розгорнули поблизу зони бойових дій пости радіаційного, хімічного та біологічного контролю, що має надати ситуації більш резонансного характеру. А для дестабілізації ситуації в Україні російські спецслужби організували масову розсилку електронних листів від імені державної служби України з надзвичайних ситуацій про ракетний обстріл Рівненської АЕС, через що нібито стався викид радіації.

Наведені дії Росії взаємопов’язані за характером і є складовими елементами комплексної стратегії з використання ядерного чинника в якості інструмента її зовнішньої політики. В цілому російська стратегія включає ядерний шантаж супротивників, підготовку до реального застосування ядерної зброї, а також різноманітні провокації. Таким чином Росія намагається домогтися переваги у глобальному протистоянні із Заходом, змусити його піти на поступки у питанні підтримки України, а також залякати українську владу і суспільство.

Ядерний шантаж Росії посилюватиметься разом із втратою її можливостей перемогти Україну військовими методами або досягти «заморожування» війни на російських умовах. Тому Росія продовжить вдаватися до ядерних погроз супротивникам, однак утримуватиметься від реального застосування ядерної зброї, оскільки це матиме катастрофічні для неї наслідки. Так, незважаючи на положення діючої ядерної доктрини Російської Федерації, Москва так і не згадала про свою ядерну зброю після прориву українських військ до Курської області у серпні 2024 року. Разом з тим, у разі критичної загрози падіння правлячого режиму, путінська Росія спроможна розпочати ядерну війну як проти України, так і проти усього світу.